Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.


Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

 

Международный эндокринологический журнал 7 (55) 2013

Вернуться к номеру

Світлій пам’яті Ігоря Васильовича Комісаренка

Ігор Васильович Комісаренко народився 15 грудня 1933 року. Син видатного українського ендокринолога академіка Василя Павловича Комісаренка. Наставником для студента Київського медичного інституту Ігоря Комісаренка став у п’ятдесятих роках прекрасний хірург Михайло Ісидорович Коломійченко. Клініка його була в тодішній Жовтневій клінічній лікарні міста, і з третього курсу Ігор присвячував дедалі більше часу цим палатам, перев’язочним, операційним. Особливо вабили студента невідкладні ситуації, характерні для чергувань у клініці швидкої допомоги. У приймальному покої він вникав у нюанси обстеження доставлених хворих, вбирав, запам’ятовуючи індивідуальні деталі, тактику і прийоми досвідчених лікарів, ішов із ними в операційну. На четвертому курсі Ігор робив перев’язки, потім йому довірили асистувати під час операцій, а після того як виняток — виконувати ті чи інші хірургічні втручання — його рука виявилася точною, сильною й умілою. Диплом із відзнакою відкривав двері в аспірантуру, і саме прізвище, безсумнівно, сприяло б такому швидкому просуванню. Однак Ігор віддав перевагу самостійному шляху, одиночному плаванню за обраним фахом, і попросив призначення на периферію. Так він опинився в невеликому містечку Радомишлі Житомирської області на посаді хірурга районної лікарні. «Тут до мене прийшла хірургічна свобода, — згадував Ігор Васильович. — Потік гнійної хірургії, що вимагав особливої ретельності, був зосереджений в основному на мені. Взагалі це була школа життя із її несподіваними сюжетами, уроками, найбільш необхідними для лікаря, — бути людиною серед людей».

Кандидатську дисертацію, присвячену взаємо­зв’язкам щитоподібної і надниркової залоз, Ігор Васильович захистив через призначені три роки. Став асистентом на коломійченківській кафедрі, успішно оперував. А головною метою залишалося вдосконалювання в ендокринній хірургії. Розуміючи, як ніхто інший, усю складність такого сходження, молодий лікар, не покидаючи рідної кафедри, ­обрав для подальшого стажування хірургічну клініку професора Олега Володимировича Ніколаєва у Всесоюзному науково­дослідному інституті ендокринології. Протягом кількох років, використовуючи зимові та літні інтервали студентських канікул, Ігор Васильович наполегливо опановував секрети, якими професор Ніколаєв щедро ділився з колегами.

Ігор Васильович Комісаренко з граничною ясністю усвідомив: розвиток нового для України розділу хірургії, що охоплює всі локалізації ендокринних захворювань, неможливий поза біохімічною діагностикою, без сучасної ендокринологічної лабораторії. І ось у тих же старих стінах він її обладнав. На початку 60­х років минулого століття у клініці було вперше виділено 15 спеціалізованих ендокринологічних хірургічних ліжок, а 1965­го, коли в Києві організували Науково­дослідний інститут ендокринології та обміну речовин, підрозділ у Жовтневій клінічній лікарні став його хірургічним відділом.

Ігор Васильович організував Український центр ендокринної хірургії, трансплантації органів і тканин, відділення радіоіндукованих уражень ендокринних органів у Центрі радіаційної медицини і міський Центр хірургічної ендокринології в лікарні на вулиці Петра Запорожця, очолювані його учнями. За розробку медикаментозного блокатора гормональних клітин І.В. Комісаренко разом з іншими вченими був визнаний гідним Державної премії Української РСР у галузі науки й техніки (1976). Удруге такої високої відзнаки він був удостоєний у 1988 році за успіхи в розвитку ендокринної хірургії. У монографії «Академія медичних наук України» про цю сторінку в наукових пошуках І.В. Комісаренка сказано: «Вперше у світі ним розроблено комбіновані методи лікування пухлин кори надниркових залоз із використанням інгібіторів (уповільнювачів) стереогенезу, емболізації пухлин і метастазів».

Напевно, лише особиста мужність Ігоря Васильовича Комісаренка плюс милість Всевишнього та допомога колег зберігали його дар для медицини. Тричі — 1974, 1984 і 1994 рр. — на нього навалювалися тяжкі хвороби. Але знову і знову лікар­подвижник повертався до операційного стола.

Ігор Васильович Комісаренко – член­кореспондент Національної академії медичних наук України, обраний у квітні 1997 р. за спеціальністю «ендокринологія», доктор медичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України. Автор понад 500 наукових праць, підготував понад 20 докторів і кандидатів наук. Ігор Васильович був почесним президентом Української асоціації ендокринних хірургів, членом редакційних колегій низки провідних наукових журналів.

Говорять, що стати класиком за життя — це не для України. Можливо, тепер можна стверджувати, що померла чудова, світла, дуже порядна, активна, професійна людина, новатор, один з основоположників ендокринної хірургії в Україні.

Світла пам’ять про Ігоря Васильовича Комісаренка назавжди збережеться в наших серцях.

 

Редакційна колегія «Міжнародного ендокринологічного журналу» 



Вернуться к номеру