Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.


Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

 

Журнал «Травма» Том 19, №5, 2018

Вернуться к номеру

Особливості лікування ушкоджень дистального метаепіфізу плечової кістки

Авторы: Бець І.Г.
ДУ «Інститут патології хребта та суглобів ім. проф. М.І. Ситенка НАМН України», м. Харків, Україна

Рубрики: Травматология и ортопедия

Разделы: Справочник специалиста

Версия для печати


Резюме

Актуальність. Серед ушкоджень дистальних метаепіфізів довгих кісток переломи дистальних відділів плечової кістки займають особливе місце, являючи одне з найбільш складних завдань лікування переломів. Становлячи досить значну частину всіх внутрішньосуглобових переломів (19 %), вони часто призводять до неможливості самообслуговування через вельми скромні функціональні результати лікування та високе число ускладнень, яких, за різними даними, налічувалося до 67 %. Ще в 50-х роках минулого століття спроби хірургичного відновлення анатомії дистального суглобового кінця плечової кістки при його багатоосколкових ушкодженнях вважалися приреченими на невдачу; функціональні результати лікування відповідали анатомічним. Значні зміни в цьому питанні пов’язані з явищем технологій накісткового остеосинтезу, розроблених АО: малоконтактні премодельовані пластини та гвинти з кутовою стабільністю радикально змінили прогнози хірургічного лікування в кращу сторону. Однак технології залишаються досить агресивними і травматичними, їх важко пов’язати з біологічними принципами лікування переломів, яким останніми роками приділяється так багато уваги тими ж розробниками АО. З цієї причини має місце значна кількість ускладнень, як ранніх (гнійно-некротичних), так і пізніх (пов’язаних із ненадійністю фіксації уламків і порушеннями регенерації). Ці обставини викликають необхідність ще раз переглянути можливості традиційних технологій (скелетного витягнення, іммобілізаційного методу та позавогнищевого остеосинтезу), чітко визначити їх роль і місце в лікуванні переломів дистального суглобового кінця плеча, тим більше, що, незважаючи на їх позірну архаїчність, вони і сьогодні реально застосовуються для цих цілей. Мета. Порівняльний аналіз ефективності реально застосовуваних технологій консервативного та хірургічного лікування і на його основі — уточнення тактико-технологічних принципів лікування переломів дистального метаепіфіза плечової кістки. Матеріали та методи. Матеріалом дослідження стали результати лікування 37 пацієнтів різної статі та різних вікових груп, при лікуванні яких застосовано відкриту репозицію і накістковий остеосинтез (n = 15), позавогнищевий остеосинтез (n = 11), скелетне витягнення (n = 5), фіксаційний метод (n = 6). Результати. Аналіз даних показав, що відмінних анатомічних і функціональних результатів можна досягти переважно методом накісткового остеосинтезу. Але використання відкритої репозиції із заднього хірургічного доступу з перетином ліктьового відростка та фіксація уламків за допомогою малоконтактних премодельованих пластин і гвинтів із кутовою стійкістю виправдані тільки тоді, коли цим реально досягається відновлення анатомії ушкодженого сегмента і можливість ранньої функції ліктьового суглоба за відсутності необхідної зовнішньої іммобілізації. В інших варіантах результати лікування не перевищують таких при використанні позавогнищевого остеосинтезу та скелетного витягнення та не виправдовують високої травматичності і високого ризику ускладнень накісткового остеосинтезу. Висновки. Позавогнищевий остеосинтез, скелетне витягнення та фіксаційний метод, незважаючи на гадану застарілість, можуть бути методами вибору при лікуванні ушкоджень дистального метаепіфіза плечової кістки за умови їх уважного і мотивованого використання.

Актуальность. Среди повреждений дистальных метаэпифизов длинных костей переломы дистальных отделов плечевой кости занимают особое место, представляя одну из наиболее сложных задач лечения переломов. Составляя достаточно значительную часть всех внутрисуставных переломов (19 %), они часто приводят к невозможности самообслуживания из-за весьма скромных функциональных результатов лечения и высокого числа осложнений, которых, по различным данным, насчитывалось до 67 %. Еще в 50-х годах прошлого столетия попытки хирургического восстановления анатомии дистального суставного конца плечевой кости при его многооскольчатых повреждениях считались обреченными на неудачу; функциональные результаты лечения соответствовали анатомическим. Значительные изменения в этом вопросе связаны с появлением технологий накостного остеосинтеза, разработанных АО: малоконтактные премоделированные пластины и винты с угловой устойчивостью радикально изменили прогнозы хирургического лечения в лучшую сторону. Однако технологии остаются весьма агрессивными и травматичными, их трудно увязать с биологическими принципами лечения переломов, которым в последние годы уделяется так много внимания теми же разработчиками АО. По этой причине имеет место значительное количество осложнений, как ранних (гнойно-некротических), так и поздних (связанных с ненадежностью фиксации отломков и нарушениями регенерации). Эти обстоятельства вызывают необходимость еще раз пересмотреть возможности традиционных технологий (скелетного вытяжения, иммобилизационного метода и внеочагового остеосинтеза), четко определить их роль и место в лечении переломов дистального суставного конца плеча, тем более, что, несмотря на их кажущуюся архаичность, они и на сегодняшний день реально применяются для этих целей. Цель. Сравнительный анализ эффективности реально применяемых технологий консервативного и хирургического лечения и на его основе — уточнение тактико-технологических принципов лечения переломов дистального метаэпифиза плечевой кости. Материалы и методы. Материалом исследования послужили результаты лечения 37 пациентов обоего пола и различных возрастных групп, при лечении которых применены открытая репозиция и накостный остеосинтез (n = 15), внеочаговый остеосинтез (n = 11), скелетное вытяжение (n = 5), фиксационный метод (n = 6). Результаты. Анализ результатов показал, что отличных анатомических и функциональных результатов можно достичь преимущественно методом накостного остеосинтеза. Но использование открытой репозиции из заднего хирургического доступа с пересечением локтевого отростка и фиксация отломков при помощи малоконтактных премоделированных пластин и винтов с угловой устойчивостью оправдано только тогда, когда этим реально достигается восстановление анатомии поврежденного сегмента и возможность ранней функции локтевого сустава при отсутствии необходимости внешней иммобилизации. В других вариантах результаты лечения не превышают таковых при использовании внеочагового остеосинтеза и скелетного вытяжения и не оправдывают высокой травматичности и высокого риска осложнений накостного остеосинтеза. Выводы. Внеочаговый остеосинтез, скелетное вытяжение и фиксационный метод, несмотря на кажущуюся устарелость, могут быть методами выбора при лечении повреждений дистального метаэпифиза плечевой кости при условии их внимательного и мотивированного использования.

Background. Among the injuries of distal metaepiphisys of long bones, distal humerus fractures take a special place, representing one of the most difficult tasks of fracture treatment. Compounding a significant part of all intra-articular fractures (19 %), they often lead to the impossibility of self-service due to very low functional results of treatment and a high number of complications, which according to various data were up to 67 %. In the early 1950s, attempts of surgical anatomical restoration of the distal articular end of the humerus in its multi-fragmentary fracture were considered doomed to failure; the functional results of the treatment corresponded to the anatomical ones. Significant changes in this issue are associated with the emergence of bone osteosynthesis technologies developed by AO: low-contact pre-modulated plates and angular-resistant screws radically changed the prognosis of surgical treatment for the better. However, techniques remain very aggressive and traumatic, they are difficult to reconcile with the biological principles of fracture treatment, which in recent years has been given so much attention by the very AO developers. For this reason, a significant number of complications occur, both early (purulent-necrotic) and late (associated with unreliability of fragment fixation and disorders of regeneration). These circumstances make it necessary to revise once again the possibilities of traditional techniques (skeletal traction, immobilization method and external osteosynthesis), to clearly define their role and place in the treatment of fractures of the distal articular end of the humerus, especially since, despite their seeming archaic nature, they are actually used today for these purposes. The objective is a comparative analysis of the effectiveness of the actually applied technologies of conservative and surgical treatment and, on its basis, clarification of tactical and technological principles of treatment in distal metaepiphyseal humerus fractures. Materials and methods. The material of the study was the results of treatment in 37 patients of both sexes and different age groups, with the use of internal osteosynthesis (n = 15), external osteosynthesis (n = 11), skeletal traction (n = 5), fixation method (n = 6). Results. Analysis of the results of treatment demonstrated that excellent anatomical and functional results can be achieved predominantly by the method of osteosynthesis. But the use of an open reposition from the posterior surgical access with olecranon osteotomy and the fixation of the fragments with low-contact pre-modulated plates and angular-resistant screws is justified only when this really helps to restore the anatomy of the damaged segment and the possibility of an early recovery of the elbow function, without external immobilization. In other cases, the results of treatment do not exceed those for external osteosynthesis and skeletal traction, and do not justify high traumatism and high risk of complications. Conclusions. External osteosynthesis, skeletal traction and fixation method can be the methods of choice for treating injuries of distal humerus metaepiphysis, provided they are carefully and motivated.


Ключевые слова

дистальний метаепіфіз плечової кістки; переломи; лікування; тактика і технології

дистальный метаэпифиз плечевой кости; переломы; лечение; тактика и технологии

distal humerus metaepiphysis; fractures; treatment; management and techniques


Для ознакомления с полным содержанием статьи необходимо оформить подписку на журнал.


Список литературы

1. Бэц Г.В. Общие тактические принципы лечения переломов дистальных метаэпифизов длинных костей / Г.В. Бэц [и др.] // Ортопедия, травматология и протезирование. — 2016. — № 1. — С. 109-114.
2. Жабин Г.И. Оскольчатые переломы мыщелков плеча у взрослых (классификация и показания к выбору фиксатора) / Г.И. Жабин и др. // Травматология и ортопедия России. — 2003. — № 1. — С. 38-41.
3. Клепин А.А. Клинико-морфологическая оценка стабильного остеосинтеза переломов головчатого возвышения плечевой кости и их последствий у взрослых / А.А. Клепин и др. // Гений ортопедии. — 2014. — № 1. — С. 77-82.
4. Мателенок Е.М. Лечение внутрисуставных переломов дистального конца плечевой кости у взрослых / Е.М. Мателенок // Ортопедия, травматология и протезирование. — 1999. — № 4. — С. 42-47.
5. Мателенок Е.М. Определение показаний для оперативного и консервативного лечения при внутрисуставных переломах мыщелка плечевой кости / Е.М. Мателенок // Ортопедия, травматология и протезирование. — 2000. — № 4. — С. 99-104.
6. Мателенок Е.М. Способ напряженного остеосинтеза переломов дистального конца плечевой кости / Е.М. Мателенок, С.Р. Михайлов // Ортопедия, травматология и протезирование. — 2000. — № 1. — С. 45-48.
7. Скороглядов А.В. Лечение внутрисуставных переломов дистального отдела плечевой кости / Сороглядов А.В., Литвина Е.А., Морозов Д.С. // Лечебное дело. — 2008. — № 3. — С. 63-71.
8. Шищук В.Д. Место стержневой наружной фиксации (СНФ) в лечении переломов плечевой кости / В.Д. Шищук. — Харьков, 1994. — 161 с.
9. Atalar A.C. Functional results of the parallel-plate technique for complex distal humerus fractures / A.C. Atalar [et al.] // Acta Orthop. Traumatol. Turc. — 2009. — Vol. 43, № 1. — P. 21-27.
10. Broberg M.A., Morrey B.F. // J. Bone Jt. Surg. — 1986. — Vol. 68-A, № 5. — P. 669-674.
11. Muller M.E. Manual of internal fixation / M.E. Muller, M. Allgover, R. Schneider. — New York, London, 1992. — 750 p.

Похожие статьи

Тактико-технологічні особливості лікування ушкодження дистального метаепіфіза  стегнової кістки
Авторы: Бець І.Г.
ДУ «Інститут патології хребта та суглобів імені професора М.І. Ситенка Національної академії медичних наук України», м. Харків, Україна

Журнал «Травма» Том 19, №2, 2018
Дата: 2018.06.06
Рубрики: Травматология и ортопедия
Разделы: Справочник специалиста
Клінічні результати лікування переломів ліктьового відростка за методикою інтрамедулярного блокованого металоостеосинтезу
Авторы: Жук П.М.(1), Філоненко Є.А.(2), Дацюк О.І.(1), Майко В.М.(2), Гребенюк Д.І.(1), Карпінська О.Д.(3)
(1) — Вінницький національний медичний університет ім. М.І. Пирогова, м. Вінниця, Україна
(2) — Вінницька обласна клінічна лікарня ім. М.І. Пирогова, м. Вінниця, Україна
(3) — ДУ «Інститут патології хребта та суглобів ім. проф. М.І. Ситенка НАМН України», м. Харків, Україна

Журнал «Травма» Том 18, №3, 2017
Дата: 2017.07.11
Рубрики: Травматология и ортопедия
Разделы: Клинические исследования
Результати ендопротезування головки променевої кістки
Авторы: Страфун С.С., Курінний І.М., Страфун О.С.
ДУ «Інститут травматології та ортопедії НАМН України», м. Київ, Україна

Журнал «Травма» Том 19, №3, 2018
Дата: 2018.07.18
Рубрики: Травматология и ортопедия
Разделы: Справочник специалиста
Лікування ізольованих переломів  capitulum humeri в дорослих пацієнтів  із застосуванням мікрогвинтів
Авторы: Курінний І.М., Страфун О.С., Тимошенко С.В.
ДУ «Інститут травматології та ортопедії НАМН України», клініка мікрохірургії та реконструктивної хірургії верхньої кінцівки, м. Київ, Україна

Журнал «Травма» Том 18, №1, 2017
Дата: 2017.04.05
Рубрики: Травматология и ортопедия
Разделы: Клинические исследования

Вернуться к номеру