1 лютого 1967 року на базі курсу анестезіології у складі кафедри торакальної хірургії та анестезіології Київського інституту удосконалення лікарів (КІУЛ) була створена перша в Україні кафедра анестезіології-реаніматології (завідувач — доцент, а згодом професор Тріщинський А.І.). Першими співробітниками кафедри стали асистенти О.Я. Маловічко, А.Ю. Депутат, Г.С. Заброда, В.П. Жалко-Титаренко, В.М. Лелюх.
Викладачі створеної 51 рік тому кафедри анестезіології-реаніматології були водночас і першими анестезіологами України. Непересічні особистості з високим рівнем інтелекту та моральними якостями, вони були першопрохідцями нової спеціальності, складної та відповідальної.
Цього року виповнилося 100 років четвертому за ліком асистенту (згодом — доценту) кафедри Володимиру Пилиповичу Жалку-Титаренку, який народився 19.01.1918 року в м. Красноярську в сім’ї учителів, українець.
100 років у світовому масштабі — це незначний відрізок часу, 100 років для людини — це майже віч–ність. За цей час змінилося обличчя держави, вона стала незалежною. Спеціальність, біля витоків якої стояв Володимир Пилипович, виокремилася з хірургії та стала однією з найпрестижніших в медицині. Перегорнемо сторінки біографії відомого фахівця та вченого.
В 1922 році переїхав в м. Київ, де в 1936 році закінчив середню школу. З вересня 1936 по липень 1937 р. навчався на фізико-математичному факультеті Київського державного університету, але залишає навчання і в 1937 р. вступає до Київського медичного інституту. В 1941 році разом з інститутом евакуйований до Харкова, звідки випускається зауряд-лікарем. З червня 1941 по березень 1942 р. служив в діючій армії старшим лікарем хірургічного взводу пересувного польового госпіталю. У серпні 1942 р. потрапив у полон і до червня 1944 р. на окупованій території працював хірургом районної лікарні у м. Дубровки (Білорусія). З липня 1944 по квітень 1945 р. працює лікарем лазарету запасного полку 83-ї дивізії в м. Ярцево.
З квітня 1945 по квітень 1955 р. відбував термін ув’язнення у виправному трудовому таборі, де працював лікарем-хірургом табірної лікарні (м. Тайшет Іркутської обл.). Звільнений зі зняттям судимості в 1955 р. і залишається вільнонайманим лікарем-ординатором табірної лікарні виправно-трудового табору Управління МВС СРСР до січня 1956 р.
З березня 1956 по липень 1957 р. продовжує навчання на V–VІ курсах в Київському медичному інституті, який закінчує з відзнакою. Звертає на себе увагу важлива обставина: часовий інтервал між першим курсом навчання у медичному інституті та його закінченням тривав 20 років! Випадок безпрецедентний в історії світової медицини.
Володимир Пилипович вільно володів трьома європейськими мовами: німецькою, англійською та французькою, що розширило можливості з вивчення нової спеціальності. З липня 1957 по лютий 1964 р. обіймав посаду головного лікаря і хірурга-ординатора (за сумісництвом) обласного дитячого кістково-туберкульозного санаторію «Макошине» Менського району Чернігівської області. З березня 1964 по лютий 1965 р. працював старшим лікарем протишокової бригади Київської станції швидкої медичної допомоги. З лютого 1965 р. продовжує трудовий стаж асистентом кафедри торакальної хірургії та анестезіології КІУЛ (завкафедри — професор Амосов М.М.). Захищає кандидатську дисертацію [1] і з початку лютого 1967 р. працює асистентом щойно створеної самостійної кафедри анестезіології-реаніматології КІУЛ (єдиної на той час в Україні). На цій посаді В.П. Жалко-Титаренко продовжує трудову діяльність до березня 1972 р., потім до липня 1980 р. працює доцентом кафедри анестезіології-реаніматології Київського медичного інституту (завкафедри — професор Чепкий Л.П.). З 04.10.1980 по 26.08.1984 знову повертається на рідну кафедру анестезіології-реаніматології КІУЛ, де займається викладацькою діяльністю за договором на час перебування доцента В.К. Худошина у закордонному відрядженні.
Доцент В.П. Жалко-Титаренко вирізнявся широкою науковою ерудицією, доброзичливістю до колег, постійним науковим пошуком, щедро ділився з колегами і учнями своїми науковими здобутками. Вдома Володимир Пилипович був прекрасним сім’янином, виховував доньку Ольгу та прийомного сина Петра Хінкулова, який згодом також став анестезіологом.
У побуті Володимир Пилипович був невибагливий, стриманий, скоріше замкнутий, ніж відвертий. Він був принциповий до оточуючих, до роботи. Шкідливих звичок не мав, а єдиним захопленням була робота із спецлітературою.
У роки становлення нової спеціальності анестезіології-реаніматології була відсутня будь-яка навчальна література і основним джерелом інформації для лікарів-початківців були лекції професорсько-викладацького складу кафедри. В.П. Жалко-Титаренко активно працює у цьому напрямку: він видав перший в Українi підручник з анестезіології та реаніматології (у співавторстві з Чепким Л.П. в 1983 р.), декілька посібників та монографій з анестезіології та інтенсивної терапії [2–6]. Вищевказаний підручник [6] був єдиним в Україні протягом 20 років.
Окрім друкованої продукції доцент В.П. Жалко-Титаренко відомий своїми численними раціоналізаторськими пропозиціями. Нижче наведено вибірковий перелік посвідчень на раціоналізаторську пропозицію: № 0102 від 04.06.1969 «Інфузійна стійка для ніш», № 839 від 14 грудня 1971 р. «Застосування безопіатного комбінованого ендотрахеального наркозу у дорослих із заміною опіатного анальгетика при операціях в абдомінальній хірургії», № 44 від 26.05.1977 «Чашкові електроди для безперервного моніторування ЕКГ», № 43 від 26.05.1977 «Встановлення електродів для термінового запису ЕКГ під час реанімації», № 840 від 14.12.1981 «Профілактика гострої серцевої недостатності серця та регулювання венозного тонусу за допомогою 1% спиртового розчину нітрогліцерину внутрішньовенно під час здійснення наркозу», № 80/85 від 17.10.1985 (у співавторстві з Земсковим В.С. та Гольдберг А.А.) «Спосіб лікування гострого деструктивного панкреатиту», № 841 від 14 грудня 1987 р. «Безопіатна премедикація у дорослих діазепамом (Реланій, ПНР), (Седуксен, ВНР) і атропіну сульфат».
Закінчував доцент Володимир Пилипович Жалко-Титаренко свій трудовий шлях, працюючи лікарем-анестезіологом в клінічній лікарні № 10 і зовсім короткий період — у лікарні № 8 м. Києва. Багато анестезіологів України пишаються знайомством з цією мужньою і дивовижною людиною.
Останній свій спочинок Володимир Пилипович Жалко-Титаренко знайшов в унікальному комплексі пам’яток історії, архітектури та монументального мистецтва — Лук’янівському цивільному кладовищі (помер 31.01.1992). Поряд із ним покояться рідні та близькі люди: дружина Наталія (1918–1977 рр.), дочка Оля (1958–2014 рр.), прийомний син Петро Хінкулов (1940–2003 рр.).
На території цього історичного некрополя, колишнього Центрального кладовища м. Києва, розташовані поховання видатних діячів держави, культури і науки. Пройтися доріжками кладовища — все одно, що перелистати літопис нашої історії. Тільки враження глибші й цікавіші після побачення з минулим [7].
Могила В.П. Жалка-Титаренка знаходиться на відстані осяжності людським поглядом будівлі Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика (раніше — КІУЛ), з якою тривалий час була пов’язана його трудова діяльність і яка також у ці дні також відмічає свій 100-річний ювілей. Доречно згадати класика: «Минуле не минуло, воно увійшло в сучасність» (Герцен О.І.) [7].
Конфлікт інтересів. Автор заявляє про відсутність конфлікту інтересів при підготовці даної статті.
Список літератури
1. Жалко-Титаренко В.Ф. Электрофорез на бумаге сыворотки крови в клинике костно-суставного туберкулеза у детей: Автореф. дис… к.м.н. / В.Ф. Жалко-Титаренко. — К., 1966. — 12 с.
2. Жалко-Титаренко В.Ф. Водно-электролитный обмен и кислотно-основное состояние в норме и при патологии / В.Ф. Жалко-Титаренко. — К.: Здоров’я, 1989. — 200 с.
3. Жалко-Титаренко В.Ф. Сердечно-легочная и мозговая реанимация / В.Ф. Жалко-Титаренко. — К.: Здоров’я, 1986. — 53 с.
4. Чепкий Л.П. Справочник по анестезиологии. / Л.П. Чепкий, Л.В. Новицкая-Усенко, В.П. Цертий, С.Н. Басманов, В.П. Жалко-Титаренко и др. / Под ред. Л.П. Чепкого. — К.: Здоров’я, 1987. — 384 с.
5. Трещинский А.И., Жалко-Титаренко В.Ф. Искусственная вентиляция легких / А.И. Трещинский, В.Ф. Жалко-Титаренко. — М., 1983. — 28 с.
6. Чепкий Л.П., Жалко-Титаренко В.Ф. Анестезиология и реаниматология: учебник / Л.П. Чепкий, В.Ф. Жалко-Титаренко. — К.: Вища школа, 1983. — 352 с.
7. Подорож у минуле. До 135-річчя від дня заснування Лук’янівського цивільного кладовища. Державний історико-меморіальний Лук’янівський заповідник. — К., 2012. — 24 с.