Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.


Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

"Internal medicine" 4(10) 2008

Back to issue

Макс Мойсейович Губергриц: сторінки життя і творчості (До 80-ліття кафедри і клініки пропедевтики внутрішньої медицини № 1 Національного медичного університету імені О.О. Богомольця)

У світосяйному сузір’ї славетних національних учених-медиків, корифеїв-клініцистів кінця ХІХ — першої половини ХХ століття фундаторів Київської терапевтичної школи В.П. Образцова, Ф.Г. Яновського, М.Д. Стражеска особливо яскравою зіркою висвічується постать Макса Мойсейовича Губергрица — академіка Академії наук України, професора, доктора медичних наук, видатного вченого і клініциста, блискучого педагога і відмінного організатора охорони здоров’я та вищої медичної школи, великого гуманіста і патріота своєї Батьківщини.

З-поміж численних видатних наукових, клінічних і педагогічних досягнень національного і світового значення бодай лише одне з них — створення у 1928 р. уперше в українській системі вищої медичної освіти організаційної цілісної структури — клінічної кафедри і клініки пропедевтики внутрішніх хвороб зробило б ім’я М.М. Губергрица немеркнучим у медичній освітянській справі, а відтак узагалі у вітчизняній медицині.

Винятково натхненним, хоча тяжким і тернистим, був шлях славетного лікаря-клініциста, талановитого вченого, непересічного педагога, організатора медичної науки і практики, засновника пропедевтичного напряму клінічної підготовки студентів-медиків у провідному в Україні Київському медичному інституті.

Усе творче життя М.М. Губергрица — неперевершений взірець гуманістичного слугування Вітчизні та її народові, медицині, науці і практиці. Ознайомлення з життям і творчістю цього видатного вченого, клініциста і педагога, поза сумнівом, буде корисним численним сьогоденним лікарям, науковцям, педагогам, студентам-медикам, а також усім, хто цікавиться історією життя і творчістю видатних медиків минулого.

Макс Мойсейович Губергриц народився 19 січня 1886 р. у м. Юр’єві (нині м. Тарту).

Варто зазначити, що родовід Макса Мойсейовича мав відношення до медицини. Його батько був лікарем-дерматологом, а дві сестри — дантистами. Три брати майбутнього вченого і клініциста теж працювали практичними лікарями.

Звісно, така фахова спрямованість членів сім’ї не могла не вплинути на його майбутній професійний вибір і формування життєвих поглядів.

У період дитинства Макса його батьки часто міняли місця проживання, тому він послідовно мешкав у Ромнах, Ревелі, Курську. У Ревелі Макс Губергриц закінчив із золотою медаллю школу, потім (до 1905 р.) навчався на медичному факультеті Юр’євського університету.

У цьому ж році він перевівся на медичний факультет Київського університету Святого Володимира, який закінчив із відзнакою у 1911 р.

Майбутній лікар уже в студентські роки захоплюється клінічною медициною, з неабияким задоволенням слухає лекції відомих клініцистів Ф.Г. Яновського, В.П. Образцова, М.М. Волковича, Л.А. Малиновського, під впливом яких формувалися його наукові та клінічні погляди, про що він згадуватиме в майбутньому.

Під час навчання на старших курсах факультету Макс Мойсейович як здібний і працелюбний студент привертає увагу свого геніального вчителя — професора В.П. Образцова. На його запрошення після закінчення університету М.М. Губергриц переходить працювати у факультетську терапевтичну клініку, якою на той час керував В.П. Образцов.

Із перших днів роботи в клініці Макс Мойсейович приєднується до оригінального наукового напряму, що був створений В.П. Образцовим та його учнями і поклав початок традиціям української національної терапевтичної школи.

У факультетській клініці В.П. Образцова, що і донині знаходиться в Києві на бульварі Тараса Шевченка, 17, М.М. Губергриц досконально опановує методику і техніку безпосереднього обстеження хворого, зокрема, оволодіває методами перкусії, пальпації, аускультації, якими досконало володів його вчитель. Під керівництвом В.П. Образцова М.М. Губергриц засвоює теоретичні засади, методичні принципи і технічні прийоми опрацьованої В.П. Образцовим та його учнем М.Д. Стражеском глибокої ковзної методичної, топографічної пальпації органів черевної порожнини, яку згодом буде успішно застосовувати у своїй лікарській і педагогічній діяльності. Макс Мойсейович перейняв низку оригінальних фізичних методів — перкусію, аускультацію, що досконало опрацьовував і впроваджував у клінічну практику і педагогічну діяльність В.П. Образцов.

У клініці М.М. Губергриц за пропозицією свого вчителя розпочинає наукову діяльність. У 1914 р. він відмінно складає докторські іспити і веде підготовку до захисту докторської дисертації.

У той час Макс Мойсейович вивчає методи дослідження серцево-судинної системи, зокрема способи вимірювання артеріального тиску. Про результати цих досліджень він повідомив у доповіді «Найбільш вигідні способи визначення кров’яного тиску» на IV з’їзді російських терапевтів.

За ініціативою В.П. Образцова, який прихильно ставився до впровадження у клінічну практику новітніх методів лабораторної й інструментальної діагностики, було вирішено відправити М.М. Губергрица за кордон для ознайомлення і досконального опанування новітньою на той час методикою і технікою електрокардіографії. Після того, як у клініку був придбаний електрокардіограф, М.М. Губергриц їде за кордон до відомого клініциста Ф. Крауса для вивчення основ кардіографії.

Після опанування методикою і технікою електрокардіографії М.М. Губергриц одним із перших вітчизняних клініцистів починає застосовувати і впроваджувати метод у клінічній практиці.

Клінічні проблеми електрокардіографії висвітлені у таких наукових працях ученого: «До питання утворення ритму галопу» (1915), «Фізіологічні основи електрокардіографії» (1916), а також у доповіді на V з’їзді російських терапевтів «Серцеві галопи і електрокардіографія».

Ординатором факультетської клініки М.М. Губергриц працював до 1915 р. За цей період засвоїв основні засади клінічної школи В.П. Образцова, притаманні їй гуманістичні і деонтологічні принципи лікарювання, методологічні і методичні основи семіотики і клінічної діагностики. У ці роки Макс Мойсейович починає свою наукову діяльність, поглиблює знання в галузі фізіології як теоретичного підгрунтя клінічної медицини.

Саме останнє спонукало М.М. Губергрица за сприянням свого вчителя до поїздки у наукове відрядження до Петербургу до І.П. Павлова. В.П. Образцов був особисто знайомий із всесвітньо відомим фізіологом, глибоко поважав і шанував його як людину і як ученого.

У лабораторії І.П. Павлова до того здійснювали наукове стажування учні В.П. Образцова — М.Д. Стражеско, А.З. Буліна та інші. У 1915 р. до І.П. Павлова прибув і М.М. Губергриц. Ця поїздка за домовленістю між В.П. Губергрицом і І.П. Павловим мала бути здійснена раніше, але була відкладена у зв’язку з зайнятістю на початку Першої світової війни в роботі у військовому госпіталі Червоного Хреста.

Майже трьохрічна праця Макса Мойсейовича у лабораторії І.П. Павлова виявилася досить плідною у науковому і творчому відношеннях. Під керівництвом Івана Петровича він проводить низку наукових досліджень у експериментальних собак і пише докторську дисертацію «Найбільш вигідний спосіб диференціації зовнішніх подразнень», яку успішно захищає згодом (20 січня 1918 р.) у Військово-медичній академії. Спільно з І.П. Павловим М.М. Губергриц опубліковує наукову працю про рефлекс вивільнення у собак (так званий рефлекс свободи).

У період роботи в лабораторії І.П. Павлова Макс Мойсейович систематично відвідує лекції вченого, що, поза сумнівом, благотворно вплинули на подальше його наукове та педагогічне формування. В останній період свого наукового і педагогічного стажування І.П. Павлов залучив М.М. Губергрица до участі в лекційному процесі як лекційного асистента під час демонстрації фізіологічних дослідів.

Пізніше у своїй праці «Спогади про роботу в лабораторії І.П. Павлова» Макс Мойсейович напише: «Лекції Павлова, повний курс яких мені вдалося прослухати двічі впродовж двох років, були зразком того, як слід читати лекції. Слухали його і молоді студенти, і літні лікарі, і мені здається, що щоразу лекція прослуховувалася зі все наростаючою зацікавленістю. Павлов не вдавався до ораторських засобів, у його викладі не було красномовності — лекції були дуже прості за викладом, однак як же зрозуміло і дохідливо висвітлювалися ним найсерйозніші проблеми. Кожна лекція супроводжувалася дослідами і демонстраціями. Найскладніші експерименти, що вимагали величезної підготовки, проходили чисто — голки не підточиш…». І далі: «Ці захоплюючі лекції давали дуже багато слухачам, вони виховували фізіологічну систему мислення. Згадуючи минуле, кожен із нас, кому випало щастя бачити Павлова й працювати під його керівництвом, мусить признатися, що нервізм, відкритий Павловим, став провідним у нашій радянській клініці; він створив надійний фундамент для теоретиків і клініцистів, якого фаху б вони не були».

Чимало корисного дали М.М. Губергрицу бесіди з Іваном Петровичем на клінічні теми. Численні думки, висловлені великим фізіологом у цих спілкуваннях, мали неабиякий вплив на подальшу наукову і клінічну діяльність Макса Мойсейовича, який з цього приводу писав: «У розмовах він часто торкався клінічної медицини, яку високо цінував, будучи прихильником тісної співдружності теоретичної і практичної медицини. Він неодноразово підкреслював, що теорія багато дає і повинна давати клініці, а ця остання не менш корисна і необхідна для теоретичної медицини. На доказ цього він наводив багато прикладів, які іноді висвітлювали заплутані питання клініки. Ніколи не забуду, як колись розповів йому про свої перші роботи з вивчення серцевого болю. Я не розумів механізму виникнення низки рефлекторного болю, що виникають у ділянці серця у разі захворювання органів, розташованих далеко від нього. І тут Іван Петрович, якого дуже цікавило питання болю взагалі, виклав свою думку про рефлекс болю, про грудну жабу так, що мені відкрився ряд незрозумілих речей. Це прислугувалося згодом для пояснення багатьох больових симптомів і синдромів». Доречно зазначити, що проблема болю була для Макса Мойсейовича пріоритетною в його теоретичних і клінічних наукових концепціях.

Роки праці в лабораторії І.П. Павлова утвердили переконання М.М. Губергрица щодо доцільності врахування фізіологічних методів дослідження при вивченні патологічних процесів у людському організмі.

Засвоєні в лабораторії І.П. Павлова ідеї нервізму та вчення про цілісність живого організму М.М. Губергриц застосовував у майбутній клінічній діяльності, що стала метою і сутністю його творчого і професійного життя. Тому він відмовляється від запропонованої І.П. Павловим посади штатного працівника лабораторії і повертається до клінічної роботи в Київ. Але у Макса Мойсейовича назавжди залишилися теплі та доброзичливі спогади про роки праці в лабораторії І.П. Павлова і ще сердечна любов і повага до всесвітньо відомого вченого, про що він потім напише у своїх «Спогадах...».

У Києві М.М. Губергриц спочатку працює завідувачем інфекційного відділення міського клінічного військового шпиталю й одночасно позаштатним співробітником у пропедевтичній терапевтичній клініці Київського жіночого медичного інституту.

У 1919 р. М.М. Губергриц читає курс пробних лекцій, після чого за рекомендацією В.П. Образцова його обирають приват-доцентом терапевтичної клініки Київського медичного університету. На початку 1920 р. учена рада медичного факультету університету обирає його керівником кафедри приватної патології й терапії. У 1926–1927 рр. М.М. Губергриц очолює одночасно кафедру і клініку інфекційних захворювань Київського медичного інституту. У 1928 р. за ініціативою М.М. Губергрица рішенням ради факультету кафедру було об’єднано з кафедрою діагностики і на цій основі створено нову кафедру — пропедевтики внутрішніх хвороб, яку очолював М.М. Губергриц протягом усього наступного життя. Після смерті клініциста і педагога кафедрі було присвоєно його ім’я. Клінічною базою кафедри від дня її заснування і до 1985 р. була Київська центральна (нині Олександрівська клінічна) лікарня м. Києва.

Тридцяті роки минулого століття припадають на розквіт наукової, клінічної і педагогічної діяльності Макса Мойсейовича. Під його безпосереднім керівництвом було реорганізовано і розширено клінічну базу кафедри, збільшено ліжковий фонд, здійснено оснащення клініки і кафедри новітньою на той час діагностичною апаратурою. На кінець 1935 р. клініка збільшилася до 105 ліжок, створено біохімічну і фізіологічну лабораторії.

У 1931–1934 рр. М.М. Губергриц очолює клініку ендокринології, а з 1930 по 1941 р. — клініку лікувального харчування, що згодом трансформувалася в Інститут харчування, у якому Макс Мойсейович здійснював наукове керівництво. Пропедевтична клініка стала клінічною базою Інституту харчування, у якій під керівництвом М.М. Губергрица опрацьовувалися методичні основи раціонального і збалансованого харчування, розроблялися дієтичні столи при різних захворюваннях людини.

Навколо відомого вченого, клініциста і педагога М.М. Губергрица об’єднуються талановиті співробітники й учні — Б.Д. Боревська, О.Я. Губергриц, Є.Б. Закржевський, О.І. Франкфурт, Л.С. Луканцевер, І.М. Шертель, Е.Ш. Каменецький, І.Б. Фрідман, Х.І. Вайнштейн, О.С. Берлянд, О.І. Гольдштейн та інші, які в майбутньому ставали професорами, керівниками кафедр, доцентами, асистентами, відомими в країні клініцистами, лікарями, науковцями.

У початковий період Великої Вітчизняної війни М.М. Губергриц евакуюється до м. Томска, де працює консультантом військового евакогоспіталю, а потім він переїжджає до Челябінська, куди був евакуйований Київський медичний інститут, де проводить наукову і консультативну роботу у військовому госпіталі, вивчає проблеми клініки і ускладнень у поранених із тяжкими проникними ураженнями грудної клітки.

У 1944 р. М.М. Губергриц разом із медичним інститутом повертається до Києва, з притаманними йому енергією та натхненням відновлює на кафедрі і в клініках педагогічну, наукову і лікувально-консультативну роботу. Продовжуються творчі наукові і лікувально-консультативні зв’язки з військовою медициною — упродовж кількох років Макс Мойсейович працює консультантом Київського окружного військового шпиталю.

Тридцять років зі строку лікарської і наукової діяльності М.М. Губергриц присвятив педагогічній роботі в галузі підготовки і професійного удосконалення лікарських кадрів. Висока професійна і загальноосвітня ерудиція, багатющий клінічний досвід, блискучі ораторські здібності, вагомі наукові досягнення і здобутки, талант педагога приваблювали до його лекцій, які він читав українською мовою, а також клінічних розглядів не лише студентів, але й численних практичних лікарів.

Лекції Макса Мойсейовича, яскраві за формою і глибокі за змістом, вражали слухачів чіткістю, простотою і клінічною конкретикою. Навіть складні питання клінічної медицини він викладав доступно і просто, тому залишалися вони у пам’яті студентів і лікарів на довгі роки і навіть на все життя. Неабияка майстерність викладу, струнка побудова лекційного змісту, бездоганний логічний зв’язок структурних компонентів і положень лекції викликали захоплення у студентів і лікарів, а для учнів Макса Мойсейовича були взірцями у наступній педагогічній роботі.

М.М. Губергриц був ініціатором новітніх спрямувань та ідей у клінічній підготовці студентів-медиків Київського медичного інституту. За його ініціативи студентські лекції і практичні заняття завжди супроводжувалися демонстрацією тематичних хворих. У цьому відношенні клініко-педагогічні засади Макса Мойсейовича перегукувалися з поглядами засновників Київської терапевтичної школи В.П. Образцова і Ф.Г. Яновського.

Вагомим внеском у підготовку національних лікарських кадрів стало видання у 1939 р. і перевидання у 1946 р. за його редакцією навчального посібника для студентів і лікарів «Клінічна діагностика», за яким навчалися пропедевтиці внутрішніх хвороб численні покоління студентів-медиків.

Упродовж усієї наукової і педагогічної діяльності М.М. Губергриц упроваджував у клініку і педагогічний процес фізіологічні принципи і методи, засвоєні в лабораторії І.П. Павлова. Наукові доробки з фізіології та патології кровообігу органів травлення, ендокринної системи, з проблем регуляторної діяльності організму та його органів і систем, взаємодії їх із довкіллям Макс Мойсейович використовував не лише в клінічній діагностиці, але й у педагогічному процесі.

Винятково плідною і багатогранною була наукова робота вченого. У своїх наукових дослідженнях він завжди спирався на вчення І.П. Павлова про цілісність живого організму з оточуючою природою, сповідував необхідність пізнання патологічних процесів у людини з позицій нервізму порушень нервової регуляції. Результати його наукової діяльності відображують доцільність і необхідність поєднання медичної теорії і практики, зокрема фізіології і клініки.

Понад 40 років слугування медицині Макс Мойсейович присвятив науковій роботі, опублікував понад 100 праць. Предметом його наукових пошуків були питання загального біологічного і патофізіологічного профілю (проблеми болю, вегетативної нервової системи, фізіології і патології системи кровообігу), а також окремі клінічні аспекти (захворювання серцевої системи, органів травлення, внутрішньої секреції); окремі його наукові дослідження торкалися питань історії медицини, військової медицини.

Першовитоки наукової діяльності М.М. Губергрица сягають початкового етапу його лікарської роботи в клініці професора В.П. Образцова та в лабораторії І.П. Павлова.

У цей період були опубліковані перші наукові роботи вченого: «До питання утворення ритму галопу» (1915), «Фізіологічні основи електрокардіографії» (1917), а також доповідь «Серцеві галопи і електрокардіографії» на V з’їзді російських терапевтів. Під керівництвом І.П. Павлова М.М. Губергриц написав докторську дисертацію «Найбільш вигідний спосіб диференціації зовнішніх подразнень» (захист відбувся у Військово-медичній академії 20.01.1918 р.).

Наступний період наукової діяльності вченого був присвячений теоретичному і клінічному обгрунтуванню фізіологічних і патологічних тонів серця. З цієї проблеми він опублікував такі наукові роботи: «Про перший тон при функціональній слабості серця» (1922), «Про третій нормальний тон серця» (1928), «Ще про третій нормальний тон серця» (1932). У них вчений обгрунтовує думку про те, що нормальна мелодія серця має тричленний характер і за слуховим відчуттям сприймається як поетична форма дактилю. При цьому Макс Мойсейович відокремлює такі різновиди тричленного ритму: нормальний, фізіологічний ритм, ритм галопу, ритм «неврастенічної» перепівки (за В.П. Образцовим).

Стосовно третього нормального тону серця М.М. Губергриц дотримується погляду В.П. Образцова, згідно з яким цей тон, як і при ритмі галопу, утворюється внаслідок коливання в діастолу м’язової стінки лівого шлуночка.

Вийняткову увагу приділяв учений вивченню больового синдрому, особливо кардіального. Вагомим внеском у медичну науку і клінічну практику стали його праці про механізм виникнення серцевого болю при грудній жабі та інфаркті міокарда. Оригінальним було дослідження Макса Мойсейовича щодо клініки і діагностики безбольової форми інфаркту. У цьому відношенні заслуговують на увагу такі наукові публікації вченого: «Грудна жаба» (1926), «Про серцеві болі» (1932), «Про питання про походження болів при грудній жабі» (1930), «Про класифікацію синдрому грудної жаби» (1936). До цієї проблеми Макс Мойсейович повернувся у 1949 р. у статті «Патогенез больового синдрому при грудній жабі». На його думку, біль у ділянці серця може бути різноманітного походження — виникати в нервових та коронарних структурах серця, аорті, може мати рефлекторний характер — поширюватися з внутрішніх органів (печінка, шлунок), а також від гангліїв і спинного мозку.

Наукове тлумачення механізмів больового серцевого синдрому має своє клінічне значення і до сьогодні. В означених наукових публікаціях М.М. Губергриц зазначає, що серцевий біль часто поєднується з ослабленням скорочувальної функції міокарда, виникненням порушень серцевого ритму і провідності, появою протодіастолічного ритму галопу, альтернацією пульсу, що має неабияку актуальність і в сучасній клініці.

Особлива теоретична і практична цінність цих наукових праць полягає у виявленні патогенетичної єдності больового кардіального синдрому з функціональною недостатністю серцевого м’яза. З цього приводу висновки М.М. Губергрица перегукуються з уявленнями М.Д. Стражеска про взаємний патогенетичний зв’язок грудної жаби та серцевої астми, а також утверджують позиції стосовно астматичної форми інфаркту міокарда, висловлені на І Всеросійському з’їзді терапевтів (1909) у доповіді про життєву діагностику тромбозу вінцевих судин.

Торкається цього аспекта і стаття М.М. Губергрица щодо безбольового інфаркту міокарда (1935), у якій він науково обгрунтував тезу про те, що відсутність серцевого болю при інфаркті міокарда не завжди виключає можливість цієї недуги, навіть за відсутності астматичного еквівалента.

М.М. Губергриц присвятив чимало наукових праць й іншим проблемам кардіології — змінам артеріального тиску при поворотному тифі, клініці поширеного та висипнотифозного серця, тромбозу селезінкової вени. Цій тематиці присвячені такі основні праці вченого: «До клініки післявисипнотифозного серця» (1924), «Клініка агонізуючого серця» (1927), «До клініки тромбозу селезінкової вени» (1936). Клінічним особливостям кардіального больового синдрому у хворих із перенесеним висипним тифом присвячена перша стаття. Автором була висловлена гіпотеза, що семіологічний генез болю зумовлений змінами у стінці аорти, які спричиняють склеротичні зміни, а також викликають розлади у симпатичних шийних вузлах. Друга стаття висвітлює вельми актуальну і на сьогодні проблему клініки, діагностики й лікування агонізуючого серця. З точки зору автора, агонічний стан серця може виникати внаслідок уражень серцевого м’яза, а також тяжкої патології вазомоторного апарату.

Важливе значення для клінічної діагностики, зокрема сьогоденної, мала стаття М.М. Губергрица з описанням клініки і діагностики гострого тромбозу селезінкової вени.

Проблемі вісцерального болю в органах черевної порожнини (печінки, селезінки, підшлункової залози, шлунка та дванадцятипалої кишки, а також при пораненнях легень і плеври, патології нирок) були присвячені такі праці М.М. Губергрица, опубліковані ним самостійно і часто зі своїми учнями: «До проблеми болю» (1933), спільно з О.С. Берляном, С.І. Каменецьким і Й.Б. Шур; «Про біль» (1938), «Хімічні зрушення при болю» (1938), «Про проблеми болю» (1941), спільно з І.М. Іщенком і Б.І. Гольдштейном щодо механізму болю у печінці (1926), разом з А.Л. Нхакадзе і А.Я. Могилевичем «До клініки поранень легенів і плеври» (1942).

На неабияку увагу заслуговують його виявлені і клінічно встановлені факти про різноманітні біохімічні зміни в організмі при больовому синдромі. В одній із своїх праць М.М. Губергриц відмічає, що біль «змінює функцію тканин, хімічний склад крові, концентрацію в них електролітів, гормонів, ферментів, призводить до зміни функції вегетативної нервової системи, що виявляється у всіляких порушеннях функції внутрішніх органів, спричинює величезні зрушення в центральній нервовій системі, яка сприймає біль, і, напевно, у вищих центрах мозку» (Губергриц М.М. Избранные труды. — 1959. — С. 93). Він наголошував на винятково важливій необхідності наукового вивчення болю і боротьби з ним. Він вважав, що «…терапія болю є терапією хворої людини». Лікування недужої людини слід розпочинати з припинення або максимального зменшення больових відчуттів, що відіграють значну патогенетичну роль у механізмах хворобливих процесів, і є не лише суб’єктивним проявом хвороби, але й свідчить про об’єктивні, переважно нейрогуморальні та біохімічні зміни в організмі.

Значну увагу приділяв М.М. Губергриц проблемам, пов’язаним із регуляцією центральною та периферійною нервовою системою діяльності органів і систем людського організму в фізіологічних і патологічних умовах.

Серії наукових досліджень і опублікованих праць з цієї тематики були навіяні працею в лабораторії І.П. Павлова та його особистим спілкуванням з великим фізіологом. Основні з них: «Вчення І.П. Павлова про умовні рефлекси і вплив його на клінічну медицину» (1929), «Вчення І.П. Павлова з фізіології травлення і клініка захворювань шлунка та підшлункової залози» (1949), «Про вплив вчення І.П. Павлова на розвиток вчення про захворювання органів черевної порожнини» (1949), «Вчення І.П. Павлова і внутрішня медицина» (1956). У них Макс Мойсейович науково обгрунтував вплив фізіології, зокрема нервової системи, на клінічну медицину, а також доцільність поєднання вчення великого фізіолога з теоретичними та практичними засадами клінічної медицини.

У своїх клінічних оцінках електрокардіографічного методу Макс Мойсейович підкреслював його важливу роль в діагностиці коронарної патології та аритмій серця, що знайшло повне підтвердження в майбутньому. У своїх статтях М.М. Губергриц неодноразово передбачав велике майбутнє ЕКГ-методу в діагностиці не лише коронарогенних, але й інших серцевих недуг. На підставі результатів клінічно-фізіологічних досліджень способів вимірювання артеріального тиску М.М. Губергриц ще в 20-ті роки минулого століття дійшов висновку про переваги над іншими аускультативного методу Короткова, який він застосовував і в клінічній, і в педадогічній практиці.

Чимало нового вніс у клінічну медицину М.М. Губергриц щодо системи органів травлення.

Особливими об’єктами його наукових і клінічних інтересів були гастродуоденальна система і підшлункова залоза. В одній із своїх ранніх наукових праць (Губергриц М.М. Избранные труды. — 1959. — С. 302), присвяченій механізмам секреції шлункового соку, він підкреслював, що не лише механічні подразнення спричинюють патологічні зміни шлункової секреції, але й функціональні порушення і хвороби центральної і вегетативної нервової системи, притаманні двопорожнинному шлунку, а саме — зміна положення нижньої межі шлунка, виявленої повторно за шумом плескоту.

Низку наукових праць учений присвятив виразковій хворобі. Питання етіології і патогенезу виразкової хвороби він завжди розглядав із позиції фізіологічного вчення І.П. Павлова про нервову трофіку. Погляди М.М. Губергрица щодо ролі трофічних змін у нервовій регуляції шлунка та початкової ділянки дванадцятипалої кишки у патогенезі виразкової хвороби були висловлені вченим в останній період життя. Цьому питанню була присвячена доповідь ученого «Проблема виразкової хвороби у світлі вчення І.П. Павлова» на IV Всесоюзній конференції патофізіологів у лютому 1951 р.

Окремі праці вченого присвячені клініці та діагностиці виразкової хвороби. У статті «Про диференційну діагностику виразкової хвороби» (1950), присвяченій академіку М.Д. Стражеску, автор глибоко аналізує основні на той час клініко-диференційні критерії виразкової хвороби, а також інших захворювань гастродуоденальної системи (гастрит, холецистит, рак шлунка, дуоденіти). На ХІІІ Всесоюзному з’їзді терапевтів Макс Мойсейович виступив із глибоко обгрунтованою доповіддю «До клініки виразкової хвороби», у якій висвітлював клінічні прояви виразкової хвороби, особливо у поранених, під час війни і в повоєнний період.

Особливо значну наукову і клінічну цінність мають праці М.М. Губергрица з питань захворювань дванадцятипалої кишки. Важливою клінічною заслугою вченого є те, що він одним із перших виділив запальні та функціональні захворювання дванадцятипалої кишки (дуоденіти) в окрему нозологічну патологію.

У серії наукових праць з проблеми патології дванадцятипалої кишки, написаних ученим у різні роки («До питання про дуоденіти» — разом із Є.І. Чайкою), «Вплив катару дванадцятипалої кишки на хімічний склад крові та жовчі» (1949), «Про діагностику захворювань дванадцятипалої кишки» (1949), визначив чимало специфічних діагностичних критеріїв і клінічних симптомів дуоденіту. Зокрема, ним була виявлена пальпаторна ознака ураження дванадцятипалої кишки у вигляді м’язового валика, резистентності у правій ділянці вище пупка. Неабияке значення для клініки мають описані М.М. Губергрицем симптоми хронічного панкреатиту: зниження апетиту, загальна слабкість, стомлюваність, запаморочення, головний біль, появу яких учений пов’язував із вегетативними розладами, а також порушеннями нейросекреторної функції ядер гіпоталамусу.

Особливо значна роль М.М. Губергрица як науковця і клініциста у дослідженні патології підшлункової залози. Функціональна діагностика і клінічна органічна патологія цього органа детально висвітлені у його двох монографіях: «Функціональна діагностика захворювань підшлункової залози» (1932) та «Хвороби підшлункової залози».

В очолюваній М.М. Губергрицем клініці вперше було з’ясовано, що підшлункова залоза здійснює екскреторну функцію щодо деяких речовин (пуринова основа, креатинін, деякі фарбники, ртуть, цинк), яка при певних захворюваннях, зокрема подагрі, може підсилюватися. Науковими дослідженнями М.М. Губергрица, здійсненими ним спільно зі своїм учнем Є.Б. Закржевським, виявлено гальмівний вплив больових відчуттів на зовнішню секреторну функцію підшлункової залози.

Поєднані захворювання органів травлення були висвітлені М.М. Губергрицем у статті «Захворювання печінки і хвороби шлунка й кишок та їх взаємозв’язок» (1942). У ній вчений наголошує на єдності регуляторних механізмів органів травлення, а також анатомічній близькості таких органів, як печінка, шлунок, підшлункова залоза і кишечник, що часто спричинює спільність їх одночасного ураження. Такі наукові узагальнення М.М. Губергрица мають велике значення для клінічної практики. Певне клінічне значення мали й такі раніше опубліковані (1934) праці вченого: «До клініки хронічного панкреатиту» та «Про зв’язок між захворюваннями печінки та панкреатичної залози».

Низку наукових праць присвятив М.М. Губергриц функціональним захворюванням кишечника. З цього приводу заслуговує на увагу його доповідь «Про неврози кишок» на XIII з’їзді терапевтів України у 1927 р.

Спектр наукових досліджень Макса Мойсейовича Губергрица поширювався на патологію ендокринної системи. Він детально описав окремі клінічні форми аддісонової хвороби, спільно зі своїми учнями (Х.І. Вайнштейн, І.Б. Фрідман) — патогенез і клініку цукрового і нецукрового діабету, базедової хвороби.

Серед наукових праць періоду Великої Вітчизняної війни слід насамперед згадати статтю «До клініки поранень легенів і плеври», що була написана ним разом із відомим хірургом А.Л. Пхахадзе і мала велике на той час значення для лікувальної і діагностичної тактики ведення хворих із цією патологією.

Цікавими виявилися наукові дослідження вченого, присвячені хворобам, що виникли внаслідок порушеного харчування. Серед матеріалів, опублікованих із цієї тематики, на особливу увагу заслуговують ті, що надруковані в 1945 р. У генезі захворювання автор основну роль відводив аутоінтоксикації організму внаслідок зниження антитоксичної функції печінки.

Також значну увагу приділяв М.М. Губергриц проблемам раціонального та дієтичного харчування. Працюючи науковим консультантом Київського інституту харчування, вчений опрацював чимало рекомендацій щодо поліпшення методів лікувального харчування, формування оригінальних дієт, сприяв створенню умов ширшого їх упровадження в медичну практику. За редакцією Макса Мойсейовича опублікувано посібник із лікувального харчування.

М.М. Губергриц цікавився питаннями історії медицини. Він опублікував кілька статей, присвячених видатним вітчизняним і зарубіжним медикам: «Роль С.П. Боткіна в історії російської терапевтичної школи» (1940), «Василь Парменович Образцов» (1949), у яких висвітлена винятково важлива роль клініцистів і вчених у галузі становлення й утвердження російської та національної української шкіл, упровадження ідей нервізму, нових методів діагностики та лікування.

Особливе враження справляють згадки Макса Мойсейовича про роки роботи в лабораторії І.П. Павлова та його особисте спілкування з цим великим ученим. У цьому відношенні в пізнавальному й емоційному сенсі вражає праця «Спогади про роботу в лабораторії І.П. Павлова», опублікована М.М. Губергрицом в 1949 р. Ось лише дещиця зі статті, з тих широких емоційних вражень, у яких Макс Мойсейович змальовує тодішню атмосферу в лабораторії: «Кожен з учнів І.П. Павлова може пишатися тим, що він учився в нього і в міру своїх сил та здібностей увібрав у себе бодай частку того, чим так щедро ділився наш незабутній вчитель» (Губергриц М.М. Избранные труды. — С. 21). Інші частини «Спогадів...» також написані автором із винятковою любов’ю і повагою до свого великого та незабутнього вчителя, геніального вченого і прекрасної людини.

Клінічно-консультативна та лікувально-діагностична робота вченого була дуже великою. Його наукові дослідження (проблеми болю, вегетативна нервова система, ішемічна хвороба серця, гастродуоденальна патологія, захворювання підшлункової залози) мають прямий вихід у клініку, тобто у практичне лікарювання.

На кафедрі була створена потужна як на той час клінічна і біохімічна лабораторія, що слугувала не тільки кафедральним, але й лікарняним потребам.

М.М. Губергриц уперше ще в довоєнні роки очолив шефську допомогу свого клінічного колективу терапевтичної медичної служби у Черкаській області.

Разом із доцентами, асистентами кафедри вчений виїжджав до периферійних медичних установ для надання консультативної медичної допомоги і проведення санітарно-просвітницької роботи.

Чимало зусиль доклав Макс Мойсейович до того, щоб створити спільний, дружний колектив кафедри і клініки, який прагнув до впровадження і застосування в практику найновіших методів діагностики і лікування, зокрема, опрацьованих керівником кафедри та його учнями.

Навколо М.М. Губергрица були згуртовані колеги, співпрацівники, учні. Серед його учнів — у майбутньому завідувачі кафедр терапії 2-го Київського медичного інституту; І.М. Шефтель — завідувач кафедри Донецького медичного інституту, професор; Є.Б. Закржевський, професор Військово-медичної академії імені С.В. Кірова; Б.Д. Боревська — зав. кафедри Донецького медичного інституту, професор; А.Я. Губергриц — зав. кафедри факультетської терапії Донецького медичного інституту, професор; А.І. Франкфурт, зав. кафедри Вітебського медичного інституту, професор та інші.

Усього за роки спільної праці на кафедрі Максом Мойсейовичем було підготовлено значну когорту науковців і висококваліфікованих фахівців: 10 професорів, 12 докторів медичних наук, понад 20 кандидатів медичних наук.

Чимало енергії й часу віддавав М.М. Губергриц громадській і організаторській роботі, у тому числі у сфері організації теоретичної та клінічної науки. Макс Мойсейович брав участь, особливо в останній період свого життя, в організації всеукраїнських терапевтичних з’їздів, конференцій, у виступах на всесоюзних і українських республіканських з’їздах, конференціях. Виступав із доповідями на окремих зарубіжних наукових форумах.

В останні роки життя був членом Української ради профспілок, членом вченої ради МОЗ України, заступником голови правління Всесоюзного і Українського товариств терапевтів, відповідальним редактором журналу «Радянська медицина», членом редколегій журналів «Врачебное дело», «Клиническая медицина», «Терапевтический архив» та ін.

М.М. Губергриц відзначався багатогранністю життєвих, духовних і мистецьких інтересів. Він пристрасно любив музику, живопис, постійно спілкувався з артистами, музикантами, художниками, захоплювався художньою літературою, був у дружніх стосунках із відомими українськими письменниками — Остапом Вишнею, Вандою Василевською, Семеном Скляренком, Натаном Рибаком.

Життя і діяльність М.М. Губергрица — яскравий взірець високого служіння науці й людству. Клінічна, наукова, педагогічна й організаційна діяльність видатного вченого-клініциста була відзначена державою.

У 1935 р. йому присвоєно звання заслуженого діяча науки Української РСР. У 1949 р. його обрано дійсним членом Академії наук України. Нагороджено двома орденами Трудового Червоного Прапора, орденом Червоної Зірки, медаллю «За доблестный труд в Великой Отечественной войне 1941–1945 гг.». Після смерті М.М. Губергрица кафедрі, яку він очолював, присвоєно його ім’я.

М.М. Губергриц помер у 1951 р. у розквіті творчих сил, залишивши чимало нездійснених справ, нескорених вершин і нових звершень. Але все, що здійснене ним, увійшло до золотої скарбниці здобутків національної медичної науки і клініки. Пам’ять про цього видатного вченого, талановитого клініциста, блискучого педагога назавжди зберігається в серцях його колег, друзів, численних учнів, пацієнтів і студентської молоді.

Підготував І.М. Щуліпенко,
професор кафедри пропедевтики внутрішньої
медицини № 1 Національного медичного університету
імені О.О. Богомольця  


Similar articles

Authors: І.М. Щуліпенко, д.м.н., професор, Кафедра пропедевтики внутрішньої медицини № 1 Національного медичного університету імені О.О. Богомольця, м. Київ
"Internal medicine" 3(9) 2008
Date: 2008.09.10
Categories: Family medicine/Therapy, Therapy
Sections: Anniversaries
Александр Яковлевич Губергриц (1912–1989)
Authors: Н.Б. Губергриц - Донецкий национальный медицинский университет им. М. Горького
"News of medicine and pharmacy" Гастроэнтерология (434) 2012 (тематический номер)
Date: 2013.01.22
Sections: Нistory of medicine
Authors: І.М. ШУЛІПЕНКО, д.м.н., професор; Національний медичний університет імені О.О. Богомольця, кафедра пропедевтики внутрішніх хвороб № 1
"Internal medicine" 1(1) 2007
Date: 2007.10.18
Categories: Family medicine/Therapy, Therapy
Sections: Нistory of medicine
Authors: С.М. Віничук, д.м.н., професор, зав. кафедрою нервових хвороб, Національний медичний університет імені О.О. Богомольця, м. Київ
"Internal medicine" 4(10) 2008
Date: 2008.11.04
Categories: Family medicine/Therapy, Neurology, Therapy
Sections: Нistory of medicine

Back to issue