Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

"News of medicine and pharmacy" 3(234) 2008

Back to issue

Ефективність лікування артеріальної гіпертензії у хворих на хронічні запальні захворювання, що супроводжуються бронхообструктивним синдромом

Authors: О.П. Смоляний, І.А. Гонта, Л.О. Макарова, Ю.Є. Новосьолова, В.Г. Чернявський, Одеська обласна клінічна лікарня

Categories: Family medicine/Therapy, Cardiology

Sections: Clinical researches

print version

Артеріальна гіпертензія (АГ) у хворих на хронічні запальні захворювання бронхолегеневої системи, що супроводжуються бронхообструктивним синдромом (бронхіальна астма та хронічне обструктивне захворювання легенів), є однією з актуальних проблем у клініці внутрішніх хвороб. Артеріальна гіпертензія виявляється у хворих на хронічне обструктивне захворювання легенів (ХОЗЛ) з частотою від 6,5 до 76,3 % [1, 2], а у хворих на бронхіальну астму (БА) — 36,6–46,3 % [3, 4]. Проблематика, що висвітлюється, великою мірою залежить від нездатності пульмонологів та кардіологів однозначно трактувати патогенетичний зв'язок між АГ та бронхообструкцією. Існують два погляди:

1. Поєднання двох станів, що патогенетично не пов'язані між собою.

2. Існує патогенетичний зв'язок між АГ та бронхообструкцією, що дає підстави вважати АГ пульмоногенною.

На користь пульмоногенних механізмів розвитку АГ свідчить підвищення її поширеності серед хворих при зростанні тривалості захворювання, що супроводжується бронхообструктивним синдромом, а також зв'язок між підйомами артеріального тиску та посиленням бронхіальної обструкції, тобто гіпоксемія.

Основними патогенетичними механізмами розвитку АГ у хворих із бронхіальною обструкцією є такі:

— артеріальна гіпоксемія;

— гіперкапнія;

— порушення гемодинаміки в малому колі кровообігу;

— підвищення активності ренін-ангіотензинової системи;

— збільшення секреції альдостерону;

— коливання внутрішньогрудного тиску внаслідок бронхіальної обструкції;

— гемореологічні порушення.

При прийнятті рішення про призначення гіпотензивної терапії хворим із бронхіальною обструкцією слід пам'ятати про вимоги, що висуваються до гіпотензивних препаратів:

1. Відсутність негативного впливу на бронхіальну прохідність.

2. Відсутність гіпокаліємічного ефекту, що є клінічно значущим.

3. Відсутність прокашльової дії.

4. Відсутність прозапальної дії.

5. Відсутність взаємодії з бронхолітичними препаратами.

6. Зменшення легеневої гіпертензії.

7. Зниження агрегації тромбоцитів.

Зрозуміло, що ідеального препарату, що відповідав би всім вимогам, не існує, тому ми зробили спробу знайти групу гіпотензивних препаратів, що найбільше до нього наближені. Отже, розберемо гіпотензивні препарати за групами.

β-адреноблокатори

Препарати групи β-блокаторів здатні підсилювати бронхообструкцію у хворих на БА та ХОЗЛ, а також підвищувати реактивність бронхів. Незважаючи на періодичні заяви [5] про можливість застосування високоселективних β-адреноблокаторів у хворих на БА та ХОЗЛ, засвідчуємо, що жоден із них не може розцінюватися як абсолютно безпечний.

Діуретики

Розвиток гіпокаліємії, що негативно впливає на роботу дихальної мускулатури та є фактором ризику розвитку аритмії, може спостерігатися при застосуванні як тіазидних, так і петльових діуретиків. Іншою, не менш важливою проблемою діуретичної терапії хворих із бронхообструктивним синдромом є хронічна гіперкапнія. Метаболічний алкалоз, що є наслідком приймання діуретиків, може пригнічувати дихальний центр, посилюючи гіпоксемію. Ці факти при виборі гіпотензивної терапії слід ураховувати, але при супутній серцевій недостатності діуретики стають засобом вибору.

Інгібітори АПФ

Одним із небажаних ефектів застосування препаратів цієї групи є кашель (до 8 % випадків), що суттєво погіршує якість життя хворих та інколи може помилково розцінюватися як загострення бронхолегеневого захворювання [6].

Блокатори АТ1-ангіотензинових рецепторів

До теперішнього часу немає суттєвих даних про несприятливий вплив на функцію легенів блокаторів ангіотензинових рецепторів. Вважається, що сухий кашель вони спричинюють у значно меншому відсотку випадків порівняно з інгібіторами АПФ, але робота з вивчення препаратів цієї групи триває [6].

α-адреноблокатори та вазодилататори

При АГ іноді призначають прямий вазодилататор гідралазин або α-адреноблокатори. Ці препарати знижують периферичний судинний опір, безпосередньо впливаючи на артеріоли. Прямого впливу на дихальну функцію ці препарати не справляють. Однак нерідким побічним ефектом вазодилататорів та α-адреноблокаторів є рефлекторна тахікардія, що вимагає призначення β-адреноблокаторів, які, у свою чергу, здатні викликати бронхоспазм. Крім цього, зараз обмежується призначення α-адреноблокаторів при АГ через ризик розвитку серцевої недостатності при тривалому прийманні.

Препарати центральної дії

Ця група препаратів у більшості країн для лікування АГ майже не використовується через недоведеність поліпшення прогнозу й велику кількість побічних ефектів.

Антагоністи кальцію

Найбільш оптимальними препаратами для лікування артеріальної гіпертензії у хворих із бронхообструктивними синдромами, особливо при розвитку легеневої гіпертензії, є блокатори кальцієвих каналів, оскільки разом із гіпотензивними властивостями вони мають і властивість знижувати тиск у легеневій артерії за рахунок вазодилатації судин малого кола кровообігу. Крім того, їм властива слабка антиагрегантна активність, а інгібуючи дегрануляцію тучних клітин, вони посилюють бронходилатуючий ефект β2-агоністів.

Мета дослідження — оцінити ефективність лікування артеріальної гіпертензії та вплив на функцію зовнішнього дихання у хворих на хронічні бронхообструктивні захворювання — БА та ХОЗЛ — представника III покоління блокаторів кальцієвих каналів, що має пролонговану дію, Амлодил.

Матеріали та методи дослідження

Обстежено 20 хворих на ХОЗЛ та 26 хворих на БА, які перебували на лікуванні в пульмонологічному відділенні Одеської обласної клінічної лікарні, мали м'яку й помірну артеріальну гіпертензію (відповідно до класифікації ВООЗ, 1999 [7]) а отримували Амлодил у дозі 5–10 мг на добу. ХОЗЛ I ст. діагностовано в 1 хворого, у 5 пацієнтів було виявлено ІІ ст., у 12 — ІІІ, а в 4 — IV ст., персистуюча бронхіальна астма легкого ступеня — у 5, середнього — у 15, тяжкого — у 6 хворих. Всі хворі перебували у фазі загострення захворювання.

Усі хворі обстежувалися двічі — до та після (на 11–12-ту добу) проведеного згідно з протоколами надання медичної допомоги МОЗ України [8] лікування. Дослідження хворих включало аналіз скарг, анамнез захворювання та життя, даних об'єктивного огляду, спірографію. Спірографія виконувалася на спірографі «Пульмовент-2». Вимірювання офісного середнього САТ та ДАТ проводилося відповідно до рекомендацій Американської асоціації кардіологів [9]. Ефективність і переносимість лікування оцінювали на підставі динаміки клінічних проявів, ступеня бронхіальної обструкції та рівня АТ. Статистичний аналіз отриманих результатів виконували за допомогою пакета програм Microsoft Excel із використанням t-критерію Стьюдента.

Результати дослідження та їх обговорення

У результаті проведеного лікування у хворих на ХОЗЛ спостерігався незначний регрес скарг у вигляді зменшення задишки, поліпшення реологічних та макроскопічних властивостей харкотиння, деякого збільшення толерантності до фізичного навантаження. У хворих на БА під дією лікування спостерігалося поліпшення самопочуття, значне зменшення задишки та епізодів задишки, поліпшення властивостей харкотиння та толерантності до фізичного навантаження.

Аналіз отриманих результатів (табл. 1) свідчить про те, що такий показник бронхіальної обструкції, як ОФВ1, у хворих на персистуючу бронхіальну астму після проведеного лікування вірогідно зріс. Тоді як при ХОЗЛ цей показник збільшився невірогідно, що не є дивним з огляду на той факт, що при цьому захворюванні бронхообструкція має незворотний характер.

Динаміка АТ у хворих під час лікування наведена в табл. 2. Артеріальний тиск вірогідно знизився в усіх групах хворих, за винятком систолічного тиску при ХОЗЛ ІV ст.

Висновки

У результаті проведеного дослідження встановлено, що препарат Амлодил є ефективним та безпечним для лікування хворих із хронічним бронхообструктивним синдромом. При прийманні препарату Амлодил у хворих на БА та ХОЗЛ спостерігається вірогідне зниження артеріального тиску за відсутності негативного впливу на показники бронхіальної провідності. Отже, препарат Амлодил може бути рекомендований до широкого застосування в клінічній практиці з метою лікування артеріальної гіпертензії у хворих, які страждають хронічними бронхообструктивними захворюваннями.



Back to issue