Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.


Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

Ukrainian journal of surgery 4 (19) 2012

Back to issue

Застосування транексамової кислоти при шлунково-кишкових кровотечах

Authors: Павлов О.О., Харківська медична академія післядипломної освіти

Categories: Surgery

Sections: Clinical researches

print version


Summary

Транексамова кислота належить до синтетичних інгібіторів фібринолізу і внаслідок структурної схожості з лізином здатна за конкурентним типом блокувати процес активації плазміногену, попереджаючи лізис тромбу в зоні пошкодження судини, пригнічує фібриноліз, викликає системний гемостатичний ефект при підвищеній фібринолітичній активності плазми. У нашому проспективному відкритому дослідженні брали участь 1152 пацієнти із шлунково-кишковою кровотечею неракового генезу з локалізацією в шлунку та дванадцятипалій кишці. Було зроблено висновок про те, що використання транексамової кислоти для профілактики раннього рецидиву кровотечі дозволяє зменшити оперативну активність при гострій шлунково-кишковій кровотечі до 3,4 % в основній групі щодо 6 % у контрольній групі, загальну летальність — із 4,7 % у контрольній групі до 3,1 % в основній групі (р > 0,05) та післяопераційну летальність — із 3,8 до 0 %.

Транексамовая кислота относится к синтетическим ингибиторам фибринолиза и вследствие структурной схожести с лизином способна по конкурентному типу блокировать процесс активации плазминогена, предотвращая лизис тромба в зоне поражения сосудов, угнетая фибринолиз, создает системный гемостатический эффект при повышенной фибринолитической активности плазмы. В нашем проспективном открытом исследовании участвовали 1152 пациента с желудочно-кишечными кровотечениями неракового генеза с локализацией в желудке и двенадцатиперстной кишке. Был сделан вывод о том, что использование транексамовой кислоты для профилактики раннего рецидива кровотечения позволяет уменьшить оперативную активность при остром желудочно-кишечном кровотечении до 3,4 % в основной группе по отношению к 6 % в контрольной группе, общую летальность — с 4,7 % в контрольной группе до 3,1 % в основной группе (р < 0,05) и послеоперационную летальность — с 3,8 до 0 %.

Tranexamic acid is a synthetic inhibitor of fibrinolysis and because of structural similarity to lysine is able to block the process of plasminogen activation by competitive type, preventing lysis of thrombus in the area of vascular lesions, inhibiting fibrinolysis, causes systemic hemostatic effect in increased fibrinolytic activity of the plasma. This prospective, open-label study involved 1152 patients with gastrointestinal bleeding of non-cancer origin with localizztion in the stomach and duodenum. It was concluded that the use of tranexamic acid for the prevention of early rebleeding can reduce the operational activity in acute gastrointestinal bleeding to 3.4 % in the study group relative to 6 % in the control group, the overall mortality rate — from 4.7 % in the control group to 3.1 % in the study group (p < 0.05) and postoperative mortality — from 3.8 to 0 %.


Keywords

транексамова кислота, шлунково-кишкова кровотеча.

транексамовая кислота, желудочно-кишечное кровотечение.

tranexamic acid, gastrointestinal bleeding.

Під системою гемостазу в даний час розуміють багатокомпонентний комплекс, що є найважливішою частиною гомеостазу і представлений складною взаємодією прокоагуляційних, тромбоцитарних, фібринолітичних ланок, а також інгібіторами згортання крові і фібринолізу. Ця складна біологічна система забезпечує, з одного боку, збереження рідкого стану крові, а з іншого — зупинку кровотечі [2].

З метою зупинки кровотечі за багато століть людство придумало значну кількість способів хірургічного та фармакологічного гемостазу [3]. Останні роки ознаменувалися накопиченням та узагальненням досвіду застосування синтетичних інгібіторів фібринолізу (апротинін, транексамова кислота, e­амінокапронова кислота) в різних галузях медицини [8].

Інгібітори фібринолізу теоретично доцільно використовувати тільки для зупинки кровотечі, пов’язаної з первинною або місцевою активацією фібринолізу. Зауважується, що використання інгібіторів фібринолізу передбачає необхідність лабораторного та візуального підтвердження показання до призначення препарату за винятком інших можливих причин кровотечі. При дисемінованому внутрішньосудинному згортанні крові або у випадку масивної кровотечі, що викликана системним підвищенням гемостатичного потенціалу в комплексі з гіповолемією та гіпоперфузією, цілеспрямоване прагнення блокувати фібриноліз може виявитися небезпечним, а введення інгібіторів — посилити порушення мікроциркуляції й ішемію внутрішніх органів, підвищити ризик артеріальних і венозних тромбозів. Така точка зору заснована на уявленнях про механізми тромбоутворення та фібринолізу і в цілому є відповіддю на питання про те, чому за наявності гемостатичного ефекту введення інгібіторів фібринолізу в багатьох клінічних ситуаціях у плановому порядку залишається досить рідкісним явищем. 

Проте таке ставлення до застосування інгібіторів фібринолізу в останні роки стало змінюватися. Цьому сприяв накопичений досвід застосування транексамової кислоти при лікуванні пацієнтів із геморагією, кровотечами при виразковій хворобі шлунка та дванадцятипалої кишки й інших видах кровотеч [8, 19]. 

Транексамова кислота належить до синтетичних інгібіторів фібринолізу і внаслідок структурної схожості з лізином здатна за конкурентним типом блокувати процес активації плазміногену, попере­джаючи лізис тромбу в зоні пошкодження судини, пригнічує фібриноліз, викликає системний гемо­статичний ефект при підвищеній фібринолітичній активності плазми [3, 5, 8]. Досвід успішного використання транексамової кислоти при лікуванні пацієнтів із шлунково­кишковими кровотечами визначено в систематичному огляді асоціації Cochrane (2007), що включив дані 211 рандомізованих контрольованих досліджень (20 781 учасник) ефективності та безпеки застосування інгібіторів фібринолізу. Встановлено, що препарат транексамової кислоти значно зменшує об’єм крововтрати і потребу в гемотрансфузіях, при цьому її використання не супроводжується збільшенням числа тромботичних ускладнень і смертельних результатів [13, 16]. За даними L. Anderson (2005) та A. Dubber (2006) встановлено, що за антифібринолітичною активністю транексамова кислота значно перевищує e­амінокапронову кислоту: у 10–100 разів in vitro і в 10–26 разів in vivo [7, 13]. У дослідженнях було виявлено, що в пацієнтів із шлунково­кишковими кровотечами підвищується рівень тканинного активатора плазміногену (t­PA), що супроводжується активацією реакції «плазміноген — плазмін» і призводить до посилення фібринолізу і, як наслідок, посилення кровотечі. Транексамова кислота, будучи потужним антифібринолітичним агентом, зв’язується з плазміногеном, запобігаючи формуванню плазміну й активації фібринолізу. З урахуванням цих фактів лікарські засоби, що блокують надлишковий фібриноліз, можуть бути корисні для зменшення об’єму крововтрати при шлунково­кишкових кровотечах [12].

За даними різних дослідників, транексамова кислота забезпечує зниження шунково­кишкової крововтрати в середньому на 54 % (середня втрата крові до лікування становить 164 мл, під час лікування — 75 мл), у той час як НПЗЗ знижують втрату крові в середньому лише на 20 % (середня втрата крові до лікування — 186 мл, під час лікування — 148 мл), а застосування етамзилату практично не знижує втрату крові (середня втрата крові до лікування — 175 мл, під час лікування — 170 мл) [11, 16, 18]. Виявлено значний ефект від застосування транексамової кислоти в пацієнтів із кровотечею зі шлунково­кишкового тракту внаслідок флебектозії стравоходу: відсоток пацієнтів, у яких кровотеча була зупинена протягом першого тижня після первинного звернення, був значно вищий у групі з використанням транексамової кислоти, ніж у групі плацебо (88 проти 8,2 %, р < 0,001). Середня ж тривалість кровотечі в групі з використанням транексамової кислоти становила в середньому 5,7 дня, у групі плацебо — в середньому 17,5 дня [20]. При порівнянні з етамзилатом застосування транексамової кислоти з метою зниження крововтрати виявилося значно ефективнішим. При застосуванні транексамової кислоти інтенсивність крововтрати знизилася на 45 % (із 175 мл до 97 мл), тоді як при використанні етамзилату крововтрата збільшилася на 20 % (із 173 мл до 208 мл).

2008 р. у Китаї були опубліковані результати багатоцентрового рандомізованого відкритого порівняльного дослідження з лікування шлунково­кишкової кровотечі з використанням транексамової й амінокапронової кислот, під час якого пацієнти отримували по 1,0 г транексамової кислоти 3 рази на добу з 1­го до 5­го дня перебування в стаціонарі. У результаті дослідження було виявлено, що в групі з використанням транексамової кислоти було відзначено значно меншу крововтрату, ніж у групі з використанням амінокапронової кислоти (відповідно на 35 % проти 17 %, p = 0,004; на 44 % проти 34 %, p = 0,04). Також було виявлено, що відсоток пацієнтів, готових продовжити лікування в другому і наступних циклах у групі, де застосовувалася транексамова кислота, був значно вищий (94 і 79 % відповідно), ніж у групах з використанням амінокапронової кислоти (79 і 59 % відповідно) [22].

У 2003 р. були опубліковані результати рандомізованого подвійного сліпого плацебо­контрольованого дослідження O. Glikorkala, L. Viinikka (2003), під час якого встановлено, що транексамова кислота в дозі 500 мг 3 рази на добу протягом 5 днів вірогідно зменшує крововтрату, асоційовану з H.pilory (на 56 % порівняно з плацебо, р < 0,001). У рандомізованому подвійному плацебо­контрольованому дослідженні G. Rybo, H. Westerberg (2002) показано, що застосування транексамової кислоти в добовій дозі 1,5 г (500 мг 3 рази на добу) протягом 12 днів після операції призводило до вірогідного зниження післяопераційної крововтрати порівняно з групою плацебо (p < 0,05). 

Обстеження системи гемокоагуляції у пацієнтів зі шлунково­кишковою кровотечею виявило дезагрегаційну тромбоцитопатію та місцевий гіперфібриноліз, що дозволило обґрунтувати комплексне застосування 12,5% розчину етамзилату натрію внутрішньовенно і 5% розчину амінокапронової кислоти 100,0 мл внутрішньовенно крапельно або транексамової кислоти 250 мг внутрішньовенно крапельно або струминно в передопераційному періоді для стимуляції судинно­тромбоцитарної ланки гемостазу і зниження фібринолітичної активності крові в локальному кровотоці як додаток до хірургічного гемостазу [5–7]. Передопераційне введення гемостатичних препаратів (етамзилат, транексамова кислота) при геморагії, а також використання більш щадного обсягу оперативного втручання дозволяють скоротити обсяг крововтрати з 80 до 5 % [4, 7]. У систематичному огляді асоціації Cochrane [14] є дані про зниження інтра­ та післяопераційної крововтрати при операції резекції шлунка в середньому на 47 %. 

Гостра шлунково­кишкова крововтрата на сьогодні — одна з основних причин екстреної госпіталізації в хірургічні відділення багатопрофільних стаціонарів. Зростання числа таких пацієнтів обумовлено збільшенням частоти розвитку виразкових та ракових уражень шлунка та кишечника за останні 10 років [4]. K. Duckitt, K. McCully [10] вивчали вплив транексамової кислоти на крововтрату і потребу в гемотрансфузіях у процесі рандомізованого подвійного сліпого дослідження і лікування 86 хворих. Більшість досліджень є невеликими за обсягом і дуже рідко включають понад 100 пацієнтів. Невелике число спостережень у цих дослідженнях свідчить про те, що ефект збереження крові при введенні транексамової кислоти швидко стає очевидним і статистично значимим [21].

Матеріал і методи дослідження

У нашому проспективному відкритому дослідженні брали участь 1152 пацієнти зі шлунково­кишковою кровотечею неракового генезу з локалізацією в шлунку та дванадцятипалій кишці. Критеріями виключення були: ендоскопічне підтвердження первинного діагнозу, наявність клінічно та лабораторно доведеної кровотечі. До 1­ї групи увійшли 20 пацієнтів, яким при надходженні до стаціонару транексамову кислоту застосовували в дозі 1000 мг упродовж 20 хвилин. До 2­ї групи увійшли 602 пацієнти, яким транексамова кислота застосовувалась після оперативного лікування: лапаротомія, висічення язви шлунка або дванадцятипалої кишки, селективна проксимальна ваготомія. Пацієнтам 3­ї (контрольної) групи (280 осіб) виконували вищеназване оперативне лікування, але транексамова кислота не застосовувалась. Групи були порівнянними за віком, давністю виникнення кровотечі, вихідним рівнем гемоглобіну, тривалістю оперативного лікування.

При надходженні до стаціонару проводили клінічний аналіз крові, параметрів коагулограми. Перше введення Транексаму здійснювали в операційній. При недостатньому гемостазі в 1­й і 2­й групах повторно вводили транексамову кислоту через 8 годин у дозі 1000 мг. Через 24 години від моменту надходження повторювали клінічний аналіз крові, досліджували коагулограму. Статистичну обробку даних проводили за допомогою пакетів програм Microsoft Office Excel 2003 і Statistica 6.0. Для ознак із нормальним розподілом розраховували середнє арифметичне значення (М) і стандартне відхилення (s).

Результати дослідження та обговорення

За ступенем тяжкості виразкової кровотечі в трьох групах хворі розподілялися таким чином: кровотеча помірного ступеня була у 527 хворих, тобто 31 % від загальної кількості пацієнтів, середнього ступеня — у 465 (27 %), тяжкого — у 652 (39 %). Виходячи з динаміки показників за три періоди спостережень, можна відзначити, що кількість пацієнтів із середнім та тяжким ступенем кровотечі зросла на 18,4 %, а кількість кровотеч помірного ступеня зменшилася на 10,6 %, що відбувалося на фоні зростання загальної кількості хворих протягом трьох періодів спостережень на 9 %.

При ендоскопічному дослідженні кровотечу, що продовжується (FIA, FIB, FIC), за три періоди спостережень діагностовано у 5,4 % (107). Цей найвищий показник був у 2­й контрольній групі (7,3 %) (p < 0,05), зменшився на 3,7 % у 1­й основній групі (3,6 %) та на 3,1 % у 3­й контрольній групі (4,2 %) (р < 0,05). Слід зазначити, що у 1­й основній групі при ендоскопічному дослідженні не було виявлено кровотечі з великої артеріальної судини на дні кратера виразки, тоді як у контрольній групі цей показник становив 1,4 %.

Прослідковується тенденція до збільшення частоти нестабільного гемостазу при первинній ендоскопії в останні два періоди спостережень з 61 % у 3­й контрольній групі до 65,8 % у 2­й контрольній групі та 67,4 % в 1­й основній групі (р > 0,05). Стабільний гемостаз при первинному ендоскопічному дослідженні виявлений у 647 хворих (38,1 %) за всі періоди спостереження. Показник стабільного гемостазу мав статистично підтверджену (р < 0,05) тенденцію до зниження і в конт­рольній групі становив 34,8 %, у 2­й групі — 26,9 %, а в 1­й групі відбулося його незначне та невірогідне підвищення (29 %) (р > 0,05).

За період спостереження (2006–2012) з 1696 пацієнтів прооперовано 78 хворих із гострою кровотечею, оперативна активність становила 4,6 %. Цей показник у 1­й групі зменшився до 3,4 % (на 2,6 %) порівняно з 2­ю групою, що свідчить про те, що він залишається на дуже низькому рівні. За період спостереження було зроблено 28 (36 %) відстрочених оперативних втручань, 30 (38,4 %) операцій на висоті кровотечі та 15 (19,2 %) на висоті гострої кровотечі.

Слід відзначити, що у 1­й групі було проведено 5 операцій на висоті кровотечі як невідкладних (превентивних), що становило 23,8 % від загальної кількості оперованих хворих за цей період (на основі шкали прогнозування ризику кровотечі).

Післяопераційну летальність при гострих виразкових кровотечах зафіксовано на рівні 3,8 % у 3­й групі, разом із тим слід відзначити різке зростання післяопераційних летальних наслідків у 2­й групі до 19,4 % (померло 6 із 31), тоді як у 1­й групі летальних випадків після операцій з приводу гострої кровотечі не було, що пов’язано з використанням транексамової кислоти.

У групі пацієнтів, яким проводили лікування консервативними методами, загальна летальність за три періоди становила 2,8 % (46 пацієнтів із 1618). Летальність у 1­й групі становила 3,2 % (померло 19 із 595) і дещо зменшилася на 0,5 % (р > 0,05) порівняно з 2­ю групою — 3,7 % (померло 18 із 483). Темп збільшення показника кількості еритроцитів в 1,2 раза більший на 28­му добу в основній групі порівняно з контрольною групою (80 і 66 %) (p = 0,0674).

Відзначено послідовне збільшення рівня гемоглобіну в 1­й групі на 3­тю, 7­му, 14­ту та 28­му добу щодо попереднього показника, з вірогідним збільшенням його починаючи з 7­ї доби післягеморагічного періоду (р < 0,05), та вірогідне збільшення на 10,1; 21,2; 34,6 і 64,3 % щодо початкового рівня відповідно (р < 0,05), із вірогідністю цього збільшення починаючи з 7­ї доби (р < 0,05). У контрольній групі динаміка відновлення рівня гемоглобіну у відповідні періоди була більшою на 9,2; 27,0; 46,6 і 55,3 %, із вірогідністю щодо початкового показника починаючи з 7­ї доби (р < 0,05). Темп збільшення показника рівня гемоглобіну в 1,16 раза більший на 28­му добу в основній групі порівняно з контрольною групою (64,3 і 55,3 %) без статистичної вірогідності (p = 0,4561).

Послідовне збільшення рівня гематокриту в 1­й та 2­й групах на 3­тю, 7­му, 14­ту та 28­му добу щодо попереднього показника, з вірогідним збільшенням показника, починаючи з 7­ї доби після геморагічного періоду (р < 0,05), збільшення на 11, 25, 43 і 80 % щодо початкового рівня відповідно, з вірогідністю цього збільшення починаючи з 7­ї доби (р < 0,05). У конт­рольній групі динаміка відновлення рівня гематокриту у відповідні періоди була більшою на 9,7; 29,6; 51,4 і 55,3 %, із вірогідністю щодо початкового показника починаючи з 7­ї доби (р < 0,05). Темп збільшення показника рівня гематокриту в 1,45 раза більший на 28­му добу в основній групі порівняно з контрольною групою (80 і 55,3 %) без статистичної вірогідності (p = 0,1119).

Послідовне збільшення рівня загального білка в 2­й групі на 3­тю, 7­му, 14­ту та 28­му добу щодо попереднього показника з вірогідністю має місце тільки на 7­му добу (р < 0,05) та вірогідне збільшення на 11,0; 26,1; 44,2 і 80 % щодо початкового рівня відповідно відбувається з 7­ї доби (р < 0,05), тоді як у контрольній групі динаміка відновлення рівня загального білка має від’ємний характер вже на 3­тю добу, у відповідні періоди спостерігалося вірогідне зниження на 8,9 % та подальше невірогідне зростання на 1,7; 2,6 і 5,6 % щодо початкового показника (р > 0,05). Темп збільшення рівня загального білка на 7­му добу (19,0 і 1,7 %) зріс в 11,1 раза, на 14­ту добу (24,0 і 2,6 %) — у 9,2 раза та на 28­му добу (26,2 і 5,6 %) — у 4,6 раза в 2­й групі порівняно з контрольною групою, що є вірогідним (р < 0,05) в усіх періодах спостереження відповідно.

Висновок

Використання транексамової кислоти для профілактики раннього рецидиву кровотечі дозволяє зменшити оперативну активність при гострій шлунково­кишковій кровотечі до 3,4 % в основній групі порівняно з 6 % у контрольній групі, загальну летальність — із 4,7 % у контрольній групі до 3,1 % в основній групі (р > 0,05) та післяопераційну летальність — із 3,8 до 0 %.


Bibliography

1. Лопухин В.О. Возможности применения препарата «Трансамча» в составе комбинированной терапии гемостазиологических нарушений в акушерстве и гинекологии // Проблемы гемостаза и современные возможности эффективного лечения кровотечения в акушерстве и гинекологии: Сб. ст. — М., 1998. — С. 3.

2. Макацария А.Д., Бицадзе В.О., Акиньшина С.В. Тромбозы и тромбоэмболии в акушерско­гинекологической клинике: Молекулярно­генетические механизмы и стратегия профилактики тромбоэмболических ослож­нений: Рук­во для врачей. — М.: ООО «МИА», 2007. — С. 42.

3. Плоткин Д.В., Поварихина О.А. Современные средства лекарственной гемостатической терапии // ФАРМиндекс­Практик. — 2004. — № 6. — С. 40­46.

4. Рухляда Н.Н. Клинико­морфологическая диагностика и обоснование тактики эндохирургического лечения аденомиоза у женщин репродуктивного возраста: Автореф. дис... д­ра мед. наук. — СПб., 2004. — 348 с.

5. Сирота О.М. Современные подходы к диагностике и лечению апоплексии яичника: Автореф. дис... канд. мед. наук. — Омськ, 2008. — 25 с.

6. Сирота О.М., Момот А.П. Фадеева, Н.И. Оптимизация хирургической помощи пациенткам с геморрагической формой апоплексии яичника // Российский вестник акушера­гинеколога.— 2009. — Т. 9, № 3. — С.  8­62.

7. Сирота О.М., Момот А.П., Фадеева Н.И. Медикаментозная коррекция системы гемостаза при хирургическом лечении геморрагической формы апоплексии яичника: Актуальные вопросы педиатрии и гемостазиологии; г. Новосибирск, 1–2 октября 2008 г. // Бюллетень сибирской медицины. — 2008. — Прил. 2. — С. 139­145.

8. Шевченко Ю.Л., Стойко Ю.М., Замятин М.Н. Кровосберегающий эффект транексамовой кислоты: клиническое значение // Фарматека. — 2008. — № 16. — С. 17­22.

9. Anderson L., Nilsson I.M., Nilehn J.E. et al. Experimental and clinical studies and AMCA, the antifibrinolytically active isomer of p­aminomethyl cyclohexane carboxylic acid // Scan. J. Haematol. — 1965. — 2. — 230­247.

10. Annecke T., Geisenberger T., Kürzl R., Penning R., Heindl B. Algorithm­based coagulation management of catastrophic amniotic fluid embolism // Blood Coagul. Fibrinolysis. — 2009 Dec 19.

11. Bonnar J., Sheppard B.L. Treatment of menorrhagia during menstruation: randomised controlled trial of ethamsylate, mefenamic acid, and tranexamic acid // BMJ. — 1996 Sep 7. — 313(7057). — 579­82.

12. Brown J.R., Birkmeyer N.J.O., O’Connor G.T. Meta­analysis comparing the effectiveness and adverse outcomes of antifibrinolytic agents in cardiac surgery // Circulation. — 2007. — 115. — 2801­2813.

13. Dubber A.H.C., McNicol G.P., Douglas A.S. Aminomethyl­cyclohexane­carboxylic acid (AMCHA), a new synthetic fibrinolytic inhibitor // Br. J. Haematol. — 1965. — 11. — 237­245.

14. Duckitt K., McCully K. Menorrhagia. Cochrane Review // Clin. Evid. — 2005 Dec. — 14. — P. 2324­42.

15. Gai M.Y., Wu L.F., Su Q.F., Tatsumoto K. Clinical observation of blood loss reduced by tranexamic acid during and after caesarian section: a multi­center, randomized trial // Eur. J. Obstet. Gynecol. Reprod. Biol. — 2004 Feb 10. — 112(2). — 154­7.

16. Gleeson N.C., Buggy F., Sheppard B.L., Bonnar J. The effect of tranexamic acid on measured menstrual loss and endometrial fibrinolytic enzymes in dysfunctional uterine bleeding // Acta Obstet. Gynecol. Scand. — 1994 Mar. — 73(3). — 274­7.

17. Gultekin M., Diribaş K., Buru E., Gökçeoğlu M.A. Role of a non­hormonal oral anti­fibrinolytic hemostatic agent (tranexamic acid) for management of patients with dysfunctional uterine bleeding // Clin. Exp. Obstet. Gynecol. — 2009. — 36(3). — 163­5.

18. Henry D.A., Carles P.A., Moxey A. et al. Antifibrinolytic use for minimising perioperative allogenic blood transfusion // Cochrane Database of Systematic Reviews. — 2007. — Issue 4.

19. Hoylaerts M., Lijnen H.R., Collen D. Studies on the mechanism of the antifibrinolytic action of tranexamic acid // Biochim. Biophys. Acta. — 1981. — 673. — 75­85.

20. Katsaros D., Petricevic M., Snow N.J. et al. Tranexamic acid reduces postbypass blood use: a doubleblinded, prospective, randomised study of 210 patients // Ann. Thorac. Surg. — 1996. — 61. — 1131­1135.

21. Kongnyuy E.J., Wiysonge C.S. Interventions to reduce haemorrhage during myomectomy for fibroids // Cochrane Database Syst Rev. — 2007. — 1.

22. Laupacis A., Fergusson D. Drugs to minimize perioperative blood loss in cardiac surgery: meta­analyses using perioperative blood transfusion as the outcome // Anesth. Analg. — 1997. — 85. — 1258­1267.

23. Lethaby A., Farquhar C., Cooke I. Antifibrinolytics for heavy menstrual bleeding // Cochrane Database Syst Rev. — 2000. — 4.

24. Melander B., Gliniecki G., Granstrand B. et al. Bioche­mistry and toxicology of Amikapron the antifibrinolytically active isomer of AMCHA (a comparative study with aminocapronic acid) // Acta Pharmacon. Toxicol. — 1965. — 22. — 340­352.

25. Molenaar I.Q., Warnaar N., Groen H. et al. Efficacy and safety of antifibrinolytic drugs in liver transplantation: a systematic review and meta­analysis // American Journal of Transplantation. — 2007. — 7. — 185­194.

26. Nath S., Bhattacharya S. Benefits and Risk of Pharmacological Agents Used for the Treatment of Menorrhagia // Drug Safety. — 2004. — Vol. 27. — № 2. — P. 75­90 (16).

27. Okamoto S., Okamoto U. Amino­rnethyl­cyclohexane­carboxylic acid AMCHA. A new potent inhibitor of the fibrinolysis // Keio J. Med. — 1962. — 11. — 105­115.

28. Okamoto S., Sato S., Takada Y. et al. An active isomer (trans­form) of AMCHA and its antifibrinolytic (antiplasminic) action in vitro and in vivo // Keio J. Med. — 1964. — 13. — 177­185.

29. Preston J.T. et al. // Br. J. Obstet Gynacol. — 1995. — 102. — 401­406.

30. Rybo G., Westerberg H. The effect of tranecsamic acid (AMCA) on postoperative bleeding after conization // Acta Obstet. Gynacol. Scand. — 1972. — 51. — 347­50.

31. Sekhavat L., Tabatabaii A., Dalili M., Farajkhoda T., Tafti A.D. Efficacy of tranexamic acid in reducing blood loss after cesarean section // J. Matern. Fetal. Neonatal. Med. — 2009 Jan. — 22(1). — 72­5.

32. Senthong A.J., Taneepanichskul S. The effect of tranexamic acid for treatment irregular uterine bleeding secondary to DMPA use // J. Med. Assoc. Thai. — 2009 Apr. — 92(4). — 461­5.

33. Srinil S., Jaisamrarn U. Treatment of idiopathic menorrhagia with tranexamic acid // J. Med. Assoc. Thai. — 2005 Oct. — 88. — Suppl 2. — S1­6.

34. Thorsen S. Differences in the binding to fibrin of native plasminogen and plasminogen modified by proteolytyc degradation: influence of omeaaminocarboxylic acid // Biochim. Biophys. Acta. — 1975. — 393. — 55­65.

35. Verstraete M. Clinical application of inhibitors of fibrinolysis // Drugs. — 1985. — 29. — 236­261.

36. Wellington K., Wagstaff A.J. // Drugs. — 2003. — 63. — 1417­1433.

37. Ylikorkala O., Viinikka L. Comparison between antifibrinolytic and antiprostaglandin treatment in reduction of increased menstrual blood loss in women with intrauterine contraceptive devices // Br. J. Obstet. Gynecol. — 1983. — 90. — 78­83.

38. Zhang Y.W., He F.F., Sun Z.Y., Li S.W. et al. A multicenter prospective randomized open comparative study on the treatment of ovulatory menorrhagia with tranexamic acid and norethisterone in China Zhonghua Fu Chan Ke Za Zhi. — 2008 Apr. — 43(4). — 247­50.

39. Zufferey P., Merquiol F., Laporte S.M.Sc. et al. Do antifibrinolytics reduce allogeneic blood transfusion in orthopedic surgery? // Anesthesiology. — 2006. — 105. — 1034­1046.

Similar articles

Управление системой гемостаза  у беременных с преэклампсией:  фокус на акушерских кровотечениях
Authors: Лахно И.В. Харьковская медицинская академия последипломного образования
"Emergency medicine" 3 (42) 2012
Date: 2013.03.11
Categories: Family medicine/Therapy, Medicine of emergency
Sections: Specialist manual
Current Approaches to the Correction of Hemostasis in Surgeries for Giant Uterine Myoma
Authors: Tarabrin O.O., Havrychenko D.H., Shcherbakov S.S., Mazurenko H.I., Turenko O.V., Kirpichnikova K.P. - Odessa National Medical University, Odessa, Ukraine
"Emergency medicine" 8 (71) 2015
Date: 2016.04.19
Categories: Medicine of emergency
Sections: Clinical researches
Оптимизация профилактики венозных тромбоэмболических осложнений в оперативной онкопульмонологии
Authors: Черний В.И., Смирнова Н.Н., Егоров А.А., Егоров А.Н., Босько И.Л. - Донецкий национальный медицинский университет им. М. Горького, кафедра анестезиологии, интенсивной терапии, медицины неотложных состояний и кардиохирургии Учебно-научного института последипломного образования; Донецкое областное клиническое территориальное медицинское объединение, отделение анестезиологии и интенсивной терапии (без коек)
"Emergency medicine" 6 (61) 2014
Date: 2015.01.20
Categories: Medicine of emergency, Surgery, Oncology
Sections: Clinical researches
Імуностимулюючий вплив Тренталу  на перебіг і частоту загострень  розсіяного склерозу
Authors: Євтушенко С.К., Грищенко А.Б., Євтушенко И.С., Донецький національний медичний університет ім. М. Горького
International neurological journal 2 (48) 2012
Date: 2013.02.11
Categories: Neurology
Sections: Clinical researches

Back to issue