Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.


Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

International journal of endocrinology 5 (77) 2016

Back to issue

Перебування хворого на діабет у лікарні з приводу супутнього захворювання (корекція інсулінотерапії та деякі інші питання)

Authors: Нікберг І.І. - м. Сідней, Австралія

Categories: Endocrinology

Sections: Specialist manual

print version

Статтю опубліковано на с. 88-89

 

Виникнення супутнього захворювання досить часто змушує хворого на цукровий діабет (ЦД) звертатись за медичною допомогою до багатопрофільного або спеціалізованого лікувального стаціонару. Зокрема, таке звернення зумовлене необхідністю складного оперативного втручання. Якщо в доінсулінову еру від такого втручання у хворих на ЦД хірурги зазвичай утримувались, то зараз наявність діабету в значній кількості випадків не є протипоказанням до виконання потрібної операції. У хірургічній практиці сформувались апробовані підходи до режиму введення інсуліну в перед- та післяопераційному періодах та безпосередньо в день операції. Однак у випадках госпіталізації хворих на ЦД виникає досить багато інших проблем, що порушують звичний повсякденний лікувально-профілактичний режим хворого та суттєво погіршують його компенсацію. До таких проблем належать, зокрема, такі:

1. У переважній більшості випадків розпорядок, прийнятий у лікувальному відділенні, до якого потрапляє хворий, суттєво відрізняється від звичного для нього. Це стосується раннього часу підйому та прибирання в палаті, відбору проб на аналіз та інших ранкових маніпуляцій, що переривають нічний сон. Останній може порушуватись також нічними відвідуваннями чергової медичної сестри та виконанням нею невідкладних спостережень та маніпуляцій, що стосуються як самого хворого, так і його сусідів по палаті.
2. Упродовж дня, не завжди у фіксований час, у тому числі в так звану тиху годину, хворих оглядають лікарі, виконуються дослідження та інші маніпуляції за межами палати, інколи у віддалених приміщеннях.
3. Режим харчування та кулінарні якості їжі, що пропонується хворому, у багатьох випадках не збігаються з тими, до яких він звик і які рекомендовані йому в повсякденному житті.
4. Пригнічений настрій та тривога притаманні хворому у зв’язку з перебуванням у лікарні, станом його здоров’я та прогнозом лікування. Слід зазначити, що винуватцем виникнення госпітальної та післягоспітальної депресії (а вона є однією із суттєвих причин декомпенсації ЦД) може бути й медичний персонал, що нехтує етико-деонтологічними вимогами до контакту з хворими.
Сукупність цих чи інших обставин є реальним фактором ризику, що негативно впливає на самопочуття хворого, сприяє виникненню в нього тривалих депресивних станів. Однак особливого практично значення серед подібних проблем для хворого на ЦД 1-го типу, безумовно, набувають труднощі, пов’язані з дотриманням необхідного режиму інсулінотерапії, що не може перериватися під час перебування в лікарні. По-перше, може статися, що в лікарні відсутній саме той вид інсуліну (інсулінів), який призначено хворому і який він повсякденно використовує. Може трапитися, що у відділені немає прибору для невідкладного визначення рівня глюкози в крові. Іноді медичний персонал (особливо чергові маніпуляційні сестри) недостатньо обізнаний із методикою виконання ін’єкцій інсуліну, передін’єкційного контролю дози потрібного інсуліну, порушує час його введення, погано орієнтується щодо швидкого виведення хворого з гострого гіпо- або гіперглікемічного стану. У випадках термінової госпіталізації хворий не завжди має при собі все, що може невідкладно знадобитись йому під час перебування в лікарні.
Щоб запобігти несприятливим ситуаціям у подібних випадках, лікар, який постійно спостерігає за хворим на ЦД, повинен заздалегідь пояснити пацієнтові, що при його стані та в його віці може виникнути потреба в невідкладній або плановій госпіталізації, тому відповідну госпіталізацію слід сприймати спокійно. У переважній більшості випадків це приведе до позитивного результату, вилікування від супутнього захворювання та покращання перебігу ЦД. З метою зменшення проблем, що можуть виникнути у зв’язку з госпіталізацією, людина з діабетом має бути психологічно та матеріально підготовленою до неї. Важливою складовою такої готовності є наявність госпітальної укладки. До її складу повинні входити:
1) загальні та медичні документи. До них належать: паспорт або інше ідентифікаційне посвідчення, супровідна медична довідка з анамнестичними та поточними відомостями про стан здоров’я пацієнта, перелік ліків, що використовуються, індивідуальні пенсійні та медико-страхові документи, імена та адреси (телефони) осіб, з якими слід контактувати медичному персоналу у випадках госпіталізації хворого;
2) прилад для контролю рівня глюкози в крові. Крім індивідуального глюкометра, слід мати тест-смужки до нього, запасні батарейки, прилад для проколювання шкіри, запасні ланцети до приладу, ватні тампони, спирт, дезінфікуючі серветки, записник для занотовування результатів вимірювання;
3) інсулін та засоби для його введення. Якщо немає впевненості в наявності в лікарні потрібного інсуліну (інсулінів), хворий повинен мати при собі принаймні 2–3-тижневий його запас. Залежно від того, чим користується хворий — ​шприцами-ручками або флаконами, крім інсуліну слід мати необхідну кількість змінних голок (для щоденного оновлення) та інсулінових шприців. Також потрібні малоформатні дезінфікуючі серветки або невеликий флакончик з розчином спирту та ватні тампони. Усе це слід тримати в пластмасовій коробочці й до госпіталізації зберігати в холодильнику;
4) інші ліки. Зазвичай хворий на ЦД, особливо в похилому віці, крім інсуліну, регулярно вживає низку ліків (цукрознижуючих, серцево-судинних, антацидів, протиалергічних, седативних та інших). Подібні ліки майже завжди є в кожному стаціонарі. Та про всяк випадок доцільно, щоб хворий мав при собі двотижневий запас ліків, які він вживає. Крім них, він повинен мати 1–2 упаковки препарату глюкагон для швидкого виведення з гострого гіпоглікемічного стану та цукерки-драже з глюкозою (придбати в аптеці);
5) засоби особистої гігієни. Мило, шампунь, лосьйон, зубна паста та зубна щітка, ополіскувач для порожнини рота (лістерин або інший), при користуванні зубними протезами — ​склянка або спеціальна коробочка (є в аптеках) для нічного їх зберігання, серветки для догляду за обличчям та руками, туалетний папір, захисна шапочка для волосся голови, ножиці, дзеркальце, для чоловіків — ​електрична бритва;
6) потрібний одяг (залежно від статі). Піжама, нічна сорочка, шкарпетки, легкий костюм (типу трико), труси (2–3 пари), майки (2–3 пари), шкарпетки (2–3 пари), невеликий рушник, теплий домашній одяг (у зимовий час);
7) інше. Блокнот, ручка (олівець), папір для нотаток (10–15 аркушів), адресна телефонна книжка, мобільний телефон, термос, чашка, невелика тарілка, кишеньковий ножик, чайна та столова ложки, столові серветки, якщо потрібні — ​невеличкий радіоприймач із навушниками, настільний невеличкий годинник, книга (журнали) для читання, окуляри.
Якщо хворий на діабет потрапляє у великий багатопрофільний стаціонар, у його штаті може бути спеціаліст-ендокринолог. У такому випадку (при ЦД 1-го типу — ​обов’язково) його слід підключати для регулярного спостереження за хворим та корекції інсулінотерапії. Взагалі треба мати на увазі недостатню обізнаність лікарів інших спеціальностей стосовно перебігу та лікування ЦД. У більшості випадків знання лікарів ґрунтуються на застарілій інформації з часів їх студентського навчання. Особливо це стосується хворих на ЦД 1-го типу в похилому віці. Оцінюючи глікемічний стан таких хворих, лікарі здебільшого орієнтуються на загальні нормативи й намагаються, щоб рівень цукру натще обов’язково був у межах 3,5–5,5 ммоль/л, а постпрандіальний не перевищував 7–8 ммоль/л. Між тим сучасними науковими даними та клінічними спостереженнями доведено, що інсулінозалежні хворі похилого віку з стажем захворювання 15–20 років і більше при таких показниках глікемії почувають себе погано, зокрема, у них часто спостерігаються загрозливі у такому віці поєднані гіпоглікемічні та гіпотонічні стани. Тому в таких хворих не слід прискіпливо намагатися знижувати рівень цукру до наведених вище показників. Придатною нормою для людей із ЦД похилого віку можна вважати рівень глюкози натще 6–7 ммоль/л, а постпрандіальний — ​9–10 ммоль/л. З цього слід виходити й при визначенні режиму харчування та виведення хворого з гіпоглікемічного стану. Зазначимо, зокрема, що біля ліжка хворого на ЦД (особливо в нічний час) повинен знаходитись термос із теплою підсолодженою водою (чаєм), печиво.
Дотримання викладених вище рекомендацій сприятиме більш спокійному перебуванню хворого на ЦД у стаціонарі та більш ефективному його лікуванню.  

Similar articles

Гіпоглікемічний синдром
Authors: Шлапак І.П., Галушко О.А. — Національна медична академія післядипломної освіти імені П.Л. Шупика, м. Київ
"News of medicine and pharmacy" 4 (533) 2015
Date: 2015.05.21
Categories: Medicine of emergency
Sections: Specialist manual
Authors: О.В. Большова, О.Я. Самсон Інститут ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка АМН України
International journal of endocrinology 2(4) 2006
Date: 2008.02.07
Categories: Endocrinology
Sections: Specialist manual
Терапія синдрому глюкозотоксичності у хворих на цукровий діабет 2-го типу
Authors: Супрун Є.В., Березова К.В., Супрун В.Є. - ДЗ «Дорожня клінічна лікарня станції Донецьк»
International journal of endocrinology 3 (59) 2014
Date: 2014.06.19
Categories: Family medicine/Therapy, Endocrinology
Sections: Specialist manual

Back to issue