Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.


Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

 

"Hypertension" 6 (56) 2017

Back to issue

Influence of different classes of antihypertensive drugs on insulin resistance in patients with mild and moderate arterial hypertension

Authors: Рековець О.Л., Сіренко Ю.М., Савицький С.Ю., Tорбас O.O., Кушнір С.М., Пономарева Г.В., Примак Г.Ф.
ДУ «ННЦ «Інститут кардіології імені академіка М.Д. Стражеска» НАМН України», м. Київ, Україна

Categories: Cardiology

Sections: Clinical researches

print version


Summary

Мета. Виявлення поширеності метаболічного синдрому (МС) у пацієнтів із артеріальною гіпертензією (АГ) і визначення способів корекції за допомогою антигіпертензивної терапії. Матеріали та методи. Обстежені 223 пацієнти з м’якою та помірною АГ і МС згідно з критеріями ATP III, серед них — 105 (47,1 %) чоловіків та 118 (52,9 %) жінок. Середній вік пацієнтів становив 50,29 ± 0,96 року. Середня тривалість АГ — 5,01 ± 0,26 року. Середній індекс маси тіла дорівнював 32,92 ±  0,38 кг/м2. 70,16 % пацієнтів мали обтяжену спадковість щодо АГ, 24,19 % — щодо ЦД. Надмірна маса тіла спостерігалась у всіх пацієнтів, зокрема, власне надмірна маса тіла — у 21,77 % обстежених, ожиріння I ступеня — у 58,06 %, II ступеня — у 12,90 %, III ступеня — у 7,26 %. Середні цифри офісного систолічного (САТ) та діастолічного артеріального тиску (ДАТ) становили 157,03 ± 0,79 мм рт.ст. і 92,17 ± 0,32 мм рт.ст. відповідно. Середня частота серцевих скорочень (ЧСС) — 75,02 ± 0,69 уд/хв. Середні цифри АТ при добовому моніторуванні для САТ — 135,90 ± 1,13 мм рт.ст., для ДАТ — 80,38 ± 0,81 мм рт.ст. Середня добова ЧСС — 71,49 ± 0,89 уд/хв. У дослідження не включали хворих на цукровий діабет 1-го та 2-го типу, із верифікованою симптоматичною АГ, клінічними ознаками ішемічної хвороби серця, серцевою недостатністю, рівнем офісного АТ ≥ 180/110 мм рт.ст., декомпенсованими захворюваннями печінки (рівень аланінамінотрансферази, аспартатамінотрансферази вище за норму в 3 рази), гострою або хронічною нирковою недостатністю (рівень швидкості клубочкової фільтрації < 60 мл/хв), інфарктом міокарда чи гострим порушенням мозкового кровообігу в анамнезі, вагітністю та лактацією. У першу контрольну групу ввійшли 10 практично здорових осіб. Другу контрольну групу становили 24 пацієнти з м’якою та помірною АГ без ознак МС. Середній вік пацієнтів — 49,88 ± 1,52 року. Середній індекс маси тіла — 25,56 ± 0,31 кг/м2. Визначення вуглеводного обміну з проведенням пер-орального глюкозотолерантного тесту (ПГТТ) за стандартною методикою. Нормальну глюкозну толерантність визначали при рівні глюкози натще < 6,1 ммоль/л та через 2 години < 7,8 ммоль/л. Порушення вмісту глюкози натще — при рівні натще ≥ 6,1, але < 7,0 ммоль/л та через 2 години < 7,8 ммоль/л. Порушення толерантності до глюкози — при рівні натще < 7,0 ммоль/л та через 2 години > 7,8 ммоль/л, але < 11,1 ммоль/л. Критеріями діагнозу цукрового діабету були: рівень глюкози натще ≥ 7,0 ммоль/л та/або через 2 години ≥ 11,1 ммоль/л. Наявність інсулінорезистентності визначали при рівні НОМА ≥ 3,0 ум.од. Результати. Частота виявлення компонентів МС у нашому дослідженні: 3 компоненти (АГ та окружність талії > 88 см у жінок і 102 см у чоловіків — обов’язкові 2 критерії та інший будь-який з п’яти) — 100 %, 4 компоненти — 61 %, 5 компонентів — 22 % пацієнтів. На першому етапі дослідження ми порівняли групи пацієнтів з АГ та клінічними проявами МС і з АГ без МС. Пацієнти з АГ та клінічними проявами МС достовірно частіше мали порушення глюкози натще, порушення толерантності до глюкози, показник НОМА також був вищим проти групи пацієнтів з АГ без МС. Вони частіше мали нормальну глюкозну толерантність, і в них не було виявлено випадків цукрового діабету. У пацієнтів з АГ і МС більш вираженою була гіперінсулінемія як натще, так і на всіх етапах ПГТТ. Так, рівень інсуліну натще вище 11 мкОд/мл був виявлений у 35,5 % хворих на АГ і МС та лише у 12,5 % пацієнтів з АГ без МС (р < 0,05). Інсулінорезистентність за показником НОМА > 3 виявлена у 29 % пацієнтів з м’якою та помірною АГ і клінічними ознаками МС без цукрового діабету. Отже, в нашому дослідженні порушення глюкози натще, порушення толерантності до глюкози та вперше виявлений цукровий діабет у пацієнтів з АГ і МС зустрічались у 51,61 % хворих, що набагато частіше порівняно з пацієнтами без МС (16,66 %; р = 0,002), що може свідчити про наявність у них додаткового ризику розвитку серцево-судинних захворювань. АТ знизився через 6 місяців однаково в усіх групах пацієнтів. Вивчення впливу препаратів на рівень глюкози показало, що на фоні прийому атенололу через 6 місяців спостерігалося підвищення рівня глюкози натще на 5,61 % (р < 0,001). За даними ПГТТ було зафіксовано 6 (18,7 %) випадків виникнення цукрового діабету при прийомі атенололу. Площа під кривою глюкози зросла на 9,75 % (р < 0,001). Прийом фозиноприлу супроводжувався протилежною динамікою: зменшенням рівня глюкози натще на 1,44 % (р = 0,003), площі під кривою глюкози на 5,63 % (р < 0,001). В групі фозиноприлу було 2 пацієнти, у яких протягом періоду спостереження виник цукровий діабет (6,3 %). На фоні лікування телмісартаном відбувалося найбільш виражене та достовірне зменшення як рівня глюкози натще на 2,91 % (р < 0,001), так і площі під кривою глюкози на 7,67 % (р < 0,001). На фоні прийому карведилолу рівень глюкози натще достовірно не змінився, при прийомі бісопрололу зменшився на 9 % — з 5,5 ± 0,1 до 5,0 ± 0,1 (р < 0,001), під впливом лікування небівололом зменшився на 7,4 % — з 5,4 ± 0,1 до 5,0 ± 0,1 (р < 0,001). В групі карведилолу було 2 пацієнти, у яких протягом періоду спостереження виник цукровий діабет (6,3 %). В групі бісопрололу протягом періоду спостереження був зафіксований один випадок виникнення цукрового діабету (3,2 %). Тобто найбільший позитивний вплив на рівень глюкози мала терапія телмісартаном і небівололом. Вивчення впливу препаратів на рівень інсуліну показало, що прийом атенололу сприяв значному підвищенню рівня інсуліну, особливо натще — на 65,43 % (р < 0,001), площа під кривою інсуліну зросла на 19,53 % (р < 0,001). Прийом фозиноприлу супроводжувався зменшенням рівня інсуліну натще на 1,44 % (р = 0,003), площі під кривою інсуліну на 21,05 % (р < 0,001). На фоні лікування телмісартаном відбувалося найбільш виражене та достовірне зменшення рівня інсуліну. Так, рівень інсуліну натще зменшився на 28,19 % (р < 0,001), площа під кривою інсуліну зменшилася на 30,09 % (р < 0,001), що було достовірно більш вираженим проти групи фозиноприлу (р < 0,05). Терапія карведилолом сприяла зниженню рівня інсуліну натще на 22,8 % (р < 0,001), при прийомі бісопрололу рівень інсуліну натще зменшився на 10,7 % (р < 0,001), а при прийомі небівололу — на 16 % (р < 0,001). Тобто найбільш виражений позитивний вплив на рівень інсуліну мала терапія телмісартаном. При оцінці впливу препаратів на стан інсулінорезистентності було виявлено, що атенолол на відміну від фозиноприлу та телмісартану значною мірою погіршував інсулінорезистентність, що проявилось у збільшенні рівня НОМА майже в 2 рази — на 78,18 % (р < 0,001). У той же час на фоні лікування фозиноприлом інсулінорезистентність поліпшувалася — показник НОМА зменшився на 12,5 % (р < 0,001). Однак ще більш виражене покращення інсулінорезистентності спостерігалося при лікуванні телмісарта-ном, на фоні прийому якого рівень НОМА зменшився на 31,64 % (р < 0,001). Різниця між групою телмісартану та фо-зиноприлу достовірна (р < 0,05). Терапія карведилолом сприяла достовірному зменшенню НОМА на 21,7 % (р < 0,001).
На фоні лікування бісопрололом НОМА зменшився на 17,4 % (р < 0,001), в групі небівололу НОМА зменшився на 23 % (р < 0,001). Таким чином, найбільший позитивний вплив на інсулінорезистентність мали телмісартан і небіволол. ­
Висновки. Призначення телмісартану та небівололу як монотерапії може бути раціональним у пацієнтів з м’якою та помірною АГ і клінічними ознаками МС без цукрового діабету з проявами інсулінорезистентності.

Цель. Выявление распространенности метаболического синдрома (МС) у пациентов с артериальной гипертензией (АГ) и определение способов коррекции с помощью антигипертензивной терапии. Материалы и методы. Обследованы 223 пациента с мягкой и умеренной АГ и МС согласно критериям ATP III, среди них — 105 (47,1 %) мужчин и 118 (52,9 %) женщин. Средний возраст пациентов составил 50,29 ± 0,96 года. Средняя продолжительность АГ — 5,01 ± 0,26 года. Средний индекс массы тела равнялся 32,92 ± 0,38 кг/м2. 70,16 % пациентов имели отягощенную наследственность по АГ, 24,19 % — по СД. Избыточная масса тела наблюдалась у всех пациентов, в частности, собственно избыточная масса тела — у 21,77 % обследованных, ожирение I степени — у 58,06 %, II степени — у 12,90 %, III степени — у 7,26 %. Средние цифры офисного систолического (САД) и диастолического артериального давления (ДАД) составили 157,03 ± 0,79 мм рт.ст. и 92,17 ± 0,32 мм рт.ст. соответственно. Средняя частота сердечных сокращений (ЧСС) — 75,02 ± 0,69 уд/мин. Средние цифры АД при суточном мониторировании: для САД — 135,90 ± 1,13 мм рт.ст., для ДАД — 80,38 ± 0,81 мм рт.ст. Средняя суточная ЧСС — 71,49 ± 0,89 уд/мин. В исследование не включали больных сахарным диабетом 1-го и 2-го типа, с верифицированной симптоматической АГ, клиническими признаками ишемической болезни сердца, сердечной недостаточностью, уровнем офисного АД ≥ 180/110 мм рт.ст., декомпенсированными заболеваниями печени (уровень аланинаминотрансферазы, аспартатаминотрансферазы выше нормы в 3 раза), острой или хронической почечной недостаточностью (уровень скорости клубочковой фильтрации < 60 мл/мин), инфарктом миокарда или острым нарушением мозгового кровообращения в анамнезе, беременностью и лактацией. В первую контрольную группу вошли 10 практически здоровых человек. Вторую контрольную группу составили 24 пациента с мягкой и умеренной АГ без признаков МС. Средний возраст пациентов — 49,88 ± 1,52 года. Средний индекс массы тела — 25,56 ± 0,31 кг/м2. Определение углеводного обмена с проведением перорального глюкозотолерантного теста (ПГТТ) — по стандартной методике. Нормальную глюкозную толерантность определяли при уровне глюкозы натощак < 6,1 ммоль/л и через 2 часа < 7,8 ммоль/л. Нарушение содержания глюкозы натощак — при уровне натощак ≥ 6,1, но < 7,0 ммоль/л и через 2 часа < 7,8 ммоль/л. Нарушение толерантности к глюкозе — при уровне натощак < 7,0 ммоль/л и через 2 часа > 7,8 ммоль/л, но < 11,1 ммоль/л. Критериями диагноза сахарного диабета были: уровень глюкозы натощак ≥ 7,0 ммоль/л и/или через 2 часа ≥ 11,1 ммоль/л. Наличие инсулинорезистентности определяли при уровне НОМА ≥ 3,0 усл.ед. Результаты. Частота выявления компонентов МС в нашем исследовании: 3 компонента (АГ и окружность талии > 88 см у женщин и 102 см у мужчин — обязательные 2 критерия и другой любой из пяти) — 100 %, 4 компонента — 61 %, 5 компонентов — 22 % пациентов. На первом этапе исследования мы сравнили группы пациентов с АГ и клиническими проявлениями МС, а также АГ без МС. Пациенты с АГ и клиническими проявлениями МС достоверно чаще имели нарушение уровня глюкозы натощак, нарушение толерантности к глюкозе, показатель НОМА был выше по сравнению с группой пациентов с АГ без МС. Они чаще имели нормальную глюкозную толерантность, и у них не было выявлено случаев сахарного диабета. У пациентов с АГ и МС более выраженной была гиперинсулинемия как натощак, так и на всех этапах ПГТТ. Так, уровень инсулина натощак выше 11 мкЕд/мл был выявлен у 35,5 % больных АГ и МС и только у 12,5 % пациентов с АГ без МС (р < 0,05). Инсулинорезистент­ность по показателю НОМА > 3 выявлена у 29 % пациентов с мягкой и умеренной АГ и клиническими признаками МС без сахарного диабета. Итак, в нашем исследовании нарушение уровня глюкозы натощак, толерантности к глюкозе и впервые выявленный сахарный диабет у пациентов с АГ и МС встречались у 51,61 % больных, что гораздо чаще по сравнению с пациентами без МС (16,66 %; р = 0,002), что может свидетельствовать о наличии у них дополнительного риска развития сердечно-сосудистых заболеваний. АД снизилось через 6 месяцев одинаково во всех группах пациентов. Изучение влияния препаратов на уровень глюкозы показало, что на фоне приема атенолола через 6 месяцев наблюдалось повышение уровня глюкозы натощак на 5,61 % (р < 0,001). По данным ПГТТ было зафиксировано 6 (18,7 %) случаев возникновения сахарного диабета при приеме атенолола. Площадь под кривой глюкозы выросла на 9,75 % (р < 0,001). Прием фозиноприла сопровождался противоположной динамикой: уменьшением уровня глюкозы натощак на 1,44 % (р = 0,003), площади под кривой глюкозы на 5,63 % (р < 0,001). В группе фозиноприла было 2 пациента, у которых в течение периода наблюдения возник сахарный диабет (6,3 %). На фоне лечения телмисартаном происходило наиболее выраженное и достоверное снижение как уровня глюкозы натощак на 2,91 % (р < 0,001), так и площади под кривой глюкозы на 7,67 % (р < 0,001). На фоне приема карведилола уровень глюкозы натощак достоверно не изменился, при приеме бисопролола уменьшился на 9 % — с 5,5 ± 0,1 до 5,0 ± 0,1 (р < 0,001), под влиянием лечения небивололом уменьшился на 7,4 % — с 5,4 ± 0,1 до 5,0 ± 0,1 (р < 0,001). В группе карведилола было 2 пациента, у которых в течение периода наблюдения возник сахарный диабет (6,3 %). В группе бисопролола в течение периода наблюдения был зафиксирован один случай возникновения сахарного диабета (3,2 %). То есть наибольшее положительное влияние на уровень глюкозы оказала терапия телмисартаном и небивололом. Изучение влияния препаратов на уровень инсулина показало, что прием атенолола способствовал значительному повышению уровня инсулина, особенно натощак — на 65,43 % (р < 0,001), площадь под кривой инсулина выросла на 19,53 % (р < 0,001). Прием фозиноприла сопровождался уменьшением уровня инсулина натощак на 1,44 % (р = 0,003), площади под кривой инсулина на 21,05 % (р < 0,001). На фоне лечения телмисартаном происходило наиболее выраженное и достоверное уменьшение уровня инсулина. Так, уровень инсулина натощак снизился на 28,19 % (р < 0,001), площадь под кривой инсулина уменьшилась на 30,09 % (р < 0,001), что было достоверно более выраженным по сравнению с группой фозиноприла (р < 0,05). Терапия карведилолом способствовала снижению уровня инсулина натощак на 22,8 % (р < 0,001), при приеме бисопролола уровень инсулина натощак уменьшился на 10,7 % (р < 0,001), а при приеме небиволола — на 16 % (р < 0,001). То есть наиболее выраженное положительное влияние на уровень инсулина имела терапия телмисартаном. При оценке влияния препаратов на состояние инсулинорезистентности было выявлено, что атенолол в отличие от фозиноприла и телмисартана в значительной степени ухудшал инсулинорезистентность, что про-явилось в увеличении уровня НОМА почти в 2 раза — на 78,18 % (р < 0,001). В то же время на фоне лечения фозиноприлом инсулинорезистентность улучшалась — показатель НОМА уменьшился на 12,5 % (р < 0,001). Однако еще более выраженное улучшение инсулинорезистентности наблюдалось при лечении телмисартаном, на фоне приема которого уровень НОМА снижался на 31,64 % (р < 0,001). Разница между группой телмисартана и фозиноприла достоверная (р < 0,05). Терапия карведилолом способствовала достоверному уменьшению НОМА на 21,7 % (р < 0,001). На фоне лечения бисопрололом НОМА уменьшился на 17,4 % (р < 0,001), в группе небиволола НОМА снизился на 23 % (р < 0,001). Таким образом, наибольшее положительное влияние на инсулинорезистентность имели телмисартан и небиволол. Выводы. Назначение телмисартана и небиволола в качестве монотерапии может быть рациональным у пациентов с мягкой и умеренной АГ и клиническими признаками МС без сахарного диабета с проявлениями инсулинорезистентности.

Background. The purpose was to reveal the prevalence of metabolic syndrome in patients with hypertension and methods of correction with antihypertensive therapy. Materials and methods. 223 patients with mild to moderate hypertension and metabolic syndrome (MS) were examined according to ATP III criteria, of which 105 (47.1 %) were males and 118 (52.9 %) — females. The average age of patients was 50.29 ± 0.96 years. The average duration of hypertension is 5.01 ± 0.26 years. The average body mass index (BMI) was 32.92 ± 0.38 kg/m2. 70.16 % of the patients had hereditary hypertension complications and 24.19 % — diabetes. Excessive body mass was observed in all patients, including overweight itself in 21.77 % of the subjects, degree I obesity — in 58.06 %, degree II obesity — in 12.90 %, degree III obesity — in 7.26 %. The average levels of office systolic (SBP) and diastolic blood pressure (DBP) amounted to 157.03 ± 0.79 and 92.17 ± 0.32 mmHg, respectively. Average heart rate — 75.02 ± 0.69 bpm. Average figures for blood pressure with daily blood pressure monitoring were: for SBP — 135.90 ± 1.13 mmHg, for DBP — 80.38 ± 0.81 mmHg. Average daily heart rate — 71.49 ± ± 0.89 bpm. The study did not include patients with type 1 and type 2 diabetes mellitus, verified symptomatic arterial hypertension, clinical signs of coronary heart disease, heart failure, level of office blood pressure ≥ 180/110 mmHg, decompensated liver disease (alanine aminotransferase, aspartete aminotransferase 3 times above norm), acute or chronic renal insufficiency (glomerular filtration rate < 60 ml/min), myocardial infarction or acute cerebrovascular accident in the past medical history, pregnancy, and lactation. The first control group consisted of 10 apparently healthy individuals. The se-cond control group included 24 patients with mild and moderate arterial hypertension without signs of a metabolic syndrome. The average age of patients was 49.88 ± 1.52 years. The average BMI is 25.56 ± ± 0.31 kg/m2. Carbohydrate metabolism was evaluated by oral glucose tolerance test (OGTT) according to the standard method. Normal glucose tolerance (NGT) was determined with glucose level < 6.1 mmol/l and after 2 hours < 7.8 mmol/l. Impaired fasting glucose — at a level ≥ 6.1 but < 7.0 mmol/L on an empty stomach, and < 7.8 mmol/l in 2 hours. Impaired glucose tolerance — at the level < 7.0 mmol/l on an empty stomach, and > 7.8 mmol/l but < 11.1 mmol/l in 2 hours. The criteria for the diagnosis of diabetes mellitus were: fasting glucose level ≥ 7.0 mmol/l and/or ≥ 11.1 mmol/l in 2 hours. The presence of insulin resistance was determined at HOMA level ≥ 3.0 c.u. ­Results. The frequency of MS components detection in our study was: 3 components (arterial hypertension and waist circumference > 88 cm in women and 102 cm in men, 2 mandatory criteria and any other of the 5 criteria) — 100 %, 4 components — 61 %, 5 components — 22 % of patients. At the first stage of the study, we compared the groups of patients with hypertension and clinical manifestations of MS and with hypertension without MS. Patients with hypertension and clinical manifestations of MS were significantly more likely to have impaired fasting glucose, impaired glucose intolerance, and HOMA was also higher as compared to the group of hypertensive patients without MS. They were more likely to have normal glucose tolerance and no cases of diabetes. In patients with hypertension and MS, hyperinsulinemia was more pronounced both on an empty stomach and at all stages of OGTT. Thus, insulin levels above 11 μU/ml were detected in 35.5 % of patients with hypertension and MS and only in 12.5 % of hypertensive patients without MS (p < 0.05). Insulin resistance by the HOMA > 3 was found in 29 % of patients with mild to moderate arterial hypertension and clinical signs of metabolic syndrome without diabetes mellitus. Thus, in our study, impaired fasting glucose, impaired glucose intolerance and newly diagnosed diabetes mellitus in patients with hypertension and MS were found in 51.61 % of cases that is much more often than in patients without MS (16.66 %) (p = 0.002), which may indicate an additional risk of developing cardiovascular diseases. After 6 months, blood pressure decreased equally in all groups of patients. The study of the drugs’ effect on glucose level showed that at the background of atenolol, an increase in glucose level by 5.61 % (p < 0.001) was observed in 6 months. According to OGTT, 6 (18.7 %) cases of diabetes mellitus when receiving atenolol were detected. The area under the glucose curve increased by 9.75 % (p < 0.001). The administration of fosinopril was accompanied by the opposite dynamics: a decrease in glucose level by 1.44 % (p = 0.003), in area under the glucose curve — by 5.63 % (p < 0.001). In the fosinopril group, there were 2 patients who were diagnosed diabetes mellitus during the observation period (6.3 %). On the background of telmisartan treatment, there was the most pronounced and significant reduction in glucose level, both fasting by 2.91 % (p < 0.001), and the area under the glucose curve by 7.67 % (p < 0.001). Following carvedilol administration, fasting glucose levels did not change significantly, and during bisoprolol treatment — decreased by 9 %, from 5.5 ± 0.1 to 5.0 ± 0.1 (p < 0.001), under the influence of nebivolol — decreased by 7.4 %, from 5.4 ± 0.1 to 5.0 ± 0.1 (p < 0.001). In the carvedilol group, there were 2 patients who had diabetes mellitus during the observation period (6.3 %). In the bisoprolol group, one case of diabetes mellitus (3.2 %) was detected during the follow-up. That is, therapy with telmisartan and nebivolol had the most positive effect on the glucose level. The study of the effect of drugs on the insulin level showed that the use of atenolol contributed to a significant increase in insulin levels, especially on an empty stomach — by 65.43 % (p < 0.001), the area under the insulin curve increased by 19.53 % (p < 0.001). Administration of fosinopril was accompanied by a decrease in insulin levels by 1.44 % (p = 0.003), the area under the insulin curve — by 21.05 % (p < 0.001). On the background of telmisartan treatment, the most pronounced and reliable decrease in insulin levels was observed. Thus, fasting insulin levels decreased by 28.19 % (p < 0.001), the area under the insulin curve — by 30.09 % (p < 0.001), which was significantly more significant compared to fosinopril group (p < 0.05). Carvedilol therapy contributed to 22.8 % (p < 0.001) decrease in fasting insulin levels; when using bisoprolol, fasting insulin decreased by 10.7 % (p < 0.001), when using nebivolol — by 16 % (p < 0.001). That is, telmisartan treatment had the most pronounced positive effect on the level of insulin. Evaluating the effect of drugs on the state of insulin resistance, it was found that atenolol, in contrast to fosinopril and telmisartan, significantly impaired IR, which was manifested in an increase in HOMA level by 78.18 %, p < 0.001. At the same time, against the background of fosinopril treatment, IR was improved — the HOMA index decreased by 12.5 % (p < 0.001). However, even more pronounced IR improvement was observed during telmisartan treatment, when HOMA level decreased by 31.64 % (p < 0.001). The difference between the telmisartan and fosinopril group is significant (p < 0.05). Therapy with carvedilol contributed to a significant HOMA decrease by 21.7 % (p < 0.001). On the background of treatment with bisoprolol, HOMA decreased by 17.4 % (p < 0.001), in nebivolol group, HOMA reduced by 23 % (p < 0.001). Thus, telmisartan and nebivolol had the highest positive effect on IR. Conclusions. The use of telmisartan and nebivolol as monotherapy can be rational in patients with mild to moderate arterial hypertension and the clinical signs of metabolic syndrome without diabetes with manifestations of insulin resistance.


Keywords

метаболічний синдром; артеріальна гіпертензія; інсулінорезистентність

метаболический синдром; артериальная гипертензия; инсулинорезистентность

metabolic syndrome; arterial hypertension; insulin resistance


For the full article you need to subscribe to the magazine.


Bibliography

1. Маколкин В.И. Возможно ли применение бета-адреноблокаторов при артериальной гипертонии у больных метаболическим синдромом и сахарным диабетом 2 типа? // Русский медицинский журнал. — 2005. — Т. 13, № 11. — 
С. 1169-1172.
2. Смірнова І.П., Горбась І.М., Кваша О.О. Артеріальна гіпертензія: епідеміологія та статистика // Укр. кардіол. журн. — 1998. — № 6. — С. 3-8.
3. Целуйко В.И., Чернышов В.А., Малая Л.Т. Метаболический синдром. — Харьков, 2002. — С. 10-16.
4. Aleman G., Torres N., Tovar A.R. Peroxisome prolifera-tor-activated receptors (PPARs) in obesity and insulin resistance development // Rev. Invest. Clin. — 2004. — Vol. 56. — P. 351-367.
5. Bakris G. Metabolic effects of carvedilol vs metoprolol in patients with type 2 diabetes mellitus and hypertension // JAMA. — 2004. — Vol. 292. — P. 2227-2236.
6. Benson S.C., Pershadsingh H.A., Ho C.I. et al. Identification of telmisartan as a unique angiotensin II receptor antagonist with selective PPAR-γ-modulating activity // Hypertension. — 2004. — Vol. 43. — P. 1-10.
7. Bloch M.J., Basile J.N. Analysis of recent papers in hypertension. Telmisartan: an angiotensin II receptor antagonist with selective PPAR-γ activity // The Journal of Clinical Hypertension. — 2004. — Vol. 6. — P. 466-468.
8. Bonora E., Targher G., Alberiche M. et al. Homeostasis model assessment closely mirrors the glucose clamp technique in the assessment of insulin sensitivity // Diabetes Care. — 2000. — Vol. 23. — P. 57-63.
9. Bonora, E. et al. Prevalence of insulin resistance in me–tabolic disorders: the Bruneck Study // Diabetes. — 1998. — Vol. 47. — P. 1643-1649.
10. Celik T., Iyisoy A., Kursaklioglu H. et al. Comparative effects of nebivolol and metoprolol on oxidative stress, insulin resistance, plasma adiponectin and soluble P-selectin levels in hypertensive patients // J. Hypertens. — 2006. — Vol. 24. — P. 591-596.
11. Clasen R., Schupp M., Foryst-Ludwig A. et al. PPAR-γ-activating angiotensin type I receptor blockers induce adiponectin // Hypertension. — 2005. — Vol. 46. — P. 137.
12. Dekker J.M., Girman C., Rhodes T. et al. Metabolic Syndrome and 10-year cardiovascular disease risk in the Hoorn study // Circulation. — 2005. — Vol. 112. — P. 666-673.
13. Derosa G., Cicero A.F.G., Bertone G. et al. Comparison of the effects of telmisartan and nifedipine gastrointestinal therapeutic system on blood preassure control, glucose metabolism, and the lipid profile in patients with 2 diabetes mellitus and mild hypertension: a 12-month, randomized, double-blind study // Clinic. Therapeutics. — 2004. — Vol. 26. — P. 1228-1236. 
14. Derosa G., Ragonesi P.D., Mugellini A. et al. Effects of telmisartan compared with eprosartan on blood pressure control, glucose metabolism and lipid profile in hypertensive, type 2 diabetic patients: a randomized, double-blind, placebo-controlled 12-month study // Hypertension Research. — 2004. — Vol. 27. — P. 457-464.
15. Doggrell S.A. Telmisartan — killing two birds with one stone // Expert Opinion in Pharmacotherapy. — 2004. — Vol. 5. — P. 2397-2400.
16. Dominguez L.J. et al. Bisoprolol and captopril effects on insulin receptor kinase activity in essential hypertension // Am. J. Hypertens. — 1997. — Vol. 10. — P. 1349.
17. DREAM Trial Investigators. Effect ramipril on the incidence of diabetes // Lancet. — 2006. — Vol. 368. — P. 1096-1105.
18. Fogari R. et al. Beta-blocker effects on plasma lipids du-ring prolonged treatment of hypertensive patients with hypercholesterinemia // J. Cardiovasc. Pharmacol. — 1999. — Vol. 33. — P. 534.
19. Fogari R., Zoppi A., Lazzari P. et al. Comparative effects of nebivolol and atenolol on blood pressure and insulin sensitivity in hypertensive subjects with type II diabetes // J. Hum. Hypertens. — 1997. — Vol. 11. — P. 753-757.
20. Ford E.S., Giles W.H., Dietz V.H. Prevalence of the metabolic syndrome among US adults: findings from the Third National Health and Nutrition Examination Survey // JAMA. — 2002. — Vol. 287. — P. 356-359 
21. Fujimoto M., Masuzaki H., Tanaca T. et al. An angiotensin II AT1 receptor antagonist, telmisartan augments glucose uptake and GLUT4 protein expression in 3T3-L1 adipocytes // FEBS Letters. — 2004. — Vol. 576. — P. 492-497.
22. Garcia M.J., McNamara P.M., Gordon T., Kannell W.B. Morbidity and mortality in diabetics in the Framingham population: sixteen year follow-up study // Diabetes. — 1974. — Vol. 23. — P. 105-111. 
23. Haffner C.A., Horton R.C. et al. A metabolic assessment of the beta-selectivity of bisoprolol // J. Human Hypertens. — 1992. — Vol. 6. — P. 397-400.
24. Haffner S.M., Kennedy E., Gonzales C., Stem M.P., Miettienen H. A prospective analysis of the HOMA model: the Mexico City Diabetes Study // Diabetes Care. — 1996. — Vol. 19. — P. 1138-1141.
25. Honjo S., Nichi Y., Wada Y. et al. Possible beneficial effect of telmisartan on glycemic control in diabetic subjects // Diabetes Care. — 2005. — Vol. 28. — P. 498.
26. Howard B.V., Welty T.K., Fabsitz R.R., Cowan L.D., Oopik A.J., Le N.A., Yeh J., Savage P.J., Lee E.T. Risk factors for co-ronary heart disease in diabetic and nondiabetic Native Americans: the Strong Heart Study // Diabetes. — 1992. — Vol. 41, Suppl. 2. — P. 4. 
27. Howard G., O’Leary D.H., Zaccaro D., Haffner S., Re-
wers M., Hamman R., Selby J.V., Saad M.F., Savage P., Bergman R. Insulin sensitivity and atherosclerosis: the Insulin Resistance Atherosclerosis (IRAS) Investigators // Circulation. — 1996. — Vol. 93. — P. 1809-1817. 
28. Intensive blood-glucose control with sulphonylureas or insulin compared with conventional treatment and risk of complications in patients with type 2 diabetes (UKPDS 33). UK Prospective Diabetes Study (UKPDS) Group // Lancet. — 1998. — Vol. 352. — P. 837-853.
29. Kaplan K.M. The deadly quartet: upper-body obesity, glucose intolerance, hypertriglyceridemia and hypertension // Arch. Intern. Med. — 1989. — Vol. 149. — P. 1514-1520.
30. Kurtz T.W. Treating the metabolic syndrome: telmisartan as a peroxisome proliferator-activated receptor-gamma activator // Acta Diabetologica. — 2005. — Vol. 42. — S9-S16.
31. Kurtz T.W., Pravenec M. Antidiabetic mechanisms of ACE inhibitors and AII receptor antagonists: beyond the rennin-angiotensin system // Journal of Hypertension. — 2004. — Vol. 22. — P. 1-9.
32. Lacourciere Y., Lefebvre J., Poirier L. Treatment of ambulatory hypertensives with nebivolol or hydrochlorthiazide alone and in combination. A randomized, double-blind, placebo-controlled, factorial design trial // Am. J. Hypertens. — 1994. — Vol. 7. — P. 137-145.
33. Lawlor D.A., Smith G.D., Shah Ebrahim. Life course influences on insulin resistance (Findings from the British Women’s Heart and Health Study) // Diabetes Care. — 2003. — Vol. 26. — P. 97-103.
34. Lee E.T., Howard B.V., Savage P.J. et al. Diabetes and impaired glucose tolerance in three American Indian populations aged 45–74 years: the Strong Heart Study // Diabetes Care. — 1995. — Vol. 18. — P. 599-610. 
35. Lee E.T., Welty T.K., Fabsitz R. et al. The Strong Heart Study: a study of cardiovascular disease in American Indians: design and methods // Am. Epidemiol. — 1990. — Vol. 132. — P. 1141-1155. 
36. Liese A.D., Mayer-Davis E.J., Chambless L.E., Folsom A.R., Sharrett A.R., Bancoti F.L., Heiss G. Elevated fasting insulin predicts incident hypertension: the ARIC study: Atherosclerosis Risk in Communities Study Investigators // J. Hypertens. — 1999. — Vol. 17. — P. 1169-1177.
37. Mancia G., Bombelli M., Corrao G. et al. Metabolic Syndrome in the Pressioni Arteriose Monitorate E Loro Associazioni (PAMELA) Study // Hypertension. — 2007. — Vol. 49. — P. 40.
38. Mancia G., Facchetti R., Bombelli M. et al. Relationship of Office, Home, and Ambulatory Blood Pressure to Blood Glucose and Lipid Variables in the PAMELA Population // Hypertension. — 2005. — Vol. 45. — P. 1072.
39. Marin R., Ruilope L.M., Aljama P., Aranda P., Segura J., Diez J. A random comparison of fosinopril and nifedipine GITS in patients with primary renal disease // J. Hypertens. — 2001. — Vol. 19. — P. 1871-1876.
40. McNeely W., Goa K.L. Nebivolol in the management of essential hypertension: a review // Drugs. — 1999. — Vol. 57. — P. 633-651.
41. Michel M.C., Bohner H., Koster J. et al. Safety of telmisartan in patients with arterial hypertension: an open-label observational study // Drug. Safety. — 2004. — Vol. 27. — P. 335-344.
42. Miura Y., Yamamoto N., Tsunekawa S. et al. Replacement of valsartan and candesartan by telmisartan in hypertensive patients with type 2 diabetes: Metabolic and antiatherogenic consequences // Diabetes Care. — 2005. — Vol. 28. — P. 757-758.
43. National Institutes of Health: Third Report of the National Cholesterol Education Program Expert Panel on Detection, Evaluation, and Treatment of High Blood Cholesterol in Adults (Adult Treatment Panel III). — Washington, DC, US Govt. Printing Office, 2001 (NIH publ. no. 01-3670) 
44. Pannacciullini N., De Pergola G., Ciccone M. et al. Effect of family history of type 2 diabetes on the intima-media thickness of the common carotid artery in normal-weight, over-weight, and obese glucose-tolerant yung adults // Diabetes Care. — 2003. — Vol. 26. — P. 1230-1234.
45. Pershadsingh H.A., Kurtz T.W. Insulin-sentizing effects of telmisartan: Implications for treatimg insulin-resistans hypertension and cardiovascular disease // Diabetes Care. — 2004. — Vol. 27. — P. 1015.
46. Poirier L., Cleroux J., Nadeau A. et al. Effects nebivolol and atenolol on insulin sensitivity and haemodynamics in hypertensive patients // J. Hypertens. — 2001. — Vol. 19. — P. 1429-1435.
47. Raji A., Seely E.W., Bekins S.A. et al. Rosiglitazone improves insulin sensitivity and lowers blood pressure in hypertensive patients // Diabetes Care. — 2003. — Vol. 26. — P. 172-178. 
48. Reaven G. Metabolic Syndrome // Circulation. — 2002. — Vol. 106. — P. 286.
49. Reaven G.M., Hoffman B.B. A role for insulin in the aetiology and course of hypertension // Lancet. — 1987. — Vol. 2. — P. 435-437.
50. Reaven G.M., Lithell H., Landsberg L. Hypertension and associated metabolic abnormalities: the role of insulin resistance and the sympathoadrenal system // N. Engl. J. Med. — 1996. — Vol. 334. — P. 374-381.
51. Rippin J., Bain S.C., Barnett A.H. Rationale and design of diabetics exposed to telmisartan and enalapril (DETAIL) study // J. Diabetes Complications. — 2002. — Vol. 16. — P. 195-200.
52. Rosano G.M., Vitale C., Castiglioni C. et al. Comparative effect of telmisartan and losartan on glucose metabolism in hypertensive patients with the metabolic syndrome // Circulation. — 2004. — Vol. 110. — Suppl. № 17. — P. 606. (abstr.2818).
53. Schupp M., Jance J., Clasen R. et al. Angiotensin type I receptor blockers induce proliferator-activated receptor-γ activity // Circulation. — 2004. — Vol. 109. — P. 2054-2057.
54. Stoschitzky K., Stoschitzky G., Brussee H., Bonelli C., Dobnig H. Comparing beta-blocking effects of bisoprolol, carvedilol and nebivolol // Cardiology. — 2006. — Vol. 106 — P. 199-206.
55. Stoschitzky K., Stoschitzky G., Brussee H. et al. Comparing beta blocking effects of bisoprolol, carvedilol and nebivolol // Cardiology. — 2006. — Vol. 106. — P. 199-206.
56. Tata P., Pahor M., Byington R.P. et al. Outcomes results of the Fosinipril versus Amlodipine Cardiovascular Event Trial (FACET) in patients with hypertension and NIDDM // Diabetes Care. — 1998. — Vol. 21. — P. 597-603 
57. UK Prospective Diabetes Study Group. Efficacy of atenolol and captopril in reducing risk of macrovascular and microvascular complications in type 2 diabetes: UKPDS 39. // Br. Med. J. — 1998. — Vol. 317. — P. 713.
58. Unzueta Montoya A., Unzueta A.Jr., Ordonez Toquero G. et al. Comparative study between bisoprolol and metoprolol, combined with hydrochlorothiazide, as antihypertensive therapy // Arch. Inst. Cardiol. Mex. — 2000. — Vol. 70. — P. 589-595.
59. Van Nueten L., Taylor F.R., Robertson J.I. Nebivolol vs atenolol and placebo in essential hypertension: a double-blind randomized trial // J. Hum. Hypertens. — 1998. — Vol. 12. — P. 135-140.
60. van Zwieten P.A., Mancia G. The metabolic syndrome — a therapeutic challenge. — Amsterdam, the Netherlands, 2005. — P. 79.
61. Velliquette R.A., Ernsberger P. Contrasting metabolic effects of antihypertensive agents // J. Pharmacol. Exp. Ther. — 2003. — Vol. 307. — P. 1104-1111.
62. Vulpis V., Antonacci A., Prandi P., Bokor D., Pirrelli A. The effects of bisoprolol and atenolol on glucose metabolism in hypertensive patients with non-insulin-dependent diabetes mellitus // Minerva Med. — 1991. — Vol. 82. — P. 189-193.
63. Wang T.D., Chen W.J., Lin J.W. et al. Effects of risiglitazone on endothelial function, C-reactive protein, and components of the metabolic syndrome in nondiabetic patients with the metabolic syndrome // Am. J. Cardiol. — 2004. — Vol. 93. — P. 362-365.
64. Yusuf S. et al. Effects of an angiotensin-converting-enzyme inhibitor, ramipril, on cardiovascular events in high-risk patients. The Heart Outcomes Prevention Evaluation Study Investigators // N. Engl. J. Med. — 2000. — Vol. 342. — 
P. 145-153.

Similar articles

Authors: Сіренко Ю.М., Рековець О.Л., Савицький С.Ю., Павлюк Є.А., ННЦ «Інститут кардіології імені академіка М.Д. Стражеска», м. Київ
"Hypertension" 4(12) 2010
Date: 2010.10.06
Categories: Family medicine/Therapy, Cardiology, Therapy
Telmisartan and a Fixed Combination S-Amlodipine/Atorvastatin in the Treatment of Essential Hypertension: Experience and Prospects for Clinical Use
Authors: Міщенко Л.А., Свіщенко Є.П., Боженко Г.М. - ДУ «ННЦ «Інститут кардіології ім. акад. М.Д. Стражеска» НАМН України», м. Київ, Україна
"Hypertension" 3 (47) 2016
Date: 2016.08.19
Categories: Cardiology
Sections: Clinical researches
The Influence of Metformin on the Indices of Thyroid Panel, Carbohydrate and Lipid Metabolism in Patients with Diffuse Toxic Goiter and Insulin Resistance
Authors: Lishchuk O.Z. - Lviv National Medical University named after Danylo Halytskyi, Department of Endocrinology, Lviv, Ukraine
International journal of endocrinology 1 (73) 2016
Date: 2016.03.25
Categories: Endocrinology
Sections: Clinical researches

Back to issue