Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

"Child`s Health" 3(6) 2007

Back to issue

Генетичний моніторинг. Частина I. Проблеми епідеміології уроджених вад розвитку

Authors: Т.В. СОРОКМАН, Л.В. ШВИГАР, Буковинський державний медичний університет, м. Чернівці

Categories: Pediatrics/Neonatology

print version


Summary

У роботі узагальнено дані літератури щодо проблем епідеміології уроджених вад розвитку та методології оцінки впливу чинників довкілля на здоров’я населення.


Keywords

уроджені вади розвитку, епідеміологія

Здоров’я розглядається як одне з найважливіших прав людини [2]. Шкідливі чинники середовища особливо небезпечні для здоров’я дітей [1, 4]. Діти нині живуть у навколишньому середовищі, яке докорінно відрізняється від того середовища, що існувало кілька поколінь тому. Вони є особливо чутливою групою населення, оскільки їх організм продовжує розвиватися. Між тим екологічна небезпека для здоров’я дітей може бути попереджена.

Розвиток методології оцінки впливу чинників довкіл­ля на здоров’я населення був спричинений пожвавленням наукової діяльності та необхідністю створення інформаційних систем у цій галузі. Створений список основних індикаторів за такими групами [8]:

— основні демографічні і соціально-економічні показники;

— індикатори, що базуються на показниках смертності;

— захворюваність, інвалідність і госпіталізація;

— спосіб життя;

— навколишнє середовище;

— ресурси охорони здоров’я;

— використання і ціна;

— материнське і дитяче здоров’я.

До основних демографічних і соціально-економічних індикаторів належать 15 показників, серед яких:

— середній вік населення;

— відсоток населення у віці 0–14 і понад 65 років;

— число живонароджених і померлих на 1000 населення;

— загальний рівень фертильності;

— відсоток урбанізованої популяції;

— щільність населення на 1 км2;

— рівень безробіття, %;

— відсоток працездатного населення;

— щорічний середній рівень інфляції, %;

— величина сукупного національного продукту, US $ на людину;

— величина домашнього продукту, US $ на людину;

— рівень грамотності серед населення, віком понад 15 років.

58 індикаторів базуються на показниках смертності. Смертність описують за причинами (за основними класами хвороб), характеризують тривалість життя, очікуваного при народженні, після досягнення 1, 15, 45 і 65-го років життя. Для порівняння популяцій із різною віковою і статевою структурою показники смертності стандартизують за віком і статтю. Якість основних даних про смерть у більшості країн, у т.ч. і в нашій, не підлягає сумніву, тому показники, що базуються на даних про смерть, є надійними і зіставлюваними між державами та регіонами. При аналізі даних щодо рівня і причин смертності за віком, статтю, професійними групами можна об’єктивно оцінювати життєвий і трудовий потенціал населення.

Для характеристики здоров’я можна також використовувати показники захворюваності й інвалідності (48 показників) при впевненості в якості діагностики та повноті реєстрації хвороб [6]. Так, діагностика й облік інфекційних хвороб, злоякісних пухлин, цукрового діабету, деяких уроджених вад розвитку дають підстави для використання даних загальної практики навіть у науковому аналізі. Але в багатьох випадках дані про захворюваність (особливо при зверненні) і поширеність хвороб відображають тільки рівень медичної допомоги в країні. Внаслідок різного доступу до медичної допомоги, різних рівнів діагностичних можливостей і статистичного обліку не реєструється від 12 до 40 % захворювань при зверненні. Отже, часто зіставлення рівнів захворюваності в різних областях України, за даними загальної статистики, виглядає не зовсім коректним [5].

Прогрес розвитку методів та індикаторів для оцінки здоров’я призвів до появи такого комбінованого показника, як глобальний тягар хвороб. Під цим терміном розуміють втрату життя внаслідок передчасної смерті та здоров’я, що призводять до непрацездатності. Перевага індикатора перед іншими полягає в тому, що він дозволяє порівняти всі випадки поліпшення здоров’я внаслідок різних втручань, незважаючи на характеристику індивідуального пошкодження. Усі втрати здоров’я — передчасна смерть, гостра захворюваність, інвалідність, біль або дискомфорт — можуть бути зібрані в часі та вимірі. Але такий показник не може бути повністю використаний для оцінки стану здоров’я населення в Україні, оскільки несмертельні компоненти цього індикатора (роки життя з інвалідністю, очікувана тривалість життя без інвалідності або очікувана тривалість здоров’я) не завжди можуть правильно розраховуватися при сучасній точності реєстрації хвороб. Проте оцінка тягаря хвороб, навіть із тими недоліками, на які вказують, — вік, виключення з аналізу пізньої фетальної смерті (мертвонароджень) і т.ін. — вкрай необхідна для виділення справжніх пріоритетів у службі охорони здоров’я та правильного визначення напрямків наукових досліджень у цій галузі.

Доцільно нагадати, що успіх епідеміологічного дослі­дження значною мірою залежить від дизайну роботи, на першому етапі від правильного вибору типу дослідження.

Усі дослідження, що проводяться в епідеміології, ділять на експериментальні і спостережні (неекспериментальні) [9]. Доцільно також зазначити, що планування досліджень в епідеміології не закінчується вибором типу досліджень. Дослідник повинен визначити і подати опис випадків (хвороб), які вивчаються, знати розміри достатньої вибірки, вибрати відповідні методи ана­лізу набутих даних (табл. 1).

На жаль, автори вітчизняних публікацій, присвячених оцінці впливу негативних чинників середовища, не завжди дотримуються вимог сучасної епідеміології: не представляють критерії, за якими встановлювався діа­гноз захворювання, не описують умови формування груп, що порівнюються. Недоліками є відсутність опису методів виміру чинника, особливостей його дії, дози в просторі й часі.

Суттєвий вплив на якість епідеміологічних дослі­джень в Україні спричиняє відсутність застосування в них поняття «ризик». На сьогодні існують відмінності в трактуванні цього терміну, а саме поняття стало предметом досліджень [10]. Більшість авторів сприймає ризик як усвідомлену небезпеку для виникнення небажаної події. При цьому екологічний ризик описують, як імовірність небажаних для екологічних ресурсів наслідків будь-яких (навмисних чи випадкових, поступових чи катастрофічних) антропогенних змін природних об’єктів і факторів.


Погіршення стану здоров’я під впливом антропогенних чинників — також імовірний процес, що характеризується ризиком виникнення тих чи інших негативних подій (зниження адаптаційно-компенсаторних можливостей організму, хвороба, смерть). В епідеміологічних дослідженнях здоров’я найчастіше вживаються такі поняття [8]:

— «відносний ризик» — відношення ризику виникнення хвороби або смерті серед тих, на кого діяли чинники різного роду, до ризику серед неекспонованих;

— «атрибутивний ризик» — рівень хвороби або іншого патологічного стану, який можна пов’язати з дією чинника, він встановлюється відніманням рівня патологічних станів, існуючого в групі, що не підпадала під дію чинника (звичайно це захворюваність або смертність), від рівня в групі, яка вивчається;

— «популяційний атрибутивний ризик» (атрибутивна популяційна фракція або етіологічна популяційна фракція) — це захворюваність (або інший патологічний стан), що асоційована з дією фактора ризику; її часто відображають у відсотках і розраховують таким чином:

 

Р (%) = Пее – Зn)/Пt х Зt х 100,

 

де Р — ризик;

Пе — число експонованих (тих, що зазнали впливу фактора ризику);

Пt — число осіб у популяції;

Зе — захворюваність серед експонованих;

3n — захворюваність серед неекспонованих;

Зt —загальна захворюваність у популяції.

При цьому визнано, що аналіз ризику від впливу різних чинників на здоров’я включає послідовні етапи його ідентифікації та оцінки. Управління ризиком використовує знання, набуті на перших етапах, з метою створення і запровадження профілактичних заходів [3]. При їх визначенні в першу чергу спираються на дані еколо­гічного моніторингу, звертаючи особливу увагу на якість відбору проб і їх аналізу та враховуючи результати наукових пошуків, у яких представлені докази зв’язку між дією чинника і порушенням здоров’я населення (послідовність зв’язку в часі, повторюваність в однакових умовах, відмінність від рівня, що спостерігається в експонованій групі і т.д.). У зв’язку з труднощами міжвидової екстраполяції при визначенні такого зв’язку особливого значення набувають результати епідеміологічних досліджень.

В Україні концепцією ризику в оцінці впливу чинників довкілля практично не користуються. Дослідження здебільшого обмежуються констатацією факту погіршення стану здоров’я, тобто ідентифікацією загрози, що виникає під впливом дії шкідливих факторів навколишнього середовища [5].

Якщо спробувати поглянути на різницю в методології нормування шкідливих чинників, що існує між нашою країною й іншими державами, з позиції соціальної психології, то можна впевнитись, що в даному випадку порив науки на шляху до пізнання стримувався певними соціальними умовами. Система гігієнічного регламентування, прийнята сьогодні, для забезпечення ефективної профілактики шкідливого впливу і гармонізації з загальноприйнятими в світовому співтоваристві уявленнями потребує використання методів оцінки ризику.

Отже, для виконання основних принципів методології оцінки впливу чинників довкілля на здоров’я населення необхідні багатосекторальний підхід, ефективна організація моніторингу, аналізу й оцінки дії чинників, шкідливих для здоров’я людини.

Bibliography

1. Баранов А.А. Состояние здоровья детей и задачи союза педиатров России // Педиатрия. — 1995. — № 4. — С. 7-11.
2. Бочков Н.П., Захаров А.Ф., Иванов В.И. Медицинская генетика. — М.: Медицина, 1984. — 365 с.
3. Воронцов И.М. Педиатрические аспекты пищевого обеспечения женщин при подготовке к беременности и при ее врачебном мониторинге // Педиатрия. — 1999. — № 5. — С. 87-92.
4. Лещенко Я.А., Мыльникова И.В., Маркелова Л.Г., Сосновикова М.С., Лаптева И.Н. Мониторинг врожденных пороков развития у новорожденных в крупном промышленном городе // Педиатрия. — 2001. — № 3. — С. 77-81.
5. Тимченко І.О., Бариляк І. Концепція програми та служби державного генетичного моніторингу в Україні // Педіатрія, акушерство та гінекологія. — 1997. — № 4. — С. 5-8.
6. Хельсинская декларация. Рекомендации для врачей, проводящих биомедицинское исследование на человеке // Права человека и профессиональная ответственность врача в документах международных организаций. — К.: Сфера, 1998. — С. 12-14.
7. Шевырева М.П. Изучение врожденных пороков развития как важный элемент системы социально-гигиенического мониторинга // Гигиена и санитария. — 2000. — № 3. — С. 73-75.
8. Beaglehole R., Bonita R., Kjellsrom T. Basic epidemiology. — WHO: Geneva, 1993. — 175 p.
9. International Clearinghouse for Birth Defects Monitoring Systems. Annual Report / Roma Inter. — Center for Birth Defects: Roma, 1997. — 159 p.
10. Health for all Statistical Database. — WHO: Сopenhagen, 1999. — 8 p.  

Similar articles

System approaches to the prognosis of diabetes mellitus prevalence
Authors: Геруш І.В., Таралло В.Л.
Вищий державний навчальний заклад України «Буковинський державний медичний університет», м. Чернівці, Україна

International journal of endocrinology Том 14, №5, 2018
Date: 2018.10.24
Categories: Endocrinology
Sections: Clinical researches

Back to issue