Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

Журнал «Медицина неотложных состояний» №8(103), 2019

Вернуться к номеру

Оптимальні шляхи розвитку відомчої (військової) медицини на сучасному етапі реформування галузі охорони здоров’я України

Авторы: Лобойко О.І.
Поліклініка ДУ «ТМО МВС України по Харківській області», м. Харків, Україна

Рубрики: Медицина неотложных состояний

Разделы: Клинические исследования

Версия для печати


Резюме

Виклики, що постали перед відомчою (військовою) медициною в період ведення неоголошеної війни, потребують сучасного та оперативного вирішення. Потребує змін організаційно-штатна структура медичної служби військових формувань, правоохоронних і розвідувальних органів, органів спецпризначення з правоохоронними функціями України. Оптимальним варіантом розвитку системи медичного забезпечення військових і правоохоронних формувань є його комплексний розвиток з інтеграцією до системи охорони здоров’я цивільного населення на засадах єдиного медичного простору із збереженням організаційної самостійності.

Вызовы, вставшие перед ведомственной (военной) медициной в период ведения необъявленной войны, требуют современного и оперативного решения. Нуждается в изменении организационно-штатная структура медицинской службы военных формирований, правоохранительных и разведывательных органов, органов спецназначения с правоохранительными функциями Украины. Оптимальным вариантом развития системы медицинского обеспечения военных и правоохранительных формирований является его комплексное развитие с интеграцией в систему охраны здоровья гражданского населения на принципах единого медицинского пространства с сохранением организационной самостоятельности.

The challenges facing occupational (military) medicine during the undeclared war period require a modern and prompt solution. The organizational and staffing structure of medical service of the military units, law enforcement and intelligence agencies, special forces with law enforcement functions of Ukraine needs to be changed. The best option for the development of the medical support system for military and law enforcement units is its overall development with integration into the system of the health care of civilians on the principles of an integrated medical space while maintaining organizational independence.


Ключевые слова

відомча (військова) медицина; єдиний медичний простір; структурно-функціональне управління

ведомственная (военная) медицина; единое медицинское пространство; структурно-функциональное управление

occupational (military) medicine; integrated medical space; structural-functional administration

Вступ

Процес військової праці характеризується високим нервово-емоційним напруженням і мобілізацією вольових зусиль при високому темпі діяльності в умовах дефіциту часу, недопущення виникнення помилкових дій, дефіциту інформації, а за цими ознаками такий тип діяльності відноситься до екстремального з елементами надекстремального, що негативно впливає на стан здоров’я військових та поліцейських формувань. Тому і медичне забезпечення повинне відповідати вимогам і викликам, що постають під час виконання навчально-бойових дій. До медичного забезпечення учбово-бойової діяльності висуваються специфічні вимоги. Медичне забезпечення частин Національної гвардії України (НГУ) та Національної поліції України — це система організаційних, лікувально-профілактичних, фізіолого-гігієнічних, психофізіологічних заходів, спрямованих на підтримку високого рівня професійного здоров`я, підвищення функціональної надійності й працездатності особового складу підрозділів, спрямованих на якісне виконання завдань навчально-бойової діяльності [5].

Усталена модель структурно-функціональної організації медичного забезпечення військових і правоохоронних формувань не відповідає сучасним викликам та обумовлена невідповідністю існуючого стану медичного забезпечення підрозділів військової медицини реальним потребам військових формувань, правоохоронних і розвідувальних органів, органів спецпризначення з правоохоронними функціями як у повсякденній діяльності, так і під час їх застосування, а також сучасним вимогам щодо медичного забезпечення військ держав — членів НАТО [5, 6].

Аналіз стану медичного забезпечення військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів, органів спецпризначення з правоохоронними функціями виявив низку системних проблем, які ще гостріше окреслились в період ведення бойових дій [13]:

— стан здоров’я військовослужбовців усіх категорій кожного року погіршується, а показники захворюваності та працевтрат зростають;

— невідповідність організаційно-штатної структури медичної служби військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів, органів спецпризначення з правоохоронними функціями України завданням та сучасній тактиці застосування військових НГУ (сил) та поліцейських;

— відсутність достатньої кількості підготовленого персоналу для комплектування медичних підрозділів військових частин і з’єднань та військово-медичних закладів;

— відсутність сучасного комплектно-табельного оснащення для надання медичної допомоги та низький рівень матеріально-технічного забезпечення медичних підрозділів військових частин і з’єднань та мобільних військово-медичних закладів (відсутність сучасного санітарно-технічного обладнання, модулів, наметового фонду, засобів зв’язку тощо);

— відсутність достатньої кількості сучасних броньованих (переднього краю) засобів для вивозу поранених з поля бою та евакотранспортних засобів для медичної, у тому числі аеромедичної, евакуації;

— відсутність чіткої системи управління медичним забезпеченням військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів, органів спецпризначення з правоохоронними функціями, неврегульованість взаємодії на особливий період між медичними службами військових підрозділів України, інших утворених відповідно до законів військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, а також з системою цивільної охорони здоров’я;

— низький рівень знань і практичних навиків військовослужбовців НГУ та поліцейських з військово-медичної підготовки;

— застарілість законодавчої та нормативно-правової бази щодо медичного забезпечення військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів, органів спецпризначення з правоохоронними функціями [5, 6].

Як зазначено в Концепції Програми розвитку системи медичного забезпечення збройних сил України на період до 2020 року [5], причинами незадовільного стану медичного забезпечення військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів, органів спецпризначення з правоохоронними функціями стали:

— незавершеність процесів реформування системи охорони здоров’я в державі [1–3];

— погіршення демографічної ситуації в Україні та стану здоров’я населення й особливо молоді, зокрема призовного контингенту [3, 4];

— численні трансформації органів управління, створення дублюючих структур управління на рівні Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, прикордонної служби України та їх функціональна недосконалість;

— планомірне, протягом тривалого часу скорочення організаційно-штатної структури медичної служби військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів, органів спецпризначення з правоохоронними функціями, а також кількості військово-медичних закладів та чисельності їх особового складу;

— порушення системи військово-медичної освіти у державі;

— відсутність наукового супроводу розвитку системи медичного забезпечення військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів, органів спецпризначення з правоохоронними функціями;

— хронічне недофінансування реальних потреб медичного забезпечення військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів, органів спецпризначення з правоохоронними функціями.

Визначення оптимального варіанту розвитку системи медичного забезпечення військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів, органів спецпризначення з правоохоронними функціями покликане розв’язати проблеми, що накопичилися протягом останніх десятиліть. Фахівці пропонують розглянути три можливі варіанти розв’язання проблеми [5, 6, 13].

Перший варіант — ліквідація військово-медичних закладів та покладання завдань щодо медичного забезпечення військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів, органів спецпризначення з правоохоронними функціями на систему охорони здоров’я цивільного населення.

Другий варіант — розвиток системи медичного забезпечення військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів, органів спецпризначення з правоохоронними функціями шляхом збільшення кількості військово-медичних закладів: створення нових військових госпіталів, відновлення пересувних госпітальних баз тощо.

Третій варіант — комплексний розвиток системи медичного забезпечення військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів, органів спецпризначення з правоохоронними функціями, що передбачає удосконалення нормативно-правової бази та організаційно-штатної структури медичної служби, укомплектування персоналом, сучасним комплектно-табельним і санітарно-технічним обладнанням та евакуаційно-транспортними засобами, а також інтеграція з системою охорони здоров’я цивільного населення на засадах єдиного медичного простору із збереженням організаційної самостійності.

Найбільш економічно вигідним є перший варіант, проте вважається недоцільним, оскільки система охорони здоров’я цивільного населення сама перебуває в стані незавершеної реорганізації. Військово-медична служба призначена не тільки для надання медичної допомоги та лікування поліцейських та військовослужбовців НГУ, а насамперед для збереження їх життя і здоров’я, медичного забезпечення повсякденної і навчально-бойової діяльності військових підрозділів, здійснення медичного контролю за особовим складом, що виконує обов’язки патрульної та військової служби в особливих та шкідливих умовах. Такі завдання та функції військово-медичної служби є суто специфічними й не можуть бути забезпечені системою цивільної охорони здоров’я.

Другий варіант буде обтяжливим для економіки держави, а тому вважається недоцільним і економічно необґрунтованим. На мирний час така система медичного забезпечення військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів, органів спецпризначення з правоохоронними функціями буде надлишковою та за досвідом держав, що мають розвинені збройні сили, не застосовується.

З наведених варіантів переваги має третій, як найбільш ефективний та економічно доцільний.

Мета дослідження: проведення теоретичного обґрунтування ролі та місця відомчої (військової) медицини на сучасному етапі реформування галузі охорони здоров’я України з визначенням стратегії та основних напрямків розвитку медичного забезпечення військових формувань, правоохоронних і розвідувальних органів, органів спецпризначення з правоохоронними функціями під час дії надзвичайного стану та інших кризових ситуацій.

Здійснення поставленої мети передбачає вирішення низки завдань:

— провести дослідження основних аспектів державної політики в галузі охорони здоров’я в сучасних умовах і стратегічних підходів щодо методології реформування управління та функціонування відомчої (військової) медицини;

— з’ясувати можливі механізми модифікації структурно-функціонального забезпечення відомчої (військової) медицини в умовах реформування галузі охорони здоров’я України та інструменти реалізації їх удосконалення;

— провести аналіз сучасного стану відомчої (військової) медицини, можливість її автономного функціонування й удосконалення в умовах ведення бойових дій;

— узагальнити результати дослідження ролі та місця відомчої (військової) медицини в системі охорони здоров’я України та в підвищенні якості надання медичної допомоги контингенту осіб, які підлягають обслуговуванню;

— розробити практичні рекомендації щодо вдосконалення структурно-функціонального забезпечення управління відомчою (військовою) медициною, сформувати основні напрямки можливої інтеграції в єдиний медичний простір України.

Матеріали та методи

Об’єктом дослідження є процес забезпечення розвитку та вдосконалення структурно-функціонального управління відомчою (військовою) медициною в сучасних умовах реформування галузі охорони здоров’я України та реалій довготривалих воєнних дій на тимчасово окупованій території. Предметом дослідження виступає структурно-функціональне забезпечення управління відомчою (військовою) медициною з використанням механізмів трансформації функціонування та інструментів реалізації його удосконалення на сучасному етапі реформування галузі охорони здоров’я України.

Висновки

1. Аналізуючи наявні проблеми медичного забезпечення військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів, органів спецпризначення з правоохоронними функціями, ми встановили, що їх розв’язання, а також вирішення завдань щодо медичного забезпечення вказаних формувань можливе лише за умов застосування системного підходу та програмно-цільового методу.

2. Завдання та функції військово-медичної служби є суто специфічними й не можуть бути забезпечені в повному обсязі системою цивільної охорони здоров’я.

3. До основних стратегічних завдань ефективного управління ресурсами охорони здоров’я варто віднести впровадження відповідного нормативно-правового забезпечення, створення системи стратегічного планування розвитку галузі охорони здоров’я на територіальному рівні, впровадження обов’язкового медичного страхування на рівні держави, нормативно-правової розробки медичних стандартів, в тому числі і стандартів країн — членів НАТО.

4. До основних тактичних завдань належать впровадження комплексного розвитку системи медичного забезпечення військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів, органів спецпризначення з правоохоронними функціями, що передбачає удосконалення нормативно-правової бази та організаційно-штатної структури медичної служби, укомплектування персоналом, сучасним комплектно-табельним і санітарно-технічним обладнанням й евакуаційно-транспортними засобами, а також інтеграція з системою охорони здоров’я цивільного населення на засадах єдиного медичного простору із збереженням організаційної самостійності.

Конфлікт інтересів. Автор заявляє про відсутність конфлікту інтересів при підготовці даної статті.


Список литературы

1. Державна політика у сфері охорони здоров’я: кол. моногр.: у 2 ч. Передм. та заг. ред. проф. М.М. Білинської, проф. Я.Ф. Радиша. К.: НАДУ, 2013. Ч. 1. 396 с.

2. Державне управління реформуванням системи охорони здоров’я в Україні: навч.-наук. вид. За заг. ред. М.М. Білинської. К.; Львів: НАДУ, 2012. 240 с.

3. Деякі питання удосконалення системи охорони здоров’я: Постанова Кабінету Міністрів України від 17 лютого 2010 р. № 208. Режим доступу: zakon1.rada.gov.ua.

4. Закон України від 30.01.2018 р. «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення».

5. Концепція програми розвитку системи медичного забезпечення збройних сил України на період до 2020 р. [Електронний ресурс]. Режим доступу: zakon.rada.gov.ua.

6. Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 07.11.2017 № 910 «Про затвердження Порядку медичного забезпечення поліцейських та військовослужбовців Національної гвардії України при виконанні оперативно-службових завдань під час подолання наслідків надзвичайних ситуацій, припинення групового порушення громадської безпеки і порядку чи масових заворушень».

7. Основи законодавства України про охорону здоров’я: Закон України від 19 листопада 1992 року № 2801-XII. Відомості Верховної Ради України. 1993. № 4. С. 19.

8. Пак С.Я. Розвиток державної політики з функціональної та структурної перебудови системи охорони здоров’я на місцевому рівні в Україні. «Актуальні проблеми державного управління на сучасному етапі державотворення»: матеріали V наук.-практ. конф. 27 жовтня 2011 р.: тези допов. Луцьк, 2011. С. 68-70.

9. Постанова Кабінету Міністрів України від 17.02.2010 № 208 «Основні концептуальні напрями реформування системи охорони здоров’я України».

10. Про внутрішнє та зовнішнє становище України в 2012 році: Щорічне Послання Президента України до Верховної Ради України. К.: НІСД, 2012. 256 с.

11. Про порядок проведення реформування системи охорони здоров’я у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях та місті Києві: Закон України: прийнятий 7 липня 2011 року № 3612-VI. [Електронний ресурс]. Режим доступу: zakon.rada.gov.ua.

12. Проект Національної стратегії побудови нової системи охорони здоров’я України на період 2015–2025 рр. [Електронний ресурс]. Режим доступу: zakon.rada.gov.ua.

13. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 24.05.2017 № 352-р «Деякі питання медичного забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та поліцейських, як беруть участь у антитерористичній операції та здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях».


Вернуться к номеру