Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

"News of medicine and pharmacy" 3 (608) 2017

Back to issue

Імплементація сучасних технологій відновного лікування постраждалих в умовах особливого періоду

Authors: Матяш М.М.
професор, голова правління ГО «Асоціація з медичної та психологічної реабілітації», завідувач кафедри неврології, психіатрії та рефлексотерапії Київського медичного університету УАНМ, м. Київ, Україна

Sections: Medical forums

print version

Закінчення. Початок у № 2, 2017
У своїй доповіді «Вплив вчинкових психосоціальних моделей особистості на активізацію та подолання соматичних, психічних захворювань та психологічних деформацій» к.п.н., завідувач кафедри психології Київського інституту бізнесу та технологій Людмила Михайлівна Гридковець на підставі теоретичного аналізу наукової та практичної літератури, а також за результатами власної психологічної практики та емпіричних і герменевтичних досліджень описала спектр соціальних моделей, що впливають на активізацію захворювань та розладів різної етіології. 
Проте вони також виступають і як значимі моделі при подоланні проблем у всіх системах буття людини: біологічній, психічній, психологічній, соціальній та духовній.
Розроблена теоретична модель впливу вчинкових соціальних моделей особистості на її життєдіяльнісні прояви, що знайшло подальше підтвердження в емпіричних дослідженнях. Було виявлено, що прогресивний рух особистості, який забезпечує їй здатність до виживання та розвитку (в тому числі подолання кризових і травматичних подій), пов’язаний у першу чергу зі способом взаємодії її з досвідом, який є сукупністю особистісно-набутого, історичного та акумульованого досвіду. При цьому акумульований досвід життєдіяльнісних проявів передається як вчинкові соціальні моделі та сценарії особистості засобами інтергенераційних передач між родичами та трансгенераційних передач, які проявляються: 1) шляхом безпосереднього впливу на особистість; 2) через складову інтергенераційної системної взаємодії. При цьому історичний досвід має три напрямки впливу: на трансгенераційну, інтергенераційну систему, особистісний досвід людини (з її вільним баченням і вільною волею щодо взаємодії з даним досвідом).
При особистісному чи психотерапевтичному прийнятті досвідного фактора, його осмисленні, вдячності до нього й усвідомленні його як резерву особистість отримує позитивний поштовх до прогресивного розвитку. У випадках відкидання, відмови, витіснення, втечі з новою силою активізується трансгенераційна передача, що і призводить до деструктивних наслідків життєдіяльності (хвороби, синдром лояльності до травм тощо), а також інтергенераційна передача, що активізує комунікативні дискомфорти в сімейно-родинній системі (протистояння, контроль тощо). Тобто починається циклічний рух особистості в межах життєдіяльнісного простору.
Проведені дослідження показали, що значну роль в активізації та подоланні соматичних, психічних захворювань і психологічних деформацій відіграють вчинкові психосоціальні моделі, що належать як власне особистості, так і являють акумульований досвід попередніх поколінь. Проте дана проблема потребує комплексного вивчення міждисциплінарними командами, до складу яких мають входити психологи, медики, генетики, священики тощо.
Про хронічний соціальний стрес (багатофакторність розвитку, багатозначність проявів, мультидисциплінарність в терапії) розповіла д.м.н., професор, завідувач кафедри психіатрії, психотерапії та медичної психології НМАПО ім. П.Л. Шупика Галина Яківна Пилягіна.
Ризики стресу можуть призвести до таких наслідків, як підвищення ризику самоушкодження.
- Види стресу
За змістом:
- фізичний;
- психологічний:
- інформаційний (необхідність прийняття «єдино правильного» рішення в умовах обмеженого часу, надлишку інформації і невизначеності результату);
- емоційний:
- дискомунікатівний (відсутність взаєморозуміння, довіри, несправедливі звинувачення, незаслужене покарання);
- деприваційний (постійне відчуття самотності, покинутості).
Основні нейроанатомічні структури, залучені в стрес-синдром:
- ретикулярно-таламо-кортикальний шлях (ажитація, порушення сну, загальний вегетативний синдром);
- Амігдала (тривожно-фобічна симптоматика);
- гіпокамп (пам’ять);
- мезокортикальна і лімбічна ділянка (гіперболізовані емоційні реакції, автоматизований детектор помилок);
- префронтальна кора (цілеспрямована поведінка, планування).
Хронічний стрес — багаторазово повторюється гострий стрес — екзистенційна криза (реакція особистості на стан (ситуацію), що вимагають від неї зміни способу буття (життєвого способу, способу мислення, ставлення до себе і навколишнього світу), опрацювання основних екзистенціальних проблем — необоротний стрес — відповідає стадіям резистентності або виснаження адаптаційного синдрому — психічний розлад (F1, F21, F32, F34, F43, F54 F62, F9).
- Механізми патологічного подолання → патологічного пристосування
Придушення → астенізація, депресія → F48, F32, F34, F1.
Конверсія → соматизація → F43.8, F548.
Раціоналізація → астенізація, психопатизація → F48, F6.
Реактивне утворення (інверсований гіперконтроль) → психопатизація → F43.25, F45, F6.
Зсув → астенізація, депресія → F48, F32, F34, F1, Х.
Заперечення → тривога → F41, F48, F1.
Дисоціація, що маскує біль, → психопатизація → F43.25, F6.
- Час, необхідний на реадаптацію (подолання впливу стресу і його наслідків)
Повсякденні неприємності — хвилини, години.
Періодичні конфлікти, психотравмуючі ситуації — години, дні.
Критично життєві події, тривалі психотравмуючі події — місяці.
Хронічний стрес — роки.
- Мішені психофармакологічного впливу:
- Фармакологічне втручання обумовлене виявленими психопатологічними розладами, синдромами.
- Компенсування виснаження адаптаційних резервів.
- Мішені психотерапевтичного впливу:
- Зняття фрустраційного напруження.
- Регулювання процесів накопичення негативної фрустраційної енергії.
- Компенсування вираженої стрес-уразливості.
- Прояви ескапізму як основної форми патологічного пристосування.
- Робота з проявами несформованої самоідентичності.
- Опрацювання ознак екзистенційної кризи.
- Трансформація деструктивних копінг-стратегій у конструктивні.
У своїй доповіді професор Н.Ю. Бачинська та О.В. Демченко (ДУ «Інститут геронтології ім. Д.Ф. Чеботарьова НАМН України» зосередили увагу слухачів на вивченні вікових особливостей інтелектуально-мнестичних процесів при фізіологічному старінні та формуванні залежної від віку патології когнітивної сфери.
Для встановлення поширеності об’єктивного інтелектуально-мнестичного зниження у віці 60 років і старше було використано оцінку когнітивної діяльності за допомогою методики ММSE у 1000 осіб. При цьому всі пацієнти були розподілені на 5 вікових груп: 60–65 років, 66–70 років, 71–75 років, 76–80 років і старші за 80 років. Подані також результати обстеження 240 практично здорових осіб різного віку, 200 хворих із синдромом помірних когнітивних порушень (ПКП), 80 — із хворобою Альцгеймера (ХА) та 68 — зі судинною деменцією. Для детального вивчення інтелектуально-мнестичних та емоційно-вольових функцій були використані: тест Векслера для виміру інтелекту дорослих (WAIS), шкала пам’яті Векслера переглянута — (WMS-R), шкала оцінки когнітивних функцій при хворобі Альцгеймера (ADAS-cog); вивчення розумової працездатності проводилось за допомогою таблиць Шульте, тестів на запам’ятовування 10 слів і 8 чисел, шкали тривожності Спілбергера — Ханіна, геріатричної шкали депресії (GDS).
У результаті проведених досліджень в осіб старшого віку при фізіологічному старінні відзначається зниження ефективності механізмів, які забезпечують просторове перетворення й оперативні форми переробки інформації. Збереження понятійно-абстрактного мислення, що базується на життєвому досвіді, компенсує обмежені можливості просторового, що реалізується в дії, мислення, а також концентрації уваги, погіршення оперативної пам’яті. При цьому на фоні достатнього збереження здатності до категоріального аналізу і синтезу зростає час розгортання орієнтовної фази інтелектуальної діяльності, що проявляється уповільненням підготовки відповіді при прийнятті рішення в умовах невизначеності. За результатами проведених досліджень було встановлено, що залежне від віку зниження когнітивних функцій спостерігається в сфері вербального функціонування, візуально-просторової здатності, оперативної переробки інформації та мнестичної функції в цілому. Важливо, що при нормальному старінні вищезазначені зміни не ведуть до суттєвої дезадаптації в професійній, соціальній і повсякденній діяльності. Всі зміни в зазначених когнітивних доменах не є ізольованими, а тісно пов’язані одне з одним, і сила їх зв’язку збільшується з прогресуванням когнітивного дефіциту. На особливу увагу заслуговують синдроми ПКП та деменції, які значною мірою обумовлені нейродегенеративними (в першу чергу ХА) та цереброваскулярними захворюваннями. В розвитку когнітивних порушень при старінні велика роль належить демографічним, генетичним, васкулярним, посттравматичним та поведінковим факторам ризику (а також їх комбінацій).
У переліку найбільш поширених захворювань нервової системи в осіб старшого віку є хвороба Альцгеймера, гострі й хронічні порушення мозкового кровообігу та ін. Важливою особливістю нейрогеріатричних розладів є те, що суб’єктивні та об’єктивні прояви тих або інших захворювань маніфестують значно пізніше за виникнення патологічного процесу в структурах мозку. Тому своєчасна патогенетично обґрунтована терапія когнітивних порушень на сьогодні розглядається як найбільш перспективний напрямок запобігання розвитку деменції.
У сучасній нейрогеріатричній практиці з метою покращення когнітивних функцій залежно від ступеня когнітивного дефіциту можуть застосовуватися препарати вазоактивної, ноотропної, нейропротекторної, холінергічної та глутаматергічної дії. Для профілактики когнітивних порушень необхідно приділяти увагу контролю цереброваскулярних факторів ризику, способу життя, дієті, фізичній, соціальній та інтелектуальній активності.
Доповідь д.м.н., професора кафедри неврології, психіатрії та рефлексотерапії Київського медичного університету УАНМ Оксани Олегівни Копчак була присвячена вивченню коморбідності психоемоційних і когнітивних порушень у пацієнтів різного віку з судинною патологією головного мозку та метаболічним синдромом.
Судинні та нейродегенеративні захворювання головного мозку призводять не лише до порушення когнітивних функцій, але і до розвитку депресії. Протягом останніх років все більше уваги приділяється депресивним розладам (ДР) як чиннику, що значно впливає на якість життя пацієнтів, є предиктором кардіо- та цереброваскулярних ускладнень, а також поряд із такими чинниками, як вік, метаболічний синдром, когнітивні порушення, наявність лакун у головному мозку, підвищує ризик смертності від цереброваскулярної патології (Lavretsky H., Zheng L., Weiner M.W. et al., 2010; Farooqui T., Farooqui A.A., 2013).
Був обстежений 221 хворий віком від 45 до 89 років із дисциркуляторною енцефалопатією (ДЕ) І, ІІ та ІІІ стадії. Залежно від наявності у хворих на ДЕ метаболічного синдрому (МС) та ДР було виділено 2 підгрупи: пацієнти без МС з ДР (n = 48) та хворі з МС та ДР (n = 60). Порівняння було проведено в підгрупах хворих на ДЕ без ДР: без МС (n = 55) та з МС (n = 58). Пацієнти основних клінічних груп були розподілені на 3 вікових підгрупи: 45–59 років — середній вік, 60–74 — похилий вік, 75–89 років — старечий вік. Для досягнення мети були застосовані такі методи дослідження: загальноклінічне, неврологічне, нейропсихологічне обстеження, лабораторні тести; інструментальне дослідження; статистичні методи.
У пацієнтів із дисциркуляторною енцефалопатією та метаболічним синдромом діагностовано більш виражені депресивні розлади (порівняно з пацієнтами без метаболічного синдрому), тяжкість яких наростала з віком і корелювала з когнітивними порушеннями в середньому та похилому віці. Виявлений нами вірогідний обернений взаємозв’язок між загальним балом MMSE та загальним балом за шкалою Гамільтона у хворих із МС вказує на важливу роль патофізіологічних механізмів МС у формуванні взаємозв’язку між ДР та КП у пацієнтів з ДЕ. Отже, пацієнтів з МС необхідно обстежувати з використанням шкал, що виявляють депресивні розлади, оскільки ДР може призводити до погіршення загального стану хворих, виникнення та поглиблення КП у пацієнтів із МС, що суттєво знижує якість життя таких хворих. Наявність у хворих з ДЕ депресивних розладів потребує призначення антидепресивної терапії, що призводитиме до зменшення вираженості ДР, поліпшення фізичних і когнітивних можливостей пацієнтів, а відтак, і якості їх життя.
Яку роль відіграє стресовий фактор при кислотозалежних захворюваннях (патогенетичні й терапевтичні аспекти), про це доповіла д.м.н., професор, полковник медичної служби, начальник кафедри військової терапії Української військово-медичної академії Галина Василівна Осьодло.
Щодо патогенетичних аспектів можна сказати, що вже через кілька годин після стресу в тілі і дні шлунка з’являються множинні плоскі точкові субепітеліальні кровоточиві дефекти слизової діаметром 1–2 мм з незначною перифокальною запальною реакцією. Зазвичай на 4–5-й день відбувається поширення ушкоджень на всі відділи шлунка, дистального відділу стравоходу і дванадцятипалої кишки. Ерозії можуть зливатися, утворюючи значні дефекти слизової оболонки діаметром 1–3 см і більше без чітких меж. Ушкодження слизової оболонки, пов’язані зі стресом, як правило, знаходяться в місцях секреції кислоти в шлунку (в ділянці дна і тіла шлунка). Навколо гострої виразки немає періульцерозного запального валу, що зустрічається при хронічних виразках.
Те, що стосується терапевтичних аспектів, — це кислотосупресивна терапія, яка є корисною у пацієнтів з високим ризиком, у тому числі тих, які перебувають на штучній вентиляції легенів і при коагулопатії. Кислотосупресивна терапія може викликати несприятливі наслідки, такі як нозокоміальна пневмонія та Clostridium difficile інфекції, і клініцисти повинні зважувати ризики і вигоди у пацієнтів з низьким ризиком, які не вимагають механічної вентиляції або отримують ентеральне харчування.
У разі виявлення інфекції H.рylori (Hp) у хворих зі стресовими виразками або ерозіями гастродуоденальної зони необхідно призначити антихелікобактерну терапію. У метааналізі (2004) встановлено, що успішна ерадикація Hр знижує ризик рецидиву кровотечі протягом року порівняно із застосуванням тільки ІПП.
Етіологія стрес-ушкоджень шлунка є мультифакторною, але основними умовами є вплив кислоти й ішемія стінки органа. Тому профілактика і лікування вимагають забезпечення адекватної перфузії і захисту слизової оболонки шляхом підвищення рН. Шлунково-кишкові кровотечі обтяжують перебіг основного захворювання і збільшують летальність.
Доповідь керівника відділу інформаційного аналізу та міжнародних наукових програм Інституту геронтології ім. Д.Ф. Чеботарьова НАМНУ, національного експерта в галузі клінічної нейро- та психофармакології, головного редактора «Журналу практичного лікаря» Сергія Георгійовича Бурчинського стосувалась сучасних поглядів на фармакотерапію когнітивних та інсомнічних порушень при посттравматичному стресовому розладі (ПТСР).
Доповідач зазначив, що при ПТСР вібувається нейромедіаторний дисбаланс, що призводить до системного ураження АХ-медіації, що, в свою чергу, активує ацетилхолін-естеразу (AXE), зменшує число АХ-нейронів в ядрі Мейнерта, зменшує число М-холінорецепторів у корі та гіпокампі, Н-холінорецепторів у гіпокампі та таламусі, внаслідок чого відбуваються когнітивні порушення.
Тому можемо дійти висновку, що при ПТСР необхідно застосувати не просто ноотропні засоби, а нейропротектори широкого спектра дії зі спрямованим впливом на холінергічні процеси.
- Механізми нейропротекторного ефекту холіну альфосцерату
Ефекти класу:
1) пряма репарація нейрональних мембран;
2) зменшення розпаду вільних жирних кислот.
Переваги холіну альфосцерату:
1) підвищення продукції нейромедіатора ацетилхоліну;
2) виділення ацетилхоліну із терміналей у відповідь на введення препарату (дозозалежне).
Клінічні переваги холіну альфосцерату:
– Пробуджуючий ефект:
– підвищує свідомість при сопорі та комі.
– Відновлення вищих кіркових функцій:
– відновлення мовлення, пам’яті, руху.
– Усунення когнітивних порушень різного генезу:
– судинна деменція, хвороба Паркінсона, хвороба Альцгеймера.
Основні критерії «ідеального» снодійного засобу:
1. Здатність швидко викликати сон, близький до фізіологічного, без порушень його структури та нічних пробуджень.
2. Збереження бадьорості та гарного самопочуття протягом дня (відсутність постсомнічного синдрому).
3. Відсутність супутніх соматогенних і психогенних ефектів.
4. Відсутність перехресної токсичності та клінічно значущих взаємодій з іншими препаратами.
5. Відсутність ризику звикання, залежності та передозування.
6. Наявність адаптогенних властивостей.
К.м.н., доцент кафедри паліативної і хоспісної медицини НМАПО ім. П.Л. Шупика Анатолій Володимирович Царенко та асистент кафедри паліативної і хоспісної медицини НМАПО ім. П.Л. Шупика, психотерапевт Олександра Петрівна Брацюнь доповіли про забезпечення психологічного супроводу паліативних пацієнтів і родичів тяжкохворих у період хвороби та в скорботі.
Паліативна допомога — це підхід, який дозволяє покращити якість життя пацієнтів з невиліковними захворюваннями та членів їх родин шляхом запобігання стражданням та їх полегшення у невиліковно хворої людини (ВООЗ, 2002).
Згідно з сучасними уявленнями і 60-річним міжнародним досвідом, паліативна і хоспісна допомога (ПХД) є сучасним пацієнт-сім’я-орієнтованим мультидисциплінарним та міжсекторальним гуманітарним підходом, який найбільш адекватно забезпечує потреби та належну якість життя паліативних пацієнтів та їх рідних, сприяє збереженню людської гідності наприкінці біологічного життя.
- Головною метою ПХД є:
- забезпечення якості життя інкурабельного хворого у його фінальній стадії шляхом максимального полегшення фізичних та моральних страждань пацієнта та його близьких;
- збереження людської гідності пацієнта наприкінці земного життя, завдяки цілісному підходу до пацієнта як до особистості, виходячи з його індивідуальних потреб, вікових та психоемоційних, релігійних та національно-культурних особливостей.
- ПХД має такі складові:
- професійна психологічна допомога, що надається фахівцями-психологами або лікарями-психотерапевтами і стосується також членів сім’ї пацієнта;
- професійна медична (зокрема, хірургічна, хіміо- і радіотерапевтична фармакотерапевтична, дієтична, реабілітаційна тощо) складова;
- соціальна складова, що реалізується соціальними працівниками, волонтерами НУО;
- духовна складова (медичне капеланство), що здійснюється священнослужителями відповідної релігійної конфесії або церкви.
- Умови надання якісної ПХД — мультидисциплінарна командна співпраця:
- лікарів ЗП-СЛ та лікарів-спеціалістів;
- медичних сестер, у тому числі, патронажних;
- молодшого медичного персоналу, у першу чергу, доглядальниць, які пройшли спеціальну професійну підготовку для роботи з паліативними пацієнтами (ПП);
- психологів або психотерапевтів;
- соціальних працівників;
- юристів-фахівців з медичного права;
- священнослужителів різних конфесій і церков, але найкраще медичних капеланів; 
- самого пацієнта, його родичів, волонтерів, представників громади.
Що необхідно врахувати при наданні психологічної допомоги:
- потребу ПП і його родичів у правдивій і зрозумілій інформації;
- потребу ПП і його родичів у пораді та заспокоєнні;
- потребу ПП і його родичів у висловленні своїх думок та почуттів;
- потребу ПП і його родичів в емоційній підтримці.
Основні принципи психологічного супроводу ПП:
- без настирливості — повага до особистісного психологічного простору та забезпечення автономності ПП;
- більше слухати, ніж говорити;
- виявляти емпатію;
- бути автентичними (справжніми);
- довіряти;
- приймати без упереджень відмінні погляди, цінності, переконання, потреби.
Зазначене вимагає створення та розвитку в Україні доступної та ефективної системи надання ПХД населенню.
Про дієтичні добавки як дієвий засіб комплементарної терапії онкопатологій розповів д.м.н., заслужений лікар України, начальник відділення Головного військового клінічного госпіталю МО України Володимир Віталійович Собецький.
За інформацією ВООЗ і Національного інституту раку, Україна посідає в Європі друге місце за кількістю хворих на рак і друге за смертністю від цієї хвороби. Щороку в нашій країні реєструється близько 160 тисяч захворювань на рак. Щороку рак забирає життя у близько 100 тисяч наших співвітчизників.
Виникає питання: чому так? Адже ліки і протокол лікування одні й ті самі... Як відомо, класичне лікування пухлин базується на їх оперативному видаленні, а також променевій та хіміотерапії. Отримавши останніми рокамии розвиток, так звана комплементарна, або додаткова, терапія на біологічній основі порівняно швидко зарекомендувала себе як високоефективний і перспективний спосіб лікування практично всіх онкологічних захворювань.
У цілому ряді найбільших науково-практичних і науково-дослідних центрів світу комплементарна медицина вже давно стала повсякденною практикою, яка успішно доповнює традиційні підходи й ефективно використовується в профілактиці, супроводі, відновленні та медичній реабілітації. На жаль, у нас комплементарну терапію поки використовують вкрай рідко і ставлення до неї з боку офіційної медицини негативне.
Дослідження проводилися на базі таких закладів, як НДІ експериментальної діагностики і терапії пухлин Російського онкологічного наукового центру ім. М.М. Блохіна та Інститут експериментальної патології, онкології і радіобіології ім. Р.Є. Кавецького НАН України, отримані нижченаведені результати.
Настоянка аконіту, введена в шлунок експериментальних мишей, гальмує ріст карциноми легенів Льюїс на 57 %.
Таблетована форма препарату доновіт-ВС2 гальмує ріст пухлини до 77 % на віддалених термінах спостереження і зменшує метастазування до 93 %.
Уперше в клінічній практиці керівник правозахисної організації «Спілка фахівців соціологічних та психологічних досліджень», практикуючий адвокат і соціальний психолог Володимир Михайлович Сопов запропонував психологічне експрес-тестування військовослужбовців і постраждалих від правопорушень, що стало результатом проблеми низької ефективності психологічного діагностування.
Запропоновано метод експрес-тестування особистості, випробуваний правозахисною організацією «Спілка фахівців соціологічних та психологічних досліджень» при дослідженні особистості постраждалих від правопорушень осіб з метою відшкодування моральної шкоди.
Обстеження проходить індивідуально і займає дві годин, складається з двох частин:
1. Соціологічне дослідження на базі правової офлайф-системи МЕГА-НАУ, що дозволяє здійснити пошук судових рішень у схожих справах та здійснити їх аналіз для визначення розміру компенсації моральної шкоди, яку суди вищих інстанцій вважають розумною та справедливою в схожих правовідносинах. Проводиться без участі постраждалого протягом 10 днів.
2. Психологічне дослідження особистості постраждалого, що дозволяє вірогідно встановити наявність або відсутність моральної шкоди та мотивовано рекомендувати суду збільшити або зменшити розмір компенсації порівняно зі схожими правовідносинами.
Зазвичай ми використовуємо у своїй практиці:
- портретний тест Л. Сонді (для виявлення варіантів реалізації нахилів та акцентуації близьких до хворобливих станів);
- 8-колірний тест Люшера;
- тепінг-тест (для визначення сили/слабкості нервових процесі, що є показником працездатності нервових клітин і нервової системи в цілому);
- тест Айзенка;
- опитувальник «Прогноз-2» — опитувальник «Міні-мульт»;
- рисований аперцептивний тест Собчик;
- методика Рокича;
- проективні методики Бука «Будинок, дерево, людина» і М.З. Дукаревич «Неіснуюча тварина»;
- опитувальник депресії Бека, Спілбергера — Ханіна та ін.
Всі заповнені анкети підписуються особисто піддослідним, що є гарантією вірогідності доказу. Заповнені стимульні матеріали можуть бути витребувані судом для перевірки висновків спеціаліста.
Отже, суддя, який має певні знання в галузі юридичної психології та соціології, отримує матеріали психологічних досліджень особистості людини, яка претендує на моральне відшкодування і соціологічні дослідження судової практики у схожих судових справах.
Чи можна цю практику застосовувати для діагностування новобранців?
Вважаємо, що можна. Процедура має бути така:
1. Група військовослужбовців або призовників із 20–30 осіб розміщується в народознавчій світлиці за столами.
2. Кожний має набір стимульних матеріалів та олівець.
3. Дослідник проводить бесіду-інструктаж і за допомогою діапроектора та інших приладів сприяє швидкому заповненню запропонованих тестів та опитувальників.
4. Кожний аркуш підписується піддослідними і збирається для аналізу.
5. Опитувальники періодично змінюються.
6. Тести Сонді, Люшера, тепінг-тест, опитувальник «Прогноз-2».
7. Час проведення: 90–120 хвилин.
8. Після обрахування результати з грифом ДСК зберігаються в електронному вигляді у командира або штатного психолога і використовуються протягом служби.
9. Відсутніх на тестуванні осіб в подальшому збирає і тестує штатний психолог об’єднання, за що він несе персональну відповідальність.
Вважаємо за доцільне створити кілька груп із 2–3 дослідників-психологів для відрядження до військових частин з метою проведення таких експрес-тестувань.
Дисфункція сім’ї — це порушення діяльності сім’ї під тиском негативних психологічних, соціальних та економічних факторів, що призводить до зниження якості її життя, негативно впливає на соматичний і психічний стан дитини з обмеженими можливостями, становлення її особистості, повноту соціальної адаптації, зазначила у своїй доповіді к.п.н., старший викладач кафедри прикладної психології та логопедії Бердянського державного педагогічного університету, практичний психолог, заступник голови правління ГО «Південно-східна українська асоціація практичних психологів та арт-терапевтів» Ольга Вікторівна Сербова.
Стан сім’ї, яка виховує дитину з обмеженими можливостями, характеризується нами як сімейний стрес. Це стан, що виникає як порушення рівноваги між реально існуючими вимогами (прийняття дитини з обмеженими можливостями та ефективне функціонування всієї родини) і можливостями сім’ї впоратися з ними.
Аналіз наукових досліджень дозволяє виокремити поняття функціональної і дисфункціональної сім’ї.
Дисфункціональна сім’я схильна використовувати механізми психологічного захисту, ніж стратегії свідомого подолання в складних життєвих обставинах.
Народження дитини з обмеженими можливостями є для батьків потрясінням, розчаруванням, переконанням у неспроможності реалізувати життєві плани сім’ї.
Повідомлення про обмеження дитини анулює колишні експектації, а нові у цей момент ще не сформовані. Відсутність експектацій і породжує шокову реакцію. У батьків часто проявляються сильні негативні емоції, які дезорганізовують взаємини в сім’ї, а також порушують природний перебіг сімейного життя. Почуття страху щодо майбутнього дитини змішується з відчуттям провини за нещастя, яке спіткало сім’ю. У стані розпачу, безнадійності захисні механізми батьків надзвичайно сильні, провокують дисфункціональну, адаптивно-захисну поведінку.
На переживання батьків впливають обрані ними цінності та життєві цілі. Аналіз існуючих досліджень свідчить про те, що для матерів, які виховують дітей з обмеженими можливостями, характерні сумніви про цінність власної особистості, внутрішня конфліктність, самозвинувачення за народження дитини з вадами.
Однією з причин і наслідків сімейної дисфункції є девіантне материнство — поведінка матері, що виявляється в емоційному та фізичному відторгненні дитини і виражається у різних формах (гіпоопіка, авторитаризм, гіперопіка, фізичне та психічне насильство, відмова від дитини). Недостатнє або надмірне задоволення потреб дитини, неоптимальний рівень вимогливості: або завищення вимог до дитини, або недостатня вимогливість, вседозволеність, неконструктивний характер контролю або його повна відсутність — все це прояви дисфункціональності.
Успішність процесу соціалізації дитини з обмеженими можливостями безпосередньо залежить від внутрішньої духовної роботи батьків над собою і проблем, що виникли в сім’ї. Перспективним напрямом подальших досліджень визначено поглиблене вивчення особливостей сімейних захисних механізмів на різних стадіях прийняття батьками дитини з обмеженими можливостями.
Оригінальна доповідь к.п.н., директора Київського юнгіанського інституту, керівника школи терапевтичної метафори «Доктор Казка», волонтера Благодійного фонду допомоги онкохворим дітям «Краб», письменниці Разіди Мугаллімівни Ткач стосувалась казкотерапії онкозахворювань.
Казкотерапія — сучасний і ефективний метод допомоги дітям у вирішенні їх поведінкових, емоційних та психосоматичних проблем. Терапевтична казка, як будь-яка інша терапевтична метафора, сприймається відразу на двох рівнях — свідомому і несвідомому. Свідомість дитини сприймає буквально зміст казки як вигадане: дитина співчуває казковому герою, ототожнює себе з ним і, навіть коли дізнається про свою проблему, все одно думає, що це не про мене, це «понарошку». Несвідоме ж «вірить» почутому і задає потрібну програму змін у поведінці, переоцінці цінностей, поглядів і позицій.
Кожна казка в метафоричній формі з урахуванням виявлених раніше символів описує процес лікування. Так, перша і друга казки («Небезпечні квіти Володаря хвороби» та «Личинка і шкідлива істота») описують початок хвороби і допомагають дитині прийняти допомогу дорослих. Третя казка («Помічник і Добрий Лісовий Дух») спрямована на пошук внутрішнього помічника і внутрішній ресурс. Четверта і п’ята казки («Мертва вода» і «Жива вода») є метафорами хіміотерапії і відновної терапії. І нарешті, шоста казка («Шлях героя») присвячена темі адаптації до життя без хвороби.
Отже, варто виділити три види казок для онкохворих дітей:
- мотиваційні казки, що підтримують ідею лікування;
- ресурсні казки, що дають надію і опору для одужання;
- дидактичні казки, що описують як весь процес лікування, так і окремі методи впливу на пухлину (наприклад, хіміотерапія або видалення пухлини).
У висновку автор доповіді особливо відзначила, що казкотерапія для онкохворих дітей — це не просто шлях до одужання, це диво, диво і віра в те, що хвороба обов’язково відступить і що попереду на них чекає довге, щасливе і здорове життя.
Д.п.н., професор Інституту психології ім. Г.С. Костюка НАПН України, професор кафедри психології МАУП Антоніна Михайлівна Грись наголосила, що сьогодні існує гостра необхідність активного впровадження просвітницьких і реабілітаційних заходів з метою поліпшення стану психічного здоров’я військовослужбовців, які повернулися із зони АТО, та відновлення їх соціально-професійного статусу.
Водночас надання якісних послуг з психологічної реабілітації військовослужбовців ускладнюється рядом причин, серед яких:
- недостатнє законодавче забезпечення цього процесу на загальнодержавному рівні;
- недостатня кількість фундаментальних досліджень у цьому напрямку;
- слабка підготовленість фахівців, їх украй низька мотивація, породжена поширеністю міфів про складність такої роботи, а також відсутність навичок професійної співпраці при наданні послуг із психологічної реабілітації.
Цей список можна продовжувати. Проте, незважаючи на труднощі, які сьогодні існують у контексті роботи з військовослужбовцями, є і деякі приклади позитивних вкраплень самоорганізованості, самокерованості та самодетермінованості фахівців, які мають досвід надання послуг з психологічної реабілітації військовим.
Таким, зокрема, самокеруючим був і зараз продовжується варіант роботи психологів на базі оздоровчого комплексу «Хирів-рент-інвест», що знаходиться у м. Хирів, Львівської області.
Зміст роботи фахівців полягав у здійсненні просвітницької (ПТСР, бойовий стрес, навички саморегуляції), психодіагностичної та психотерапевтичної роботи. 
Слід відзначити, що у командній роботі працювали: юрист-психолог, психолог-духівник, лікар-психолог, психолог — соціальний робітник, що дало змогу всесторонньо розглядати та вирішувати питання, які хвилювали військовослужбовців.
Злагоджена командна робота психологів, окрім дієвості психологічних технік на стан та смопочуття військових, була також моделлю самозцілення через дзеркалення тих процесів, які відбувалися у групі.
Ефективність психологічної реабілітації залежала від рівня особистісного розвитку військовослужбовців, наявності підтримки з боку найближчого оточення, мотивації до самопізнання, а також ступеня порушень та травматизації. Головним у роботі психологів було включення тих уцілілих ресурсів військових, які слугували основою мотивації до самозміни.

Similar articles

Імплементація сучасних технологій відновного лікування постраждалих в умовах особливого періоду
Authors: Матяш М.М.
Професор, голова правління ГО «Асоціація з медичної та психологічної реабілітації», завідувач кафедри неврології, психіатрії та рефлексотерапії Київського медичного університету УАНМ, м. Київ, Україна

International neurological journal 2 (88) 2017
Date: 2017.05.17
Categories: Neurology
Sections: Medical forums
Розвиток в Україні медико-соціальної допомоги дітям раннього віку з обмеженими можливостями здоров’я
Authors: Моісеєнко Р.О. - Національна медична академія післядипломної освіти імені П.Л.Шупика МОЗ України, м. Київ
International neurological journal 3 (65) 2014
Date: 2014.06.12
Categories: Neurology
Sections: Medical forums
Паліативна допомога та евтаназія: медико-соціальні, біоетичні, правові аспекти
Authors: Губський Ю.І., член-кор. НАМН України, д.м.н., професор, Царенко А.В., к.м.н., доцент
Національна медична академія післядипломної освіти імені П.Л. Шупика, м. Київ, Україна

"News of medicine and pharmacy" 10 (622) 2017
Date: 2017.10.17
Sections: Specialist manual
Психотерапевтичні стратегії лікування невротичних розладів в учасників сучасних бойових дій
Authors: Матяш М.М., Худенко Л.І.
Київський медичний університет УАНМ, м. Київ, Україна

"News of medicine and pharmacy" 16 (596) 2016
Date: 2017.01.24
Sections: Specialist manual

Back to issue