Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.


Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

 

Журнал «Внутренняя медицина» 5-6(11-12) 2008

Вернуться к номеру

На крилах творчого злету (до 110-ліття від дня народження професора Ф.Я. Примака)

У когорті славетних медиків-клініцистів і педагогів вищої медичної школи України 40–60-х років XX століття непересічною і оригінальною особистістю був Федір Якович Примак — завідувач кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб Київського медичного інституту імені О.О. Богомольця (1952–1973 рр.), доктор медичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки УРСР, знаний у широкій медичній спільноті України та за її межами як талановитий клініцист і науковець, автор наукової концепції гіпоксидозу й гіпоксично-дистонічного синдрому у клінічній медицині, учень академіків Ф.Г. Яновського та М.Д. Стражеска.

Майбутній талановитий вчений Федір Якович Примак народився 23 квітня 1899 року в селі Тамарівка (нині Софіївка) Чернігівської губернії в сім’ї селянина. Федір рано втратив матір (вона померла від черевного тифу), тому йому вже змалку разом із батьком та малолітніми братами і сестрами випала нелегка доля — пізнати тягар і гіркоти сільської праці та злиденного життя. Завдяки сприянню батька Якова Трохимовича та старшої сестри Анастасії, а також власній наполегливості маленький Федір проявляв старанність до сільської праці, а коли трохи підріс і навчився читати — у нього з’явилася цікавість та любов до книжок. Природна наполегливість сина до навчання спонукала батька віддати Федора спочатку до місцевої школи, а після її закінчення — до Ніжинської гімназії. Вже в цей період у юнака почали формуватися майбутні професійні орієнтири. Біля гімназії, де він навчався, був розташований військовий госпіталь, до якого часто надходили поранені з фронтів Першої світової війни. Насамперед страждання поранених, яких бачив юний гімназист, а також хвороба матері, про яку йому розповідав батько, вплинули на його вибір стати лікарем. Тому після закінчення гімназії Федір не сумнівався щодо своєї майбутньої професії.

У 1918 р. він вступає до Київського університету на медичний факультет. У період навчання Федора Яковича факультет було реорганізовано у самостійний медичний інститут (нині — Національний медичний університет імені О.О. Богомольця).

По закінченні інституту (1924 р.) Ф.Я. Примак проходив стажування в медичних інститутських клініках та в Бобровицькій районній лікарні Чернігівської губернії.

На запрошення академіка Феофіла Гавриловича Яновського Ф.Я. Примак з 1925 по 1928 р. працював ординатором у терапевтичній клініці Київського медичного інституту. Під безпосереднім керівництвом його першого вчителя Ф.Г. Яновського розпочалася лікарська й наукова діяльність Федора Яковича.

Після смерті Феофіла Гавриловича за пропозицією професора М.Д. Стражеска Ф.Я. Примак з 1928 по 1936 р. працював асистентом, а потім доцентом кафедри факультетської терапії Київського медичного інституту, де опановував мистецтво і майстерність педагога, науковця та лікаря. Водночас під науковим керівництвом академіків М.Д. Стражеска і М.Ф. Мельникова-Разведенкова працював співробітником клінічного відділу Інституту експериментальної біології й патології. Після успішного захисту в 1936 році докторської дисертації «Термінальні набряки м’язів» Ф.Я. Примак з 1937 до 1939 р. працював старшим науковим співробітником клінічного відділу Інституту клінічної фізіології Академії наук України.

Після отримання Ф.Я. Примаком у 1939 році професорського звання його обирають у 1940 році завідувачем кафедри факультетської терапії Львівського медичного інституту, у якому він працював до початку Великої Вітчизняної війни.

У роки війни Ф.Я. Примак був призначений головним терапевтом відділу евакогоспіталів Башкирського народного комісаріату здоров’я. Після повернення до Києва з 1944 по 1945 р. працював завідувачем відділу функціональної терапії Українського інституту клінічної медицини і за сумісництвом (з 1947 по 1952 р.) — професором факультетської терапевтичної клініки Київського медичного інституту.

У поданні-характеристиці до вченої ради Київського медичного інституту на обрання Ф.Я. Примака професором кафедри факультетської терапії академік М.Д. Стражеско писав: «...Ф.Я. Примак є одним із найосвіченіших радянських терапевтів середньої генерації. Клінічна діяльність і науково-дослідна робота Ф.Я. Примака надає йому особливого положення серед радянських терапевтів як клініциста, який має завжди свою власну позицію при опрацюванні складних клінічних питань паралельно і у поєднанні з патофізіологією і патоморфологією. Пропоную його професором кафедри факультетської терапії, яка знаходиться у моєму підпорядкуванні».

У 1946 році Ф.Я. Примак брав участь у Всесвітній конференції миру і в роботі Генеральної Асамблеї ООН.

Після смерті академіка М.М. Губергрица (1951 р.) у 1952 році Ф.Я. Примака було обрано завідувачем кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб Київського медичного інституту імені О.О. Богомольця, яку він очолював з 1952 по 1973 рік. З 1973 по 1978 р. продовжував працювати на кафедрі на посаді професора-консультанта.

Педагогічна діяльність професора Ф.Я. Примака була спрямована на збереження навчальних і методичних традицій свого попередника — професора М.М. Губергрица та своїх учителів — академіків Ф.Г. Яновського та М.Д. Стражеска. Студентські лекції Федір Якович завжди супроводжував демонстрацією тематичних хворих, орієнтуючи студентів на наукову проблематику кафедри. На практичних заняттях він продовжував традиції М.М. Губергрица: проводив їх переважно в клінічних палатах, заохочував у студентів деонтологічний підхід при спілкуванні з хворими, утверджував пріоритети безпосереднього клінічного обстеження пацієнта, часто нагадував афоризм свого вчителя Ф.Г. Яновського «ближче до хворого». У лікарській та педагогічній діяльності Ф.Я. Примака це стало своєрідним клінічним заповітом майбутнім медикам від клініциста, педагога і вченого.

У період очолювання пропедевтичної кафедри Ф.Я. Примаком були удосконалені попередні й створені нові методичні розробки та рекомендації з педпроцесу, удосконалені наочні матеріали, збільшено об’єм навчальних занять із лабораторної тематики та самостійної практичної участі в них студентів.

Талановито проявив себе Ф.Я. Примак і під час лікувально-консультативної роботи. Його пацієнтами були хворі різних клінічних профілів — серцево-судинного, пульмонологічного, гастроентерологічного, нефрологічного, ендокринологічного. Клінічні обходи Ф.Я. Примака завжди вирізнялися глибиною клінічного мислення, діагностичного таланту та аналітичним підходом до проблем лікування, у якому відстоювалися позиції боротьби з поліпрагмазією, утвердженням деонтологічних та етичних засад у спілкуванні з хворими людьми.

У відношенні до пацієнтів різних лікувальних установ м. Києва та за його межами, консультантом яких він був протягом усього свого професійного життя, а насамперед у відділеннях клінічної бази — невідкладної терапії, загальної терапії та кардіології, він завжди проявляв гуманізм, співчуття до хворого, високу духовність та інтелігентність. Ф.Я. Примак активно впроваджував у лікувальний процес різні методи оксигенотерапії — інгаляційні, ентеральні. Він одним із перших серед учених-клініцистів об’єктивно оцінив методику полярографії в дослідженні кисневої недостатності та в оцінці ефективності оксигенотерапії. Ф.Я. Примак широко впроваджував у клінічну практику метод лікування хворих у кисневих палатках не лише в разі невідкладних станів, але й при хронічних захворюваннях — гіпертонічній хворобі, атеросклерозі, ішемічній хворобі серця, серцевій недостатності, неспецифічному виразковому коліті, гепатобіліарній патології, виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки.

Наукова діяльність професора Ф.Я. Примака була багатогранною і різноспрямованою. В основному вона базувалася на трьох основних джерелах, що витікали з наукових ідей його вчителів і корифеїв клінічної і теоретичної медицини: вчення Ф.Г. Яновського про флюксію, наукова концепція М.Д. Стражеска про гематопаренхіматозний бар’єр, вчення О.О. Богомольця про сполучну тканину, а також відомих учених — теоретиків медицини Г. Струггольда і М.М. Сиротиніна про кисневу недостатність і гіпоксидози.

Особливу роль у клінічній медицині відіграли наукові дослідження Ф.Я. Примака та його учнів у вивченні порушень кисневого обміну в організмі на етапах засвоєння, транспорту й утилізації кисню при різних захворюваннях людини, насамперед при патології серцево-судинної системи, органів дихання і травлення.

Численними науковими дослідженнями було з’ясовано, що переважна більшість гострих і хронічних захворювань серця і судин проявляються клінічними і біохімічними ознаками кисневої недостатності на рівні систем зовнішнього дихання, транспортної функції крові, судинного ендотелію, внутрішньотканинних структур.

Комплексними науковими дослідженнями, проведеними Ф.Я. Примаком та його учнями, було показано, що різні розлади обміну кисню в організмі притаманні стенокардії та інфаркту міокарда (Ф.Я. Примак та С.В. Волосюк), гіпертонічній хворобі (Ф.Я. Примак, М.С. Заноздра, Є.В. Андрущенко), патології судинного ендотелію (Т.П. Малахова), ревмокардиту та ендокардиту (Г.Я. Даніш, Г.Т. Денисенко, В.К. Полішко), хронічним бронхообструктивним захворюванням (Я.Д. Бондаренко, О.І. Дзюба), гастроентерологічним хворобам (М.К. Мацаєнко, В.М. Землянський, М.Г. Несвєтов), гепатобіліарній патології (В.П. Безуглий, І.М. Щуліпенко, В.І. Білецький), системі крові (М.І. Містрюков), коматозним станам різного походження (К.Н. Лекарева), при порушеннях порфіринового обміну (Л.Г. Чернишова).

Учнями Ф.Я. Примака, крім перерахованих вище, були також К.А. Кумпан, А.Я. Асніс та інші.

Результати численних клінічних досліджень стосовно гіпоксії були підтверджені серіями експериментальних досліджень в умовах високогір’я, проведених ученими Інституту фізіології імені О.О. Богомольця НАН України під керівництвом академіка М.М. Сиротиніна і професора В.А. Березовського. Це стало базовою засадою для формування професором Ф.Я. Примаком оригінальної наукової теорії і клінічної концепції гіпоксидозу і гіпоксично-дистонічного синдрому як патологічного стану організму у вигляді структурно-морфологічних і функціональних судинних змін у відповідь на кисневу недостатність та інші розлади кисневого обміну. Морфологічним субстратом цього синдрому, за переконанням Ф.Я. Примака, був гіпоксидоз як структурна дезорганізація організму на фоні тривалої гіпоксії.

Парадигма гіпоксидозу й гіпоксично-дистонічного синдрому як універсальної, на думку Ф.Я. Примака, супутньої патології кисневого обміну, властива переважній більшості хворобливих процесів. Таке уявлення Ф.Я. Примака стало основною ідеєю і навіть сенсом творчої наукової і клінічної діяльності вченого. Ідеологія концепції гіпоксидозу й гіпоксично-дистонічного синдрому підтверджена конкретними науковими теоретичними даними і доказовими клінічними фактами, що знайшло своє відображення у численних наукових публікаціях, дисертаціях, доповідях на наукових з’їздах і конференціях.

З цієї проблеми на кафедрі за період очолювання її Ф.Я. Примаком було виконано 5 науково-дослідних робіт, захищено 27 кандидатських і 6 докторських дисертацій.

Ф.Я. Примак опублікував понад 180 наукових статей, за його редакцією видано науковий збірник «Серцево-судинна недостатність і гіпоксидози у внутрішній патології».

Особливу цінність для практичної медицини мають наукові публікації Ф.Я. Примака та його учнів з питань діагностики і терапевтичної корекції гіпоксидозу і гіпоксично-дистонічного синдрому за допомогою різних методів оксигенотерапії.

Певна частина наукових публікацій Ф.Я. Примака присвячена іншим проблемам — патології ендотелію лімфатичних судин при хронічній патології внутрішніх органів, судинній проникності при хронічних запальних процесах, гіпертонічній хворобі й ревматизмі. Всі ці патологічні стани Ф.Я. Примак патогенетично поєднував з гіпоксидозом і гіпоксично-дистонічним синдромом. З позицій сьогоденних наукових знань про судинну стінку та її важливий структурний компонент — ендотелій — ідеї Ф.Я. Примака знайшли своє підтвердження у виявленні ролі оксиду азоту як одного з важливих патогенетичних факторів атеросклеротичного процесу і формування внутрішньосудинного мікрозгортування крові при різних серцево-судинних захворюваннях, зокрема при ІХС.

Ідеї гіпоксії, гіпоксидозу і гіпоксично-дистонічного синдрому науковець і клініцист Ф.Я. Примак із властивою йому наполегливістю і принциповою завзятістю пропагував і відстоював на численних наукових з’їздах і конференціях. Особливу наукову зацікавленість і резонанс серед науковців і клініцистів викликали його програмні виступи на Міжнародному конгресі інтерністів у 1955 р. у м. Лейпцігу із доповіддю «Вікові зміни дихальної функції крові», а також на Українській республіканській науковій конференції (1960 р.) з доповіддю «Гіпоксидоз як причина атеросклерозу у гіпертоніків».

Узагалі всі наукові доповіді і публікації Ф.Я. Примака приваблювали своєю оригінальністю, гостротою висвітлення злободенних медичних проблем і винятковою актуальністю. Такими були його статті, присвячені ролі порушень кисневого обміну в патогенезі гострої і хронічної коронарної недостатності, гіпоксичним зрушенням як одному з провідних факторів ризику атеросклерозу й гіпертонічної хвороби. Певна серія наукових праць ученого присвячена військовій тематиці, зокрема раневому сепсису і принципам його лікування в тилових госпітальних установах.

Ф.Я. Примак систематично брав участь у різноманітній організаційній і суспільно-громадській роботі. Він неодноразово обирався членом правління Всесоюзної спілки терапевтів, членом правління Спілки кардіологів і терапевтів, членом Вищої атестаційної комісії, головним терапевтом МОЗ України, членом Всесоюзної кардіологічної спілки і Київської спілки терапевтів, а також членом редакційної ради журналу «Врачебное дело».

За значні заслуги перед вітчизняною наукою в галузі терапевтичної клінічної медицини, плідну працю у підготовці національних лікарських кадрів Ф.Я. Примаку присвоєно звання заслуженого діяча науки і техніки УРСР; він удостоєний урядових нагород — орденів Леніна, «Знак Пошани» та медалей.

Професор Федір Якович Примак помер 9 вересня 1981 року, залишивши після себе велику наукову та педагогічну спадщину, цікаві й ще не з’ясовані наукові та клінічні проблеми, насамперед кисневої недостатності, гіпоксидозу і гіпоксично-дистонічного синдрому в клініці та в експерименті.

Основні публікації професора Ф.Я. Примака

1. Примак Ф.Я. Термінальні набряки м’язів: Дис... д-ра мед. наук. — Київ, 1938.

2. Примак Ф.Я. Клінічні форми хронічної раневої інфекції в зв’язку з її терапією // Медичний журнал Академії наук УРСР. — 1944. — Т. ХІІІ — С. 143-155.

3. Стражеско М.Д., Примак Ф.Я. До історії організації та діяльності клінічного відділу Інституту клінічної фізіології Академії наук Української РСР // Мед. журнал Академії наук УРСР. — 1944. — Т. 13. — С. 257-262.

4. Примак Ф.Я. Стан серцево-судинної системи при раневій інфекції і сепсисі // Медичний журнал Академії наук УРСР. — 1947. — Т. ХVІІ. — С. 199-215.

5. Примак Ф.Я. Основні клінічні особливості анергічних і гіперергічних форм раневого сепсису // Медичний журнал Академії наук УРСР. — 1947. — Т. ХVІІ. — С. 216-225.

6. Примак Ф.Я. Недостаточность кровообращения и гипоксия // Тр. VІІ съезда терапевтов УССР. — Киев: Госмедиздат УССР, 1962. — С. 57-64.

7. Примак Ф.Я. Сердечно-сосудистая неполноценность и гипоксидозы во внутренней патологии. Сборник / Под ред. Ф.Я. Примака. — Киев: Госмедиздат УССР, 1963. — 179 с.

8. Примак Ф.Я. Гипоксически-дистонический синдром в клинике ревматизма // Сердечно-сосудистая неполноценность и гипоксидозы во внутренней патологии / Под ред. Ф.Я. Примака. — Киев: Госмедиздат УССР, 1963. — С. 8-16.

9. Примак Ф.Я., Фридман И.Б., Волосюк С.В. Киевская терапевтическая школа и больница имени Октябрьской революции // Очерки истории высш. мед. образования и науч. мед. школ на Украине. — Киев, 1965. — С. 224-231.

10. Примак Ф.Я. Гипоксические и дистонические состояния, их клиника и терапия. Материалы научно-практической конференции / Под общ. ред. проф. Ф.Я. Примака. — Киев: Изд-во Киевского ин-та имени А.А. Богомольца, 1967. — 203 с.

11. Примак Ф.Я. Анаэробный обмен и гипоксидозы // Гипоксические и дистонические состояния, их клиника и терапия. Материалы научно-практической конференции / Под общ. ред. проф. Ф.Я. Примака. — Киев: Изд-во Киевского ин-та имени А.А. Богомольца, 1967. — С. 147-149.

12. Примак Ф.Я., Землянский В.Н. Методические рекомендации по комплексному лечению больных неспецифическим язвенным колитом. — Киев, 1975. — 28 с.

13. Примак Ф.Я. Значение работ Н.Д. Стражеско военного времени // Врачебное дело. — 1978. — № 8. — С. 140-143.

14. Примак Ф.Я. Нарушение функций физиологической системы соединительной ткани в клинике внутренних болезней // Врачебное дело. — 1980. — № 4. — С. 80-83.

Підготував І.М. Щуліпенко, професор кафедри
пропедевтики внутрішньої медицини № 1 
Національного медичного університету
імені О.О. Богомольця 


Похожие статьи

Авторы: І.М. ШУЛІПЕНКО, д.м.н., професор; Національний медичний університет імені О.О. Богомольця, кафедра пропедевтики внутрішніх хвороб № 1
Журнал «Внутренняя медицина» 1(1) 2007
Дата: 2007.10.18
Рубрики: Семейная медицина/Терапия, Терапия
Разделы: История медицины
Авторы: А.С. Свінціцький, д.м.н., професор, завідувач кафедри внутрішньої медицини № 3, М.І. Дземан, к.м.н., доцент, Національний медичний університет імені О.О. Богомольця
Журнал «Внутренняя медицина» 4(10) 2008
Дата: 2008.11.04
Рубрики: Семейная медицина/Терапия, Терапия
Разделы: История медицины

Вернуться к номеру