Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

"News of medicine and pharmacy" 10(284) 2009

Back to issue

Дрогобич – сторінки історії

Минулого року в Дрогобицькому видавництві «Коло» побачила світ ілюстрована книга Мирослава Романяка й Михайла Богаченка «Медицина Дрогобича: Історичні нариси». У книзі представлено інформацію про розвиток медичної служби в Дрогобичі за п’ять століть. Матеріали книги базуються на архівних документах, тематичних публікаціях (зокрема, на статтях у місцевій періодиці), на книгах наказів медичних та аптечних закладів, трудових книжках окремих медиків, а також на спогадах десятків дрогобицьких і стебницьких старожилів.

Автори опрацювали величезний обсяг матеріалів: документи, звіти, накази, архівні матеріали й спогади... Всебічно, широко висвітлена авторами історія медичних установ і закладів Дрогобича з початку їх заснування до наших днів, у тому числі поліклінік, лікарень, консультацій, диспансерів, спеціальних медичних служб. Чи не вперше в подібній медико-історичній праці детально описано історію приватної медицини Дрогобича, яка розвинулася за роки незалежності України. Аналіз величезної кількості матеріалів дав змогу авторам назвати біля двох тисяч імен лікарів, близько півтисячі імен працівників молодшого медичного персоналу лікувальних закладів міста. Особливо детально представлені медики Дрогобича XX сторіччя. Мирослав Романяк (на жаль, покійний) і Михайло Богаченко наводять дані з історії медичної бібліотеки, професійних товариств та об’єднань, розповідають про становлення й розвиток навчальних закладів Дрогобича, оповідають про династії дрогобицьких медиків...

Дана книжка — цінний внесок у нашу медико-історичну літературу. Вона стане важливою складовою у майбутній багатотомовій історії медицини на наших землях, у містах і селах України. Видання рекомендується науковцям царини історії медицини, викладачам і студентам медичних навчальних закладів, усім, хто цікавиться історією рідного краю.

Представляємо до вашої уваги деякі матеріали з історії старовинного українського міста Дрогобич, що, безумовно, є надзвичайно цікавими. Можливо, наданий Мирославом Романяком й Михайлом Богаченком приклад заохотить вас до проведення власних історичних розвідок, і фонд української медико-історичної літератури поповниться ще не одним таким же глибоким та цікавим дослідженням.

Дрогобич — місто, розташоване у мальовничому передгір’ї Карпат, столиця Прикарпатського краю, центр південно-західного промислового регіону Львівщини, батьківщина багатьох видатних українців.

Виникло місто приблизно в ХІ столітті в місцевості, багатій соляними джерелами, з яких здавна видобували сіль. Про походження назви міста єдиної думки зараз не існує (є навіть легенда про заснування міста, де йдеться про те, що героєм-засновником Бича був... сам вождь гуннів Аттіла). Перша писемна згадка про місто датується останньою чвертю XIV ст. — 6 листопада 1387 р., однак, за опосередкованими даними, воно значно старіше й було одним із центрів солеваріння Київської, а пізніше Галицько-Волинської Русі. Авторитетною вважається згадка міста під назвою Другабец» у літописному списку руських міст. Також існує запис про галицьку сіль у Києво-Печерському патерику (кін. ХІ ст.), що стосується дрогобицької солеварні, однієї з найстаріших у Прикарпатті.

Найбільш поширена легенда про заснування Дрогобича впереше була згадана в 1843 р. поетом і вченим І. Вагилевичем (стаття «Берда в Уричу»). У ній розповідається, що в тому місці, де між Дрогобичем та Бориславом виростає лісиста гора Тептюж, знаходилося колись поселення Бич. Мешканці Бича займалися землеробством, полюванням, вирощували свійську тварину, а на ніч ховалися за високі вали та рови з водою, якими Бич був оточений звідусіль, підіймали вхідний міст і виставляли кутову охорону. Одного разу поселення було взято в облогу татарською ордою, але, оскільки воно було добре захищене, взяти його не вдалося. Татарський хан Буняк Шолудивий, за легендою, вдався тоді до хитрощів. Припинивши марний напад, він послав під браму кількох послів. Вони проголосили: «Наш хан всемогутній, і опір вас не врятує. Але маєте можливість відкупитись. Хан вимагає в данину по одному голубу та по одному горобцю від кожного двору. Нас квапить час, нам пора повертатись. Тож данина така собі. І ви не збіднієте, і наш хан не втратить». Порадившись, міщани прийняли дивну умову. Вороги забрали данину й відступили. Але вночі птахи з прив’язаною до їх ніг тліючою губкою принесли в Бич пожежу. Згодом, коли ворог відійшов, погорільці заснували Другий Бич. Тільки не на місці першого, а по другий бік Тисьмениці. Назва Другий Бич згодом перейшла в однослівну — Дрогобич.

Більш прозаїчна версія появи міста грунтується на думці, що основною причиною для заснування поселення стала потреба в солі. Місто скоро стало головним постачальником солі для всього краю. Коли, як свідчить Києво-Печерський патерик, через князівські міжусобиці на схід «перестали пускати купців з Галича і людей з Перемишля», то «не було солі в усій Руській землі». З описаної події видно, що йдеться про 1097 рік.

Дослідник історії Дрогобича Роман Пастух з цього приводу пише: «Походження назви Дрогобич залишається нез’ясованим. Побутують кілька легенд і версій. Одна з них говорить, ніби у сиву давнину, можливо, ще на зламі першого і другого тисячоліть від Різдва Христового, існувало поселення Бич, оточене валами з дерев’яним частоколом і ровом з водою. Десь у тих часах його захопило і спалило військо тюркських кочовиків, імовірно половців. Уцілілі жителі на іншому місці заснували нове поселення і назвали Другий Бич. З плином століть народна традиція об’єднала ці слова в одне, і вийшов Дрогобич. Заслуговують уваги інші погляди на походження назви міста. Дехто виводить її від слів «другий бік», що пізніше теж злилися, бо сучасне місто почалося на другому боці річечки-потічка Побук (тепер Серет), навпроти солеварні. Пов’язують топонім Дрогобич і зі словом «драговина», що означає болотисте місце, адже первісна територія міста була справді дуже заболоченою. Виглядає доволі вмотивованою думка про утворення назви міста від особової назви Дорогобит, пізніше сполонізованої». З самого моменту заснування міста головним його багатством були солеварні. Технологія добування солі була досить проста. У спеціальні жбани (черіні) заливали воду, збагачену сіллю (ропу), й нагрівали ті жбани на вогні. При випаровуванні води залишалась сіль, яка обпікалась на вогні у вигляді так званих топок. Дев’ять таких конусоподібних топок стали символом міста й навіть зображені на гербі міста. Причому ці дев’ять топок солі зображувались і на гербі австрійського періоду, і в часи Радянського Союзу, і сьогодні. У 1339 році, після зайняття земель Галицько-волинського князівства королівською Польщею, Дрогобич отримує власний герб, на якому білий орел тримає на грудях щит з усе тими ж дев’ятьма топками солі. У тому ж році за королівським рескриптом дрогобичська дерев’яна церква Пречистої Діви Марії була перетворена на католицький костел. 1387 та 1390 роки відзначені першими письмовими згадками про місто, як ми вже згадували вище. Перша була в львівському міському акті, друга – в буллі Папи римського Боніфація ІХ. Як досить крупне місто для свого часу, Дрогобич мав і власний замок з земляними фортифікаційними укріпленнями. Від замку вже, на жаль, майже нічого не залишилось. Лише одна з його веж у середині XVI століття була перебудована в дзвіницю парафіяльного костелу св. Бартоломея (Вознесіння). Впродовж XV–XVI століть місто росло й розвивалось як типове середньовічне місто Галичини. У XVII столітті в місті зводяться дві унікальні дерев’яні церкви, що збереглися до наших часів. У 1700–1709 роках будується новий костел та монастир кармелітів (нинішній кафедральний храм Святої Трійці). В 1740 році будується нова міська ратуша, а в 1756 році засновано міську пошту.

У ХІХ столітті поряд з традиційною спеціалізацією Дрогобича як центра солеваріння бурхливого розвитку зазнала нафтопереробка. Ще здавна в околицях міста виявляли нафтові поклади, які використовували для освітлення. Але з введенням в дію в 1859 році першої нафтоперегінної установки нафтовий фактор вийшов на головне місце міського господарства. Після перетворення Дрогобича «соляного» на Дрогобич «нафтовий», швидкої забудови кам’яними домами він набув цілком європейського вигляду. Тут тісно переплелися різні стилі – від готичного, ренесансного, барочного, класичного до еклектичного і модерну.

У період переходу від переважного виробництва солі до переважного виробництва нафтопродуктів у нормальній (початковій) школі монахів-василіян, у міській гімназії вчився Іван Франко (з 1856 до 1916 р.), пізніше – класики української літератури Василь Стефаник і Лесь Мартович. Також у місті вчилися або працювали багато інших відомих представників культури: письменники – співець Борислава — «галицької Каліфорнії» — Стефан Ковалів, Осип Турянський, Петро Карманський, Володимир Бірчак, мовознавець і природознавець Іван Верхратський, композитор і диригент о. Остап Нижанківський, відомий співак Модест Менцинський, театральний режисер Йосип Стадник, польський письменник і художник Бруно Шульц тощо.

Юрій Дрогобич (Котермак) — український медик та вчений

Хотілося б дещо докладніше розповісти про чи не найвідомішого дрогобичанина – Юрія Котермака. Ця непересічна людина народилась в Дрогобичі близько 1450 року. У сім’ї убогого дрогобицького ремісника Михайла Котермака народився хлопчик, якого нарекли Юрком. Мати, змучена тяжкою щоденною працею, померла, коли Юрко був ще малим. Ріс він із батьком і старшою сестрою. Разом з іншими сусідськими хлопчаками ходив учитись грамоти до дяка церкви Св. Юра. Швидко навчився не тільки читати псалтир і часословець, а й писати, старанно вчив латинську мову, яка вживалася тоді не лише в усіх вищих школах Європи, а й у магістратах галицьких міст, у громадських і земських судах Галичини та Поділля. Знання латини й іноземних мов ставали у пригоді, щоб знайти роботу в купців, які все частіше приїжджали до їхнього міста. У XIV–XV ст. Дрогобич мав тісні стосунки з Італією, особливо з містами Флоренція та Генуя. Італійці були майже беззмінними управителями й головними працівниками місцевої солеварні. До Дрогобича приїжджали купці як з Італії, так і з інших країн Європи. Юрко уважно слухав розповіді італійців про їхню батьківщину. І в його голові зароджувалася думка і самому помандрувати в далекий світ — до Флоренції, Венеції та Болоньї. Після смерті батька Юрію запропонували найнятися писарчуком до львівської контори пана Айнольфа. Там Юрко мав змогу навчатися в кафедральній школі. Проте його мрією був університет. У XV ст. вищі школи існували у багатьох країнах Західної Європи. Майже всі вони складалися з чотирьох факультетів: богословського, юридичного, медичного та «артистичного», де вивчали «Артес лібералес» — сім «вільних мистецтв». До них належали предмети тривіуму (граматика, логіка, риторика) і квадривіуму (арифметика, геометрія, музика, філософія). Найближчим до України був університет у Кракові. Попросивши розрахунок у пана Айнольфа, Юрій на початку 1469 року пристав до купецької валки, що вирушала зі Львова на Захід. Він зробив найнижчий внесок — один гріш, склав присягу на вірність університетським статутам і звичаям і офіційно став студентом артистичного (або філософського) факультету.

Бідніші студенти, щоб звести кінці з кінцями, бралися за будь-яку роботу. Серед них були переписувачі книг, палітурники, слуги професорів та багатих студентів, келнери по винарнях і курсори-посланці, які розносили листи з Кракова до інших міст. Найкраще було тим, які влаштовувалися вчителями у парафіяльних школах або давали приватні уроки. Юрій не цурався ніякої роботи. У списках вступників до цього закладу за 1411–1600 рр. вдалося відшукати принаймні 32 вихідців з Дрогобича. Завершувала курс навчання й отримувала наукові титули лише незнач­на частина студентів. Здобуття Юрієм Дрогобичем 1470 р. ступеня бакалавра, а 1472-го — магістра свідчить про його наукові здібності й неабияку наполегливість у доланні труднощів. Із 208 юнаків, які разом з ним вступили до університету, бакалаврами у 1470–1471 навчальному році стали 66 ос., а ступінь магістра отримали у 1472–1473 рр. лише 9 з них. Щоб отримати звання магістра, бакалавр Юрій Котермак мусив прослухати всі обов’язкові лекції, серед яких чільне місце займало коментування творів Арістотеля: «Метафізика», «Етика», «Політика», «Економіка», «Фізика» та ін. Крім того, Юрій відвідував лекції з арифметики, музики, теорії планет, геометрії за Евклідом. Цікавився астрономічними спостереженнями, вчився складати астрологічні прогнози. Багато часу він приділяв вивченню астрологічних теорій. Складав астрологічні передбачення, за що отримував непогану платню від світських і духовних панів, які без поради астрологів не починали жодної значної справи. Через два роки після присудження бакалаврського ступеня Юрій склав магістерський екзамен й виїхав продовжувати навчання до Італії — у славетному Болонському університеті. Сюди звідусіль приїжджали юнаки, які прагнули отримати освіту в одному з найзнаменитіших навчальних закладів Європи. Далеко поза межами Італії славились болонські медики, астрономи, філософи. То була доба Відродження — яскрава сторінка в історії культурного розвитку людства. Посилився інтерес до творів Стародавньої Греції та Риму. У Болоньї Юрій з захопленням удосконалював свої знання і здобув ступінь доктора вільних мистецтв, а пізніше — й медицини. У списках лекторів Болонського університету вказується, що в 1478–1482 навчальних роках він читав так звані ранкові лекції з астрономії. Разом з тим продовжував опановувати й медицину. Щоб стати доктором медицини, треба було студіювати цю науку чотири роки. Отже, виступаючи на заняттях з астрономії як доктор вільних мистецтв і професор, на лекціях з медицини Юрій Дрогобич сидів на студентській лаві.

У 1481–1482 рр. Юрія Дрогобича обрали ректором університету у Болоньї. До його обов’язків входило стежити за дотриманням університетських статутів, готувати з професорами розклади лекцій, заповнювати вакансії, встановлювати порядок оплати професорів, контролювати їхню роботу, розподіляти лектури й організовувати диспути. Ректор, як зазначалося в одному зі статутів, був «головою університету». До того ж мав цивільну й кримінальну юрисдикцію над усіма особами, залежними від університету, передусім над студентами.

У 1482 р. Ю. Дрогобич здобув звання доктора медицини. Поряд з навчанням і викладацькою діяльністю він писав наукові праці. У відділі латинських манускриптів Баварської державної бібліотеки в Мюнхені серед матеріалів з колишньої князівської книгозбірні зберігся в рукописній копії «Прогностик» на березень–грудень 1478 року. Він був присвячений правителеві Болоньї Джованні II Бентівольйо і містив, крім астрологічних віщувань, обчислення днів зміни фаз місяця та орієнтовний прогноз погоди. Ілюстрацією до тексту служила схема розташування планет у 12 «небесних домах» на 12 березня 1478 року. Цю працю нашого земляка власноруч переписав знаменитий німецький гуманіст Гартман Шедель — автор славнозвісної «Хроніки світу». В іншій праці Юрія Дрогобича є «оцінка» сонячного затемнення 29 липня 1478 року. Вона містить географічні відомості про Східну Європу (в т.ч. про Білорусь), цитати з творів Сенеки й Петрарки. Зберігається рукопис у Національній бібліотеці в Парижі. Ймовірно, Юрій Дрогобич підготував ще кілька подібних праць, але лише одну з них було надруковано — трактат «Прогностична оцінка поточного 1483 р. магістра Юрія Дрогобича з Русі, доктора філософії і медицини Болонського університету». Є думка, що саме перу Юрія Дрогобича належить твір на медичну тематику «Тези про помилкове судження».

Юрій Дрогобич є ровесником книгодрукування, одне з провідних місць у європейському друкарстві зайняла Італія. У Римі вийшла перша друкована книга українського автора — доктора Юрія Котермака з Дрогобича. Зберег­лося тільки два примірники: один належить бібліотеці Ягеллонського університету в Кракові, другий є власністю Штутгартської бібліотеки, але постійно знаходиться у бібліотеці богословського факультету Тюбінгенського університету. Перша друкована книга, написана автором з України, за своїм рівнем не поступається аналогічним тогочасним західноєвропейським виданням. За формою і змістом «Прогностична оцінка поточного 1483 р.» є астрологічним календарем, який на підставі взаємного розташування світил і оцінки різних небесних явищ передбачає земні події. «Хоч і далекі від очей простори неба, та не такі віддалені від розуму людського...» — писав Ю. Котермак. «Прогностична оцінка поточного 1483 року» разом з астрологічними прогнозами містить відомості з географії, астрономії, метеорології, філософії та політичного життя тогочасної Європи. Видавав Юрій Дрогобич й інші трактати з астрології. Видав він також книгу про Україну — «Прогностик», яка відома лише в одному примірнику.

У 1486–1487 рр. Юрій Дрогобич остаточно вирішив повернутися на батьківщину. Але татарські набіги спустошили Дрогобич, становище міста було важким. Тому вчений вирішує поїхати до Кракова, щоб допомагати землякам одержувати освіту в найближчій до України вищій школі. З 1488 р. Юрій Дрогобич читав лекції з медицини, астрономії в Краківському університеті. У викладанні медицини він надавав важливого значення поєднанню теоретичного навчання з практикою лікування.

Саме цей період життя Юрія Котермака переважно був присвячений медицині. У тогочасному Кракові дипломованих лікарів було лише кілька, а лікуванням займались найбільше знахарі і цирульники. Документ 1492 р. свідчить, що він навіть здобув титул «королівського лікаря» і став деканом медичного факультету. Саме в цей час він написав науковий трактат з шести розділів про сонячні й місячні затемнення «Юдіціум прогностікон» . У рукописі йдеться про вплив сузір’їв у різних географічних широтах, у зв’язку з чим подаються відомості з географії Західної та Східної Європи, Близького Сходу, а також про значення для оцінки наслідків затемнень й розташування сузір’їв. Цією працею зацікавилися вчені Франції, Німеччини, Італії. Рукописна копія даного трактату збереглась у Паризькій національній бібліотеці.

Помер цей визначний діяч європейської науки 4 липня 1494 року. Похований у Кракові.

Цікаво, що ім’я Юрія Котермака знане у вчених колах Італії, Франції, Польщі, Німеччини, а в Україні – на батьківщині мислителя — про нього довідалися порівняно недавно: на межі 20–30-х років минулого століття. Як учений Юрій Дрогобич творчо розвивав теорію й практику провідних представників науки: від античності до його часів. Гідна подиву географічна обізнаність Юрія Дрогобича. У працях ученого окреслюється місцезнаходження десятків країн Європи, Азії, Північної Африки, визначаються координати багатьох міст. Аналога такій енциклопедичності не знаходимо в усій східнослов’янській науці й культурі XV ст.

Підготувала Світлана РЯБКО 


Similar articles

Перший дільничний санітарний лікар Катеринослава
Authors: Чабан М.П.(1), Шевцова З.І.(2), Гапонов В.В.(3)
(1) — Редакція обласної газети «Зоря», м. Дніпро, Україна
(2) — ДУ «Інститут гастроентерології НАМН України», м. Дніпро, Україна
(3) — ДЗ «Дніпропетровська медична академія МОЗ України», м. Дніпро, Україна

"Gastroenterology" Том 51, №1, 2017
Date: 2017.05.16
Categories: Gastroenterology
Sections: Нistory of medicine

Back to issue