Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.



UkraineNeuroGlobal


UkraineNeuroGlobal

Международный неврологический журнал 4 (74) 2015

Вернуться к номеру

Рефрактерні форми епілепсії у дітей: пошуки раціональної протиепілептичної політерапії

Авторы: Пітик М.І., Дельва Д.Ю., Пітик О.М. - ДВНЗ «Івано-Франківський національний медичний університет»

Рубрики: Неврология

Разделы: Медицинские форумы

Версия для печати

Статтю опубліковано на с. 130-131

 

Незважаючи на значні успіхи у створенні ефективних стандартів лікування епілепсії, проблема фармакорезистентних форм цієї недуги, особливо у дітей, залишається актуальною і потребує подальших досліджень, зокрема, пошуку нових форм раціональної політерапії. 

Матеріал і методи дослідження. З урахуванням відомих критеріїв включення і виключення з дослідження основну групу хворих становили 12 дітей віком від 1 до 12 років із рефрактерними формами епілепсії, серед яких було 4 дітей із синдромом Уеста, 2 дітей — із міоклонічною абсанс-епілепсією і 6 дітей — із симптоматичною фокальною епілепсією з вторинною генералізацією нападів. Усім хворим призначали похідні вальпроєвої кислоти у середній добовій дозі 28,0 мг/кг, що комбінували з одним із 3 апробованих протиепілептичних препаратів (леветірацетам, топірамат і карбамазепін у середніх добових дозах — 24,0; 8,7; 17,6 мг/кг відповідно). Оцінювали за катамнезом частоту і час досягнення ремісій, зміни їх тривалості, кількість нападів на 6-му і 12-му місяцях лікування. Усім хворим проводилася електроенцефалографія (ЕЕГ).
Результати дослідження. При дослідженні поширеності рефрактерних форм епілепсії у дітей на Прикарпатті встановлено, що їх частка становила у 2011–2014 роках від 23,8 до 24,9 %. Серед них найбільш вагоме місце займали рефрактерні епілепсії дитинства. Аналіз ятрогенних і носерогенних чинників фармакорезистентності в лікуванні епілепсії у дітей засвідчив про такі найбільш поширені причини, як ірраціональна політерапія (до 80 %), неправильний підхід до вибору протиепілептичних препаратів та їх дозування (у 55 та 75 % випадків). Встановлена важлива роль недостатньої комплайєнтності як поширеного чинника фармакорезистентності і частої причини розвитку епілептичного статусу. Порівняльний аналіз терапевтичного впливу застосованих комбінацій протиепілептичних препаратів показав найбільшу ефективність при поєднанні вальпроатів із леветірацетамом, що виражалось у вкороченні часу настання ремісій у 51,9 % хворих, які отримували цю комбінацію. Зростала також їх тривалість на 37–83 %, знижувалася частота нападів з 13,4 ± 5,2 на тиждень до 6,4 ± 2,7. Зростання ефективності лікування було менш вираженим при комбінації вальпроатів із топіраматом, а також із карбамазепіном. У 2 дітей віком до 3 років, у яких була висока частота нападів (більше 15–17 на тиждень), при додатковому призначенні леветірацетаму було відмічено посилення судомної активності як клінічно, так і за даними ЕЕГ. Включення до схеми лікування як адитивних середників препаратів ГАМК у вікових дозах підвищувало ефективність протиепілептичної терапії у всіх випадках фармакорезистентності (у середньому на 3–5 %). 
Таким чином, раціональну протиепілептичну терапію можна розглядати на даному етапі розвитку епілептології як продуктивну модель боротьби з фармакорезистентними (рефрактерними) формами епілепсії у дітей.


Вернуться к номеру