"Emergency medicine" 8 (79) 2016

За сучасною класифікацією, післяопераційний делірій визначається як гостре порушення свідомості зі зниженою здатністю зосереджуватися, підтримувати або переключати увагу та супроводжується змінами перцепції. Перебіг післяопераційного періоду знаходиться під багатофакторним впливом різних чинників. Зниження активності гамма-аміномасляної кислоти, аномальні порушення метаболізму мелатоніну та серотоніну поряд із гіперпродукцією норадреналіну призводять до підвищення вивільнення інтерлейкінів-1 (IL-1) та IL-6, внаслідок чого уражаються нейрони, виникає церебральна гіпоперфузія, що є можливим патогенетичним механізмом. В післяопераційному періоді у хворих, які перенесли хірургічні процедури й анестезію, як правило, виникає через 1–3 доби. Частота розвитку делірію у госпіталізованих пацієнтів становить 10–24 % серед усіх госпіталізованих пацієнтів і 37–46 % в хірургічних клініках. У відділенні інтенсивної терапії повідомляється про частоту післяопераційного делірію у 87 % хворих. Загалом частота розвитку делірію в післяопераційному періоді варіює в широких межах — від 9 до 87 % і залежить від віку пацієнта і типу операції. Значною мірою на розвиток делірію впливає ступінь операційного стресу. Крім того, зниження інтелектуальних здібностей у передопераційному періоді та наявність хронічних захворювань є незалежними предикторами розвитку делірію у літніх людей. На сьогодні серед медикаментозних методів лікування та профілактики розвитку делірію в післяопераційному періоді доведеним є застосування галоперидолу й аміназину. Існує достатня кількість як окремих, так і багатоцентрових досліджень, що підтверджують ефективність застосування антипсихотичних препаратів першого покоління. Достатня доказова база дозволяє використовувати ці препарати при дослідженні нових лікарських засобів як еталон і з огляду на їхній відомий та передбачений клінічний ефект. Незважаючи на патогномонічну роль ацетилхолінестерази у генерації умов післяопераційного періоду, спірним залишається клінічна ефективність застосування інгібіторів ацетилхолінестерази. На сьогодні не доведено позитивного впливу ривастигміну, донепезилу та галантаміну на частоту розвитку делірію при їхньому використанні як у доопераційному, так і в післяопераційному періоді. Тобто пошук нових препаратів і схем профілактики залишається актуальним питанням анестезіології.

По современной классификации, послеоперационный делирий определяется как острое нарушение сознания с пониженной способностью сосредотачиваться, поддерживать или переключать внимание и сопровождается изменениями перцепции. Этиология после­операционного периода до конца не изучена и, вероятно, многофакторна. Снижение активности гамма-аминомасляной кислоты, аномальные нарушения метаболизма мелатонина и серотонина вместе с гиперпродукцией норадреналина приводят к повышению высвобождения интерлейкина-1 (IL-1) и IL-6, в результате чего повреждаются нейроны, возникает церебральная гипоперфузия как патогенетический механизм. Послеоперационный делирий проявляется у больных, перенесших хирургические процедуры и анестезию, как правило, через 1–3 суток. Послеоперационный делирий — распространенное явление у госпитализированных пациентов, его частота составляет 10–24 % среди всех госпитализированных пациентов и 37–46 % в хирургических клиниках. В отделении интенсивной терапии сообщается о частоте после­операционного делирия у 87 % больных. Вообще частота послеоперационного делирия варьирует в широких пределах — от 9 до 87 % в зависимости от возраста пациента и типа операции. Степень операционного стресса в значительной мере связана с развитием послеоперационного периода. Кроме того, снижение интеллектуальных способностей в предоперационном периоде и наличие хронических заболеваний считаются независимыми предикторами развития послеоперационного периода у пожилых людей. На сегодня среди медикаментозных методов лечения и профилактики послеоперационного делирия доказанным является применение галоперидола и аминазина. Существует значительное количество как отдельных, так и многоцентровых исследований, подтверждающих эффективность применения антипсихотических препаратов первого поколения. Достаточная доказательная база позволяет использовать эти препараты при исследовании новых лекарственных средств в качестве эталона, учитывая их известный и предусмотренный клинический эффект. Несмотря на определенную пато­гномоничную роль ацетилхолинэстеразы в генерации условий послеоперационного периода, спорным остается клиническая эффективность применения ингибиторов ацетилхолинэстеразы. На сегодняшний день не доказано положительное влияние ривастигмина, донепезила и галантамина на частоту развития делирия при их использовании как в дооперационном, так и в послеоперационном периоде. Иначе говоря, поиск новых препаратов и схем профилактики остается актуальным вопросом ­анестезиологии.

Modern classification defines postoperative delirium as an acute disturbance of consciousness with reduced ability to focus, sustain or shift attention, which is accompanied by changes in perception. The etiology of postoperative delirium is not fully understood and is likely multifactorial. Reduced acti­vity of gamma-aminobutyric acid, abnormal metabolism of melatonin and serotonin along with noradrenaline hyperproduction leads to increased release of interleukin-1 (IL-1) and IL-6, which results in damage to neurons and cerebral hypoperfusion that is a possible pathogenetic mechanism. Postoperative delirium occurs in patients undergoing surgical procedures and anesthesia, usually within 1–3 days. The incidence of postoperative delirium is 10–24 % in all hospitalized patients, and 37–46 % in surgical patients. In the intensive care units, the incidence of postoperative delirium is reported to be 87 %. In general, the incidence of delirium in the postoperative period varies widely: from 9 to 87 %, depending on the patient’s age and type of operation. The degree of operational stress to some extent affects the development of delirium. In addition, reduced intellectual ability in the preoperative period and chronic illnesses are independent predictors of postoperative delirium in elderly people. Today, among the methods of medical treatment and prevention of posto­perative delirium, the use of haloperidol and chlorpro­mazine is proved. There is a sufficient number of individual and multicenter studies confirming the efficacy of first-generation antipsychotics. Sufficient evidence base allows the use of these drugs, when studying new drugs, as a standard and in terms of their well-known and provided clinical effect. Despite the pathognomonic role of acetylcholinesterase in creating conditions for postoperative delirium, the clinical efficacy of acetylcholinesterase inhibitors remains controversial. Today, the positive impact of rivastigmine, donepezil and galantamine on the incidence of delirium is not proven during their use both in preoperative and postoperative period. That is, the search for new drugs and prevention schemes remains very topical issue of anesthesiology today.

післяопераційний делірій; терапія; профілактика

послеоперационный делирий; терапия; профилактика

postoperative delirium; therapy, prevention