Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.


Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

 

"Child`s Health" 4 (31) 2011

Back to issue

Етика спілкування з пацієнтами через все навчання в інтернатурі

Authors: Нагорна Н.В., Острополець С.С., Баєшко Г.І., Дудчак О.П., Соколов В.М. Донецький національний медичний університет ім. М. Горького

Categories: Pediatrics/Neonatology

print version


Summary

Стаття присвячена актуальній проблемі навчання лікарів в інтернатурі — етиці спілкування з пацієнтами. Описано моделі та основні принципи стосунків лікаря з пацієнтами, що базуються на даних літератури та досвіді роботи співробітників кафедри педіатрії факультету інтернатури та післядипломної освіти Донецького національного медичного університету ім. М. Горького.


Keywords

Етика спілкування, інтернатура, педіатрія.

Сила лікаря — в його серці…
Найвеличніша основа ліків — любов…

Парацельс

Інтернатура — це важливий завершальний етап підготовки спеціалістів із медицини перед одержанням сертифіката про право самостійної практичної діяльності, метою якого є формування й удосконалення практичних навичок молодих спеціалістів, у тому числі з невідкладної допомоги. В Україні та в деяких країнах Європи дотримуються методики навчання лікарів-інтернів, яка включає два стратегічних напрями — поглиблення та закріплення теоретичних знань і постійне удосконалення професійних навичок у процесі лікувальної роботи в стаціонарі та поліклініці. Поряд з цим не менш важливим, на нашу думку, є те, що паралельно — через весь процес навчання в інтернатурі — повинно відбуватися постійне підвищення рівня знань та вмінь із медичної етики.

Перш за все слід пам’ятати, що успішність ефективного лікування пацієнта значно залежить від позитивної атмосфери під час спілкування лікаря з пацієнтом.

Стосунки «лікар — пацієнт» є основою медичної етики. Ще в клятві Гіппократа було сказано: «У який би дім я не ввійшов, я ввійду для користі хворого, далекий від усього зловмисного, неправедного і згубного…». Сучасна клятва лікаря також зобов’язує «дотримуватись правил професійної етики».

Женевська декларація, етичний кодекс лікаря, який було прийнято в Україні у 2009 році, потребують від лікаря, щоб здоров’я людини було найвищим пріоритетом. Міжнародний кодекс медичної етики стверджує, що «лікар зобов’язаний бути максимально відданим пацієнту та використовувати на його благо свої наукові знання» [6]. Професіоналізм лікаря визначається як його знаннями та навиками, так і його вмінням спілкуватися з хворим.

В сучасних Принципах медичної етики Американської асоціації лікарів наведено таке визначення суті моделі відносин «лікар — пацієнт»: «Лікар покликаний забезпечити компетентне медичне обслуговування хворого, засноване на співчутті та повазі людської гідності. Йому слід поважати права хворого і права своїх колег, іншого персоналу, бути правдивим та щирим у спілкуванні з ними» [5].

Одним із найважливіших обов’язків лікаря є відданість інтересам пацієнта, професійна чесність та збереження в таємниці інформації, що стосується пацієнта. Доручаючи лікарю своє життя, пацієнт сподівається на його милосердя та співчуття. Хворий очікує від останнього й співучасті, завдяки якій лікар «візьме на себе» його біль [2]. Співчуття — ключ до налагодження співпраці з пацієнтом. Потрібно зуміти поставити себе на місце хворого і дивитися на світ його очима. Важливо розуміти також внутрішню картину захворювання — все те, що відчуває і переживає пацієнт, його загальне самопочуття, уявлення про свою хворобу, про її причини.

Існують декілька моделей спілкування лікаря і пацієнта:

— інформаційна (неупереджений лікар, повністю незалежний пацієнт);

— інтерпретаційна (переконливий лікар);

— дорадча (довіра і взаємна згода);

— патерналістська (лікар-опікун).

Для спілкування з малоосвіченими людьми більше підходить інтерпретаційна модель, а з освіченими, які вникають в суть проблем із здоров’ям, — дорадча модель. Поширена раніше патерналістська модель припускає порушення прав пацієнта і в наші дні не застосовується, за винятком ситуацій, що становлять безпосередню загрозу життю хворого (екстрене оперативне втручання, реанімаційні заходи тощо) [3].

У наш час лікар і пацієнт повинні співпрацювати, говорити один одному правду, порівну ділити відповідальність за результат лікування. Така співпраця базується на підтримці, розумінні, співчутті, повазі один до одного.

Спілкування з пацієнтом у педіатрії має певні особливості. Педіатр повинен мати або розвивати в собі особливі якості. Одним з перших на це звернув увагу С. Хотовіцький (1874), який писав, що «окрім ґрунтовних теоретичних і практичних пізнань, окрім належної теоретичної здатності, окрім спокою і твердості духу, окрім справедливості та лагідності у вчинках дитячий лікар не тільки повинен цілком ознайомитися з фізіологічними і патологічними відмінностями дитячого організму, але й разом з тим мати особливу природжену прихильність до дітей. Він повинен знаходити задоволення в спілкуванні з дітьми, він повинен уміти з дітьми бути як би дітлахом». Педіатр часто не має можливості опитувати маленького пацієнта і змушений звертатися за інформацією до його батьків та рідних. Дитина нерідко налякана візитом до лікарні, стривожена, капризна та роздратована або, навпаки, мовчазна й насуплена. Їй, звичайно, бажано, щоб лікар був добрим, його ліки — смачними, а обстеження — легким і нестрашним, як вимір температури, щоб він зміг вилікувати будь-яку хворобу і знов зробити кожну людину здоровою. Тому так важливо знайти правильний підхід до дитини, запевнити її в користі та доцільності усіх процедур, завоювати її довіру.

Особливе значення має необхідність інтенсифікації викладання медичної етики при підготовці лікарів-інтернів з урахуванням нових сучасних досліджень.

Дані літератури [3, 5] та досвід багаторічної роботи співробітників кафедри педіатрії факультету інтернатури та післядипломної освіти Донецького національного медичного університету ім. М. Горького дозволяють для ефективного спілкування з пацієнтом рекомендувати такі положення.

Лікар-педіатр повинен будувати свої стосунки з пацієнтом та його родиною на засадах загальнолюдської етики і моралі, проголошеної клятвою Гіппократа, лікарської деонтології, а також Етичного кодексу лікаря України. Необхідно приділяти хворому стільки часу і уваги, скільки потрібно для встановлення точного діагнозу, надання допомоги в повному обсязі, обґрунтування приписів і рекомендацій щодо подальшого лікування у детальному, зрозумілому для нього або його батьків вигляді.

Перед опитуванням пацієнта необхідно ознайомитися з історією розвитку або хвороби дитини. Під час ознайомлення з нею лікар може отримати цінну інформацію про розвиток пацієнта, раніше перенесені захворювання й проведене лікування та його ефективність, медикаментозне навантаження, алергічний статус. Ставити питання хворому треба в делікатній формі.

Опитувати пацієнта потрібно так, щоб він та його рідні розповідали про себе невимушено.

Бажано мати привітний вираз обличчя та розмовляти лагідним тоном. Розмова з батьками хворої дитини може мати дещо суб’єктивне забарвлення, зумовлене психоемоційним станом близьких людей. А тому отриману від батьків інформацію необхідно доповнити даними, отриманими від дітей, починаючи з 5-річного віку і старших. Найчастіше відомості дітей про свою хворобу є точнішими, і, окрім опису симптомів, вони можуть продемонструвати своє ставлення до них.

Треба пам’ятати, що підлітки схильні до відвертості тоді, коли опитування стосується їх самих, а не їхніх проблем. Опитування підлітків краще за все починати з неформальної невимушеної тематики, наприклад, про їхніх друзів, школу, захоплення, сім’ю тощо.

Розмову з хворим не обов’язково підтримувати постійно. Мовчання має свій сенс і значення, під час нього хворі збираються з думками, згадують подробиці або вирішують, чи можна довіритися лікарю, щоб повідомити ті або інші дані. Ввічливе мовчання лікаря з подальшою короткою фразою, яка заохочує до продовження розмови, — краща реакція у таких випадках.

Бажано схилити дитину до того, щоб вона розповіла лікарю про свої переживання, якщо вони є, — для зменшення занепокоєння хворого.

При спілкуванні з балакучими хворими лікар може надати хворому повну волю говорити декілька хвилин, що допоможе вивчити мовлення, оцінити інтелект, пам’ять, хід мислення, деякі особливості його характеру з метою обрання правильного тону подальшої розмови, а потім сконцентрувати розмову на найсуттєвішій проблемі.

Давати відповіді на запитання хворого потрібно коректно, продумано й обережно. Відповідь на запитання стосовно діагнозу, прогресування хвороби або плану лікування лікар дає в контексті, який він вважає доцільним, але це не має суперечити відомостям, отриманим хворим з інших джерел.

При лікуванні неповнолітньої дитини потрібно надавати повну інформацію її батькам, одержати їхню згоду на застосування того чи іншого методу лікування або лікарського засобу, у максимально можливій мірі враховувати побажання самого пацієнта.

Лікар повинен бути уважним і чуйним до хворого для запобігання психоемоційному конфлікту, а в разі його виникнення необхідно діяти лояльно, делікатно та терпляче. Треба пам’ятати про те, що невміння спілкуватися з пацієнтом та його родиною — головний фактор їх незадоволення [6].

Треба з повагою і доброзичливістю ставитися до колег, співробітників іншого відділення або клініки, не поділяти негативного ставлення хворого та його батьків до них.

Важливо пам’ятати, що стосунки лікаря з хворим не повинні виходити за межі суто професійних. Більшість дітей швидко звикає до дорослих й починає ревнувати їх, тому лікарю слід встановлювати відношення з кожним пацієнтом із великою обережністю [4]. Під час розмови з хворим не потрібно робити записів, а слід уважно слухати, періодично приязно дивитися йому в очі. Не слід висловлювати у присутності хворого своїх попередніх діагностичних суджень. Давати поради і рекомендації, робити заключний діагноз треба тільки після повного і остаточного обстеження дитини.

Лікарі-інтерни під час навчання на кафедрі педіатрії факультету інтернатури та післядипломної освіти Донецького національного медичного університету оволодівають навичками спілкування з пацієнтами протягом всього курсу не тільки за загальноприйнятою методикою з аналізом і дискусіями в групі за участю викладача. Одним із дієвих методів оптимізації педагогічного процесу вважаємо використання ситуаційних завдань з біоетики та медичної деонтології для педіатрів з навчального посібника, який був створений співробітниками кафедри та затверджений центральним методичним кабінетом з вищої медичної освіти МОЗ України [1]. У посібнику є розділи щодо взаємин лікаря з хворою дитиною, з батьками дітей, деонтології госпіталізації, етики консиліуму, лікарської таємниці.

Таким чином, з нашої точки зору, усім аспектам актуальної проблеми спілкування лікаря з дитиною та її батьками важливо постійно приділяти особливу увагу впродовж усього процесу навчання в інтернатурі. Як справедливо стверджував М.І. Пирогов, для лікаря «жити та вчитися є одне й те ж саме».


Bibliography

1. Волосовець О.П., Нагорна Н.В., Острополець С.С. та ін. Завдання з біоетики та медичної деонтології для педіатрів. — Донецьк, 2004. — 52 с.

2. Гнатейко О.З., Давидов Л.Я., Давидова Н.Г. На варті здоров’я матері і дитини. — К.: Здоров’я, 1984. — 40 с.

3. Ковальчук Л.Я., Мисула І.Р., Лісничук Н.Є. та ін. Алгоритми спілкування студентів (лікарів) з пацієнтами (методичні рекомендації). — Тернопіль: ТДМУ, 2009. — 40 с.

4. Мишаткина Т.В., Денисова С.Д., Яскевич Я.С. Биомедицинская этика. — Минск, 2003. — 320 с.

5. Назар П.С. Основи медичної етики. — Тернопіль, 2007. — 280 с.

6. Димов А.С. Кризис деонтологии: методологические аспекты // Клиническая медицина. — 2008. — № 12. — С. 4-7.

Similar articles

Authors: Н.В. Нагорна, С.С. Острополець, Г.І. Баєшко, О.П. Дудчак, В.М. Соколов Донецький національний медичний університет ім. М. Горького
"News of medicine and pharmacy" 11-12 (371-372) 2011
Date: 2011.07.11
Biomedical ethics as an integral part of the physician’s outlook
Authors: Кобеляцький Ю.Ю., Канчура Т.В., Петрашенок Є.В.
ДЗ «Дніпропетровська медична академія МОЗ України», м. Дніпро, Україна

"Emergency medicine" №5(92), 2018
Date: 2018.10.10
Categories: Medicine of emergency
Sections: Specialist manual
Medical ethics and deontology in the practice of a pediatric anesthesiologist
Authors: Єхалов В.В., Павлиш О.С., Єгоров С.В.
ДЗ «Дніпропетровська медична академія МОЗ України», м. Дніпро, Україна

"Emergency medicine" №3(98), 2019
Date: 2019.05.15
Categories: Medicine of emergency
Sections: Clinical researches
Культура поведінки  та етика взаємовідносин у роботі медичної сестри
Authors: Олена Беденко-Зваридчук, директор юридичної компанії «МедАдвокат», голова Комітету з медичного права АПУ, член Громадської ради при МОЗ України, юрист, лікар
"News of medicine and pharmacy" 9 (460) 2013
Date: 2013.06.10
Sections: Legal advice

Back to issue