Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.


Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

"Internal medicine" 1(1) 2007

Back to issue

Національний медичний університет імені О.О. Богомольця: від витоків до сьогодення

Authors: В.Ф. МОСКАЛЕНКО, ректор Національного медичного університету імені О.О. Богомольця, член-кор. АМН України, д.м.н., професор

Categories: Family medicine/Therapy, Therapy

Sections: Нistory of medicine

print version

Важливими складовими забезпечення успішності розбудови будь - якої держави, прогресу в різноманітних сферах діяльності суспільства є рівень освіти громадян та стан здоров'я нації. На всіх етапах розвитку та функціонування Національний медичний університет імені О.О.  Богомольця за головну мету ставив підготовку високопрофесійних кадрів охорони здоров'я, які забезпечували б населення якісною медичною допомогою.

Історичний шлях, який пройшов заклад (від невеликого гурту студентів та викладачів медичного факультету Святого Володимира в 1841 р. до понад 12-тисячного колективу в 2006 р.), вражає яскравими подіями, талановитими особистостями, прикладами сподвижництва, професіоналізму, героїзму та патріотизму.

Ця велична історична спадщина, отримана від видатних діячів медичної освіти і науки, накладає на нас священний обов'язок пам'ятати й примножувати славні традиції, гідно нести стяг вітчизняної медичної науки.

Деякі сторінки минулого розкривають переддень створення української медичної вищої школи, коли в 1840 р. було підписано Височайший Рескрипт про відкриття медичного факультету в Університеті Святого Володимира.

Розпочалося навчання вже в 1841 р. Тоді на перший курс було прийнято 29 студентів. Офіційним початком занять стало 9 вересня за старим стилем, або 23 вересня — за новим, коли професор М.І. Козлов прочитав першу лекцію з анатомії. Перша лекція з енциклопедії та методології медицини була прочитана професором В.О. Караваєвим.

Медичний факультет Університету Святого Володимира налічував 10 кафедр. У 1844 р. було відкрито 3 факультетські клініки: терапевтичну, хірургічну і акушерську, які розташували у пристосованих приміщеннях.

У навчальному процесі брали участь видатні науковці, зокрема В.О. Караваєв, М.І. Козлов, Е.Е. Мірам, І.Ф. Леонов, О.П. Вальтер, І.С. Цицурін та інші.

Разом з клінічними та теоретичними кафедрами медико-біологічного профілю на факультеті було відкрито кафедру державного медицинознавства, на якій велося викладання судової медицини, медичної поліції з гігієною та медичного законодавства.

Після затвердження у 1842 р. нового статуту закладу було розширено перелік додаткових дисциплін для викладання. Термін навчання на медичному факультеті становив 5 років.

Першим деканом медичного факультету в 1843 р. призначили професора В.О. Караваєва. У 1846 р. на медичному факультеті О.П. Вольтером було захищено першу докторську дисертацію. Цього ж року відбувся перший випуск лікарів, які закінчили медичний факультет. З 29 студентів завершили навчання 12, які були удостоєні звання лікаря, у т.ч. 4 — з відзнакою.

Медичний факультет інтенсивно розвивався. Через 7 років від початку існування на факультеті навчалося вже 299 студентів. У подальшому набір студентів постійно зростав. У 1895 р. кількість студентів сягнула 986 осіб.

З часом розширювалися клінічні та навчальні бази факультету. У 1853 р. почав функціонувати один з найкращих у Європі анатомічних театрів, побудований за проектом архітектора О.В. Беретті. Значною мірою це вдалося зробити завдяки енергійності та наполегливості професорів медичного факультету.

У 1863 р. було прийнято новий ліберальний університетський статут, згідно з яким розширилася кількість навчальних дисциплін. Статут передбачав збільшення кафедр на медичному факультеті до 17.

Поступово і планомірно поліпшувалась навчальна робота. Цьому сприяло збільшення кількості кафедр і викладачів. Крім того, професорсько-викладацький склад університету поповнився рядом талановитих учених. Удосконаленню навчальної роботи значною мірою сприяло широке запровадження з кінця 60-х років практичних занять, адже в першій половині XIX ст. в університетах переважала лекційна система викладання. Практичні заняття студентів медичного факультету проводилися в лабораторіях, кабінетах, клініках, анатомічному театрі.

Значну роль у реформуванні викладання клінічних дисциплін відіграв видатний терапевт В.Т. Покровський. Він був одним із перших учнів засновника фізіологічного напряму в клінічній медицині С.П. Боткіна. Створення нових кафедр, як правило, пов'язувалося з яскравими особистостями професорів-засновників, зокрема Н.А. Хржонщевського, П.І. Перемежка, В.А. Субботіна, В.І. Дибковського. Рівень викладання на медичному факультеті був надзвичайно високим, що в поєднанні з прогресивними традиціями гарантувало поступальний розвиток закладу.

Незважаючи на труднощі та перепони, медичний факультет Київського університету досить стрімко розвивався й розгалужувався, залишаючись за кадровим потенціалом та рівнем викладання одним з найкращих навчальних закладів як у Російській імперії, так і в Європі.

При Київському університеті функціонував ряд навчально-допоміжних установ. Урочистою подією у 1875 р. стало відкриття міської Олександрівської лікарні, відомої багато років як Жовтнева (сьогодні — Центральна міська клінічна лікарня м. Києва). Вона стала надійною клінічною базою медичного факультету. У 1885 р. було завершено будівництво корпусів для факультетських терапевтичної та хірургічної клінік на кошти, виділені до 50-річчя університету. У 1888 р. поряд з основним приміщенням університету було побудовано акушерську клініку.

У 1888 р. при університеті налічувалось 45 навчально-допоміжних установ, серед яких: 4 факультетські клініки, 3 госпітальні клініки, 2 клінічні відділення при міській лікарні, анатомічний театр, а також лабораторії та кабінети. Професори та викладачі медичного факультету здійснювали великий обсяг лікувально-діагностичної допомоги населенню. Особливо популярним серед киян та жителів інших населених пунктів був професор хірургії В.О. Караваєв.

Свідченням високого почуття обов'язку викладачів та студентів медичного факультету є їх активна участь у Кримській війні, в боротьбі з епідеміями холери, тифів, чуми та прокази. Особливо відзначилися самовідданою працею з ліквідації епідемій В.К. Високович, Д.К. Заболотний.

Значення медичного факультету зросло у другій половині XIX та на початку XX століття. Тут працювали всесвітньо відомі вчені: В.О. Бец, П.І. Перемежко, В.В. Підвисоцький, В.К. Високович, В.Ю. Чаговець, В.П. Образцов, М.М. Волкович, В.Є. Чернов, І.В. Троїцький та інші. У цей час на медичному факультеті почалось формування оригінальних наукових медичних шкіл.

Створення громадських організацій та наукових медичних товариств стало ще однією знаменною віхою в історії закладу. Товариство київських лікарів було одним з перших медичних товариств в Україні та Росії. За ініціативи товариства створено низку медичних установ, покладено початок першій у Російській імперії службі швидкої медичної допомоги. У 1886 р. було створено акушерсько-гінекологічне товариство, яке очолив професор Г.Є. Рейн. У 1894 р. засновано товариство боротьби із заразними хворобами. В 1896 р. при Київському університеті організувалося фізико-медичне товариство, метою якого було зближення медицини та інших галузей природознавства, широке використання результатів фундаментальних досліджень і медичної практики. У 1897 р. засноване психоневрологічне товариство під керівництвом професора І.О. Сікорського, у 1899 р. — товариство з боротьби з сухотами і горбковицею, а в 1900 р. — дерматосифілідологічне товариство, яке очолив професор С.П. Томашевський, і товариство дитячих лікарів під головуванням В.Є. Чернова. Організатором та керівником хірургічного товариства був видатний хірург, професор М.М. Волкович.

Поряд з науковими товариствами фахівців на медичному факультеті Університету Святого Володимира було вперше створено студентське наукове товариство. У 2006 р. воно відзначило своє 125-річчя. Це товариство організував студент-медик О.А. Кисіль разом з іншими ентузіастами: Ф. Яновським, П. Нікольським, М. Черняхівським.

О.А. Кисіль народився у 1859 р. в Києві. Після закінчення гімназії він поступив на медичний факультет Київського університету, який закінчив у 1883 р. Потім О.А. Кисіль почав працювати в Петербурзі ординатором у клініці дитячих хвороб Військово-медичної академії. В цей же період він відвідував лекції талановитого клініциста С.П. Боткіна, що справили на нього велике враження. Саме тут О.А. Кисіль упевнився в тому, що хвороба — порушення рівноваги між організмом та зовнішнім середовищем. Таке розуміння хвороби давало в руки лікаря-дослідника ключ до пізнання етіології захворювань, до знаходження шляхів для ліквідації хвороб. «Боротися з хворобами, — писав О.А. Кисіль, — можна тільки тоді, коли ми їх добре знаємо, і, перш за все, якщо ми знаємо їх етіологію. Це я вважаю найголовнішим завданням клініки».

Піввіку О.А. Кисіль працював у Москві, викладав у Московському університеті, на Вищих жіночих курсах, завідував кафедрою II Московського медичного інституту. Тут він створив школу педіатрів, опублікував видатні праці з низки захворювань у дітей. Його перу належать понад 600 наукових робіт.

Заслужений діяч науки, засновник педіатричної школи, професор О.А. Кисіль ніколи не забував про свій рідний Київ.

Студентське наукове товариство Національного медичного університету імені О.О. Богомольця з 1981 р. носить ім'я професора О.А. Кисіля. У 1910 р. розпочала свою діяльність ще одна спілка підтримки студентської молоді — товариство швидкої допомоги нужденним студентам вищих навчальних закладів.

Важливим етапом на шляху розвитку вищого медичного навчального закладу стало створення у квітні 1920 р. в Києві Інституту охорони здоров'я, що об'єднав медичний факультет Університету Святого Володимира, Жіночий медичний інститут, заснований у 1909 р., і медичний факультет Українського державного університету, який було створено у 1917 р.

Інститут охорони здоров'я у грудні 1920 р. було перейменовано в Київську державну медичну академію, а в 1921 р. — в Київський медичний інститут. Період становлення інституту був складним, що добре видно зі звітів кафедр. Лабораторії та клініки взимку не опалювалися, матеріальне забезпечення було незадовільним. Усе це заважало нормальному веденню навчального процесу та знижувало продуктивність навчання.

Керівництво Інститутом охорони здоров'я спочатку здійснювалось правлінням під головуванням професора Є.Г. Черняхівського і радою, очолюваною професорами І.Т. Титовим та О.В. Корчак-Чепурківським. У жовтні 1924 р. в інституті створено робітфак. Перший випуск спеціалістів, які закінчили інститут у радянський час, відбувся в 1925 р., коли дипломи одержали 693 лікарі.

Особливу увагу було приділено спеціалізації лікарів. У 1921 р. на Всеукраїнській конференції з медичної освіти запропонували ввести спеціалізацію, що стало новим етапом реформи вищої медичної освіти. У 1923–1925 рр. було прийнято рішення про введення на старших курсах закладу напрямків: в лікувальній групі — терапевтичного та хірургічного, в профілактичній групі — санітарно-профілактичного й охорони материнства та дитинства. Спеціалізація сприяла значному поліпшенню підготовки лікарів.

Для вдосконалення практичної підготовки фахівців, закріплення теоретичних знань з 1923 р. в інституті впроваджено обов'язкову літню виробничу практику, яку проходили протягом усіх років навчання студентів.

Успішністю становлення Київська вища медична школа завдячує видатним вченим, які раніше викладали на медичному факультеті університету. Поступальний розвиток закладу забезпечували професори: П.О. Кучеренко, О.П. Кримов, Ф.Г. Яновський, М.Д. Стражеско, М.М. Губергріц, Г.Ф. Писемський, М.М. Волкович, О.В. Корчак-Чепурківський, В.Ю. Чаговець, М.П. Нещадименко та ін.

Відкриття лікувально-профілактичного, санітарно-профілактичного факультетів і факультету охорони материнства та дитинства відбулося у 1930 р. Останній перейменовано в педіатричний у 1934 р.

Крім успіхів і здобутків у процесі свого розвитку заклад зазнав трагічних обставин і подій 30–40-х років. В часи Великої Вітчизняної війни колектив Київського медичного інституту сумлінно виконував свій патріотичний обов'язок. З 22 червня 1941 р. клініки інституту почали приймати поранених. Багато викладачів та студентів подали заяви з проханням відправити їх на фронт. У перші дні війни було мобілізовано понад 1000 студентів, близько 150 викладачів і 300 службовців КМІ. До армії потрапило 50 % професорсько-викладацького складу.

У роки воєнного лихоліття в діючій армії працювали понад 5 тис. вихованців Київського медичного інституту. Студенти і співробітники інституту брали активну участь у будівництві оборонних споруд під Києвом. Особливою гордістю закладу і прикладом справжнього патріотизму став професор П.М. Буйко, учасник партизанського руху, якому посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Тепер ім'я П.М. Буйка носять Київський науково-дослідний інститут педіатрії, акушерства та гінекології АМН України й аудиторія № 1 морфологічного корпусу Національного медичного університету імені О.О. Богомольця.

Нелегкою була евакуація інституту до Челябінська, де відразу ж після прибуття і облаштування розпочалася посилена підготовка лікарів для фронту. Навчальний план змінився згідно з вимогами воєнного часу. Термін підготовки лікаря в той період скоротився до 3,5 року. Завдяки професіоналізму, мужності й героїзму викладачів і студентів закладу в роки війни було збережено життя, повернуто в стрій та на трудовий фронт багатьох співвітчизників. Подвиг колективу у 1944 р. відзначено високою державною нагородою — орденом Трудового Червоного Прапору.

Важкими та напруженими стали перші повоєнні роки. Однак, незважаючи на всі труднощі, інститут розвивався. Заклад перейшов на шестирічний термін навчання, було переглянуто навчальні плани й програми.

У 1946 р. інституту присвоєно ім'я академіка О.О. Богомольця.

У повоєнні роки професорсько-викладацький склад поповнили видатні вчені й фахівці: О.І. Черкес, О.М. Марзєєв, Л.В. Громашевський, Г.В. Фольборт, В.М. Іванов, В.П. Комісаренко, М.М. Сиротинін, М.І. Зазибін, О.М. Хохол, Г.Х. Шахбазян, М.С. Бакшеєв та ін.

Завершено будівництво морфологічного корпусу, в якому розмістилися теоретичні кафедри, музеї, бібліотека.

Заклад є провідним освітнім медичним центром не лише в Україні, але й за її межами. З 1957 р. інститут проводить підготовку фахівців-медиків, а також лікарів-інтернів, клінічних ординаторів для зарубіжних країн.

Зважаючи на високий рівень та якість освітньої діяльності, у 1991 р. Київському медичному інституту надано статус головного з питань навчально-методичної роботи серед вищих медичних закладів освіти України ІІІ–ІV рівнів акредитації. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 377 від 28.07.1992 р. Київський медичний інститут реорганізовано в Український державний медичний університет імені О.О. Богомольця (УДМУ). Указом Президента України № 1063/95 від 17.11.1995 р. заклад було реорганізовано у Національний медичний університет імені О.О. Богомольця.

Упродовж 1995–2001 рр. у НМУ створено нові факультети, зокрема медичний факультет Чернігівського філіалу (1995 р.), факультет підготовки лікарів для Збройних Сил України (1997 р.), фармацевтичний факультет (1998 р.), медико-психологічний факультет (2001 р.).

У рік свого 165-річчя університет пишається не лише славною історією, а й сучасними досягненнями. Заклад є високопрофесійним науково-педагогічним колективом, одним із найпотужніших у вищій медичній школі України. Він об'єднує 80 кафедр, де працює близько 1200 викладачів. Серед них 32 дійсних члени та член-кореспонденти державних академій наук України та 32 — громадських академій наук України, 28 — зарубіжних академій, 33 — міжнародних наукових організацій та асоціацій, 63 лауреати Державної премії України та іменних премій, 62 заслужених діячі науки та техніки, заслужених працівників освіти, заслужених лікарів, заслужених винахідників України. Викладання ведуть 155 професорів, 196 докторів наук, понад 330 доцентів, 740 кандидатів наук.

Інфраструктура університету налічує 9 навчальних корпусів, лекційні аудиторії на 2,8 тис. місць, бібліотеку з інтернет-центром, 16 комп'ютерних класів в кожному навчальному корпусі, стоматологічну клініку на 300 крісел, Музей історії медицини НМУ, 7 корпусів гуртожитків, 9 студентських кафетеріїв, санаторій-профілакторій на 75 місць, спортивно-оздоровчий табір на 400 місць.

У 2004 р. в закладі затверджено «Перспективний план розвитку НМУ імені О.О. Богомольця до 2010 року», яким визначено основні напрями діяльності та конкретні заходи з чіткими термінами реалізації. Робота університету спрямовується на вирішення завдань, які накреслені стратегічними документами державного та галузевого рівнів. Вона ставить за мету досягнення найвищих стандартів якості медичної освіти.

НМУ імені О.О. Богомольця є координатором робіт з реалізації положень Болонської декларації в системі вищої медичної освіти України. На його базі працює робоча група МОЗ України, якою розроблено експериментальний навчальний план та програму запровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу у вищих медичних навчальних закладах.

Університетом видано низку навчально-методичних, інформаційно-довідкових та обліково-звітних матеріалів, проведено серію нарад-семінарів з реалізації положень Болонської декларації. Закладом здійснюється методичне забезпечення підготовки до складання ліцензійних інтегрованих іспитів «Крок», розроблено та видано 8 збірників тестових завдань, у т.ч. українською, російською та англійською мовами.

З 2004 р. в закладі започатковано англомовну форму навчання, з 2005 р. впроваджується кредитно-модульна система організації навчального процесу. У навчально-методичній сфері основна увага спрямовується на вирішення питань забезпечення методичного та інформаційного супроводу поетапного впровадження кредитно-модульної системи навчання на старших курсах, удосконалення технології навчання, запровадження нових форм та інтенсифікації навчального процесу, оцінювання знань студентів за рейтингом. Заклад працює над удосконаленням роботи з підготовки до складання ліцензійних інтегрованих іспитів «Крок», поетапного впровадження Концепції реформування системи підготовки лікарів України, розширення підготовки та перепідготовки лікарів за спеціальністю «загальна практика — сімейна медицина».

Завдяки самовідданій праці колективу за роки існування підготовлено понад 81 тисячу лікарів і провізорів, в т.ч. близько 3000 фахівців з числа іноземних громадян із 54 країн. У кожній четвертій країні світу працює випускник НМУ. Перспективними завданнями на майбутнє є розширення обсягів прийому іноземних громадян на навчання, у т.ч. англомовне, поліпшення їхнього забезпечення методичною літературою та підручниками російською та англійською мовами; подальше залучення студентів — іноземних громадян до участі в наукових та навчально-виховних заходах.

В університеті сьогодні навчаються понад 10 тисяч студентів, аспірантів, клінічних ординаторів, магістрів, інтернів (лікарів та провізорів). Випускники закладу працюють в усіх регіонах України. Щорічно близько 200 випускників НМУ одержують направлення для працевлаштування у сільську місцевість.

Довузівська підготовка здійснюється в Українському медичному ліцеї НМУ імені О.О. Богомольця та на підготовчих курсах. З 2005 р. удосконалено форми вступних фахових випробувань з урахуванням оцінок Українського центру оцінювання якості освіти МОН України.

Заклад здійснює великий обсяг наукової роботи, в університеті функціонує 9 спеціалізованих вчених рад із захисту докторських та кандидатських дисертацій за 30 спеціальностями. Щорічно в результаті інноваційної та винахідницької діяльності отримується близько 150 патентів, проводиться близько 30 наукових форумів різних рівнів, видається 50 монографій, 22 наукових журнали та збірники наукових праць. З 2004 р. відновлено видання університетського журналу, який виходить під назвою «Науковий вісник Національного медичного університету імені О.О. Богомольця».

Пріоритетними напрямами у науковій сфері є створення на базі кафедр університету окремих науково-навчальних інститутів, здійснення наукового супроводу національних, державних цільових програм та комплексних заходів з охорони здоров'я, розширення обсягів госпдоговірної наукової тематики на всіх кафедрах, застосування в науковому процесі новітніх технологій та принципів доказової медицини, активне залучення студентів до наукової роботи з широким висвітленням її результатів на науково-практичних форумах.

Активізація винахідницької діяльності НМУ передбачає збільшення кількості винаходів, забезпечення їх патентування, реалізацію патентних наукових розробок вчених університету на вітчизняному та зарубіжних ринках.

Одним із завдань закладу є здійснення лікувально-консультативної роботи. Клінічні кафедри університету розташовано на 123 базах, де розгорнуто 8,7 тис. ліжок, щорічно проходить лікування понад 250 тис. хворих, приймається понад 10 тис. пологів та проводиться до 60 тис. оперативних втручань. Стоматологічна клініка реєструє близько 400 тис. відвідувань на рік. У навчальному і лікувальному процесі використовується сучасне медичне обладнання загальною вартістю 32,5 млн грн., у т.ч. 44 апарати для ультразвукового дослідження, 8 комплектів обладнання для лапаро- та ендоскопічних втручань, 16 фіброгастродуоденоскопів тощо. Головними завданнями на подальшу перспективу є активізація зусиль щодо створення власних університетських клінік, широке впровадження на клінічних кафедрах новітніх медичних технологій, поліпшення матеріально-технічного забезпечення клінічних кафедр та підвищення ефективності використання медичного обладнання, активне здійснення медичної практики на госпрозрахункових засадах.

Відповідно до основних напрямів розвитку постійно вдосконалюється матеріально-технічне забезпечення закладу. У навчальному процесі задіяно близько 800 комп'ютерів, що становить 1 комп'ютер на 10 студентів і відповідає нормативам МОН та МОЗ України.

На базі університету працює факультет підвищення кваліфікації викладачів ВМНЗ України. У 2005 р. відкрито Український тренінговий центр сімейної медицини.

Заклад послідовно розширює міжнародне співробітництво. НМУ має 20 угод з міжнародними та зарубіжними організаціями і закладами, є співзасновником Міжуніверситетського центру науки та співробітництва країн Південної та Південно-Східної Європи (Італія), Східно-європейської мережі університетів (Польща), учасником 17 освітніх та 56 наукових міжнародних проектів.

У колективі значна увага приділяється розвитку студентського самоврядування та різнобічному вихованню майбутніх фахівців. З 2004 р. започатковано урочисте відзначення Дня університету та Днів факультетів.

Багатоаспектна діяльність закладу висвітлюється на web-сайті, в університетській газеті «Медичні кадри» та студентській газеті «Мед'ок», в засобах масової інформації.

Про здобутки університету свідчить його визнання на міжнародному, державному та галузевому рівні. НМУ імені О.О. Богомольця є багаторазовим переможцем Всеукраїнського рейтингу вищих медичних навчальних закладів України «Софія Київська», міжнародних виставок навчальних закладів «Сучасна освіта в Україні». Університету присвоєно почесне звання «Лідер сучасної освіти» нагороджений Золотими медалями міжнародних виставок навчальних закладів «Сучасна освіта в Україні» у 2005 р. в номінації «Модернізація вищої освіти згідно з положеннями Болонської конвенції», у 2006 р. — в номінації «Упровадження нових форм організації навчально-виховного процесу».

Ювілейний 2006 рік був щедрим на знаменні дати. НМУ імені О.О. Богомольця святкував 165-річчя з дня заснування, 125-річчя з дня народження О.О. Богомольця та 125-річчя заснування СНТ імені О.А. Киселя. Гідним відзначенням цих дат є подальша наполеглива праця колективу, спрямована на впровадження сучасних технологій навчального, наукового та лікувально-діагностичного процесу, удосконалення виховної роботи, розвиток студентського самоврядування, розширення міжнародного співробітництва. Це стане запорукою досягнення високого рівня якості медичної освіти в Україні, формування сучасної професійної когорти фахівців охорони здоров'я, підвищення престижу професії лікаря, піднесення авторитету закладу та вітчизняної медичної освіти і науки.

В матеріалах статті використані дані
з публікації В.Ф. Москаленка, Т.С. Грузєвої
«Національний медичний університет імені
О.О. Богомольця: минуле, сьогодення, майбутнє».
Журнал «Охорона здоров'я України»,
2006, № 1-2 (20-21), с. 84-87


Similar articles

Authors: П.М. Боднар, Г.П. Михальчишин, М.І. Бобрик, Національний медичний університет імені О.О. Богомольця, м. Київ
International journal of endocrinology 2(4) 2006
Date: 2008.02.12
Categories: Endocrinology
Sections: Medical forums

Back to issue