Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

Газета «Новости медицины и фармации» №10 (697), 2019

Вернуться к номеру

Пам’ятнi дати в медицинi

Лоренцо Беллiнi

Лоренцо Белліні (італ. Lorenzo Bellini; 1643–1704) — італійський анатом, фізіолог і поет.

Лоренцо Белліні народився 3 вересня 1643 року у Флоренції.

Починаючи з 1663 року був професором анатомії в університеті міста Пізи; займався вивченням будови й функціонування нирок. Відкриті ним прямі сечові канальці нирок були названі в його честь: беллінієві трубочки (італ. tubuli Belliniani).

Після того як він провів тридцять –років у Пізі, його запросили до Флоренції і призначили лікарем Козімо III Медічі. Крім того, він став головним медичним консультантом папи Климента XI.

Лоренцо Белліні відомий також як поет, особливо своїми «Bucchereide» (Флоренція, 1729 рік).

Лоренцо Белліні помер 8 січня 1704 року у своєму рідному місті.

Абраам Трамбле

Абраам Трамбле, або Авраам Трамблей, Тремблей (фр. Abraham Trembley, 3 вересня 1710 року, Женева — 12 травня 1784 року, там же) — швейцарський натураліст. Член-кореспондент Академії наук Франції.

Першовідкривач здатності регенерації у тварин. Один з перших експериментальних зоологів.

Син офіцера з Женеви. Його племінником був Шарль Бонні, з яким він регулярно листувався, також листувався з натуралістами Рене-Антуаном де Реомюром (1683–1757) і Ладзаро Спалланцані (1729–1799).

Трамбле служив у Голландії вихователем дітей видного політика графа –Віллема Бентінка. Під час занять з ними проводив спостереження за дрібними мешканцями прісної води і при цьому зробив відкриття, що має величезне значення для науки: розрізавши прісноводного поліпа, гідру, на кілька –частин, Трамбле переконався в тому, що гідра має дуже високу здатність до регенерації, з кожної частини виростає по одному новому поліпу –незалежно від напрямку розрізу і його величини.

Відкриття Трамбле стало першим науковим досвідом зі штучного викликання регенерації у тварин. Ескізи й малюнки його експериментів, зроблені Корнелісом Пронком, зберігаються нині в архівах Гааги.

Результати своїх спостережень учений виклав у відомій роботі «Mémoires pour servir à l’histoire d’un genre de polypes d’eau douce» (Лейден, 1744, з 13 табл.). Крім того, він написав статтю «Mémoire sur les polypes à bouquet et sur ceux à entonnoir» («Мемуари до історії одного роду прісноводних поліпів з руками у формі рогів»), надруковану в книзі Дж.Т. Нідхема (Needham, «Nouvelles dé couvertes, faites avec le microscope», перекл. з англ., Лейден, 1747).

Крім відкриття здатності тварин до регенерації Абраам Трамбле відкрив фото–таксис, розмноження брунькуванням, особливості руху прісноводних поліпів — гідр.

За свої відкриття Трамбле був прийнятий у Лондонське королівське товариство, став членом-кореспондентом Академії наук Франції.

У 1743 році нагороджений медаллю Коплі.

Деякі історики науки за майстерність експериментального методу називали його батьком біології.

Френк Макфарлейн Бернет

Сер Френк Макфарлейн Бернет (англ. Sir Frank Macfarlane Burnet, 3 вересня 1899 року, Траралгон, Вікторія — 31 серпня 1985 року) — австралійський вірусолог. Лауреат Нобелівської премії з фізіології або медицини (1960).

Закінчив Мельбурнський університет (1923), професор цього університету. Директор Інституту медичних досліджень Уолтера і Елізи Холл (1944–1965).

У 1947 році за вагомий внесок у науку вчений був нагороджений Королівською медаллю Лондонського королівського товариства.

Член-засновник Академії наук Австралії (1954) і її президент у 1965–1969 роках.

Основні дослідження присвячені екології вірусів, взаєминам вірусів і їх хазяїв, механізму розмноження вірусів, їх мінливості. Уперше вивчив збудник Ку-лихоманки, якому присвоєно його ім’я (Rickettsia burnetii). Вірусні хвороби людини Бернет розглядає з еволюційної й екологічної точки зору.

Найбільш відомий своїми роботами в галузі імунології. Є автором клонально-селективної теорії імунітету й першо–відкривачем явища імунотолерантності; за останнє відкриття отримав Нобелівську премію.



Вернуться к номеру