Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.


Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

"Emergency medicine" 7 (78) 2016

Back to issue

Problems in Indicative Planning and Management Concepts for the Current Medical System of Protection of Ukrainian Population during Counter-Terrorist Operations

Authors: Рощин Г.Г.(1), Кузьмін В.Ю.(1), Крилюк В.О.(1, 2), Новіков Ф.М.(2), Іванов В.І.(2)
(1) — Кафедра медицини катастроф та військової медичної підготовки НМАПО ім. П.Л. Шупика, м. Київ, Україна
(2) — ДЗ «Український науково-практичний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф МОЗ України», м. Київ, Україна

Categories: Medicine of emergency

Sections: Clinical researches

print version


Summary

Актуальність. З метою покращання надання екстреної медичної допомоги постраждалим під час проведення контртерористичних операцій в Україні шляхом здійснення аналізу та визначення проблемних питань щодо розбудови сучасної системи медичного захисту населення України, що відповідатиме завданням євроатлантичної інтеграції, було виконано дане дослідження. Матеріали та методи. Матеріалом дослідження були: законодавчі та нормативні акти України урядового та відомчого рівнів стосовно медичного захисту населення в надзвичайних ситуаціях та в особливий період, а також накази та інструкції, чинні в Україні, із питань надання екстреної медичної допомоги. Результати. Розробка організаційної моделі та нормативно-правової бази застосування медико-організаційних заходів із мінімізації наслідків у разі зростання загроз здоров’ю громадян України в особливий період дає змогу визначити концептуальну стратегію щодо впрова­дження адаптованих медико-організаційних технологій до складових системи екстреної медичної допомоги під час проведення контртерористичних операцій з урахуванням сучасних засобів ведення воєнних дій та їх медико-санітарних наслідків. Висновки. Система медичного захисту за обсягом матеріально-технічного та кадрового забезпечення повинна розглядатись як складова національної безпеки держави.

Актуальность. С целью улучшения оказания экстренной медицинской помощи пострадавшим при проведении контртеррористических операций в Украине путем осуществления анализа и определения проблемных вопросов в разработке современной системы медицинской защиты населения Украины, которая будет отвечать требованиям евроатлантической интеграции, было выполнено данное исследование. Материалы и методы. Материалом исследования были: законодательные и нормативные акты Украины правительственного и ведомственного уровней по медицинской защите населения в чрезвычайных ситуациях и в особый период, а также приказы, инструкции, действующие в Украине, по вопросам оказания экстренной медицинской помощи. Результаты. Разработка организационной модели и нормативно-правовой базы применения медико-организационных мероприятий по минимизации последствий при угрозе здоровью граждан Украины в особый период позволяет определить концептуальную стратегию по внедрению адаптированных медико-организационных технологий в составляющие системы экстренной медицинской помощи при проведении контртеррористических операций с учетом современных средств ведения военных действий и их медико-санитарных последствий. Выводы. Система медицинской защиты по объему материально-технического и кадрового обеспечения должна рассматриваться как составляющая национальной безопасности государства.

Background. This study was performed in order to improve emergency care to the victims of counter-terrorist operations in Ukraine by analysis and determination of topical issues of development of current system of medical protection of Ukrainian population which is related with the tasks of Euro-Atlantic integration. Materials and methods. The material of the study was legislative and regulatory acts of Ukraine, government and departmental documents for health protection of the population in emergency situations and in the special period, as well as orders, instructions, information materials current in Ukraine for emergency medical care. Results. The development of organizational models and the regulatory framework for medical and organizational measures aimed to minimize the consequences of the threat for the Ukrainian citizens’ health in the special period allows determine a conceptual strategy for the implementation of tailored medical and organizational technologies into the emergency medical care system within counter-terrorism operations in view of modern means warfare and their health consequences. Conclusions. Medical security system in terms of logistics and human resources should be considered as a component of national security.


Keywords

нормативно-правові акти; екстрена медична допомога; надзвичайна ситуація з високим ступенем загрози; індикативне планування

нормативно-правовые акты; система экстренной медицинской помощи; чрезвычайная ситуация с высокой степенью угрозы; индикативное планирование

regulatory acts; emergency medical care; emergency a high level of threat; indicative planning

Статтю опубліковано на с. 15-22
 
 

Вступ

Одним із пріоритетних напрямів забезпечення життєдіяльності українського суспільства є посилення рівня превентивності державної політики у сфері цивільного захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій (НС). На сучасному етапі розвитку система медичного захисту населення України відіграє все більшу роль у забезпеченні національної безпеки держави під час проведення контртерористичних операцій. Але такі завдання, як збереження інфраструктури та боротьба з тероризмом, не входять до безпосередніх функцій цивільного захисту. З іншого боку, створення сценаріїв розвитку подій, що вимагають прийняття рішень у реальному масштабі часу, отримання вірогідної інформації, управління у різних фазах НС є специфічними й унікальними функціями підсистем та підрозділів на різних рівнях функціонування єдиної державної системи цивільного захисту (ЄДС ЦЗ). Наприклад, у США існує міністерство внутрішньої безпеки, що поєднує майже всі інституції держави, які стосуються запобігання та протидії наслідкам НС, викликаних терористичною діяльністю, природними та техногенними катастрофами. У європейських країнах немає окремих відомств, відповідальних за цивільний захист. Ці функції забезпечуються через взаємодію різних спеціалізованих структур, зосереджених у міністерстві внутрішніх справ, здійснюються військовими відомствами і є продовженням завдань цивільної оборони [1, 7].
Для вирішення питань із надання екстреної медичної допомоги (ЕМД) у більшості розвинутих країн світу створено спеціальні медичні системи, основним завданням яких є реагування на НС та участь у ліквідації їх медико-санітарних наслідків. Ці системи об’єднуються інтегральною назвою «медицина катастроф» і охоплюють сили та засоби насамперед системи охорони здоров’я, основним завданням яких є реалізація заходів щодо медичного захисту населення за умов НС, у тому числі в особливий період [8]. Загальні принципи лікування та профілактики поранень (травм), а також вимоги та стандарти щодо якості надання медичної допомоги цивільним особам єдині для мирного й військового часу та відрізняються порядком організації медичного забезпечення в територіальних закладах охорони здоров’я (ЗОЗ) відповідно до характеру збройного конфлікту та конкретних умов оперативної та бойової обстановки [3].
Логічним продовженням уніфікованого підходу є розробка індикаторів ефективності надання ЕМД, що визначаються ретроспективно та є кількісним або якісним показником безпосереднього впливу на якість медичної допомоги [2]. Індикативне планування — це найбільш поширена у всьому світі форма державного планування. Оцінювання результатів роботи за системою індикаторів успішно практикується з 1994 року в США за ініціативою президента, у так званих зонах довірчого управління (Empowerment zone), де здійснюється максимальне делегування управлінсько-господарських функцій органів влади неприбутковим і громадським організаціям, шляхом максимального залучення бюджетних ресурсів. Вимірювання якості медичної допомоги в таких країнах, як Велика Британія, США, Канада, Австралія, країни Європейської Співдружності та ін., ведеться систематично потужними підрозділами державних служб охорони здоров’я, неурядовими і навіть міжнародними організаціями.
Приклади з практики розвинених країн Європейської Співдружності та США свідчать, що належну якість інформації в сучасних умовах можна забезпечити лише за допомогою автоматизованих технологій, які базуються на персоніфікованих даних про пацієнта, діагноз та деталі надання медичної допомоги, що дозволяє згодом перейти до принципово нових індикаторів, які охоплюють не окрему ланку, заклад або рівень надання медичної допомоги, а дозволяють агрегувати всю інформацію про пацієнта та комплексно аналізувати медичну допомогу на всіх етапах її надання. Пацієнт-орієнтована стратегія удосконалення медичної допомоги Україні та персоніфікація даних мають стати основою для побудови сучасної системи індикаторів якості медичної допомоги із подальшим удосконаленням автоматизованої системи управління та планування (прогнозування, моделювання), насамперед в організації надання ЕМД [5, 8, 14]. Про це свідчать також пропозиції міжнародних команд, що працювали на початку XX століття на замовлення МОЗ України з проектами Європейської комісії «Підтримка розвитку системи медичних стандартів в Україні» та «Сприяння реформі вторинної медичної допомоги в Україні» [21].
Таким чином, цілеспрямований вплив на ефективність організації медичної допомоги потребує науково обґрунтованих підходів до об’єктивного та вірогідного оцінювання (моніторингу) реальних подій та визначення проблем забезпечення якості відповідно до стандартів надання ЕМД в Україні [10]. Сучасні науково-методологічні підходи та досвід розвинених країн свідчать, що ефективна модель ЄДС ЦЗ України насамперед має спиратися на концептуальні елементи: оцінку й управління ризиками НС та індикативне планування в системі організації надання ЕМД, враховуючи її специфіку організації прийняття управлінських рішень. Загалом запровадження ризикорієнтованого підходу щодо прийняття конкретного рішення з приводу НС є одним із стратегічних напрямів досягнення прийнятного рівня безпеки для населення, навколишнього природного середовища та об’єктів інфраструктури у державі [4, 14].
Метою дослідницької роботи є покращання надання екстреної медичної допомоги постраждалим під час проведення контртерористичних операцій в Україні шляхом здійснення аналізу та визначення проблемних питань із організації функціонування медичного захисту населення в структурі єдиної державної системи цивільного захисту.
Завдання цієї роботи полягає в розробці наукової концепції фукціонування адекватної сучасної системи медичного захисту населення України в умовах проведення контртерористичних операцій. На основі цього згідно з наказом «Про планування та виконання науково-дослідних робіт» № 20 від 23.02.2015 р. ДЗ «УНПЦ ЕМД та МК МОЗ України» визначена етапність проведення науково-дослідної роботи «Розробити систему медико-організаційних технологій надання медичної допомоги населенню в умовах проведення контртерористичних операцій» (прикладне дослідження, строки виконання: код КПКВ 2301020, номер державної реєстрації 0115U002515).
Практична цінність роботи полягає в узагальнені знань про систему медичного захисту населення України відповідно до сучасних вимог суспільства.

Матеріали та методи

Матеріалом дослідження були: законодавчі та нормативні акти України урядового та відомчого рівнів стосовно медичного захисту населення в НС та особливий період, а також накази, інструкції, інформаційні матеріали, чинні в Україні, з питань надання ЕМД. Відповідно до цього зроблено оцінку нормативно-правової бази та вивчено деякі питання практичного застосування положень зазначених нормативних актів України існуючої системи медичного захисту населення в системі ЦЗ та охорони здоров’я. Аналіз ґрунтується на міжнародному досвіді основ організаційного принципу медичного сортування та надання тактичної ЕМД постраждалому відповідно до стандартів, що визначені протоколами.
Методи дослідження: логіко-семантичний метод із застосуванням принципу формальної логіки щодо визначення понять за допомогою аналізу їх ознак, відношень між мовними висловами й дійсністю та юридичний метод, що застосовано відповідно до клініко-організаційного аналізу та порівняння науково-правової літератури для теоретичного підґрунтя дослідження.
Ураховуючи, що у світовій практиці мірою небезпеки для життєдіяльності населення, функціонування об’єктів економіки та інфраструктури держави є ризик, що визначається функцією двох змінних — ймовірності негативної події та розміру збитку від неї, ми застосовували цю методологію аналізу стосовно моніторингу реальних подій соціального характеру в Україні при проведенні контртерористичних операцій. Це дозволяє розрахувати розміри індивідуального, групового (максимальна кількість подій у конкретній соціальній групі) та загального ризику. Щодо цього враховували ризик як відношення кількості тих чи інших несприятливих проявів небезпек до можливої їх кількості за певний період часу. Величину ризику (R) визначали за формулою:
R = n/N,
де n — кількість подій із небажаними наслідками; N — максимально можлива кількість цих подій, що визначаються за однаковий інтервал часу (за рік, місяць).

Результати та обговорення

Виконання державної програми України «Здоров’я нації на 2002–2011 роки» (із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України (КМУ) від 20.10.2011 р. № 1009) поклало на систему охорони здоров’я держави низку актуальних завдань, спрямованих на профілактику, ефективне лікування і проведення вичерпних реабілітаційних заходів, найбільш доцільна реалізація яких можлива лише за умов ефективного функціонування єдиного медичного простору. Якісне й ефективне функціонування ЗОЗ різного відомчого підпорядкування регламентовано відповідно до наказів МОЗ України № 49 від 02.02.2011 р. «Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з медичної практики» та № 142 від 14.03.2011 р. «Про вдосконалення державної акредитації закладів охорони здоров’я». Це, зі свого боку, покладає на ЗОЗ МОЗ України та медичні служби силових міністерств та відомств вимоги щодо послідовності та наступності надання медичної допомоги як військовослужбовцям, так й цивільним громадянам України відповідно до затверджених стандартів [16].
Відповідно до потреб суспільства наприкінці ХХ століття в Україні, постановою КМУ від 14.04.1997 р. № 343 «Про утворення державної служби медицини катастроф» створено державну службу медицини катастроф (ДСМК), керівництво якої під час ліквідації медико-санітарних наслідків НС покладається на державному рівні на МОЗ України, а на територіальному рівні — на органи управління охороною здоров’я відповідних адміністративних територій. Але в положенні про ДСМК не були визначені пункти реагування на випадок особливого періоду в державі, що потребувало створення відповідної нормативно-правової бази.
Загалом безпосереднім поштовхом до індикативного планування стало визнання урядом України ще в 2006 р. занадто регулятивного та суперечливого характеру наявних законів, правил та норм, а також неефективності лікарської та управлінської практики, вдосконалення яких дозволить повернути необхідні фінансові ресурси в систему охорони здоров’я України (базовано на матеріалах проекту країн Європейської Співдружності «Сприяння реформі вторинної медичної допомоги в Україні» у 2007–2009 рр., що виконувався консорціумом EPOS/ECORYS/NI-CO провідних європейських компаній) [6, 8].
Таким чином, розроблений перелік індикаторів якості медичної допомоги, що затверджено наказом МОЗ України від 02.11.2011 р. № 743 «Про затвердження індикаторів якості медичної допомоги» та наказом МОЗ України від 28.09.2012 р. № 752 відповідно до статті 11 закону України № 3612-VI від 07.07.2011 р. (зі змінами, внесеними згідно із законом № 1197-VII від 10.04.2014 р.) «Про порядок проведення реформування системи охорони здоров’я у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях та місті Києві», потребує змін у рамках пілотного проекту в інших областях відповідно до сучасних вимог суспільства [6]. Наприклад, незважаючи на те, що Одеська та Полтавська області не є пілотними з впровадження проекту реформування сфери охорони здоров’я України, більшість заходів із реформування сфери охорони здоров’я в цих регіонах також започатковано у 2011–2013 рр. відповідно до усіх чинних законодавчих норм та з урахуванням результатів впровадження реформи в пілотних регіонах [13].
Цьому сприяла постанова КМУ від 17.02.2010 р. № 208 «Деякі питання удосконалення системи охорони здоров’я» щодо розроблення методологічного підходу до планування видатків та використання бюджетних коштів для надання медичної допомоги ЗОЗ в розрізі кодів економічної класифікації видатків. На сьогодні реалізується нова модель фінансового забезпечення місцевих бюджетів і міжбюджетних стосунків, у тому числі на утримання переданих у регіони медико-санітарних частин МОЗ та закладів охорони здоров’я Укрзалізниці, за бюджетною програмою КПКВК 2311410 «Медична субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам» згідно з законом України № 80-VIII від 28.12.2014 р. «Про Державний бюджет України на 2015 рік та зміни до законодавства України, спрямовані на реалізацію програми Кабінету Міністрів України «Відновлення України». Але, відповідно до соціального напруження в регіонах проведення контртерористичних операцій коди економічної класифікації видатків потребують удосконалення. До того ж визначення витрат за кожним ЗОЗ дозволить проводити порівняння їх діяльності та визначати ефективність використання бюджетних коштів, що сприятиме більш раціональному плануванню обсягів фінансування на охорону здоров’я в межах міських, районних та обласних бюджетів [9].
З початку проведення контртерористичних операцій в Україні ЄДС ЦЗ насамперед спирається на досвід, отриманий Міністерством надзвичайних ситуацій у співпраці зі структурами НАТО в рамках програми «Партнерство заради миру, системи особливого партнерства і Плану дій Україна-НАТО», відповідно до чого ще в 2008–2009 рр. створені правові умови реалізації рішень Ради національної безпеки і оборони України (РНБОУ) щодо розбудови сучасної системи ЦЗ [1]. У першу чергу це стосується взаємодії з Головним комітетом з надзвичайного цивільного планування (SСЕРС) у НАТО. На основі цих рішень було прийнято Загальнодержавну цільову програму розвитку ЦЗ на 2009–2013 рр. (постанова КМУ від 25.02.2009 р. № 156) і Кодекс цивільного захисту України (закон України № 5403-VI від 02.10.2012 р.). Відповідно до частини другої ст. 8 Кодексу ЦЗ України КМУ затвердив «Положення про єдину державну систему цивільного захисту» (постанова КМУ від 09.01.2014 р. № 11).
Але пунктами 8 та 9 ст. 16 закону України № 5081-VI від 5.07.2012 р. (зі змінами, внесеними згідно із законом № 1197-VII від 10.04.2014 р. та № 766-VIII від 10.11.2015 р.) «Про екстрену медичну допомогу» в нормативно-правовому аспекті фактично було ініційовано ліквідацію як територіального, так і державного рівня ДСМК та відповідного поняття загалом (як сукупність медичних сил і засобів усіх відомств держави, призначених для медичного захисту населення). Кодекс цивільного захисту України від 02.10.2012 р. № 5403-VI (зі змінами і доповненнями, внесеними законами України: № 224-VII від 14.05.2013 р., № 353-VII від 20.06.2013 р., № 1166-VII від 27.03.2014 р., № 124-VIII від 15.01.2015 р. та № 766-VIII від 10.11.2015 р.), що набрав чинності 01.07.2013 р., відмінив усі діючі до його прийняття закони, які формували правову основу ДСМК, та в подальшому потребував внесення змін [15].
Причому наказ МОЗ України від 18.05.2012 р. № 366 «Про затвердження загальних вимог щодо проведення медичного сортування постраждалих і хворих та форм медичної документації», що регламентує забезпечення своєчасного надання ЕМД постраждалим і хворим в оптимальному обсязі та її наступності на догоспітальному етапі у ЗОЗ, був адаптований тільки для випадків НС під час підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 р. із футболу, коли застосовано основний принцип технології медичного сортування за системою START з ознаками первинного обстеження постраждалого за алгоритмом АВСD.
Насамперед це обумовлено тим, що основна частина стандартів в Україні (наприклад, ДСТУ 7095:2009 «Безпека у надзвичайних ситуаціях. Захист населення у надзвичайних ситуаціях. Основні положення» та ДСТУ 3891:2013 «Безпека у надзвичайних ситуаціях. Терміни та визначення основних понять») розроблена на основі радянських стандартів ГОСТ і не гармонізована з міжнародними стандартами (наприклад, ISO/ТС 223 «Менеджмент надзвичайних ситуацій» та ISO/CD 22315:2013 «Стандарт практики для масового планування евакуації»). І це при тому, що в Україні у 2011 році прийнято Концепцію управління якістю медичної допомоги у галузі охорони здоров’я на період до 2020 року, метою якої також визнано «створення і функціонування державної системи управління якістю медичної допомоги населенню, спрямованої на задоволення обґрунтованих потреб та очікувань споживачів медичної допомоги, поліпшення здоров’я населення, забезпечення рівного і справедливого доступу усіх громадян до медичних послуг належної якості» [12]. Крім цього, нещодавно обов’язковою умовою для отримання вищої акредаційної категорії для закладів, що надають вторинну й третинну медичну допомогу, стало запровадження сертифікації системи управління якістю відповідно до вимог ДСТУ ISO 9001:2009 «Система управління якістю. Вимоги» [11].
Відповідно до цого рішенням Національної ради реформ ухвалено проект Національної стратегії реформування системи охорони здоров’я в Україні на період до 2020 року, мета якої — протягом 5 років зміна пострадянської системи охорони здоров’я (розроблена робочою групою «Цільова команда реформ при Міністерстві охорони здоров’я України» згідно з наказом МОЗ України від 05.03.2015 р. № 116), що складає умови щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України.
З урахуванням ситуації у державі та Східних регіонах України з метою підвищення готовності до відвернення та нейтралізації загроз національній безпеці, забезпечення протидії терористичним проявам і вдосконалення механізму розробки і реалізації єдиної державної політики у сфері ЦЗ внесено відповідні зміни в Кодекс цивільного захисту України згідно із законом України № 76-VIII від 28.12.2014 р. та прийнято рішення РНБОУ від 18.02.2015 р. «Про додаткові заходи щодо зміцнення національної безпеки України» (рішення введено в дію указом Президента № 139/2015 від 12.03.2015 р.), де відповідно до пункту 4 (2) вказано: забезпечити разом із Міністерством охорони здоров’я України, Міністерством внутрішніх справ та Службою безпеки України за участю волонтерських організацій проведення практичних занять для військовослужбовців щодо надання домедичної допомоги відповідно до стандартів НАТО, що визначені відповідними протоколами. А саме модель ТЕСС (Tactical Emergency Casualty Care) — тактична екстрена медична допомога постраждалому, призначена для застосування цивільними (екстреними) службами, зокрема ЗОЗ, системи ЕМД, персоналом правоохоронних органів та пожежно-рятувальної служби на принципах надання ЕМД лікарськими засобами та процедурами за цивільним стандартом з евакуацією хворих і поранених у цивільні медичні ЗОЗ [17–19].
Отже, відповідно до розпорядження КМУ від 26.01.2015 р. № 47-р «Про встановлення режимів підвищеної готовності до надзвичайної ситуації», деякі доповнення щодо подолання наслідків надзвичайної ситуації державного рівня соціального та воєнного характеру були внесені в наказ МОЗ України від 18.02.2015 р. № 75 «Про додаткові заходи щодо забезпечення функціонування закладів охорони здоров’я в умовах особливого періоду та подолання наслідків надзвичайної ситуації державного рівня соціального та воєнного характеру». Але деякі пункти наказу мають декларативний характер та в них не вказано на механізми й нормативні документи щодо створення відповідних резервів лікарських засобів та виробив медичного призначення (табелю оснащення); на сьогодні продовжується розробка нормативно-правової бази щодо планів реагування на НС в особливий період та взаємодії ЗОЗ із підрозділами інших відомств (постанова КМУ від 8 липня 2015 р. № 469 «Про затвердження Положення про спеціалізовані служби цивільного захисту») [15]. Наприклад, враховуючи, що евакуація постраждалих є фундаментальним аспектом медичної допомоги, для спільних операцій союзників НАТО використовують концепцію медичної евакуації (MEDEVAC), яка узгоджується з принципами та політикою даної системи, беручи до уваги розвиток багатонаціональної оперативної інтеграції. Угоду зі стандартизації (STANAG, NATO Standardization Agency) було ратифіковано країнами — членами НАТО у 2007 р., що також потребує імплементації в Україні. Метою цієї угоди є реєстрація визнання країнами спільної об’єднаної доктрини з медичної евакуації (AJMedP-2), що входить у посилання на номер STANAG для ідентифікації (STANAG2546 MEDSTD) [20].
Залишається чинним постанова КМУ № 192 від 15.02.1999 р. «Про затвердження Положення про організацію оповіщення і зв’язку у надзвичайних ситуаціях». Стосовно цього визначені деякі напрями реформування системи цивільного захисту, а саме на виконання пункту 5 доручення прем’єр-міністра України від 21.12.2015 р. № 48623/1/1-15 до постанови Верховної Ради України від 25 листопада 2015 р. № 825-VIII «Про Рекомендації парламентських слухань на тему «Про військово-медичну доктрину України» згідно з дорученням МОЗ України від 11.01.16 р. № 21/3-М/10/12/3125/294 щодо розробки та затвердження шляхів евакуації соціально незахищених верств населення у разі виникнення НС, а також створення єдиної системи комунікацій і оповіщення населення в НС та ситуаціях військового характеру, системи комунікацій медичних закладів та закладів захисту життя і здоров’я громадян України.
Відповідно до узагальненої інформації (згідно з дорученням МОЗ України від 26.03.2014 р. № 3.23-10/461/8218 та стосовно окремого доручення Адміністрації Президента України від 18.09.2014 р. № 03/1-01-01/347) на виконання окремого доручення МОЗ України від 20.10.2014 р. № 3.23-/30353 (зі змінами, внесеними згідно з дорученням МОЗ України від 29.03.15 р. № 3.23/9588) щодо вирішення питань медичного забезпечення цивільного населення та військовослужбовців, постраждалих у зоні проведення антитерористичної операції, та згідно з оперативною інформацією, зведеною робочими групами ДЗ «УНПЦ ЕМД та МК МОЗ України» та оперативною групою Міжвідомчого координаційного штабу, щодо виконання вимог розпорядження КМУ від 11 червня 2014 року № 588-р «Питання соціального забезпечення громадян України, які переміщуються з тимчасово окупованої території та районів проведення антитерористичної операції» та протокольними рішеннями Уряду з питання медичного обслуговування внутрішньопереміщених осіб станом на 31 грудня 2015 р. (додаток до листа Державної служби України з надзвичайних ситуацій № 02-14370/16 інформаційної довідки щодо комплексного вирішення питань забезпечення першочергових потреб внутрішньопереміщених у межах країни осіб (ВПО)) визначена соціально-епідеміологічна характеристика ВПО на основі дескриптивних груп досліджень.
За даними статистичної звітності, чисельність населення в Україні на 2015 рік становить 42 928 900 осіб. Знаючи загальну кількість населення країни та по областях, розраховуємо соціальний ризик стосовно ВПО, яких розміщено по регіонах, та ризик їх захворювання на 10 тис. населення.
Отже, переселено 1 012 728 осіб (R = 236), у тому числі: з Донецької та Луганської областей — 991 035 осіб (R = 230), з АР Крим і міста Севастополь — 21 693 (R = 6), з яких 166 280 — діти та 498 431 — інваліди та особи похилого віку.
Виходячи з отриманих даних, найбільша кількість ВПО розміщено: у Луганській — 247 423 особи (R = 1115), Харківській — 208 715 (R = 764), Донецькій — 115 925 (R = 269), Дніпропетровській — 86 666 (R = 264), Запорізькій — 67 244 (R = 380), Київській області — 47 599 (R = 275) та в м. Києві — 39 047 (R = 139). Водночас найменша кількість розселених: у Тернопільській — 2733 особи (R = 25), Чернівецькій — 2757 (R = 28), Рівненській — 3403 (R = 29), Івано-Франківській — 4063 (R = 29), Закарпатській — 4056 (R = 32) та Волинській області — 4501 (R = 43) (табл. 1).
Надано медичну допомогу ВПО з АР Крим, м. Севастополя, Донецької та Луганської областей, які тимчасово перебувають в областях України та м. Києві (станом на 31 грудня 2015 р.): 221 494 дорослим (R = 52) та 117 332 дітям (R = 27). Найбільша кількість ВПО, які звернулися за медичною допомогою, відмічається: у Харківській — 59 179 дорослих (R = 217) та 28 397 дітей (R = 104), Дніпропетровській — 59 021 (R = 180) та 18 649 (R = 57), Запорізькій — 11 493 (R = 65) та 9553 (R = 54), Київській області — 16 993 (R = 98) та 8071 (R = 52) відповідно та м. Києві — 16 513 дорослих (R = 64) та 15 599 дітей (R = 54). Найменша кількість ВПО, які звернулися за медичною допомогою, відмічається в Західному регіоні України, а саме: у Волинській — 417 дорослих (R = 4) та 225 дітей (R = 2), Тернопільській — 489 (R = 5) та 358 (R = 3), Чернівецькій — 581 (R = 6) та 319 (R = 4), Рівненській — 653 (R = 6) та 561 (R = 5), Закарпатській області — 1213 (R = 10) та 800 (R = 6) відповідно.
Аналізуючи наведене, можливо зазначити, що визначені масштаби надання медичної та соціально-психологічної допомоги ВПО з метою належної відповіді на соціально-напружене замовлення переконують у необхідності створення системи взаємодій екстрених служб як у мережі закладів МОЗ України, так і з залученням медичних служб військових формувань і правоохоронних органів, інших державних ЗОЗ. Відповідно до цього було створено спільний наказ МО/МОЗ/МВС/СБУ/НАМН України від 13.05.2015 р. № 207/272/556/311/34 «Про утворення Військово-цивільного координаційного штабу медичної допомоги», що є органом управління з питань медичного забезпечення і надання медичної допомоги та оперативно-координаційним міжвідомчим органом при МО України.
Таким чином, в особливий період єдина система медичного захисту населення України як сукупність заходів зі своєчасного надання невідкладної медичної допомоги хворим та ураженим, з їх евакуації та лікування, запобігання виникненню та поширенню інфекційних захворювань на принципах єдиного медичного простору повинна взаємодіяти з основними положеннями Воєнно-медичної доктрини України.

Висновки

1. Захист прав населення як основного суб’єкта соціального замовлення медичних послуг залежить від досконалості нормативно-правової бази та сформованої медичної інфраструктури муніципальної, а в окремих напрямках — державної системи охорони здоров’я.
2. Розробка організаційної моделі та нормативно-правової бази застосування медико-організаційних заходів з мінімізації наслідків у разі зростання загроз здоров’ю громадян України в особливий період дає змогу визначити концептуальну стратегію щодо впровадження адаптованих медико-організаційних технологій до складових системи ЕМД з урахуванням сучасних засобів ведення воєнних дій та їх медико-санітарних наслідків. При чому доцільно впровадити індикативне планування організаційно-методичної роботи та оцінки ефективності надання невідкладної медичної допомоги під час проведення контртерористичних операцій. 
3. Реалізація Концепції фукціонування адекватної сучасної системи медичного захисту населення України в умовах проведення контртерористичних операцій потребує здійснення організаційно-правових заходів, пов’язаних із проведенням цілеспрямованих і скоординованих дій із боку органів державного управління, виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, недержавних установ та громадських організацій, а в загальнодержавному масштабі повинна забезпечити лікувальну, соціальну та економічну ефективність системи ЕМД. 
4. На сьогодні необхідно проводити роботу щодо перегляду відповідних національних стандартів України та їх упровадження в цілісний стан побудови, функціонування та управління системи медичного захисту населення України, заходи якої виконують підрозділи медичної служби на різних рівнях функціонування єдиної державної системи цивільного захисту України. Доречно методологічно удосконалити уніфіковану організацію управління та взаємодії СМК під час подолання наслідків НС у період проведення контртерористичних операцій. Насамперед на основі прогнозу можливих ризиків санітарних втрат на території певного регіону проведення контртерористичних операцій розробити систему заходів відповідно до обсягів та складової частини медичного постачання СМК, що передбачає накопичення резервів майна, зберігання, видання, транспортування та поповнення державного резерву.
5. На основі опрацьованих матеріалів необхідно підготувати науково-методичну документацію щодо залучення аналітичними відділами органів виконавчої (обласної та муніципальної) влади стосовно організації роботи зі створення відповідної інфраструктури цивільного захисту в регіоні, формування територіальних центрів ЕМД та медицини катастроф і обслуговування внутрішньопереміщених осіб у період проведення контртерористичних заходів.
6. Мають право на існування застереження про передбачувані негативні наслідки, що можуть стати актуальною проблемою: зниження обсягів та конкурентоздатності безоплатної (муніципальної та державної) системи надання ЕМД (через недофінансування або скорочення видатків) порівняно з приватними лікувальними закладами, що далі може спричинити неефективність галузі в особливий період та за умови НС державного рівня. Тому система медичного захисту за обсягом матеріально-технічного та кадрового забезпечення повинна розглядатись як складова національної безпеки держави.
 
Конфлікт інтересів. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів при підготовці даної статті.

Bibliography

1. Антипенко В.Ф. Оптимізація антитерористичної системи держави в умовах міжнародної і регіональної інтеграції / В.Ф. Антипенко [монографія]. — Київ, 2008. — 360 с.
2. Богомаз В.М. Індикатори якості медичної допомоги та їх роль в управлінні охороною здоров’я / В.М. Богомаз, Є.Л. Горох, О.М. Ліщишина [та ін.] // Український медичний часопис. — 2010. — Вип. 75. — № 1. — С. 7-13.
3. Гречанінова Т.Ф. Принципи управління медичною службою цивільного захисту України в особливий період та завдання щодо його удосконалення, що потребують вирішення / Т.Ф. Гречанінова // Український медичний часопис. — 2006. — № 6(56). — C. 41-43.
4. Гур’єв С.О. Кризовий менеджмент та принципи управління ризиками в процесі ліквідації надзвичайних ситуацій / С.О. Гур’єв, А.В. Терент’єва, П.В. Волянський [монографія]. — Київ, 2008. — 48 с.
5. Децик О.З. Стратегії поліпшення задоволеності пацієнтів якістю медичного обслуговування на рівні закладу охорони здоров’я / О.З. Децик, І.В. Стовбан, А.М. Яворський [та ін.] // Соціальна фармація в охороні здоров’я. — 2015. — Т. 1. — № 2. — С. 3-11.
6. Корнійчук О.П. Соціальні складові структури індикаторів якості надання медичної допомоги / О.П. Корнійчук // Ліки України. — 2013. — № 2(15). — С. 50-56.
7. Лермонтова Ю.О. Зарубіжний досвід державного управління екстренною медичною допомогою в надзвичайних ситуаціях / Ю.О. Лермонтова // Державне управління та місцеве самоврядування. — 2012. — № 4(15). — С. 191-198.
8. Ліщишина О.М., Горох Є.Л. Вимірювання якості медичної допомоги: проблеми імплементації кращої світової практики в Україні / О.М. Ліщишина, Є.Л. Горох // Україна. Здоров’я нації. — 2010. — № 2. — С. 121-128.
9. Методичні рекомендації щодо планування видатків та використання бюджетних коштів для надання медичної допомоги закладами охорони здоров’я. — К.: МОЗ України, ДУ «УІСД МОЗ України», 2011. — 29 с.
10. Мороз Є.Д. Принципи індикативного контролю діяльності служби екстреної медичної допомоги (методичні рекомендації) / Є.Д. Мороз, С.О. Гур’єв, В.О. Крилюк [та ін.]. — Київ, 2013. — 33 с.
11. Про внесення змін до наказу МОЗ України від 14 березня 2011 року № 142 «Про вдосконалення державної акредитації закладів охорони здоров’я» [Електронний ресурс] / Міністерство охорони здоров’я України. — Офіц. вид. — К.: МОЗ України, 2013. — Нормативний документ МОЗ України. Наказ від 20.12.2013 р. № 1116. — Режим доступу: https://moz.gov.ua/ua/portal/dn_20131220_1116.html
12. Про затвердження Концепції управління якістю медичної допомоги у галузі охорони здоров’я в Україні на період до 2020 року [Електронний ресурс] / М-во охорони здоров’я України. — Офіц. вид. — К.: МОЗ України, 2011. — Нормативний документ МОЗ України. Наказ від 01.08.2011 р. № 454. — Режим доступу: http://www.moz.gov.ua/ua/portal/dn_20110801_454.html
13. Реформування галузі охорони здоров’я: Вінницька, Донецька, Дніпропетровська, Одеська, Полтавська області, м. Київ. Результати, проблеми, шляхи вирішення [монографія]. — К.: МОЗ України, ДУ «УІСД МОЗ України», 2014. — 211 с.
14. Рощін Г.Г. Загальні принципи розробки плану реагування та взаємодії закладів охорони здоров’я під час виникнення надзвичайних ситуацій та їх наслідків (методичні рекомендації) / Г.Г. Рощін, С.О. Гур’єв, О.В. Мазуренко [та ін.]. — Київ, 2013. — 40с.
15. Рощін Г.Г. Проблемні питання запровадження медичної складової «Кодексу цивільного захисту України» / Г.Г. Рощін, В.В. Вороненко, В.П. Печиборщ [та ін.] // Зб. наук. праць співробіт. НМАПО імені П.Л. Шупика. — 2015. — Вип. 24. — № 4. — C.188-194.
16. Тітов Г.І. Роль і місце медичної служби СБУ в системі єдиного медичного простору України / Г.І. Тітов // Медичні перспективи. — 2012. — Т. XVII. — № 2. — С. 104-109.
17. Department of Surgery, Section of Trauma & Critical Care: Protocol manual. U.K. Healthсare. Department of Surgery Website, the Trauma Program Website and the University of Kentucky CareWeb. — 2011. — Available at: http://www.mc.uky.edu/surgery/General/trauma.asp
18. Emergency Medical Services in the Warm Zone Active Shooter Best Practice Guide. Version 1.0. — 2015. — Available at: https://www.nh.gov/safety/divisions/fstems/ems/documents/warmzoneactiveshooter.docx
19. National Tactical Officers Association SWAT Standards For Law Enforcement Agencies. — 2008. — 56 p. — Available at: https://ntoa.org/massemail/swatstandards.pdf
20. NATO Standardization Agency. NSA(MED)0562 (2011)1/MedSB. NATO Secure WAN. — 2006. — Available at: http://www.aco.nato.int/resources/site6362/medicasecure/publications/stanag%202228%20ed02.pdf
21. Contract UKRAINE EUROPEAID — NICARE № 2003/065-429. — Available at: http://www.eu-shc.com.ua/ua/about.html

Similar articles

Проблеми індикативного планування та концепції управління існуючої системи медичного захисту населення України під час проведення контртерористичних операцій
Authors: Рощин Г.Г.(1), Кузьмін В.Ю.(1), Крилюк В.О.(1, 2), Новіков Ф.М.(2), Іванов В.І.(2)
(1) — Кафедра медицини катастроф та військової медичної підготовки НМАПО ім. П.Л. Шупика, м. Київ, Україна
(2) — ДЗ «Український науково-практичний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф МОЗ України», м. Київ, Україна

"News of medicine and pharmacy" 16 (596) 2016
Date: 2017.01.24
Sections: Specialist manual
Законодавчі основи надання екстреної медичної допомоги
Authors: Акулова О.М., Кочін І.В., Гайволя О.О., Шило І.Ф., Трошин Д.О. - ДЗ «Запорізька медична академія післядипломної освіти МОЗ України», кафедра цивільного захисту та медицини катастроф
"Emergency medicine" 7 (62) 2014
Date: 2015.02.18
Categories: Medicine of emergency
Sections: Medical forums
Мобільні формування служб медицини катастроф територіальних центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф
Authors: Гур’єв С.О., Близнюк М.Д., Рощін Г.Г.,Михайловський М.М., Терентьєва Г.В. - ДЗ «Український науково-практичний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф МОЗ України», м. Київ,Інститут державного управління у сфері цивільного захисту, м. Київ
"Emergency medicine" 4 (51) 2013
Date: 2013.08.06
Categories: Medicine of emergency
Sections: Specialist manual
Особливості підготовки працівників служб медицини катастроф для надання екстреної медичної допомоги безпосередньо в зоні надзвичайної ситуації
Authors: Гур’єв С.О., Рощін Г.Г., Близнюк М.Д.,Крилюк В.О., Михайловський М.М. - ДЗ «Український науково-практичний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф», м. Київ
"Emergency medicine" 4 (51) 2013
Date: 2013.08.06
Categories: Medicine of emergency
Sections: Specialist manual

Back to issue