Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.



СІМЕЙНІ ЛІКАРІ ТА ТЕРАПЕВТИ

НЕВРОЛОГИ, НЕЙРОХІРУРГИ, ЛІКАРІ ЗАГАЛЬНОЇ ПРАКТИКИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ

КАРДІОЛОГИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ, РЕВМАТОЛОГИ, НЕВРОЛОГИ, ЕНДОКРИНОЛОГИ

СТОМАТОЛОГИ

ІНФЕКЦІОНІСТИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ, ПЕДІАТРИ, ГАСТРОЕНТЕРОЛОГИ, ГЕПАТОЛОГИ

ТРАВМАТОЛОГИ

ОНКОЛОГИ, (ОНКО-ГЕМАТОЛОГИ, ХІМІОТЕРАПЕВТИ, МАМОЛОГИ, ОНКО-ХІРУРГИ)

ЕНДОКРИНОЛОГИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ, ПЕДІАТРИ, КАРДІОЛОГИ ТА ІНШІ СПЕЦІАЛІСТИ

ПЕДІАТРИ ТА СІМЕЙНІ ЛІКАРІ

АНЕСТЕЗІОЛОГИ, ХІРУРГИ

"News of medicine and pharmacy" 17(257) 2008

Back to issue

Психосоматичний підхід до терапії дорослих пацієнтів з тривожними розладами в межах метаболічного синдрому Х

Authors: О.О. Хаустова, Дорожня клінічна лікарня № 1, ст. Київ, Український НДІ соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України, м. Київ

Categories: Neurology, Endocrinology

Sections: Specialist manual

print version

Серед багатьох психосоматичних розладів, у виникненні та розвитку яких вагомими є психологічні травми з дитинства і протягом життя, агресія, тривога, страх, останніми роками увагу дослідників привертає симптомокомплекс «метаболічний синдром X» (МСХ) (рис. 1) [4, 10, 13, 16–19].

Еволюція цього стану пройшла від суто соматичних визначень, а саме: «синдром інсулінорезистентності» за S. Haffner та E. Eschwege, «смертельний квартет» за N.M. Kaplan, «смертельний секстет» за G. Enzi, до комплексних психосоматичних, таких як хвороба «західного способу життя» за G. Reaven або «занадто розвинутої цивілізації» за E. Giannini, «синдром порушеного способу життя» за T.O. Cheng, «ефект снігової кулі» за L. Keltikangas-Jarvinen, «вулиця з двобічним рухом» за K. Raikkonen.

За період з 1948 по 2002 р. уявлення про метаболічний синдром Х змінилися від стану, що підвищує ризик розвитку цукрового діабету 2-го типу, до розуміння безперервного й нерозривного зв'язку між порушеннями вуглеводного, ліпідного та пуринового обмінів, регуляцією артеріального тиску й рівнем серцево-судинного ризику. За аналогією з добре відомим терміном «серцево-судинний континуум» сьогодні ми маємо всі підстави говорити про кардіометаболічний континуум, або безперервність [10, 13, 19].

Величезна медико-соціальна значущість МСХ визначається значно більшою, ніж в окремих популяціях, частотою розвитку життєво небезпечних серцево-судинних захворювань (ССЗ) у пацієнтів с МСХ [4, 10, 13, 17]. Дані аналізу 30 популяційних досліджень, що включили більше 700 000 осіб з усіх регіонів світу, свідчать про те, що зростання гіпертензії — це провісник всесвітньої епідемії серцево-судинних захворювань [13]. У 2000 р. 26,4 % дорослого населення планети страждали на гіпертензію, до 2025 р. поширеність гіпертензії серед дорослого населення Землі може досягти 29,2 %. У розвинених країнах поширеність гіпертензії зросте на 24 %, у країнах, що розвиваються — на 80 %.

Поширеність серцево-судинних захворювань серед населення України складає 26–32 %, кожна п’ята особа працездатного віку має ССЗ. Серед усіх випадків смерті ССЗ складають 64 %, а 30 % пацієнтів отримують інвалідність. В структурі захворювань системи кровообігу перше місце займає ГХ — 43,9 %, потім ІХС — 33,7 % і 13,7 % — цереброваскулярні захворювання.

Щорічне зростання поширеності цих показників пов’язане зі зміною демографічних показників — кількість населення України зменшується на 1 % на рік. З 1990 року зниження народжуваності та збільшення смертності призвели до постаріння населення; на очікувану тривалість життя впливає смертність дорослого населення від неінфекційних захворювань, в першу чергу ІХС та ГХ. Україна за цим показником займає перше місце серед країн Європейської співдружності.

Метаболічний синдром як визнаний фактор серцево-судинного ризику впливає не тільки на рівень здоров’я, але й на смертність населення. За даними проспективного популяційного когортного дослідження зв'язку МСХ із загальною та серцево-судинною смертністю виявлено, що незалежно від обраних критеріїв чоловіки з МСХ мали як мінімум у 2,9 раза вищий ризик смерті від ішемічної хвороби серця, ніж здорові особи. Причому зв'язок МСХ і смертності мав місце навіть при відсутності серцево-судинної патології або діабету. Особливо виділяється такий фактор високої чоловічої смертності, як «психологічний суїцид», коли обраний стиль життя в остаточному підсумку неминуче призводить до втрати здоров'я та передчасної смерті [6, 13, 18].

Темпи зростання в більшості країн кількості осіб з цукровим діабетом другого типу також викликають обгрунтоване занепокоєння громадськості та міжнародних медичних організацій, причому соціальні програми навіть розвинених країн не встигають за збільшенням кількості хворих [10, 13]. Згідно з прогнозом Міжнародного інституту цукрового діабету (1997 р.), до 2010 року кількість хворих на цукровий діабет сягне більше 220 млн, причому в більшості буде діагностовано діабет 2-го типу. За збереження нинішніх темпів зростання до 20 % дорослих можуть бути хворими на діабет, досягаючи 50 % у людей зрілого та похилого віку.

На основі епідеміологічного аналізу вважають, що кожні 15 років число хворих на цукровий діабет буде подвоюватися. У Європейському регіоні від цього захворювання страждає приблизно 22,5 млрд дорослих. В Україні зареєстровано близько 1 млн хворих цукровим діабетом, з яких 4 тис. — діти.

Отже, МСХ є гетерогенним станом, сукупність компонентів якого обумовлена психосоціальними, метаболічними та патофізіологічними взаємозв’язками. Сполучення окремих ознак МСХ, як психосоціальних, так і соматичних, навіть при неповній маніфестації всіх його проявів, означає дуже високий ризик серцево-судинних захворювань, цукрового діабету 2-го типу, гіпертонічної хвороби та ожиріння.

Різноманітні невротичні симптоми, що спостерігаються в перехідному суспільстві в межах МСХ, є результатом перетинання в людині суто індивідуального та суспільного. Раннє виявлення, лікування й профілактика МСX є одним з провідних завдань лікарів і організаторів охорони здоров'я з урахуванням необхідності єднання макро- та мікросоціальних підходів до його вивчення.

В останні роки відзначається патоморфоз психічних розладів при різних соматичних і ендокринних захворюваннях [13]. Поряд з відомими фахівцям явищами астенії, депресії, нервової анорексії, дисфорії в структурі психічних порушень при МСХ останнім часом усе частіше стали відзначатися тривожні розлади різного ступеня вираженості.

Пацієнти з НМСХ та МСХ відзначають також майже постійне відчуття напруги або занепокоєння, періодично напади гніву або страху, що інколи переходять у сльозливість. Їм притаманні спалахи сильного голоду та бажання з'їсти що-небудь солодке, що супроводжується тривогою або зниженням настрою, ангедонією. Пацієнтів з НМСХ та МСХ також непокоять зниження пам’яті або концентрації уваги, головний біль, ангіодистонічні та вегетативні розлади, еректильна дисфункція.

Важливо зважено оцінювати можливості різних засобів лікування на різних етапах становлення НМСХ та МСХ. У функціональній, початковій стадії захворювання НМСХ психотерапія і психофармакотерапія виконують функцію основних патогенетичних, а нерідко і єдиних методів лікування. Формування органічного соматичного дефекту (ожиріння, гіпертонічної хвороби, цукрового діабету 2-го типу, ішемічної хвороби серця, атеросклерозу в межах МСХ) створює умови для аутокінезу патологічного процесу й обмежує ефективність психотропної терапії, покладаючи на неї стримування подальшого розвитку захворювання.

При вирішенні питання про доцільність і ефективність застосування щодо пацієнтів з НМСХ та МСХ психофармакологічних засобів для корекції особистісних реакцій, зменшення питомої ваги емоційних розладів і профілактики дезадаптаційних порушень психічної діяльності в умовах психоемоційного напруження, автором ретельно вибирались психотропні препарати й чітко визначались їхні оптимальні дози. Характер та обсяг психофармакотерапії визначався видом психічного розладу або типом психопатологічного синдрому психосоматичного розладу, але її метою було зниження вираженості афективних порушень та вегетативної дисфункції.

Природно в корекції тривожних розладів при МСХ незалежно від нозологічної приналежності його соматичних складових пріоритет належить транквілізаторам, що мають комплекс­ний анксіолітичний, гіпнотичний, вегетостабілізуючий та центральний міорелаксуючий ефект, а отже впливають практично на всі патогенетичні ланки тривожних розладів. У клінічній практиці лікарі надають перевагу «денним» транквілізаторам без значного снодійного ефекту, що зручно використовувати амбулаторно. До таких препаратів можна віднести альпразолам (ксанакс), медазепам (рудотель), оксазепам (нозепам, тазепам), тофізопам (грандаксин), лоразепам (лорафен), а також афобазол.

Афобазол, що не є агоністом бензодіазепінових рецепторів, за хімічною структурою відноситься до похідних меркаптобензимідазолу. Дія препарату заснована на гальмуванні мембранозалежних змін у ГАМК-рецепторі, у зв'язку з чим знижується його доступність для відповідного ліганда. Афобазол відноситься до препаратів короткої дії: період напіввиведення та час досягнення максимальної концентрації складають близько години, а утримання препарату в організмі — від однієї до двох годин [2, 6, 11].

Матеріали та методи

Нами було проведене відкрите 4-тижневе дослідження ефективності й безпеки препарату Афобазол при терапії дорослих пацієнтів з тривожними розладами в межах метаболічного синдрому Х (30 пацієнтів — основна група; 30 пацієнтів — контрольна).

Пріоритетними контингентами для залучення в дослідження були пацієнти із соматичною складовою МСХ (із ішемічною хворобою серця, атеросклерозом, цукровим діабетом 2-го типу, ожирінням або високим ризиком цих захворювань у вигляді 1–3 діагностичних критеріїв МСХ за АТР ІІІ), а також їх близькі родичі. Ці критерії включення були обумовлені тим, що всі ці особи за рахунок сумісного проживання, спільного харчування, об'єднаного комунікаційного простору та міжособистісних стосунків з хворими на МСХ мали спільний з ними спосіб життя та будували схожі актуальні життєві стратегії.

Соматична верифікація метаболічного синдрому Х здійснювалася на основі даних загальносоматичної медичної документації (заключення лікарів-інтерністів та дані аналізів в амбулаторних картках та історіях хвороби) та вимірювання життєвих показників (зріст, вага, об’єм талії, артеріальний тиск) за рекомендаціями ВООЗ згідно з АТР III (Adult Treatment Pannel) 2001 (США) та доповненнями консенсусу експертів Міжнародної діабетичної федерації (2005). Наявність до 3 будь-яких наведених факторів свідчила про неповний метаболічний синдром Х, більше 3 факторів — про повний МСХ (табл. 1).

За критеріями включення до основ­ної та контрольної груп входили чоловіки й жінки віком від 18 до 65 років з МСХ та НМСХ, у яких були діагностовані відповідно до критеріїв МКБ-10 наступні непсихотичні психічні розлади: розлади адаптації із соматичними симптомами (рубрика F43.2); неврастенія (F 48.0), дистимія (F 34.1); органічний тривожний розлад (рубрика F 06.4); генералізований тривожний розлад (рубрика F 41.1), змішаний тривожно-депресивний розлад (рубрика F 41.2); гостра реакція на стрес (F 43.0).

Критеріями виключення з дослідження були наявність іншого, ніж МСХ, соматичного захворювання; декомпенсовані соматичні захворювання в межах МСХ; наявність психічного захворювання, виникнення якого за часом та причиною появи не було пов’язано з МСХ.

З вибірки виключалися пацієнти зі схильністю до зниженого артеріального тиску; високим ризиком суїциду; гіперчутливістю до Афобазолу в анамнезі; особи з психотичними розладами, грубим органічним ураженням ЦНС (епілептичні напади, деменція, амнестичні розлади), соматичними захворювання в стадії декомпенсації, злоякісними пухлинами та клінічно значущими відхиленнями в лабораторних тестах.

Дослідження проведено відповідно до вимог протоколу з застосуванням можливих оптимальних доз препарату. Тривалість лікування склала 1 місяць активної терапії (надалі хворі переводилися на підтримуючу терапію вже поза межами даного дослідження). Для лікування використовували препарат Афобазол, що містить у таблетці 0,01 г діючої речовини. Препарат призначали 3 рази на день (вранці, вдень і ввечері); використовувалося збільшення дози препарату до 1–1–2 (кількість таблеток на прийом).

З огляду на прикладні задачі пост­маркетингового дослідження, протокол передбачав призначення психофармакопрепаратів інших груп при наявності відповідних показань. Беручи до уваги наявність афективних коливань, пацієнтам при наявності показань додатково до Афобазолу призначали антидепресанти (найчастіше селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну). Транквілізатори, гіпнотики, ноотропи, а також соматичну терапію призначали залежно від необхідності симптоматичної корекції стану пацієнтів. У якості комплементарної психофармакотерапії були використані групи психотропних препаратів — малі нейролептики (сульпірид 50–100 мг/добу), антидепресанти (коаксил 25 мг/добу, ципралекс 10 мг/добу, амітриптилін 12,5–75 мг/добу), транквілізатори (гідазепам 40–50 мг/добу), ноотропи (пірацетам 400–800 мг/добу).

Згідно з дизайном дослідження (табл. 2), для визначення нозологічної приналежності непсихотичних психічних розладів у пацієнтів з МСХ було використано «Міжнародне ней­ропсихіатричне міні-опитування»; для відстеження динаміки лікування — шкала Гамільтона для оцінки тривоги (НАМ-А), шкала Спілбергера — Ханіна; шкала загального клінічного враження (CGI); фізикальні дані; для оцінки безпеки — карта реєстрації небажаних явищ і побічних ефектів; для оцінки якості життя пацієнтів — опитувальник Q-LES-Q-SF. Динаміка розладів за допомогою шкали загального клінічного враження і показники оцінних шкал реєстрували в день початку лікування, на 7, 14, 21 і 28-й дні терапії.

Підсумкові результати лікування оцінювались за стандартними критеріями ефективності: показники «виражене поліпшення» або «поліпшення» за CGI; 50% зниження показників шкал HАМ-А, а також за динамікою фізикальних даних. При аналізі результатів дослідження враховували також наступні показники: виразність загального терапевтичного ефекту (% респондерів за CGI); терміни появи терапевтичного ефекту; дози препарату, на тлі яких наступило поліпшення; загальна частота побічних явищ; побічні явища, що найбільш часто реєструються; якість життя пацієнтів та тлі лікування.

Математична й статистична обробка даних здійснювалась за методом варіаційної статистики з оцінкою закону розподілу з використанням критерію Колмогорова — Смірнова; для оцінки достовірності відмінностей використовувались критерій Фішера (φ*) та хі-квадрат Пірсона (χ2); також був використаний кореляційний аналіз з розрахунком коефіцієнтів парної кореляції Пірсона (r) та рангової кореляції Спірмена (rs) [13] .

Результати дослідження та їх обговорення

В дослідження включені 60 пацієнтів зрілого віку (18–65 років) (36 чоловіків, 24 жінки), у клінічній картині яких виявлялися легкі та помірні форми невротичних розладів, що спостерігаються в умовах психоневрологічного стаціонару й амбулаторної служби.

Вибірку формували з хворих, госпіталізованих у психоневрологічне відділення ДКЛ № 1 ст. Київ (як первинно госпіталізованих в стаціонар, так і госпіталізованих у плановому порядку за катамнезом). Основна (30 осіб) та контрольна (30 осіб) групи сформовані з урахуванням репрезентативності за статтю та віком (χ2емп < χ2крит, р ≤ 0,01). Вибірку склали пацієнти, що дали добровільну письмову інформовану згоду на участь у дослідженні.

Середній вік обстежених контрольної групи склав 44,81 ± 2,17, основної групи — 45,13 ± 2,34 (р < 0,01); середній вік початку психічних розладів відповідно в основній групі — 33,2 ± 3,1 року, в контрольній — 34,1 ± 3,4 року (р < 0,05); середня тривалість психопатологічної симптоматики в основній групі склала 5,6 ± 0,6 місяця, в конт­рольній — 5,8 ± 0,3 місяця (р < 0,05).

Стан пацієнтів верифіковано згідно з відповідними критеріями за ­МКХ-10. Як в основній, так і в контрольній групі переважали пацієнти з розладами адаптації з соматичними симптомами та органічними непсихотичними розладами (табл. 3).

Синдромальний розподіл засвідчив існування тривоги як базового феномену для пацієнтів з МСХ як в основ­ній, так і в контрольній групі (табл. 4), а також наявність приєднання до нього астенічної, фобічної, депресивної та іпохондричної симптоматики адекватно фазам розвитку синдрому. Цікаво, що серед окремих симптомокомплексів при НМСХ достовірно переважають тривожно-астенічний (φ* = 2,52, р = 0,004) і тривожно-фобічний (φ* =  1,96, р = 0,025) синдроми (φ* = 2,22, р = 0,013), а також є тенденція до переважання тривожно-депресивного (φ* = 1,4, р = 0,071) синдрому. Натомість при МСХ переважають тривожно-депресивний (φ* = 2,39, р = 0,007) та тривожно-іпохондричний (φ* = 2,32, р = 0,01) синдроми.

Такий синдромальний розподіл в групах НМСХ і МСХ обумовлений тим, що на тлі тривалого хронічного перебігу метаболічного синдрому Х у пацієнтів спостерігається стабілізація невротичної симптоматики, подальший розвиток та ускладнення структури патологічного синдрому, а також формування нозологічно окреслених психічних розладів.

Дані психометричного дослідження підтверджують низку цільових психопатологічних феноменів для пацієнтів з НМСХ та МСХ. Кількість осіб з високим рівнем реактивної тривоги за шкалою Спілбергера — Ханіна вдвічі більша у пацієнтів з НМСХ (57,35 %), ніж у пацієнтів з МСХ (26,36 %) (φ* = 2,2, р = 0,014), та вчетверо більша, ніж у здорових осіб (13,36 %) (φ* = 1,8, р = 0,035).

Висока особистісна тривога більш притаманна пацієнтам з МСХ. Розподіл високих балів реактивної та особистісної тривожності засвідчує, що в процесі формування МСХ за відсутності чітко окресленої соматичної патології (гіпертонічна хвороба, цукровий діабет, ішемічна хвороба серця й т.ін.) існує високий рівень психологічного дискомфорту саме на реактивному, а не особистісному рівні.

Реактивна тривожність як результат суб’єктивного реагування емоціями напруження, занепокоєння, заклопотаності з відповідною активацією симпатоадреналової системи, сприяє подальшому розвиткові МСХ. Наявність у пацієнта з МСХ соматичної хвороби збільшує особистісну тривогу (побоювання щодо стану здоров’я, майбутнього) та частково дезактуалізує поточні події в його уяві.

У пацієнтів спостерігається поєднання психопатологічних феноменів тривоги та страху, причому при НМСХ страхи в основному відносяться до сфери інтерперсональних відносин, а при МСХ вони стосуються безпосередньо стану здоров’я. Пацієнти з НМСХ найчастіше вказують на страх самотності, некомпетентності, зради близьких людей, тяжкої хвороби, для пацієнтів з МСХ притаманні страх самотності, безпорадності, тяжкої хвороби, смерті.

Чільне місце займали скарги на надлишкову вагу та підвищення АТ, що надалі були об’єктивізовані: ІМТ складав для основної групи 30,2 ± 2,7; конт­рольної групи — 28,7 ± 4,4; ОТ відповідно 98,4 ± 3,3 та 97,6 ± 3,6 см; систолічний АТ — 138,6 ± 5,7; 144,3 ± 6,8 мм рт.ст; діастолічний АТ — 81,4 ± 5,1; 87,7 ± 5,4 мм рт.ст.

Лікування цілком завершили 55 пацієнтів, у тому числі 28 пацієнтів основної групи та 27 пацієнтів контрольної групи. Терапевтична дія Афобазолу в проведеному нами дослідженні виявлялася досить швидко. Вже наприкінці першого тижня терапії була відзначена редукція тривожних проявів у вигляді зменшення роздратованості, заклопотаності та деякої дезактуалізації побоювань і недобрих передчуттів. Пацієнти також вказували на поліпшення сну, більшу здатність до релаксації, а також зменшення відчуття занепокоєння, лякливості та плаксивості.

Особливістю терапевтичної дії Афобазолу виявилася значна редукція до 7-го дня лікування значної кількості вісцеро-вегетативних проявів тривожних розладів: пацієнти відзначали полегшення дихання, більш стабільні з тенденцією до нормалізації показники артеріального тиску та пульсу, зменшення напруження та болю у м’язах, зменшення або відсутність сухості у роті, пітливості та запаморочення, зменшення потреби в їжі. Крім того, хворі відзначали покращення працездатності за рахунок підвищення якості когнітивних функцій (уваги, пам’яті).

Протягом 28 днів терапії терапевтичний ефект збільшувався та зберігався по завершенні дослідження. Показники тривоги за шкалою тривоги Гамільтона піддалися значній редукції в процесі терапії Афобазолом. Загальна оцінка за HAM-A за 4 тижні терапії скоротилася на 81,5 %, показник психічної тривоги — на 86,2 %, соматичної — на 73,2 %. Причому в пацієнтів з неповним метаболічним синдромом краща редукція симптоматики була відмічена як у психічній, так і в соматичній сфері. Отже, за даними шкали HAM-A, Афобазол є ефективним як щодо психічних, так і щодо соматичних компонентів тривоги в пацієнтів з МСХ, а позитивна динаміка за HAM-A достовірна (p < 0,05) вже з 7-го дня терапії (рис. 2).

В основній та контрольній групах наприкінці лікування відмічено динаміку показників психометричного шкалування у вигляді суттєвого зниження показників реактивної (на 57,2 і 42,9 %; p ≤ 0,001) та особистісної (на 23,8 і 23,3 %; p ≤ 0,01) тривоги за шкалою Спілбергера — Ханіна.

В усій групі пацієнтів нами відмічено повний вихід з хворобливого стану (38,4 %) або значне поліпшення (37,9 %) (рис. 3), причому для більшості пацієнтів з легкими проявами повний вихід з стану був відмічений в 92 % випадків. Серед пацієнтів з помірними проявами хороший ефект зафіксовано у 75 % випадків, у решти відповідно спостерігались помірний та мінімальний ефекти. Динаміка тяжкості стану пацієнтів порівняно зі скринінгом була достовірно позитивною (p < 0,05) також вже с 7-го дня терапії Афобазолом; подібні зміни були відзначені у показниках загальної ефективності терапії. Відсутність позитивних змін на терапії Афобазолом відмічено у 3,3 %, погіршення — у 3,3 %. У контрольній групі — 6,6 та 3,3 % відповідно.

Динаміка соматичних показників також мала позитивні тенденції в контрольній та основній групах: редукція склала відповідно: САТ — 11,0 і 18,0 % (p ≤ 0,05); ДАТ — 4,4 і 14,9 % (p ≤ 0,05); зменшення ІМТ та ОТ знаходилось у межах статистичної похибки.

За шкалою якості життя Q-LES-Q-SF на другому тижні терапії було відмічено тенденцію до поліпшення рівня соціального функціонування завдяки редукції когнітивно-біхевіорального дисбалансу; ця тенденція достовірно (p < 0,05) зберігалась до кінця терміну лікування.

Нами був також проведений порівняльний аналіз ефективності лікування Афобазолом тривожних розладів різної синдромальної структури. Особливо доцільним є призначення препарату Афобазол пацієнтам з такими особистісними рисами, як тривожна надумливість, невпевненість, підвищена вразливість та емоційна лабільність, низька стресостійкість.

Протягом всього терміну лікування нами відстежувались побічні дії препарату Афобазол, вони були зареєстровані в 7 пацієнтів (23,3 %). Більшість з них була зафіксована на початку лікування (переважно на першому тижні); вони були легкого ступеня виразності, не потребували додаткової корекції або змін у терапії; у більшості випадків були транзиторними та самостійно редукувалися протягом лікувального курсу. Спектр зафіксованих побічних явищ був представлений: головним болем (10,0 %), тремором (6,7 %), сухістю у роті (3,3 %) та підвищенням роздратованості (3,3 %).

Негативної дії препарату на серцево-судинну, бронхолегеневу та ендокринну систему відзначено не було. Показники лабораторних досліджень не відхилялися від норми. За нашими спостереженнями, Афобазол забезпечував високу комплайєнтність та не демонстрував негативного впливу на перебіг соматичної патології в межах МСХ. Афобазол не вступав в клінічно значущу взаємодію с медикаментами, що застосовуються для лікування соматичної складової МСХ.

Висновки

1. Відкрите, в паралельних групах, активно контрольоване постмаркетингове дослідження підтвердило ефективність і безпеку препарату Афобазолу при терапії дорослих пацієнтів з тривожними розладами в межах метаболічного синдрому Х.

2. Найбільш значущими предикторами терапії Афобазолом визначено наявність у пацієнтів тривожної надумливості, невпевненості, підвищеної вразливості та емоційної лабільності, низької стресостійкості.

3. Афобазол забезпечував високу комплайєнтність та якість життя пацієнтів; не демонстрував негативного впливу на перебіг соматичної патології в межах МСХ. Особливістю терапевтичної дії Афобазолу є редукція вісцеро-вегетативних проявів тривожних розладів, у тому числі полегшення дихання, нормалізація показників артеріального тиску та пульсу, зменшення напруження та болю у м’язах, пітливості та запаморочення.

4. Побічні дія препарату Афобазол реєструвалися переважно на початку терапії, були транзиторними та не призводили до припинення лікування.

5. Афобазол доцільно використовувати в комплементарній стаціонарній та амбулаторній монотерапії для психосоматичних пацієнтів, що ведуть активний спосіб життя в агресивному стресогенному оточуючому середовищі.


Bibliography

1. Аведисова А.С. Появится ли альтернатива бензодиазепинам? // Психиатрия и психофармакотерапия. Журнал им. П.Б. Ганнушкина. Эктравыпуск. — 2006. — С. 10-12;

2. Аведисова А.С. с соавт. Новый анксиолитик Афобазол при терапии ГТР (результаты сравнительного исследования с диазепамом) // Психиатрия и психофармакотерапия. Журнал им. П.Б. Ганнушкина. Эктравыпуск. — 2006. — С. 13-16;

3. Арана Д., Розенбаум Д. Фармакотерапия психических расстройств. — М.: Бином, 2004. — 415 с.

4. Боднар П.М., Кононенко Л.О., Михальчишин Г.П., Кононенко В.О. Метаболічний синдром (огляд літератури) // Журн. АМН України. — 2000. — № 6 (4). — С. 677-685.

5. Бройтиган В., Кристиан П., Рад М. Психосоматическая медицина: Пер. с нем. — М.: ГЭОТАР Медицина, 1999. — 373 с.

6. Воронина Т.А., Середенин С.Б. Перспективы поиска новых анксиолитиков // Экспериментальная и клиническая фармакология. — 2002. — № 5. — С. 4-17.

7. Диагностика и лечение тревожных расстройств (руководство для врачей) / Под ред. Мак-Глинна Т. Дж., Меткалфа Г.Л.: Пер.с англ. — М., 1989. — 119 с.

8. Доклад о состоянии здравоохранения в Европе // Европейская серия. — 2002. — № 97. — 156 с.

9. Критерий качества жизни в психиатрической практике: Монография / Марута Н.А., Панько Т.В., Явдак И.А. и др. / Под ред. Маруты Н.А. — Харьков: РИФ Арсис, 2004. — 240 с.

10. Паньків В.І., Маньковський Б.М., Мкртумян А.М. Мистецтво лікування хворих на цукровий діабет 2 типу // Здоров’я України. — 2006. — № 6 (139). — С. 30-31.

11. Смулевич А.Б. с соавт. Терапия пограничных психических расстройств (исследование эффективности и переносимости Афобазола) // Психиатрия и психофармакотерапия. Журнал им. П.Б. Ганнушкина. Эктравыпуск. — 2006. — С. 3-9;

12. Смулевич А.Б., Дробижев М.Ю., Иванов С.В. Клинические эффекты бензодиазепиновых транквилизаторов в психиатрии и общей медицине. — Москва: Медиа Сфера, 2005.

13. Чабан О.С, Хаустова О.О. Психосоматична медицина (аспекти діагностики та лікування): Посібник . — Київ: ТОВ «ДСГ Лтд», 2004. — 96 с.

14. Чабан О.С., Хаустова О.О. Спосіб корекції метаболічного синдро­му Х: Пат. 24084 Україна; Заявл. 07.08.2006; Опубл. 25.06.2007. Бюл. №9.

15. Baldwin D.S., Polkingham C., Evidence-based pharmacotherapy of generalized anxiety disorder // Int J Neuropsychopharmacol. — 2005. — Vol. 8. — P. 293-302.

16. Grundy S.M. Obesity, metabolic syndrome and coronary atherosclerosis // Circulation. — 2002. — Vol. 105. — P.  2696-2698.

17. Haffner S., Taegtmeyer H. Epidemic obesity and the metabolic syndrome // Circulation. — 2003. — Vol. 108 (13). — P. 1541-1545.

18. Martin L.J., North K.E., Dyer T. et al. Phenotypic, genetic, and genome–wide structure in the metabolic syndrome // BMC Genet. — 2003. — Vol. 4, (Suppl. 1). — P. S95.

19. Pladevall M., Singal B., Williams L. et al. A Single Factor Underlies the Metabolic Syndrome: A Confirmatory Factor Analysis // Diabetes Care. — 2006. — Vol. 29 (1). — P. 113-122.

20. Pollack M.H. Comorbid anxiety and depression // J. Clin. Psychiat. — 2005. — Vol. 66 (Suppl. 8). — P. 22-29.

21. Strine T.W., Chapman D.P., Kobau R. et al. Associations of self-reported anxiety symptoms with healh-related quality of life and health behaviors.//Soc Psychyatry Psychiatr Epidemol. — 2005. — Jun. 40 (6). — Р. 432-8.

22. Yoshida T. The knack of treatment for obese patients with hypertension and diabetes mellitus: combined the newest tailor-made diet therapy with the usual stress-management therapy // Nippon Rinsho. — 2003. — № 61 (7). — Р.1093-1098. 


Back to issue