Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.


Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

 

"Hypertension" 6 (38) 2014

Back to issue

Пропозиції Асоціації кардіологів України щодо реформування медицини

Статья опубликована на с. 56-58

Робоча група: академік НАМН України, проф. В.М. Коваленко, проф. В.М. Корнацький, проф. М.І. Лутай, проф. Ю.М. Сіренко, проф. О.С. Сичов, чл.-кор. НАМН України проф. О.М. Пархоменко, проф. Л.Г. Воронков

Детально ознайомившись із проектом Національної стратегії побудови нової системи охорони здоров’я в Україні на період 2015–2025 рр., робоча група Асоціації кардіологів України підтримує ініціативу в плані реформування медицини в державі та вважає за потрібне викласти своє бачення цього, без сумніву, необхідного процесу з нашими пропозиціями, що пропонуються як національний діалог відповідно до проекту Національної стратегії побудови нової системи охорони здоров’я в Україні на період 2015–2025 рр.

Стратегічні тези:

1. Реформувати модель існуючої медицини необхідно відповідно до структури надання медичної допомоги на основі державної системи охорони здоров’я.

2. Залишити як основу державну форму медицини, що після реформування може відповідати рівню гарантованого необхідного мінімуму надання медичної допомоги. Регульоване гарантоване забезпечення базового мінімуму медичної допомоги на базі існуючих установ охорони здоров’я дозволить стабілізувати негативні настрої в суспільстві відносно охорони здоров’я.

3. Зберегти етапність і спадкоємність медичної допомоги на всіх рівнях: первинна ланка, вторинна (спеціалізована), третинна (високоспеціалізована) допомога, що відповідає загальноприйнятим світовим стандартам.

4. Продовжувати вдосконалення первинної ланки охорони здоров’я (кадри, матеріально-технічна база, функціональні обов’язки тощо).

5. Переглянути функціональні обов’язки лікаря загальної практики, доповнивши його обов’язки диспетчерськими функціями щодо направлення до лікарів-спеціалістів, передбачивши «зелений коридор» у випадках гострих та швидкопрогресуючих хвороб тощо (згідно з регламентним переліком).

6. Зберегти структуру регіональних поліклінік із основними видами медичної допомоги за напрямками (внутрішні хвороби, педіатрія, хірургія, акушерство та гінекологія) із забезпеченням системи диспансеризації населення.

7. При плануванні структури територіальних закладів охорони здоров’я передбачити створення як консультативно-амбулаторних, так і госпітально-клінічних установ, у тому числі для спеціалізованої допомоги з максимальним залученням існуючого матеріально-технічного та кадрового потенціалу.

8. Сформувати єдиний медичний простір для надання медичної допомоги хворим на вторинному та третинному рівнях без розподілу за адміністративним та відомчим принципом.

9. З урахуванням фінансових можливостей держави створення нових структур або підрозділів є недоцільним або має бути вкрай обмеженим. Існуюча матеріально-технічна база охорони здоров’я з урахуванням демографічних змін дозволяє шляхом перерозподілу коштів забезпечити реалізацію сучасних напрямків надання медичної допомоги та втілення новітніх технологій.

10. Медична допомога третинного рівня надаватиметься на обласному та державному рівні. Існуючі високоспеціалізовані установи державного рівня мають використовуватися як національні референтні діагностично-консультативні та лікувальні центри для надання медичної допомоги тяжким хворим, пацієнтам із рідкісними хворобами та хворобами з резистентним перебігом, для виконання складних оперативних втручань, проведення експертизи якості надання медичної допомоги тощо.

11. Розробити перелік хвороб та станів, що потребують гарантованої безоплатної допомоги, відповідно до рівнів (первинна, вторинна та третинна ланки), включаючи профілактичні заходи (профілактичні огляди, щеплення, огляд населення на інфекційні хвороби тощо).

12. Відповідно до переліку хвороб на основі доказової медицини розробити та затвердити на рівні МОЗ України національні стандарти та протоколи лікування з визначенням частки гарантованого бюджетом забезпечення лікарськими засобами, розхідними матеріалами та медичним обладнанням відповідно до рівнів надання медичної допомоги.

13. Розробити та затвердити методику розрахунків вартості медичних послуг на базі державних медичних установ, скласти кошториси вартості лікування хвороб згідно з переліком, за яким надається гарантована безоплатна медична допомога відповідно до профілю медичних установ.

14. Провести інвентаризацію та створити Державний реєстр матеріальних ресурсів закладів охорони здоров’я з урахуванням терміну та інтенсивності використання з подальшими розрахунками бюджету утримання (амортизація, метрологічна повірка, ремонт, необхідність дооснащення, зняття з балансу тощо (Додаток 1)).

15. Розрахувати необхідну кількість ліжкового фонду та кадрового забезпечення, виходячи з реальної кількості населення.

16. Затвердити на державному рівні перелік установ незалежно від їх підпорядкованості, на які покласти функції аналізу, організаційно-методичного супроводу та координації роботи спеціалізованої медичної допомоги (Додаток 2. Національні спеціалізовані референтні центри).

17. Запровадити принципи європейської системи атестації лікарів (Додаток 3).

 

Додаток 1

 

Основна концепція фінансування та взаєморозрахунків системи охорони здоров’я

Принципові положення:

1. Відсторонення МОЗ України від тендерної системи закупівлі ліків та виробів медичного призначення для закладів охорони здоров’я.

2. Джерела фінансування установ охорони здоров’я:

— державне бюджетне фінансування невідкладної медичної допомоги всім верствам населення;

— державне бюджетне фінансування для надання планової медичної допомоги малозабезпеченим верствам населення, дітям, інвалідам та особам пенсійного віку;

— забезпечення оплати за страховими полісами для працівників державних та недержавних установ, для фізичних осіб — приватних підприємців та фізичних осіб.

3. Розробка стандартів і протоколів надання медичної допомоги за спрощеною схемою на відміну від існуючих, що передбачають конкретний регламент та обсяги надання медичної допомоги на первинному рівні, спеціалізованої та високоспеціалізованої допомоги (для прикладу — стандарти, розроблені Асоціацією кардіологів України).

4. Розрахунок вартості медичних послуг робиться установами охорони здоров’я відповідно до їх рівня та обсягу медичних послуг. Затверджується відносно державного рівня гарантованого мінімуму медичної допомоги вищим органом на державному або місцевому рівнях залежно від підпорядкування (у випадках державного фінансування). Вартість медичних послуг відповідно до полісів страхових компаній визначається виходячи з ринкової вартості медичних послуг та рівня спеціалізованої допомоги.

5. Державним установам дозволити самостійно планувати фінансові витрати та формувати структуру ліжкового фонду (кількість, спеціалізація), штатну структуру залежно від обсягів та видів медичної допомоги.

6. Дозволити проводити працевлаштування як по контрактній, так і по конкурсній системі. Рівень заробітної плати визначати за складністю та обсягами виконаної роботи, виходячи з обсягів фінансування за страховими державними полісами та полісами страхових компаній.

7. Дозволити працівникам медичних установ на базі виробничих приміщень надавати платні послуги в позаробочий час на правах приватних підприємців із відповідним відшкодуванням установі.

 

Додаток 2

Національні спеціалізовані референтні центри

Як приклад:

ДУ «Національний науковий центр «Інститут кардіології імені академіка М.Д. Стражеска» НАМН України» згідно зі своїм статутом є головним закладом у державі із цього напрямку.

Основними напрямками роботи центру є:

1. Надання високоспеціалізованої медичної допомоги хворим із тяжкими, загрозливими для життя та рідкісними хворобами.

2. Розробка національних настанов, протоколів і стандартів.

3. Участь у процедурі атестації лікарів-кардіологів.

4. Експертна оцінка якості медичної допомоги в установах і структурах кардіологічного профілю.

5. Практична підготовка високоспеціалізованих фахівців на робочих місцях.

6. Розробка та імплементація сучасних технологій управління кардіологічною службою відповідно до європейських стандартів (ISOI-90).

7. Аналіз стану здоров’я населення у зв’язку з хворобами органів кровообігу й надання відповідних пропозицій щодо організації надання кардіологічної допомоги.

 

Додаток 3

Підготовка кардіологів відповідно до стандартів ЄС

У країнах Європейського Союзу підготовка фахівців-кардіологів здійснюється як наступний етап підвищення кваліфікації після проходження підготовки лікарів за спеціальністю «внутрішня медицина». Теоретична й практична підготовка майбутніх спеціалістів здійснюється на сертифікованих клінічних базах відповідно до уніфікованої програми (так званий Сor Curriculum). Програма розрахована на 4–5 років підготовки (залежно від країни) і включає виконання всіх умов — від теоретичних знань та навичок до практичних аспектів (із підрахунком необхідної кількості процедур, що лікар зробив особисто для отримання окремих навичок). Це стосується як інвазивних (ангіографія, яку має вміти зробити кожен кардіолог, кардіостимуляція та інші за програмою), так і неінвазивних (ехокардіографія, електрокардіографія тощо) процедур. Особливістю навчання є те, що лікар може це робити в різних місцях, які є сертифікованими для окремих категорій втручань. Після проходження кожного етапу підготовки куратори екзаменують лікаря та зараховують (або не зараховують) проходження кожного курсу (етапу). Після завершення всієї програми підготовки лікар може працювати кардіологом. Для підвищення спеціалізації в кардіології потрібно додатково пройти іншу програму підготовки, що триває від 1 до 2 років. Це стосується інвазивної кардіології, електрофізіології, невідкладної кардіології. Програми підготовки таких фахівців готуються профільними європейськими асоціаціями, які й приймають іспити.

Дещо інша система постійно діючої атестації лікарів, які вже мають спеціалізацію. Вона відрізняється в різних країнах Європи. Але побудована вона, як і американська система, на оцінці сукупності отриманих знань за сумою отриманих навчальних годин (наявність сертифікатів, акредитованих європейськими структурами — Радою з акредитації та Спілкою медичних фахівців) під час проведення навчальних семінарів, конференцій, конгресів та за загальною активності фахівців як у практичному плані (обстеження, лікування, ускладнення), так і в науковому (публікації результатів роботи). Загальний висновок відносно відповідності стандартам про проходження підвищення кваліфікації роблять профільні фахові асоціації разом із представниками місцевих медичних структур центральних регуляторних органів держави.

Пропозиція: передати частково функції навчання й атестації лікарів профільним фаховим асоціаціям.

 

 

Від імені робочої групи

президент Асоціації кардіологів України

академік НАМН України В.М. Коваленко 



Back to issue