Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.


Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

 

International journal of endocrinology 4(16) 2008

Back to issue

«Прислуховуймося до потреб свого організму, розуміймо й відчуваймо його!»

Юрій Андрухович — поет, прозаїк, есеїст, перекладач, ініціатор і учасник багатьох літературно-артистичних перформенсів, автор чотирьох романів і п’яти поетичних збірок, а також незліченної кількості есеїв, перекладів, кількох випадкових кіносценаріїв, однієї зовсім неочікуваної п’єси та однієї довго очікуваної авторської антології.
 

— Пане Юрію, чи стане культ здоров’я в нашій країні головним, як це проголошувалося за часів колишнього Союзу? Яке Ваше ставлення до здоров’я як до найбільшої цінності?

— Я думаю, що при Союзі не найкращим чином втілювалася турбота про здоров’я людей, але це тема окремої розмови. У той час було економічно неефективне суспільство дефіциту. А дефіцити так чи інакше впливали на стан здоров’я. На сьогодні існують інші об’єктивні показники. Вважаю, що не так важливі показники середньої тривалості життя, як його якість. Спілкуючись із людьми із Західної Європи, відчуваєш, якої якості життя вони досягли. У 90-річному віці вони подорожують світами, вивчають якусь нову іноземну мову, зрештою, беруть новий шлюб. Ми в цьому плані відчутно відстаємо. Але це залежить передусім від усвідомлення людьми свого життя. Людина в нас швидко старіє, витрачаючи сили на боротьбу з реаліями сьогодення, і не зацікавлена в збільшенні тривалості життя.

Загалом непогано, що наші люди народжують дітей у більш молодому віці порівно з країнами Західної Європи. Але коли в нашому суспільстві 40-річна людина вже має ознаки старості, то в країнах Заходу жінки в цьому віці лише починають народжувати дітей (і хоча лікарі далеко не завжди таке схвалюють, це залишається масовим явищем). У цей час, коли народжується немовлятко, у жінок прокидається відчуття молодості. До цього часу людина працювала на кар’єру, а тепер — на продовження роду, і вона радіє своїм досягненням.

Ось так проявляється внутрішня конституційна налаштованість жити довго.

У 40–42 роки ти молодий, і в 60 — ти молодий, бадьорий. У нас дещо не так. Ми не завжди прислуховуємося до потреб свого організму, не завжди розуміємо й відчуваємо його.

Хворобливий синдром — це ніби сигнал із боку організму як партнера. Подібні симптоми часто виникають у чоловіків у так звані перехідні періоди — 39–40, 49–50 років, коли є загроза інфарктів та інших серцево-судинних катастроф. Мене також не обминули серцеві аритмії, якийсь внутрішній неспокій, тому я для себе зробив певні висновки: припинив паління, обмежив вживання алкоголю, щоденно роблю комплекс певних силових вправ.

Однак мій спосіб життя усе одно важко назвати здоровим — він швидше богемний.

Мене стимулює не самоціль — бути здоровим, а насамперед бажання подобатися жінкам.Тому що коли людина хвора, це неможливо, та й взагалі — не до них.

Тому слід прислуховуватися до свого організму й стежити за ним.

Одними циркулярами Міністерства охорони здоров’я неможливо продовжити життя людей у нашій країні. Треба радіти життю. Ми ж схильні нарікати на все, бути незадоволеними. Звісно, не потрібно постійно посміхатися, але чи не забагато ми нарікаємо? Мене вразило, що соціологічне опитування, проведене в усіх колишніх республіках СРСР, показало: українці найбільш незадоволені своїм життям.

Але ж нам, зрештою, не найгірше живеться… Ми — нація переконаних нарікальників і штучних невдах.

— Чому, на Вашу думку, спостерігається ріст захворюваності населення на цукровий діабет?

— Через більші можливості людей у харчуванні. Спостерігаючи, наприклад, за нашими молодими підприємцями — а ці чоловіки добре і смачно харчуються, переплавляючи всі стреси в надмірне вживання їжі та алкоголю — бачиш, що це насамперед відбивається на їхньому зовнішньому вигляді.

Тому маємо, з одного боку, «добробут» людей у вигляді надмірного харчування, а з іншого — становище, коли їхніх заробітків недостатньо для того, щоб займатися якимось вишуканим видом спорту і не ходити з такими черевами. Це проміжна стадія добробуту на сьогодні.

Цілком можливо, що прогресуючий у нашій країні діабет є одним із наслідків цього «первинного» (харчового) добробуту.

— Як Ви ставитеся до людей, які обіцяють зцілення від цукрового діабету так званими нетрадиційними методами?

— Я не вірю їм загалом. Я вірю в прогрес науки, у досягнення медицини. Якби не було такого прогресу медицини, то не було б такої якості й тривалості життя людей у Європі. Їх же там не знахарі лікують і не ворожбити, а нормальні дипломовані лікарі! Це об’єктивні речі. Звичайно, існує ще й таке, про що ми не знаємо, ще багато недослідженого в людині — на щастя, цьому дослідженню взагалі ніколи не буде кінця. Тому окремим індивідуумам допомагають і нетрадиційні методи. Але я прихильник класичної медицини.

— Що Ви хотіли б побажати нашим читачам?

— Дуже важливим для людей вашої спеціальності, крім професійного зростання, є спілкування з мистецтвом. Більше глибоких зворушень і чистіших думок!

Розпитував Володимир Паньків


Similar articles

Authors: ВАСИЛЬ НЕТЯЖЕНКО, член-кореспондент АМН України, д.м.н., професор, Національний медичний університет імені О.О. Богомольця
"Internal medicine" 3(3) 2007
Date: 2007.10.04
Categories: Family medicine/Therapy, Therapy
Sections: Medicine. Doctors. Society
Authors: Б.Г. Веденко, к.м.н., В.А. Мельник - Вінницька обласна клінічна лікарня ім. М.І. Пирогова; В.Г. Даценко, к.м.н., заслужений лікар України Вінницький обласний спеціалізований клінічний диспансер радіаційного захисту населення
"News of medicine and pharmacy" 13-14 (423-424) 2012
Date: 2012.09.27
Authors: Б.И. ПАЛАМАРЬ, председатель ассоциации врачей г. Киева, главный врач клинической больницы № 3, г. Киев
"News of medicine and pharmacy" 8(212) 2007
Date: 2007.12.18
Sections: Medicine. Doctors. Society

Back to issue