Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.


Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

"Internal medicine" 1(1) 2007

Back to issue

Київська терапевтична школа. Історія виникнення і розвитку

Authors: І.М. ШУЛІПЕНКО, д.м.н., професор; Національний медичний університет імені О.О. Богомольця, кафедра пропедевтики внутрішніх хвороб № 1

Categories: Family medicine/Therapy, Therapy

Sections: Нistory of medicine

print version

Створення медичних шкіл у цивілізованому світі сягає своїм корінням у далеку епоху античної медицини. Їх виникнення і розвиток у той період були пов'язане з іменами великих медиків древності — Гіппократа, Галена, Діоскорида. Формування таких шкіл сприяло прогресу медичної науки і практики, а також було засадою у фаховій підготовці лікарів Древньої Греції, Китаю, Римської імперії, Середньої Азії.

Особливо бурхливого розвитку набули медичні школи у зв'язку з заснуванням у Європі системи університетської підготовки лікарських кадрів. Формування і розвиток клінічної медицини (насамперед терапевтичних і хірургічних профілів)дали поштовх для створення терапевтичних і хірургічних медичних шкіл не лише в Західній Європі, але й на теренах Російської імперії, у тому числі й в Україні. Такі школи створювались при національних медичних університетах, визначних представниках вітчизняної клінічної медицини. Варто згадати медичні школи, створені талановитими випускниками Києво-Могилянської академії Н.М. Максимовичем-Амбодиком, М.М. Тереховським, Д.С. Самойловичем, О.М. Шумлянським.

Появі таких медичних шкіл у Росії сприяло відкриття в 1755 році Московського університету, у 1798 році — Петербурзької медико-хірургічної академії, а також медичних факультетів при Дерптському (1802 р.), Харківському (1805 р.), Казанському (1814 р.), Київському (1841 р.) університетах.

Створені при них наукові школи очолювали талановиті представники вітчизняної медицини — професори С.Г. Зибелін, М.Я. Мудров, Г.І. Сокольський. Зокрема, Петербурзьку і Московську терапевтичні школи було сформовано за активною участю відомих клініцистів С.П. Боткіна та Г.А. Захар'їна. Вони відіграли важливу роль насамперед у створенні в недалекому майбутньому Київської терапевтичної школи.

Однак основне підгрунтя створення київської школи терапевтів пов'язане з відкриттям у 1841 році при Київському університеті Святого Володимира медичного факультету, на якому працювала блискуча плеяда клініцистів-терапевтів, професорів Ф.С. Цицуріна, С.П. Алфер'єва, Є.І. Афанасьєва, К.Г. Тритшеля, Ф.Ф. Меринга, В.Т. Покровського та інших.

Вони сформулювали основні ідеї та теоретичні принципи національної клінічної медицини, обгрунтували зміст, стратегію й методологію вищої медичної освіти, розробили основні напрями поєднання клінічної медицини з наукою і широкою лікарською практикою, що знайшло в майбутньому відображення в основних ідеях і спрямуваннях Київської терапевтичної школи.

Ідея необхідності об'єднання терапевтичної медичної спільноти на основі передових досягнень і здобутків національної і європейської клінічної медицини, опрацьованих критеріїв і методів підготовки лікарських кадрів належить першому київському професору-терапевту медичного факультету Ф.С. Цицуріну.

Медико-клінічні і педагогічні ідеї Ф.С. Цицуріна були прогресивними на той час, сприяли розвитку клінічної медицини та системи підготовки лікарських кадрів. Виняткову увагу професор приділяв фізикальному обстеженню пацієнтів, вважаючи цю методику наріжним каменем діагностики. «Ніде так швидко не проявляється талант лікаря і ступінь освіченості, як у способі обстеження хворого», — писав він у своїй праці «Вступ до курсу приватної патології, семіотики і клініки внутрішніх хвороб». Важлива заслуга Ф.С. Цицуріна в клінічній медицині полягає і в тому, що він пропагував вивчення патології у зіставленні з фізіологією, чим визначив національні пріоритети в діагностиці захворювань, які стали непересічним постулатом для засновників і продовжувачів традицій Київської терапевтичної школи.

Важливу роль у формуванні київської школи терапевтів відіграв професор В.Т. Покровський. Він активно пропагував упровадження в педагогічний процес клінічних лекцій з демонстрацією пацієнтів, формування діагнозу на основі результатів комплексного аналізу суб'єктивних і об'єктивних методів дослідження. Такий підхід на той час був новітнім і фактично формував науково-клінічну підготовку лікарів, яка згодом стала важливою віхою в царині педагогічної діяльності представників Київської терапевтичної школи.

Поряд з удосконаленням педагогічного процесу професори-клініцисти медичного факультету приділяли значну увагу вдосконаленню методів клінічного обстеження хворих, діагностиці та лікуванню хворих, чим заклали підвалини науково-клінічної діяльністі клініцистів Київської терапевтичної школи.

Вагомий внесок у вивчення клінічних аспектів клінічної патології зробили київські науковці-клініцисти Л.А. Маровський, І.В. Чешихін, Ю.І. Мацон, Є.І. Афанасьєв. Великого значення у розвитку клінічної медицини набула творча діяльність професора київського університету, терапевта Ф.Ф. Меринга, який послідовно очолював кафедри госпітальної та факультетської терапії. У своїх лекціях він підкреслював необхідність детального анамнестичного обстеження хворого з урахуванням індивідуальних особливостей перебігу хвороби, використання комплексних методів збереження здоров'я людини.

Біля джерел становлення київської школи терапевтів знаходився і відомий київський клініцист другої половини ХІХ ст. професор К.Г. Тритшель. Він поєднував у своїй особі талант діагноста, науковця-клініциста, педагога. Наукові інтереси К.Г. Тритшеля торкалися проблем туберкульозу, шкідливого впливу алкоголю на організм людини, зокрема на нервову систему. К.Г. Тритшель підготував чимало прекрасних клініцистів. Серед його учнів — один із засновників київської школи терапевтів, академік Т.Г. Яновський.

Організаційно київська школа терапевтів була сформована наприкінці XIX ст. Її засновники — всесвітньо відомі клініцисти-терапевти Василь Парменович Образцов, Микола Дмитрович Стражеско, Теофіл Гаврилович Яновський.

Своєрідною «клінічною колискою» терапевтичної школи стала Київська міська Олександрівська лікарня (нині — Центральна міська лікарня № 14). Подальше становлення школи здійснювалося на терапевтичних кафедрах медичного факультету Київського університету. Провідна роль у формуванні Київської терапевтичної школи належала кафедрі факультетської терапії, яку очолював професор В.П. Образцов. На кафедрі під його керівництвом були визначені основні наукові напрями і клініко-педагогічні засади, які стали традиційними у подальшій діяльності Київської терапевтичної школи. У наступні десятиліття розвиток школи був пов'язаний з науковою, клінічною і педагогічною діяльністю учнів В.П.Образцова: М.Д. Стражеска, М.М. Губергрица, Ф.А. Удінцева. У середині 30-х рр. ХХ ст. організаційним і методичним центром діяльності Київської терапевтичної школи став створений М.Д. Стражеском Інститут клінічної медицини.

Академік М.Д. Стражеско виховав цілу плеяду відомих нині клініцистів, які продовжили традиції Київської терапевтичної школи. Наукову школу Миколи Дмитровича пройшли відомі клініцисти В.Х. Василенко, Д.М. Яновський, А.Л. Михньов, Н.Б. Щупак, Ф.Я. Примак, О.А. Айзенберг, І.Г. Тонконогий, М.Л. Євтухова, Д.Ф. Чеботарьов. Усі вони в різних галузях клінічної медицини продовжували й утверджували традиції Київської терапевтичної школи, розвивали і впроваджували в медичну науку і практику ідеї свого вчителя.

Значна роль в організації і становленні Київської терапевтичної школи, розвитку її клініко-наукових традицій належить одному із засновників школи, академіку АН України Т.Г. Яновському, який у 20-ті роки минулого століття очолював кафедри лікарської діагностики, шпитальної і факультетської терапії. Його учні — талановиті клініцисти В.В. Виноградов, В.М. Михайлов, А.М. Зюков, В.М. Іванов та інші зробили значний крок у збереженні традицій Київської терапевтичної школи, у примноженні та збагаченні наукової та клінічної спадщини Теофіла Гавриловича в різних галузях клінічної медицини, зокрема фтизіатрії та нефрології. Нині ідейні засади Т.Г. Яновського в галузі науки і медичної педагогіки продовжують розвивати й утверджувати фахівці-клініцисти в різних наукових установах і навчальних закладах, насамперед в Інституті пульмонології, який носить його імя.

Одним із яскравих фундаторів і продовжувачів традицій київської школи терапевтів був академік АН України, учень В.П. Образцова — М. Губергриц. Він зробив значний внесок у клінічну медицину в галузі кардіології, гастроентерології, опрацювання методів функціональної діагностики та дієтотерапії. З 1928 до 1951 рр. очолював кафедру пропедевтики внутрішніх хвороб при Київському медичному інституті. Утверджував і вдосконалював засади терапевтичної школи у сфері підготовки лікарських кадрів. Під його науковим керівництвом підготовлено понад 20 кандидатів і докторів наук, які стали відомими клініцистами, продовжували традиції Київської терапевтичної школи.

У роки Великої Вітчизняної війни численні представники київської школи терапевтів виконували благородну місію лікування поранених на фронті та в тилу. В.Х. Василенко і Д.М. Яновський знаходились у діючій армії, займали посади головних терапевтів фронтів; Н.Б. Щупак, М.І. Франфуркт, В.В. Гомоляко працювали на посадах армійських терапевтів; А.Л. Михньов, О.А. Айзенберг, О.Я. Губергриц, Ф.Я. Примак, В.А. Єльберг, І.Г. Тонконогий, Є.І. Ліозіна, Г.Й. Бурчинський були провідними терапевтами польових, фронтових евакопунктів і спеціалізованих терапевтичних шпиталів. М.Д. Стражеско в 1942–1943 рр. був консультантом шпитального управління Наркомздороввідділу Башкирської автономної республіки, пізніше — Московського клінічного госпіталю та Київського евакогоспіталю. У післявоєнний період наукову діяльність Київської терапевтичної школи активно продовжували учні М.Д. Стражеска А.Л. Михньов, О.А. Айзенберг, Ф.Я. Примак.

Активну наукову і педагогічну діяльність здійснювали також академік В.М. Іванов та його учні: Г.Й. Бурчинський, А.П. Пелещук, Є.Л. Ревуцький. Їх наукова діяльність була присвячена актуальним проблемам гастроентерології, нефрології.

На орбіті клінічної медицини з'являється нове покоління представників Київської терапевтичної школи: член-кореспондент АМН СРСР О.Й. Грицюк, професори І.М. Ганджа, Б.М. Щепотін, Є.В. Андрущенко, В.П. Безуглий. Їх наукові педагогічні доробки в галузі кардіології принесли славу національній клінічній медицині у нашій країні та за її межами. Вірність засадам і традиціям Київської терапевтичної школи свято зберігають і примножують сучасні представники клінічної медицини — академіки АМН України Л.А. Пиріг, В.О. Бобров, член-кореспонденти АМН України В.З. Нетяженко, К.М. Амосова, а також професори І.І. Сахарчук, А.С. Свінцицький, Т.Д. Никула, П.М. Боднар, В.Г. Передерій, А.С. Єфімов, М.Д. Тронько та ін. Наукова і педагогічна діяльність цих вчених-клініцистів охоплює досить розмаїтий спектр найактуальніших проблем внутрішньої медицини і педагогіки вищої медичної школи. Під їх керівництвом на сучасному науково-методичному рівні колективи кафедр, інститутів, клінік, лабораторій здійснюють значні об'єми клініко-експериментальних досліджень у галузі кардіології, пульмонології, нефрології, ендокринології, гастроентерології. На основі цих досліджень були розроблені нові методи діагностики і лікування численних гострих і хронічних захворювань системи кровообігу, сечовидільної системи, органів травлення, цукрового діабету. Здобутки вчених — представників київської школи терапевтів стали національним золотим фондом клінічної медицини і суттєво поповнили її світову скарбницю.

За понад столітній період існування і діяльності київської школи терапевтів її представниками зроблено чимало відкриттів і здійснено багато винятково важливих для клінічної медицини досягнень в різних галузях: у розробці методів безпосереднього обстеження хворих, діагностиці й лікуванні ішемічної хвороби серця, патогенезі гемостазу, виразкової хвороби шлунка і дванадцятипалої кишки, численних хронічних захворювань гепатобіліарної системи і підшлункової залози, кишечника , в діагностиці і лікуванні ранової інфекції, туберкульозу, легеневого серця, серцевої недостатності.

Основні досягнення клініцистів Київської терапевтичної школи

Внесок в опрацювання методів безпосереднього обстеження хворих. Пріоритет у цій галузі безперечно належить засновникам Київської терапевтичної школи В.П. Образцову та М.Д. Стражеску. Найважливішим досягненням в цій галузі є опрацювання методів фізикального обстеження хворого, насамперед сформовані В.П. Образцовим принципи і методи глибокої ковзної методичної пальпації живота, що стало гідним внеском не тільки у вітчизняну, але й світову медицину.

За своїм значенням розроблена В.П. Образцовим методика пальпації є відкриттям, рівним перкусії та аускультації. Тому його ім'я у світовій медицині знаходиться поруч з такими іменами, як Аубругер і Лене Лаенек.

Окрім пальпації, В.П. Образцов розробив методику безпосередньої перкусії одним пальцем, запропонував метод аускультації серця безпосередньо вухом для вислуховування тричленних ритмів.

Значний внесок в методику безпосереднього обстеження хворого зробив М.Д. Стражеско. Він систематизував у монографії «Основи фізичної діагностики захворювань черевної порожнини» основні положення і методичні принципи пальпації живота, розроблені В.П. Образцовим, а також запропонував окремі власні методичні прийоми фізичного обстеження органів черевної порожнини.

Важливу роль в опрацюванні безпосереднього обстеження хворих відіграв також інший фундатор київської школи терапевтів — Т.Г. Яновський. Ним розроблений оригінальний метод перкусії грудної клітки «ялинкою», створена оригінальна модель скляного стетоскопа, за використанні якого підвищується якість аускультації. Т.Г. Яновський описав низку нових симптомів, дав глибоку семіологічну оцінку деяким раніше відомим ознакам захворювань. Також ним встановлене діагностичне значення запахів поту при різних захворюваннях, зокрема у туберкульозних хворих він виявив і описав особливість поту, який нагадує запах прілого сіна.

У наступні роки нові покоління київської школи терапевтів широко пропагували і впроваджували в клінічний процес і у фахову підготовку медиків класичні прийоми фізикального обстеження хворих, удосконалювали окремі діагностичні методи. Найбільшу роль у цьому напрямку відіграли представники терапевтичної школи: М.М. Губергриц, Ф.А. Удінцев, В.М. Іванов. Завдяки їх зусиллям, насамперед М.М. Губергрица, в клінічну науку і практику все ширше впроваджувались численні інструментальні й лабораторні методи діагностики: електрокардіографія, ультразвукові, радіоізотопні, магніторезонансні методи, численні біохімічні й мікроскопічні дослідження.

Внесок в клініку захворювань органів кровообігу. Вивченню захворювань кардіологічного профілю була присвячена діяльність В.П. Образцова і М.Д. Стражеска та їх учнів і послідовників.

Досвід вивчення проблем сучасної кардіології пов'язаний насамперед із клінічною діяльністю В.П. Образцова. Ним були вивчені й глибоко проаналізовані механізми порушень серцевої діяльності, зокрема патологічних тричленних ритмів галопу і перепела, описані механізми й аускультативні особливості розщеплення і роздвоєння тонів серця, виявлені семіологічні чинники бісистолії лівого шлуночка при аортальній недостатності, висвітлені патогенетичні механізми болю при неврозах серця. Чимало нового в трактовку означених аускультативних феноменів вніс і М.Д. Стражеско.

Але найвищою сходинкою їх спільних творчих досягнень стала прижиттєва діагностика тромбозу коронарних судин, що ними було озвучено в їх спільній доповіді на І з'їзді російських терапевтів. Поза сумнівом, що основи вивчення сьогоденних проблем ішемічної хвороби серця та її гострого прояву — інфаркту міокарда були закладені цими видатними клініцистами в той далекий період.

Подальше вивчення хвороб серцево-судинної системи продовжувалось насамперед М.Д. Стражеском, М.М. Губергрицом, Ф.А. Удінцевим.

М.Д. Стражеско описав низку аускультативних явищ при окремих захворюваннях серця. У цьому відношенні особливо діагностично значущими є семіологічна оцінка тричленного ритму серця при серцевому неврозі, дикротія пульсу при недостатності клапанів аорти, появи гучного І тону при повній атріовентрикулярній блокаді. Винятково важливим є дослідження М.Д. Стражеска з виявлення метаболічних і патофізіологічних механізмів недостатності кровообігу, що значною мірою визначило сучасні погляди на сутність серцевої недостатності. Вінцем цих досліджень стала розробка разом з В.Х. Василенком оригінальної класифікації хронічної недостатності кровообігу, яка була затверджена у 1935 році на ХІІ з'їзді терапевтів і використовується у клінічній практиці й донині.

Актуальні питання кардіології вивчались і учнями Миколи Дмитровича. Зокрема Ф.Я. Примак встановив, що в патогенезі термінальних набряків при серцевій недостатності провідну роль відіграють дегенеративні, гідропічні зміни, вакуолізація і гістоліз тканин, розширення лімфатичних шляхів у різних органах і тканинах. Ф.Я. Примаком та його учнями встановлено роль кисневого голодування при різних захворюваннях серцево-судинної системи, що пізніше знайшло відображення у сформованій ним концепції гіпоксично-дистонічного синдрому і гіпоксидозу.

Плідними були також дослідження стану обмінних процесів при недостатності кровообігу, проведені учнями М.Д. Стражеска — В.Х. Василенком, А.Л. Михньовим, Д.М. Яновським, О.А. Айзенбергом, М.Л. Євтуховою, Е.С. Кристером.

Оригінальна теорія патогенезу ревматичного процесу, а також затяжного септичного ендокардиту, розроблена М.Д. Стражеском, знайшла своє подальше вивчення і висвітлення у працях київських клініцистів О.А. Айзенберга, О.Й. Грицюка, Я.С. Бенієва.

Проблемам гіпертонічної хвороби була присвячена наукова діяльність одного з останніх учнів Стражеска професора М.С. Заноздри. Питання кардіальної патології при вагітності вивчались відомим клініцистом Д.Ф. Чеботарьовим.

Механізмам виникнення загрудинного болю при стенокардії, а також клініці безбольової форми інфаркту міокарда були присвячені роботи М.М. Губергрица. Діагностичне значення венозного тиску в розвитку недостатності кровообігу вивчав учень В.П. Образцова — Ф.А. Удінцев.

Проблеми кисневої недостатності й гемостазу при серцево-судинній патології вивчались колективом кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб Київського медичного інституту під керівництвом професора Б.М. Щепотіна.

Різні аспекти ішемічної хвороби серця, насамперед проблеми гемостазу, продовжують вивчатися на цій кафедрі, яку нині очолює член-кореспондент АМН України, професор В.З. Нетяженко.

Сьогодні науково-педагогічні традиції і спрямування київської школи терапевтів у галузі вивчення кардіальної патології успішно реалізуються і на інших клінічних кафедрах Національного медичного університету імені О.О. Богомольця, Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика, в Інституті кардіології імені академіка М.Д. Стражеска АМН України.

Внесок у клініку захворювань органів травлення. Дослідження патології органів травлення завжди було пріоритетним напрямком наукових досліджень представників Київської терапевтичної школи. Клінічна увага до захворювань травної системи бере початок з досліджень і клінічних спостережень В.П. Образцова.

Окрім зазначеного вище методу глибокої ковзної методичної пальпації, В.П. Образцову належать численні розробки в різних аспектах гастроентерологічної патології. Значну увагу він приділяв дослідженням хворобливих змін сліпої кишки й апендикса. В.П. Образцов розробив діагностичні критерії різних форм апендициту, туберкульозу і раку сліпої кишки, обгрунтував діагностичне значення змін клубової кишки та мезентеріальних залоз при черевному тифі, виявив і описав семіологічне походження численних больових проявів у черевній порожнині.

Значний внесок у діагностику захворювань органів травлення зробили послідовники й учні В.П. Образцова і Т.Г. Яновського — М.Д. Стражеско, М.М. Губергриць, В.М. Іванов.

Фундаментальні праці М.Д. Стражеска, а пізніше В.М. Іванова, з питань фізіології травлення актуальні й сьогодні. Численні дослідження М.Д. Стражеска присвячені патогенезу і лікуванню виразкової хвороби шлунка і дванадцятипалої кишки. Він обгрунтував погляд на те, що сутність цього захворювання слід розглядати не з локалістичних позицій, а значно ширше — як недугу всього організму. М.Д. Стражеско висвітлив патогенну роль психічних чинників у виникненні й розвитку цього захворювання. Значна роль М.Д. Стражеска й у висвітленні інших захворювань органів травлення, зокрема гепатобіліарної системи. Оригінальні дослідження з вивчення впливу на органи травлення різних харчових продуктів, лікарських засобів, фізіотерапевтичних процедур були проведені в клініці, яку очолював професор В.М. Іванов.

Значний внесок зробив В.М. Іванов у вчення про виразкову хворобу шлунка і дванадцятипалої кишки, її патогенез та лікування. Під його науковим керівництвом були виконані дослідження, присвячені дивертикулам шлунка, кардіоспазму, стану екскреторної функції при гастритах і виразковій хворобі.

Винятково важлива роль у вивченні патології органів травлення належить одному із провідних представників київської школи терапевтів М.М. Губергрицу.

Під його керівництвом була проведена серія наукових досліджень, присвячених проблемам виразкової хвороби шлунка і дванадцятипалої кишки, хронічному панкреатиту, коліту (Б.І. Гольдштейн, І.Б. Фрідман, А.І. Франкфурт, І.М. Соколов, Є.Б. Закржевський).

Вивченню проблем виразкової хвороби шлунка і дванадцятипалої кишки була присвячена клінічна діяльність колективу кафедри факультетської терапії, очолюваного відомим клініцистом і педагогом Г.Й. Бурчинським.

Проблеми гастроентерологічної патології продовжують вивчатись на кафедрі, яку нині очолює професор В.Г. Передерій.

Важливі аспекти функціональних захворювань органів травлення стали предметом наукових досліджень учня В.М. Іванова — професора А.П. Пелещука.

Вивченню патогенезу цирозу печінки були присвячені дослідження А.Л. Михньова та І.М. Ганджі.

Внесок у клініку захворювань органів дихання. Це одне із наукових спрямувань, яке опрацьовувалось представниками київської школи терапевтів. Його засновником по праву вважається Т.Г. Яновський, який приділяв значну увагу цьому розділу внутрішніх хвороб упродовж усієї своєї наукової і клінічної діяльності.

Провідне місце в пульмонологічних дослідженнях Т.Г. Яновського займали проблеми туберкульозу. Ученим внесено чимало нових даних щодо етіології й патогенезу туберкульозу легень, його діагностики, клініки, лікування і профілактики. Т.Г. Яновський обгрунтував концепцію про взаємозв'язок між туберкульозом та іншими легеневими захворюваннями. Він дійшов висновку, що такі хвороби, як бронхіт, бронхіальна астма, емфізема легень, нерідко маскують прояви туберкульозу, а туберкульозний процес у таких хворих набуває повільного перебігу.

Цій проблемі були присвячені також дослідження, що проведені його учнями: Б.С. Шкляром, В.Х. Василенком, Ф.Я. Примаком.

Серед інших проблем системи дихання Т.Г. Яновський приділяв значну увагу діагностиці раку легень. Клініцистам відомий відкритий ним перкуторний симптом «кам'янистої» тупості.

Інший представник київської школи терапевтів В.М. Іванов вивчав симптоматику раку легень і обгрунтував роль «малих» симптомів у ранній діагностиці цієї недуги.

Важливі дослідження, присвячені зв'язку раку легень і туберкульозу, були проведені в клініці В.М. Іванова доцентом Є.Б. Букреєвим.

Клініцисти Київської терапевтичної школи здійснили низку досліджень, присвячених хронічним неспецифічним захворюванням легень. Проблемам діагностики і лікування нагнійних процесів у легенях присвячені дослідження А.Л. Михньова, Є.Б. Букреєва, Г.Й. Бурчинського.

Рентгенологічним аспектам діагностики захворювань органів дихання присвячені дослідження В.М. Іванова. Проблеми легеневого серця продовжують досліджуватися професором І.І. Сахарчуком, Л.І. Жуковським, хронічного бронхіту і пневмонії — професором Є.В. Андрущенком.

Нині проблеми туберкульозу та інших легеневих захворювань вивчаються у Київському інституті фтизіатрії і пульмонології ім. академіка Т.Г. Яновського АМН України.

Внесок у клініку захворювань нирок. Учення про хвороби нирок у київській школі терапевтів пов'язане з іменем одного з її засновників — Т.Г. Яновського. У його клініці були розроблені основи діагностики, клініки і класифікації захворювань нирок і сечовидільних шляхів, вивчалися питання дієтичного харчування хворих нефрологічного профілю, які мають актуальне значення і для сучасної нефрології.

Питання захворювань нирок у клініці, очолюваній Т.Г. Яновським, вивчали його співробітники і учні: В.Х. Василенко, А.М. Зюков, А.Ф. Какаовський, Б.С. Шкляр. Їх дослідження торкалися дієтичних питань, діагностики запальних процесів сечовидільної системи та ін.

У подальші роки проблеми нефрології продовжували вивчати клініцисти — представники Київської терапевтичної школи М.І Франкфурт, А.П. Пелещук, Л.А. Пиріг, Т.Д. Никула.

Слід зазначити, що київська школа терапевтів за весь період свого існування збагатила клінічну науку і практику блискучими досягненнями і здобутками, які ввійшли до золотого фонду української і світової клінічної медицини в чисельних її галузях (кардіології, гастроентерології, пульмонології, нефрології), проявила себе яскравими здобутками в галузі наукових досліджень і підготовці медичних кадрів.


Similar articles

Authors: І.М. Щуліпенко, д.м.н., професор, Кафедра пропедевтики внутрішньої медицини № 1 Національного медичного університету імені О.О. Богомольця, м. Київ
"Internal medicine" 3(9) 2008
Date: 2008.09.10
Categories: Family medicine/Therapy, Therapy
Sections: Anniversaries
Академік Ф.Г. Яновський: грані особистості
Authors: Шипулін В.П. - Національний музей медицини України; Кафедра терапії Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика, м. Київ; Назаренко Д. - Національний музей медицини України
"Gastroenterology" 2 (52) 2014
Date: 2014.06.17
Categories: Gastroenterology
Sections: Нistory of medicine

Back to issue