Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.



Актуальні інфекційні захворювання
день перший день другий

Актуальні інфекційні захворювання
день перший день другий

Газета «Новости медицины и фармации» №6 (724), 2020

Вернуться к номеру

Науково-практична конференція з міжнародною участю «Актуальні інфекційні захворювання. Сучасні аспекти клініки, діагностики, лікування та профілактики»

Авторы: Трихліб В.І., д.м.н., професор
Українська військово-медична академія, м. Київ, Україна

Рубрики: Инфекционные заболевания

Разделы: Медицинские форумы

Версия для печати


Резюме

28–29 листопада 2019 року відбулась науково-практична конференція з міжнародною участю «Актуальні інфекційні захворювання. Сучасні аспекти клініки, діагностики, лікування та профілактики», вона проходила в клубі Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військово-клінічний госпіталь» («ГВКГ»), м. Київ.
Конференцію організували фахівці з Української військово-медичної академії, ДУ «Інститут епідеміології та інфекційних хвороб імені Л.В. Громашевського НАМН України», кафедри дитячих інфекційних хвороб Національного медичного університету імені О.О. Богомольця, кафедри інфекційних хвороб Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика МОЗ України, Національного військово-медичного клінічного центру «ГВКГ» МО України. Також у конференції взяли участь провідні фахівці з наукових медичних закладів України. Усього були зареєстровані 754 учасники, з них інфекціоністів — 168 осіб, терапевтів — 140, лікарів загальної практики — 106, епідеміологів — 69, гастроентерологів — 35, лаборантів — 69, педіатрів — 46, хірургів — 47, імунологів — 5, студентів, інтернів — 60, а також серед учасників були дерматовенерологи, радіологи, невропатологи, стоматологи, фармацевти, онкологи, ендокринологи, фізіотерапевти, оториноларингологи, трансфузіологи, організатори, хірурги.
Конференцію відкрив професор кафедри військової терапії Української військово-медичної академії В.І. Трихліб. З вітальними словами виступили В.Л. Савицький, д.м.н., професор, полковник медичної служби, начальник Української військово-медичної академії, А.П. Казмірчук, д.м.н., генерал-майор медичної служби, начальник Національного військово-медичного клінічного центру «ГВКГ» МО України, В.І. Задорожна, д.м.н., професор, член-кореспондент НАМН України, директор ДУ «Інститут епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського НАМН України», О.А. Голубовська, д.м.н., професор, завідувач кафедри інфекційних хвороб Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця, м. Київ.

Закінчення.
Початок в № 4, 5, 2020

Інформацію стосовно внутрішньогоспітальної пневмонії та її лікування подали в доповіді В.І. Трихліб, д.м.н., професор кафедри військової терапії, С.О. Невмержицький, ст. викладач кафедри ВЗП-СМ Української військово-медичної академії, м. Київ, Україна.

Було розкриті поняття «нозокоміальна пневмонія» (НП), «нозокоміальна пневмонія, пов’язана зі штучної вентиляцією легенів», «трахеобронхіт, пов’язаний із штучною вентиляцією легенів». У госпіталізованих хворих позалікарняні інфекції діагностуються в середньому в 36,3 %, внутрішньолікарняні — у 63,7 % хворих. Частота розвитку інфекційних ускладнень у відділенні реанімації та інтенсивної терапії (ВРІТ) ≈ 18,9 %. Летальність у хворих у ВРІТ без інфекційних ускладнень ≈ 16,9 %, при інфекційних ускладненнях — до 53,6 %. Найбільшу загрозу становлять сепсис, інфекції дихальних шляхів, інфекції м’яких тканин. Нозокоміальні інфекції (НІ) — 44 % від усіх інфекцій у ВРІТ, у 18,9 % хворих НІ розвиваються під час інтенсивної терапії. Ризик розвитку інфекційних ускладнень підвищується до 60 % при тривалості госпіталізації понад п’ять днів. НП посідає третє місце в структурі всіх госпітальних інфекційних ускладнень після інфекцій м’яких тканин і сечовивідних шляхів, на неї припадає 15–18 %. НП розвивається у 0,5–0,8 % госпіталізованих хворих, у ВРІТ — у 10–15 разів частіше (9–24 % при ШВЛ понад 48 год). Доповідач навів причини, що визначають високу частоту розвитку НП і поширеності НІ у ВРІТ, зупинився на вентилятор-асоційованій пневмонії (ВАП). Частота ВАП — від 5 до понад 20 випадків на 1000 госпіталізацій. У США — 2–16 епізодів на 1000 днів штучної ШВЛ. Найвищі показники — в осіб з імунодефіцитом, хірургічних і літніх пацієнтів. Ризик ВАП — 3 % на день протягом перших 5 днів при ШВЛ, 2 % на день — з 5-го по 10-й день, 1 % на день — протягом наступних днів. Захворюваність висока — 50 % у пацієнтів із травмами й черепно-мозковою травмою. Навів фактори ризику розвитку ВАП у ВРІТ, рекомендації експертів американського коледжу пульмонологів (American College of Chest Physicians — ACCP) при діагностиці ВАП. Надав дані стосовно вірогідного діагнозу НП і ВАП, імовірного діагнозу, сумнівного діагнозу. Зупинився на збудниках НП і ВАП, антибактеріальній терапії при даних захворюваннях.

Про інфекції і коморбідність доповіла О.В. Виговська, д.м.н., професор кафедри дитячих інфекційних хвороб Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця, м. Київ, Україна.

У наш час більшість хвороб втрачаюсь свій моноетіологічний характер і стають поєднаними інфекційними захворюваннями, що призводить до несвоєчасного діагностування, більш тяжкого клінічному перебігу, утруднень у терапії та несприятливих прогнозів. Розкрила поняття «поліморбідність», «коморбідність», «мультиморбідність», «хронічні захворювання» тощо. Зупинилась на механізмах розвитку поліморбідності, факторах, що впливають на розвиток поліморбідності. Навела дані стосовно госпіталізованих дітей із поєднаними інфекціями за даними КМДКІЛ за останні три роки, їх розподілу за віком і статтю, характеру поєднаних інфекцій. Навела клінічні випадки. У висновках відзначила, що з кожним роком зростає питома вага поєднаних інфекцій серед госпіталізованих до КМДКІЛ дітей. Найчастіше поєднані інфекції зустрічаються в дітей перших 6 років життя. Найчастіше зустрічається поєднана вірусно-бактеріальна етіологія. Поєднані нейроінфекції перебігають тяжче.

В.І. Матяш, д.м.н., професор, С.П. Борщов, д.м.н., ДУ «Інститут епіде–міології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського НАМН України», м. Київ, Україна, подав інформацію стосовно актуальності нейроінфекцій.

Відзначається висока частота в структурі загальної патології — 5–7 %, у структурі нервових хвороб — 32–35 % з поступовим зростанням. Спостерігається тенденція до тяжкого перебігу захворювання, висока летальність, інвалідизуючі наслідки. Мають місце значні соціально-економічні збитки для країни. Пізня госпіталізація сприяє: розвитку ускладнень, відсутності ефекту від традиційної терапії, прогресуючій негативній динаміці хвороби. Даним хворим необхідна високоспеціалізована допомога з можливістю застосування сучасних досягнень терапії (у тому числі за межами стандартних протоколів). Доповідач висвітлив МРТ-прояви нейроінфекцій. Зупинився на принципах терапії нейроінфекцій, методах, перевагах і методиках застосування інтратекальної терапії. Продемонстрував терапевтичну ефективність інтратекальної терапії: позитивний прогноз за відсутності терапевтичної ефективності в інших медичних закладах у 67 % хворих. Стабільна терапевтична ефективність: при гострому перебігу — у 90–95 % хворих; при затяжному, хронічному перебігу — у 60–70 %. Нівелювання критичних станів відбувається в 60–70 % хворих за 2–4 доби (вегетативні розлади, глибина коми, судоми, набряк мозку тощо). Швидка санація біологічних середовищ організму. Зменшення тривалості лікування на 20–40 %. Зменшення резидуальних явищ на 70–80 % у 60–70 % хворих. Суттєве зменшення вартості лікування на 30–50 %.

З доповіддю «Варіанти демієлінізуючих захворювань при нейро–інфекціях» виступила О.Л. Панасюк, д.м.н., с.н.с., керівник Центру інфекційних уражень нервової системи, ДУ «Інститут епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського НАМН України», м. Київ, Україна.

Демієлінізуючі захворювання нервової системи інфекційного генезу в даний час є актуальною проблемою для інфекціоністів і невропатологів. Це обумовлено їх значним поширенням, переважно серед людей молодого віку, поліморфізмом клінічної симптоматики, труднощами диференціальної діагностики, високою ймовірністю інвалідизації хворих. Демієлі–нізуючі захворювання — неоднорідна група захворювань, одним з основних проявів яких є руйнування мієліну. До недавнього часу уявлення про велику групу захворювань, обумовлених ураженням мієліну, були песимістичними й визначалися такими положеннями: етіологія даних захворювань часто не встановлена; патогенез невідомий; ефективних засобів лікування немає. Доповідач подала класифікацію демієлінізуючих захворювань. Назвала два основних механізми, що пояснюють шляхи впливу інфекції: молекулярна мімікрія, тобто вироблення у відповідь на інфекцію захисних антитіл (клітин), завдяки здатності до перехресної взаємодії з подібними структурами вони можуть індукувати автоімунні пошкодження тканин; активація комплементу, яка передбачає, що автореактивні клітини активізовані через запальний процес під час інфекцій. Інфекції викликають розсіяний склероз (РС) шляхом комбінації цих двох механізмів (Pender M.P., 2003). Найбільш вивченими збудниками є: кір, краснуха, людський вірус герпесу 6-го типу (HHV6), вірус оперізуючого лишаю, вірус Епштейна — Барр (EBV), цито–мегаловірус, людські ендогенні ретро–віруси (HERV) (Kakalacheva K. et al., 2011), бактерії, такі як Mycoplasma pneumoniae і Chlamydia pneumoniae, Staphylococcus aureus, найпростіші — Acanthamoeba castellanii (Libbey J.E. et al., 2013). Доповідач подала інформацію стосовно пато–генезу демієлінізації, патогенетичних форм демієлінізуючих захворювань нервової системи. Зупинилась на клінічних особливостях розсіяного енцефаломієліту (РЕМ) залежно від етіологічного фактора. Навела результати власних досліджень. Відмітила, що встановлення діагнозу РС у деяких випадках вимагало часу, щоб виявити трансформацію –гострого розсіяного енцефало–мієліту в РС або провести диференціальну діагностику між схожими станами. У дослідженні даний діагноз встановлювався в основному на Ме = 6,7 міс. спостереження (LQ = 3 міс., UQ = 12 міс.). Встановлення діагнозу РС проводилася згідно із сучасним критерієм Макдональда. Середній бал за шкалою EDSS на момент виявлення РС становив Ме = 3,4 (LQ = 2 бали, UQ = 5,5 бала). Серед етіологічних факторів, що спочатку були виявлені в пацієнтів з РЕМ/РС, домінували EBV — 27 (16,07 %), HHV6 — 24 (14,29 %), вірус простого герпесу (HSV) — 18 (10,71 %). У поодиноких випадках зустрічалися інші патогени, у тому числі асоціації: HSV + краснуха — 1 (0,60 %), EBV + краснуха — 1 (0,60 %), EBV + HHV6 — 5 (2,98 %), HSV + EBV — 8 (4,76 %), HSV + HHV6 — 2 (1,19 %), HHV6 + кір — 1 (0,60 %), EBV + бореліоз — 2 (1,19 %).

Стосовно особливостей імунної відповіді в пацієнтів із хронічною формою хвороби Лайма зробила доповідь В.Ю. Клюс, к.м.н., завіду–вач відділення нейроінфекцій, ДУ «Інститут епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського НАМН України», м. Київ, Україна.

Про особливості герпесвірусних інфекцій у підлітків доповіла О.В. Виговська, д.м.н., професор кафедри дитячих інфекційних хвороб На–ціонального медичного університету ім. О.О. Богомольця, м. Київ, Україна.

В.Р. Шагінян, д.м.н., завідувач відділу діагностики інфекційних і паразитарних хвороб ДУ «Інститут епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського НАМН України», від групи співавторів зробила доповідь про кишкові пара–зитарні інвазії: їх поширеність, етіологічну структуру, діагностику.

Доповідач відмітила, що кишкові паразитози — найбільш поширені захворювання населення Землі, в першу чергу серед дітей. За оцінками експертів ВООЗ, понад 4,5 млрд осіб уражені паразитами, 1,5 млрд — геогельмінтами. На аскаридоз у світі щорічно хворіє 1 млрд осіб. На сучасному етапі проблема парзитозів стосується не тільки країн, що розвиваються, а й країн Європейського регіону. Навела фактори, що впливають на поширеність паразитозів у сучасних умовах. Назвала такі найгостріші питання сьогодення (за даними МОЗ України): зменшення кількості лабораторних паразитологічних досліджень, у тому числі тих, що проводяться з діагностичною метою, кількість паразитологічних обстежень зменшилась протягом 2009–2018 рр. на 8,5 млн; скорочення санітарно-гельмінтологічних досліджень; високі показники позитивних знахідок при дослідженні стічних вод (від 4 до 17 %), ґрунту — 2,7 %; наявність позитивних знахідок збудників паразитарних хвороб у рибі, рибопродуктах (1,3 %), овочах і фруктах (1,6 %). Існують суттєві недоліки при відборі й дослідженні матеріалу, про що свідчить невідповідність показників позитивних лабораторних досліджень і захворюваності населення. У зв’язку з реформуванням Держсанепідслужби відбувається скорочення високо–кваліфікованих лабораторних фахівців.

Навела дані стосовно інвазованості найпростішими й гельмінтами дітей і дорослих (за даними МОЗ), частоту виявлення кишкових найпростіших, кишкових паразитів в обстежених у різні періоди спостереження (за даними досліджень, проведених в Інституті епідеміо–логії та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського). Зупинилась на методах лабораторної діагностики кишкових паразитозів (мікроскопія, люмінесцентна мікроскопія, імуноферментний аналіз, ПЛР-дослідження). Відзначила, що непрямі методи, тобто спрямовані на виявлення не самого збудника, а антитіл, що продукуються в організмі хазяїна, можуть бути неспецифічними для кишкових паразитарних інвазій, тому можуть бути використані переважно як скинінгові тести. Вважається, що дослідження зразків фекалій є фундаментальним тестом для діагностики паразитозів, оскільки дозволяє ви–явити безпосередньо кишкових паразитів. Для підвищення чутливості паразитологічних досліджень доцільно використовувати методи імунофлюоресценції або ПЛР-аналізу. Але підтверджуючі паразитологічні методи мають бути спрямовані перш за все на виявлення самого паразита, його антигенів або генетичного матеріалу. На підставі даних літератури щодо порівняння чутливості й специфічності різних методів діагностики лямбліозу за 10 років R. Soares, T. Tasca дійшли вис–новку, що у першу чергу повинна проводитись мікроскопічна діагностика, яку можна за необхідності доповнювати додатковими дослідженнями. Для підвищення чутливості мікроскопічного методу рекомендовано використовувати для збору фекалій ємність з консервантом, що забезпечує можливість отримання суміші біологічного субстрату за тривалий період, суттєво подовжити термін зберігання зразків у стадії, у якій вони були на момент консервування, підвищити чутливість дослідження при скороченні кількості обстежень і відвідувань лабораторії. У висновках відзначено: захворювання, викликані кишковими паразитами, на сьогодні все частіше виявляються в європейських та інших розвинутих країнах. Це обумовлено, зокрема, глобалізацією продуктового ринку, зростанням споживання їжі без достатньої термічної обробки, у першу чергу морепродуктів. Отже, питання діагностики кишкових паразитозів стають все більш актуальними в усьому світі. Лікарі в неендемічних регіонах часто недостатньо підготовлені до діагностики й лікування екзотичних паразитозів. У сучасних умовах все більшого значення набувають найпростіші, зокрема умовно-патогенні, роль яких у виникненні соматичних захворювань шлунково-кишкового тракту обговорюється у світовій науковій літературі. В умовах сьогодення в Україні спостерігається значне скорочення кількості паразито–логічних досліджень, що створює ілюзію зниження захворюваності на паразитози. За даними власних досліджень, поширеність паразитарних інвазій серед пацієнтів із дисфункцією шлунково-кишкового тракту становить 30 %, найпоширенішим збудником виявилися Blastocystis spp.

З доповіддю «Ефективність препаратів альфа-інтерферону в терапії герпесвірусних уражень нервової системи» від групи авторів виступив П.А. Дьяченко, к.м.н., с.н.с., зав. відділу нейроінфекцій, ДУ «Інститут епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського НАМН України».

Серед збудників інфекційних хвороб герпесвіруси (ГВ) посідають особливе місце. Це пов’язано з їх надзвичайною поширеністю серед людської популяції і величезним внеском у загальну захворюваність і смертність. Носіями герпесвірусів є від 30–50 % до 90 % населення країн ЄС і Північної Америки (залежно від виду вірусу), до того ж у половини з них рецидиви захворювання відзначають щонайменше 1 раз на рік, оскільки протективного імунітету проти герпесвірусної інфекції не існує. Дисбаланс субпопуляцій Т-лімфоцитів на ранніх етапах захворювання, що виникає внаслідок зрушень у цитокіновій мережі, є однією з причин персистенції ГВ в організмі людини. Такі системні порушення можуть бути одним із факторів хронізації захворювання. На жаль, деталі цих зрушень не відомі. Доповідач відмітив, що все частіше ми зустрічаємося з рефрактерністю герпесвірусів щодо етіотропного лікування. Доповідач надав інформацію стосовно інтерферонів. Навів результати власних досліджень. Під спостереженням перебували 220 хворих з ураженнями нервової системи герпесвірусної етіології, які були проліковані у відділенні нейроінфекцій ДУ ІЕІХ НАМНУ. Після проведеного обстеження були встановлені такі діагнози: арахноїдит, арахноенцефаліт, менінгоенцефаліт, мієліт, полінейропатія, неврит черепно-мозкових нервів, розсіяний енцефаломієліт, енцефаліт. Серед етіологічних чинників найчастіше виявлявся вірус Епштейна — Барр (29,5 % випадків), HHV7 (19,7 %), HHV6 (15,5 %). Значно рідше виявлявся цитомегаловірус (7,1 %), HSV1/2 і вірус варицела-зостер, два і більше герпесвіруси.

Доповідач подав відомості про клінічні прояви й середню тривалість неврологічних симптомів і синдромів у хворих на герпесвірусні ураження нервової системи. Усі хворі отримували базисну етіопато–генетичну терапію, що включала препарати аномальних нуклеозидів, протизапальні, нейропротектори. Залежно від застосування препаратів інтерферону хворі були розподілені на 2 групи. Основ–на (40 пацієнтів) одержувала рекомбі–нантний інтерферон (ІФН). У висновках доповідач відмітив, що включення в схеми лікування герпесвірусних уражень нервової системи препаратів ІФН-a сприяє більш швидкому зменшенню вираженості клінічних проявів, нормалізації імунологічної реактивності організму, більш ефективній противірусній дії. Поєднання стандартних схем лікування уражень нервової системи герпесвірусної етіології та ІФН є безпечним засобом лікування герпесвірусних уражень нервової системи.

І.В. Небогаткін, к.б.н., біолог відділу епіднагляду за інфекційними хворобами ДЗ «Центр громадського здоров’я МОЗ України», м. Київ, Україна, доповів про хворобу Лайма, або іксодові кліщові бореліози, в Україні в 2018 році, епідеміологічні й епізоотичні особливості.

Доповідач надав роз’яснення поняттю «контагіозна інфекція» — це інфекція, що передається від ссавців до ссавців контактним шляхом; індекс контагіозності виражається у відсотках. Індекс контагіоз–ності визначається шляхом підрахунку осіб із числа сприйнятливих, які захворіли з клінічно вираженою формою хвороби після їх контакту з джерелом збудника інфекції в межах епідемічного осередку. Комашині трансмісивні інфекції (гарячка денге), кліщові трансмісивні інфекції (хвороба Лайма, або іксодові кліщові бореліози). Навів дані стосовно механізму інфікування через укуси кліщів. Згідно з даними журналу «Громадське здоров’я» (Journal of Public Healt), середньозважений рівень захворюваності у Західній Європі станом на 2017 рік становив 22,05 випадку на 100 000 осіб (або ~232 125 випадків за рік), а вартість хвороби Лайма для європейських систем охорони здоров’я оцінюється в понад 1000 мільйонів євро. З урахуванням чутливості людини до B.burgdorferi s.l. комплекс з 22 видів Borrelia можна розподілити на дві групи (за Наталією Руденко): 12 видів, які ще не були виявлені або виділені з людей (B.americana (2009), B.andersonii (1995), B.californiensis (1997), B.carolinensis (2009), B.chilensis (2014), B.finlandensis (2011), B.japonica (1993), B.lanei (2017), B.tanukii (1996), B.turdi (1996), B.sinica (2001), B.yangtzensis (2008); 10 видів із пато–генним потенціалом, які були виявлені або виділені з людини: B.afzelii (1993), B.bavariensis (2009), B.bissettii (1998), B.burgdorferi s.s. (1992), B.garinii (1992), B.kurtenbachii (2010), B.lusitaniae (1997), B.mayonii (2016), B.spielmanii (2006), B.valaisiana (1997). Доповідач навів дані стосовно захворюваності в Україні на хворобу Лайма. Захворювання реєструвались у всіх регіонах, але найбільш високі рівні були в лісостеповій ландшафтно-географічній зоні. Питома вага міського населення становила 82,87 % (у 2017 р. — 95,18 %). Частка сільського населення збільшилась у 3,48 раза. Також доповідач відзначив, що напади кліщів відбувалися не в місці проживання. На території 24 областей і м. Києва України зареєстровано 700 випадків; 77 випадків — за межами країни (58 у 2017 і 28 у 2016 році): Польща (25), Чехія (17), Російська Федерація (11), Швеція (4), Німеччина й Італія (по 3), Австрія і Грузія (по 2) та по 1 випадку в Албанії, Республіці Білорусь, Болгарії, Литві, Нідерландах, Португалії, Словаччині, США, Угорщині, Швейцарії. У 2018 році досліджено понад 13 тисяч іксодових кліщів 7 видів. Найбільше досліджені іксо–дові кліщі I.ricinus — 79,98 і D.reticulatus — 13,08. Серед I.ricinus борелії містили 14,61 % (17,05 % — у 2017 році) популяцій. Сумарна зараженість інших видів становила 12,28 % (10,16 % — у 2017 році). У 2018 році знизилась доля зараженості лісового кліща, а зараженість усіх інших видів зросла. Хвороба Лайма — звичайне захворювання, відоме –понад 5 тисяч років (знахідка B. burgdorferi s.l. у мумії замороженої людини з Альп у 2010 р.), а не нова інфекція для людства, що поширилась з кінця ХХ сторіччя.

«Ще в 1883 р Buchwald вперше описав у Європі своєрідне ураження шкіри, назване майже через 10 років хронічним атрофічним акродерматитом. Шведський дерматолог А. Афзеліус (1907, 1910) назвав хронічною мігруючою еритемою (erythema chronicum migrans) ураження шкіри, яке поступово збільшується в розмірах і виникає в пацієнтів на місці прикріплення кліща». Доповідач відмітив, що передача борелій через плаценту (антитіла до IgM у новонародженого (а не в пуповинній крові) не знайдені), молоко тварин, статевим шляхом і тому подібне науково не підтверджена. Через плутанину в застосуванні терміна «хронічна хвороба Лайма» експерти Центру з контролю й профілактики захворювань США не підтримують його використання (Feder et al., 2007). Вважаючи, що в південних областях України основний переносник хвороби Лайма — кліщ I.ricinus з’явився у недавній історичний час і тільки продовжує експансію, гіпотетичну мінімальну кількість нападів на людей кліщів, які здатні передавати борелії, у нашій країні необхідно оцінювати в 3–7 мільйонів.

А.П. Рєзников, к.м.н., доцент, викладач кафедри медико-профілактичних дисциплін Рівненської медичної академії, м. Рівне, Україна, доповів про антибіотикорезистентність мікроорганізмів в урологічному відділенні.

Антибіотикорезистентність мікроорганізмів стала однією із найбільш гострих проблем охорони здоров’я. Існує загроза повернення людства до часів, коли не було антибіотиків. На даний час значна частина антибіотиків неефективна — в усіх країнах чимало хворих вмирає від запальних процесів.

Доповідач навів дані особистих досліджень стосовно основних мікроорганізмів, що виділялись із сечі пацієнтів урологічного відділення Рівненської обласної клінічної лікарні за 2013 і 2018 роки. Основними збудниками, що виділялись із сечі пацієнтів урологічного відділення, як у 2013 році, так і в 2018 році, були ті самі мікроорганізми, а саме: Р.аeruginosa, Enterococcus spp., E.сoli, К.pneumoniaе, Staphylococcus spp. У 2018 році порівняно з 2013 роком на 8,5 % зменшилась питома вага полірезистентних мікроорганізмів, але вона залишалась небезпечно високою (50,4 %). Найбільш резистентними мікроорганізмами у 2013 і в 2018 роках виявились Р.аeruginosa, Enterococcus spp., A.baumanii. Доповідач висловив такі пропозиції. У зв’язку з тим, що антибіотикорезистентність становить загрозу національній біобезпеці країни, слід забезпечити за рахунок держави бактеріологічне обстеження всіх хворих із запальними процесами для визначення збудників і їх чутливості до протимікробних засобів; з цією метою розширити мережу мікробіологічних лабораторій із сучасним обладнанням з охопленням дослідженнями усіх лікувально-профілактичних закладів (ЛПЗ); у кожному ЛПЗ систематично визначати антибіотики для випадків їх початкового емпіричного призначення й періопераційної профілактики; прискорити впровадження страхової медицини, що, окрім у цілому позитивного значення для населення, сприятиме ефективній профілактиці внутрішньолікарняних інфекцій; у програмах медичних закладів вищої освіти передбачити окремі заняття для вивчення проблеми антибіотико–резистентності.

Про антибактеріальну терапію при внутрішньогоспітальній інфекції доповів від групи авторів В.І. Трихліб, д.м.н., професор кафедри військової терапії, Українська військово-медична академія, м. Київ, Україна.

Доповідач відмітив, що внутрішньолікарняні інфекції залишаються серйозною проблемою для охорони здоров’я і пацієнтів. У США у 2002 р. зареєстровано 1,7 млн внутрішньогоспітальних інфекцій (4,5 на 100 госпіталізацій) і майже 99 000 випадків смертей. Аналогічні дані є в країнах Європи. Близько одній третині і більше інфекцій, набутих у лікарнях, можна запобігти. Бактеріємія зустрічається у ~ 250 000 госпіталізованих пацієнтів щорічно в США. У більшості пацієнтів має місце постановка внутрішньосудинних катетерів протягом деякого часу під час госпіталізації: ~145 мільйонів периферичних венозних катетерів і ~3–5 мільйонів центральних венозних катетерів на рік у США, ~18–25 % цих катетерів стають колонізованими протягом деякого часу їх використання. Інфікування катетерів (~3–5 % центральних венозних катетерів і ~0,5 % периферичних катетерів) може привести до летального кінця. Доповідач подав основний мікробіологічний спектр збудників внутрішньогоспітальних інфекцій, окреслив групу ризику щодо захворювань, спричинених грамнегативними збудниками. Указав на особливості інфекцій, викликаних грамнегативними бактеріями. Відмітив, що штами грамнегативних мікроорганізмів із множинною резистентністю до антибіотиків (АБ) актуальні в багатьох країнах світу. Їх частота — від 62 до 72 % усіх нозокоміальних інфекцій. Найбільш значимі з усіх збудників внутрішньолікарняних інфекцій (крім ангіогенних і сепсису) такі: Enterobacteriaceae, неферментуючі бактерії (Pseudomonas aeruginosa), Acinetobacter spp. (Acinetobacter baumannii) — 2–10 % грамнегативних інфекцій у Європі і США, до 1 % усіх нозокоміальних інфекцій. Штами грамнегативних мікроорганізмів із множинною резистентністю до АБ актуальні в багатьох країнах світу. Інфекційні захворювання органів системи кровообігу найчастіше асоціюється з наявністю центрального судинного катетера, з грамнегативною інфекцією в легенях, сечостатевої системи, черевної порожнини. Найбільш поширені збудники в даних хворих: Кlebsiella, Escherichia coli, Еnterobacter species, P.aeruginosa. У даний час у США, Південній Америці, Ізраїлі, Китаї і, рідше, Європі в лікарнях часто виділяються ентеробактерії. Грамнегативні збудники переважають при інфекціях сечових шляхів, набутих у лікарнях, переважно пов’язані з катетеризацією уретри. З другого дня катетеризації ризик бактеріурії збільшується на 5–10 % на день. E.сoli, P.aeruginosa, Кlebsiella species, Еnterobacter species і A.baumannii — найбільш часті збудники. Більшість випадків бактеріурії — безсимптомні, найбільш ефективне лікувально-профілактичний засіб — видалення катетера, а не лікування АБ. У рідкісних випадках виникають локальні й системні ускладнення, які вимагають призначення АБ. Сепсис — рідкісне ускладнення, пов’язане із сечовим катетером. Часто реєструється резистентність до хінолонів, цефалоспоринів. Доповідач надав інформацію стосовно факторів ризику інфікування A.baumannii, про захворювання, які викликає збудник, антибіотики й схеми лікування цих захворювань.

Т.А. Велієва, к.м.н., доцент, кафедра медичної паразитології та тропічних хвороб Харківської медичної академії післядипломної освіти, м. Харків, Україна, доповіла про проблеми діагностики й лікування ехінококозу печінки.

Про ефективність застосування аміксину — тилорону дигідрохлориду — проти РНК- і ДНК-вмісних вірусів доповіла Н.М. Жолобак, к.б.н., старший дослідник, старший науковий співробітник, Інститут мікробіології і вірусології ім. Д.К. Заболотного НАН України, м. Київ, Україна.

Вона надала інформацію стосовно історії сполуки. Показала результати досліджень щодо пригнічення розвитку цитопатичного ефекту ВПГ-1 у культурі клітин MDBK, у культурі клітин Vero за умови внесення аміксину та інші результати досліджень впливу аміксину. У висновках відзначила, що застосування аміксину в умовах активації інфекційного процесу є більш ефективним, ніж до інфікування. У дефектній за продукцією інтерферону епітеліальній культурі клітин Vero аміксин реалізує антивірусну дію в широкому діапазоні концентрацій, забезпечуючи 100 % пригнічення репродукції ВВС (Rhabdoviridae), при лікувальній схемі антивірусний захисний ефект досягається при застосуванні у півтора раза меншої концентрації, ніж при профілактичній. У модельній системі MDBK/ВПГ-1 при застосуванні лікувальної схеми аміксин реалізує вірогідно значущу антивірусну дію, IS ~20.

Із доповіддю «Клініко-епідеміологічні особливості дирофіляріозу в Харківській області» виступила Л.І. Скорик, с.н.с., кафедра медичної паразитології та тропічних хвороб Харківської медичної академії післядипломної освіти, м. Харків, Україна.

Про особливості депресивного синдрому в інфікованих вірусом імунодефіциту людини доповіла О.М. Гненна, асистент, кафедра психіатрії, наркології і медичної психології ДЗ «Дніпропетровська медична академія МОЗ України», м. Дніпро, Україна.

Про клінічні маски геморагічної гарячки з нирковим синдромом зробили доповідь К.В. Юрко, д.м.н., завідувач кафедри інфекційних хвороб, Г.І. Граділь, к.м.н., доцент, В.Г. Ткаченко, к.м.н., асистент кафедри інфекційних хвороб Харківського національного медичного університету, м. Харків, Україна.

У Китаї щорічно реєструється близько 50 000 випадків геморагічної гарячки з нирковим синдромом (ГГНС) (90 % від загальної захворюваності на ГГНС у світі); у Росії в середньому щорічно реєструються 8–10 тис. випадків. У 1997 р. в Росії було зареєстровано рекордну за всі попередні роки кількість випадків ГГНС — близько 21 тис. Фінляндія і Швеція — 500–1000 випадків. За останні 16 років, починаючи з 2000 р., було зареєстровано 117 433 випадки ГГНС у 58 суб’єктах РФ, з яких 516 випадків (0,5 %) закінчилися летально. За період з 2010 по 2019 роки офіційно в Україні зареєстровано 23 випадки захворювання в 3 областях: Київській — 14, Сумській і Закарпатській — по 2, у м. Києві — 5 випадків. У 2010–2011 роках захворювання не реєструвалися. У 2018 р. зареєстровано 4 випадки захворювання, у тому числі в Київській області — 3, у м. Києві — 1. За 6 місяців 2019 р. — 3 випадки захворювання (у Київській області — 2, у м. Києві — 1). Ретроспективно зареєстрований один випадок геморагічної гарячки з нирковим синдромом у мешканки міста Київ. Вірусо–логічна референс-лабораторія ГУ «Центр громадського здоров’я МОЗ України» за допомогою імунофлюоресцентного аналізу отримала діагностичні титри JgM і IgG до хантавірусу. Хвора лікувалася в Олександрівській клінічній лікарні ще в січні 2019 року і була виписана на початку лютого після одужання з діагнозом «Гостре респіраторне захворювання; позалікарняна лівобічна пневмонія; подагра, подагричний артрит з ураженням нирок». Остаточний діагноз після отримання лабораторних даних змінений на «Хвороба, викликана хантавірусом (геморагічна гарячка з нирковим синдромом), легкий перебіг». У Львові зареєстрували випадок захворювання на геморагічну гарячку з нирковим синдромом, про що повідомили у Львівському обласному лабораторному центрі МОЗ України. Хворий був госпіталізований у реанімаційне відділення Львівської обласної інфекційної клінічної лікарні. Діагноз при госпіталізації: «Гостре респіраторне захворювання. Нейротоксикоз». У хворого відмічалися порушення роботи нирок, поліурія. При лабораторному дослідженні крові, проведеному у НДІ епідеміології та гігієни Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького, виявлені антитіла до вірусу Puumala. Заключний діагноз: «Геморагічна гарячка з нирковім синдромом, викликана Hantavirus Puumala».

В Україні ГГНС спостерігається практично по всій території, але найбільша кількість припадає на північно- і південно-східні регіони. Закарпатська область є регіоном із активним природним осередком ГГНС, де середньорічні показники захворюваності досягають 124,1 на 100 тис. населення, часто з тяжким перебігом хвороби. У цьому ж регіоні виявлено високу частку підтверджених випадків ГГНС у дослідженнях методом ІФА — 24,2 ± 1,6 % серед хворих із гарячкою нез’ясованого генезу (Виноград Н.О. і співавт., 2006; Козак Л.П., 2008; Буркало Т.В., 2012). За результатами серологічних обстежень при когортних дослідженнях встановлено високу ураженість хантавірусами населення всіх ландшафт–них зон Закарпаття. Рівні серопозитивності до вірусів Hantaan коливалися від 2,6 ± 0,7 % до 7,2 ± 1,2 % і Puumala — від 0 до 4,8 ±  1,0 % (Козак Л.П., 2008). Автори навели дані власних досліджень.

Подали інформацію стосовно профілю медзакладів, у які первинно/остаточно направлялися пацієнти. Хворі в обласну клінічну інфекційну лікарню м. Харкова направлялися: у відділення кишкових інфекцій, нейроінфекцій, діагностичне відділення, відділення реанімації, а також у нефроурологічну клініку, отоларингологічне, пульмонологічне, токсикологічне відділення. Сезонність: восени госпіталізовано 7 хворих, у травні — 2, у лютому — 1. Професія або характер діяльності пацієнтів: зварник, фермер, тваринник, мисливець, маляр, менеджер, співробітник пошти, будівельник. Відмітили, що інфікування людини відбувається: контактним і повітряно-пиловим шляхами; при вдиханні сухих екскрементів інфікованих гризунів або при їх потраплянні на ушкоджену шкіру й слизові ока, носа, глотки; при контакті з травою і сіном, у яких знаходилися гризуни; при вживанні інфікованих продуктів і води; через руки й предмети довкілля, забруднені екскрементами гризунів; під час відпочинку чи роботи в лісі, при збиранні хмизу, листви, трав, ягід, грибів тощо; при роботі в садах, городах, на дачах; іноді за місцем проживання, у місцях поблизу лісу, в сільській місцевості, при транспортуванні сіна тощо. Імовірний шлях і фактори ризику, що призвели до інфікування даних хворих: контакт з гризунами вдома або на роботі, дикими й свійськими тваринами, перебування, ночівля й харчування в лісі, збирання хмизу і хвої, земляні й будівельні роботи, полювання.

Подали географію випадків ГГНС у Харківській області в 2014–20 рр. При госпіталізації хворі пред’являли скарги на: головний біль, майже в усіх сильний; ломоту в тілі й суглобах, міалгії, артралгії; блювання і/або нудоту, і/або діарею, гарячку не нижче за 39 °С, озноб; біль у поперековій ділянці; сухість у роті, відсутність апетиту; порушення гостроти зору (туман, розмитість контурів предметів, нечіткість зору); значну загальну слабкість. Найчастіше були такі клінічні прояви: адинамія; гіперемія шкіри обличчя та шиї; гіперемія ротоглотки; петехії на шкірі тулуба, м’якому й твердому піднебінні; ін’єкція судин склер; енантема слизової піднебіння; менінгеальні симптоми; симптом Пастернацького. Діагнози, які встановлювалися при госпіталізації або з якими проводилася диференціальна діагностика: лептоспіроз, гострий менінгіт, гостра респіраторна вірусна інфекція, грип, гостра кишкова інфекція, гострий гастроентероколіт, сальмонельоз, ієрсиніоз, псевдотуберкульоз, отруєння грибами, гострий гломерулонефрит, загострення хронічного пієлонефриту й нефрозонефриту, загострення хронічного гаймориту й риносинуситу, ботулізм, негоспітальна пневмонія, герпесвірусна інфекція, інфекційний мононуклеоз, гарячка нез’ясованого генезу, сепсис, інтоксикація, токсична енце–фалопатія, отруєння невідомою речовиною, системне захворювання, хвороба крові, тифо-паратифозне захворювання.

Наведено клінічний випадок. Епідемічна й епізоотична ситуація на ГГНС у регіоні тривалий час залишається невизначеною з причин відсутності тест-систем для дослідження пацієнтів з підозрою на захворювання й відсутності постійного моніторингу збудника в природному резервуарі його існування, зокрема серед диких мишоподібних гризунів. У висновках відмітили, що клініко-лабораторні прояви й характерні епідеміологічні дані при виникненні підозри на ГГНС без застосування специфічної діагностики не дозволяють так просто «скинути клінічні маски» при диференціальній діагностиці з цим захворюванням. Застосування методів специфічної діагностики ГГНС на підставі відповідних клініко-лабораторних та характерних епідеміологічних даних дозволяють «скинути клінічні маски» ГГНС.

Про випадки протозоозів і гельмінтозів в Україні у 2009–2018 рр. зробили доповідь В.І. Трихліб, д.м.н., професор кафедри військової терапії Української військово-медичної академії, С.М. Ніколаєнко, к.м.н., завідувач відділу паразитології, О.С. Сагач, ДУ «Центр громадського здоров’я МОЗ України», м. Київ, Україна.

Вони подали структуру гельмінтозів і протозоозів в Україні. Інвазованість населення гельмінтами й найпростішими в Україні всього населення у 2017 р. найбільшою була в таких областях: Івано-Франківській — 572,88 на 100 тис. населення, Житомирській — 554,44 на 100 тис., Закарпатській — 450,68 на 100 тис., Тернопільській — 438,94 на 100 тис., Рівненській — 368,86 на 100 тис., Львівській — 287,96 на 100 тис., Одеській — 273,87 на 100 тис., а менше всього — у м. Києві — 60,81 на 100 тис. і Луганській обл. — 20,91 на 100 тис. Кількість зареєстрованих хворих на ентеро–біоз в період з 2009 по 2018 р. знизилась. Найбільша інвазованість усього населення щодо ентеробіозу була в таких областях: Миколаївській — 262,31 на 100 тис; Одеській — 259,61 на 100 тис; Житомирській — 287,69 на 100 тис. Навели клінічні прояви ентеробіозу. Зупинилися на динаміці зареєстрованих випадків аскаридозу й клінічних проявах трихоцефальозу, опісторхозу, токсокарозу. Найбільша інвазованість населення токсокарозом була в таких областях: у Рівненській — 11,28 на 100 тис., Київській — 3,36 на 100 тис., Сумській — 2,99 на 100 тис., Хмельницькій — 1,95 на 100 тис., Волинській — 1,83 на 100 тис., Івано-Франківській — 1,6 на 100 тис., Тернопільській — 1,52 на 100 тис., Миколаївській — 1,22 на 100 тис. Зберігається на високому рівні кількість виявлюваних випадків захворювання на бластоцистоз із періодичними коливаннями. Зменшується кількість хворих із ехінококозом. Найбільшою інвазованість усього населення ехінококозом була в таких областях: у Рівненській — 0,95 на 100 тис., Одеській — 0,88 на 100 тис., Херсонській — 0,47 на 100 тис., Хмельницькій — 0,47 на 100 тис. Надали інформацію стосовно кількості хворих на малярію. Зупинилися на мікст-інфекції малярії з іншими хворобами, на особливостях клінічного перебігу в даних випадках. Навели інформацію стосовно інших гельмінтозів, інфекційних захворювань, які завозяться мандрівниками, робітниками. Шистосомоз є найбільш поширеним тропічним захворюванням у світі після малярії. ВООЗ повідомляє про понад 240 мільйонів хворих на шистосомоз приблизно у 80 країнах. Поширеність — 1 % серед мігрантів з ендемічних районів і 10 % — серед мігрантів з Малі й Сенегалу. Через зростаючі міграційні потоки з країн, що розвиваються, і масовий туризм шистосомоз може стати проблемою в країнах Заходу (у США ≈ 400 000 випадків на рік, більшість зустрічається у мігрантів з енде–мічних районів (Пуерто-Ріко, Бразилія, Філіппіни й Близький Схід). У період з 2006 по 2016 рік — у 1762 іммігрантів поширеність еозинофілії становила у 11,8 % (абсолютна кількість еозинофілів > 400 клітин/мм3), у дев’яти випадках — сечовий шистосомоз. Шистосомоз викликає гостру й хронічну форми захворювання, може мати тяжкий перебіг. Без лікування це може привести до анемії, спленомегалії і фіброзу, що можуть викликати портальну гіпертензію, варикозне розширення вен стравоходу й шлунково-кишкову кровотечу; ураження нирок, неврологічні ускладнення й смерть.

З доповіддю «Сибірка як елемент біологічної загрози на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей» виступив О.В. Мачуський, к.вет.н., с.н.с., Українська лабораторія якості і безпеки продукції АПК Національного університету біоресурсів і природокористування України, м. Київ, Україна.

Від групи авторів із доповіддю «Кліщові коінфекції» виступив В.І. Три–хліб, д.м.н., професор кафедри військової терапії Української військово-медичної академії, м. Київ, Україна.

За останні 12 років захворюваність на кліщові інфекції подвоїлися, збільшилося географічне поширення. Клінічний спектр кліщових захворювань варіює від безсимптомних до тяжких, навіть до смертельних випадків, особливо серед дітей і літніх людей. Останніми роками виявлені нові агенти, генетичні зміни, що допомогли в поширенні патогенних мікроорганізмів і кліщів. Полімікробні інфекції, найчастіше в Ixodes scapularis, можуть ускладнити діагностику й збільшити тяжкість захворювання. Крім збудників Лайм-бореліозу (ЛБ) кліщі переносять ще й інші збудники. Змішані інфекції з двома або трьома генотипами Borrelia зустрічалися у 2,1 % кліщів і 9,1 % кліщів, заражених Borrelia. У всьому світі 6,7 % кліщів і 19,6 % заражених кліщів мали більше ніж один патоген (змішані інфекції і коінфекції). Найбільш часто зустрічалися коінфекції B.afzelii і R.helvetica. B.valaisiana часто виявляли в змішаних інфекціях B.garinii і в коінфекції з двома або трьома збудниками, головним чином з R.helvetica. A.phagocytophilum — при коінфекції в 0,6 % випадків. У більшості країн Європи I.ricinus є основним переносником. Кліщі Ixodes можуть одно–часно передавати низку людських пато–генів: спіро–хети (B.burgdorferi sensu lato і B.miyamotoi), рикетсії (Anaplasma phagocytophilum і Ehrlichia muris-like agent), флавівіруси (вірус кліщового енце–фаліту й вірус кліща оленів), найпростіші (B.microti, Babesia duncani, Babesia divergens і Babesia venatorum). У більшості випадків коінфекції включають два або три патогени: B.burgdorferi sensu lato, A.phagocytophilum і Babesia spp. Подвійні коінфекції в енде–мічних районах через хворобу Лайма: у США — у 1–28 % кліщів; у Європі — у 13 % кліщів Ixodes. Автор надав інформацію про частоту виявлення мікст-інфекції в країнах світу. В Україні зареєстровано близько 30 видів кліщів (Akimov, Nebogatkin, 1997). Вони здатні переносити понад 120 видів вірусів, 30 видів рикетсій, 20 видів борелій і інших спірохет, а також трипаносоми, багато видів піроплазм і нематод (Jongejan Uilenberg, 2004). В Україні доведено природне (спонтанне) зараження кліщів збудниками різної етіології: 6 вірусних інфекцій (кліщовий енцефаліт, Крим-Конго геморагічна лихоманка та ін.); Borrelia burgdorferi s.l. (B.burgdorferi sensu stricto, B.garinii, B.afzeli, B.spielmanii, B.valaisiana), B.miyamotoi; туляремії, Ку-лихоманки (Coxiella burnetii), кліщових плямистих лихоманок, що викликаються рикетсіями (9 видів), анаплазмозу (Anaplasma phagocytophilum, Anaplasma ovis), бабезіозу (4 видів), бартонельозу, ерліхіозу (Ehrlichia muris/Ehrlichia chaffeensis), тейлеріозу, які становлять небезпеку для людей і тварин.

Подав результати обстеження іксодових кліщів, знятих з людей, на наявність борелій у Дніпропетровській, Київській, Харківській областях. У 2017 р. рівень захворюваності на хворобу Лайма був на рівні 1,39 (2008) — 9,29 на 100 тис. населення. Найбільша кількість хворих на Лайм-бореліоз реєструвалася в м. Києві, Черкаській, Київській, Сумській, Чернігівській, Тернопільській і Вінницькій областях. Розглянув спектр клінічних проявів при моно- і мікст-бореліозній інфекції в північно-західних районах СНД.

Зупинився на питаннях гранулоцитарного анаплазмозу (ГА). Гранулоцитарний анаплазмоз може перебігати в безсимптомній і тяжкій формах. Летальність становить 1–5 % від усіх випадків. Симптоми неспецифічні: підвищення температури до 38–39 °С, озноб, головний біль, нудота, біль у м’язах і суглобах, іноді — біль у животі, діарея, кашель; шкірні висипання характерні; реєструються при коінфекції з Лайм-бореліозом. Anaplasma phagocytophilum вражає нейтрофіли, пригнічує імунітет, що сприяє приєднанню й розвитку грибкових, бактеріальних і вірусних інфекцій. Ускладнення, що розвиваються при хворобі: септичний або токсичний шок, коагулопатія, атипова пневмонія, респіраторний дистрес-синдром, гострий абдомінальний синдром, рабдоміоліз, міокардит, кровотечі, гостра ниркова недостатність, демієлінізуюча поліневропатія, опортуністичні інфекції. Найбільш тяжкий перебіг у літніх хворих, осіб з імунодефіцитами. У гострому періоді в загальному аналізі крові: лейкопенія, паличкоядерний зсув вліво, лімфопенія, тромбоцитопенія, анемія, збільшення швидкості осідання еритроцитів. На другому тижні захворювання можливий гострий безжовтяничний гепатит, нефропатія (гіпоізостенурія, проте–їнурія, еритроцитурія), підвищення рівня креатиніну, сечовини. У коінфікованих B.burgdorferi і A.phagocytophilum значно частіше й більшою мірою виражені озноб, пітливість, головні болі, артралгії та ангіна, більш тривала тривалість симптомів, частіше спостерігається тяжкий перебіг. Лейкопенія, тромбоцитопенія зазвичай реєструються при ГА, але вони незвичайні для пацієнтів із Лайм-бореліозом. Підвищений рівень трансаміназ може спостерігатися як при Лайм-бореліозі, так і при ГА. Якщо є: більш виражений і постійний набір неспецифічних, подібних до грипу симптомів, особливо лихоманка, озноб і головний біль, то необхідно обстежити на ГА. Про коінфекцію з ГА слід думати, якщо хворі з ЛБ не відповідають на відповідну антибактеріальну терапію b-лактамами (амоксицилін, ампіцилін або цефтріаксон) або є ознаки нейтропенії і тромбоцитопенії. Також доповідач надав інформацію стосовно бабезіозу й мікст-інфекції бабезіозу та ЛБ.

З доповіддю «Вплив тривожності на захворюваність у студентів-лікарів першого року навчання» виступив В.С. Савчук, асистент кафедри фізіології Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця, м. Київ, Україна.

Окремо була проведена секція молодих вчених. На ній виступили такі доповідачі.

Денисюк М.В., студент 6-го курсу медичного факультету № 3 Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця, м. Київ, Україна. «Аналіз летальних випадків сепсису в дітей за даними КМДКІЛ у період з 2014 по 2018 рік».

Галіч В.-С.М., студентка 6-го курсу медичного факультету № 3 Націо–нального медичного університету ім. О.О. Богомольця, м. Київ, Україна. «Статистичне дослідження захворювань шлунково-кишкового тракту за даними –судово-медичного бюро міста Києва за 2005–2018 роки».

Вавшкевич А.М., студентка 5-го курсу медичного факультету № 3 Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця, м. Київ, Україна. «Запальні процеси в практиці патологоанатома».

Александров О.О., студент 4-го курсу медичного факультету № 3 Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця, м. Київ, Україна. «Клінічні випадки малярії в практиці педіатра-інфекціоніста».

Нечаєв М.П., студент 5-го курсу медичного факультету № 3 Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця, м. Київ, Україна. «Інфекційні маски цукрового діабету».

Сосновенко Д.С., студент 6-го курсу Медичного інституту Сумського державного університету, м. Суми, Україна. «Зміни гематологічних показників ендогенної інтоксикації, неспецифічної реактивності та активності запалення у хворих на ВІЛ-інфекцію».

Ундер М.О., Гаджиєва Р.І., студентки 5-го курсу медичного факультету № 3 Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця, м. Київ, Україна. «Аналіз кору в дітей за даними КМДКІЛ за період 2017–2019 роки».

Козлова С.О., студентка 5-го курсу медичного факультету № 3 Національного медичного університету ім. О.О. Бого–мольця, м. Київ, Україна. «Поєднані інфекції в практиці педіатра-інфекціо–ніста».

Стельмащук Є.В., студентка 5-го курсу медичного факультету № 3 Національного медичного університету ім. О.О. Бого–мольця, м. Київ, Україна. «Хіміорезистентність мікробіоти при рецидивуючому бартолініті».

Фоя А.Р., Черняєв С.В., студенти 5-го курсу медичного факультету № 3 Націо–нального медичного університету ім. О.О. Богомольця, м. Київ, Україна. «Аналіз інфекційних захворювань із синдромом екзантеми за даними КМДКІЛ за період 2017–2019 роки».

Слободянюк О.В., Сурова О.В., студенти 5-го курсу медичного факультету № 3 Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця, м. Київ, Україна. «Онкогематологічні захворювання в практиці педіатра-інфекціоніста».

Ноздренко О.Д., студент 3-го курсу медичного факультету № 3 Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця, м. Київ, Україна. «Терапевтична дія С60 фулеренів за умов експериментально-індукованої ішемії скелетних м’язів хронічно алкоголізованих щурів».

Шохіна М.В., лікар-інтерн інфекціоніст, кафедра інфекційних хвороб Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця, м. Київ, Україна. «Випадок лихоманки чикунгуньї».

Також були зроблені стендові доповіді.

Виговська Л.М., Українська лабораторія якості й безпеки продукції АПК Національного університету біоресурсів і природокористування України, м. Київ, Україна. «Особливості біологічних властивостей S- і R-форм Yersinia рseudotuberculosis».

Чабан Т.В., д.м.н., професор, завіду–вач кафедри, Бочаров В.М., асистент, кафедра інфекційних хвороб Одеського національного медичного університету, м. Одеса, Україна. «Показники перекисного окислення ліпідів і антиоксидантної системи у хворих на пневмоцистну пневмонію».

Воробйова Н.В., Усачова О.В., д.м.н., професор, завідувач кафедри, Матвєєва Т.Б., кафедра дитячих інфекційних хвороб Запорізького державного медичного університету, м. Запоріжжя, Україна. «Особливості синдрому мальабсорбції вуглеводів у дітей раннього віку з ротавірусною інфекцією, що перебігає на тлі харчової алергії».

Дралова О.А., Усачова О.В., д.м.н., професор, завідувач кафедри, Сіліна Є.А., Пахольчук Т.М., Конакова О.В., кафедра дитячих інфекційних хвороб Запорізького державного медичного університету, м. Запоріжжя, Україна. «Клініко-лабораторні особливості серозних менінгітів герпесвірусної етіології».

Сіліна Є.А., Усачова О.В., д.м.н., професор, завідувач кафедри, Пахольчук Т.М., Конакова О.В., Штіблер Ю.М., кафедра дитячих інфекційних хвороб Запорізького державного медичного університету, м. Запоріжжя, Україна. «Труднощі діагностики Лайм-бореліозу в дітей: клінічний випадок».

Юрко Е.В., Соломенник Г.О., Винокурова О.Н., кафедра інфекційних хвороб Національного медичного університету, м. Харків, Україна. «Особливості перебігу хронічних вірусних гепатитів у ВІЛ-інфікованих осіб».

Рибальська А.П., Лабораторія мікробіології та проблем антиінфекційного імунітету ДУ «Інститут гематології та трансфузіології НАМН України», м. Київ, Україна. «Діагностика інфекційно-запальних ускладнень у пацієнтів із захворюваннями системи крові».

Рибальська А.П., Третяк Н.М., Немировська Л.М., Кисельова О.А., Лабораторія мікробіології та проблем антиінфекційного імунітету ДУ «Інститут гематології та трансфузіології НАМН України», м. Київ, Україна. «Пробіотики як фактор корекції мікробіому кишечника у хворих на гостру лейкемію».

Трихліб В.І., д.м.н., професор кафедри військової терапії Української військово-медичної академії, Ніколаєнко С.М., к.м.н., завідувач відділу паразитології, Сагач О.С., ДУ «Центр громадського здоров’я МОЗ України», м. Київ, Україна. «Випадки протозоозів і гельмінтозів в Україні у 2009–2018 рр.».

Трихліб В.І., д.м.н., професор кафедри військової терапії, Боханова Н.А., Пасюк О.П., Тароповська А.С., слухачі Української військово-медичної академії, м. Київ, Україна. «Особливості перебігу кору в теперішній час».

Трихліб В.І., д.м.н., професор кафедри військової терапії Української військово-медичної академії, Ніколаєнко С.М., к.м.н., завідувач відділу паразитології, Сагач О.С., ДУ «Центр громадського здоров’я МОЗ України», м. Київ, Україна. «Завізні випадки протозоозів і гельмінтозів в Україні у 2009–2018 рр.».

Трихліб В.І., д.м.н., професор кафедри військової терапії, Боханова Н.А., Пасюк О.П., Тароповська А.С., слухачі Української військово-медичної академії, м. Київ, Україна. «Показники біохімічних аналізів крові у хворих на кір, ускладнений реактивним гепатитом».

Трихліб В.І., д.м.н., професор кафедри військової терапії, Невмержицький С.О., ст. викладач кафедри ВЗП-СМ, Гальченко Г.І., ст. викладач кафедри ВЗП-СМ, Боханова Н.А., Пасюк О.П., Тароповська А.С., слухачі Української військово-медичної академії, м. Київ, Україна. «Ускладнений перебіг кору у військовослужбовців під час останньої епідемії».

Трихліб В.І., д.м.н., професор кафедри військової терапії Української військово-медичної академії, Грушкевич В.В., начальник клініки, Даниленко Ю.І., начальник відділення, Лисько В.І., Боклан Ю.О., Буракова Т.В., лікарі-інфекціоністи, клініка інфекційних захворювань Національного військово-медичного клінічного центру «ГВКГ», Тараповська А.С., Боханова Н.А., Пасюк О.П., слухачі Української військово-медичної академії, м. Київ, Україна. «Особливості перебігу кору у хворих із супутньою патологією».

Тарасова І.А., сімейний лікар КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1 Святошинського району», заочний аспірант відділу нейроінфекції ДУ «Інституту епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського НАМН України», м. Київ, Ракша-Слюсарева О.А., к.м.н., д.біол.н., професор, професор кафедри мікробіології, вірусології та імунології, Слюсарев О.А., к.м.н., доцент, завідувач кафедри мікробіології, вірусології та імунології, Боєва С.С., к.м.н., доцент, доцент кафедри мікробіології, вірусології та імунології Донецького націо–нального медичного університету МОЗ України, м. Лиман, Україна. «Використання цитоморфологічних досліджень для визначення ефективності схем лікування гострих респіраторних захворювань, що ускладнені обструктивним синдромом».

Покришко О.В., к.м.н., доцент, доцент кафедри мікробіології, вірусології, Тернопільський національний медичний університет ім. І.Я. Горбачевського МОЗ України, м. Тернопіль, Україна. «Аналіз результатів профілактичних паразитологічних досліджень, що проводяться в ТНМУ».

Волошин О.М., к.м.н., доцент, завіду–вач кафедри педіатрії з дитячими інфекціями, Луганський державний медичний університет, м. Рубіжне, Україна. «Гематологічні аспекти гострих респіраторних інфекцій у дітей віком 1–4 роки».



Вернуться к номеру