Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.


Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

 

"Internal medicine" 5-6(11-12) 2008

Back to issue

Проблемні питання імунопрофілактики населення України

22 жовтня 2008 року в Міністерстві охорони здоров’я України відбулося засідання Вченої ради МОЗ України, на якому виступили в.о. першого заступника міністра охорони здоров’я України, головний санітарний лікар України А.М. Пономаренко, директор ДУ «Інститут епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського АМН України», головний спеціаліст МОЗ України з епідеміології, д.м.н. В.Ф. Марієвський, директор ДУ «Інститут педіатрії, акушерства та гінекології» АМН України, академік АМН України, професор Ю.Г. Антипкін, завідувач кафедри інфекційних хвороб НМУ імені О.О. Богомольця, академік АМН України, професор Ж.І. Возіанова, завідувач кафедри дитячих інфекційних хвороб НМУ імені О.О. Богомольця, головний спеціаліст МОЗ України з дитячих інфекційних хвороб, професор С.О. Крамарєв, начальник Управління материнства, дитинства МОЗ України, к.м.н., доцент Р.О. Мойсеєнко, завідувач кафедри інфекційних хвороб НМУ імені О.О. Богомольця, к.м.н., доцент А.М. Печінка, завідувач кафедри дитячих інфекційних хвороб та дитячої імунології НМАПО ім. П.Л. Шупика, головний спеціаліст МОЗ України з дитячої імунології, д.м.н., професор Л.І. Чернишова, завідувач кафедри клінічної імунології та алергології Львівського НМУ ім. Данила Галицького, головний спеціаліст МОЗ України з клінічної імунології, д.м.н., професор В.В. Чоп’як.

Вчена медична рада констатує, що імунопрофілактика є єдиним та безальтернативним способом попередження керованих інфекцій у плановому та позапланованому порядку у випадку епідемічних спалахів.

Незважаючи на деякі успіхи у боротьбі з інфекційними хворобами, в України епідемічна ситуація залишається досить тривожною. Особливо це стосується інфекцій, що попереджаються засобами імунопрофілактики як одного з найефективніших заходів протидії їм. В останні роки спостерігаються масові захворювання на кір, краснуху, вітряну віспу, постійно реєструється високий рівень захворюваності на дифтерію з тяжким клінічним перебігом, що є несприятливим та може призвести до епідемії найближчим часом. Складною залишається ситуація з вірусним гепатитом В, незважаючи на впровадження планової профілактики щодо немовлят і груп ризику.

Нині у світі імунобіологічні препарати створені проти більш ніж 60 різних інфекцій, в Україні планова вакцинація проводиться проти 10 інфекцій, рекомендована — проти 4 та за епідеміологічними показаннями — проти 7.

На цьому фоні в Україні майже 2 роки відсутня національна програма імунопрофілактики, що фактично відлучає державу від участі у розширеній програмі імунізації Європейського Бюро ВООЗ.

Особливу тривогу викликають оптимістичні дані офіційних звітів про 95–98 % охоплення щепленнями в минулі роки. На цьому фоні, крім епідемічних ускладнень, хворіють особи з документально підтвердженим повним курсом вакцинації.

В Україні вкрай недосконала система лабораторного контролю якості імунобіологічних препаратів.

Ситуація з імунопрофілактики в Україні ускладнюється зволіканнями впровадження результатів науково-дослідних робіт у практику охорони здоров’я. Проекти розпорядчих та методичних документів залишаються без розгляду майже 2 і більше років. Ті чи інші прорахунки в імунопрофілактиці в Україні сприяли активізації антивакцинальної пропаганди. Дієва система протистояння цьому явищу як у законодавчому, так і в методичному плані відсутня з боку всіх медичних служб.

Тривожним є факт, що антивакцинальну кампанію підтримують медичні працівники, що може свідчити про низький рівень підготовки з питань імунопрофілактики у системі як базової освіти, так і післядипломної.

Вчена медична рада вирішує:

1. Розробити правові основи регулювання імунопрофілактичних заходів у вигляді Закону України.

2. Прискорити затвердження національної програми імунопрофілактики населення України.

3. Вжити заходи з приведення лабораторного контролю за імунобіологічними препаратами у відповідність до національної системи згідно з європейськими нормами.

4. Створити при Міністерстві охорони здоров’я України відділ імунопрофілактики у складі Департаменту державного санітарно-епідеміологічного нагляду.

5. Звернути увагу медичних працівників на необхідність у своїй діяльності керуватися статтями 9, 17 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

6. Розробити систему медичного страхування або гарантованої державою соціальної підтримки (матеріальну допомогу, щомісячні грошові компенсації, виплати з тимчасової втрати працездатності) на випадок виникнення післявакцинальних ускладнень.

7. Рекомендувати керівництву МОЗ України звернутися до Мінфіну з пропозицією враховувати особливості закупівлі імунопрепаратів відповідно до бюджетної програми КПКВК 2301270 «Програми і централізовані заходи з імунопрофілактики» та не змінювати щоквартального та щомісячного графіку фінансування.

8. Рекомендувати АМН України, профільним НДІ МОЗ України розробити інформаційно-методичні матеріали з метою їх використання під час проведення кампанії з пропаганди вакцинопрофілактики серед населення.

9. Активізувати пропаганду серед медичних працівників та населення щодо необхідності вакцинації.

10. Розробити заходи з недопущення поширення засобами масової інформації науково не обгрунтованої, безпідставної інформації щодо вакцинації.

11. Передбачити запровадження соціальної реклами щодо необхідності проведення специфічної імунопрофілактики з метою попередження інфекційних хвороб серед дітей та дорослих.

12. Удосконалити до- та післядипломну підготовку молодших спеціалістів та лікарів з питань вакцинології у вищих медичних навчальних закладах I–IV рівня акредитації та закладів післядипломної освіти. Включити питання з вакцинації в атестаційні питання лікарів, медичних сестер усіх спеціальностей.

13. Забезпечити проведення в вищих навчальних медичних закладах та закладах післядипломної освіти курсів тематичного вдосконалення «Сучасні підходи до специфічної імунопрофілактики» для лікарів педіатрів, терапевтів, інфекціоністів, сімейних лікарів та відповідних молодших спеціалістів.

14. Зобов’язати Центральний методичний кабінет з вищої медичної освіти МОЗ України (І.С. Вітенко), кафедру клінічної імунології та алергології з курсом дитячої клінічної імунології НМУ імені О.О. Богомольця і кафедру дитячих інфекційних хвороб та клінічної імунології НМАПО ім. П.Л. Шупика розробити програму перепідготовки та підвищення кваліфікації медичних працівників з питань імунопрофілактики.

15. Провести у поточному навчальному році у вищих медичних навчальних закладах I–IV рівня акредитації та закладах післядипломної освіти навчальні семінари та тренінги для педагогічних та науково-педагогічних працівників інфекційних, педіатричних, сімейної медицини та терапевтичних кафедр (відділень) з питань дотримання календаря профілактичних щеплень, попередження та лікування можливих побічних дій та ускладнень вакцинації.

16. Розробити спільний протокол ведення хворих із поствакцинальними реакціями та ускладненнями (Т80.6 за МКХ-10) лікарям клінічним імунологам, алергологам, ревматологам, неврологам та нефрологам, акушерам-гінекологам.

17. Довготривалі протипоказання, крім тих, що є в календарі щеплень, призначати тільки на імунологічних комісіях.

18. Переглянути нормативи навантаження на прийомі дитячого імунолога у бік збільшення часу на одну дитину (до 60 хв).

Підготувала Г.І. Мишаніч, асистент кафедри
пропедевтики внутрішньої медицини № 1
Національного медичного університету
імені О.О. Богомольця


Similar articles


Back to issue