Газета «Новости медицины и фармации» №1 (713), 2020
Вернуться к номеру
25 сердечок в одному серцi
Авторы: Броніслава Влазнєва, кандидат медичних наук
Разделы: Справочник специалиста
Версия для печати
Саме такий оригінальний малюнок розміщено на обкладинці нової книжки професора Володимира Медведя «Драматична екстрагенітальна патологія вагітних. 25 клінічних ілюстрацій» (Київ: ВД «Авіцена», 2019). Автор цього влучного дизайну обкладинки — відповідальний редактор публікації Наталія Петрівна Данкевич. Основні наукові дослідження присвячені проблемам акушерської кардіології, тож зображення серця на обкладинці не випадкове. Влучність його підтверджується тим, що в доброму серці професора знаходиться місце для кожної його вагітної пацієнтки, бо він щодня спростовує міф про неможливість для хворої жінки народити здорову дитину.
Володимир Ісаакович Медведь має багато почесних титулів. Перелічую лише основні: член-кореспондент НАМН України, доктор медичних наук, професор, заслужений лікар України, завідувач відділення внутрішньої патології вагітних Інституту педіатрії, акушерства та гінекології імені академіка О.М. Лук’янової Національної академії медичних наук України. За кожним із цих призначень — напружена праця, роздуми, сумніви, щоденна битва й відповідальність за два життя — майбутньої матері й довгоочікуваної дитини. Відомий спеціаліст у галузі внутрішньої патології вагітних і кардіології, професор В.І. Медведь зробив значний внесок у вивчення особливостей перебігу різноманітної екстрагенітальної патології під час вагітності, удосконалення тактики лікування пацієнток із серцево-судинними порушеннями, цукровим діабетом, хронічною хворобою нирок, системними захворюваннями сполучної тканини, онкологічною патологією. Він експерт із материнської смертності від екстрагенітальних захворювань, тому кожен випадок по Україні розбирається детально, з висновками для попередження. На базі величезного досвіду автор виділив двадцять п’ять найдраматичніших ситуацій. Усі випадки взято з реальної клінічної практики. З книжки ви дізнаєтесь про можливі варіанти лікарської тактики в конкретних клінічних ситуаціях, обґрунтування прийняття рішень. Значну увагу приділено проблемі обрання оптимального способу розродження при різних хворобах матері. Також висвітлюються деонтологічні й морально-етичні проблеми. Клінічний матеріал викладено в доступній формі.
Материнство — дуже делікатна й тонка галузь, Володимир Ісаакович вважає її складною і дуже шляхетною. І в той же час не завжди безпечною. Мені пригадується щемливе оповідання австрійського письменника Стефана Цвейга «Амок». Коротко: до лікаря туземної країни звернулась жінка з проханням перервати небажану вагітність, той відмовився, вона звернулась до неосвіченої знахарки й трагічно померла. Хочу трохи пофантазувати: якби на місці цього бездушного лікаря був Володимир Ісаакович, трагедії не відбулося б, впевнена, що він би зміг переконати жінку, як щодня це робить зі своїм колективом, знаходячи потрібні слова.
У нашім раї на землі
Нічого кращого немає,
Як тая мати молодая
З своїм дитяточком малим.
(Тарас Шевченко)
Так просто передав поет радість материнства. А далі читаємо, як матір з гордістю йде селом, притискаючи до грудей свого Іванка — найдорожче для неї добро. Минули роки, змінилися політичні устрої, але бажання материнства залишилося вічним і святим. 500 років тому Рафаель геніально відобразив тріумф цього почуття в картині «Мадонна з немовлям», яку переглянули мільйони жителів планети. Як ніяка інша медична спеціальність, акушерство пов’язане з різноманітними морально-етичними проблемами, а часто — з драматизмом. Про це пише автор у передмові до книжки: «Драматизм полягає в крайній напруженості та неоднозначності клінічних ситуацій, тяжкості, складності й, часом, унікальності хвороб наших пацієнток». І далі: «Драматизм має не тільки медичну, а й глибоку людську складову. Взяти хоча б лікарську рекомендацію, іноді жорстку вимогу перервати вагітність! Для пацієнтки це рівнозначно забороні на материнство, а це, як не кажи, означає її жіночу неповноцінність, з цим неможливо змиритися». Або інша ситуація: після 15 років безпліддя в 35-літньому віці раптом настала така бажана й довгоочікувана вагітність, а в 16 тижнів виявлено злоякісне новоутворення. Хіба це справедливо? І що робити далі: починати терапію, ризикуючи зашкодити плоду, чи підтримувати лікування, напевно, погіршуючи прогноз для матері? І такі доленосні складні ситуації виникають щодня.
Мислити перед тим, як діяти
Кредо професора: жінка повинна народжувати природним шляхом. А оперативне втручання (кесарів розтин) — лише у виключних випадках. За однією з версій, походження терміна «кесарів розтин» пов’язане з римським імператорським законом, коли дитину матері, яка помирає, треба було рятувати через розтин. Зверніть увагу: «вагітна, яка помирає», тобто за особливих показань. У наші часи ця серйозна операція з можливими ускладненнями набула масовості. Колектив, яким керує професор В. Медведь, знаходить переконливі професійні слова, щоб умовити вагітну народжувати природним шляхом. Ось незвичайний випадок. Пацієнтка, 34 роки, інвалід-візочниця, категорично наполягала на кесаревім розтині: «Ми всі, спінальниці, народжуємо тільки кесаревим розтином. У нас дуже дружна спільнота, ми ділимося усім одна з одною, усіх наших дівчат «кесарять». Я ж нічого не відчуваю внизу, я не зможу тужитись, давайте не будемо навіть пробувати». Щоденні діалоги-сперечання виявилися безрезультатними, пацієнтку готували до операції. Але доля виявилась на боці професора, у пацієнтки раптово почалися природні пологи — і вона за 10 хвилин народила здорову дитину! Коли пацієнтка виписувалася з відділення, вона дала професору слово, що розповість своїм дівчатам-спінальницям, як вони мають народжувати.
Визнавати свої помилки — найвищий пілотаж
Описати в короткому відгуку кожен драматичний випадок нереально, бо втрачаються важливі деталі драматизму. Книжку треба читати, перечитувати. Відвертість і щирість автора підтверджується розділом «Декомпенсований цироз печінки, або Зізнання у власних помилках». Цей розділ мені нагадав щоденник Миколи Пирогова, у якому він самокритично й безжально до себе розповідає про свої помилки в хірургічній практиці. От і Володимир Медведь пише: «А тепер про мої помилки. Я був впевнений, що вагітність для жінки смертельно небезпечна, тому є неприпустимою. Я помилявся. Я був дуже переконливий, коли умовляв жінку перервати вагітність. Фактично я прагнув позбавити її материнства. Якби вона мене послухала, то на Землі було б на одну людину менше. Мені соромно. Визнаю, що нездатний був оцінити потенційні можливості жіночого організму в реалізації свого найвищого призначення. Хай і в разі тяжкої хвороби. Єдине, що я точно знав і знаю — прагнення материнства нездоланне. Пацієнтка пішла від нас живою і зі здоровою дитиною». Цей розділ без сліз читати було неможливо.
Зараз, у наш стрімкий час, з’явився новий психологічний термін «синдром емоційного вигорання», воно трапляється найчастіше серед медичних працівників і вчителів. Втрачається зацікавленість до професії, і раніше улюблена робота перетворюється на каторгу. Про причини й методи лікування багато пишуть, але не пишуть, що якщо працювати з любов’ю до справи, до професії, як це робить професор Медведь і його колектив лікарів-науковців, професійне вигорання неможливе.
На жаль, смертність серед населення значно перевищує народжуваність, і тому порятунок кожної дитини, за яку бореться колектив клініки, — це благородна справа. Побажаємо автору книжки творчих сил і продовжувати працювати з любов’ю до своїх пацієнток, до справи, до професії, радувати читачів своїми публікаціями. І хай його душа частіше співає, як він сам висловлюється, після чергової перемоги.