Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.



СІМЕЙНІ ЛІКАРІ ТА ТЕРАПЕВТИ

НЕВРОЛОГИ, НЕЙРОХІРУРГИ, ЛІКАРІ ЗАГАЛЬНОЇ ПРАКТИКИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ

КАРДІОЛОГИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ, РЕВМАТОЛОГИ, НЕВРОЛОГИ, ЕНДОКРИНОЛОГИ

СТОМАТОЛОГИ

ІНФЕКЦІОНІСТИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ, ПЕДІАТРИ, ГАСТРОЕНТЕРОЛОГИ, ГЕПАТОЛОГИ

ТРАВМАТОЛОГИ

ОНКОЛОГИ, (ОНКО-ГЕМАТОЛОГИ, ХІМІОТЕРАПЕВТИ, МАМОЛОГИ, ОНКО-ХІРУРГИ)

ЕНДОКРИНОЛОГИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ, ПЕДІАТРИ, КАРДІОЛОГИ ТА ІНШІ СПЕЦІАЛІСТИ

ПЕДІАТРИ ТА СІМЕЙНІ ЛІКАРІ

АНЕСТЕЗІОЛОГИ, ХІРУРГИ

International journal of endocrinology Том 15, №1, 2019

Back to issue

Diabetic enterocolopathy in patients with diabetes mellitus type 2

Authors: Дорофєєв А.Е.(1), Швець Н.І.(1), Пархоменко Т.А.(2), Диня Ю.З.(1), Чичула Ю.В.(1)
1 - Національна медична академія післядипломної освіти імені П.Л. Шупика, м. Київ, Україна
2 - Донецький національний медичний університет, м. Лиман, Україна

Categories: Endocrinology

Sections: Specialist manual

print version


Summary

Актуальність. Незважаючи на безсумнівний успіх у вивченні патогенезу та лікуванні цукрового діабету (ЦД), це захворювання залишається на піку проблем сучасної медицини, оскільки це найпоширеніша ендокринна патологія серед осіб працездатного віку. У структурі захворюваності на діабет 90–95 % становлять хворі з цукровим діабетом 2-го типу. Останніми роками описана достатньо нова патологія кишечника в пацієнтів із цукровим діабетом — діабетична ентероколопатія (ЕКП). Незважаючи на інтерес до цієї патології, чіткі критерії діагностики відсутні, тому діагноз установити складно, це потребує значного диференціального пошуку. Ступінь вираженості ЕКП залежить від інтенсивності проявів ангіопатії та нейропатії. Метою цієї роботи було вивчення частоти та клінічних особливостей ентероколопатії в різних груп хворих на цукровий діабет. Матеріали та методи. Обстежені 120 хворих із ЦД 2-го типу. Вік пацієнтів — від 39 до 67 років (середній вік — 53 ± 5 років), жінок було 74 (62 %), чоловіків — 46 (38 %). Жінки переважали в усіх вікових категоріях. Тривалість перебігу цукрового діабету в обстежуваних пацієнтів становила 1–18 років. Результати. Ураження кишечника були виявлені у 81 (67,5 %) хворого на ЦД, але після ретельного диференціально-діагностичного дослідження у 28 (23,3 %) хворих був установлений синдром подразненого кишечника, а в 15 (12,5 %) — дивертикульоз товстої кишки. Серед обстежених хворих ентероколопатія виявлялась у 38 (31,7 %), у той же час у різних підгрупах частота ЕКП дещо відрізнялася. Якщо в групі до 55 років ЕКП зустрічалася рідше, ніж в усіх обстежених хворих, то в пацієнтів віком понад 55 років ЕКП виявлялася вірогідно частіше (р < 0,05). Аналогічні тенденції спостерігалися при аналізі тривалості цукрового діабету. Висновки. Таким чином, ураження кишечника були виявлені в 67,5 % хворих на ЦД, із них ентероколопатію діагностовано в 31,7 % пацієнтів. Частота ЕКП залежить від віку хворих та тривалості перебігу ЦД, а інтенсивність симптомів — від тяжкості діабету. ЕКП у хворих із ЦД має складний патогенез, ланками якого є нейропатія, ангіопатичні зміни судин та капілярного русла з ендотеліальною дисфункцією, порушення кишкового бар’єра із змінами слизоутворення. Застосування тіоктової кислоти є етіопатогенетичним та клінічно ефективним.

Актуальность. Несмотря на несомненный успех в изучении патогенеза и лечении сахарного диабета (СД), это заболевание остается на пике проблем современной медицины, поскольку является самой распространенной эндокринной патологией среди лиц трудоспособного возраста. В структуре заболеваемости диабетом 90–95 % составляют больные с сахарным диабетом 2-го типа. В последние годы описана достаточно новая патология кишечника у пациентов с сахарным диабетом — диабетическая энтероколопатия (ЭКП). Несмотря на интерес к данной патологии, четкие критерии диагностики отсутствуют, поэтому диагноз установить тяжело, и это требует значительного дифференциального поиска. Степень выраженности ЭКП зависит от интенсивности проявлений ангиопатии и нейропатии. Целью работы было изучение частоты и клинических особенностей энтероколопатии у разных групп больных сахарным диабетом. Материалы и методы. Обследованы 120 больных с СД 2-го типа. Возраст пациентов — от 39 до 67 лет (средний возраст — 53 ± 5 лет), женщин было 74 (62 %), мужчин — 46 (38 %). Женщины преобладали во всех возрастных категориях. Длительность течения сахарного диабета у обследуемых пациентов составляла 1–18 лет. Результаты. Поражения кишечника были обнаружены у 81 (67,5 %) больного СД, но после тщательного исследования у 28 (23,3 %) больных был диагностирован синдром раздраженного кишечника, а у 15 (12,5 %) — дивертикулез толстой кишки. Среди обследованных больных энтероколопатия проявлялась у 38 (31,7 %), в разных подгруппах частота ЭКП несколько отличалась. Если в группе до 55 лет ЭКП встречалась реже у всех обследованных больных, то у пациентов старше 55 лет ЭКП встречалась достоверно чаще (р < 0,05). Аналогичные тенденции наблюдались при анализе продолжительности сахарного диабета. Выводы. Таким образом, поражения кишечника были обнаружены у 67,5 % больных СД, но энтероколопатия диагностирована у 31,7 % пациентов. Частота ЭКП зависит от возраста больных и длительности течения СД, а интенсивность симптомов — от тяжести диабета. ЭКП у больных с СД имеет сложный патогенез, звеньями которого являются нейропатия, ангиопатия капиллярного русла с эндотелиальной дисфункцией, нарушением кишечного барьера с изменениями слизеобразования. Применение тиоктовой кислоты является патогенетическим и клинически эффективным.

Background. Despite undoubted success in the study of pathogenesis and treatment, diabetes mellitus (DM) remains at the peak of the problems of modern medicine, since this is the most common endocrine pathology among persons of working age. In the structure of diabetes, patients with type 2 diabetes mellitus account for 90–95 %. In recent years, a fairly new pathology of the intestine — diabetic enterocolopathy has been described in patients with diabetes mellitus. Despite the interest in this disease, there are no clear diagnostic criteria, so it is difficult to diagnose it, and this requires a significant diffe­rential search. The degree of enterocolopathy severity depends on the intensity of angiopathy and neuropathy manifestations. The objective was to study the frequency and clinical features of enterocolopathy in different groups of patients with diabetes mellitus. Materials and methods. One hundred twenty persons with type 2 DM were examined. The age of the patients was 39 to 67 years (mean age 53 ± 5 years), there were 74 women (62 %) and 46 men (38 %). Women prevailed in all age cate­gories. The duration of diabetes mellitus ranged from 1 to 18 years. Results. Eighty one (67.5 %) patients with diabetes had intestinal lesions, but after careful investigation, 28 patients (23.3 %) were diagnosed with irritable bowel syndrome, and 15 (12.5 %) — with diverticulosis of the large intestine. Among the patients examined, enterocolopathy was detected in 38 (31.7 %) persons, while in different subgroups, the frequency of enterocolopathy was somewhat different. If in the group under 55 years enterocolopathy was less common than in all examined patients, then in persons older than 55 years enterocolopathy was detected significantly more frequent (p < 0.05). Similar trends were observed when analyzing the duration of diabetes mellitus. Conclusions. Thus, 67.5 % of patients with diabetes had intestinal lesions, of them 31.7 % were diagnosed with enterocolopathy. The frequency of enterocolopathy depends on the age of patients and duration of DM, and the severity of enterocolopathy symptoms — on the severity of diabetes. Enterocolopathy in patients with diabetes has a complex pathogenesis, the links of which are neuropathy, angiopathy of the capillary bed with endothelial dysfunction, violation of the intestinal barrier with changes in mucus production. The use of thioctic acid is pathogenetic and clinically effective.


Keywords

цукровий діабет; діабетична ентероколопатія; тіоктова кислота

сахарный диабет; диабетическая энтероколопатия; тиоктовая кислота

diabetes mellitus; diabetic enterocolopathy; thioctic acid

Вступ

Незважаючи на безсумнівний успіх у вивченні патогенезу та лікуванні цукрового діабету (ЦД), це захворювання залишається на піку проблем сучасної медицини, оскільки це найпоширеніша ендокринна патологія серед осіб працездатного віку. У структурі захворюваності на діабет 90–95 % становлять хворі з цукровим діабетом 2-го типу (ЦД2) [1]. При цьому фактична поширеність захворювання вища в 3–4 рази. На 2017 рік у світі зареєстровані 425 мільйонів хворих на ЦД та спостерігається тенденція до зростання захворюваності. Очікується, що у 2045 році кількість хворих на діабет зросте до 629 мільйонів, що на 48 % більше нинішнього показника. Половина хворих не знають про існування в них діабету, а у 352 мільйонів є ризик розвитку ЦД2. Основними причинами смерті та інвалідизації хворих із ЦД є ускладнення захворювання. Люди з діабетом у 2–3 рази частіше хворіють на кардіоваскулярні захворювання. Поширеність термінальної ниркової недостатності в 10 разів вища в людей із ЦД. Діабетична ретинопатія уражає третину пацієнтів із діабетом і є основною причиною втрати зору в осіб працездатного віку. Кожні 30 секунд у світі ампутують нижню кінцівку чи її частину внаслідок діабету [2]. Окрім кардіоваскулярної патології, у хворих на ЦД дуже часто розвивається нейропатія, що призводить до змін передачі імпульсу й до порушення функції, а потім і структури органа. У розвитку ускладнень цукрового діабету макро-, мікроангіопатія та нейропатія є ключовими ланками патогенезу.

Діабет часто асоціюється з неспецифічними гастроінтестинальними розладами, такими як нудота, здуття живота, абдомінальний біль, діарея, запори, сповільнення евакуації зі шлунка [4]. Патогенез ураження вивчений не до кінця, хоча 75 % пацієнтів із ЦД відмічають у себе ці симптоми. Варіанти проявів можуть бути розділені на три основні групи: функціональні ушкодження (синдром подразненого кишечника (СПК), функціональна діарея, функціональний запор), запальні (ішемічний коліт) і новоутворення. Останніми роками описана достатньо нова патологія кишечника в пацієнтів із цукровим діабетом — діабетична ентероколопатія (ЕКП). Незважаючи на інтерес до даної патології, чіткі критерії діагностики відсутні, тому діагноз установити складно, це потребує значного диференціального пошуку. Ступінь вираження ЕКП залежить від інтенсивності проявів ангіопатії та нейропатії, оскільки порушення кровопостачання кишкової стінки в поєднанні з порушенням передачі нервового імпульсу по осі «мозок — кишечник» призводить до розвитку патології в даному органі. У той же час аналогічні ланки патогенезу виявляються у хворих із СПК та ішемічним колітом, саме тому при встановленні діагнозу діабетичної ентероколопатії потрібно ретельно проводити дифдіагностику з цими захворюваннями. Для СПК, згідно з Римськими критеріями IV, характерний больовий синдром, поєднаний із порушенням частоти випорожнень або консистенції калу. У той час для СПК не характерною є наявність ангіопатії, що зустрічається в пацієнтів із цукровим діабетом 2-го типу. Для хворих з ішемічним колітом, патогенез якого пов’язаний із різким погіршенням кровопостачання відділу кишечника, важливим для діагностики є нічний абдомінальний больовий синдром, не завжди пов’язаний із дефекацією. А для хворих із діабетичною ентероколопатією характерним є поєднання абдомінального дискомфорту з порушенням випорожнення.

Патогенез змін функцій шлунково-кишкового тракту при діабеті, як було зазначено вище, є мультифакторним, і роль нервової системи кишечника набуває особливого значення. Діабет асоціюється зі змінами розмірів та зменшенням кількості ней–ронів, а також нейродегенеративними змінами, пов’язаними з аксональним набряком. Ці висновки в основному зроблені на основі виявлених змін у міжм’язових нервових сплетеннях різних відділів шлунково-кишкового тракту. На розвиток діабету певні субпопуляції ентеральних нейронів відповідають по-різному, одні дегенерують, деякі змінюють хімічну структуру нейротрансмітерів без дегенерації, інші ніяк не реагують [5]. Також цікавим є те, що навіть нейрони, що виділяють одинакові ней–ромедіатори, але беруть участь в іннервації різних відділів шлунково-кишкового тракту, змінюються при ЦД по-різному. Ремоделювання нейронів впливає на відношення збуджуючих та інгібуючих нейротрансмітерів, що, у свою чергу, призводить до порушення нервово-м’язової передачі імпульсу та може спричинити дисфункцію моторики, що спостерігається при діабеті [6]. Важливу роль у патогенезі відіграє оксидативний стрес, у результаті якого  утворюються вільні радикали [7]. Під час окислення глюкози продукується надлишкова кількість активних форм кисню (ROS): супероксид (О2), гідропероксид (HRО2), гідроксильний радикал (ОH), пероксидний радикал (2). Також утворюються частини активного азоту (RNS): окис азоту (NO), нітроген діоксид (NО2), пероксинітрит (ONOO). Супероксидний аніон з’єднується з NO, утворюючи сильний оксидант — пероксинітрит (ONOO), у результаті чого оксид азоту втрачає свою біологічну активність й антипроліферативні властивості [8]. Пероксинітрит через низку реакцій пригнічує роботу калієвих каналів, що відповідають за вазорелаксацію. Також пероксинітрит здатен пошкоджувати ДНК, що є стимулом для активації нуклеарного ферменту полі(АДФ-рибози)-полімерази (PARP) [9]. Ця полімераза виснажує внутрішньоклітинну концентрацію NAD+, знижує рівень гліколізу, сповільнює транспорт електронів й утворення АТФ, блокує активність гліцеральдегід-3-фосфат дегідрогенази (GAPDH), що призводить до ендотеліальної дисфункції та розвитку діабетичних судинних ускладнень. Крім цього, активація оксидативного стресу призводить до ушкодження клітинних мембран із змінами їх щільних контактів, що є основою для ушкодження слизового бар’єра кишечника та формування хронічного мікрозапалення на тлі енергодефіциту.

При ЦД також порушуються процеси відновлення цілісності епітеліального та ендотеліального шару. Це відбувається за рахунок зменшення кількості ендотеліальних прогеніторних клітин та погіршення їх функції [10]. Оксидативний стрес, що призводить до накопичення реактивних форм кисню і знижує біодоступність NO, порушує міграцію ендотеліальних прогеніторних клітин у зону пошкодження або ішемії [11]. Також варто відмітити, що не лише постійна гіперглікемія сприяє формуванню оксидативного стресу та ендотеліальної дисфункції. Більш негативно впливає різке коливання рівня глюкози в пацієнтів із ЦД [12].

Метою цієї роботи було вивчення частоти та клінічних особливостей ентероколопатії в різних груп хворих на цукровий діабет.

Матеріали та методи

Проспективне дослідження проводилося на базі ендокринологічного відділення ДЗ «Дорожня клінічна лікарня ДП «Донецька залізниця» та Київського міського клінічного ендокринологічного центру. Обстежені 120 хворих із ЦД2. Вік пацієнтів — від 39 до 67 років (середній вік — 53 ± 5 років), жінок було 74 (62 %) і чоловіків — 46 (38%). Жінки переважали в усіх вікових категоріях. Тривалість перебігу цукрового діабету в обстежуваних пацієнтів становила 1–18 років. Лабораторні дослідження включали визначення глікемії натще, глікованого гемоглобіну (HbA1c), С-пептиду, глюкозуричного профілю, а також рівня білірубіну, трансаміназ, креатиніну (із підрахунком швидкості клубочкової фільтрації), ліпідного профілю. Критеріями виключення були: цукровий діабет 1-го типу, тяжка інсулінозалежна форма ЦД2, тяжка ниркова та печінкова недостатність, злоякісні новоутворення, оперативні втручання на кишечнику. Скарги й анамнестичні дані оцінювались за допомогою стандартизованої карти обстеження пацієнтів, протоколів якості життя хворих із цукровим діабетом 2-го типу. Діагноз діабетичної ентероколопатії встановлювався при наявності скарг на абдомінальний біль та дискомфорт, що пов’язані з порушеннями випорожнення, наявності мікро- та макроангіопатії та проявів полінейропатії. Для детального вивчення поширення ентеропатії у хворих на ЦД були проаналізовані групи пацієнтів різного віку, різних тяжкості та тривалості перебігу ЦД, ступенів компенсації та комплаєнтності, частоти ускладнень основного захворювання.

Результати та обговорення

Ураження кишечника було виявлено у 81 (67,5 %) хворого на ЦД, але після ретельного диференціально-діагностичного дослідження у 28 (23,3 %) хворих був установлений синдром подразненого кишечника, а в 15 (12,5 %) — дивертикульоз товстої кишки. Серед обстежених хворих ентероколопатія виявлялась у 38 (31,7 %), у різних підгрупах частота ЕКП дещо відрізнялася.

Вік пацієнтів із ЦД становив 39–67 років. Якщо в групі до 55 років ЕКП зустрічалась рідше, ніж в усіх обстежених хворих, то в пацієнтів віком понад 55 років ЕКП відзначалася вірогідно частіше (р < 0,05). Слід зазначити, що у хворих на ЦД віком до 55 років зустрічався СПК, а в більш старшій віковій групі СПК не діагностовано в жодного пацієнта (р < 0,01).

Клінічні прояви ЕКП у хворих різного віку дещо відмінні. У пацієнтів молодшого віку ЕКП насамперед характеризувалася діареєю з абдомінальним дискомфортом та метеоризмом. У той же час у хворих старшої вікової групи ЕКП у більшості випадків проявлялася переважно запорами та чергуванням запорів і поносів. Абдомінальний біль не був домінуючим симптомом у хворих в обох вікових групах.

Аналогічні тенденції спостерігались при аналізі тривалості цукрового діабету. Перші прояви ЕКП у хворих із ЦД виявлялись через 3–6 (± 0,3) років від початку основного захворювання. У пацієнтів із значною тривалістю захворювання (більше ніж 15 років) ЕКП виявлялася вірогідно частіше, її прояви потребували призначення додаткової медикаментозної терапії.

При аналізі ступеня тяжкості стану обстежених хворих виявлено, що 58 (48,3 %) пацієнтів мали легкий перебіг ЦД, 57 (47,5 %) — середній, 5 (4,2 %) пацієнтів — тяжкий перебіг ЦД. При подальшому аналізі порівнювали підгрупи з легким та середньої тяжкості перебігом ЦД. У групу легкого перебігу були включені хворі з невисоким рівнем глікемії, що не перевищувала 8 ммоль/л натще, невеликим коливанням рівня глюкози в крові впродовж доби, незначною добовою глюкозурією (від слідів до 20 г/л). Компенсацію ЦД оцінювали за рівнем глікованого гемоглобіну (НbА1с < 6,5 %). До групи ЦД середнього та тяжкого перебігу були включені пацієнти з рівнем глюкози понад 8 ммоль/л натще, вираженою глюкозурією та рівнем НbА1с > 6,5 %. У цих хворих частіше спостерігалися прояви периферичної ней–ропатії, мікро- та макроангіопатії. Слід зазначити, що частота ЕКП вірогідно не відрізнялася в хворих із різним ступенем тяжкості ЦД, а мала більшу залежність від тривалості захворювання та наявності ускладнень. У той же час у хворих із середнім та тяжким перебігом ЦД інтенсивність та вираженість симптомів ЕКП була більш значною, ніж у пацієнтів із легкою формою ЦД.

Таким чином, ентероколопатія — це ураження кишечника, пов’язане з ЦД. ЕКП у хворих із ЦД має складний патогенез, ланками якого є нейропатія з порушенням моторики товстого кишечника, ангіопатичні зміни судин та капілярного русла із відносним зменшенням кровопостачання та порушенням мікроциркуляції в кишковій стінці. Це може призводити до ендотеліальної дисфункції макро- та мікросудин, порушень кишкового бар’єра з формуванням епітеліальної дисфункції із змінами слизоутворення. Молекулярною основою цих порушень є оксидативний стрес із дисбалансом синтезу регуляторних молекул та трансмітерів, що призводить до змін мембранної структури як у нейронах, так і в ендотелії та епітелії товстої кишки, із порушенням тісних контактів між клітинами.

Сучасне лікування ЕКП викликає труднощі, тому що потребує комплексної дії декількох груп препаратів на прояви захворювання. Безумовно, базисна терапія ЦД відіграє важливу роль у формуванні усіх ускладнень ЦД, зокрема ЕКП. Ураховуючи дані про патогенез ЕКП, пов’язаний із порушенням клітинних мембран, ми можемо запропонувати використання тіоктової кислоти як препарату, що зменшує оксидативний стрес, згідно з даними Міжнародної діабетичної федерації 2017 року. Доза та якість тіоктової кислоти повинна бути відповідною.

Тіоктова кислота — це подібна до вітамінів речовина, що утворюється в організмі й виконує функцію коферменту при окислювальному декарбоксилюванні α-кетокислот. Спричинена цукровим діабетом гіперглікемія призводить до відкладання глюкози на матричних протеїнах кровоносних судин та утворення кінцевих продуктів прогресуючого глікозилювання. Цей процес призводить до зменшення ендоневрального кровотоку та ендоневральної гіпоксії/ішемії, що пов’язано з підвищеним утворенням вільних кисневих радикалів, які пошкоджують периферичний нерв, а також до зменшення у периферичних нервах рівня такого антиоксиданту, як глутатіон.

Тіоктова кислота зменшує утворення кінцевих продуктів прогресуючого глікозилювання, покращує ендоневральний кровотік, підвищує фізіологічний уміст глутатіону, що діє в ураженому діабетичним процесом нерві подібно до дії антиоксиданту щодо вільних кисневих радикалів.

Нами була проведена комплексна терапія тіоктовою кислотою (препарат Берлітіон® капсули, виробництва «Берлін-Хемі/А.Менаріні ГмбХ» в Україні) — по 1 капсулі на добу натще за 30 хвилин до сніданку, призначена 12 пацієнтам з ЕКП.

Слід зазначити, що препарат Берлітіон® капсули має желатинову оболонку та не містить лактози, що має принципове значення для пацієнтів  з ураженнями кишечника при ЦД. Ефект лікування хворі починали спостерігати з 3–5-го тижня терапії: 11 (91,7 %) хворих не відчували абдомінального дискомфорту, до 8–9-го тижня лікування в 9 (75,0 %) хворих нормалізувалися випорожнення. Важливим є той факт, що протягом 8 місяців спостереження прояви ЕКП були виявлені тільки у 2 (16,7 %) пацієнтів та були пов’язані з епізодами декомпенсації ЦД.

Висновки

Ураження кишечника були виявлені в 67,5 % хворих на ЦД, із них ентероколопатію діагностовано в 31,7 % пацієнтів. Частота ЕКП залежить від віку хворих та тривалості перебігу ЦД, а інтенсивність симптомів — від тяжкості діабету. ЕКП у хворих із ЦД має складний патогенез, ланками якого є нейропатія, ангіопатичні зміни судин та капілярного русла з ендотеліальною дисфункцією, порушення кишкового бар’єра із змінами слизоутворення. Застосування тіоктової кислоти є етіопатогенетичним та клінічно ефективним.

Конфлікт інтересів. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів при підготовці даної статті.


Bibliography

1. Standards of Medical Care in Diabetes — 2017. American Diabetes Association // Diabetes Care. — 2017. — Vol. 39, Suppl. 1. — P. S4-S125.
2. The IDF Diabetes Atlas. — 8th еdition. — 2017.
3. Гоженко А.И., Кузнецова А.С., Кузнецова Е.С., Быць Т.Н. Эндотелиальная дисфукция в патогенезе осложнений сахарного диабета. Сообщение ІІ. Эндотелиальная дисфункция как основное патогенетическое звено сосудистых осложнений сахарного диабета 2-го типа // Ендокринологія. — 2017. — Т. 22, № 4. — С. 381-389.
4. Bytzer P., Talley N.J., Leemon M. et al. Prevalence of gastrointestinal symptoms associated with diabetes mellitus: a population-based survey of 15,000 adults // Arch. Intern. Med. — 2001. — 161. — 1989-96.
5. Monckton G., Pehowich E. Autonomic neuropathy in the streptozotocin diabetic rat // Can. J. Neurol. Sci. — 1980. — 7. — 135-42.
6. Zanoni J.N., de Miranda Neto M.H., Bazotte R.B. et al. Morphological and quantitative analysis of the neurons of the myenteric plexus of the cecum of streptozotocin-induced diabetic rats // Arq. Neuropsiquiatr. — 1997. — 55. — 696-702.
7. Poitout V., Robertson R.P. Minireview: secondary β-cell failure in type 2 diabetes — a convergence of glucotoxi–city and lipotoxicity // Endocrinology. — 2002. — 143(2). — 339-42.
8. Cines D.B., Pollalc E.S., Buck C.A., Loscalzo J., Zimmerman G.A., McEver R.P. et al. Endothelial cells in physiology and in the pathophysiology of vascular disorders // Blood. — 1998 May 15. — 91(10). — 3527-61. 
9. Garcia Soriano F., Virag L., Jagtap P., Szabo E., Mabley J.G., Liaudet L. et al. Diabetic endothelial dysfunction: the role of poly (ADP-ribose) polymerase activation // Nat. Med. — 2001 Jan. — 7(1). — 108-13.
10. Fadini G.P., Sarore S., Agostini R., Avogaro A. Significance of endothelial progenitor cells in subjects with diabetes // Diabetes Сare. — 2007. — 30(5). — 1305-13.
11. Yiu K.H., Tse H.F. Specific role of impaired glucose metabolism and diabetes mellitus in endothelial progenitor cell chara–cteristics and function // Arterioscler. Thromb. Vasc. Biol. — 2014 Jun. — 34(6). — 1136-43.
12. Picioni L., Quagliaro L., Assaloni R., Da Ros R., Maier A., Zuoder G. et al. Constant and intermittent hight glucose enhances endothelial cell apoptosis through mitochondrial superoxide overproduction // Diabetes Metab. Res. Rev. — 2006 May-Jun. — 22(3). — 198-203.

Back to issue