Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.



Всесвітній день боротьби із запальними захворюваннями кишечника
день перший
день другий

Коморбідний ендокринологічний пацієнт

Всесвітній день боротьби із запальними захворюваннями кишечника
день перший
день другий

Коморбідний ендокринологічний пацієнт

Международный эндокринологический журнал 6 (54) 2013

Вернуться к номеру

Взаємозв’язок поширеності Й рівня мікроальбумінурії залежно від параметрів артеріального тиску у хворих на гіпотиреоз

Авторы: Дідушко О.М. - Кафедра ендокринології, Івано-Франківський національний медичний університет

Рубрики: Эндокринология

Разделы: Медицинские форумы

Версия для печати

Згідно з даними МОЗ України, за останні 5 років кількість хворих на дисфункцію щитоподібної залози (ЩЗ) зросла в 5 разів. Гіпотиреоз асоціюється з підвищенням серцево­судинної захворюваності та смертності, а також сприяє розвитку дисліпідемії, атеросклерозу, діастолічної артеріальної гіпертензії (АГ), абдомінального ожиріння. Тому питання пошуку нових предикторів серцево­судинних ускладнень у пацієнтів із гіпотиреозом залишається актуальним і в даний час. Сьогодні велика увага дослідників приділяється кардіоренальним взаєминам. Результати епідеміологічних і популяційних досліджень свідчать про те, що навіть найбільш ранні субклінічні порушення функції нирок є незалежними факторами ризику кардіоваскулярних подій і смерті.

Мета дослідження — вивчити взаємозв’язок поширеності і рівня мікроальбумінурії (МАУ) залежно від параметрів артеріального тиску.

Матеріали і методи дослідження. Клінічні та функціонально­біохімічні обстеження хворих виконані на базі ендокринологічного відділення, диспансерного ендокринологічного відділення Івано­Франківської обласної клінічної лікарні. Обстежено 116 хворих (24 чоловіки і 92 жінки) на первинний гіпотиреоз. З числа обстежених у 52 пацієнтів був післяопераційний гіпотиреоз, у 62 — гіпотиреоз на тлі автоімунного тиреоїдиту (АІТ), у двох пацієнтів — в результаті гіпоплазії ЩЗ. Вік хворих — від 36 до 65 років (у середньому 50,89 ± 1,70 року), тривалість захворювання становила від одного до 12 років. Всі пацієнти отримували замісну терапію L­тироксином в добовій дозі 125–175 мкг, обстежені пацієнти мали гіпотиреоз середньої та тяжкої форми. У дослідження не включали пацієнтів із хронічними паренхіматозними та інтерстиціальними захворюваннями нирок. Усім хворим проводили комплексне загальноклінічне обстеження, а також визначали МАУ, рівень гормонів ЩЗ (вТ4 і вТ3), тиреотропного гормону (ТТГ). МАУ визначали за уніфікованою кількісною методикою на фотоелектроколориметрі КФК­3 особам, які відповідали критеріям включення в дослідження.

Результати дослідження. Встановлено вірогідний зв’язок між тривалістю перебігу гіпотиреозу і частотою виявлення МАУ. Найчастіше у цієї когорти хворих траплявся низький рівень МАУ (від 30 до 100 мг/д) — у 40 осіб (74,1 %); середній (від 101 до 200 мг/д) — у 8 осіб (14,8 %); високий (від 201 до 300 мг/д) — у 6 осіб (11,1 %).

Нами досліджено взаємозв’язок поширеності і рівня МАУ залежно від параметрів систолічного АТ (САТ), діастолічного АТ (ДАТ), пульсового АТ (ПАТ). Порівняння наявності МАУ та рівня ДАТ показало, що ймовірність виявлення МАУ зростає при збільшенні ДАТ і становить 25,8 % при ДАТ менше 80; 68,8 % — при ДАТ від 81 до 90 і 88,9 % — при ДАТ понад 90 мм рт.ст. Крім того, існує пряма вірогідна залежність між рівнем ДАТ та МАУ, тобто чим вищий ДАТ, тим вищий рівень встановленої МАУ.

Порівняння наявності МАУ та рівня САТ засвідчило, що ймовірність виявлення МАУ при САТ у проміжках значень від 121 до 140 і понад 140 мм рт.ст. вірогідно зростає (відповідно 71,4 та 81,8 %).

У всіх пацієнтів із рівнем САТ до 120 мм рт.ст. відзначався низький рівень МАУ (30–100 мг/д). У той же час у пацієнтів із САТ в інтервалах від 121 до 140 мм рт.ст. і понад 140 мм рт.ст. подібні значення МАУ встановлено лише у 30,0 і 11,1 % хворих відповідно. Можна стверджувати, що у хворих із рівнем САТ до 120 мм рт.ст. низький рівень МАУ траплявся в 3,3 і 9 разів частіше, ніж у пацієнтів із САТ в інтервалах від 121 до 140 мм рт.ст. і понад 140 мм рт.ст. відповідно, що вважається вірогідно значущими параметрами (р = 0,035; р = 0,01).

Порівняння наявності МАУ та рівня ПАТ показало, що ймовірність виявлення МАУ при ПАТ нижче 50 мм рт.ст. становить 26,5 %, що в 2,8 раза менше порівняно з імовірністю наявності МАУ за умови, що ПАТ перевищує 50 мм рт.ст. (75,0 %). Отже, встановлена вірогідна залежність між рівнем ПАТ і частотою виявлення МАУ (р = 0,045). У пацієнтів із рівнем ПАТ нижче 50 мм рт.ст. в 66,7 % випадків встановлено низький рівень МАУ (30–100 мг/д), а у хворих із рівнем ПАТ понад 50 мм рт.ст. подібні значення МАУ виявлено лише в 11,1 %. Отже, у пацієнтів із рівнем ПАТ нижче 50 мм рт.ст. низький рівень МАУ траплявся в 6 разів частіше, ніж у пацієнтів із рівнем ПАТ понад 50 мм рт.ст. (р = 0,015).

Висновок. Динаміку поширеності і величини МАУ можна вважати маркером, що надійно визначає тривалість перебігу гіпотиреозу. Ймовірність виникнення МАУ зростає при збільшенні систолічного та діастолічного АТ. Встановлена вірогідна залежність між рівнем пульсового АТ і частотою виявлення МАУ. Раннє виявлення хворих із МАУ дозволяє не лише виявити в популяції пацієнтів із вже сформованою патологією органів­мішеней і визначити прогноз, але й обґрунтувати диференційований підхід до лікування хворого.



Вернуться к номеру