Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.



СІМЕЙНІ ЛІКАРІ ТА ТЕРАПЕВТИ
день перший
день другий

АКУШЕРИ ГІНЕКОЛОГИ

КАРДІОЛОГИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ, РЕВМАТОЛОГИ, НЕВРОЛОГИ, ЕНДОКРИНОЛОГИ

СТОМАТОЛОГИ

ІНФЕКЦІОНІСТИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ, ПЕДІАТРИ, ГАСТРОЕНТЕРОЛОГИ, ГЕПАТОЛОГИ
день перший
день другий

ТРАВМАТОЛОГИ

ОНКОЛОГИ, (ОНКО-ГЕМАТОЛОГИ, ХІМІОТЕРАПЕВТИ, МАМОЛОГИ, ОНКО-ХІРУРГИ)

ЕНДОКРИНОЛОГИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ, ПЕДІАТРИ, КАРДІОЛОГИ ТА ІНШІ СПЕЦІАЛІСТИ

ПЕДІАТРИ ТА СІМЕЙНІ ЛІКАРІ

АНЕСТЕЗІОЛОГИ, ХІРУРГИ

"News of medicine and pharmacy" №9 (727), 2020

Back to issue

Микола Іванович Пирогов і Україна

Authors: Мельник О.П.
доктор ветеринарних наук, професор

Sections: Specialist manual

print version

Цього року виповнюється 210 років від дня народження Миколи Пирогова — видатного вченого, геніального хірурга, анатома, творця воєнно-польової хірургії, педагога і громадського діяча. Він народився в Росії й був спадковим дворянином. Але понад 20 років прожив в Україні, реалізуючи гуманістичні й просвітницькі ідеї, що сприяли становленню української інтелігенції, науки, освіти. Його внесок у розвиток медицини всього світу настільки значний, що по праву став безсмертним.
Про життєвий і професійний шлях видатного вченого, вшанування його пам’яті в Україні і світі наша розмова з Олегом Петровичем Мельником, завідувачем кафедри анатомії, гістології і патоморфології тварин ім. акад. В.Г. Касьяненка Національного університету біоресурсів і природокористування України, доктором ветеринарних наук, професором, членом Пироговської комісії з ребальзамування тіла М.І. Пирогова.
— Олеже Петровичу, Микола Іванович Пирогов — хто він?
— Сказати про цю людину, що він геній медицини — це все одно, що нічого не сказати. Але про все по порядку. Микола Іванович Пирогов народився в 1810 році в Москві. Він тринадцята дитина в родині з чотирнадцяти і наймолодший із тих шести, які вижили. Про нього часто пишуть «выдающийся русский хирург». Однак він не «русский», він вийшов далеко за межі свого російського походження — він учений світового масштабу, який значно випереджав свій час. Він був аж надто неординарною людиною, але чому тут дивуватися — неординарність притаманна геніальним і тим більше надгеніальним людям, а ще більше надгеніальним ученим. Він усе життя служив науці. Служить він їй і після своєї смерті. Звісно ж, немає потреби тут детально розповідати його біографію — це було зроблено не раз і задовго до нас.
— Можливо, варто нагадати нашим читачам його заслуги перед медичною наукою?
— Микола Іванович Пирогов — це людина, яка зробила величезний внесок у медицину й не тільки. Його можна назвати багатодітним батьком — батьком (основоположником) військово-польової хірургії: батьком льодяної або топографічної анатомії — його методи вивчення топографічної анатомії зрештою стали прототипом сучасної комп’ютерної томографії; батьком пластичної хірургії; батьком гіпсової пов’язки — це його винахід; винайдений ним штучний суглоб випереджав наукову думку майже на 100 років; звичайним для сьогодення є наявність медсестер у лікарнях, але інститут медсестер вперше запровадив М.І. Пирогов; Товариство Червоного Хреста — це теж заслуга М.І. Пирогова; Микола Іванович започаткував поділ поранених (хворих) на тяжко- та легкопоранених (хворих), що мало і має важливе значення, на жаль, особливо в бойових умовах; він активно впроваджував ефірний наркоз і провів тисячі операцій під анестезією й описав всі деталі й особливості ефірного знеболювання, що дає підстави вважати його батьком анестезії (у ті часи, коли ще не існувало наркозу, Микола Іванович Пирогов, щоб пацієнт не встиг «перелякатися» й отримати больовий шок, за 1 хвилину видаляв камені із сечового міхура, за 1,5 хвилини видаляв жовчний міхур і за 3 хвилини апендикс (причому це вже із зашитою раною); Микола Іванович Пирогов на підставі свого практичного досвіду розробив величезну кількість медичного й ветеринарного інструменту, значною частиною якого лікарі користуються і досі, і вже й не замислюються, хто його винайшов. Про це майже не говорять, ще менше пишуть, але Микола Іванович є винахідником і ветеринарного інструменту, зокрема кастраційних щипців для коней, єдиний екземпляр яких нині зберігається в одному з музеїв Санкт-Петербурга. Це, у свою чергу, свідчить про те, що він робив і ці операції, адже неможливо щось для чогось конструювати, якщо ти не уявляєш, що і як робиться. Ветеринарна складова його діяльності чомусь не розкрита біографами, однак він чимало експериментував на тваринах із дитинства, коли намагався лікувати свою кицьку. Микола Іванович Пирогов — це хірург від Бога.
— А як він потрапив у медицину, адже, наскільки відомо, у його родині не було лікарів?
— Дорога Миколи Івановича Пирогова в медицину розпочалася ще в дитинстві із знайомства з видатним лікарем і вченим Єфремом Йосиповичем Мухіним. До речі, Єфрем Йосипович Мухін  (1766–1850) — учений-медик, хірург, анатом, фізіолог, гігієніст. Один з основоположників анатомо-фізіологічного напряму у вітчизняній медицині та вчення про провідну роль головного мозку в життєдіяльності організму. Засновник вітчизняної травматології, започаткував симбіоз травматології та хірургії. Він народився у с. Зарожне нині Чугуєвського району Харківської області. Є.Й. Мухіну світ зобов’язаний Пироговим!
До речі, не так давно зусиллями громадської організації імені М.І. Пирогова «Військова медицина України» в рідному селі Є. Мухіна йому встановлено пам’ятник, до того ж ім’я Є.Й. Мухіна носить медичний коледж у Кропивницькому. Походив Є.Й. Мухін із роду козаків-характерників, і справжнє його прізвище Муха, але після того, як він опинився в Москві, став Мухіним. Про цю людину можна говорити не менше, ніж про М.І. Пирогова, але повернемося до останнього. За рекомендацією Є.Й. Мухіна юний Микола Пирогов у 14 років став студентом медичного факультету Московського університету. Микола Іванович Пирогов писав: «Мухин мой добрый ангел...», «…когда мне минуло 14 лет, Мухин, профессор, советует отцу послать меня прямо в университет, покровительствует на испытании, а по окончании курса он же приглашает вступить в профессорский институт. И за все это чем же я отблагодарил его? Ничем. Скверная черта… Теперь бы я готов был наказать себя поклоном в ноги Мухину; но его давно и след простыл». У своїй професійній діяльності М.І. Пирогов завжди дотримувався думки професора Мухіна, висловленої ще в 1815 році: «Лікар не анатом не тільки не корисний, але й шкідливий».
Про життя і діяльність Миколи Івановича Пирогова можна розповідати довго і багато, щоб викласти все, мабуть, не вистачить шпальт газети.
— Відомо, що Пирогов вилікував багато людей, а ким були його найвідоміші пацієнти?
— Так, Микола Іванович Пирогов врятував тисячі й тисячі життів. Одного разу до нього, уже відомого лікаря, звернувся молодий чоловік, якому був лише 21 рік, а він уже був професором. Ця молода людина довго хворіла, і всі лікарі ставили один діагноз — туберкульоз. У ті часи це був вирок. І от він потрапляє до Пирогова, який після проведеного обстеження сказав: «Молодой человек, у вас всего-навсего больное сердце. И я вас вылечу. Вы еще нас всех переживете». І вилікував! Цією людиною був Дмитро Іванович Менделєєв. Отже, М.І. Пирогову зобов’язана вся хімічна наука світу. Хто знає, чи була б сьогодні відома періодична таблиця елементів, якби не М.І. Пирогов?
Микола Іванович Пирогов лікував першого канцлера Німеччини Отто фон Бісмарка. До речі, під час Другої світової війни, коли Вінниця була окупована німецько-фашистськими загарбниками, очевидно, на знак подяки за Бісмарка німці біля склепу М.І. Пирогова виставили охорону, як біля Мавзолею В.І. Леніна. Складно сказати, чи заходив у склеп до М.І. Пирогова Гітлер, адже у Вінниці була його ставка «Вервольф», але факт залишається фактом. Отже, М.І. Пирогову зобов’язана Німеччина.
Микола Іванович Пирогов врятував ногу й життя національному герою Італії Джузеппе Гарібальді. Цілих два місяці італійські, французькі та англійські хірурги розбиралися, чи є в рані Гарібальді куля. До пораненого приїхав М.І. Пирогов, що перебував у той час у Німеччині. Його не запрошували, він приїхав сам. Десять поранень, що отримав Гарібальді до того, були ніщо порівняно з цим пораненням, яке загрожувало його життю. Куля була в нозі і спричиняла пекельні муки. Була загроза гангрени. Кращі лікарі, які лікували Гарібальді, уже почали думати про ампутацію. Після приїзду М.І. Пирогов оглянув рану й запитав у лікарів про їх думку. У відповідь почув: єдиний вихід — це ампутація ноги. Микола Іванович заперечив консиліуму і дав свої рекомендації. При цьому він сказав: якщо його рекомендацій будуть дотримуватися, то днів за 20 (може, трошки більше) куля за рахунок роботи м’язів підніметься догори і можна буде видалити її просто пінцетом. І через 26 днів куля була видалена. Якби не М.І. Пирогов, Гарібальді був би без ноги, і хто знає, чи залишився б він живим. Невдовзі після операції М.І. Пирогов отримав листа від Гарібальді (він ще не вставав з ліжка, лист писали за його дорученням): «…генерал Гарибальди… благодарит за драгоценные советы, которые вы ему дали. Пуля благополучно извлечена. Генерал будет вечно благодарен за то, что вы отнеслись к нему с участием». Після одужання Гарібальді сам написав Пирогову: «Мой дорогой врач Пирогов! Моя рана почти зажила. Я чувствую необходимость поблагодарить вас за сердечное участие, умелое врачевание. Считайте меня, мой дорогой врач, вашим подданным. Ваш Джузеппе Гарибальди». Отже, Пирогову зобов’язана вся Італія.
Миколу Івановича Пирогова і досі пам’ятають у Росії, яка, як зазначалося вище, вважає його своїм. Його ім’я носить один із московських медичних університетів, до речі, 19 червня 2020 року В. Путін своїм указом запровадив орден Пирогова для нагородження російських лікарів. Пам’ятають ученого, звісно ж, і в Україні, де зберігається його тіло, що стало національним надбанням нашої держави, а ім’я Пирогова носить Вінницький національний медичний університет, у нас в країні є громадська організація ім. М.І. Пирогова «Військова медицина України». У Польщі, у місті Лодзь, його ім’я носить лікарня, меценатом якої він був. У столиці Болгарії Софії ім’я Пирогова носить лікарня швидкої допомоги. Загалом заслуги Миколи Івановича Пирогова пам’ятає весь світ, ми маємо докази цього.
— А як його життя було пов’язане з Україною?
— Коли Микола Іванович Пирогов, скажімо так, припинив свою військово-медичну діяльність, він був призначений попечителем Одеського учбового округу, свого роду начальником управління освіти на Одещині. Завдяки його зусиллям згодом в Одесі був відкритий Одеський медичний інститут (нині — Одеський національний медичний університет). Невдовзі М.І. Пирогов був переведений на таку ж посаду, але в Київському учбовому окрузі, де також дуже багато зробив для розвитку освіти.
Потім він вийшов у відставку і решту свого життя провів у Вінниці, не повернувся в Росію, а залишився назавжди в Україні. У Вінниці він купив 7,5 тисяч га землі, збудував будинок і продовжував лікувати людей — всю бідноту лікував безкоштовно, а з багатих, звісно ж, брав певну плату. Будучи росіянином за походженням, для кращого спілкування з місцевим населенням М.І. Пирогов вивчив українську мову, і це не було для нього складно, як для деяких представників певних політичних кіл нині.
— М.І. Пирогов був лікарем, навіщо йому було так багато землі, аж 7,5 тис. га?
— У Вінниці М.І. Пирогов не був лише лікарем. На цих тисячах гектарів землі він вирощував пшеницю, яку продавав за кордон. Причому вивів два сорти твердої пшениці, що так і називалися «пироговські», не кажучи вже про значну кількість винограду і величезну кількість різноманітних сортів роз, які вирощував Микола Іванович.
— А як все ж таки здійснювалася лікарська діяльність М.І. Пирогова у Вінниці?
— Це нині місцина, де проживав М.І. Пирогов, є районом Вінниці, а в той час це було село Вишня. У Вишні Микола Іванович продовжує наукову й лікарську діяльність, облаштовує сільську лікарню, аптеку, пише «Дневник старого врача». Удень Микола Іванович оперує, робить по кілька перев’язок і п’ять-шість годин веде прийом пацієнтів. За порадою й допомогою до «чудесного доктора» зверталися численні хворі з далеких і близьких міст, містечок та сіл. Як досвідчений лікар, він бачив безпосередній зв’язок між злиднями, голодом і хворобами. «У багатьох випадках, — пише М.І. Пирогов, — для наших хворих поселян молоко і м’ясо, а інколи й хліб — ліки, без яких аптечна мікстура не дає надії на успіх».
— А що стало причиною смерті М.І. Пирогова?
— На початку 1881 року у М.І. Пирогова на піднебінні утворилася виразка. Московські лікарі встановили діагноз «рак». Про страшну хворобу Миколі Івановичу не сказали, а лише запропонували зробити операцію, але він відмовився, оскільки дійшов висновку, що пухлина доброякісна й оперативне втручання не потрібне. Однак за 26 днів до смерті М.І. Пирогов сам встановив собі діагноз, про що власноручно написав у записці, яка нині зберігається в музеї-садибі М.І. Пирогова у Вінниці.
— Отже, Микола Іванович Пирогов помер.
— 23 листопада 1881 року тяжка недуга обірвала життя Миколи Івановича Пирогова.
— А чому було вирішено забальзамувати тіло Миколи Івановича Пирогова, а не віддати його землі?
— На це запитання складно дати якусь однозначну відповідь. Чи це була така велика любов його дружини, на 20 років молодшої від нього? Чи, можливо, його філософські роздуми про вічність життя вплинули на рішення? Були в М.І. Пирогова і такі, оскільки під кінець життя він повернувся до Бога. Можливо, якісь інші причини… Як би там не було, але тіло Миколи Івановича було забальзамоване.
— Олеже Петровичу, а що відомо про дружину вченого, хто вона?
— Справа в тому, що у М.І. Пирогова були дві дружини. Перша — онука відомого російського генерала графа Олександра Івановича Татіщева Катерина Березіна. Одружилися вони у 1841 році. Прожили вони разом 4 роки, дружина М.І. Пирогова після народження другого сина померла від ускладнень тяжких пологів. І Микола Іванович залишився один із двома синами. Через кілька років М.І. Пирогов одружився вдруге з баронесою Олександрою Антонівною фон Бістром і решту свого життя прожив із нею. Олександра Антонівна була на 20 років молодша за Миколу Івановича. Це троюрідна племінниця відомого мореплавця Івана Федоровича Крузенштерна, двоюрідна сестра дружини Пушкіна Наталії Гончарової, а Наталія Гончарова — прапрапраправнучка двох козацьких гетьманів Дорошенків. Воістину земля кругла.
Із другою дружиною в М.І. Пирогова дітей не було, однак вона стала його вірною супутницею й соратницею. Між іншим, її зусиллями під час київського періоду життя вченого була відкрита хірургічна клініка у Києві.
— Отже, вдова М.І. Пирогова вирішила забальзамувати тіло свого чоловіка, але ж це не відповідає канонам православної церкви?
— Так, вдова вирішила забальзамувати тіло чоловіка і звернулася до його учня Давида Ілліча Виводцева з цим проханням. Той погодився, але за умови дозволу Священного синоду. На диво, дуже швидко, як виняток, «беручи до уваги заслуги раба Божого», ієрархи дозволили не віддавати тіло землі: «Дозволяется не предавать земле, дабы ученики и продолжатели благородных и богоугодных дел Н.И. Пирогова могли лицезреть его светлый облик», але ті ж ієрархи зазначили, що тіло має знаходитись нижче від рівня землі. Так і було зроблено.
— А як відбувалося бальзамування тіла Пирогова?
— На четвертий день після смерті до Вишні з Петербурга приїхав учень М.І. Пирогова — відомий лікар і анатом, лейб-медик імператора Олександра ІІ, дійсний таємний радник Давид Ілліч Виводцев, у присутності двох лікарів, священника і двох фельдшерів він забальзамував тіло померлого.
Щодо питання, як все відбувалося, то на сьогодні ми маємо повне розуміння цього процесу, який суттєво модернізований. Однак у цьому процесі застосована технологія, що є надбанням Національного музею-садиби М.І. Пирогова, що не підлягає оприлюдненню.
— Невже Виводцев сам проводив бальзамування?
— Звісно ж, ні. Відомо, що в присутності священника, двох лікарів та двох фельдшерів, помолившись Богу, вони стали до роботи.
Між біографами М.І. Пирогова досі триває полеміка: хто ж саме був присутній при бальзамуванні? З упевненістю можна сказати, що допомагав Д.І. Виводцеву місцевий лікар Шафіра, а другим асистентом був, найімовірніше, штатний київський бальзамувальник — директор Київського анатомічного театру (так в ті часи називали анатомічні музеї) Володимир Олексійович Бец, всесвітньо відомий український учений-анатом.
— Отже, Д.І. Виводцев упевнено брався за цю роботу?
— Не зовсім так. Д.І. Виводцев дійсно був визначним майстром бальзамування, бальзамування М.І. Пирогова було далеко не першим в його професійній діяльності. Однак усі попередні бальзамування проводилися на тілах, у яких ще не почалися посмертні зміни тканин, і вони відбувалися з метою збереження цих тіл під час перевезення на далекі відстані для поховання. Побачивши тіло Пирогова на четвертий день після смерті, Давид Ілліч Виводцев почав сумніватися в успіху цієї справи. Про це він згодом написав: «Имея возможность часто видеть как во время его цветущего здоровья, так и во время болезни, я до глубины души был поражен тем печальным видом, который он представлял после смерти. Покойный лежал в своем рабочем кабинете, в глубоком трауре, на походной кровати, поставленной на катафалк. Все тело отличалось сильной исхудалостью; лицо резко изменилось, осунулось, щеки впали; к тому же уже наступило резко выраженное трупное разложение, выразившееся сильным запахом и зелеными пятнами на груди, животе и даже на лице. Признаться, мы сомневались, чтобы искусство могло восстановить то, на что смерть и время успели уже наложить свою разрушительную печать. Но по окончании бальзамирования, к общему нашему удовольствию, нам представилась совсем иная картина: зеленые пятна совсем исчезли; трупный запах совершенно прошел, все тело приняло свежий вид, а лицо — нормальное выражение. Николай Иванович напомнил спящего человека. Не только мы, врачи, были в восторге от результата бальзамирования, но и родные тоже были вполне удовлетворены его наружным видом, который нисколько не изменился даже и на третий день после бальзамирования (т.е. семь дней после смерти). При этом надо добавить, что тело Николая Ивановича лежало не в герметически закрытом гробу, а в совершенно открытом».
Як бачимо, Д.І. Виводцев був задоволений результатом своєї роботи.
— Д.І. Виводцев привіз бальзамуючий розчин із Санкт-Петербурга?
— Скоріше за все, ні. Можливо, якісь його складові, але на це питання відповіді вже не знає ніхто.
— А чи відомий рецепт бальзамуючого розчину Д.І. Виводцева?
— Слід зазначити, що відомі два способи бальзамування, які розробив Виводцев. Перший спосіб — застосування консервуючої рідини, до складу якої входили карболова кислота і спирт у водному розчині гліцерину, при другому використовувалися саліцилова кислота, тимол та спирт у водному розчині гліцерину. Однак з наведених Д.І. Виводцевим вісімнадцяти детальних протоколів видно, що автор користувався низкою модифікацій вказаних бальзамуючих розчинів. Отже, за яким саме рецептом і в якій модифікації був бальзамований М.І. Пирогов, достеменно не відомо. Існує навіть така легенда, що Пирогова забальзамували за його власним рецептом, однак це лише легенда. Тим більше, побачивши стан тіла покійного М.І. Пирогова, що викликав сумніви щодо результатів бальзамування у Виводцева і його команди, хто знає, що він міг додати і в якій кількості до свого розчину. Цього вже не знає ніхто.
— А як зберігалося тіло після бальзамування?
— Певний час саркофаг із тілом знаходився в маєтку, згодом він був перенесений до церкви села Шереметка. 24 січня 1882 року саркофаг встановили в родинному склепі. У 1885 році над склепом за проєктом київського архітектора В. Сичугова спорудили церкву на честь Миколи Чудотворця, де саркофаг зберігається й донині.
— Отже, в Україні зберігається мумія М.І. Пирогова?
— Це не так. Потрібно сказати, що бальзамування тіл померлих старе як світ. Воно було відоме ще задовго до нашої ери і поширене серед багатьох народів світу. Однак методи були різними. Першими, як відомо, були древні єгиптяни. Проте, незважаючи на різні способи бальзамування, завершувалися вони муміфікацією тіл. Мабуть, кожен чув про єгипетські мумії. Тіло Миколи Івановича Пирогова — це не мумія (саме слово «мумія» означає в перекладі «висушений»), це бальзамоване тіло, що зберігає певну еластичність тканин. На цю тему можна було б розповісти дуже багато, але обмежимося сказаним.
— А коли і чому розпочалися ребальзамування тіла М.І. Пирогова?
— Після того як Д.І. Виводцев за своїми методами та рецептами забальзамував тіло М.І. Пирогова, воно без будь-якого догляду пролежало у склепі майже 65 років, і станом на сьогодні є найстарішим забальзамованим тілом у світі. Звісно ж, якщо не брати до уваги єгипетські мумії, але це інші методи й технології.
Питання про ребальзамування тіла Пирогова піднімалися морфологами у 20-х і в 40-х рр. ХХ століття, однак далі розмов справа не пішла.
У 1944 році, після звільнення Вінниці від німецьких загарбників, її відвідав начальник Головного військово-санітарного управління Червоної армії генерал-полковник Є.І. Смирнов, звісно ж, він відвідав і усипальницю М.І. Пирогова і доповів Сталіну про те, що у Вінниці зберігається забальзамоване тіло основоположника військово-польової хірургії. І була особиста вказівка Сталіна відновити останки М.І. Пирогова, ребальзамувати тіло, вилучити у Москві й Ленінграді все, що має відношення до М.І. Пирогова, та створити у Вінниці музей-садибу М.І. Пирогова. І під суворим контролем НКВС все, що можна було вилучити, вилучали і звозили у Вінницю, де в 1947 році відкрився музей-садиба М.І. Пирогова. У 1945 році, через 65 років після смерті і бальзамування, було проведене перше ребальзамування.
— Отже, усе це: і перше ребальзамування, і створення музею-садиби М.І. Пирогова — відбулося завдяки Сталіну?!
— Так, завдяки Сталіну!
— А хто ж проводив це перше ребальзамування?
— Це була група вчених, яку очолив професор Рафаїл Давидович Синельников.
— А чому саме він?
— Рафаїл Давидович Синельников — учень професора Володимира Петровича Воробйова, який бальзамував тіло В. Леніна, отже, він разом зі своїм учителем стояв біля витоків розробки радянської (нині — російської) системи бальзамування. До речі, В.П. Воробйов, а згодом Р.Д. Синельников очолював кафедру анатомії людини Харківського медичного інституту. Необхідно згадати ще й уродженця Кам’янця-Подільського професора-хіміка Б.І. Збарського, який свого часу запропонував ідею бальзамування В. Леніна. Отже, першими розробниками радянської (російської) системи бальзамування були українські вчені.
— А хто, крім Р.Д. Синельникова, входив до складу цієї групи?
— З іменитих постатей це були професор М.С. Спіров із Києва, професор М.Г. Прівес з Ленінграда та ін.
— А що було потім?
— Потім група Р.Д. Синельникова провела ще два ребальзамування, у 1956 та 1973 рр., у Вінниці. З 1979 року тілом М.І. Пирогова почали опікуватися співробітники Мавзолею В.І. Леніна, що входить до складу Всесоюзного (нині — Всеросійського) інституту лікарських і ароматичних рослин (ВІЛАР). У 1979 та 1988 рр. для ребальзамування тіло Миколи Івановича вивозилося в Мавзолей Леніна в Москву. Однак технологія проведення ребальзамування і склад бальзамуючого розчину трималися в таємниці. Після здобуття Україною незалежності у 1991 р. наступні ребальзамування (1994, 2000, 2005 та 2011 рр.) проводилися безпосередньо у Вінниці співробітниками Мавзолею Леніна.
І ніхто не замислювався в Україні над питанням ребальзамувань тіла М.І. Пирогова. У сусідній і колись дружній державі була спеціалізована установа, співробітники якої час від часу приїздили до Вінниці і безпосередньо в музеї-садибі М.І. Пирогова проводили процедури ребальзамування. Десяте, можна сказати, ювілейне ребальзамування було заплановане на 2016 рік. Але... у 2014 році розпочалася російська агресія проти України... І багато яких відносин були розірвані, у тому числі і відносини з Мавзолеєм Леніна.
— Олеже Петровичу, ви сказали, що існує російська система бальзамування. А які ще є системи і хто був бальзамований за ними, якщо такі існують?
— Протягом ХХ століття сформувалося три системи. Як було зазначено вище, це російська система, за якою були бальзамовані: В.І. Ленін (СРСР, 1924 р.), Г.І. Котовський (СРСР, 1925 р.), Георгій Димитров (Болгарія, 1949 р.), Чойбалсан (Монголія, 1952 р.), Йосип Сталін (СРСР, 1953 р.), Клемент Готвальд (Чехословаччина, 1953 р.), Хо Ши Мін (В’єтнам, 1969 р.), Агостіньо Нето (Ангола, 1979 р.), Ліндон Бернхем (Гаяна, 1985 р.), Кім Ір Сен (Північна Корея, 1994 р.), Кім Чен Ір (Північна Корея, 2011 р.).
За китайською — Мао Цзедун (Китай, 1976 р.) та Енвер Ходжа (Албанія, 1985 р.).
У ХХ столітті сформувалася ще й третя, іспанська система бальзамування. Її автором є іспанський учений Педро Ара Саррія. Найвідомішою його роботою було бальзамування тіла національної героїні Аргентини, дружини колишнього президента Хуана-Домінго Перона, яка померла від раку у 33 роки, Еви Перон (1952 р.).
Всі три системи тримаються в таємниці.
— Чи тіла всіх цих діячів зберігаються нині?
— Ні, не всі. Зі зміною політичної ситуації деякі тіла були винесені з мавзолеїв і поховані. Сталін був похований у 1961 році, Готвальд — у 1962-му, Бернхем — у 1986-му, Димитров — у 1990-му, Ходжа — у 1991-му, Агостіньо Нето — у 1992 р., Чойбалсан — у 2006 р. З власної волі родичів Еви Перон було поховане і її тіло.
— Але повернемося до Миколи Івановича Пирогова. Скажіть, а як виникло питання про ребальзамування тіла М.І. Пирогова силами українських учених?
— Як зазначалося вище, до початку російсько-української війни над цим питанням ніхто не замислювався, час від часу приїздили у Вінницю співробітники Мавзолею Леніна і проводили ці роботи. Без них у музеї-садибі М.І. Пирогова навіть саркофаг ніхто не відкривав, не говорячи вже про проведення власними силами навіть якихось косметичних робіт. Але у 2014 році почалася війна — Росія анексує Крим, окупує частину українського Донбасу, а з цим виникає й маса політичних питань.
Здавалося б, яке відношення має М.І. Пирогов до політики? У 2015 році директор музею-садиби М.І. Пирогова Петро Маркович Гунько звернувся до вищого керівництва з проханням дозволити звернутися до Мавзолею Леніна з проханням про ребальзамування тіла Пирогова, на що отримав відповідь: «У нас війна з Росією — шукайте фахівців в Україні». І Петро Маркович почав шукати... Але ніхто не хотів брати на себе відповідальність за цю справу. А час ішов, і ніхто не знав, у якому стані тіло, що і як має бути і що робити. Тим більше, що в засобах масової інформації Росії почалися розмови, що Україна без Росії не зможе провести ребальзамування тіла видатного вченого і це тіло може бути втрачене назавжди. Назрівав величезний міжнародний скандал, що міг закінчитися, скажімо так, науковим дефолтом.
Подібну інформацію у жовтні 2017 року надрукувала й вінницька газета «33-й канал». Не буду зупинятися на цій історії — це окрема тема, але ця публікація зрештою дала поштовх для створення Пироговської комісії і нашої команди. Знову ж таки не буду вдаватися в деталі цієї історії, але справа зрушила з місця.
— А хто створив цю комісію?
— Тут було без варіантів — Вінницький національний медичний університет ім. М.І. Пирогова. За рішенням першого засідання комісії її головою стала заслужена людина — ректор Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова, Герой України, професор, академік НАМН України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, голова наглядової ради Національного музею-садиби М.І. Пирогова Василь Максимович Мороз.
— Були два роки пошуків — і зрештою Пироговська комісія так все відразу вирішила?
— Ні, не відразу. До складу комісії увійшли не лише співробітники Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова, але й інших установ. На комісію було покладене вирішення організаційних питань. Водночас серед членів комісії викристалізувалася певна група вчених, які мали неабиякий досвід в анатомічній музейній техніці та анатомічному музейному мистецтві. На цю групу покладалося завдання розробки бальзамуючого розчину й технологічного процесу ребальзамування.
— Невже це було так складно, адже ребальзамування проводилися і до вас, і не один раз?
— Проблема полягала в тому, що не було жодної інформації ні про склад бальзамуючого розчину, ні про технологічний процес. В архівах музею-садиби М.І. Пирогова є записи про попередні ребальзамування, однак вони стосуються лише банальних речей, а що стосується конкретики, то в цих журналах є лише короткий запис — «дневник уничтожен». Під час попередніх ребальзамувань співробітники музею навіть не допускалися в лабораторію. Отже, усе трималося в таємниці. Тому нам довелося не розсекречувати, а розробляти по-новому.
Часу було мало, а відповідальність була величезна. Ми були натхненні ідеєю збереження тіла М.І. Пирогова. Ми довго обговорювали деталі, навіть найбільш дріб’язкові, кожен крок і кожен рух, склад бальзамуючого розчину і співвідношення його складових. Коли стратегічно все було обговорене, ми доповіли на засіданні Пироговської комісії про принципову готовність до роботи. Залишалося вирішити питання на урядовому рівні.
— А ребальзамування тіла Пирогова потребувало дозволу уряду?
— Так, без дозволу уряду не можна було розпочати роботи. Усі попередні ребальзамування проводилися тільки з дозволу урядових структур. Нічого дивного — це питання державного рівня, ідеться ж не про експонат анатомічного музею, а про національне надбання держави та світової медичної науки.
— У такому разі з боку уряду, очевидно, не було заперечень?
— Не зовсім так, але про все по порядку. 21 листопада 2017 року керівництво Пироговської комісії надіслало лист прем’єр-міністру України з проханням дати дозвіл на проведення ребальзамування тіла М.І. Пирогова. У цьому листі були чітко викладені необхідність і доцільність проведення даної процедури, а також йшлося про виділення певного фінансування на проведення ребальзамування. Прем’єр-міністр України підтримав пропозицію Пироговської комісії і переадресував лист комісії Міністерству охорони здоров’я України. І тут почалося...
31 січня 2018 року в.о. міністра охорони здоров’я Уляна Супрун на своїй сторінці у мережі «Фейсбук» (https://www.facebook.com/ulanasuprun/posts/2031808777103679) виступила проти ребальзамування тіла всесвітньо відомого хірурга, основоположника військово-польової хірургії Миколи Івановича Пирогова. Зокрема, вона у своєму дописі зазначила: «Комісія Національного музею-садиби М.І. Пирогова звернулася до Уряду з проханням надати дозвіл на ребальзамування тіла вченого. Ціна питання — 199 034 грн.
На ці кошти можна придбати, наприклад, більше сотні упаковок препарату для лікування гострого лейкозу. Часто маємо запит від регіонів на цей препарат. Або інших ліків чи медичних засобів, що могли б допомогти багатьом пацієнтам.
Чи Микола Пирогов захотів би, щоб гроші, які можна використати на лікування живих людей, витрачалися на процедуру ребальзамування, яка вже не допоможе нікому? Чи в Україні у ХХІ столітті бюджетні кошти повинні витрачатись на подібні процедури?
Як гадаєте?»
І поставила це питання на голосування у «Фейсбуці».
— Отже, той, хто як мінімум за своєю посадою мав би підтримувати, почав створювати перепони. 
А як же ви вийшли з цієї ситуації?
— Звісно ж, для нас це був шок і величезне здивування: як людина, що очолює профільне міністерство, може не те щоб говорити, а навіть думку таку припустити?
Зрозуміло, що не всі є лікарями, і з цих не всіх ще менше знають, хто такий М.І. Пирогов. Публікацію в.о. міністра прокоментували різні люди, і думки були різними…
2 лютого 2018 року цю публікацію у «Фейсбуці» серед багатьох інших, можливо, дещо емоційно, прокоментував і я. Зокрема, у моєму дописі було зазначено:
«Пані Уляно! Ви виконуєте обов’язки міністра охорони здоров’я України! Невже вам, як очільнику медичного міністерства, байдужа наша, так, саме наша, історія медичної науки? Цим жестом ви заставляєте засумніватися у вашому патріотизмі до нашої держави, а ви все ж таки виконуєте обов’язки міністра!
Тіло Миколи Івановича Пирогова було забальзамоване 136 років тому, задовго до того, як це було зроблено з Леніним. Це тіло, якщо ви знаєте історію нашої української науки, в тому числі й медичної, не було ні знищене, ні пошкоджене в часи Громадянської і Другої світової воєн, незважаючи на те, що у Вінниці під час останньої була ставка Гітлера.
Усвідомте, що тіло Пирогова — це тіло основоположника військово-польової хірургії! Невже це вам ні про що не говорить? Це тіло людини, яка розробила низку медичних і ветеринарних хірургічних інструментів, людини, яка першою на наших теренах почала застосовувати наркоз, людини, яка розробила принципи багатьох хірургічних операцій, що застосовуються і нині, людини, яка зробила величезний внесок в анатомічну науку. Якщо ви лікар, то ви повинні знати, що ЛІКАР НЕ АНАТОМ
НЕ ТІЛЬКИ НЕ КОРИСНИЙ, АЛЕ Й ШКІДЛИВИЙ, адже без знання анатомії немає чого робити в гуманній чи ветеринарній медицині! Це тіло людини, перед якою схиляли голови тогочасні лікарі і науковці Європи; це тіло людини, яка безкоштовно, наголошую, безкоштовно, лікувала простих людей; це тіло людини — лікаря світового значення; це тіло людини, яка вивела у Вінниці на нашій українській землі два сорти твердої пшениці, а ви дозволяєте собі ставити під сумнів необхідність ребальзамування цієї людини — СХАМЕНІТЬСЯ!
Мабуть ви не поважаєте історію нашої, наголошую, саме нашої, української медичної, як гуманної, так і ветеринарної, науки, зокрема і нашої неньки України взагалі! Врахуйте і те, що попередні ребальзамування проводили співробітники Мавзолею В.І. Леніна, які тримали в секреті рецепт бальзамувальної рідини, а наші українські вчені розкрили цю таємницю. Отже, ребальзамування тіла Пирогова має і політичне значення.
Невже ви, як виконувач обов’язків міністра охорони здоров’я, хочете дати привід нашому північному сусіду-агресору говорити про те, що Україна не спроможна зберегти тіло видатного вченого й маніпулювати цим на світовій арені? А це вже буде злочин не лише перед українською наукою, але й перед нашою державою! Ніхто і ніколи не був і не буде вічним на своїй посаді, колись і ви залишите її. Тож, будь-ласка, увійдіть у нашу українську історію, як дійсний патріот медичної науки і в цілому української держави. Не будьте руйнівником нашої культурної й наукової спадщини, адже Пирогов — це наше національне надбання, водночас і надбання світового значення, і це надбання зберігається у Вінниці! Якщо не хочете допомогти, то не заважайте! А головне — не робіть злочину перед українською та світовою лікарською наукою! Інакше як нинішні, так і наступні покоління лікарів і науковців вам цього не пробачать.
Нехай до вашої свідомості прийде здоровий глузд, і нехай у цьому допоможе вам Бог! Пирогова ж залиште Україні та українцям для майбутніх поколінь лікарів, які ще дуже і дуже довго будуть користуватися і керуватися тими принципами, які свого часу розробив славетний Микола Іванович Пирогов.
СЛАВА УКРАЇНІ! СЛАВА УКРАЇНСЬКІЙ НАУЦІ!»
— Таким чином, комісії довелося долати супротив в.о. міністра охорони здоров’я. Чи зупинило це підготовчі роботи?
— Можна сказати і так. Однак, незважаючи ні на що, підготовка до ребальзамування тіла М.І. Пирогова продовжувалася.
Разом із тим необдуманий вчинок в.о. міністра охорони здоров’я підсилив політичне значення питання. У засобах масової інформації Росії почали лунати, м’яко кажучи, недоброзичливі висловлювання: «Какая там Украина», «они не смогут провести ребальзамирование тела Пирогова», «у них нет таких специалистов», «они угробят тело Пирогова» тощо.
Ми на це не зважали і займалися своєю роботою.
20–21 лютого 2018 року у Вінницькому національному медичному університеті ім. М.І. Пирогова відбулося засідання Пироговської комісії з питань ребальзамування тіла М.І. Пирогова. Засідання проходило під головуванням голови комісії — ректора Вінницького НМУ Василя Максимовича Мороза.
На засіданні були обговорені шляхи підготовки до проведення робіт із збереження тіла М.І. Пирогова, а також прийнято рішення про проведення першого етапу ребальзамувальних робіт в період 12–14 березня 2018 року. Крім того, на цьому засіданні була створена виконавча група Пироговської комісії.
— Отже, в березні 2018 року було проведено ребальзамування тіла Пирогова?
— Так, 14 березня 2018 року був проведений перший етап ребальзамування тіла Миколи Івановича Пирогова, а 19–20 квітня 2018 року — другий етап, і все це виключно силами українських учених.
— Але ж ви не тільки ребальзамували, а й досліджували стан тіла, що це були за дослідження?
— Так, вся процедура передбачала й детальне дослідження будови і стану тіла. З цією метою ми провели комп’ютерно-томографічні дослідження всього тіла М.І. Пирогова. Символічно було те, що прототипом сучасної комп’ютерної томографії була льодяна анатомія Пирогова. Тепер ми про нього знаємо практично все, і про ті органи, що не були видалені з тіла під час бальзамування у 1881 році, а це все, крім шлунка і кишечника. Щодо стану тканин тіла, то вони були досліджені на всіх рівнях структурної організації — від макро- до ультрамікроскопічного рівнів.
— А як працювала ваша команда?
— Ключове слово в даному запитанні — команда, і це була злагоджена команда! Хтось робив одне, хтось інше, але всі працювали чітко і злагоджено. У цій команді не було керівника — всі були на рівних правах, кожен з правом голосу. Кожна думка вислуховувалася й обговорювалася, і по кожній думці приймалося конкретне рішення.
— А про що ви думали, коли робота була завершена?
— Стало певною мірою сумно, сумно, що завершилася злагоджена робота, адже все, що ми робили, робилося нами вперше, ніхто до того не мав жодного відношення до подібних процедур.
Головне було те, що ми це зробили! І зробили силами і знаннями виключно українських вчених.
— А що сталося б, якби не відбулося десяте ребальзамування тіла Миколи Івановича Пирогова?
— Був би величезний міжнародний скандал і повний науковий і частково політичний дефолт. Якби не відбулося десяте ребальзамування, то в цьому грандіозному скандалі не звучали б прізвища членів нашої команди чи загалом Пироговської комісії, а звучала б Україна як така, що не спроможна зберегти світове та національне надбання. Отже, якби не було проведене ребальзамування тіла Пирогова, то вся українська наука і її досягнення були б нічого не варті. Таким чином, проведена робота — це велика наукова й певною мірою політична перемога української науки. Останнє ребальзамування Пирогова показало, що українська наука існує і вона є на світовому рівні. Показало воно й те, що українці вміють і спроможні цінувати і зберігати історичні й соціально-культурні цінності, що є національним надбанням України, і це, мабуть, головне.
Скажу більше: ті, хто в Росії висловлювався про неспроможність України зберегти тіло М.І. Пирогова, якого вони вважають своїм, хоча він належить світовій медичній науці, повинні були б звернути увагу на великодушність українців, які без їхньої участі зберегли росіянина за походженням, що став національним надбанням України.
— З часу смерті М.І. Пирогова минуло вже багато років, а чи не забули його у світі?
— Так, років минуло багато. Цього року виповнюється 210 років від дня його народження, а в наступному — 140 років із часу його смерті. Щодо того, чи забули? Ні, не забули. На початку нашої розмови було зазначено, у яких країнах і які установи носять ім’я Миколи Івановича Пирогова. Крім того, ми отримали і документальні підтвердження того, що його заслуги і досі пам’ятають. Зокрема, у таких країнах, як США, Ізраїль, Польща, Румунія, Албанія, Болгарія, Швейцарія, Молдова, Білорусь, Гана тощо.
Так що завдяки десятому ребальзамуванню тіла Миколи Івановича Пирогова, у процесі якого виникла українська система ребальзамування, було підтверджено, що заслуги М.І. Пирогова досі пам’ятають у світі, і його тіло, як національне надбання нашої держави, буде і далі зберігатися завдяки українській науці і науковцям.
Бесіду проводила С. Захаренко,
газета «Новини медицини
та фармації»


Back to issue