Международный неврологический журнал 4 (74) 2015

Статтю опубліковано на с. 131-132

 

Сьогодні на тлі впровадження критерію доступності психіатрична допомога має бути максимально наближеною до населення. Для розв’язання цієї проблеми необхідна тісна взаємодія між психіатричною та загальномедичною службами у рамках амбулаторно-поліклінічної ланки охорони здоров’я, лікарями-психіатрами та сімейними лікарями. У цьому плані надзвичайно важливим є раннє виявлення психічних розладів у соматичних хворих і організація їх адекватної терапії власне лікарями первинної ланки медичної допомоги, тому що ще сильним протидіючим чинником залишається стигматизація — негативне ставлення пацієнтів до психіатра через поширення в популяції хибних уявлень про психіатрію. Сучасна тенденція розвитку медичної науки та практики полягає у все більшому розумінні цілісності людини як відкритої біопсихосоціальної функціональної системи, яка органічно включає в себе соматичну і психічну складові. Тому кваліфікований лікар-терапевт поряд із соматичною патологією має вміти оцінювати душевний стан пацієнта, своєчасно виявляти пацієнтів із психічними розладами і направляти їх до психіатрів і психотерапевтів, а також самостійно проводити лікування нетяжких психічних розладів. Отже, застосування комплексного, інтегративного, системного підходу в обстеженні пацієнтів із патологією щитоподібної залози має лежати в основі планування стратегії і тактики лікувальної програми таких хворих. У наш час розрізняють два види адаптації: психічну та інтрапсихічну, останню і визначають як психологічний захист. Стосовно захисних механізмів треба відзначити, що психологічний захист — це одне з найбільш суперечливих питань медичної психології і психіатрії: у літературі немає їх загальноприйнятого визначення, єдиної позиції стосовно їх кількості, критеріїв розподілу, диференціації на нормальні та патологічні. Велике значення має недостатнє розуміння їх ролі в формуванні розладів особистості, невротичних симптомів та інших психопатологічних феноменів. У той же час існує думка, що проблеми виникають у тих випадках, коли у людини є нестача більш зрілих захисних механізмів, або коли вони занадто використовуються, виключаючи можливість інших. Більшість людей доповнюють примітивні захисти (заперечення, проекцію, регресію) іншими, більш витонченими способами переробки тривоги. Крім того, нормативне функціонування захистів забезпечує стабільність впорядкованої індивідуальної картини світу, настільки істинної і настільки викривленої, наскільки це задано загальноприйнятими стандартами. Дотепер немає єдиної класифікації захисних механізмів, хоча існує багато спроб її створення на різній основі. Найбільш прийнятною і актуальною виявилась психоаналітична модель захисту, а однією з універсальних — теорія психологічного захисту Р. Плутчика. 

Нами було обстежено 125 хворих на гіпертиреоз. Вік пацієнтів коливався від 25 до 55 років. Непсихотичні психічні розлади з різною синдромологічною структурою були виявлені у 76 % пацієнтів. Основна група включала 95 пацієнтів із непсихотичними психічними розладами, серед яких переважали астено-тривожні (38,95 %), тривожно-депресивні (23,16 %) та астенічні (21,05 %) розлади. Контрольна група включала 30 (24 %) хворих на гіпертиреоз, в яких психічних розладів не спостерігалось. Основа програми — клініко-психопатологічний метод, що доповнювався адаптованим експериментально-психологічним методом. Методика діагностики типологій психологічного захисту (Плутчик Р. в адаптації Вассермана Л.І., Єришева О.Ф., Клубової Є.Б.) створена для визначення рівнів функціонування таких механізмів психологічного захисту: заперечення, проекція, регресія, заміщення, витіснення, інтелектуалізація, реактивне утворення, компенсація. 

При астенічному синдромі ми виявили надмірне функціонування заперечення і регресії, неадекватне функціонування інтелектуалізації. У хворих з астенотривожним синдромом неадекватне функціонування заперечення, інтелектуалізації, компенсації та надмірної репресії сприяло формуванню відчуття тривоги. Надмірна компенсація, проекція, реактивне утворення в цілому впливали на структуру астенодепресивного синдрому. Недостатність витіснення, реактивного утворення, репресії і надмірна інтелектуалізація в комплексі впливали на структурування тривожно-депресивного синдрому. При іпохондричних розладах проекція, регресія і заперечення були основою формування клінічної картини. Таким чином, інтрапсихічний рівень функціонування суттєво впливав на структурування синдромологічної картини непсихотичних психічних розладів у пацієнтів із патологією щитоподібної залози. 

Таким чином, важливість дослідження механізмів формування непсихотичних психічних розладів у пацієнтів із патологією щитоподібної залози зумовлена в першу чергу тривалим або навіть пожиттєвим перебігом цієї хвороби, що призводить до значних змін в якості життя, у соціально-психологічному рівні функціонування, впливає на адаптивні можливості пацієнтів. Отже, оволодіння лікарями-ендокринологами та лікарями загальної практики найпростішими навичками щодо надання психокорекційної допомоги, що включає в себе застосування елементів раціональної і системної психотерапії, буде сприяти стабілізації загального стану та підвищенню якості життя хворих із патологією щитоподібної залози.