Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.


Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

"News of medicine and pharmacy" Неврология. Нейрохирургия. Психиатрия (611) 2017 (тематический номер)

Back to issue

Пан сучасного суспільства — залежність! (Актуальні питання залежності. Причини виникнення. Симптоматика. Реабілітація)

Authors: Александрова Т.В.
медичний психолог Наркологічний центр «Перезагрузка», м. Київ, Україна

Categories: Neurology, Surgery, Psychiatry

Sections: Specialist manual

print version

На сьогодні гостро постає питання поширення залежностей серед молодого покоління. І з кожним десятиліттям залежність омолоджується. Тому сьогодні як ніколи є актуальним розгляд даного питання. Поки ще маємо час і можливість позбавити себе й наших дітей цієї біди.
Людство пережило свого часу страшну епоху кріпосного ладу. Сотні тисяч людей загинули в боротьбі за свободу. Здавалося б, розвиток науки й техніки на сучасному етапі в змозі забезпечити кожній людині гідний рівень вільного життя. Та це, на превеликий жаль, не так. Надзвичайно велика кількість людей чула про пана сучасності або познайомилась із ним особисто. Який ламає долю, забирає час, гроші, здоров’я, а часто призводить до передчасної смерті в сім’ї тих, хто впустив його до себе. 
Ви запитаєте, хто такий пан сучасності? Це — залежність! Так, це саме вона перетворює вільних людей на своїх кріпаків, безправних рабів. І немає значення, у якому вигляді залежність постукає до вас у двері. Чи то наркоманія, алкоголізм, лудоманія, переїдання, чи та ж співзалежність — вона внесе непоправні зміни в існування людини.
Уявимо на мить, що залежність має людську подобу. Тож при першому знайомстві з нею ми будемо вражені її охайним виглядом, вишуканими манерами, цікавою компанією. Разом з нею ставатимете впевненішими, розумнішими, набуватимете великого потенціалу. Але все це — міраж, що на підсвідомому рівні давно з’явився у думках, це все те, чого бракує в реальному житті. За допомогою хімічних речовин ми вводимо себе в оману, створюємо ілюзію безтурботного світу.
Залежність викликає відчуття спокою, задоволення та ейфорії. І от одні поступово, а інші уже після пари зустрічей зі своїм новим паном стають власністю своєї залежності.
У той момент, коли ми впустили в життя залежність, відкрилась скринька Пандори. І з неї найближчим часом з’являться проблеми та негаразди. Вони впевнено будуть проникати в усі сфери життя. Спершу непомітно, маленькими кроками, і тоді буде здаватися, що нічого страшного не відбувається. Та в подальшому все сильніше й сильніше витискатимуться ваші особисті інтереси заради інтересів вашого власника — залежності. Важко помітити той момент, після якого ваші дії будуть виконуватися лише заради задоволення потреб вашого пана. Такі сфери, як робота, захоплення, сім’я, навіть власне здоров’я, залишаться осторонь вашої уваги. Вони втратять свою актуальність, стануть неважливими. 
На мить з’явилась думка, що не кожна залежність завдає непоправної шкоди. Та, на превеликий жаль, це не так. «Наркоманія від тютюнопаління значно відрізняється», — скажете ви. І це дійсно так. Можемо сказати навіть більше: інколи навіть сама наркоманія від наркоманії відрізняється. Адже як колись кожен пан по-різному ставився до своїх кріпаків, так само зараз чинить і залежність. Одна занапастить із перших моментів знайомства (спайси, метадон), а з іншою ми можемо спокійно співіснувати (тютюнопаління). Так, саме існувати. Тому що не можна назвати життя повноцінним у той час, коли ви перебуваєте в залежності. Залежність змінює вашу систему цінностей, ставить себе на перше місце, потребує вашого часу, уваги, здоров’я та й ваших грошей. Бо якби на цьому не зароблялися мільярди доларів США, то й популяризації таких речей було б значно менше. 
Відомий швейцарський психолог Карл Юнг свого часу сказав: «Будь-яка залежність — це зло, і не важливо, що є наркотиком: алкоголь, морфін або ідеалізм» [1]. Будь-яка основа вашої залежності перебудовує вас і ваше життя згідно зі своїми уподобаннями. Будь-яка з них завдає непоправної шкоди людському організму.
Розглянемо залежність із наукової точки зору. Вільна енциклопедія «Вікіпедія» повідомляє: «Залежність — набута гостра потреба здійснювати якісь дії або вживати якісь речовини. У повсякденній мові термін «залежність» використовується в основному стосовно людей, які зловживають наркотиками, алкоголем та сигаретами. У ширшому контексті можна послатися на багато інших видів поведінки, таких як ігри, перегляд телевізійних передач, комп’ютерна залежність, Інтернет або сексуальна залежність» [2]. Як бачимо, частіше за все залежності ми набуваємо, зловживаючи чимось.
У деяких літературних джерелах залежність визначається як адиктивна поведінка (addiction — схильність). Це одна з форм деструктивної поведінки особистості, що проявляється як прагнення втекти від реальності через зміну стану свідомості. Така зміна досягається шляхом прийому хімічних речовин, непідконтрольного вживання їжі, зациклення на певних предметах та явищах, що супроводжується розвитком інтенсивних емоцій. Цей процес настільки захоплює свідомість людини, що починає керувати її життям. Людина стає безпорадною перед своєю залежністю, яка, ніби той пан, змушує стати на коліна й схилити голову перед собою. Усі вольові зусилля слабшають і не дають можливості протистояти патогенній пристрасті. Розвиток залежності постійно супроводжується посиленням механізмів захисту (запереченням і регресією), що мінімізують почуття провини. В адикта з’являється страх рефлексувати, залишитися наодинці із собою. Тому такі люди намагаються втекти від своїх думок, відволікаючись на що-небудь. З’являється специфічна логіка, людина намагається виправдати свою поведінку перед оточуючими. Деякий час це спрацьовує. Та потім відбувається втрата контролю — і зникає навіть така логіка вчинків [3]. Адикту досить важко почати діалог з ким-небудь, тому що накопичуються психотравмуючі ситуації, особистісні проблеми, часто навіть кримінального характеру, що стають тригерами подальших зривів. 
Залежність можна порівняти зі сніговою кулею. Коли вона тільки починає котитися, вона маленька, і в будь-який час ми можемо рукою зруйнувати чи зупинити її. Та чим довше вона котиться, тим стрімкіше збільшується в розмірах. На певному етапі вже навіть втримати її в руках стає неможливо. І врешті-решт настає момент, коли ця снігова куля нас просто розчавлює. І тоді вже буде пізно щось змінювати, вдаватись до якихось заходів. Це стане точкою неповернення в житті особистості.
Залежність не виникає в одну мить. Цей процес потребує деякого часу й певних життєвих ситуацій. Основними причинами формування всіх видів залежності є:
1) довготривалі невротичні конфлікти;
2) структурний дефіцит;
3) генетична схильність;
4) сімейні та культурні умови.
Усі ці складові навіть поодинці формують початкові стадії залежності [4].
Схильність до депресій і особистісних розладів часто служить підґрунтям для виникнення та укорінення залежності. Однією з головних причин залежної поведінки є інтерналізація батьківських фігур, із цього випливає порушення самооцінки та самозахисту. Сама інтерналізація визначається як «прийняття особою норм, цінностей, поглядів, які зовні нав’язуються батьками, вихователями, суспільною групою» [5].
Із цих причин у залежних виникають порушення інших функцій:
1) рефлексії;
2) афективної сфери;
3) контролю імпульсів.
Англійський психоаналітик Едвард Гловер вказував на психологічну природу залежної поведінки. Він вважає, що без психологічної роботи лікування залежності неможливе. Стримування дає тимчасовий ефект. Психоаналітик у своїх працях дійшов висновку, що найбільшу увагу варто приділяти першим двом рокам життя людини.
Відомий психоаналітик Роберт Севітт як основу виникнення залежності відзначає порушення відносин «мати — дитина». У своїй роботі «Психоаналитическое исследование аддикции: структура Эго и наркотическая зависимость» науковець встановив, що залежно від ступеня порушень на ранньому етапі розвитку Его в людей проявляються різні схильності до їжі, тютюну, алкоголю тощо. Він описує таку закономірність: чим тяжче порушення, тим сильніша залежність. За словами Роберта Севітта, залежність — це дитячий голод за теплом, близькістю та турботою. Саме це шукає алкоголік у компанії, створюючи ілюзію дружби, підтримки та розуміння. Наркоман намагається відокремитися від матері, самостійно контролювати своє життя, створюючи ілюзію контролю вживання. Тютюнопаління дає ілюзію наповненості, це спроба заповнити нестачу того контакту, який потрібен був немовляті в період грудного вигодовування. Харчова залежність допомагає підтримати ілюзію задоволення, благополуччя у стосунках, заповнити пустоту й самотність. Співзалежність — ілюзія близьких стосунків, необхідності іншій людині [6].
Більшість залежних не в змозі будувати й підтримувати близькі міжособистісні стосунки через прояв своєї недостатності. Такі стосунки зазвичай страждають від нарцисичної вразливості, афектів, імпульсів, якими особи не в змозі керувати. Нарцисична поведінка завуальовує істинне становище. І стимулює залежного приховувати наявність пана.
Американський психоаналітик Ненсі Мак-Вільямс описує нарцисичну поведінку як організовану діяльність навколо підтримки самоповаги шляхом отримання постійних підтверджень від оточуючих, акцентуючи увагу на тих людях, для яких даний об’єкт посідає одне з перших місць у системі цінностей. У нарцисичної особистості виникає манія «думки оточуючих», виникає сильне відчуття, що вона нелюбима й обманута. Одним із факторів нарцисичної поведінки людини є перенесене в дорослість із дитячого віку відчуття її власної грандіозності. Що, як правило, проявляється як компенсація ранніх розчарувань та травм у стосунках з оточуючими [7]. Нарцисична поведінка стимулює розвиток залежності. Адже людина такого типу буде якомога довше затягувати момент визнання своєї залежності. Що значною мірою буде підтримувати її подальше вкорінення.
Суб’єктивний досвід нарцисичних людей пронизаний відчуттям сорому й страхом відчути сором. Необхідно в даній ситуації чітко розділити сором і почуття вини. Бо відчуття провини виникає тоді, коли є розуміння негативного значення своїх вчинків. А от відчуття сорому — це коли твої вчинки сприймаються як негативні. І причину залежна особистість шукає не в собі, а в сприйнятті її оточуючими. Такі особи постійно намагаються контролювати не свою поведінку, а думку оточуючих, що лише сприяє укоріненню залежності в їх житті.
Часто в залежних людей проявляється схильність знецінювати практично все на світі, ідеалізуючи на цьому фоні себе [8]. Система цінностей адикта змінюється так, що все те, що підтримує пана, здається ідеальним, а все, що виступає проти нього, — нікчемним. Але це сприйняття об’єктів є досить динамічним, несталим і легко може діаметрально помінятися. У зв’язку з чим ми можемо сміливо говорити про те, що залежні часто перебільшують свою особисту значимість.
Афекти викликають постійне напруження й біль, які адикт намагається полегшити шляхом вживання речовин чи злиття з об’єктом у взаєминах. Це розцінюється як відчайдушна спроба оволодіти собою та своєю поведінкою. Тому ще одним важливим аспектом боротьби з паном є вміння позбутися напруження, усуваючи при цьому об’єкт пристрасті. Залежній людині вкрай необхідно навчитися справлятися з життєвими труднощами без зміни стану свідомості. Для кожного з тих, хто потрапив під владу пана, знайдеться свій індивідуальний спосіб. Як варіант можуть бути використані медитації, самоаналіз, курси психотерапії тощо.
Одним із чітко виражених факторів будь-якої залежності є повне заперечення. Цей аспект добре описаний у програмі «12 кроків». Дана програма позбавлення залежності визнана найефективнішою у світі. Її можна застосувати до будь-якої залежності. Вона розроблена людьми, які страждали від алкоголізму, та їх послідовниками у США. Пізніше вона була апробована для реабілітації наркотичної залежності [9]. Дана програма застосовується в основному в груповій терапії, коли участь у ній беруть залежні з різним часом вживання й різним періодом невживання. Під час таких зустрічей люди мають можливість обмінюватися досвідом, давати поради й підтримувати один одного у складних ситуаціях. Програма «12 кроків» може бути ефективна на всіх етапах розвитку залежності саме тому, що ресурс цієї програми полягає в залученні залежних осіб з різним стажем вживання. Така різноманітність дає успішний результат роботи в групі.
Більшість залежних не бажають відвідувати довгі психологічні консультації. У них формується бажання в одну мить скинути свого пана з пліч. Тому вони вдаються до пошуку радикальних, швидких засобів вирішення проблеми, таких як гіпноз, кодування чи інший спосіб миттєвої панацеї. Але без детальної роботи над собою ці методи не дають результату. Виникає безліч страхів, серед яких страх самого себе є найбільшим. 
Відомий радянський психолог Б.С. Братусь вважає, що в кожного своя внутрішня картина хвороби. На її формування впливають актуальні потреби й очікування особистості. Усе це проектується на психофізіологічний фон сп’яніння, роблячи його привабливим для адикта [10].
Вчений Б.С. Братусь у своїх працях описує механізми набуття залежності від хімічної речовини й формування адиктивної поведінки.
Першим із них є еволюційний механізм. Чим інтенсивніший ейфорійний стан, тим сильніше проявляється потреба в речовині. Спершу потреба проявляється як вторинна, така, що конкурує з основними, базовими потребами. Згодом вона стає домінуючою й починає формувати сильну залежність. Якщо людина зможе усвідомити свою залежність на цій стадії формування, то акцент потрібно робити на її основних потребах. Спершу виявляють ті, що знаходяться в дефіциті, тобто ті, які замінює адиктивна речовина. І далі необхідно здійснити пошук альтернативних, здорових способів задоволення даних потреб.
За ним йде деструктивний механізм. Відбувається руйнування особистості: її психічних та інтелектуальних структур, сфери почуттів та емоцій, системи цінностей. Потреби, що раніше були головними, втрачають для залежного своє значення. Єдиним мотивом для діяльності адикта стає пошук і вживання хімічної речовини (наприклад, великої кількості їжі). На цьому етапі також потрібно працювати з дефіцитом потреб. Актуальною стає робота з історією життя залежної людини, її дитинством, сімейною ситуацією. Психологічна допомога полягатиме в пошуку здорових способів задоволення потреб, при цьому залежній особі необхідно навчитися аналізувати свої думки, вчинки, контролювати свої імпульси. 
Останній, третій етап — механізм формування аномалій особистості. На цьому етапі зміни набувають стійкого характеру, особистість змінюється в цілому [11].
Часто хвороба набуває коморбідності, супроводжується різноманітними симптомами й синдромами: від психічних розладів, захворювань до граничного рівня психічної діяльності. Тут допомога психолога-практика чи психолога-консультанта обмежена й в основному не дає результатів. Необхідна адекватна допомога медичного (клінічного ) психолога, а іноді й психіатра та нарколога.
Ми можемо однозначно стверджувати: чим раніше людина усвідомила свою залежність, тим більші шанси в неї на одужання, шанси позбавитися від свого пана.
У народі кажуть: «Біда одна не ходить». Це твердження, без сумніву, стосується й залежності. Адже як тільки пан залежності посилився хоча б в одного з членів сім’ї, тут же з’являються його родичі в кожної близької людини. Ці панові родичі називаються співзалежністю. Надзвичайно важкий перший крок до одужання — це усвідомлення своєї проблеми. Співзалежній особі надзвичайно складно визнати в себе хворобу подібного роду, незважаючи на всі симптоми й страждання. Далі ми більш детально розглянемо кожен тип залежності. Але однозначно можемо сказати, що всі вони пронизані нитками заперечення. І в співзалежній поведінці вони особливо яскраво проявляються. Тому що важко заперечувати залежність, вживаючи алкоголь чи наркотики. Важко заперечувати харчову залежність, маючи 20 кг зайвої ваги. Співзалежність же не проявляється візуально. Головна мета самої співзалежності — створювати й оберігати ілюзію благополуччя, гармонійних взаємин. Феномен співзалежності тільки ускладнює й так непросту ситуацію. 
Сім’я відіграє головну роль у формуванні й підтриманні залежної поведінки одного з її членів. Під співзалежністю розуміються негативні зміни в особистості та поведінці родичів унаслідок прояву залежності в одного з членів сім’ї [12]. Співзалежна людина страждає від життя із залежною, але несвідомо завжди провокує адикта на зрив. Жити із залежним важко, але звично. У таких стосунках співзалежна особа несвідомо реалізує всі свої потреби: в контролі і турботі про когось, відчутті потрібності комусь, на фоні «поганого» адикта співзалежна людина відчуває себе хорошою, рятівником. Саме тому співзалежні люди часто обирають такі професії, у яких можна реалізувати свої потреби, наприклад у сфері медицини, психології та ін. Проблема співзалежності виростає за описаним вище принципом снігової кулі. Для прикладу розглянемо класичний варіант. Жінка, вихована у сім’ї алкоголіка, чи та, яка має чоловіка-алкоголіка, відзначається деякими особливостями поведінки. Під час виховання своїх дітей вона буде передавати їм нездорові, залежні способи спілкування й давати приклади поведінки, тому що співзалежність є одним із варіантів залежності. Із часом, як наслідок спільного життя, порушення посилюються в кожного з них. Чим сильніше розвивається залежність, тим сильніше буде розвиватися співзалежність, і навпаки. Умовно кажучи, чим сильніше мати хоче врятувати своїх дітей, тим більше вона буде несвідомо провокувати в них наступний зрив. Тому що насправді їй самій звичніше жити в сім’ї з адиктом. Це значно ускладнює з першого разу роботу програми одужання — усвідомлення й прийняття хвороби. Матері надзвичайно важко визнати той факт, що вона, «бажаючи своїй дитині добра», робить тільки гірше. На практиці нами була простежена така закономірність: чим більше родичі працюють над своєю співзалежністю, тим легше жити в тверезості адикту. Звичайно, це не є панацеєю, адже кожна ситуація індивідуальна.
Отже, проблема залежної поведінки розширюється до сімейного розладу. Найефективніший варіант виходу із послідовності проблем — психологічна допомога залежній особі та її співзалежним родичам.
Усі форми залежності можна охарактеризувати як компульсивне й нездоланне бажання. Вони підпитуються могутньою силою підсвідомості, що є ненаситною й постійно потребує «дози». Залежна людина втрачає здатність контролювати свій стан. Відхилення від нормальної поведінки може виражатися різною мірою: від майже нормальної поведінки до тяжкої фізичної і психологічної залежності (у той час, коли пан повністю заволодіє життям).
Підтримка пана залежності виступає для аддикта рятувальним жилетом у жорстокій реальності. Але водночас пан виступає мучителем і тираном для самого залежного. І виникає замкнене коло, у якому людина страждає при будь-якому з варіантів. Залежному надзвичайно важко вистояти в соціумі, де на нього постійно очікує пан, який манить підсвідомість скористатися його послугами. І от тільки-но аддикт на хвилинку втрачає пильність, як тут же опиняється в полоні своєї залежності. 
Для того щоб змінити життя залежної особи, потрібно провести глибоку психологічну роботу. А для того щоб з’явилась можливість її реалізувати, перше, що необхідно, це обірвати вживання предмета залежності. На жаль, саме по собі невживання не дає позитивних результатів. Тверезість необхідно постійно підкріплювати правильною системою цінностей, конструктивними взаєминами з близькими, конт-ролем афектів. 
Більша частина залежних не спроможна розпізнавати, усвідомлювати й визначати свої почуття та емоції. Дане явище отримало назву «алекситимія». Це створює додаткові труднощі в процесі позбавлення від залежності. Адикту надзвичайно важко розібратися у власних почуттях. Вони перемішані й перебувають у нестабільному стані. Якщо уявити, що кожне відчуття — це окремий колір акварельних фарб, то в людини, яка не має адиктивної поведінки, вони охайні, ніби щойно куплені. А в людини, яка перебуває в тяжкій залежності, вони злиті всі в одну посудину й постійно перемішуються.
Цей прояв можна усунути, роблячи постійний акцент на чуттєвій сфері. У реабілітаційних центрах та в роботі психолога кожного дня чи кожного разу виділяється час для розбору емоцій і почуттів. Адикта навчають розпізнавати те, що він відчуває, а при деяких ситуаціях ще й спонукають спробувати відтворити ті почуття, які виникали за певних обставин. Емоційна сфера набуває все ширшого значення, що слугує додатковою зброєю в боротьбі з безжальним паном. 
Залежність, зокрема наркоманія, дає ілюзію впевненості й стійкої самооцінки, уявне задоволення потреби в повазі.
Із цього випливає, що залежність від хімічних речовин розвивається внаслідок ілюзій, а не фармакологічної дії самої речовини. Об’єкт залежності знаходять тільки ті, для кого це має вагоме значення. Наші спостереження показали: залежному надзвичайно важко витримувати натиск суспільства, біль, фізичний чи емоційний дискомфорт. Очікування й невизначеність розцінюються як нестерпні. При цьому яскраво виражені нарцисичні риси й пасивність. 
Під час роботи із залежними можна легко помітити вагомі розбіжності в особистих характеристиках наркоманів і алкоголіків. Алкоголізм — це прагнення до колективу та злиття з ним, а наркоманія — прагнення незалежності. Для алкоголіка пан створює безпеку через ілюзію близькості, а наркоману його пан, навпаки, створює почуття безпеки через відчуження й заперечення потреби в близькості.
Чим довше формується залежність, тим довший шлях одужання. Це шлях довжиною в життя, тому що колишніх залежних не буває. Залежність — це хвороба, що потребує безперервної роботи. І як тільки адикт пускає все за течією, вона тут же повертається. Від залежності неможливо позбутися повністю, але її можна усунути зі свого життя. І не допускати моменту повернення пана. Найефективніший спосіб не повернутися до вживання — це не допускати першого разу. «Одна доза — це надто багато, а тисячі завжди не вистачає» [9, с. 21]. З легкістю це правило можна перенести й на співзалежність. Момент зриву для співзалежного — це контроль, прояв психосоматики, пригнічення своїх почуттів і бажань, переключення своєї уваги на життя іншої людини.
Залежність розподіляють на психічну та фізіологічну. Прикладом психічної залежності може виступити співзалежна поведінка, лудоманія, фанатизм. Але, на нашу думку, не існує чисто фізіологічної залежності. Тому що будь-яке вживання психоактивної речовини чи чогось іншого обов’язково підкріплюється психологічним аспектом. Відбуваються зміни в організмі на фізіологічному рівні, що викликають зміни й у поведінці людини.
Можна виділити такі найпоширеніші залежності: наркоманія, алкоголізм, тютюнопаління, лудоманія, харчова залежність і співзалежність. Найскладнішими для лікування є останні дві — харчова залежність і співзалежність. Вони підступні й важкі, тому що є соціально прийнятними. Наше суспільство суворо не засуджує тих, хто переїдає чи, навпаки, постійно худне. Тому часто така залежна особа й не підозрює про існування власного пана. Усвідомити свою залежність досить тяжко, адже в принципі вона не завдає нікому шкоди, тому і не вбачають в цьому нічого поганого. Найгіршого впливу на організм завдають алкоголізм та наркоманія. 
Залежність від хімічних речовин — величезна проблема, що охоплює всі сторони життя людини, проявляється в чотирьох головних аспектах її життя: біологічному, психологічному, соціальному й духовному. Вона полонить людину цілком, підпорядкувавши її жахливому прагненню до самознищення.
Залежність — це страшний пан сучасності, який кожного дня знаходить для себе нових рабів. Чи впускати його у своє життя — індивідуальний вибір кожного. Та прагнення бути вільним у нас закладене ще на генетичному рівні, воно склалось історично. Для того щоб позбавити себе свободи, іноді достатньо одного разу. Тому, перш ніж зробити першу затяжку чи випити пляшку пива, задумайтеся, чи потрібен вам пан… 
Навіть якщо ви вже стали залежними, завжди можна зупинитися. Переглянути своє життя, усунути з центральної позиції свого пана. Залежність — це хвороба.
Але цю хворобу можна зупинити, і тоді одужання стає можливим.

Bibliography

1. Залежність в цитатах знаменитих людей. — Режим доступу: http://centervasilenko.ua/articles/zalezhnist_v_citatah_znamenitih_lyudey

2. Залежність. Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії. — Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%B0%D0%BB%D0%B5%D0%B6%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C

3. Короленко Ц.П. Психоанализ и психиатрия / Ц.П. Короленко. — Новосибирск: Наука, 2003. — 665 с.

4. Суркова Н.А. Работа с зависимостями в практической деятельности психолога / Суркова Наталья Александровна // Рsy-practice. — Режим доступу: https://psypractice.com/publications/zavisimosti/rabota_s_zavisimostyami_v_prakticheskoy_deyatelnosti/

5. Інтерналізація / Універсальний словник-енциклопедія «Словопедія». — Режим доступу: http://slovopedia.org.ua/29/53383/12026.html

6. Наркомания: Методические рекомендации по преодолению наркозависимости / [Под ред. А.Н. Гаранского]. — М., 2000. — 384 с.

7. Мак-Вильямс Н. Нарциссические личности / Н. Мак-Вильямс // Психоаналитическая диагностика: Понимание структуры личности в клиническом процессе. — М.: Класс, 1998. — 480 с. — ISBN 5-86375-098-7.

8. Наркомании у подростков / [Битенський В.С., Херсонський Б.Г., Дворяк С.В., Глушков В.А.]. — К.: Здоров’я, 1989. — 216 с. — ISBN 5-311-00248-0.

9. Анонимные наркоманы. Narcotics Anonymous World Secvices / [Двенадцать Шагов и Двенадцать Традиций перепечатаны для редакции с разрешения AA World Secvices]. — [5-e изд.]. — Incorporated. Russian 04/08. — 249 с. — ISBN 978-1-55776-431-7.

10. Братусь Б.С. Аномалии личности / Б.С. Братусь. — М.: Мысль, 1988. — 301 с.

11. Менделевич В.Д. Клиническая и медицинская психология / Менделевич В.Д. — Москва: МЕДпресс-информ, 2008. — 432 с.

12. Иванова Е.Б. Как помочь наркоману / Е.Б. Иванова. — СПб., 1997. — 144 с. 


Back to issue