Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.


Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

"Тrauma" Том 18, №6, 2017

Back to issue

Surgical treatment of fractures of the humerus and the biological aspects of osteosynthesis

Authors: Бэц И.Г.
ГУ «Институт патологии позвоночника и суставов им. проф. М.И. Ситенко НАМН Украины», г. Харьков, Украина

Categories: Traumatology and orthopedics

Sections: Specialist manual

print version


Summary

Технології накісткового остеосинтезу з використанням пластин і гвинтів, розроблені Асоціацією з вивчення остеосинтезу (АО), в останні десятиріччя набули заслуженого визнання та популярності в усьому світі. Ці методики постійно знаходяться в динаміці розвитку, основна тенденція якого — зменшити травматичність хірургічного втручання та негативний вплив імплантату на регенеративні можливості ушкодженої кісткової тканини. Цьому приділяється основна увага у новій стратегічній концепції розвитку системи АО в цілому, відповідно до якої реалізовані ідеї застосування накісткових пластин з обмеженим контактом, використання гвинтів з кутовою стабільністю, технологій субфасціального мостоподібного остеосинтезу. У поєднанні з малотравматичною хірургічною технікою (використання раціональних хірургічних доступів, спеціального інструментарію та інтраопераційного моніторингу за допомогою електронно-оптичного перетворювача) це дозволяє значно зменшити необхідність девіталізації кісткових відламків, але, зрозуміло, не вирішує питання принципово: технологічно травматичну операцію неможливо виконати атравматично. Розглядаючи згадані тенденції розвитку накісткового остеосинтезу дещо абстраговано, легко дійти висновку, що в теперішньому вигляді він фактично являє собою заглибний позаосередковий однобічний остеосинтез. На прикладі хірургічного лікування переломів плечової кістки пропонується розглянути, до чого фактично призводять протиріччя між травматичністю хірургічного втручання та вимогами біологічної фіксації. На нашу думку, плечовий сегмент є для цього найбільш зручним та адекватним, тому що переломи плечової кістки всіх локалізацій можуть мати показання до накісткового остеосинтезу; плечовому сегменту не властиві негативні особливості кровообігу (на відміну від проксимального відділу стегна, дистального відділу гомілки), що впливають на тактику лікування; при відсутності навантаження вагою тіла простіше виконати рекомендований функціональний режим. Мета — уточнити наукові дані про пріоритетність вимог біологічної фіксації при диференціації показань до застосування методів лікування переломів плечової кістки; на клінічних прикладах хірургічного лікування переломів плечової кістки висвітлити проблеми, пов’язані з девіталізацією кісткової тканини в процесі остеосинтезу з подальшим аналізом особливостей хірургічних технологій щодо вимог біологічної фіксації. Цей аналіз доводить, що слід завжди пам’ятати про ту хитку рівновагу, що існує між ідеальною репозицією кісткових відламків і створенням стабільної системи «фіксатор-сегмент» і тяжкістю хірургічної травми. У випадку порушення цієї рівноваги сповільнене зрощення або відсутність зрощення призводить до руйнування фіксаторів. Не принижуючи грандіозних досягнень АО, диференціації показань до вибору методів лікування переломів слід приділяти увагу, орієнтуючись не тільки на можливість анатомічної репозиції і фіксації, а в першу чергу на відповідність обраної методики вимогам біологічного остеосинтезу.

Технологии накостного остеосинтеза с использованием пластин и винтов, разработанные Ассоциацией по изучению остеосинтеза (АО), в последние десятилетия получили заслуженное признание и популярность во всем мире. Эти методики постоянно находятся в динамике развития, основная тенденция которого — уменьшить травматичность хирургического вмешательства и негативное влияние имплантата на регенеративные возможности поврежденной костной ткани. Этому уделяется основное внимание в новой стратегической концепции развития системы АО в целом, в соответствии с которой реализованы идеи применения накостных пластин с ограниченным контактом, использования винтов с угловой стабильностью, технологий субфасциального мостовидного остеосинтеза. В сочетании с малотравматичной хирургической техникой (использование рациональных хирургических доступов, специального инструментария и интраоперационного мониторинга с помощью электронно-оптического преобразователя) это позволяет значительно уменьшить необходимость девитализации костных отломков, но, разумеется, не решает вопрос принципиально: технологически травматическую операцию невозможно выполнить атравматично. Рассматривая упомянутые тенденции развития накостного остеосинтеза несколько отвлеченно, легко прийти к выводу, что в нынешнем виде он фактически представляет собой погружной внеочаговый односторонний остеосинтез. На примере хирургического лечения переломов плечевой кости предлагается рассмотреть, к чему фактически приводят противоречия между травматичностью хирургического вмешательства и требованиями биологической фиксации. По нашему мнению, плечевой сегмент для этого наиболее удобен и адекватен, так как переломы плечевой кости всех локализаций могут иметь показания к накостному остеосинтезу; плечевому сегменту не свойственны отрицательные особенности кровообращения (в отличие от проксимального отдела бедра, дистального отдела голени), влияющие на тактику лечения; при отсутствии нагрузки весом тела проще выполнить рекомендованный функциональный режим. Цель — уточнить научные данные о приоритетности требований биологической фиксации при дифференциации показаний к применению методов лечения переломов плечевой кости; на клинических примерах хирургического лечения переломов плечевой кости осветить проблемы, связанные с девитализацией костной ткани в процессе остеосинтеза, с последующим анализом особенностей хирургических технологий, отвечающих требованиям биологической фиксации. Этот анализ показывает, что следует всегда помнить о том хрупком равновесии, которое существует между идеальной репозицией костных отломков и созданием стабильной системы «фиксатор-сегмент» и тяжестью хирургической травмы. В случае нарушения этого равновесия замедленное сращение или отсутствие сращения приводит к разрушению фиксаторов. Не принижая грандиозных достижений АО, дифференциации показаний к выбору методов лечения переломов следует уделять внимание, ориентируясь не только на возможность анатомической репозиции и фиксации, а в первую очередь на соответствие выбранной методики требованиям биологического остеосинтеза.

Technologies of external fixation using plates and screws designed by AO, in the last decade gained deserved recognition and popularity worldwide. These techniques are constantly in the dyna-mics, the main trend of which — to reduce surgical injury and a negative impact of implant on the regenerative capabilities of the damaged bone. This is always given the focus in the new strategic concept of AO development in general, according to which the ideas were implemented on the application of internal plates with limited contact, the use of crews with angular stability, technologie of subfascial osteosynthesis. Combined with low-impact surgical technique (the use of rational surgical approaches, special tools and intraoperative monitoring by means of electro-optical converter), it makes it possible to significantly reduce the need for devitalization of bone fragments, but, of course, does not solve the problem fundamentally: technologically traumatic surgery cannot be performed atraumatically. Considering the above trends of external osteosynthesis somewhat abstracted, you can easily conclude that in the present form, it is actually an internal extrafocal unilateral fixation. On the example of surgical treatment of humeral fractures, we consider the result of inconsistencies between surgical injuries and the requirements of the biological fixation. In our opinion, the shoulder is the most convenient and adequate for this segment since humeral fractures of any location may have indications for internal osteosynthesis; shoulder segment uncharacteristic of negative features of blood flow (as opposed to the proximal femur, distal tibia) that influence treatment strategy; in the absence of body weight load, it is easier to perform the recommended functional mode. The purpose — to clarify the scientific data on the priority of biological fixation requirements when differentiating indications for the use of methods for treating fractures of the humerus; on clinical examples of surgical treatment for humeral fractures to consider the problems associated with bone devitalization during osteosynthesis, with subsequent analysis of features of surgical technologies that meet the requirements of biological fixation. This analysis shows that one should always remember the fragile balance between the ideal repositioning of bone fragments and the creation of a stable “fixator — segment” system and the severity of surgical trauma. In case of a disturbance of this equilibrium, a delayed union or the absence of union leads to the destruction of the fixators. Not downplaying the grandiose achievements of AO, differentiation of indications for fracture treatment choice should be given attention, focusing not only on the possibility of anatomical reposition and fixation, but primarily on meeting the requirements of the chosen methods for biological osteosynthesis.


Keywords

відкриті й закриті переломи плечової кістки; біологічні основи остеосинтезу; накістковий остеосинтез; позавогнищевий остеосинтез

открытые и закрытые переломы плечевой кости; биологические основы остеосинтеза; накостный остеосинтез; внеочаговый остеосинтез

open and closed humeral fractures; the biological basis of osteosynthesis; external fixation; extrafocal osteosynthesis


For the full article you need to subscribe to the magazine.


Bibliography

1. Muller M.E. Manual of internal fixation / M.E. Muller, M. Allgover, R. Schneider. — New York; London, 1992. — 750 p.
2. Helfet D.L. Interarticular «pilon» fractures of the tibia / Helfet D.L., Koval K. [et al.] // Clin. Orthop. — 1994. — № 298. — P. 221-228.
3. Шищук В.Д. Место стержневой наружной фиксации (СНФ) в лечении переломов плечевой кости: дис... канд. мед. наук. — Харьков, 1994 — 161 с.
4. Мателенок Е.М., Михайлов С.Р. Способ напряженного остеосинтеза дистального конца плечевой кости // Ортопедия, травматология и протезирование. — 2000. — № 1. — С. 45-48.
5. Жабин Г.И. Оскольчатые переломы мыщелков плеча у взрослых (классификация и показания к выбору фиксатора) / Г.И. Жабин и др. // Травматология и ортопедия России. — 2003. — № 1. — С. 38-41.
6. Кленин А.А. Клинико-морфологическая оценка стабильного остеосинтеза переломов головчатого возвышения плечевой кости и их последствий у взрослых / А.А. Кленин и др. // Гений ортопедии. — 2014. — № 1. — С. 77-82.
7. Atalar A.C. Functional results of the parallel-plate technique for complex distal humerus fractures / A.C. Atalar et al. // Acta Orthop. Traumatol. Turс. — 2009. — Vol. 43, № 1. — Р. 21-27.

Similar articles

Разработка устройства и способа фиксации многооскольчатых переломов дистального отдела плечевой кости
Authors: Медведев Д.И., Лобанов Г.В. - Донецкий национальный медицинский университет им. М. Горького, НИИ травматологии и ортопедии, г. Донецк
"Тrauma" Том 14, №4, 2013
Date: 2013.09.18
Categories: Traumatology and orthopedics
Sections: Clinical researches
Биомеханическое обоснование устройства и способа стабильного остеосинтеза многооскольчатых переломов дистального отдела плечевой кости
Authors: Лобанов Г.В., Медведев Д.И., Карпинский М.Ю. - Донецкий национальный медицинский университет им. М. Горького; НИИ травматологии и ортопедии Институт патологии позвоночника и суставов им. проф. М.И. Ситенко НАМН Украины, г. Харьков
"Тrauma" Том 14, №5, 2013
Date: 2013.12.14
Categories: Surgery
Sections: Clinical researches
Возможности чрескостного остеосинтеза спице-стержневым аппаратом внешней фиксации при лечении оскольчатых переломов дистального эпиметафиза лучевой кости
Authors: А.Я. Лобко, В.Ю. Черныш, В.Ю. Чернецкий, В.Д. Приколота, Р.В. Евтеев - НИИ травматологии и ортопедии Донецкого национального медицинского университета им. М. Горького, Донецк, Украина
"Тrauma" Том 9, №4, 2008
Date: 2011.09.01
Categories: Traumatology and orthopedics
Sections: Specialist manual
Лечение больных с многофрагментарными внутрисуставными переломами дистального метаэпифиза плечевой кости
Authors: Медведев Д.И., Лобанов Г.В. - Донецкий национальный медицинский университет им. М. Горького, НИИ травматологии и ортопедии
"Тrauma" Том 15, №2, 2014
Date: 2014.06.04
Categories: Traumatology and orthopedics
Sections: Clinical researches

Back to issue