Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

International journal of endocrinology 6(18) 2008

Back to issue

Частота і клінічне значення мікроальбумінурії в різних популяціях

Authors: Н.В. Пасєчко, Л.М. Вацик, І.В. Паньків, Кафедра внутрішньої медицини Тернопільського державного медичного університету ім. І.Я. Горбачевського

Categories: Endocrinology

print version

При вивченні різних механізмів протеїнурії звертає на себе увагу той факт, що при різних ураженнях ниркових структур одним із перших у сечі з’являється найважливіший білок плазми — альбумін, а його концентрація в ній прямо пропорційна тяжкості патології ниркового фільтра. Крім того, рівень і динаміка мікроальбумінурії (МАУ) дозволяють прогнозувати швидкість розвитку нефропатії задовго до появи її клінічних проявів. Залежно від кількості втраченого альбуміну виділяють: нормоальбумінурію — стан, що характеризується швидкістю екскреції альбуміну з сечею в межах від 0 до 20–30 мг/добу і зустрічається у здорових осіб; мікроальбумінурію — екскреція альбуміну нижча від рівня, що визначається якісним тестом, але вища від рівня в загальній популяції (в межах від 20–30 до 300 мг/добу); макроальбумінурію — стан вираженої протеїнурії, при якому втрата альбуміну перевищує 300 мг/добу і характеризується проградієнтним прогресуванням ниркової недостатності [31].

МАУ вважається першою і часто єдиною неспецифічною ознакою функціональних і початкових морфологічних порушень нирки, що спостерігаються при появі й прогресуванні захворювань, коли нирка є основним органом-мішенню [22].

У дослідженні MONICA (MONItoring of CArdiovascular events) встановлено, що наявність МАУ підвищує в 2,4 раза ризик розвитку коронарної хвороби серця порівняно з нормальним рівнем екскреції альбуміну з сечею [65].

Дослідження поширеності МАУ в популяції об’єктивно здорових осіб дає можливість відповісти на запитання стосовно її реальної частоти, однак таких праць дуже мало. Найвагоміше дослідження проведене 1992 р. P. Matcalf за участю 5670 осіб віком від 40 до 78 років. Критерієм включення була індивідуальна оцінка стану свого здоров’я як «практично здоровий». Після обстеження й виключення гіперглікемії, артеріальної гіпертензії (АГ) і гіпертригліцеридемії залишилося 3597 осіб (64 %). Регресійний аналіз частоти латентно перебігаючих патологічних процесів (за наявності МАУ), виявлених серед осіб, які себе вважали здоровими, на перше місце вивів підвищений рівень АТ. У 2,5 % таких осіб рівень МАУ становив 30–44 мг/л, у 95 % цей показник не перевищував 19 мг/л, у решти — 28 мг/л. Досліджуючи швидкість екскреції альбуміну, P. Matcalf встановив, що у 95 % популяції здорових людей цей показник не перевищує 20 мкг/хв. Відношення альбумін/креатинін у 95 % осіб не перевищувало 1,43 (у чоловіків) і 1,8 мг/ммоль (у жінок). Отже, автор вважає, що рівень МАУ 20 мг/л в популяції об’єктивно здорових людей зустрічається в 5 % випадків, що і визначає межу норми МАУ.

Інші дослідження, присвячені цьому питанню, не такі численні (табл. 1). Аналіз таблиці засвідчує методологічну розрізненість досліджень як за характером зразка сечі, так і за показником, що вивчався. З метою уніфікації отриманих відомостей нами здійснено субаналіз даних осіб із досліджень (табл. 1).

Критеріям відбору відповідали 8797 пацієнтів: європейці, наявність об’єктивного контролю здоров’я, оцінка МАУ в добовій сечі, вік від 20 до 80 років. Результати субаналізу: концентрація альбуміну в добовій сечі понад 30 мг/л — у 6,3 % вибраної популяції, швидкість екскреції альбуміну з сечею понад 20 мкг/хв — у 6,7 %, що майже відповідає аналогічним даним, отриманим у дослідженні P. Matcalf.

Загальноприйнята концепція кардіоренальних взаємозв’язків, що передбачає спільність механізмів формування і прогресування ураження серцево-судинної системи і нирок при деяких поширених у загальній популяції захворюваннях (есенціальна артеріальна гіпертензія, цукровий діабет (ЦД), ожиріння, хронічна серцева недостатність, атеросклероз), на сьогодні вважається підставою для застосування багатьох терапевтичних стратегій, ефективних насамперед із прогностичної точки зору [1, 100].

Особливої актуальності у зв’язку з цим набуває пошук маркерів, що вірогідно відображають порушення кардіоренальних взаємовідносин та їх динаміку при застосуванні відповідних методів лікування. До таких маркерів належить МАУ, уявлення про діагностичне значення якої за останні роки зазнали докорінних змін. Традиційно МАУ як екскрецію з сечею альбуміну, що не перевищує 300 мг/добу і не реєструється звичайними методами для виявлення протеїнурії, пов’язували лише з розвитком діабетичної нефропатії [2, 101]. Однак упровадження в клінічну практику якісних (використовуються здебільшого для скринінгу) і кількісних методів виявлення МАУ дозволило оцінити частоту цього феномена не лише у хворих на цукровий діабет, але й у загальній популяції, особливо при артеріальній гіпертензії та інших серцево-судинних захворюваннях, що сприяло докорінному перегляду поглядів на цей лабораторний показник [3, 105].

У великому популяційному дослідженні NHANES III найбільша поширеність МАУ (28,8 %), як і очікувалося, встановлена у хворих на ЦД, однак досить значна частота МАУ (16,0 %) спостерігалася і при АГ без супутніх порушень вуглеводного обміну [4]. Результати цього дослідження свідчать про те, що для виявлення одного пацієнта з МАУ слід провести скринінг у 3 хворих на ЦД, у 7 — на АГ або в 6 осіб віком понад 60 років [5]. МАУ була виявлена в 13,7 % мешканців Японії — представників загальної популяції віком понад 40 років, включених у дослідження Takahatа; її появі сприяли АГ, ожиріння, ЦД типу 2, а також збільшення екскреції з сечею натрію та сечової кислоти [6].

Очевидно, що при есенціальній АГ, яка не поєднується з інсулінорезистентністю (ІР) або ЦД типу 2, МАУ відображає гіпертонічне ураження нирок, кінцевим етапом якого є глобальний нефроангіосклероз [7–9, 104]. Разом із тим МАУ не завжди спостерігається лише при тривало існуючій і не цілком адекватно контрольованій АГ. Так, реєстр NHANES III демонструє, що вже підвищений нормальний артеріальний тиск за класифікацією JNC 7 (130–139/85–89 мм рт.ст.) [10] сприяє розвитку МАУ: її ймовірність у цієї категорії пацієнтів збільшується в 2,13 раза порівняно зі строго нормотензивними. Збільшення середнього АТ на 10 мм рт.ст. підвищує ризик виникнення МАУ в 1,41 раза, систолічного АТ — в 1,27 раза, діастолічного АТ — в 1,29 раза [11].

Підвищення АТ, особливо систолічного, вважається однією з найвагоміших у популяції детермінант МАУ [12, 13, 103]. У великому дослідженні GUBBIO, що включало 1567 чоловіків і жінок віком від 45 до 64 років без МАУ і ЦД в анамнезі, ризик розвитку МАУ зростав в 4,95 раза за наявності ізольованої систолічної АГ і в 1,71 раза при підвищенні пульсового АТ на кожні 15 мм рт.ст. [14]. У пацієнтів з есенціальною АГ і поширеним атеросклерозом, але без ЦД підвищення пульсового АТ завжди сприяє появі МАУ [15].

Разом із тим імовірність появи стійкої МАУ при есенціальній АГ істотно зростає при збільшенні супутніх факторів ризику (порушення обміну ліпопротеїнів, ожиріння, паління, гіперурикемія, гіпергомоцистеїнемія) [16, 97]. Поряд із постійним підвищеним АТ чітко обгрунтований зв’язок МАУ з ЦД [17, 102] та ІР: рівень інсуліну плазми натще значно вищий в осіб, у яких екскреція альбуміну з сечею становить від 30 до 300 мг/добу, порівняно з тими, у кого МАУ відсутня [18]. Внесок ІР у формування МАУ при есенціальній АГ переконливо підтверджується встановленою можливістю препаратів інсулін-сенситайзерів знижувати сечову екскрецію альбуміну [19].

Добре відомий взаємозв’язок між МАУ та ожирінням: так, у дослідженні GUBBIO при збільшенні індексу маси тіла (ІМТ) на 4 кг/м2 ймовірність підвищення екскреції альбуміну з сечею зростала в 1,83 раза в чоловіків і в 1,33 раза в жінок [20]. Як й інші варіанти ураження органів-мішеней та ускладнень есенціальної АГ прогностично несприятливим вважають абдомінальне ожиріння: значення збільшення окружності талії як однієї з головних детермінант МАУ підтверджене результатами досліджень загальної популяції [21, 22]. За наявності МАУ в нормотензивних мешканців Південної Кореї величини ІМТ та окружності талії були максимальними [23]. Збільшення екскреції альбуміну з сечею при абдомінальному ожирінні розглядають як наслідок органотоксичної дії гормонів, продукованих адипоцитами, у тому числі індукції ними дисфункції ендотеліоцитів [24]. При властивому для осіб з абдомінальним ожирінням надлишку лептину в сироватці крові МАУ вдається зареєструвати і за відсутності інсулінорезистентності та АГ [25]. Навпаки, збільшення плазмової концентрації адипонектину — синтезованого клітинами жирової тканини медіатора, що запобігає несприятливим наслідкам гіперлептинемії та гіперінсулінемії, — знижує ймовірність МАУ [26]. У пацієнтів з ожирінням зростає експресія плазмових маркерів ендотеліальної дисфункції — розчинного Е-селектину, молекул адгезії ICAM-1 і VCAM-1; при цьому АТ і параметри, що характеризують вуглеводний обмін, залишаються нормальними [27].

Постійна МАУ виникає як наслідок впливу й інших серцево-судинних факторів ризику, першочерговою мішенню яких є судинний ендотелій. До них належать, зокрема, гіпергомоцистеїнемія: у дослідженні Hoorn підвищення рівня гомоцистеїну на 5 мкмоль/л збільшувало ймовірність МАУ в 1,38 раза [28]. Гіперурикемія, значення якої в порушеннях функції ендотеліоцитів доведене шляхом усунення її ознак (наприклад, поліпшенням параметрів ендотелійзалежної вазодилатації) при призначенні алопуринолу [29], також сприяє розвитку МАУ, що підтверджено результатами дослідження крові у здорових донорів [30] та в осіб, у яких показники АТ перебували в діапазоні від 120/80 до 140/90 мм рт.ст. [31]. Зрозуміла висока частота виявлення МАУ в пацієнтів із метаболічним синдромом, при якому вона також відображає вираженість дисфункції ендотелію [32, 33].

Виникнення МАУ — локально-ниркового маркера генералізованих порушень функції ендотелію — завжди супроводжується її проявами, наприклад погіршенням ендотелійзалежної вазодилатації, що констатується за допомогою спеціальних функціональних проб [25, 34, 35]. Поряд із функціональними розладами у хворих з МАУ відзначають й ознаки ураження структур ендотеліоциту, зокрема, зниження об’єму глікокаліксу [36]. Досить переконливі асоціації МАУ із загальноприйнятими маркерами високого ризику серцево-судинних ускладнень, наприклад підвищенням сироваткової концентрації С-реактивного білка в пацієнтів з есенціальною АГ [37, 98]. Поєднання МАУ з активацією гострофазової відповіді, на яку вказує збільшення рівня С-реактивного білка в сироватці крові, частіше відзначають при есенціальній АГ, обтяженій палінням, ожирінням, підвищеною препрандіальною глікемією, «повним» метаболічним синдромом, а також гіпертрофією лівого шлуночка з найбільшими величинами АТ за даними його добового моніторування [38]. Аналіз даних групи, яка складалася з 658 мешканців Копенгагена 50–89 років, показав, що МАУ, як й інший загальновизнаний маркер високого серцево-судинного ризику — підвищення плазмового рівня N-амінотермінального фрагмента мозкового натрійуретичного пропептиду (NT-proBNP), свідчать на користь високого ризику розвитку основних серцево-судинних ускладнень і смерті впродовж перших 5 років [39]. Отже, МАУ можна з високим ступенем вірогідності використовувати для оцінки ймовірності серцево-судинних ускладнень, у тому числі фатальних. Обгрунтованість її визначення з цієї точки зору при есенціальній АГ, поширеному атеросклерозі, ішемічній хворобі серця (ІХС), серцевій недостатності та різних обмінних порушеннях, у тому числі метаболічному синдромі, підтверджена результатами проспективних клінічних досліджень [40, 103].

Результати обстеження 1254 хворих на есенціальну АГ, які отримували антигіпертензивну терапію, свідчать про те, що наявність МАУ збільшує ризик серцево-судинних захворювань в 1,32 раза [41]. Упродовж 7-річного спостереження за 141 пацієнтом з есенціальною АГ R. Bigazzi і співавт. (1998 р.) констатували серцево-судинні ускладнення у 21,3 % представників групи з МАУ і лише у 2,3 % тих, у кого її не було (p < 0,0002) [14]. У дослідженні MARPLE, до якого ввійшли 3529 хворих на есенціальну АГ з призначенням антигіпертензивних препаратів (базисним був раміприл), було виявлено, що наявність МАУ збільшує ймовірність серцево-судинних ускладнень і смерті на 54,7 % [43]. У проспективному дослідженні за участю 2085 осіб з есенціальною АГ, у тому числі так званою пограничною, було підтверджено, що МАУ асоціюється з більше ніж 4-разовим підвищенням імовірності розвитку ІХС впродовж 10 років [44].

Очевидно, не слід вважати, що МАУ можлива лише при тривало існуючій есенціальній АГ. S. Cottone і співавт. (2006 р.) виявили МАУ і в частини молодих хворих із нетривало існуючою АГ без ознак атеросклерозу: при цьому в них також було відзначене підвищення сироваткової концентрації молекул адгезії ICAM-1 і VCAM-1 [25]. Можливість розвитку дисфункції ендотелію вже на першому етапі формування есенціальної АГ доповнюється даними дослідження K. Klausen і співавт. (2006 р.), які встановили, що навіть при початковій МАУ ризик смерті збільшується майже вдвічі. У зв’язку з цим на сьогодні запропонована нова версія визначення МАУ (20–200 мг/дл), використання якої визнане більш обгрунтованим при стратифікації ризику серцево-судинних ускладнень [53–55, 104].

Відзначається поєднання МАУ з іншими варіантами уражень органів-мішеней при есенціальній АГ, до яких, згідно з рекомендаціями експертних комітетів (European Society of Hypertension), зараховують доклінічні, потенційно стабілізовані стани, їх діагностика вимагає спеціальних методів дослідження [50, 51]. Частота гіпертрофії лівого шлуночка у хворих на есенціальну АГ з МАУ може досягати 55 %, гіпертонічної ретинопатії — 69 % [52]. Навіть помірне підвищення екскреції альбуміну з сечею збільшує ймовірність виявлення гіпертрофії лівого шлуночка більше ніж у 1,5 раза [53]. Зв’язок між МАУ і збільшенням індексу маси міокарда лівого шлуночка — найбільш надійною ехокардіографічною ознакою гіпертрофії лівого шлуночка — підтверджений результатами аналізу популяції пацієнтів з есенціальною АГ високого ризику, включених у дослідження LIFE [54]. Поєднання варіантів уражень органів-мішеней, включаючи МАУ, майже вдвічі частіше реєструють у пацієнтів, які характеризуються найбільш несприятливими типами добової кривої АТ (non-dippers; 71,4 % порівняно з 30 % у групі dippers, p = 0,04) [55]. Дослідження МАУ, як і визначення сироваткового рівня креатиніну, ЕКГ і/або ехокардіографія, а також УЗД сонних артерій необхідні всім хворим на есенціальну АГ: ігнорування цих методів обстеження призводить до того, що не менше ніж у 50 % випадків замість високого або дуже високого ризику ускладнень констатують помірний або низький ризик, що, у свою чергу, зумовлює малоефективну лікувальну тактику [56].

Отже, цілеспрямований пошук МАУ — один із найвірогідніших способів передбачення гострого інфаркту міокарда, мозкового інсульту й смерті від серцево-судинних ускладнень. Так, K. Borch-Johnsen і співавт. (1999 р.) обстежили на наявність МАУ 2085 осіб без ІХС, ЦД, хронічних захворювань нирок та інфекцій сечовивідних шляхів. Через 10 років спостереження за ними встановлено, що підвищення сечової екскреції альбуміну збільшує ризик ІХС в 2,3 раза (p = 0,002) [16]. У процесі популяційного дослідження EPIC-Norfolk, що містило 22 368 представників загальної популяції віком від 40 до 79 років і 1596 пацієнтів з ІХС, було встановлено, що в початково здорових осіб МАУ підвищує ймовірність розвитку ІХС в 1,36 раза. При ІХС збільшення екскреції альбуміну з сечею супроводжується зростанням ризику смерті в 1,61 раза [58].

МАУ — один із найбільш вірогідних маркерів ризику несприятливого завершення при гострому інфаркті міокарда і гострих порушеннях мозкового кровообігу. G. Berton і співавт. (2001 р.) визначали альбумінурію в 432 хворих на гострий інфаркт міокарда в трьох відділеннях невідкладної кардіології. При подальшому спостереженні за ними встановлено, що в пацієнтів із МАУ ризик смерті впродовж першої доби збільшувався в 3,6 раза, на третій день — у 4,9 раза і на сьомий — у 4 рази [13]. За наявності МАУ у хворих на гострий інфаркт міокарда майже в 5 разів зростає частота набряку легень і майже в 4 рази шлуночкових аритмій, а смертність — майже в 10 разів [60]. Аналогічні результати отримані й при оцінці прогностичного значення МАУ при мозкових інсультах. Смертність пацієнтів з МАУ більше ніж у 7 разів перевищувала аналогічний показник серед хворих без підвищення екскреції альбуміну з сечею [61].

Асоціація МАУ із збільшенням жорсткості судинної стінки продемонстрована в декількох клінічних дослідженнях [62, 63, 101]. У пацієнтів, які страждають від синдрому переміжної кульгавості, наявність МАУ вказує на високу ймовірність атеросклеротичного ураження коронарних артерій [64]. Результати дослідження The Bruneck Study за участю 684 представників загальної популяції свідчили про збільшення поширеності атеросклерозу (числа залучених судинних басейнів) при зростанні сечової екскреції альбуміну [65].

Отже, МАУ — один із найбільш надійних маркерів високої ймовірності ризику розвитку серцево-судинних ускладнень, у тому числі фатальних. До медіаторів, що сприяють її появі, належать компоненти гіперактивованої ренін-ангіотензин-альдостеронової системи, у тому числі ангіотензин II [66, 67]. Блокада його ефектів дозволяє істотно коректувати функцію ендотелію, сприяючи зменшенню (або навіть повному усуненню) підвищеної екскреції альбуміну з сечею [68]. Переконливі аргументи на користь призначення інгібіторів ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ) усім хворим із МАУ незалежно від її походження і навіть при відносно невисоких величинах систолічного й діастолічного АТ отримані в процесі виконання дослідження PREVEND IT.

Метою дослідження PREVEND IT була оцінка впливу інгібіторів АПФ (фозиноприл) і статину (правастатин) на серцево-судинну захворюваність і смертність в осіб з МАУ без АГ і гіперхолестеринемії. Первинними кінцевими точками дослідження вважали частоту смертей від серцево-судинної патології, госпіталізацій, зумовлених серцево-судинними захворюваннями, і число випадків термінальної ниркової недостатності [69].

Хворі були рандомізовані на групи фозиноприлу й правастатину; кожній з груп, які отримували лікування, відповідала група плацебо. Понад 50 % пацієнтів у всіх чотирьох групах були курцями; ЦД відзначено в 3 % хворих. Середня тривалість спостереження становила 46 ± 7 міс. [70].

У хворих, які отримували фозиноприл, було зареєстроване вірогідне зниження систолічного (на 5,1 мм рт.ст.) і діастолічного (на 4,3 мм рт.ст.) АТ. Приймання правастатину призводило до зменшення рівня загального холестерину (на 43,3 мг/дл) і ЛПНЩ (на 45,6 мг/дл). У групах плацебо змін відповідних показників не спостерігали [70].

Призначення фозиноприлу супроводжувалось зменшенням рівня альбумінурії на 33,5 % від початкового вже до кінця першого місяця; ефект зберігався впродовж усього дослідження і до його завершення становив 26,3 % від початкової величини екскреції альбуміну з сечею. В інших групах, у тому числі правастатину, вірогідної зміни показника альбумінурії не було зареєстровано [70].

Події, що розглядалися як первинна кінцева точка дослідження, були відзначені в 5,2 % пацієнтів. Використання фозиноприлу знижувало частоту серцево-судинних ускладнень на 40 % порівняно з плацебо, хоча відмінність не була статистично вірогідною (3,9 % у групі фозиноприлу проти 6,5 % у групі плацебо, p = 0,098). Правастатин дозволяв зменшити ймовірність подій, що розглядалися як первинна кінцева точка, на 13 % (4,8 % у групі правастатину проти 5,6 % у групі плацебо, p = 0,649) [70].

При оцінці прогнозу було встановлено, що в групі плацебо з найвищим рівнем екскреції альбуміну з сечею ризик серцево-судинних ускладнень був найбільшим. У хворих з альбумінурією, що не перевищувала 50 мг/добу, фозиноприл на 29 % зменшував ризик подій, які належали до первинної кінцевої точки; призначення цього препарату пацієнтам із більшим рівнем екскреції альбуміну з сечею знижувало ризик несприятливих наслідків на 60 % [70]. Загалом використання фозиноприлу серед хворих із максимальною альбумінурією дозволило досягнути помітного зменшення ймовірності розвитку ускладнень до рівня, відзначеного в осіб з найменшим показником альбуміну в сечі.

Антимікроальбумінурична дія інгібіторів АПФ при АГ продемонстрована неодноразово; найбільш переконливо — у хворих на ЦД. У великому дослідженні HOPE 3577 пацієнтів із 9541 страждали від ЦД типу 2. Вік хворих перевищував 55 років; поряд з АГ у них був виявлений ще принаймні один серцево-судинний фактор ризику і/або серцево-судинне ускладнення в анамнезі. Оцінювали вплив раміприлу на ймовірність нефатальних гострого інфаркту міокарда, мозкового інсульту й серцево-судинної смерті (первинна кінцева точка). У групі з МАУ (31,9 % хворих) також вивчали частоту виникнення клінічно явного ураження нирок, порівнюючи її в групі плацебо і в пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ (дослідження MICRO-HOPE) [71].

Поряд із значним зниженням частоти серцево-судинних ускладнень при застосуванні раміприлу вдалося досягти значного (на 24 %) зменшення ризику розвитку діабетичної нефропатії (p = 0,027) порівняно з плацебо. Приймання раміприлу значно сповільнювало темп збільшення екскреції альбуміну з сечею [72]. Отже, результати дослідження MICRO-HOPE вказують на необхідність призначення інгібітору всім хворим з АГ і МАУ, пов’язаною з ЦД.

Можливість прямого впливу інгібіторів АПФ на експресію маркерів ендотеліальної дисфункції можна вважати встановленою. У хворих на ЦД типу 2 з помірною АГ S. Gasic і співавт. (1999 р.) через 12 тижнів лікування фозиноприлом спостерігали зниження екскреції судинної молекули адгезії VCAM-1 на 19 %, що відбувалося паралельно зі зміною величини МАУ, яка до кінця лікування зменшилася на 44 % [40]. M. Graninger і співавт. (2004 р.) відзначили вірогідне зниження циркулюючих рівнів VCAM-1, ICAM-1 і Е-селектину після призначення еналаприлу добровольцям із гіперхолестеринемією [45]. При АГ 10-тижневе приймання інгібіторів АПФ призводило до зменшення плазмової концентрації фактора Віллебранда [75]. Отже, зниження екскреції альбуміну з сечею під впливом інгібіторів АПФ слід вважати відображенням нормалізації функції ендотеліоцитів [76].

Спеціального обговорення заслуговують фактори, що зумовлювали виникнення МАУ в учасників дослідження PREVEND IT. У більшості з них були відсутні порушення вуглеводного обміну, рівень загального холестерину в усіх був нормальним [69]. Серед факторів, що сприяють збільшенню екскреції альбуміну з сечею, можна відзначити надмірну масу тіла: середня величина ІМТ в осіб, включених у дослідження PREVEND IT, становила 26 ± 4 кг/м2. P. Valensi і співавт. (1996 р.) показали, що частота МАУ, яка становила 12 % в осіб з ІМТ > 27 кг/м2, підвищувалась до 19,2 % за наявності в них АГ [99]. Продемонстровано, що при зниженні надмірної маси тіла вдавалось досягнути не лише зменшення підвищеного АТ, але й альбумінурії [78].

Поширеність паління в групах дослідження становила 36,2–43,6 %. Не менше 31,4 % учасників дослідження PREVEND IT відзначали паління в анамнезі [69]. Результати багатьох популяційних досліджень указують на існування значущого зв’язку між палінням і МАУ [79, 80], причому збільшення екскреції альбуміну з сечею досить імовірне не лише в тих, хто палить в даний час, але й серед курців у минулому [81]. Також встановлена можливість значного зменшення альбумінурії при припиненні паління [82].

Пацієнти, включені в дослідження PREVEND IT, не були строго нормотензивними. Величина АТ, позначена як максимально припустима для участі в дослідженні, становила 160/100 мм рт.ст., що дало можливість рандомізувати хворих, які страждають від АГ

I ст. Вважають, що МАУ виникає лише при тривало існуючій АГ високого ступеня, завжди асоційованій з ураженням органів-мішеней, хоча збільшення екскреції альбуміну з сечею реальне і при відносно незначному підвищенні АТ [12, 99].

Хоча значна частина хворих, включених у дослідження PREVEND IT, страждала АГ, його результати є обгрунтуванням для призначення інгібіторів АПФ і нормотензивним пацієнтам з МАУ. Збільшення екскреції альбуміну з сечею при нормальному АТ не належить до числа рідкісних у популяції ситуацій. H. Hillege і співавт. (2001 р.), обстеживши 40 619 осіб, які вважали себе практично здоровими, встановили МАУ в 3200 (7,9 %) із них, причому 2311 (72,2 %) представників цієї групи не страждали від АГ і ЦД [47]. У популяційному дослідженні CARDIA у 70 % пацієнтів з МАУ показники АТ і глікемії залишались в межах норми [84]. Разом із тим, незважаючи на відсутність АГ і ЦД, хворі з МАУ завжди характеризуються більшим порівняно із загальною популяцією рівнем ризику розвитку серцево-судинних ускладнень [85, 86].

Ураховуючи значення поєднаних з АГ факторів ризику в розвитку МАУ [87], учасники дослідження PREVEND IT (курці і/або особи з надмірною масою тіла і рівнем АТ, близьким до нормального) вважаються «ідеальними» об’єктами для профілактичних заходів, скерованих на корекцію способу життя, — лікування нікотинової залежності, ожиріння, призначення безсольової дієти. На жаль, прихильність до таких лікувальних заходів та їх ефективність часто незначні, у зв’язку з чим для поліпшення прогнозу в таких випадках доводиться відразу призначати активну терапію; при МАУ пріоритет належить саме інгібіторам АПФ.

Значний інтерес становить пошук нових факторів схильності до МАУ, у тому числі генетичних. Так, у хворих на есенціальну АГ виникненню МАУ може сприяти носійство D-алеля гена АПФ (ID- і DD-варіанти гена) [88, 89]. При ЦД типу 2 МАУ, очевидно, виникає частіше за наявності Т-алеля і ТТ-варіанта гена ангіотензиногену [90]. Схильність до МАУ при есенціальній АГ може визначати також і взаємодія DD-варіанта гена АПФ і гомозиготного носійства алеля 460Gly [91]. Усі гени, здатні брати участь у формуванні МАУ, до певної міри відповідальні також і за розвиток феномену солечутливості [92].

Продовжуються пошуки детермінант МАУ зовнішнього середовища. За даними популяційного реєстру NHANES III, ризик її значно вищий у групі з низькими доходами [93]. Пояснення цього епідеміологічного феномена вимагає подальших досліджень, однак можна припустити, що надмірна кількість кухонної солі й насичених вуглеводів, а також висока частота паління, властиві цій категорії населення, призводять до збільшення поширеності АГ та ожиріння, закономірним наслідком чого є зростання числа осіб з МАУ.

Постійно розширюється діагностичне значення МАУ: зокрема, здійснюються успішні спроби використання її у відділеннях інтенсивної терапії для оцінки прогнозу не лише при серцево-судинних захворюваннях, але й при інших критичних станах, наприклад опіках і травмах. Показано, що виявлення МАУ впродовж перших 15 хвилин із моменту надходження до відділення інтенсивної терапії вказує на високу ймовірність розвитку серцево-судинних ускладнень у хворих, які зазнали хірургічних утручань, а також при травмах і опіках [94]. Якщо у хворих упродовж перших 6 годин з часу надходження реєструють збільшення екскреції альбуміну з сечею, показник смертності серед них значно зростає [95].

Відображаючи високий ризик серцево-судинних ускладнень та ураження нирок, МАУ залишається одним із найбільш вірогідних маркерів кардіоренальних взаємозв’язків не лише при обмінних порушеннях і серцево-судинних захворюваннях, але й у загальній популяції, представники якої характеризуються поєднанням різних факторів ризику. Зазначені фактори сприяють розвитку порушень функції ендотеліоцитів, вірогідною ознакою чого є підвищення сечової екскреції альбуміну [1, 48–51, 96]. У зв’язку з цим обстеження на наявність МАУ повинно стати обов’язковою частиною більшості популяційних скринінгових програм. Виявлення її завжди визначає необхідність максимально повного усунення відповідних факторів ризику і призначення антигіпертензивних препаратів, що дозволяють істотно поліпшити довготерміновий прогноз у пацієнтів, у яких зареєстрована МАУ.


Bibliography

1. Аметов А.С. Микроальбуминурия у больных сахарным диабетом 2-го типа и артериальной гипертензией, возможности терапии // Пробл. эндокринол. — 2005. — Т. 51, № 4. — С. 3-6.

2. Добронравов В.А., Быстрова Н.Н., Дроздова Ю.В. Оценка дисфункции почек у больных сахарным диабетом // Нефрология. — 2007. — Т. 11, № 3. — С. 7-11.

3. Масляева Л.В., Старченко Т.Г., Коваль С.Н. и др. Изучение микроальбуминурии, ее связи с суточным профилем артериального давления, состоянием углеводного и липидного обменов, с морфологическими показателями сердца и сосудов у больных гипертонической болезнью и сахарным диабетом 2 типа // Український терапевтичний журнал. — 2005. — № 2. — С. 29-34.

4. Мухин Н.А., Моисеев В.С., Кобалава Ж.Д. и др. Кардиоренальные взаимодействия: клиническое значение и роль в патогенезе заболеваний сердечно-сосудистой системы и почек // Тер. арх. — 2004. — № 6. — С. 39-46.

5. Сагинова Е.А., Федорова Е.А., Фомин В.В. и др. Формирование поражения почек у больных ожирением // Тер. арх. — 2005. — № 5. — C. 36-41.

6. Секция артериальной гипертонии ВНОК. Профилактика, диагностика и лечение артериальной гипертензии. Российские рекомендации (второй пересмотр). — М., 2005.

7. Титов В.Н. Микроальбуминурия — неспецифичный тест нарушенного метаболизма; альбумин, патофизиология клубочковой и канальцевой микроальбуминурии // Клин. лаборатор. диагностика. — 2007. — № 11. — С. 3-12.

8. Хирманов В.Н. Фактор риска: микроальбуминурия // Тер. арх. — 2004. — № 9. — С. 78-84.

9. Чазова И.Е., Мычка В.Б., Дороднева В.Б. и др. Метаболический синдром // Тер. арх. — 2002. — № 10. — C. 7-12.

10. Amin R., Widmer B., Toby A. et al. Risk of microalbuminuria and progression to macroalbuminuria in a cohort with childhood onset type 1 diabetes: prospective observational study // BMJ. — 2008. — Vol. 336. — P. 697-701.

11. Asselbergs F.W., Diercks G.F.H., Hillege H.L. et al. Effects of fosinopril and pravastatin on cardiovascular events in subjects with microalbuminuria // Circulation. — 2004. — Vol. 110. — P. 2809-2816.

12. Bellomo G., Berardi P., Saronio P. et al. Microalbuminuria and uric acid in healthy subjects // J. Nephrol. — 2006. — Vol. 19, № 4. — P. 458-464.

13. Berton G., Cordiano R., Palmieri R. et al. Microalbuminuria during acute myocardial infarction. A strong predictor for 1-year mortality // Eur. Heart J. — 2001. — Vol. 22. — P. 1466-1475.

14. Bigazzi R., Bianchi S., Baldari D., Campese V.M. Microalbuminuria predicts cardiovascular events and renal insufficiency in patients with essential hypertension // J. Hypertens. — 1998. — Vol. 16. — P. 1325-1333.

15. Bonnet F., Marre M., Halimi J.M. et al. Waist circumference and the metabolic syndrome predict the development of elevated albuminuria in non-diabetic subjects: the DESIR Study // J. Hypertens. — 2006. — Vol. 24, № 6. — P. 1157-1163.

16. Borch-Johnsen K., Feldt-Rasmussen B., Strandgaard S. et al. Urinary albumin excretion. An independent predictor of ischemic heart disease // Arterioscler. Thomb. Vasc. Biol. — 1999. — Vol. 19. — P. 1992-1997.

17. Briganti E.M., Branley P., Chadban S.J. et al. Smoking is associated with renal impairement and proteinuria in the normal population: the Ausdiab kidney study // Am. J. Kidney Dis. — 2002. — Vol. 40. — P. 704-712.

18. Cerasola G., Cottone S., Mule G. et al. Microalbuminuria, renal dysfunction and cardiovascular complication in essential hypertension // J. Hypertens. — 1996. — Vol. 14, № 7. — P. 915-920.

19. Chang Y., Yoo T., Ryu S. et al. Abdominal obesity, systolic blood pressure, and microalbuminuria in normotensive and euglycemic Korean men // Int. J. Obes. (Lond) — 2006. — Vol. 30, № 5. — P. 800-804.

20. Chobanian A.V., Bakris G.L., Black H.R. et al. The Seventh Report of the Joint National Committee on Prevention, Detection, Evaluation and Treatment of High Blood Pressure: The JNC VI Report // JAMA. — 2003. — Vol. 289. — P. 2560-2571.

21. Choi H.S., Sung K.C., Lee K.B. The prevalence and risk factors of microalbuminuria in normoglycemic, normotensive adults // Clin. Nephrol. — 2006. — Vol. 65, № 4. — P. 256-261.

22. Cirillo L., De Santo P., Mancini D. et al. Definition of kidney dysfunction as a cardiovascular risk factor. Use of urinary albumin excretion and estimated glomerular filtration rate // Arch. Intern. Med. — 2008. — Vol. 168, № 6. — P. 617-624.

23. Cirillo M., Senigalliesi L., Laurenzi M. et al. Microalbuminuria in nondiabetic adults: relation of blood pressure, body mass index, plasma cholesterol levels, and smoking: The Gubbio Population Study // Arch. Intern. Med. — 1998. — Vol. 158 (17). — P. 1933-1939.

24. Cirillo M., Stellato D., Laurenzi M. et al. Pulse pressure and isolated systolic hypertension: association with microalbuminuria. The GUBBIO Study Collaborative Research Group // Kidney Int. — 2000. — Vol. 58, № 3. — P. 1211-1218.

25. Cottone S., Mule G., Nardi E. et al. Microalbuminuria and early endothelial activation in essential hypertension // J. Hum. Hypertens. — 2006. — Vol. 36. — P. 115-118.

26. Cottone S., Vadala A., Mangano M. et al. Endothelium-derived factors in microalbuminuric amd nonmicroalbuminuric essential hypertensives // Am. J. Hypertens. — 2000. — Vol. 13. — P. 172-176.

27. Cusi D., Barlassina C., Taglietti M.V. Genetics of human arterial hypertension // J. Nephrol. — 2003. — Vol. 16. — P. 609-615.

28. Delles C., Schmieder R.E. Renal endothelial effects of antihypertensive therapy // Curr. Opin. Nephrol. Hypertens. — 2004. — Vol. 13. — P. 489-493.

29. Dell’Omo G., Penno G., Giorgi D. et al. Association between high-normal albuminuria and risk factors for cardiovascular and renal disease in essential hypertensive men // Am. J. Kidney Dis. — 2002. — Vol. 40, № 1. — P. 1-8.

30. De Jong P.E., Brenner B.M. From secondary to primary prevention of progressive renal disease: the case for screening for albuminuria // Kidney Int. — 2004. — Vol. 66. — P. 2109-2118.

31. De Zeeuw D., Parving H.H., Henning R.H. Microalbuminuria as an early marker for cardiovascular disease // J. Am. Soc. Nephrol. — 2006. — Vol. 17, № 8. — P. 2100-2105.

32. Diercks G.F., Janssen W.M., van Boven A.J. et al. Rationale, design, and baseline characteristics of a trial of prevention of cardiovascular and renal disease with fosinopril and pravastatin in nonhypertensive, nonhypercholesterolemic subjects with microalbuminuria (the Prevention of REnal and Vascular ENdstage Disease Intervention Trial (PREVEND IT) // Am. J. Cardiol. — 2000. — Vol. 86. — P. 635-638.

33. Dost A., Klinkert C., Kapellen T. Contribution to microalbuminuria risk in a multicenter investigation in 2,105 children and adolescents with type 1 diabetes // Diabetes Care. — 2008. — Vol. 31. — P. 720-725.

34. Dzau V.J. Tissue angiotensin and pathobiology of vascular disease. A unifying hypothesis // Hypertension. — 2001. — Vol. 37. — P. 1047-1052.

35. ESH-ESC Guidelines Committee. ESH-ESC guidelines for the management of arterial hypertension // J. Hypertens. — 2003. — Vol. 21. — P. 1011-1053.

36. Farquharson C.A.J., Butler R., Hill A. et al. Allopurinol improves endothelial dysfunction in chronic heart failure // Circulation. — 2002. — Vol. 106. — P. 221-226.

37. Ferri C., Desideri G., Valenti M. et al. Early upregulation of endothelial adhesion molecules in obese hypertensive men // Hypertension. — 1999. — Vol. 34, № 4. — P. 568-573.

38. Furtner M., Kiechl S., Mair A. et al. Urinary albumin excretion is independently associated with carotid and femoral artery atherosclerosis in the general population // European Heart Journal. — 2005. — Vol. 26. — P. 279-287.

39. Garg A.X., Kiberd B.A., Clark W.F. et al. Albuminuria and renal insufficiency prevalence guides population screening: results from the NHANES III // Kidney Int. — 2002. — Vol. 61. — P. 2165-2175.

40. Gasic S., Wagner O.F., Fasching P. et al. Fosinopril decreases levels of soluble vascular cell adhesion molecule-1 in borderline hypertensive type II diabetic patients with microalbuminuria // Am. J. Hypertens. — 1999. — Vol. 12, № 2. — P. 217-222.

41. Gerber L.M., Shmukler C., Alderman M.H. Differences in urinary albumin excretion rate between normotensive and hypertensive, white and nonwhite subjects // Arch. Intern. Med. — 1992. — Vol. 152. — P. 373-377.

42. Gertsein H.C., Bosch J., Pogue J. et al. Rationale and desighn of a large study to evaluate the renal and cardiovascular effects of an ACE inhibitor and vitamin E in high-risk patients with diabetes: the MICRO-HOPE study // Diabetes Care. — 1996. — Vol. 19. — P. 1225-1228.

43. Gosling P., Brudney S., McGrath L. et al. Mortality prediction at admission to intensive care: a comparison of microalbuminuria with acute physiology scores after 24 hours // Crit. Care Med. — 2003. — Vol. 31, № 1. — P. 98-103.

44. Gosling P., Czyz J., Nightingale P., Manji M. Microalbuminuria in the intensive care unit: Clinical correlates and association with outcomes in 431 patients // Crit. Care Med. — 2006. — Vol. 34, № 8. — P. 2158-2166.

45. Graninger M., Reiter R., Drucker C. et al. Angiotensin receptor blockade decreases markers of vascular inflammation // J. Cardiovasc. Pharmacol. — 2004. — Vol. 44. — P. 335-339.

46. Halimi J.M., Giraudeau B., Vol S. et al. Effect of current smoking and smoking discontinuation on renal function and proteinuria in the general population // Kidney Int. — 2000. — Vol. 58. — P. 1285-1292.

47. Hillege H.L., Janssen W.M., Bak A.A. et al. Microalbuminuria is common, also in a non-diabetic, non-hypertensive population, and an independent indicator of a cardiovascular risk factors and cardiovascular morbidity // J. Intern. Med. — 2001. — Vol. 249. — P. 519-526.

48. Jager A., Kostense P.J., Nijpels G. et al. Microalbuminuria is strongly associated with NIDDM and hypertension, but not with the insulin resistance syndrome: the Hoorn Study // Diabetologia. — 1998. — Vol. 41, № 6. — P. 694-700.

49. Jager A., Kostense P.J., Nijpels G. et al. Serum homocysteine levels are associated with the development of (micro)albuminuria: the Hoorn study // Arterioscler. Thromb. Vasc. Biol. — 2001. — Vol. 21, № 1. — P. 74-81.

50. Jensen J.S., Feldt-Rasmussen B., Borch-Johnsen K. et al. Microalbuminuria and its relation to cardiovascular disease and risk factors. A population-based study of 1254 hypertensive individuals // J. Hum. Hypertens. — 1997. — Vol. 11, № 11. —P. 727-732.

51. Jensen J.S., Feldt-Rasmussen B.F., Strandgaard S. et al. Microalbuminuria is associated with a fourfold increased risk of ischemic heart disease among hypertensive patients // Ugeskr. Laeger. — 2002. — Vol. 164, № 32. — P. 3773-3777.

52. Jones C.A., Francis M.E., Eberhardt M.S. et al. Microalbuminuria in the US population: third National Health and Nutrition Examination Survey // Am. J. Kidney Dis. — 2002. — Vol. 39. — P. 445-459.

53. Klausen K.P., Scharling H., Jensen G., Jensen J.S. New definition of microalbuminuria in hypertensive subjects: association with incident coronary heart disease and death // Hypertension. — 2005. — Vol. 46, № 1. — P. 33-37.

54. Klausen K.P., Parving H.H., Scharling H., Jensen J.S. The association between metabolic syndrome, microalbuminuria and impaired renal function in the general population: impact on cardiovascular disease and mortality // Journal of Internal Medicine. — 2007. — Vol. 262, № 4. — P. 470-478.

55. Klausen K.P., Scharling H., Jensen J.S. Very low level of microalbuminuria is associated with increased risk of death in subjects with cardiovascular or cerebrovascular diseases // J. Intern. Med. — 2006. — Vol. 260, № 3. — P. 231-237.

56. Kistorp C., Raymond I., Pedersen F. et al. N-terminal pro-brain natriuretic peptide, C-reactive protein, and urinary albumin levels as predictors of mortality and cardiovascular events in older adults // JAMA. — 2005. — Vol. 293, № 13. — P. 1609-1616.

57. Knight E.L., Kramer H.M., Curhan G.C. High-normal blood pressure and microalbuminuria // Am. J. Kidney Dis. — 2003. — Vol. 41. — P. 588-595.

58. Kohara K., Tabara Y., Tachibana R. et al. Microalbuminuria and arterial stiffness in a general population: the Shimanami Health Promoting Program (J-SHIPP) study // Hypertens. Res. — 2004. — Vol. 27, № 7. — P. 471-477.

59. Konta T., Hao Z., Abiko H. et al. Prevalence and risk factor analysis of microalbuminuria in Japanese general population: the Takahata study // Kidney Int. — 2006. — Vol. 70. — P. 751-756.

60. Lastra G., Manrique C., Sowers J.R. et al. Obesity, cardiometabolic syndrome, and chronic kidney disease: the weight of the evidence // Adv. Chronic Kidney Dis. — 2006. — Vol. 13, № 4. — P. 365-373.

61. Lee J.E., Kim Y.G., Choi Y.H. et al. Serum uric acid is associated with microalbuminuria in prehypertension // Hypertension. — 2006. — Vol. 47, № 5. — P. 962-967.

62. Lekatsas I., Koulouris S., Triantafyllou K. et al. Prognostic significance of microalbuminuria in non-diabetic patients with acute myocardial infarction // Int. J. Cardiol. — 2006. — Vol. 106, № 2. — P. 218-223.

63. Leu H.B., Charng M.J., Ding P.Y. A double blind randomized trial to compare the effects of eprosartan and enalapril on blood pressure, platelets, and endothelium function in patients with essential hypertension // Jpn. Heart. J. — 2004. — Vol. 45. — P. 623-635.

64. Lieb W., Mayer B., Stritzke J. et al. Association of low-grade urinary albumin excretion with left ventricular hypertrophy in the general population: The MONICA/KORA Augsburg Echocardiographic Substudy // Nephrol. Dial. Transplant. — 2006. — Vol. 21, № 10. — P. 2780-2787.

65. Liese A.D., Hense H.W., Brown A.A. et al. Microalbuminuria, central adiposity and hypertension in the non-diabetic urban population of the MONICA Augsburg survey 1994/95 // J. Hum. Hypertens. — 2001. — Vol. 15. — P. 799-804.

66. Luque M., de Rivas B., Alvarez B. et al. Influence of target organ lesion detection (assessment of microalbuminuria and echocardiogram) in cardiovascular risk stratification and treatment of untreated hypertensive patients // J. Hum. Hypertens. — 2006. — Vol. 20, № 3. — P. 187-192.

67. Martins D., Tareen N., Zadshir A. et al. The association of poverty with the prevalence of albuminuria: data from the Third National Health and Nutrition Examination Survey (NHANES III) // Am. J. Kidney Dis. — 2006. — Vol. 47, № 6. — P. 965-971.

68. Metclaf P., Baker J., Scott A. et al. Albuminuria in people at least 40 years old: effect of obesity, hypertension and hyperlipidemia // Clin. Chem. — 1992. — Vol. 38. — P. 1802-1808.

69. Mogensen C.E. The kidney in diabetes: how to control renal and related cardiovascular complications // Am. J. Kidney Dis. — 2001. — Vol. 37. — P. 2-6.

70. Munakata M., Nunokawa T., Yoshinaga K. et al. Brachial-ankle pulse wave velocity is an independent risk factor for microalbuminuria in patients with essential hypertension — a Japanese trial on the prognostic implication of pulse wave velocity (J-TOPP) // Hypertens. Res. — 2006. — Vol. 29, № 7. — P. 515-521.

71. Murtaugh M.A., Jacobs D.R., Yu X. et al. Correlates of urinary albumin excretion in young adult blacks and whites. The Coronary Artery Risk Development in Young Adults Study // Am. J. Epidemiol. — 2003. — Vol. 158. — P. 676-686.

72. Nieuwdorp M., Mooij H.L., Kroon J. et al. Endothelial glycocalyx damage coincides with microalbuminuria in type 1 diabetes // Diabetes. — 2006. — Vol. 55, № 4. — P. 1127-1132.

73. Ochodnicky P., Henning R.H., van Dokkum R.P., de Zeeuw D. Microalbuminuria and endothelial dysfunction: emerging targets for primary prevention of end-organ damage // Cardiovasc. Pharmacol. — 2006. — Vol. 47 (Suppl. 2). — S. 151-162.

74. Ohashi H., Oda H., Onho M., Watanabe S. Weight reduction improves high blood pressure and microalbuminuria in hypertensive patients with obesity // Nippon. Jinzo. Gakkai. Shi. — 2001. — Vol. 43. — P. 333-339.

75. Orth S.R. Smoking — a renal risk factor // Nephron. — 2000. — Vol. 86. — P. 12-26.

76. Pedrinelli R., Dell’Omo G., Di Bello V. et al. Low-grade inflammation and microalbuminuria in hypertension // Arterioscler. Thromb. Vasc. Biol. — 2004. — Vol. 24, № 12. — P. 2414-2419.

77. Pedrinelli R., Dell’Omo G., Penno G. et al. Alpha-adducin and angiotensin-converting enzyme polymorphisms in hypertension: evidence for a joint influence on albuminuria // J. Hypertens. — 2006. — Vol. 24, № 5. — P. 931-937.

78. Pedrinelli R., Dell’Omo G., Penno G. et al. Microalbuminuria and pulse pressure in hypertensive and atherosclerotic men // Hypertension. — 2000. — Vol. 35, № 1. — P. 48-54.

79. Pedrinelli R., Giampietro O., Carmassi F. et al. Microalbuminuria and endothelial dysfunction in essential hypertension // Lancet. — 1994. — Vol. 344. — P. 14-18.

80. Pinto-Sietsma S.J., Janssen W.M.T., Hillege H.L. et al. Urinary albumin excretion is associated with renal functional abnormalities in a non-diabetic population // J. Am. Soc. Nephrol. — 2000. — Vol. 11. — P. 1882-1888.

81. Pinto-Sietsma S.J., Mulder J., Janssen W.M. et al. Smoking is related to albuminuria and abnormal renal function in non-diabetic persons // Ann. Intern. Med. — 2000. — Vol. 133. — P. 585-591.

82. Pontremoli R., Ravera M., Viazzi F. et al. Genetic polymorphism of the renin-angiotensin system and organ damage in essential hypertension // Kidney Int. — 2000. — Vol. 57, № 2. — P. 561-569.

83. Pontremoli R., Sofia A., Tirotta A. et al. The deletion polymorphism of the angiotensin I-converting enzyme gene is associated with target organ damage in essential hypertension // J. Am. Soc. Nephrol. — 1996. — Vol. 7, № 12. — P. 2550-2558.

84. Raine A.E.G. Hypertension and the kidney // British Medical Bulletin.  — 1994. — Vol. 50. — P. 322-341.

85. Redon J., Miralles A., Pascual J.M. et al. Hyperinsulinemia as a determinant of microalbuminuria in essential hypertension // J. Hypertens. — 1997. — Vol. 15, № 1. — P. 79-86.

86. Redon J., Williams B. Microalbuminuria in essential hypertension: redefining the threshold // J. Hypertens. — 2002. — Vol. 20. — P. 353-355.

87. Remuzzi G., Weening J.J. Albuminuria as early test for vascular disease // Lancet. — 2005. — Vol. 365. — P. 556-557.

88. Romundstad S., Holmen J., Kvenild K. et al. Microalbuminuria and all-cause mortality in 2,089 apparently healthy individuals: a 4.4-year follow-up study. The Nord-Trondelag Health Study (HUNT), Norway // Am. J. Kidney Dis. — 2003. — Vol. 42, № 3. — P. 466-473.

89. Satchell S.C., Tooke J.E. What is the mechanism of microalbuminuria in diabetes: a role for the glomerular endothelium? // Diabetologia. — 2008. — Vol. 51, № 5. — P. 714-725.

90. Schrader J., Luders S., Kulschewski A. et al. Microalbuminuria and tubular proteinuria as risk predictors of cardiovascular morbidity and mortality in essential hypertension: final results of a prospective long-term study (MARPLE Study) // J. Hypertens. — 2006. — Vol. 24, № 3. — P. 541-548.

91. Shankar S.S., Steinberg H.O. Obesity and endothelial dysfunction // Semin. Vasc. Med. — 2005. — Vol. 5. — P. 56-64.

92. Sonmez K., Eskisar A., Demir D. et al. Increased urinary albumin excretion rates can be a marker of coexisting coronary artery disease in patients with peripheral arterial disease // Angiology. — 2006. — Vol. 57, № 1. — P. 15-20.

93. Szczudlik A., Turaj W., Slowik A., Strojny J. Microalbuminuria and hyperthermia independently predict long-term mortality in acute ischemic stroke patients // Acta Neurol. Scand. — 2003. — Vol. 107. — P. 96-101.

94. The HOPE Investigators. Effects of ramipril on cardiovascular and microvascular outcomes in people with diabetes mellitus: results of the HOPE study and MICRO-HOPE substudy // Lancet. — 2000. — Vol. 355. — P. 253-259.

95. Torun D., Sezer S., Arat Z. et al. The frequency of combined target organ damage and the beneficial effect of ambulatory blood pressure monitoring in never treated mild-to-moderate hypertensive patients // Int. Heart J. — 2005. — Vol. 46, № 6. — P. 1073-1082.

96. Tsakiris A., Doumas M., Lagatouras D. et al. Microalbuminuria is determined by systolic and pulse pressure over a 12-year period and related to peripheral artery disease in normotensive and hypertensive subjects: the Three Areas Study in Greece (TAS-GR) // Angiology. — 2006. — Vol. 57, № 3. — P. 313-320.

97. Tsioufis C., Dimitriadis K., Chatzis D. et al. Relation of microalbuminuria to adiponectin and augmented C-reactive protein levels in men with essential hypertension // Am. J. Cardiol. — 2005. — Vol. 96, № 7. — P. 946-951.

98. Tsioufis C., Dimitriadis K., Taxiarchou E. et al. Diverse associations of microalbuminuria with C-reactive protein, interleukin-18 and soluble CD40 ligand in male essential hypertensive subjects // Am. J. Hypertens. — 2006. — Vol. 19, № 5. — P. 462-466.

99. Valensi P., Assayag M., Busby M. et al. Microalbuminuria in obese patients with or without hypertension // Int. J. Obesity. — 1996. — Vol. 20. — P. 574-579.

100. Vupputuri S., Shoham D.A., Hogan S.L., Kshirsagar A.V. Microalbuminuria, peripheral artery disease, and cognitive function // Kidney International. — 2008. — Vol. 73. — P. 341-346.

101. Wachtell K., Palmieri V., Olsen M.H. et al. Urine albumin/creatinine ratio and echocardiographic left ventricular structure and function in hypertensive patients with electrocardiographic left ventricular hypertrophy: the LIFE study. Losartan Intervention for Endpoint Reduction // Am. Heart J. — 2002. — Vol. 143, № 2. — P. 319-326.

102. Whaley-Connell A., Sowers J.R. Obesity, insulin resistance, and nocturnal systolic blood pressure // Hypertension. — 2008. — Vol. 51. — P. 620-621.

103. Wolf G. Molecular mechanisms of angiotensin II in the kidney; emerging role in the progression of renal disease: beyond haemodynamics // Nephrol. Dial. Transplant. — 1998. — Vol. 13. — P. 1131-1142.

104. Young R.P., Chan J.C., Critchley J.A. et al. Angiotensinogen T235 and ACE insertion/deletion polymorphisms associated with albuminuria in Chinese type 2 diabetic patients // Diabetes Care. — 1998. — Vol. 21, № 3. — P. 431-437.

105. Yuyun M.F., Khaw K.T., Luben R. et al. A prospective study of microalbuminuria and incident coronary heart disease and its prognostic significance in a British population: the EPIC-Norfolk study // Am. J. Epidemiol. — 2004. — Vol. 159. — P. 284-293.   

Similar articles

Effect of Combination Treatment for Hypothyroidism on Renal Function in Patients with Hypothyroidism
Authors: Didushko O.M. - State Higher Educational Institution «Ivano-Frankivsk National Medical University», Ivano-Frankivsk; Pankiv V.I. - Ukrainian Scientific and Practical Centre for Endocrine Surgery, Transplantation of Endocrine Organs and Tissues of the Ministry of Healthcare of Ukraine, Kyiv, Ukraine
International journal of endocrinology 1 (73) 2016
Date: 2016.03.25
Categories: Endocrinology
Sections: Clinical researches
Phenotypes of diabetic kidney disease (literature review and own data)
Authors: Царик І.О., Пашковська Н.В.
Вищий державний навчальний заклад України «Буковинський державний медичний університет», м. Чернівці, Україна

International journal of endocrinology Том 16, №3, 2020
Date: 2020.07.09
Categories: Endocrinology
Sections: Specialist manual

Back to issue