Газета «Новости медицины и фармации» №11 (729), 2020
Вернуться к номеру
Лерканідипін у лікуванні артеріальної гіпертензії — фокус на пацієнтів з високим ризиком ушкодження нирок
Авторы: Лазарєв П.О., доц., м. Київ, Україна
Рубрики: Кардиология
Разделы: Справочник специалиста
Версия для печати
Блокатори кальцієвих каналів (БКК), особливо дигідропіридинові БКК (ДГП БКК), відіграють важливу роль в антигіпертензивній терапії — як у монотерапії, так і в поєднанні з іншими анти–гіпертензивними препаратами. Лерканідипін — це ліпофільний ДГП БКК третього покоління, що характеризується високою судинною селективністю та стійкістю в мембранах гладких м’язів судин. Лерканідипін не активує симпатичну нервову систему, і, на відміну від першого та другого покоління ДГП БКК, він розширює як аферентну, так і еферентну клубочкові артерії в нирках, зберігаючи при цьому внутрішньогломерулярний тиск. Крім того, лерканідипін запобігає пошкодженню нирок, спричиненому ангіотензином II, і демонструє протизапальні, антиоксидантні й антиатерогенні властивості завдяки позитивному впливу на біодоступність оксиду азоту. Це пов’язано з регресом мікросудинних структурних змін у пацієнтів із гіпертонічною хворобою.
Ефективність лерканідипіну була продемонстрована в пацієнтів з різним ступенем гіпертонії, у молодих людей, людей старшого й старечого віку та пацієнтів з ізольованою систолічною артеріальною гіпертензією (АГ). У пацієнтів з діабетом і нирковою недостатністю лерканідипін демонструє досить потужні нефропротекторні властивості, що виражається в значному зниженні мікроальбумінурії (МАУ) і покращанні показника кліренсу ендогенного креатиніну. Лерканідипін добре переноситься й асоціюється з дуже низьким рівнем небажаних явищ, особливо периферичних набряків. Крім вищеперерахованих особливих властивостей препарату слід зазначити, що лерканідипін забезпечує стійке зниження артеріального тиску (АТ) при високому рівні відповіді пацієнтів на терапію.
Вступ
АГ є одним з найважливіших факторів ризику серцево-судинної захворюваності та смерті і є найпоширенішим захворюванням у повсякденній практиці лікарів терапевтичного профілю [1–3]. Дані великих рандомізованих клінічних досліджень і метааналізів [4–6] показали переваги зниження високого АТ для запобігання пошкодженню органів-мішеней, а також смерті [7, 8]. Зниження систолічного АТ (САТ) на 10 мм рт.ст. або діастолічного АТ (ДАТ) на 5 мм рт.ст. суттєво знижує ризик розвитку серцево-судинних ускладнень із більшим зменшенням при застосуванні комбінованої терапії [4, 7, 9]. При цьому в багатьох дослідженнях повідомлялося про недостатній контроль АТ при АГ [7, 10–12]. Ця робота має на меті надати огляд можливостей зниження АТ і додаткових органопротекторних ефектів лерканідипіну в терапії АГ на основі результатів наявних клінічних досліджень, з особливим акцентом на найсвіжіші дані.
Дигідропіридини в терапії АГ
Що стосується антигіпертензивних засобів, визнано, що БКК, згідно з рекомендаціями Європейського товариства кардіологів з лікування АГ 2018 року, відіграють важливу роль як препарати першого, другого і третього кроків антигіпертензивної терапії. Вони застосовуються як у монотерапії, так і в комбінації з антагоністами ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) [13–15]. БКК є гетерогенним класом, що включає підгрупи дигідропіридину й недигідропіридинові похідні. Обидві підгрупи мають подібний механізм дії: вони пригнічують вхід кальцію в гладком’язову клітину судин через кальцієві канали L-типу. Низька внутрішньоклітинна концентрація іонів кальцію індукує розширення судин, зменшення периферичного судинного опору і, як наслідок, АТ. Однак, на відміну від недигідропіридинових БКК, ДГП БКК мають вищу судинну селективність і позбавлені негативної інотропної і хронотропної дії [16]. Антигіпертензивна активність при прийомі ДГП БКК один раз на добу — амлодипіну, лерканідипіну, лацидипіну, манідипіну, ніфедипіну GITS — досить схожа й стабільна протягом 24-годинного інтервалу при дозуванні 1 раз на добу [16].
Різні метааналізи показали, що ДГП БКК мають кардіопротекторні ефекти, що знижують ризик серцево-судинних подій [4, 17, 18], таких як інсульти (–21 %), ішемічна хвороба серця (–18 %) й серцева недостатність (–28 %), у пацієнтів із серцево-судинними захворюваннями та без них незалежно від вихідного рівня АТ до лікування. Більше того, порівняно з β-адреноблокаторами й діуретиками БКК призводять до зменшення ризику виникнення цукрового діабету 2-го типу [19, 20], зменшують варіабельність САТ, що обумовлює профілактику інсульту [21], і не збільшують ризик розвитку фібриляції передсердь [22].
Основні властивості лерканідипіну
Лерканідипіну гідрохлорид — це ДГП БКК третього покоління, що характеризується високою судинною селективністю й високою ліпофільністю, що забезпечує легке проникнення й значну концентрацію і стійкість препарату у фосфоліпідних шарах мембран гладком’язових клітин [23, 24]. Лерканідипін у дослідженнях in vitro показав нижчий негативний інотропний ефект, ніж інші ДГП БКК, такі як лацидипін, амлодипін, нітрендипін, ніфедипін і фелодипін [24]. Висока ліпофільність лерканідипіну забезпечує повільний початок дії і тривалу вазодилатацію [23, 24].
Після перорального прийому лерканідипін добре засвоюється шлунково-кишковим трактом, пікова концентрація в плазмі досягається через 1,5–3 год. Препарат має двофазний профіль елімінації: перша фаза — з періодом напіввиведення з плазми 3–5 годин [23, 25, 26], друга фаза — з кінцевим періодом напіввиведення 10,5 год [23, 27]. У пацієнтів з АГ середній термін напіввиведення після одноразової пероральної дози 10–20 мг становить 8–10,5 год [27, 28]. При цьому тривалість фармакологічної дії залежить не від періоду напіввиведення препарату з плазми крові, а від кінетики препарату в гладком’язовій мембрані [25]. Тому, незважаючи на короткий період напіввиведення з плазми, гіпотензивна дія триває 24 год.
Лерканідипін метаболізується в печінці цитохромом CYP3A4 і перетворюється в неактивні метаболіти, що елімінуються із сечею і калом [27, 28]. Лерканідипін не слід приймати разом з інгібіторами CYP3A4 або циклоспорином [28]. Фармакокінетичні властивості не змінюються ні з віком, ні за наявності в пацієнта легкого або середнього ступеня печінкової або ниркової недостатності [26], тоді як у пацієнтів із тяжкою нирковою недостатністю (швидкість клубочкової фільтрації < 30 мл/хв/м2) дозу слід зменшити, щоб уникнути високої концентрації в плазмі крові [25–28]. Всмоктування лерканідипіну з шлунково-кишкового тракту збільшується при прийомі разом із їжею з високим вмістом жиру, тому його слід приймати перед їжею [26, 28]. Одночасне введення циметидину або дигоксину не змінює фармакокінетику лерканідипіну. Повідомлялося про взаємодію із симвастатином (підвищення концентрації симвастатину в плазмі крові). Тому рекомендується застосовувати симвастатин ввечері, а лерканідипін — уранці [28, 29]. Отже, лерканідипін є БКК тривалої дії, він призначається один раз на добу.
На відміну від ніфедипіну GITS і фелодипіну лерканідипін зменшує підвищений симпатичний тонус судин, обумовлений АГ. Під час тривалої терапії в пацієнтів з АГ при порівнянному зниженні АТ концентрація норадреналіну в плазмі крові не змінювалась на лерканідипіні (10–20 мг/добу), але збільшувалась на ніфедипіні GITS і фелодипіні [30, 31]. Цей аспект має важливе клінічне значення з огляду на те, що збільшення активності симпатичної нервової системи може бути пов’язане з розвитком і прогресуванням ураження органів-мішеней і серцево-судинних подій у пацієнтів з АГ [30, 32, 33].
Пацієнти з АГ і супутнім цукровим діабетом, хронічними захворюваннями нирок/альбумінурією
Дигідропіридини третього покоління особливо показані для захисту нирок під час тривалого лікування АГ [34, 35]. –Однак ДГП БКК мають неодно–рідний вплив на ниркову гемодинаміку. На відміну від інших ДГП БКК, які розширюють лише аферентну артерію, лерканідипін розширює як аферентну, так і еферентну клубочкові артерії [36], що дозволяє уникати підвищення внутрішньогломерулярного капілярного тиску, пов’язаного з прогресуванням хронічної хвороби нирок (ХХН). Необхідно звернути увагу на те, що амлодипін проявляє здатність гальмувати прогресування ХХН лише в поєднанні з інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ) або блокаторами рецепторів ангіо–тензину II. Лерканідипін, завдяки своїм особливим нирковим гемодинамічним ефектам, що пов’язані з блокадою як L-, так і Т-типу кальцієвих каналів, захищає функцію –нирок навіть при застосуванні в моно–терапії.
Дослідження Diabete Ipertensione Albuminuria Lercanidipina [37], що оцінювало ефективність монотерапії лерканідипіном порівняно з раміприлом у пацієнтів з АГ I–II ступеня із супутнім цукровим діабетом 2-го типу та стійкою мікроальбумінурією, показало > 50% зниження мікроальбумінурії у 34,2 і 22,2 % пацієнтів, які отримували лерканідипін і раміприл відповідно. Цей висновок може пояснити покращання кліренсу креатиніну в пацієнтів з підвищеним АТ, з діабетом 2-го типу або без нього і з хронічною нирковою недостатністю, яка недостатньо контролюється інгібіторами АПФ або блокаторами АТ-рецепторів, що спостерігалось у дослідженні ZAndip en Function Renal Alterada [38]. Лерканідипін та інгібітори РААС мають синергічну дію щодо зменшення мікроальбумінурії [39]. Доведено, що 10–20 мг лерканідипіну на добу при додаванні до блокаторів РААС значно зменшують протеїнурію в пацієнтів із ХХН — на 20–35 % [40, 41]. У дослідженні RED LEVEL порівнювали вплив на альбумінурію лерканідипіну в поєднанні з еналаприлом, комбінацією амлодипіну й еналаприлу. Через рік лікування дослідники виявили вірогідне зменшення альбумінурії тільки в групі пацієнтів, які отримували лерканідипін [42]. Цього року було оприлюднено результати дослідження PAIT, у якому була проведена оцінка змін поширеності альбумінурії в пацієнтів з АГ і цукровим діабетом 2-го типу, які отримували кілька різних комбінацій блокаторів РААС із БКК. На початку спостереження альбумінурія була наявна в 310 осіб (46,4 %) (мікроальбумінурія — у 263 (84,8 %), макроальбумінурія — у 47 (15,2 %)), а нормоальбумінурія — у 358 осіб (53,6 %). Через 6 місяців кількість осіб з альбумінурією значно знизилася (p < 0,01) — на 23,5 %. Кількість осіб з мікроальбумінурією зменшувалась при всіх видах лікування. При цьому ступінь впливу різних комбінацій на зменшення кількості пацієнтів з МАУ значно відрізнявся залежно від обраної комбінації, а саме: амлодипін + валсартан — 15,6 %, амлодипін + периндоприл — 11,8 %, лерканідипін + еналаприл — 41,3 % і вера–паміл + трандолаприл — 19,2 % [43].
Здатність лерканідипіну зменшувати альбумінурію в пацієнтів з підвищеним АТ може сприяти захисту нирок у пацієнтів з АГ і супутнім цукровим діабетом, оскільки саме нирки є одним з органів-мішеней, що найчастіше страждають у таких пацієнтів [15]. Усі вищенаведені результати сучасних клінічних досліджень підтверджують особливі нефропротекторні властивості лерка–нідипіну та мають важливе клінічне значення, оскільки сьогодні чітко доведено, що мікроальбумінурія/протеїнурія при АГ є важливим пре–диктором розвитку як серцево-судинних ускладнень, так і хронічної ниркової недостатності [44].
Висновки
Лерканідипін суттєво покращує контроль АТ у пацієнтів з АГ, у тому числі пацієнтів із супутнім цукровим діабетом або іншими факторами ризику розвитку ускладнень АГ. При тому, що антигіпертензивна ефективність препарату статистично не відрізняється від інших ДГП БКК, лерканідипін має додаткові нефропротекторні властивості, він покращує кліренс креатиніну й зменшує мікроальбумінурію, особливо в поєднанні з інгібітором АПФ.
Список литературы
Список літератури знаходиться в редакції