Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

"Тrauma" Том 19, №2, 2018

Back to issue

Tactical and technological features of the treatment for damages to the distal metaepiphysis of the femur

Authors: Бець І.Г.
ДУ «Інститут патології хребта та суглобів імені професора М.І. Ситенка Національної академії медичних наук України», м. Харків, Україна

Categories: Traumatology and orthopedics

Sections: Specialist manual

print version


Summary

Актуальність. Відомо, що тяжкі ушкодження дистального метаепіфіза стегнової кістки частіше виникають у двох категорій постраждалих: у молодих чоловіків внаслідок високоенергетичної травми або у жінок старших вікових груп на тлі остеопоротичних змін кісткової структури, при падінні на коліно з висоти зросту. Незважаючи на інтенсивний розвиток травматології та новітні розробки АО, аналіз інформаційних джерел свідчить про відсутність єдиної концепції лікування ушкоджень дистального метаепіфіза стегнової кістки, оскільки рекомендації щодо тактики і технологій лікування мають суперечливий характер. Ідеальні умови для отримання високих результатів лікування переломів дистального відділу стегна можуть бути створені методами внутрішньої фіксації, за умови відсутності в подальшому необхідності додаткової іммобілізації і створення умов для ранньої мобілізації колінного суглоба. Однак на практиці можливості для виконання ідеально оптимального і надійного заглибного остеосинтезу є далеко не завжди: тяжка травматична деформація суглобового кінця стегнової кістки (перелому типу С) і остеопоротичні зміни структурного стану кісткової тканини можуть істотно впливати на якість фіксації та вимагають використання більш гнучкоїй адаптивної тактики лікування в кожному конкретному випадку. Мета. Оптимізація тактики лікування переломів дистального метаепіфіза стегнової кістки. Матеріали та методи. Матеріалом для дослідження є результати лікування 44 пацієнтів із переломами дистальних відділів стегна, обох статей і різних вікових груп. У лікуванні використана внутрішня фіксація (16 випадків), позавогнищевий остеосинтез (14 випадків), скелетне витягування (9 випадків) і фіксаційний метод (5 випадків). Результати оцінювали за бальною системою, розробленою професором С.Д. Тумяном. Результати. Аналіз результатів привів до висновків про те, що в низці клінічних ситуацій (тяжкі травматичні деструкції суглобового кінця стегна й остеопороз) відсутні перспективи отримання добрих анатомічних і функціональних результатів використання внутрішньої фіксації, при високому ризику тяжких необоротних ускладнень. Методи позавогнищевого остеосинтезу значною мірою можуть бути альтернативою внутрішньої фіксації. Висновки. Архаїчні технології скелетного витягування та гіпсової іммобілізації до цього часу є затребуваними і знаходять своє місце в лікуванні переломів дистального метаепіфіза стегна на медичному просторі України.

Актуальность. Известно, что тяжелые повреждения дистальных метаэпифизов бедренной кости чаще возникают у двух категорий пострадавших: у молодых мужчин в результате высокоэнергетической травмы или у женщин старших возрастных групп на фоне остеопоротических изменений костной структуры, при падении на колено с высоты роста. Несмотря на интенсивное развитие травматологии и новейшие разработки АО, анализ информационных источников свидетельствует об отсутствии единой концепции лечения повреждений дистального метаэпифиза бедренной кости, поскольку рекомендации относительно тактики и технологий лечения имеют противоречивый характер. Идеальные условия для получения высоких результатов лечения переломов дистального отдела бедра могут быть созданы методами внутренней фиксации при условии отсутствия в последующем необходимости дополнительной иммобилизации и создания условий для ранней мобилизации коленного сустава. Однако на практике возможности для выполнения идеально оптимального и надежного погружного остеосинтеза имеются далеко не всегда: тяжелая травматическая диструкция суставного конца бедренной кости (перелома типа С) и остеопоротические изменения структурного состояния костной ткани могут существенно влиять на качество фиксации и требуют использования более гибкой и адаптивной тактики лечения в каждом конкретном случае. Цель. Оптимизация тактики лечения переломов дистального метаэпифиза бедренной кости. Материалы и методы. Материалом для исследования послужили результаты лечения 44 пациентов с переломами дистальных отделов бедра, обоих полов и разных возрастных групп. В лечении использована внутренняя фиксация (16 случаев), внеочаговый остеосинтез (14 случаев), скелетное вытяжение (9 случаев) и фиксационный метод (5 случаев). Результаты оценивали по балльной системе, разработанной профессором С.Д. Тумяном. Результаты. Анализ результатов привел к выводам о том, что в ряде клинических ситуаций (тяжелые травматические деструкции суставного конца бедра и остеопороз) отсутствуют перспективы получения хороших анатомических и функциональных результатов использования внутренней фиксации при высоком риске тяжелых необратимых осложнений. Методы внеочагового остеосинтеза в значительной степени могут выступать в качестве альтернативы внутренней фиксации. Выводы. Архаичные технологии скелетного вытяжения и гипсовой иммобилизации до настоящего времени являются востребованными и находят свое место в лечении переломов дистального метаэпифиза бедра на медицинском пространстве Украины.

Background. It is known that serious damage to the distal metaepiphysis of the femur often occurs in two categories of patients: in young people as a result of a high energy injury or in women of older age groups against a background of osteoporotic changes in the bone structure when falling to the knee. Despite the intensive development of traumatology and the latest development of the AO, the analysis of information sources indicates the lack of a unified concept for the treatment of injuries of the distal metaepiphysis of the femur, since recommendations regarding approaches and treatment technologies are controversial. Ideal conditions for obtaining high results when treating fractures of the distal femur can be created by internal fixation methods, provided that there is no further need for additional immobilization and the creation of conditions for early mobilization of the knee joint. However, in practice, the possibilities for performing optimal and reliable internal osteosynthesis are not always available: severe traumatic destruction of the epiphysis of the femur (type C fracture) and osteoporotic changes in the bone structure can significantly affect the quality of fixation and require the use of more flexible and adaptive treatment in each case. The purpose was to optimize approaches to the treatment of fractures of distal metaepiphysis of the femur. Materials and methods. The material for the study was the results of treatment in 44 patients with fractures of the distal femur, of both sexes and different age groups. In the treatment, internal fixation (16), external fixation (14), skeletal traction (9) and fixation method (5) were used. The results were evaluated using the score system developed by prof. S.D. Tumian. Results. Analysis of the results led to the conclusion that in a number of clinical situations (severe traumatic destruction of the distal femur and osteoporosis), there are no prospects for obtaining good anatomical and functional results when using internal fixation, with a high risk of severe irreversible complications. Methods of extrafocal osteosynthesis can largely serve as an alternative to internal fixation. Conclusions. Archaic technologies of skeletal traction and external immobilization are still in demand and find their place in the treatment of fractures of the distal femur metaepiphysis in the medical space of Ukraine.


Keywords

дистальний метаепіфіз стегна; переломи; лікування; тактика і технології

дистальный метаэпифиз бедра; переломы; лечение; тактика и технологии

distal metaepiphysis of the femur; fractures; treatment; tactics and technologies


For the full article you need to subscribe to the magazine.


Bibliography

1. Анкин Л.Н. Оперативное лечение над- и чрезмыщелковых переломов бедренной и большеберцовой костей / Л.Н. Анкин // Ортопедия, травматология и протезирование. — 1982. — № 11. — С. 65-66.
2. Калашніков А.В. Досвід лікування хворих з переломами дистального відділу стегнової кістки / А.В. Калашніков, Ю.В. Лазаренко // Медицина сьогодні і завтра. — 2012. — № 1(54). — С. 87-90.
3. Intraarticular fractures of the distal femur: a long-term follow-up study of surgically treated patients / M.V. Radema–kers, G.M. Kerkhoffs, I.N. Sierevelt [et al.] // J. Orthop.Trauma. — 2004. — Vol. 18, № 4. — P. 213-219.
4. Neubauer T. Distal femoral fractures / T. Neubauer. — 2012. — Vol. 115 (5). — P. 433-449.
5. Trends in subtrochanteric, diaphyseal, and distal femur fractures, 1984–2007 / A.C. Ng, M.T. Drake, B.L. Clar-ke [et al.] // Osteoporosis International. 2012. — Vol. 23, 
Issue 6. — P. 1721-1726.
6. Панков И.О. Переломы области коленного сустава. Механизм повреждения. Клиника. Диагностика. Лечение / И.О. Панков, И.В. Рябчиков. — М.: Академия естество-знания, 2012. — 203 с.
7. Campell’s Operative Orthopaedics / Ed. by S.T. Canale, J.H. Beaty. — 12th ed. — Mosby Elsevier, 2013. — 4664 p.
8. Nonunion of distal femoral fractures: a systematic review / N.A. Ebraheim, A. Martin, K.R. Sochacki [et al.] // J. Liu Orthop. Surg. — 2013. — Vol. 5(1). — P. 46-50.
9. Distal femoral fractures: current concepts / F.W. Gwathmey Jr., Jones-S.M. Quaidoo, D. Kahler [et al.] // J. Am. Acad. Orthop. Surg. — 2010. — Vol. 18(10). — P. 597-607.
10. Ruedi T.P. AO Principles of Fracture Management / T.P. Ruedi, R.E. Buckley, C.G. Moran // AO Publishing. — 2007. — Vol. 1. — 635 p.
11. Бець І.Г., Логвін А.В., МалясовО.Г. Гнійно-септичні ускладнення лікування метаепіфізарних переломів довгих кісток // Ортопедия, травматология и протезирование. — 2017. — № 4. — С. 62-66.
12. Тумян С.Д. К итогам дискуссии об оценке исходов лечения переломов длинных трубчатых костей / С.Д. Тумян // Ортопедия, травматология и протезирование. — 1983. — № 6. — С. 63-65.
 

Back to issue