Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

"Gastroenterology" Том 51, №1, 2017

Back to issue

Науково-практична конференція «Коморбідна патологія органів травлення в практиці сімейного лікаря»: огляд ключових питань

9–10 листопада 2016 року Державна установа «Інститут гастроентерології НАМН України» спільно з Громадською спілкою «Асоціація по вивченню та лікуванню хвороб органів травлення в Україні» у м. Дніпрі провели науково-практичну конференцію «Коморбідна патологія органів травлення у практиці сімейного лікаря».
Наукова програма заходу охоплювала такі питання:
1. Патологія дихальної системи та органів травлення.
2. Сполучення захворювань нервової системи та органів травлення.
3. Хвороби ендокринної системи та органів травлення.
4. Патологія серцево-судинної системи в сполученні з хворобами органів травлення.
5. Передракові стани в гастроентерології: діагностика, лікування, профілактика.
6. Підтримка печінки та підшлункової залози (ПЗ) під час хіміотерапії та способи корекції їх захисту.
7. Гастроентерологічні прояви ускладнень терапії антибіотиками та нестероїдними протизапальними засобами.
8. Вплив порушення процесів травлення на стан опорно-рухового апарату.
9. Коморбідна патологія в дитячій гастроентерології.
10. Інші сполучені ураження органів травлення.
11. Міждисциплінарний підхід до вирішення проблеми коморбідності та поліпрагмазії.
Зважаючи на тематику, що визначила багатогранність підходів до трактування поставленої мети, на конференцію були запрошені провідні вчені України, які є представниками різних медичних спеціальностей, таких як терапія, гастроентерологія, кардіологія, пульмонологія, ендокринологія, алергологія, хірургія та ін.
Науковий керівник конференції — директор ДУ «Інститут гастроентерології НАМН України», головний спеціаліст НАМН України з гастроентерології і дієтології доктор медичних наук, професор Ю.М. Степанов — відкрив конференцію вступним словом, у якому зазначив, що вона відбулась завдяки ініціативі ректора ДЗ «Дніпропетровська медична академія МОЗ України», академіка НАМН України, професора Г.В. Дзяка, який запропонував провести цей захід саме в такому форматі. Головною метою конференції стало поєднання різних захворювань із патологією органів травлення.
У рамках конференції були проведені 4 пленарних засідання і постерна сесія.
У заході взяли участь відомі вчені: головний терапевт МОЗ України, член-кореспондент НАМН України професор В.З. Нетяженко, член-кореспондент НАМН України професор Т.О. Перцева, керівник регіональної групи експертів Державного експертного (фармакологічного) центру МОЗ України професор В.Й. Мамчур, президент ГО «Українська гастроентерологічна асоціація» професор О.Я. Бабак, головний позаштатний спеціаліст МОЗ України зі спеціальності «паразитологія» професор К.І. Бодня. Були представлені провідні терапевтичні школи України міст Києва, Дніпра, Харкова, Тернополя, Полтави, Ужгорода.
Доповіді провідних учених України були присвячені сучасним підходам до діагностики та лікування поєднаних захворювань внутрішніх органів. Лекції були орієнтовані на сімейних лікарів, з акцентом на поєднання патології органів травлення з іншими хворобами; висвітлена важлива роль лікаря загальної практики у веденні таких пацієнтів. Значна частина повідомлень ґрунтувалися на доказовій базі й результатах власних досліджень.
У роботі конференції взяли участь провідні вчені, головні позаштатні спеціалісти з гастроентерології, лікарі-гастроентерологи, кардіологи, лікарі сімейної медицини —  загальної практики, хірурги, терапевти, педіатри, лікарі-ендоскопісти та інші.
У рамках конференції було проведено 4 пленарних засідання, панель дискусії «Дисліпідемія як дисциплінарна проблема. Погляд кардіолога, гастроентеролога та терапевта» та секцію стендових доповідей.
Перше секційне засідання відкрила проректор ДЗ «Дніпропетровська медична академія МОЗ України», член-кореспондент НАМН України д. мед. н., проф. Т.О. Перцева (Дніпро) доповіддю «Сучасні позиції в діагностиці та лікуванні пульмонологічних хворих. Задачі сімейного лікаря». У виступі вона відмітила, що сімейний лікар — це фахівець, який надає першу й систематичну допомогу в різних галузях медицини та приділяє основну увагу розгляду хворого у взаємозв’язку з членами його сім’ї. Було зазначено, що найбільш поширені захворювання органів дихання — це бронхіальна астма, хронічні обструктивні захворювання легень, пневмонії. Відмічено, що підходи до ведення хворих мають базуватися на безперервному циклі контролю над захворюванням та розробці маршруту, який розділяється на декілька рівнів, пацієнта.
У своєму виступі Т.О. Перцева зупинилась на Наказі МОЗ України № 499 від 16.07.2014 року «Про затвердження та впровадження медико-технологічних документів зі стандартизації медичної допомоги при грипі та гострих респіраторних інфекціях».
Із доповіддю «Серцево-судинна патологія та коморбідність: роль кардіолога у веденні хворих» виступив головний терапевт МОЗ України, завідувач кафедри пропедевтики внутрішньої медицини № 1 Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця, член-кор. НАМН України д. мед. н., проф. В.З. Нетяженко (Київ). У виступі він підкреслив необхідність застосування уніфікованих клінічних протоколів МОЗ України 2014 р. та Міжнародних рекомендацій щодо ішемічної хвороби серця, гіпертонічної хвороби, гострого інфаркту міокарда та інсультів. Були наведені статистичні дані в Україні за 2013–2014 рр. щодо поширеності таких коморбідних захворювань, як цукровий діабет (ЦД), бронхіальна астма, хвороби сечостатевої системи, хронічний гломерулонефрит, ожиріння з хворобами органів травлення.
Завідувач кафедри фармакології, клінічної фармакології та технології ліків ДЗ «Дніпропетровська медична академія МОЗ України», керівник регіональної групи експертів Державного експертного (фармакологічного) центру МОЗ України д. мед. н., проф. В.Й. Мамчур (Дніпро) у доповіді «Нові можливості зменшення гастроентеральної токсичності НПЗЗ в практиці сімейного лікаря» відмітив, що нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ), ненаркотичні або неопіоїдні анальгетики, малі анальгетики, антипіретики — це лікарські препарати різної хімічної структури, які мають протизапальну, анальгезуючу й жарознижуючу дію й не мають потенціалу наркогену.
Було показано, що розвиток НПЗЗ-гастропатії — своєрідний запрограмований класоспецифічний фармакологічний ефект цих препаратів. При розвитку шлунково-кишкової кровотечі антисекреторна терапія є найважливішою складовою консервативної терапії, оскільки при її використанні знижується смертність від виразкових кровотеч. При одночасному прийомі декількох НПЗЗ ризик розвитку гастропатії подвоюється. Нині в Україні з’явився новий захищений НПЗЗ — амтолметин гуацил, переваги якого визначаються підвищенням активності ендогенної NO в слизовій оболонці шлунково-кишкового тракту (ШКТ). У слизовій оболонці ШКТ NO виконує захисну функцію, посилюючи кровотік, репарацію епітеліоцитів, перешкоджаючи розвитку запалення й блокуючи вільнорадикальні процеси. Сучасні дані клінічних спостережень демонструють зниження ускладнень із боку верхніх відділів ШКТ на 46 % і зростання — із боку нижніх відділів ШКТ на 65 %. На жаль, поки не вдалося повною мірою розв’язати проблему НПЗЗ-асоційованих ШКТ-ускладнень; складність її рішення визначається багато в чому поліморбідністю пацієнтів, але ці спроби доволі цікаві. Також було відмічено, що на нас чекає поява ідеального домашнього болезаспокійливого й протизапального засобу.
Директор ДУ «Інститут гастроентерології НАМН України» (Дніпро), головний спеціаліст НАМН України зі спеціальності «гастроентерологія та дієтологія» проф. Ю.М. Степанов виступив із доповіддю «Симптоматичні гастродуоденальні виразки — чи завжди є взаємозв’язок з H. pylori?».
Було розглянуто симптоматичні виразки при артеріальній гіпертензії, хронічній серцевій недостатності, ревматоїдному артриті, хронічних обструктивних захворюваннях легенів, захворюваннях печінки (цирозі), хронічному панкреатиті (ХП), цукровому діабеті, а також в осіб похилого віку. Частота H. pylori-асоційованих симптоматичних виразок при гепатогенних ерозивно-виразкових ураженнях сягає 69,7 %. Показано, що антисекреторна терапія у хворих із дуоденальною виразкою не завжди призводить до зменшення больового абдомінального синдрому або робить це украй повільно. Також зазначалось, що у 81,3 % хворих із дуоденальною виразкою відзначається патологія біліарної системи. ДУ «Інститут гастроентерології НАМН України» провела дослідження та дала оцінку клінічної ефективності меверину в пацієнтів із виразковою хворобою дванадцятипалої кишки. У 81,3 % хворих у фазі загострення встановлені різноспрямовані дискінетичні розлади жовчовивідної системи, які мали виражені клінічні прояви й не відповідали на противиразкову терапію. За даними УЗ-дослідження в результаті лікування зафіксоване поліпшення функціонального стану жовчовивідної системи, більш виражене при спазмі сфінктера Одді й гіперкінезії жовчного міхура.
Завідувач кафедри внутрішньої медицини № 1 Харківського національного медичного університету, президент ГО «Українська гастроентерологічна асоціація» проф. О.Я. Бабак (Харків) у доповіді на тему «Печінка і гепатопротектори у практиці сімейного лікаря» відмітив, що вірусні й алкогольні гепатити, а також їх поєднання становлять близько 80 % усіх причин розвитку хронічних захворювань печінки.
Для вірусних гепатитів розроблена етіотропна терапія, яка здатна справляти й патогенетичну дію. Були розглянуті питання, які виникають у сімейного лікаря щодо застосування гепатопротекторів при хронічних захворюваннях печінки. Доповідач зупинився на перевагах лікування глутатіоном, що підтверджуються зменшенням концентрації малонового діальдегіду — маркера ушкодження гепатоцитів. Нові можливості відкриваються при використанні ефективних і безпечних препаратів на основі амінокислот — L-глутатіону (гепавал) і жовчних кислот — урсодезоксихолевої (урсохол), які мають патогенетичну спрямованість, включаючись у процеси метаболізму, і обумовлюють позитивні біологічні ефекти.
З доповіддю «ГЕРХ як фактор коморбідності з бронхолегеневою патологією» виступила д. мед. н., проф., професор кафедри сімейної медицини ФПО ДЗ «Дніпропетровська медична академія МОЗ України» Н.Д. Чухрієнко зі співавт. І.В. Василевською (Дніпро).
За даними статистики, у практиці сімейного лікаря поширеність коморбідності становить від 63 % у хворих молодого віку до 93 % в осіб середнього віку та до 98 % у старшій віковій групі. Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба (ГЕРХ) є одним із найбільш поширених захворювань органів травлення, що робить її актуальною для практичної діяльності лікаря загальної практики — сімейної медицини. За даними епідемічних спостережень, від 20 до 40 % дорослого населення страждають від тих або інших проявів ГЕРХ. За останні 30 років поширеність ГЕРХ зросла в 2 рази. За прогнозами на XXI століття, найближчим часом 60 % населення страждатимуть від цього захворювання. ГЕРХ є яскравим представником багатьох коморбідних процесів в організмі людини. Згідно з рекомендаціями Монреальського консенсусу, діагноз може бути встановлений на підставі характерних скарг пацієнта, без проведення спеціальних діагностичних процедур. Можна застосовувати тест із використанням інгібіторів протонної помпи (ІПП). Для оцінки клінічних симптомів ГЕРХ з урахуванням різноманіття її клінічних проявів була запропонована нова система у вигляді шкал Re Quest щодо оцінки частоти, вираженості клінічних симптомів, оптимізації й ефективності лікування. Порядок та обсяг медичних компетенцій і забезпечення маршрутів пацієнта лікарем загальної практики — сімейним лікарем регламентується Наказом МОЗ України № 943 від 31 жовтня 2013 р. «Уніфікований клінічний протокол первинної і вторинної допомоги» та Наказом МОЗ України № 646 від 05.10.2011 р. «Порядок медичного обслуговування громадян центрами первинної медичної (медико-санітарної) допомоги».
Начальник кафедри військової терапії Української військово-медичної академії МО України (Київ) д. мед. н., проф., полковник медичної служби Г.В. Осьодло в доповіді «Особливості роботи сімейного лікаря з учасниками АТО при коморбідних гастроентерологічних захворюваннях» відмітила, що хвороби органів травлення в мирний і військовий час посідають третє місце в структурі захворюваності військовослужбовців. 
Провідне місце серед них (85 %) належить кислотозалежним захворюванням (КЗЗ) з переважанням ГЕРХ, функціональної диспепсії, хронічного гастриту й пептичної виразки ДПК. Нерідко вони поєднуються з іншими захворюваннями органів травлення, бойовою хірургічною і психічною травмою, що вимагає додаткової медикаментозної корекції. Проведені масштабні контрольовані дослідження останніх років (ASTRONAUT, OMNIUM, MELISSA, SELECT, CLASS, VIGOR, IMPROVE, PAIN) підтверджують профілактичну ефективність такого підходу при НПЗЗ-терапії, як вибір ЦОГ-2 інгібіторів або мінімально токсичних традиційних НПЗЗ у низьких дозах; застосування комбінації традиційних НПЗЗ із синтетичним аналогом простагландинів мізопростолом або з інгібітором протонної помпи в стандартній дозі. Мінімальні ризики гастроінтестинальних ускладнень у реальних клінічних умовах довели молекули целекоксибу, німесуліду (німесил) і диклофенаку (диклоберл). Також було показано, що ефективність вісмутумісних схем антихелікобактерної терапії досягає 90 %, а переносимість порівнянна з іншими стандартними антихелікобактерними комплексами.
Д. біол. н., проф. Т.В. Берегова, завідувач науково-дослідної лабораторії фармакології і експериментальної патології відділення біологічних і біомедичних технологій навчально-наукового центру «Інститут біології» Київського національного університету ім. Тараса Шевченка (Київ) у доповіді «Наслідки тривалого прийому блокаторів протонної помпи» продемонструвала, який вплив має тривалий прийом блокаторів протонної помпи на функціонування травного тракту. Були наведені дані щодо концентрації гастрину в сироватці крові, оцінений кількісний і якісний склад мікрофлори в шлунку та товстій кишці, досліджено спонтанну та стимульовану моторну активність шлунка та товстої кишки щурів після 28-денного введення омепразолу й пантопразолу. Оцінені ступінь запалення в слизових оболонках шлунка й товстої кишки при тривалій гіпоацидності та механізм впливу тривалої гіпоацидності шлункового соку на моторику шлунка, товстої кишки та способи її корекції пробіотичними препаратами. Визначена інтенсивність перекисного окиснення ліпідів та стан антиоксидантної системи в сироватці крові й слизових оболонках шлунка та товстої кишки у щурів із тривалою гіпоацидністю шлункового соку.
Головний науковий співробітник Науково-практичного центру ендокринної хірургії, трансплантології ендокринних органів і тканин д. мед. н., проф. С.М. Ткач (Київ) у доповіді «Діагностика і лікування надлишкового бактеріального росту у хворих на синдром подразненого кишечника» звернув увагу на актуальність даної нозології та відмітив, що близько 30 % населення мають симптоми, подібні до таких при синдромі подразненого кишечника (СПК).
Проте тільки половина з них звертається до лікаря, 6–7 % потрапляють до гастроентеролога. Робоча група експертів дійшла висновку, що глюкозний дихальний тест (ГДТ) є найбільш точним методом при підозрі на синдром надлишкового бактеріального росту (СНБР). Клініцисти, які вибирають лактозний дихальний тест (ЛДТ), отримують більшу кількість хибнопозитивних результатів тесту, що обумовлює в подальшому неправильне лікування пацієнтів із СНБР, а ті, які вибирають ГДТ, частіше отримують протилежний результат: імовірність великого відсотка хибнонегативних результатів може привести до того, що пацієнти з СНБР не отримають належного лікування. Було зазначено, що первинна діагностика СПК у першу чергу повинна ґрунтуватися на сукупності симптомів (Римські критерії IV) і лише потім — на проведенні диференціальної діагностики й виключенні схожих захворювань. Лікування, спрямоване в основному на усунення симптомів, проводиться з урахуванням переважних патофізіологічних механізмів і симптомів. Одним із перспективних методів лікування усіх субтипів СПК є модифікація кишкової мікробіоти. Одним із найбільш ефективних і безпечних препаратів для лікування СПК, особливо на фоні СНБР й інших порушень кишкової мікробіоти, є рифаксимін (альфа нормікс).
Професор кафедри внутрішньої медицини № 1 Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця (Київ), д. мед. н., проф. А.Е. Дорофєєв виступив із доповіддю «Поєднане ураження підшлункової залози та кишечника. Лікувальна тактика».
Були відмічені фактори ризику хронічних запальних захворювань кишечника (ХЗЗК): вік, стать, етнічні групи, спадковість, куріння, дієта, ожиріння, перенесені інфекції, лікарські засоби, апендектомія. Споживання великої кількості простих вуглеводів, жиру, включаючи тваринний жир, поліненасичені жирні кислоти, молочний жир і білок, асоційоване з підвищеним ризиком захворюваності на ХЗЗК. Велика кількість вісцерального жиру може впливати на активність запального процесу слизової оболонки і перебіг вже розвиненого ХЗЗК. У пацієнтів з ожирінням з більшою вірогідністю відзначається висока міра активності, і вони частіше потребують госпіталізації. Одним із додаткових чинників ризику уражень підшлункової залози є прийом 5-АСК, імуномодуляторів (базисна терапія азатіоприном або 6-МП). Ураження підшлункової залози зустрічається в 15,2 % хворих на ХЗЗК, поєднується з генетичною схильністю і поширеністю ураження кишечника. У таких пацієнтів доцільні застосування замісної ферментотерапії й модифікація базисного лікування.
Головний спеціаліст МОЗ України з дієтології, директор Науково-дослідного інституту харчування, к. мед. н., доцент О.В. Швець (Київ) у виступі «Особливості ведення пацієнтів з алкогольними ураженнями печінки і підшлункової залози» доповів про те, що в структурі причин глобальної смертності суттєве місце посідає алкоголь.
Навів статистичні дані щодо вживання алкоголю та поширеності захворювань, які асоціюються з алкоголем і алкогольною залежністю, у світі та в Україні. Шкідливе й небезпечне споживання алкоголю є значною проблемою охорони здоров’я в Україні. Для ведення пацієнтів з алкогольними ураженнями печінки й підшлункової залози використовуються такі нормативні документи: «Уніфікований клінічний протокол первинної, вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги «Алкогольний гепатит» та «Алкогольна хвороба печінки», затверджений Наказом МОЗ України від 06.11.2014 р. № 826 та «Уніфікований клінічний протокол первинної, вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги «Хронічний панкреатит», затверджений Наказом МОЗ України від 10.09.2014 р. № 638.
У лікуванні алкогольної хвороби печінки (АХП) ключову роль відіграє алкогольна абстиненція і нутритивна підтримка. Власний позитивний досвід і численні публікації дозволяють рекомендувати препарат есенціальних фосфоліпідів енерлів у комплексному лікуванні АХП. Для лікування мальдигестії та мальнутриції при АХП потрібна збалансована дієта й замісна ферментна терапія в адекватних дозах. Препарат пангрол 25 000 є пріоритетним вибором серед ферментних препаратів для корекції зовнішньосекреторної недостатності підшлункової залози, у тому числі при АХП.
У доповіді «Коморбідний пацієнт з зовнішньосекреторною недостатністю підшлункової залози та порушенням моторики кишечника» проф. О.Я. Бабак зазначив, що за останні 30 років відмічено більше ніж двократне зростання кількості випадків гострого й хронічного панкреатиту. 25 % випадків звернень хворих із ХП припадає на гастроентерологів, терапевтів, сімейних лікарів. В Україні кожен четвертий пацієнт, який звернувся до гастроентеролога, — це хворий на ХП, а в спеціалізованих стаціонарах ці пацієнти займають до 12 % ліжок. У розвинених країнах ХП помітно помолодшав: середній вік із моменту встановлення діагнозу цього захворювання знизився з 50 до 39 років.
Панель дискусії на тему «Дисліпідемія як міждисциплінарна проблема. Погляд кардіолога, гастроентеролога та терапевта» відкрив член-кор. НАМН України проф.  В.З. Нетяженко доповіддю «Кардіоваскулярні ризики атеросклерозу та гіперхолестеринемії», у якій висвітлив фізіологічну роль та особливості метаболізму ліпідів. Автор зауважив, що співвідношення холестерину (ХС) ліпопротеїдів низької щільності (ЛНЩ) до холестерину ліпопротеїдів високої щільності (ЛВЩ) може бути використане для оцінки схильності до розвитку aтеросклерозу. Відмічені цільові рівні ХС ЛНЩ та запропоновані дієтичні рекомендації щодо зниження рівня ХС, ХС ЛНЩ та ліпідознижуючі препарати: статини, секвестранти жовчних кислот (холестирамін), інгібітори абсорбції холестерину (езетиміб), РСSК9-інгібітори, нікотинова кислота. Були описані їх ефективність та побічні дії. Подані рекомендації щодо проведення сімейного скринінгу при підтвердженні діагнозу в родича.
Відмічена роль та фактори ризику прийому статинів при артеріальній гіпертензії, міопатії, мітохондріальній дисфункції, хронічних захворюваннях печінки, цирозі печінки, портальній гіпертензії.
У рамках панелі дискусії наступну доповідь представив проф. Ю.М. Степанов на тему «Дисліпідемія у гастроентерологічного хворого: причина чи наслідок?». У доповіді була визначена роль ЛНЩ та ЛВЩ. Показано, що в регуляції ліпідного обміну важливу роль відіграє печінка, яка синтезує ферменти, що забезпечують метаболізм ліпідів (печінкову тригліцеридліпазу та лецитинхолестеринацилтрансферазу). Порушення функції печінки призводить до розвитку дисліпідемії. У жировій тканині відзначаються динамічний баланс між етерифікацією вільних жирних кислот в тригліцериди, і ліполіз тригліцеридів у вільні жирні кислоти. Ступінь гістологічного ураження печінки корелює з атерогенним ліпідним профілем і підвищеним кардіоваскулярним ризиком.
Фармакологічне лікування метаболічних порушень включає корекцію метаболізму тригліцеридів (фібрати, похідні нікотинової кислоти, омега-ненасичені жирні кислоти), холестерину (статини), зменшення всмоктування холестерину (езетиміб, холестирамін), корекцію складу жовчі й метаболізму жовчних кислот (урсодезоксихолева кислота).
Завідувач кафедри внутрішньої медицини № 1 Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця, заслужений лікар України д. мед. н., проф. В.П. Шипулін (Київ), завершуючи панель дискусії своєю доповіддю «Метаболічний синдром: стан проблеми і завдання сімейного лікаря», відмітив, що метаболічний синдром (МС) є кластером із найнебезпечніших чинників ризику таких захворювань: діабет і інсулінорезистентність, абдомінальне ожиріння, дисліпідемія й артеріальна гіпертензія.
Рядом експертних груп (World Health Organization (WHO), the European Group for the Study of Insulin Resistance (EGIR), the National Cholesterol Education Program — Third Adult Treatment Panel (NCEP ATP III)) розроблені клінічні критерії для діагностики МС. Останні критерії МС були визначені Міжнародною федерацією діабету (IDF) у 2006 р.
Згідно зі звітом International Obesity Task Force (IOTF), близько 10 % дітей віком від 5 до 17 років мають надмірну вагу або ожиріння, приблизно половина підлітків і понад третина дітей з надмірною вагою страждають від ожиріння в дорослому віці. Основними чинниками такої ситуації є урбанізація, нездорова їжа й сидячий спосіб життя. Раннє виявлення й лікування МС у дітей і підлітків спрямоване на зниження захворюваності та смертності в дорослому житті, а також зведення до мінімуму глобального соціально-економічного тягаря хвороб серцево-судинної системи і ЦД 2-го типу.
Друге пленарне засідання відкрила завідувач кафедри терапії, інфекційних хвороб і дерматовенерології Інституту післядипломної освіти НМУ ім. О.О. Богомольця д. мед. н., проф. О.Ю. Губська (Київ) доповіддю «НПЗЗ-ентеропатії в клінічній практиці лікаря-інтерніста». Автор зауважила, що причиною серйозних медичних наслідків стала висока частота застосування НПЗЗ і аспірину в загальноклінічній практиці, зокрема при ревматологічній патології, захворюваннях серцево-судинної системи в осіб, які потребують аналгезії. Низькі дози аспірину, широко призначувані для профілактики кардіоваскулярних і цереброваскулярних ускладнень, є предметом особливого інтересу клініцистів і дослідників у плані несприятливої дії на слизову оболонку товстої кишки. З метою корекції клінічних проявів у хворих з ентеропатіями застосовують спазмолітики, які відновлюють фізіологічні механізми скорочення гладком’язових волокон на клітинному рівні, що призводить до поліпшення кровопостачання органа, зниження його гіпертонусу й внутрішньопорожнинного тиску, відновлення пасажу по кишечнику. Лікарі-інтерністи повинні розуміти спектр несприятливих наслідків НПЗЗ не лише щодо шлунка, але й товстої кишки.
Завідувач кафедри первинної медико-санітарної допомоги та загальної практики — сімейної медицини Тернопільського державного медичного університету імені  І.Я. Горбачевського д. мед. н., проф. Л.С. Бабінець (Тернопіль) у доповіді «Хронічний панкреатит у сполученні з гіпертонічною хворобою в сімейній медицині» відмітила, що за останні 30 років число хворих на хронічний панкреатит зросло вдвічі, первинна інвалідизація пацієнтів працездатного віку досягла 15,0 %, смертність — 20,0 %. Приєднання супутньої патології може суттєво вплинути на діагностику та лікування основного захворювання. У поліклінічній практиці лікарі мають справу зі хворими на ХП, у клінічній картині яких домінує біль, стеаторея та інші ознаки зовнішньосекреторної недостатності ПЗ, вторинного цукрового діабету, трофологічні розлади. При коморбідності ХП і гострого холециститу виявляються значні вегетативні порушення: переважання гуморально-метаболічних впливів на серцевий ритм та виражена напруженість адаптаційних процесів. Це свідчить про наявність зриву компенсаторних механізмів та посилення дисбалансу вегетативної нервової системи у хворих даної групи. У пацієнтів із ХП та супутньою гіпертонічною хворобою виявлено більш глибокі ознаки оксидантного стресу та ендогенної інтоксикації. Зміни психоемоційного стану таких пацієнтів відповідали вираженій тривожності та вкрай вираженому невротизму. Було констатовано, що додаткове використання препарату мебікар у поєднанні з поверхневою багатоголчастою різнометалевою аплікацією при ХП із супутньою ГХ у фазі нестійкої ремісії в амбулаторній практиці є перспективним і доцільним для корекції клінічного, психоемоційного стану, лабораторних параметрів і вегетативних порушень.
Третє пленарне засідання відкрив проф. Ю.М. Степанов доповіддю «Сучасне розуміння замісної терапії в лікуванні захворювань підшлункової залози і печінки». Були наведені дані щодо сучасного стану проблеми та терапевтичних підходів до її вирішення. При терапії ендокринної недостатності ПЗ одне з головних завдань — відновлення трофологічного статусу. Основний фокус зміщується на достатній рівень надходження поживних речовин. Підкреслено необхідність замісної ферментної терапії при зовнішньосекреторній недостатності ПЗ. Дані рандомізованих клінічних випробувань і метааналізів говорять про те, що всі наявні ІПП при кислотозалежних захворюваннях у порівнянних дозах однаково ефективно призводять до досягнення клінічного ефекту до кінця курсу лікування. Пантопразол (улсепан), як найбезпечніший ІПП, оптимальний для тривалого застосування для підтримуючої терапії в пацієнтів із ГЕРХ і для профілактики НПЗЗ-гастропатій. Також у доповіді була висвітлена проблема хронічних гепатитів, яка на сьогодні залишається актуальною. За останні 10 років у 5 разів збільшилася частота розвитку цирозу печінки в пацієнтів молодого віку.
Завідувач кафедри хірургії ДЗ «Дніпропетровська медична академія МОЗ України» д. мед. н., проф. Я.С. Березницький (Дніпро) у доповіді «Хірургічні аспекти патології шлунково-кишкового тракту в практиці сімейного лікаря» відмітив, що основна сфера діяльності лікаря загальної практики — запобігання та раннє виявлення патології, а також діагностична й лікувальна робота в рамках своєї компетенції.
Хірургічна гастроентерологія включає невідкладні та хронічні хірургічні захворювання. Синдромом гострого запалення в черевній порожнині супроводжуються гострий апендицит, гострий холецистит та гострий панкреатит. Основний симптом — це біль у животі. Пріоритетом хірургії шлунково-кишкового тракту є відеолапароскопічна хірургія, зокрема гепатобіліарна, хірургія ободової й прямої кишок, апендектомія, грижі передньої черевної стінки й діафрагми, а також хірургія морбідного ожиріння й корекція ЦД 2-го типу. Проф. Я.С. Березницький підкреслив, що сьогодні є актуальними проблеми раннього виявлення онкопатології ШКТ, трансплантаційні технології, лікування захворювань та синдромів, які причинно пов’язані з ожирінням.
Заслужений лікар України, головний алерголог Дніпропетровської області, координатор МОЗ України з питань клінічної алергології, д. мед. н. Є.М. Дитятковська (Дніпро) у виступі на тему «Сумісні підходи гастроентеролога і алерголога до вирішення трудних питань в алергології» доповіла, що серед пацієнтів із бронхіальною астмою (БА) поширеність ГЕРХ становить 70–80 %, що вище, ніж у загальній популяції.
У хворих на ГЕРХ спостерігаються такі алергологічні клінічні симптоми, як БА, сухий кашель та набряк гортані. Останнім десятиліттям у численних дослідженнях і клінічній практиці доведений позитивний ефект пробіотиків у лікуванні й профілактиці алергічних захворювань у дорослих і дітей. Автор звернула увагу на пробіотичну терапію та її особливості, відмітила, що ідеальний пробіотик повинен діяти на трьох рівнях захисту кишечника: у просвіті, у стінці кишечника та імунній системі. Одним із таких препаратів є ротабіотик — мультиштамовий багатокомпонентний синбіотик (пробіотик + пребіотик) із доведеною ефективністю при різних захворюваннях, який нормалізує бар’єрну функцію кишечника, знижує проникність кишкового епітелію, а також сприяє нормалізації утворення гістамінази та має профілактичний і лікувальний ефекти при алергії.
Професор кафедри внутрішньої медицини № 1 Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця, д. мед. н., проф. А.Е. Дорофєєв (Київ) у доповіді «Ураження суглобів у хворих на запальні захворювання кишечника» зауважив, що висока поширеність ХЗЗК проявляється переважно в людей молодого, працездатного віку, у яких спостерігається висока частота позакишкових проявів, у тому числі уражень печінки, отже, запальні захворювання кишечника призводять до ранньої інвалідизації. Автор описав клінічні синдроми ураження суглобів при ХЗЗК, зупинився на їх предикторах, охарактеризував ураження кишечника, вираженість автоімунної агресії, ступінь метаболічних порушень, зокрема порушення всмоктування, детоксикації. У доповіді було наведено базове лікування ХЗЗК: хірургічне, біологічне лікування, імунотерапія тощо. Підкреслено, що ураження суглобів свідчить про високу активність і значну поширеність запального процесу в кишечнику і є показанням до корекції терапії.
Професор кафедри гастроентерології Харківської медичної академії післядипломної освіти, д. мед. н. О.І. Сергієнко (Харків) представила доповідь на тему «Шкірні прояви запальних захворювань кишечника. Механізми розвитку і підходи до лікування». Хворим на неспецифічний виразковий коліт і хворобу Крона доводиться звертатися по допомогу до таких лікарів, як ревматолог, окуліст, інфекціоніст, дерматолог. Причиною цього стають позакишкові неспецифічні прояви, які можуть передувати симптомам порушення функції кишечника. У 1992 р. H.J. Hodgson запропонував систематизувати позакишкові прояви захворювання, ґрунтуючись на зв’язку з патогенетичними механізмами ХЗЗК. Автор підкреслила, що шкірні покриви й органи травлення знаходяться в тісному взаємозв’язку, коріння якого криються в єдності походження під час ембріогенезу, спільності бар’єрних функцій, включаючи формування імунної відповіді, а також взаємодії з асоційованою з цими органами мікрофлорою. Відповідно до класифікації позакишкових проявів, які зустрічаються при ХЗЗК (Su C., Lichtensteine G., 2006), шкірні прояви включають: вузлувату еритему, гангренозну піодермію, афтозний і ангулярний стоматит, псоріаз, синдром Світа. Лікування ХЗЗК зі шкірними змінами передбачає пригнічення запальної активності, для чого застосовують засоби базисної терапії, які вводяться внутрішньовенно, перорально, в пряму кишку. Найефективнішою для лікування хворих на ХЗЗК зі шкірними проявами є терапія, яка поєднує прийом кортикостероїдів або комбіноване застосування кортикостероїдів і препаратів 5-АСК з місцевим впливом на рану.
Завідувач відділу хірургії органів травлення ДУ «Інститут гастроентерології НАМН України» д. мед. н. В.М. Ратчик зі співавторами Н.В. Пролом, Г.В. Тузко, Д.В. Орловським, С.О. Тарабаровим (Дніпро) підготували доповідь «Хірургічне лікування хвороби Крона». Було показано, що 45–75 % пацієнтів із хворобою Крона потрібне хірургічне лікування, у той же час зазначено, що медикаментозна терапія вважається методом вибору для більшості пацієнтів, а хірургічне лікування при цьому захворюванні спрямоване на запобігання розвитку потенційно небезпечних для життя ускладнень. Хірургічна тактика залежить від початкового фону стану хворого, глибини й протяжності патологічного процесу. Хвороба Крону є рецидивуючим запальним захворюванням шлунково-кишкового тракту, тактика лікування якого характеризується етапним і комплексним підходом і виключає, навіть у період ремісії, повну відмову від медикаментозного лікування, при цьому оперативне лікування має бути спрямоване тільки на випадки ускладнень.
Завідувач кафедри медичної паразитології і тропічних хвороб Харківської медичної академії післядипломної освіти МОЗ України, головний позаштатний спеціаліст МОЗ України зі спеціальності «паразитологія» д. мед. н., проф. К.І. Бодня (Харків) у доповіді «Задачі сімейного лікаря в діагностиці та лікуванні гельмінтозів. Профілактика ускладнень» навела статистичні дані Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) про те, що 80 % населення земної кулі хворіють на паразитарні захворювання.
Підкреслено, що на сьогодні вакцини проти гельмінтозів не існує. У травні 2001 р. Всесвітньою асамблеєю охорони здоров’я була прийнята програма профілактичної хіміотерапії глистових інвазій — проведення регулярних профілактичних курсів прийому антигельмінтного препарату широкого спектра дії. Нині фахівцями ВООЗ розробляється новий перелік життєво важливих лікарських засобів (Essential Drugs List), очікуваний у багатьох країнах як настанова для забезпечення основних потреб охорони здоров’я і моделі для розробки подібного списку в кожній окремо взятій країні з урахуванням її індивідуальних особливостей. У цей перелік входять препарати, відсутність яких створює реальну загрозу для життя пацієнтів. Разом з антибактеріальними засобами в ньому вказані й антигельмінтні препарати. В Україні існує Протокол лікування гельмінтів, затверджений Наказом МОЗ України № 434 (2006 р.), який регламентує специфічну терапію. Це антигельмінтні препарати широкого спектра дії та патогенетична терапія: ентеросорбенти, жовчогінні, антигістамінні, стимулятори апетиту й моторики ШКТ.
Завідувач кафедри терапії, кардіології та сімейної медицини ФПО ДЗ «Дніпропетровська медична академія МОЗ України» д. мед. н., проф. В.А. Потабашній (Кривий Ріг) зі співавторами В.І. Фесенко, С.В. Швець у доповіді «Особливості діагностики та лікування уражень серця при захворюваннях печінки в практиці сімейного лікаря» звернув увагу на комбінацію хвороб печінки й серця, яка спостерігається за трьома сценаріями: хвороби серця, що впливають на печінку, хвороби печінки, що впливають на серце, ураження печінки й серця, об’єднані єдиною етіологією. Одна з провідних причин неішемічної кардіоміопатії — алкогольна кардіоміопатія (АК). Клінічний діагноз АК може бути встановлений за наявності персистуючої бівентрикулярної дисфункції й дилатації в пацієнтів з анамнезом значного споживання алкоголю за відсутності інших відомих причин ураження міокарда. АК найчастіше виникає в чоловіків віком від 30 до 55 років, які споживають значну кількість алкоголю впродовж >10 років. Питома вага АК у жінок становить ≈14 %, але вони більш уразливі до АК, яка формується у більш короткий час зловживання алкоголем порівняно з чоловіками. Також були наведені підходи до ведення пацієнтів із коморбідним перебігом захворювань печінки та міокардиту.
Завідувач кафедри сімейної медицини ФПО ДЗ «Дніпропетровська медична академія МОЗ України» д. мед. н. І.Л. Височина (Дніпро) у доповіді «Порушення мікроекології кишечника — міждисциплінарна проблема. Можливості контролю і відновлення» звернула увагу на мікробіоту (мікробний біоценоз) та еубіоз. Порушення мікроекології кишечника виникають при стресах, екстремальних ситуаціях, тривалих фізичних, психоемоційних навантаженнях, проживанні в екологічно неблагополучних місцях, загальному або локальному опроміненні, професійних контактах з антибіотиками, цитостатиками, гормонами, застосуванні антибіотиків з лікувальною метою, при різкій зміні дієти, при патологічних станах і процесах у кишечнику або при анатомо-фізіологічних змінах у травному тракті, зниженні імунного статусу. Видовий склад мікробіому стабільний і має виражений індивідуальний характер. Корекція порушень мікроекології кишечника зводиться до виявлення й лікування основного захворювання. Численними дослідженнями показано, що ефективність пробіотичної терапії полягає не в нормалізації мікрофлори організму. Пробіотики не стають членами мікробіому організму, вони елімінуються через деякий час після закінчення їх прийому. Пробіотики впливають на не мікробіом, а на експресію генів, які кодують різні фізіологічні функції організму.
Професор кафедри військової терапії Української військово-медичної академії МО України, к. мед. н., доцент М.М. Селюк (Київ) у доповіді «Ураження печінки у пацієнтів з кардіоваскулярною патологією» навела дані щодо нозологій, які є складовими коморбідності, включаючи серцево-судинні захворювання, хвороби сечовидільної й дихальної систем, а також хвороби органів печінки й підшлункової залози. Внутрішьоабдомінальне ожиріння сприяє резистентності до інсуліну та підвищенню серцево-судинного ризику. Зміна способу життя, корекція ваги, фізичне навантаження, дієта № 5, гепатопротектори з антиоксидантними властивостями і мембраностабілізуючим ефектом сприяють зниженню ризику виникнення зазначеної патології.
У доповіді «Про роль адипоцитокінів у розвитку хронічного панкреатиту у хворих на цукровий діабет II типу» завідувач кафедри внутрішньої медицини № 3 Харківського національного медичного університету д. мед. н., проф. Л.В. Журавльова (Харків) відмітила, що головною проблемою XXI століття є цукровий діабет. За даними Міжнародної діабетичної федерації (IDF, 2010), у світі зареєстровані 284 млн хворих на ЦД, їх кількість прогресивно росте, причому 90–95 % становить ЦД 2-го типу. Кількість людей з недіагностованим ЦД реально перевищує в 3–4 рази кількість пацієнтів із виявленою патологією, що підтверджується даними Національного дослідження здоров’я і харчування (NHANES III), яке проводилося в США. Хронічний панкреатит є одним із найпоширеніших наслідків ЦД. Для верифікації діагнозу ХП і уточнення локалізації та ступеня органічних змін органа польський консенсус рекомендує застосовувати ультрасонографію, комп’ютерну томографію (КТ), магнітно-резонансну томографію (МРТ), магнітно-резонансну холангіопанкреатографію, ендоскопічну ультрасонографію, еластографію, тонкоголкову біопсію ПЗ. Іспанський консенсус також акцентує увагу лікарів на тому, що діагностування ХП за допомогою методів візуалізації (рентгенографії, УЗД, КТ, МРТ) ґрунтується на оцінці морфологічних змін ПЗ, очевидних на пізніх стадіях, але не дуже чітко визначаються на ранніх стадіях захворювання. Тому перевага віддається сучасному методу ендоскопічної ультрасонографії.
Завідувач курсу клінічної фармакології і фармакотерапії кафедри загальної та клінічної фармації ДЗ «Дніпропетровська медична академія МОЗ України» к. мед. н. Н.В. Хомяк (Дніпро) у доповіді «Клініко-фармакологічні основи профілактики та лікування НПЗЗ-гастропатій» відмітила, що за 10 років (1997–2008) смертність від кровотеч і перфорації при виразковій хворобі (ВХ) знизилася з 11,6 до 7,4 %. Алгоритм профілактики НПЗЗ-гастропатій зводиться до вибору препарату й шляху його введення, урахування ризику розвитку гастропатії у хворого, відношення безпеки/селективності препарату, до вибору дози й тривалості курсу. Вибір терапії супроводу — це мультимодальна терапія: системні + місцеві НПЗЗ, вітаміни групи В тощо для зменшення дози й тривалості курсу системних НПЗЗ, гастропротекція (ІПП).
В.о. завідувача кафедри фізичної реабілітації і спортивної медицини Національного медичного університету імені О.О. Богомольця к. мед. н., доцент В.В. Чернявський (Київ) у доповіді «Жирова хвороба печінки — мультидисциплінарна проблема в практиці сімейних лікарів» відмітив, що неалкогольна жирова хвороба печінки (НАЖХП) об’єднує широкий спектр станів печінки — від накопичення жиру в гепатоцитах (стеатоз) до різного ступеня запалення й фіброзу (неалкогольний стеатогепатит (НАСГ)).
Найбільш тяжка форма НАЖХП — криптогенний цироз і гепатоцелюлярна карцинома. Механізми розвитку жирової інфільтрації печінки й стінки судин мають спільні складові. Інсулінорезистентність, дисфункція печінки й запалення відіграють рівнозначно важливу роль у патогенезі НАЖХП, атеросклерозу й ЦД 2-го типу. Експериментально доведено, що есенціальні фосфоліпіди мають патогенетичну протективну дію в усіх трьох випадках за рахунок гепатопротекторних, антиоксидантних і імуномодулюючих властивостей. Будь-які фармакологічні засоби є допоміжними до дієтотерапії й фізичної активності.
Професор кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб ДВНЗ «Ужгородський національний університет», д. мед. н. Є.С. Сірчак (Ужгород) у доповіді «Гастроентерологічні прояви автономної нейропатії у хворих на цукровий діабет» зазначила, що цукровий діабет визнаний експертами ВООЗ неінфекційною епідемією і являє собою серйозну медико-соціальну проблему. Згідно з даними світової статистики, кожні 13–15 років кількість хворих на ЦД подвоюється. При ЦД порушуються всі види обміну речовин, у результаті чого тією чи іншою мірою уражаються всі органи й системи організму, у тому числі й система органів травлення. У хворих на ЦД 2-го типу спостерігається значна коморбідність, у тому числі й ураження органів травлення, особливо на фоні діабетичної автономної нейропатії (ДАН). Комплексна терапія із використанням урсомаксу в поєднанні зі спазмоменом є ефективним методом нормалізації проявів ДАН (дисфункції жовчного міхура та жовчовивідних шляхів) у хворих на ЦД 2-го типу, а також проявляє різноспрямований позитивний вплив на органи травлення за результатами клініко-лабораторних та інструментальних методів обстеження. В комплексне лікування хворих на ЦД 2-го типу доцільно включати сорбентогель для зменшення вираженості проявів ДАН.
Завідувач кафедри факультетської педіатрії та медичної генетики ДЗ «Дніпропетровська медична академія МОЗ України» д. мед. н., проф. О.Є. Абатуров (Дніпро) у доповіді «Панкреатична недостатність у дітей: сучасні підходи до терапії» визначив поняття зовнішньосекреторної панкреатичної недостатності як абсолютний або відносний дефіцит продукції ферментів панкреатичною залозою.
Зовнішньосекреторна панкреатична недостатність зустрічається при різних захворюваннях і може бути наслідком загального або селективного зниження ферментної активності (абсолютний дефіцит), порушення активації ферментів підшлункової залози в тонкій кишці (відносний дефіцит). При цьому вона може бути як природженою, так і набутою. Природжена ПЕНПЗ трапляється при природженій гіпоплазії ПЗ (ізольовано або у складі численних синдромів), муковісцидозі, синдромі Швахмана — Даймонда, природженій ліпазній недостатності та інших рідкісних захворюваннях.
До первинної відноситься також ПЕНПЗ при хронічному панкреатиті та після резекції підшлункової залози. Панкреатична недостатність має абсолютний характер, тобто має місце реальне зниження ферментативної активності панкреатичного секрету. Вторинне зниження травної активності підшлункової залози (панкреатопатія) спостерігається набагато частіше від первинної й може мати місце при багатьох захворюваннях травного тракту. Головними причинами вторинної панкреатичної недостатності є виразкова хвороба дванадцятипалої кишки, дефіцит жовчних кислот у тонкому кишечнику, порушення перемішування ферментів із харчовим хімусом, дицукроїдазна недостатність, гастроінтестинальна форма харчової алергії, порушення внутрішньоклітинного травлення (целіакія, хвороба Крона, ентерити тощо), порушення транспорту речовин, що всмокталися (ексудативна ентеропатія, лімфома, пухлини, туберкульоз). Також автор описав клінічні прояви, діагностику та лікування екзокринної панкреатичної недостатності. Документовано, що призначення препаратів, які містять ферменти підшлункової залози, вірогідно сприяє збільшенню коефіцієнта поглинання жиру, коефіцієнта поглинання азоту, зниженню вмісту жиру в калових масах і зменшенню об’єму калових мас.
Професор Ю.М. Степанов у доповіді «Патологія печінки у вагітних. Задачі сімейного лікаря» зауважив, що актуальною на сьогодні в Україні є материнська смертність від захворювань печінки. До цього необхідно додати смертність від тяжких форм прееклампсії з наявним порушенням функції та морфології печінки. Класифікація захворювання печінки зумовлена патологією вагітності. Захворювання печінки, які виникають під час вагітності: хронічні захворювання печінки, що передували вагітності, внутрішньопечінковий холестаз вагітних, HELLP-синдром — рідкіснй варіант гестозу, гостра жирова дистрофія печінки у вагітних, гострий вірусний гепатит, хронічний гепатит. Автор зупинився на особливостях ведення вагітних жінок, а також підкреслив, що важливим фактором є підготовка до вагітності.
Четверте пленарне засідання також відкрив професор Ю.М. Степанов доповіддю «Захворювання кишечника як міждисциплінарна проблема. Роль гастроентеролога та сімейного лікаря», у якій зазначив, що ХЗЗК становлять у структурі хвороб органів травлення 3,7 %, чоловіки й жінки хворіють практично з однаковою частотою, переважний вік 30–40 років. У структурі усієї кишкової патології вони становлять 0,6 %. Принципи лікування залежать від захворювання: синдром подразненого кишечника — психокорекція, симптоматична терапія дисмоторики; неспецифічний виразковий коліт, хвороба Крона — базисна протизапальна терапія; псевдомембранозний коліт — протипротозойні, протигрибкові препарати; лікарський коліт — відміна препарату, обмеження поліпрагмазії; алкогольний коліт — відмова від прийому алкоголю, дезінтоксикаційна терапія; ішемічний коліт — антисклеротична, судинорозширювальна терапія; радіаційний коліт — симптоматична терапія; колагеновий коліт — лікування основного захворювання, глюкокортикостероїди; лімфоцитарний коліт — протизапальна терапія; хвороба Бехчета — глюкокортикостероїди; ендометріоз кишечника — лікування основного захворювання; інфекційний коліт — специфічна антибактеріальна, антипротозойна, противірусна терапія.
Доцент кафедри терапії, кардіології та сімейної медицини ФПО ДЗ «Дніпропетровська медична академія МОЗ України», к. мед. н. І.Я. Будзак (Дніпро) у доповіді «Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба. Маски ГЕРХ і обізнаність сімейного лікаря» зупинився на класифікації позастравохідних масок згідно з Монреальським консенсусом 2006 р., механізмах розвитку позастравохідних проявів та своєчасній діагностиці позастравохідних проявівів ГЕРХ, диференціальній діагностиці з іншими захворюваннями. У лікуванні позастравохідних проявів ГЕРХ ключову роль відіграє раціональне використання інгібіторів протонної помпи.
Заступник директора ДУ «Інститут гастроентерології НАМН України» к. мед. н., с.н.с. В.І. Діденко (Дніпро) представив доповідь «Принципи адекватного харчування в практиці сімейного лікаря. Мікробіота і пробіотики», у якій звернув увагу на Наказ Міністерства охорони здоров’я України № 931 від 29.10.2013 «Про удосконалення організації лікувального харчування і роботи дієтологічної системи в Україні».
В основу системи лікувального харчування закладені принципи достатнього і збалансованого харчування, яке повинно базуватися на фізіологічних потребах у харчових речовинах та енергії здорової людини. Методологія системи лікувального харчування хворих — це нутритивна підтримка, при якій враховується харчовий статус хворого, його індивідуальні потреби в нутрієнтах і клінічний стан. За харчовим статусом відповідно до індексу маси тіла всі хворі розділяються на три групи: пацієнти з гіпотрофією, нормотрофією й гіпертрофією. За наявності показань і відповідних рекомендацій лікаря-дієтолога або іншого лікаря на всіх етапах лікування пацієнта можуть бути призначені дієтичні добавки, функціональні харчові продукти й продукти для спеціального дієтичного споживання. Індивідуалізація калорійності й хімічного складу дієти залежно від трофологічного стану хворого, основного й супутнього діагнозів досягається за рахунок корекції стандартного раціону шляхом збільшення або зменшення в ньому кількості буфетної продукції (хліб, цукор, олія), підбору гарнірів (зернові, овочеві) і використання нерегламентованого (домашнього) харчування відповідно до рекомендацій лікаря-дієтолога. У доповіді зроблено акцент на застосуванні пробіотиків у клінічній практиці.
Доцент кафедри внутрішньої медицини № 3 ДЗ «Дніпропетровська медична академія МОЗ України», к. мед. н. Л.І. Васильєва (Дніпро) у доповіді «Стандартизоване лікування хронічної серцевої недостатності в умовах реальної клінічної практики і місце антагоністів мінералокортикоїдних рецепторів» навела алгоритм діагностики пошуку хронічної серцевої недостатності та її лікувальної оцінки за фракцією викиду лівого шлуночка.
Лікар-дієтолог відділу захворювань шлунка та дванадцятипалої кишки, дієтології та лікувального харчування ДУ «Інститут гастроентерології НАМН України» Д.О. Птушкіна (Дніпро) виступила з доповіддю «Дієтологія для сімейного лікаря». Автор звернула увагу на рекомендації Ради з харчових продуктів і харчування (1945): людина повинна споживати 1 мл води на кожну калорію їжі. За рекомендаціями ВООЗ (2002): здоровій людині потрібно 30 мл рідини на кожен кілограм ваги тіла на добу. Добова потреба у воді визначається величезною кількістю чинників: температура і вологість довкілля, характер роботи, кількість і склад їжі, індивідуальні особливості людини. Також, за Рекомендаціями ВООЗ (2002), щоденний рівень споживання цукру не повинен перевищувати 10 % від загального раціону, тобто становити не більше ніж 50 г на добу (приблизно 10 чайних ложок). Останніми роками міжнародні організації, включаючи ВООЗ, наполягають на обмеженні цукру на рівні менше ніж 5 % від добової калорійності або 25 грамів на добу. ВООЗ рекомендує споживати сіль близько 5 г і менше на день (не більше однієї чайної ложки). Сучасна людина споживає понад 70 % солі у складі технологічно оброблених продуктів, таких як хліб, готові м’ясні вироби й напівфабрикати, консерви, включаючи овочеві, сир.
Завідувач відділу міні-інвазивних ендоскопічних втручань та інструментальної діагностики ДУ «Інститут гастроентерології НАМН України» к. мед. н., с.н.с. О.В. Симонова у співавторстві з С.О. Тарабаровим (Дніпро) представили доповідь «Ендоскопічна семіотика уражень шлунково-кишкового тракту при інфекційних захворюваннях». Були відмічені особливості інфекційних захворювань на сучасному етапі та описані характерні ендоскопічні зміни. Інфекції, які вражають ШКТ, — це інфекційний коліт, паразитарне ураження кишечника, псевдомембранозний коліт (ПМК). Ендоскопічне дослідження є досить інформативним методом діагностики ПМК. З метою діагностики застосовуються біопсія, імуноцитохімічне дослідження (культивування вірусу простого герпесу). Цитомегаловірусні ураження стравоходу діагностуються з використанням гістологічного, імуноцитохімічного дослідження (культивування цитомегаловірусу). Туберкульоз стравоходу, шлунка, кишечника може проявлятися будь-якими найрізноманітнішими змінами, іноді нагадуючи пухлину. Автори представили ендоскопічні картини ураження ШКТ при ВІЛ-інфекції, ураження товстої кишки при СНІДі, шлунка при сифілісі. Виявлення Т. pallidum у матеріалі біопсії є найбільш вірогідною ознакою специфічного ураження. Зміни в шлунку можуть повністю зникнути в результаті лікування антибіотиками.
З доповіддю «Кандидоз верхнього відділу шлунково-кишкового тракту. Алгоритм дій гастроентеролога і сімейного лікаря» виступила старший науковий співробітник відділу захворювань шлунка та дванадцятипалої кишки, дієтології і лікувального харчування ДУ «Інститут гастроентерології НАМН України» к. мед. н. І. В. Кушніренко (Дніпро). Автор навела класифікацію кандидозу та його види, діагностику кандидозу та її методи, частоту виявлення головних скарг, частоту виявлення факторів ризику, опитувальник для визначення рівня ризику виявлення орофарингеального кандидозу, розглянута характеристика асоціації з Helicobacter pylori, коморбідного стану за шкалою ендокринних і обмінних захворювань, вплив йододефіциту на порушення бар’єрної функції слизової оболонки (власна гіпотеза), лікування кандидозу з використанням у роботі рекомендацій Clinical Practice Guidelines for the Management of Candidiasis: 2014 Update by the Infectious Diseases Society of America (IDSA) P.G. Pappas et al., методу нелінійного оцінювання — моделі логістичної регресії. Була дана оцінка ефективності лікування та ризику рецидиву, а також запропонований алгоритм дій та установлення коморбідного статусу.
У стендових доповідях взяли участь Я.О. Андреєва (Запоріжжя), О.М. Бабій (Дніпро), О.П. Галенко, О.О. Галінський, Н.Ю. Ошмянська, Б.М. Єрмоленко, А.І. Руденко (Дніпро), Л.В. Демешкіна (Дніпро), Н.Ю. Завгородня (Дніпро), Е.В. Зигало (Дніпро), О.Ю. Лук’яненко (Дніпро), Н.В. Недзвецька (Дніпро),
Д.В. Орловський (Дніпро), Н.В. Пролом (Дніпро), М.В. Подгорнов,  (Дніпро), Г.В. Тузко (Дніпро) та М.В. Чалий (Миколаїв).
Завершив конференцію науковий керівник професор Юрій Миронович Степанов, який оголосив переможців конкурсів на кращу стендову доповідь та вручив грамоти переможцям: за I місце — аспіранту ДУ «Інститут гастроентерології НАМН України» Н.В. Недзвецькій, II місце — старшому науковому співробітнику відділу захворювань шлунка та дванадцятипалої кишки, дієтології і лікувального харчування ДУ «Інститут гастроентерології НАМН України» к. мед. н. Л.В. Демешкіній та III місце — асистенту кафедри терапії, фізіотерапії, курортології і профпатології ДЗ «Запорізька медична академія післядипломної освіти МОЗ України» к. мед. н. Я.О. Андреєвій.
Огляд підготували
к. мед. н. І.Ю. Скирда та н.с. Т.І. Пантелєєва

Similar articles


Back to issue