Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.


Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

 

International journal of endocrinology 3(15) 2008

Back to issue

Cтан ендокринологічної служби України в 2007 р. та перспективи розвитку медичної допомоги хворим з ендокринною патологією

Authors: З.М. Митник, М.П. Жданова, З.Г. Крушинська, М.В. Голубчиков, О.С. Ларін, С.М. Тафтай, В.І. Паньків, Міністерство охорони здоров’я України, Український науково-практичний центр ендокринної хірургії, трансплантації ендокринних органів і тканин МОЗ України

Categories: Endocrinology

Sections: News

print version

Одним із пріоритетних напрямків діяльності Міністерства охорони здоров’я України є вдосконалення спеціалізованої медичної допомоги хворим на цукровий діабет та інші ендокринні захворювання. Основними принципами вдосконалення ендокринологічної служби є системність організаційних і методичних підходів із розвитком амбулаторної моделі диспансерного спостереження за ендокринними хворими, реорганізація ендокринологічних диспансерів та відділень в обласні (міські) ендокринологічні центри, розвиток міждисциплінарних підходів при організації системи спеціалізованої допомоги хворим, розвиток профілактичної ендокринології.

Патологія ендокринної системи посідає одне з провідних місць у структурі загальної захворюваності населення. В Україні відзначається зростання кількості хворих із різними ендокринопатіями. Так, якщо в 1993 р. таких хворих було зареєстровано 1 769 626, то в 2007 р. — 3 652 435, тобто вдвічі більше (табл. 1). Основні причини зростання кількості хворих з ендокринною патологією: інтенсивний вплив факторів ризику на населення (нераціональне харчування, гіподинамія, надмірна маса тіла/ожиріння, хронічний стрес, йодна недостатність у довкіллі та ін.), проведення профілактичної роботи щодо раннього активного виявлення осіб з ендокринопатіями, доступність сучасних методів діагностики.

У структурі ендокринних захворювань основне місце посідає патологія щитоподібної залози та цукровий діабет (рис. 1).

При такій кількості хворих на цукровий діабет, з ураженнями щитоподібної залози, гіпофіза, надниркових залоз, при постійному зростанні кількості дітей з ендокринними захворюваннями праця ендокринолога стала надзвичайно важливою соціальною професією.

У лікувально-профілактичних закладах України (у тому числі науково-дослідних установах і закладах підготовки кадрів МОЗ України) працюють 1622 лікарі-ендокринологи. Забезпеченість лікарями-ендокринологами становить 0,35 на 10 тис. населення. Для порівняння: у 1993 р. кількість лікарів-ендокринологів становила 1381 (на 18 % менше). Якщо кількість лікарів із кваліфікаційними категоріями в 1993 р. не перевищувала 44,9 %, то в 2007 р. їх чисельність досягла 71,5 % (серед атестованих — 41,9 % з вищою категорією).

Однак у багатьох центральних районних лікарнях різних областей України (насамперед у Миколаївській, Кіровоградській, Херсонській, Київській, Одеській областях) немає лікарів-ендокринологів взагалі, або в них працюють лікарі інших спеціальностей за сумісництвом. Так, кількість лікарів-ендокринологів у зазначених областях становить від 0,19 до 0,30 на 10 тис. населення, що істотно впливає на якість надання спеціалізованої допомоги хворим на ендокринну патологію.

Значна увага з боку МОЗ України приділяється підвищенню професійної підготовки ендокринологів на курсах спеціалізації, передатестаційних курсах на базах Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика, Харківської медичної академії післядипломної освіти, Львівського та Вінницького національних медичних університетів, Івано-Франківського державного медичного університету. Регулярно проводяться науково-практичні конференції і семінари з актуальних питань ендокринології.

Загальна кількість ендокринологічних ліжок (для лікування дорослих хворих) у системі МОЗ України становить 3446 (0,75 на 10 тис. населення), кількість ендокринологічних кабінетів, де надається амбулаторно-поліклінічна допомога хворим із патологією залоз внутрішньої секреції та обміну речовин, — 1048.

Якщо в 1993 р. в умовах 16 диспансерів стаціонарно проліковано 14 737 хворих, то в 2007 р. у стаціонарних умовах 6 диспансерів — 13 807, тобто лише на 6,3 % менше. Незважаючи на закриття 9 ендокринологічних диспансерів і зменшення кількості спеціалізованих ліжок, число пролікованих пацієнтів змінилася незначно за рахунок зменшення тривалості середнього перебування хворого на ліжку і збільшення кількості днів зайнятості ліжка.

Загалом на спеціалізованих ліжках проліковано 195 423 дорослих хворих з ендокринною патологією, у тому числі 140 706 хворих на цукровий діабет. При цьому середня тривалість лікування дорослих хворих із патологією залоз внутрішньої секреції зменшилася до 13,03 дня (аналогічний показник для хворих на цукровий діабет — 13,93 дня).

Наявна мережа та кадровий потенціал лікувально-профілактичних закладів України дозволяють надавати якісну спеціалізовану допомогу хворим на цукровий діабет та іншу ендокринну патологію.

У наш час стало аксіомою, що цукровий діабет — тяжке прогресуюче захворювання, при якому можливий вкрай високий ризик розвитку інвалідизуючих мікросудинних і кардіоваскулярних ускладнень. Не зважаючи на те, що за останні роки досягнуто значних успіхів у розумінні патофізіології і молекулярної біології цукрового діабету, захворювання і надалі залишається серйозною медичною і соціальною проблемою. Це зумовлено не лише високим його поширенням, цифри якого в світі перевищують на сьогодні 246 млн пацієнтів, але й тривожною тенденцією прискорення зростання кількості хворих. 20 грудня 2006 р. Генеральна асамблея ООН, визначаючи загрозу, яку становить для людства епідемія цукрового діабету, ухвалила Резолюцію про цукровий діабет. Витрати на організацію допомоги хворим із діабетом оцінюються більш ніж у 2–3 % від загальних видатків охорони здоров’я в кожній країні. Безперечно, глобальна пандемія цукрового діабету 2-го типу становитиме в першій декаді XXI століття значну величину в системі охорони здоров’я в усьому світі.

Міністерство охорони здоров’я України з 1999 р. реалізовує Комплексну програму «Цукровий діабет», основною метою якої є зниження частоти ускладнень захворювання, що призводять до інвалідності та смерті пацієнтів із цукровим діабетом, а також забезпечення повноцінного життя хворих.

Станом на 1.01.2008 р. в Україні кількість зареєстрованих хворих на цукровий діабет досягла 1 094 124 осіб, що становить 2354,7 на 100 тис. населення (табл. 2).

Щорічний приріст показників поширеності цукрового діабету в Україні досягнув у 2007 р. 4,4 %. Значна частота цукрового діабету спостерігається серед населення промислово розвинутих регіонів, однак здебільшого показник поширеності залежить від стану профілактичної діяльності щодо раннього активного виявлення хворих на цукровий діабет 2-го типу серед осіб із факторами ризику.

Спостерігається значне зростання захворюваності населення України на цукровий діабет: від 115,6 на 100 тис. населення в 1993 р. до 228,1 — у 2006 р. і 239,4 у 2007 р. (табл. 3). Слід відзначити, що кількість хворих збільшується в основному за рахунок цукрового діабету 2-го типу. При цьому показники захворюваності вищі в тих областях, де краще поставлена профілактична робота. Так, у Харківській області зазначений показник сягає 390,9, Черкаській області — 312,2, у м. Києві — 288,6. У той же час недостатньо активно здійснюється раннє виявлення цукрового діабету в Чернігівській (показник 163,9) та Волинській (183,1) областях, м. Севастополі (153,2).

З метою розвитку профілактичної ендокринології науково обгрунтовано і розроблено організаційні основи програми скринінгу цукрового діабету в умовах великого адміністративного району. Скринінгові дослідження, проведені в 2007 р. у Дніпропетровській, Черкаській, Львівській, Вінницькій та інших областях у рамках виконання Комплексної програми «Цукровий діабет», виявили, що реальна кількість хворих на цукровий діабет принаймні втричі перевищує дані офіційної статистики.

Спостерігається зростання кількості хворих на цукровий діабет, які потребують інсулінотерапії: від 121 028 у 1998 р. до 154 459 — у 2006 р. і 165 384 — у 2007 р. (табл. 4). Щорічний приріст таких хворих досягає 7,1 %.

Насамперед це пов’язано зі зміною підходів до лікування цукрового діабету 2-го типу, згідно з рекомендаціями Міжнародної федерації діабету (IDF Clinical Guidelines Task Force. Global Guidelines for Type 2 Diabetes. Brussels: IDF, 2005), що визначають інсулінотерапію при цій патології як один із провідних методів лікування. Тому в найближчі роки слід очікувати подальшого зростання кількості хворих на цукровий діабет, які потребуватимуть інсулінотерапії.

З державного бюджету на виконання Міністерством охорони здоров’я України заходів Комплексної програми «Цукровий діабет» та лікування нецукрового діабету в 2007 р. виділено 175 820 000 грн. Асигнування з державного бюджету за період з 2000 р. зросли у 33 рази. У загальній структурі закуплених інсулінів частка препаратів вітчизняного виробництва досягає 75 %. На забезпечення медичних заходів щодо лікування цукрового діабету виділено: 172 657 500 грн, у тому числі на закупівлю препаратів інсуліну та його аналогів — 155 126 600 грн, витратні матеріали до глюкометрів — 8 693 400 грн, обладнання кабінетів «Діабетична стопа» разом із біохімічними аналізаторами та ін. — 6 500 000 грн, реєстр хворих на цукровий діабет (створення та подальше фінансування) — 2 337 500 грн.

Для забезпечення медичних заходів щодо лікування нецукрового діабету в 2007 р. виділено 2 000 000 грн.

До 2007 р. в Україні функціонувала централізована система закупівлі препаратів інсуліну, суттєві недоліки якої не давали можливості Міністерству охорони здоров’я як головному розпоряднику тендерних закупівель, провести своєчасне безперебійне забезпечення необхідними препаратами кожного хворого відповідно до призначення лікаря. Протягом 2007 року впроваджено децентралізовану систему закупівель препаратів інсуліну шляхом міжбюджетних трансфертів із державного бюджету місцевим бюджетам, що стабілізувало ситуацію щодо забезпечення хворих препаратами інсуліну, але не дозволило через зростання цін здійснити в повному обсязі закупівлю засобів самоконтролю діабету.

Вагомим досягненням виконання Комплексної програми «Цукровий діабет» є зменшення смертності населення з причини цукрового діабету. Так, якщо в 2000 р. кількість померлих з причини цукрового діабету (на 100 тис. населення) становила 7,02, то в 2007 р. — 6,028, тобто зменшилася на 16,5 %. У сільській місцевості також відзначається зниження відповідного показника від 6,26 у 2000 р. до 5,103 — у 2007 р. Однак в окремих областях показники смертності від цукрового діабету залишаються на досить високому рівні, що свідчить про низьку якість диспансерного спостереження. Так, у Чернігівській (9,742 на 100 тис. населення), Рівненській (9,694) та Кіровоградській (14,612) областях, м. Севастополі (10,342) кількість померлих із причини цукрового діабету значно перевищує середній показник по державі.

У 2007 році виконано 3716 ампутацій нижніх кінцівок із причини цукрового діабету (у 2006 р. аналогічний показник становив 3147), унаслідок чого 215 хворих померло в стаціонарі.

Проліковані стаціонарно 195 423 дорослих хворі з ендокринною патологією, проведено виписаними хворими 2 546 007 ліжко-днів (середнє перебування хворого на ліжку становить 13,0 дня). У стаціонарах померло 1429 хворих з ендокринною патологією (летальність 0,73). Найвищий показник летальності зареєстровано в Одеській області (1,36).

Середня тривалість лікування хворих з ендокринною патологією найвища в Луганській (14,59) та Одеській (14,97) областях.

У стаціонарних умовах проліковано в 2007 р. 140 706 дорослих хворих на цукровий діабет, яким проведено 1 960 388 ліжко-днів (середнє перебування в стаціонарі 13,9 дня). Померло в стаціонарах 1298 хворих на цукровий діабет (летальність 0,91). Показник летальності найвищий у м. Севастополі (2,54) та Одеській області (1,67).

Середня тривалість стаціонарного лікування хворих на цукровий діабет найвища в Одеській (15,69 дня) і Луганській (15,32) областях.

Упродовж 2007 року збільшився показник первинної інвалідності дорослого населення внаслідок ендокринних хвороб (2,3 на 10 тис. населення порівняно з 2,0 у 2006 р.). Найвищі показники відзначаються в Одеській (2,9), Львівській (2,8) областях, АР Крим (2,7). Для порівняння: у Полтавській області показник первинної інвалідності становив у 2007 р. 1,2 на 10 тис., у Волинській області — 1,4.

Відповідно спостерігається збільшення показника первинної інвалідності населення працездатного віку внаслідок ендокринних хвороб: від 2,2 у 2006 р. до 2,3 (на 10 тис. населення) у 2007 р.

Зростання кількості інвалідів відбувається за рахунок хворих на цукровий діабет. Так, якщо в 2006 р. первинна інвалідність дорослого населення внаслідок цукрового діабету становила 1,4 на 10 тис., то в 2007 р. — 1,7 (збільшення становить 21,4 %). При цьому найвищі показники первинної інвалідності серед хворих на цукровий діабет у м. Києві (2,2), Дніпропетровській області (2,2), АР Крим (2,1), Одеській області (2,1). У той час аналогічний показник у Волинській області становить 0,9, у Полтавській — 1,0.

Первинна інвалідність дорослого населення внаслідок тиреотоксикозу впродовж останніх років залишається стабільною і становить 0,1 на 10 тис. населення.

З метою виконання завдань Комплексної програми стосовно вдосконалення системи профілактики та ранньої діагностики цукрового діабету та його ускладнень, для посилення ефективності та диспансерного спостереження за хворими здійснюється визначення рівня глікозильованого гемоглобіну в крові (як основного критерію ефективності лікування цукрового діабету) та мікроальбумінурії (з метою ранньої діагностики діабетичної нефропатії).

Для запобігання тяжким інвалідизуючим ускладненням у хворих на цукровий діабет на базі ендокринологічних диспансерів, обласних, міських лікарень організовуються лікувально-діагностичні кабінети з ранньої діагностики ускладнень цукрового діабету («Діабетична стопа», «Діабетична ретинопатія», «Діабетична нейропатія» та ін.), однак кількість, і особливо оснащення, таких кабінетів на сьогодні не відповідають запитам ендокринологічної служби. Необхідно також посилити діяльність шкіл навчання хворих самоконтролю цукрового діабету, що функціонують у всіх спеціалізованих закладах обласного рівня.

Відповідно до наказу МОЗ України від 21 жовтня 2005 р., упродовж 2007 р. завершено впровадження на всій території України використання препаратів інсуліну в концентрації 100 ОД в 1 мл. Такий перехід виконано згідно з рекомендаціями ВООЗ з метою поліпшення якості життя хворих та раціонального використання препаратів, враховуючи запровадження нових технологій виготовлення інсуліну.

Отже, за роки виконання (1999–2007 рр.) основних заходів Комплексної програми «Цукровий діабет» досягнуто певних зрушень в організації надання медичної допомоги хворим на цукровий діабет: розпочато активну профілактичну роботу з раннього активного виявлення хворих, покращився рівень діагностики, лікування цукрового діабету та його ускладнень, значно збільшився обсяг коштів на закупівлю препаратів інсуліну, розширилася мережа шкіл навчання хворих на цукровий діабет, обізнаність суспільства з проблемами цього значимого у ХХІ столітті неінфекційного захворювання.

28 березня 2006 р. за № 175/23 підписано спільний наказ МОЗ та АМН України «Про удосконалення організації надання ендокринологічної допомоги населенню України» з метою координації організаційно-методичної, науково-практичної та лікувально-консультативної роботи в закладах охорони здоров’я ендокринологічного профілю». Українським науково-практичним центром ендокринної хірургії, трансплантації ендокринних органів і тканин МОЗ України, Інститутом ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка АМН України, Інститутом проблем ендокринної патології ім. В.Я. Данилевського АМН України та головними позаштатними спеціалістами МОЗ із спеціальності «Ендокринологія» та «Дитяча ендокринологія» здійснюються кураторські функції згідно з закріпленими регіонами України, моніторинг стану ендокринологічної служби шляхом рецензування та аналізу звітів, а також надання фахової організаційно-методичної, науково-практичної та лікувально-консультативної допомоги закладам охорони здоров’я ендокринологічного профілю.

1 жовтня 2007 р. видано Наказ Міністерства охорони здоров’я України № 609 «Про удосконалення ендокринологічної допомоги населенню України», що сприятиме докорінній реорганізації системи надання спеціалізованої допомоги хворим з ендокринною патологією.

З метою реалізації права громадян України на кваліфіковану медичну допомогу, збереження працездатності населення і збільшення тривалості життя хворих на цукровий діабет необхідно:

— затвердити концепцію нової Комплексної програми «Цукровий діабет і нецукровий діабет» із терміном реалізації основних заходів до 2013 року;

— завершити роботу щодо підготовки клінічних протоколів надання допомоги хворим з ендокринною патологією;

— удосконалити механізм забезпечення хворих на цукровий діабет препаратами інсуліну та засобами самоконтролю;

— завершити створення та запровадити функціонування дієвого на усіх рівнях оперативного державного реєстру хворих на цукровий і нецукровий діабет.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 1418 від 26 вересня 2002 р. «Про затвердження Державної програми профілактики йодної недостатності у населення на 2002–2005 роки» здійснюється моніторинг йодного забезпечення населення, реалізується план профілактичних заходів. Основні заходи з профілактики йодного дефіциту в Україні передбачають: масове використання йодованої кухонної солі, здійснення групової йодної профілактики препаратами йодиду калію в групах особливого ризику (діти, підлітки, вагітні), пропаганду в засобах масової інформації. На сьогодні Україна забезпечена йодованою сіллю в обсязі, що повністю задовольняє споживчі запити населення. Моніторинг зобної ендемії та йодного забезпечення в різних регіонах України засвідчив значне поліпшення ситуації: на фоні здійснення профілактики зросло споживання йоду (медіана йодурії становить 88 мкг/л).

Основні проблеми, пов’язані з профілактикою йододефіцитних захворювань:

— значна поширеність захворювань щитоподібної залози, пов’язаних з нестачею йоду, серед населення України (частота вузлових форм зоба серед осіб старших вікових груп у певних регіонах досягає 35–40 %);

— відсутність об’єктивної інформації з проблеми йодного дефіциту серед населення;

— йодовану сіль постійно використовує не більше 25 % населення.

Відсутність державної системи профілактики йододефіцитних захворювань і нормативно-правової бази — головні перешкоди на шляху реалізації в Україні програм з ліквідації патології, пов’язаної з дефіцитом йоду.

Здійснення програм профілактики йододефіцитних захворювань на регіональному рівні виявило певні позитивні результати: у 2007 р. кількість хворих на дифузний нетоксичний зоб I ступеня в Україні становила 1 058 900 (2278,9 на 100 тис. населення). Порівняно з 2006 р. ця кількість зменшилася на 2,2 % (табл. 5).

Разом з тим показник поширеності дифузного нетоксичного зоба I ст. значно відрізняється в різних регіонах України: якщо у Волинській області він досягає 9052,1 на 100 тис. населення, у Закарпатській — 6844,0, то в Запорізькій області — лише 489,1.

Станом на 1.01.2008 р. в Україні зареєстровано 205 117 хворих на дифузний нетоксичний зоб II–III ступеня (показник поширеності 441,4 на 100 тис. населення). Порівняно з 1999 р. (116 020 хворих) відзначається збільшення кількості хворих на 76,8 %, хоча впродовж останніх років спостерігається тенденція до стабілізації кількості таких пацієнтів (табл. 6).

Спостерігаються значні відмінності в показниках поширеності дифузного нетоксичного зоба II–III ступеня в різних регіонах України: в Закарпатській області — 1714,4 на 100 тис. населення, у Рівненській — 1273,7, Київській — 1123,6 проти 89,1 — у м. Севастополі.

Звертає на себе увагу зростання кількості хворих на вузлові форми зоба. У 2007 р. зареєстровано 196 338 хворих (422,5 на 100 тис. населення), що на 9 % перевищує показник 2006 р. (табл. 7).

Наведені показники значно вищі серед населення регіонів, що постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС (Київська область — 807,4 на 100 тис. населення; Житомирська — 630,6; м. Київ — 987,1). У той час серед населення Львівської і Миколаївської областей поширеність вузлового зоба становить відповідно 237,3 і 200,1.

З року в рік зростає частота захворювань на гіпотиреоз серед населення України (табл. 8), при цьому показник поширеності цієї патології вищий серед мешканців м. Києва (259,5 на 100 тис. населення), Дніпропетровської (241,0) і Донецької (220,8) областей.

У табл. 9 наведено показники поширеності тиреотоксикозу серед населення України. Як бачимо, спостерігається щорічне стабільне збільшення кількості хворих на цю патологію, особливо це стосується Закарпатської (166,7 на 100 тис. населення) і Хмельницької (163,6) областей.

Відзначається стабільна тенденція до збільшення поширеності тиреоїдиту серед населення України (табл. 10). Однак звертають на себе увагу значні відмінності зазначених показників серед населення різних регіонів, що можна пояснити відсутністю єдиних критеріїв діагностики тиреоїдиту. Так, серед населення Тернопільської, Луганської і Волинської областей зареєстровано відповідно 46,5, 72,3 і 92,2 випадку тиреоїдиту на 100 тис. населення, у той час серед населення м. Києва, Донецької і Харківської областей аналогічні показники становлять 613,6, 497,1 і 498,6. Характерно, що показники сусідніх Донецької і Луганської областей відрізняються майже в 7 разів.

Станом на 1.01.2008 р. в Україні перебували під спостереженням 26 904 хворі на рак щитоподібної залози (57,9 на 100 тис. населення). Серед цих хворих 33 дитини і 50 підлітків. Порівняно з 2006 р., показник поширеності раку щитоподібної залози серед населення України зріс на 6,9 % (табл. 11).

Загалом порівняно з 2000 р. кількість хворих на рак щитоподібної залози зросла на 54 %.

Захворюваність на злоякісні новоутворення щитоподібної залози серед дорослих і підлітків в 2007 р. становила 6,0 на 100 тис. відповідного населення. Серед усіх злоякісних новоутворень частка тиреоїдних злоякісних новоутворень становить 1,6 %. Уперше виявлено 2387 хворих з цією патологією (серед жінок цей показник в 5 разів вищий). Найвищі показники захворюваності спостерігаються в м. Києві (18,8) і Київській області (13,6). У той же час злоякісні новоутворення щитоподібної залози вперше діагностовано лише в 1,4 на 100 тис. серед населення Волинської області, 1,5 — Закарпатської області.

Протягом 2006 р. померло 340 хворих на злоякісні новоутворення щитоподібної залози (0,727 на 100 тис. населення). Серед міського населення померло з цієї причини 239 хворих (0,756 на 100 тис. відповідного населення), серед сільського — 101 хворий (0,668 на 100 тис. відповідного населення). Найвищі показники летальності зареєстровано в Сумській (1,14 на 100 тис. населення) і Хмельницькій (1,09) областях.

Смертність серед населення з причини злоякісних новоутворень інших ендокринних залоз та споріднених структур становила 0,32 на 100 тис. населення (померло 148 хворих). Найвищі показники смертності в Рівненській (0,69) і Кіровоградській (0,66) областях.

Загалом у 2006 р. померли від ендокринної патології 3208 хворих (6,86 на 100 тис. населення). Найвищий показник відзначено в Кіровоградській (16,59), Рівненській (10,91), Чернігівській (10,60) областях і м. Севастополі (11,67).

Упродовж 2007 р. у лікувально-профілактичних закладах України виконано 10 405 (проти 10 997 у 2006 р.) операцій на органах ендокринної системи, у тому числі 9338 — на щитоподібній залозі (89,7 %). Порівняно з 2006 р., кількість оперативних втручань на органах ендокринної системи зменшилася на 5,4 %. При цьому відзначається зменшення операцій з приводу тиреоїдної патології (9338). Дані про кількість операцій на щитоподібній залозі наведені в табл. 12.

Насторожує збільшення показника післяопераційної летальності до 0,15 % загалом по Україні, при цьому в окремих регіонах цей показник досягає 1,04 (Черкаська область), 0,92 (Запорізька область), 0,81 (Миколаївська область). У той час при виконанні значної кількості операцій на щитоподібній залозі в Дніпропетровській області (1347) летальних випадків не зареєстровано.

Основні принципи вдосконалення ендокринологічної служби в Україні:

1. Системність організаційних і методологічних підходів.

2. Упровадження передових технологій у лікування ендокринної патології.

3. Раціональна фармакотерапія.

Системність підходів у плані організаційних аспектів удосконалення ендокринологічної служби:

1. Переважний розвиток амбулаторної моделі спостереження за хворими з ендокринопатіями.

На сьогодні наявні всі можливості для повного комплексного обстеження та лікування більшості хворих з ендокринною патологією в амбулаторних умовах, за винятком пацієнтів із вираженими проявами синдрому діабетичної стопи (трофічні виразки, гангрена), хронічною нирковою недостатністю внаслідок діабетичної нефропатії, аденомою гіпофіза, хворобою Іценка — Кушинга, які потребують специфічних інструментальних, діагностичних і лікувальних підходів. Удосконалення амбулаторної моделі спостереження ендокринних хворих дозволить скоротити на 10 % профільний ліжковий фонд.

2. Поетапний розвиток спеціалізованої допомоги на всіх рівнях медичної служби.

Насамперед це стосується розвитку спеціалізованої допомоги для лікування пізніх ускладнень цукрового діабету: діабетичної нефропатії, діабетичної ретинопатії, діабетичної стопи, а також вирішення проблем вагітності при діабеті. Особливу увагу слід приділити розвитку гінекологічної ендокринології у зв’язку зі збільшенням частоти патології.

3. Реорганізація існуючої мережі ендокринологічних диспансерів та ендокринологічних відділень лікарень, створення в регіонах відповідних центрів цукрового діабету та інших ендокринних захворювань.

4. Розробка перспективної програми кадрової політики в плані повного забезпечення системи охорони здоров’я медичними кадрами.

Метою реорганізації є створення в регіональній мережі закладів охорони здоров’я Головного лікувально-профілактичного закладу з питань організації і надання допомоги пацієнтам з ендокринними захворюваннями на базі функціонуючих ендокринологічних диспансерів або ендокринологічних відділень обласних (міських) лікарень із збереженням кадрового потенціалу, матеріальної, технічної, наукової, лікувально-профілактичної баз закладів і організацій.

5. Упровадження сучасних інформаційних технологій в ендокринології: удосконалення функціонування реєстру хворих на цукровий діабет, гіпофізарний нанізм. Оптимізація існуючого реєстру до потреб практичної охорони здоров’я, врахування сучасних інформаційних технологій для його функціонування, запровадження його роботи на базі наявних відділень медичної статистики в регіонах.

Організація і функціонування реєстру дозволить здійснювати оперативний контроль якості спеціалізованої допомоги хворим на цукровий діабет, з патологією росту для планування потреби в антидіабетичних препаратах та гормоні росту.

6. Розвиток допомоги дітям з ендокринопатіями.

Основну увагу слід звернути на якість диспансерного спостереження за дітьми та підлітками, хворими на цукровий діабет, з метою запобігання розвитку ускладнень, що призводять до ранньої інвалідизації і смерті в молодому віці. Враховуючи наявність йодного дефіциту, несприятливу екологічну ситуацію, необхідно підвищити обізнаність педіатричної мережі з особливостями ендокринної патології (патологія росту, статевого розвитку, ожиріння та ін.).

Для вдосконалення ендокринологічної служби необхідно розвивати її методологічну базу. На сьогодні важливе значення надається таким напрямкам роботи:

1. Розвиток міждисциплінарних підходів.

Особливо чітко необхідність удосконалення міждисциплінарних підходів виявляється при організації системи спеціалізованої допомоги хворим на цукровий діабет з ураженням нижніх кінцівок (синдром діабетичної стопи). При цій патології слід налагодити тісну взаємодію і наступність у роботі ендокринолога, хірурга відділення гнійної хірургії, хірурга відділення судинної хірургії, невропатолога, ортопеда. Незважаючи на функціонування кабінетів діабетичної стопи, у багатьох випадках хворі потрапляють до стаціонарів на стадії діабетичної гангрени, коли операцією вибору є ампутація нижньої кінцівки.

Іншим прикладом може бути лікування хворих на вузловий зоб, коли необхідна тісна взаємодія між ендокринологом, хірургом, спеціалістом ультразвукової діагностики в плані вибору оптимальної тактики лікування хворого.

2. Розвиток профілактичної ендокринології.

Основні напрямки, що визначають перспективи розвитку ендокринологічної служби стосовно її профілактичного скерування:

— розвиток системи шкіл (кабінетів) з ендокринних захворювань (цукрового діабету, патології росту, ожиріння, остеопорозу тощо);

— широке впровадження скринінгових методів раннього виявлення ендокринних захворювань;

— проведення масового скринінгу немовлят на вроджений гіпотиреоз;

— профілактика йододефіцитних захворювань.

У процесі скринінгових досліджень встановлено, що реальне споживання йоду в Україні становить 60–80 мкг на добу, що вдвічі нижче рекомендованого ВООЗ рівня. Згідно з міжнародною класифікацією, ситуацію стосовно йодного дефіциту в Україні можна оцінити як легку. Все це свідчить про необхідність організації профілактики йодного дефіциту на державному рівні, основними заходами якої є широке використання йодованої кухонної солі (5–7 г на добу), здійснення групової йодної профілактики препаратами йодиду калію, пропаганда методів йодної профілактики в засобах масової інформації.

Важливе значення в удосконаленні ендокринологічної служби має упровадження принципів раціональної фармакотерапії, що грунтуються на упровадженні стандартів медичної допомоги і конкретних клінічних протоколів з позицій доказової медицини.

Особливу увагу слід звернути на такі аспекти:

— широке використання немедикаментозних методів лікування (дієта, фізичні навантаження, навчання), особливо у хворих із початковими стадіями ендокринопатій;

— підвищення ефективності самоконтролю хворими на цукровий діабет;

— широке використання визначення глікозильованого гемоглобіну як основного критерію ефективності лікування хворих на цукровий діабет.

Провідними складовими процесу розвитку ендокринологічної служби, підвищення якості надання ендокринологічної допомоги в Україні слід вважати розробку перспектив розвитку ендокринології на найближчі 10 років з її обговоренням ендокринологічною спільнотою і подальшим затвердженням Міністерством охорони здоров’я України.

Отже, Міністерством охорони здоров’я України організована система спеціалізованої медичної допомоги і медикаментозного забезпечення хворих з ендокринопатіями, основним завданням якої є поліпшення якості надання допомоги і підвищення ефективності останньої. 


Similar articles

Authors: Ю.О. Гайдаєв, Р.О. Моісеєнко, М.П. Жданова, Н.М. Боднарук, М.В. Голубчиков, В.І. Паньків Міністерство охорони здоров’я України, м. Київ
International journal of endocrinology 2(8) 2007
Date: 2007.12.28
Categories: Endocrinology
Sections: Medicine. Doctors. Society
Authors: М.К. Хобзей, директор Департаменту розвитку медичної допомоги населенню МОЗ України, О.М. Зінченко, головний спеціаліст спеціалізованої медичної допомоги МОЗ України, М.В. Голубчиков, начальник Центру медичної статистики МОЗ України, Т.С. Міщенко, головний позаштатний спеціаліст МОЗ України із спеціальності «Неврологія»
"News of medicine and pharmacy" Неврология (339) 2010 (тематический номер)
Date: 2010.12.21
Authors: Ларін О.С., Паньків В.І., Селіваненко М.І., Грачова О.О., Український науково-практичний центр ендокринної хірургії, трансплантації ендокринних органів і тканин МОЗ України, м. Київ
International journal of endocrinology 3 (35) 2011
Date: 2011.06.30
Categories: Endocrinology

Back to issue