Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.



СІМЕЙНІ ЛІКАРІ ТА ТЕРАПЕВТИ
день перший
день другий

АКУШЕРИ ГІНЕКОЛОГИ

КАРДІОЛОГИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ, РЕВМАТОЛОГИ, НЕВРОЛОГИ, ЕНДОКРИНОЛОГИ

СТОМАТОЛОГИ

ІНФЕКЦІОНІСТИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ, ПЕДІАТРИ, ГАСТРОЕНТЕРОЛОГИ, ГЕПАТОЛОГИ
день перший
день другий

ТРАВМАТОЛОГИ

ОНКОЛОГИ, (ОНКО-ГЕМАТОЛОГИ, ХІМІОТЕРАПЕВТИ, МАМОЛОГИ, ОНКО-ХІРУРГИ)

ЕНДОКРИНОЛОГИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ, ПЕДІАТРИ, КАРДІОЛОГИ ТА ІНШІ СПЕЦІАЛІСТИ

ПЕДІАТРИ ТА СІМЕЙНІ ЛІКАРІ

АНЕСТЕЗІОЛОГИ, ХІРУРГИ

"Child`s Health" Том 13, №8, 2018

Back to issue

Features of health and principles of preventing psychosomatic and psychological disorders in schoolchildren from the zone of military conflict

Authors: Лебець І.С.(1, 2), Ніконова В.В.(1), Толмачова С.Р.(1, 2), Матковська Т.М.(1, 2), Кукуруза Г.В.(1), Цирюлік С.М.(1), Костенко Т.П.(1), Диннік В.А.(1), Кашкалда Д.А.(1), Майоров О.Ю.(1), Галатюк А.В.(1)
(1) — ДУ «Інститут охорони здоров’я дітей та підлітків НАМН України», м. Харків, Україна
(2) — Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, м. Харків, Україна

Categories: Pediatrics/Neonatology

Sections: Clinical researches

print version


Summary

Мета. Удосконалення профілактики розвитку та прогресування психосоматичних захворювань, психологічних відхилень в дітей шкільного віку із зони військового конфлікту. Матеріали та методи. Проведено клініко-параклінічне обстеження 286 дітей шкільного віку, які мешкають на території Донецької і Луганської областей, та переселенців із цих зон. Для кількісного визначення рівня стресу використовували кардіоінтервалографію з подальшим аналізом варіабельності серцевого ритму. Психологічні особливості визначали з використанням таких методик: багатовимірної оцінки дитячої тривожності, внутрішньої картини здоров’я, тесту М. Люшера. Інтенсивність стрес-реалізуючих систем оцінювалась з урахуванням показників: кортизолу, адреналіну, норадреналіну, продуктів перекисного окислення ліпідів; стрес-лімітуючих систем: серотоніну, мелатоніну, відновленого глутатіону, активності глутатіонпероксидази та супероксиддисмутази. Результати. У роботі наведені особливості стану здоров’я дітей, характер психологічних відхилень з урахуванням дії психоемоційного стресу. Наведено відомості про дисбаланс показників стрес-регулюючих систем. Подано пропозиції стосовно медико-психологічного супроводу вищевказаного контингенту дітей. Висновки. Більшість дітей із зони збройного конфлікту мають підвищений рівень емоційного напруження, що провокує активацію стрес-регулюючих систем, вираженість якої залежить від інтенсивності стресу. Зазначене впливає на формування психологічних відхилень та особливостей стану здоров’я, що потребує вжиття заходів щодо попередження розвитку та загострень патології стосовно різних систем організму.

Цель. Совершенствование профилактики развития и прогрессирования психосоматических заболеваний, психологических отклонений у детей школьного возраста из зоны военного конфликта. Материалы и методы. Проведено клинико-параклиническое обследование 286 детей школьного возраста, проживающих на территории Донецкой и Луганской областей, и переселенцев из этих мест. Для количественного определения уровня стресса использовали кардиоинтервалографию с последующим анализом вариабельности сердечного ритма. Психологические особенности изучали с помощью методик: многомерной оценки детской тревожности, внутренней картины здоровья, теста М. Люшера. Интенсивность стресс-регулирующих систем оценивалась с учетом показателей: кортизола, адреналина, норадреналина, продуктов перекисного окисления липидов, серотонина, мелатонина, активности глутатионпероксидазы и супероксиддисмутазы. Результаты. В работе приведены особенности состояния здоровья детей, характер психологических отклонений с учетом уровня перенесенного стресса. Представлены сведения, касающиеся дисбаланса стресс-регулирующих систем. Даны предложения по медико-психологическому сопровождению вышеуказанного контингента детей. Выводы. Большинство детей из зоны вооруженного конфликта имеет повышенный уровень эмоционального напряжения, что провоцирует активацию стресс-регулирующих систем. Указанное влияет на формирование психологических отклонений и изменений в состоянии здоровья, что вызывает необходимость проведения мероприятий по его коррекции.

Background. To improve the prevention of the development and progression of psychosomatic diseases, psychological deviations in school-age children from the zone of military conflict was the purpose of our study. Materials and methods. A clinical and paraclinical survey was performed in 286 schoolchildren living in Donetsk and Luhansk regions, and immigrants from these places. Cardiointervalography was use to determine stress levels, followed by analysis of heart rate variability. Psychological features were study using following techniques: a multidimensional assessment of children’s anxiety, the internal picture of health, Lüscher test. The intensity of the stress-regulating systems was evaluated taking into account the indicators of cortisol, adrenaline, norepinephrine, lipid peroxidation products, serotonin, melatonin, reduced glutathione, glutathione peroxidase and superoxide dismutase activity. Results. The paper presents the features of the health status of children, the nature of psychological deviations, taking into account the level of psycoemotional stress. Data on the imbalance of stress-regulating system indicators are presented. Suggestions for medical and psychological support of these patients are given. Conclusions. Most children from the conflict zone have an increased level of emotional stress, which provokes the activation of stress-regulating systems. This affects the formation of psychological deviations and changes in health status, which makes it necessary to take measures for its prevention.


Keywords

діти із зони військового конфлікту; стрес-регулюючі системи; психосоматичне здоров’я; психологічні відхилення; медико-психологічний супровід

дети из зоны военного конфликта; стресс-регулирующие системы; психосоматическое здоровье; психологические отклонения; медико-психологическое сопровождение

children from the zone of military conflict; stress-regulating systems; psychosomatic health; psychological abnormalities; medical and psychological support

Вступ

Життя у сучасному суспільстві, зокрема українському, вже декілька років переповнено непередбачуваними соціально-економічними подіями. Разом із тим можливості пристосування (психологічні, фізіологічні, соціальні) за таких умов рано чи пізно у певної частини населення вичерпуються, що сприяє зростанню чисельності стресових розладів, які відіграють важливу роль у виникненні порушень здоров’я та є важливим показником адаптації людини. Переживання людиною життєво небезпечних подій неминуче призводить до різноманітних медико-психологічних і соціально-психологічних наслідків. Зазначені зміни можуть торкатися серцево-судинної, ендокринної систем, психічної сфери тощо. Є дані щодо розладів функції щитоподібної залози, більш частого виникнення діабету, порушень менструальної та фертильної функцій, розвитку первинної або вторинної аменореї [1–3].

Відомо, що провідним фактором розвитку емоційного стресу є негативні емоції. Основними біологічними маркерами психотравмуючих стресових розладів є кортизол, катехоламіни та серотонін [4]. Одним із центральних неспецифічних механізмів стресового ушкодження різними чинниками навколишнього середовища є стимуляція вільнорадикального (перекисного) окислення ліпідів (ПОЛ) [5]. До не менш важливих регуляторних периферичних стрес-лімітуючих систем, які, виступаючи в ролі модуляторів, можуть обмежувати надмірні ефекти катехоламінів і попереджають тим самим стресові ушкодження, відноситься антиоксидантна система (АОС) [6]. Порушення співвідношення процесів ПОЛ і АОС становить загальний механізм прояву як адаптивно-компенсаторних реакцій, так і розвитку патологічного процесу.

Найбільший психотравмуючий вплив на стан здоров’я людини, якість життя та психологічне благополуччя здійснюють не тільки бойові дії, терористичні акти, насилля проти особистості, а й міграція [7–9]. Сьогодні поняття «вимушені мігранти» є синонімом терміну «біженці». За даними Управління Верховного Комісара в справах біженців, у світі серед біженців налічується більше половини дітей. Натепер проблема дітей, які пережили той чи інший травматичний досвід, стає однією з центральних у дитячій психіатрії. Пам’ять дитини може зафіксувати картину будь-якої події. Дитина буде знову й знову уявляти найстрашніші моменти того, що сталося, може втратити віру в те, що дорослі, зокрема батьки, можуть впоратися із ситуацією. У неї зникають почуття впевненості в собі і в близьких людях. Дитина, яка пережила військові та пов’язані з ними негативні події, відчуває такі ж сильні почуття, що і дорослі, — страх повторення подій, руйнування ілюзії справедливості світу, безпорадність, втрату життєвої перспективи [10, 11].

Ступінь дезадаптації особистості внаслідок стресорного впливу залежить від системи психологічного захисту. Аналіз психологічних проблем постраждалих від стресу показує, що вони мають комплексний характер, який включає основні сфери особистості: емоційну, когнітивну, поведінкову, мотиваційно-споживчу, комунікативну, і в цілому це може призвести до глобальних змін особистості [12]. Досить сильно впливає на психологічний розвиток дитини соціальна ситуація вимушеної міграції. У певної частини дітей є відчуття втрати, нещасності, конфлікт цінностей. Нерідко вони педагогічно запущені, що призводить до серйозного відставання в пізнавальному та емоційно-вольовому розвитку, психологічного інфантилізму. Відомо, що реакції на травматичні події залежать від віку, стадії розвитку дітей, а також від уміння цих дітей застосовувати різні засоби для свого порятунку. Наприклад, діти до 3-річного віку проявляють страх, плутанину відчуттів, порушення сну, втрату апетиту, страх перед чужими людьми. Діти дошкільного віку часто демонструють регресивну реакцію. Значно змінюються після стресів діти молодшого шкільного віку. Вони стають дратівливими, грубими, в них з’являються скарги на погане самопочуття без функціональних і органічних порушень. Особливі труднощі переживають діти підліткового віку, що є важливим етапом у формуванні й розвитку ідентичності [13, 14].

Всесвітня організація охорони здоров’я прогнозує, що після закінчення війни на Донбасі 15–20 % мирного населення (більшою мірою діти) потребуватимуть серйозної психологічної допомоги.

Слід зауважити, що в нашій країні зазначеним питанням присвячені поодинокі публікації, що обумовило виконання цієї роботи.

Метою праці є удосконалення профілактики розвитку та прогресування психосоматичних захворювань, психологічних відхилень у дітей шкільного віку із зони військового конфлікту.

Матеріали та методи

Дослідження проводилося в умовах стаціонару клініки ДУ «Інститут охорони здоров’я дітей та підлітків НАМН України». У 2015–2018 роках обстежено 286 дітей шкільного віку, які мешкають на території Донецької та Луганської областей, а також їх однолітків, які вимушені були покинути зазначену місцевість через військові дії й проживають в інших регіонах України, тобто практично були біженцями.

Для кількісного визначення рівня стресу використовували кардіоінтервалографію з подальшим аналізом варіабельності серцевого ритму. При виявленні психологічних особливостей застосовувалася психологічна методика багатовимірної оцінки дитячої тривожності (МОДТ). Особливості уявлень про власне здоров’я вивчали за допомогою методики визначення внутрішньої картини здоров’я (ВКЗ), для визначення емоційних особливостей особистості використовували колірний тест М. Люшера. Інтенсивність стрес-реалізуючих систем оцінювалась з урахуванням показників: кортизолу, адреналіну, норадреналіну, продуктів ПОЛ. Для визначення стану стрес-лімітуючих систем вивчали: серотонін, мелатонін, відновлений глутатіон, активність глутатіонпероксидази та супероксиддисмутази. У всіх хворих ретельно проаналізували соматичне та психічне здоров’я — скарги, клінічні прояви, додаткові параклінічні дослідження. Проведене висококваліфіковане дослідження в умовах багатопрофільної лікувальної й наукової установи дозволило детально оцінити стан здоров’я зазначеного контингенту та визначити головні напрями щодо його медико-психологічного супроводу й оздоровлення як на стаціонарному, так і на поліклінічному етапі.

Статистичну обробку матеріалу здійснювали з використанням пакета прикладних програм Excel, Statgrafics-5, SPSS-17.

Дослідження проведено з урахуванням основних положень, відповідно до етичних і морально-правових норм уставу Української асоціації з біоетики, стандартів GCP (1992), GLP (2002), принципів Гельсінської декларації прав людини, Конвенції Ради Європи про права людини та біомедицину.

Результати та обговорення

За даними кардіоінтервалографії, у більшості дітей із зони збройного конфлікту були визначені ознаки перенесеного стресу різного рівня вираженості. Загалом середній та високий ступінь стресу встановлено в 33 % осіб. Разом з тим, зниження індексів, які віддзеркалюють емоційне напруження в період ментального навантаження («зворотна лічба в голові»), можна розглядати як прояви адаптації. Дані психологічних методик (тест Люшера) підтверджували вищезазначене. При цьому не було виявлено відмінностей за частотою наявності чи різного рівня стресу між постійними мешканцями зони АТО та переселенцями.

Аналіз біохімічних показників свідчив про те, що в дітей із зони військових дій перенесений стрес провокує активацію стрес-регулюючих систем, вираженість якої залежить від інтенсивності стресу. Особлива роль у цих процесах відводиться кортизолу, дієновим кон’югатам, ТБК-активним продуктам, відновленому глутатіону, мелатоніну. Вплив інтенсивності перенесеного стресу на активацію стрес-регулюючих систем мав статеві особливості. У хлопців зі збільшенням інтенсивності стресу зростали порушення адаптаційних механізмів, що може сприяти формуванню розладів у психосоматичній сфері. У дітей-переселенців реєструвався більш високий рівень окремих показників стрес-реалізуючої системи (адреналін) порівняно зі школярами із зони бойових дій (р < 0,05), що свідчило, очевидно, про вплив на організм дитини зміни місця мешкання як додаткового фактора стресу. Встановлено, що найбільш часто стрес високої сили у дівчат виявляється при неправильному старті пубертату (p < 0,05), і це може бути пов’язане з посиленням роботи кори надниркових залоз. Стреси середньої й низької сили при фізіологічному пубертаті, випередженні та ретардації статевого розвитку можуть свідчити про напруження у системі адаптації.

Отримані дані не викликають сумніву щодо розвитку стресових подій в організмі дітей шкільного віку різної статі, як постійних мешканців зони військового конфлікту, так і переселенців, які залишили цю місцевість та переїхали в інші регіони України. Слід зазначити, що інтенсивність стресу більшою мірою впливає на відхилення вивчених показників у хлопців, зачіпаючи не тільки компоненти АОС і ПОЛ, але й і зміни стрес-реалізуючих гормонів, що може сприяти прогресуванню клініко-психологічних проявів стресу. Відзначимо, що в жіночому організмі еволюційно запрограмований високий антирадикальний захист, який забезпечується значною активністю антиоксидантних ферментів, зокрема СОД, і жіночими статевими гормонами.

Дані наших спостережень свідчили про те, що практично в усіх пацієнтів реєструються соматичні скарги (97,6 %). При цьому в 24,4 % вони були дещо надмірними. Більше половини пацієнтів пред’являли щоденні скарги на різноманітні больові відчуття, які заважають їх функціонуванню та повсякденній діяльності. Більшість із них пов’язували погіршення стану здоров’я з психоемоційним навантаженням. За частотою перші позиції займали астеноневротичні (84,2 %) та гастроентерологічні скарги (41,1 %). Особливо щодо цього виділялися діти-переселенці. У структурі соматичної патології провідне місце посіли розлади з боку органів травлення (52,7 %), серед яких переважали функціональні порушення. Органічна патологія (гастродуоденіт, холецистит) виявлялася в 23,0 % дітей. Захворювання органів кровообігу зареєстровано в 29,8 % пацієнтів, суглобів — 31,3 %. Але частота уражень вищезазначених і інших систем організму суттєво не відрізнялася від основних показників по Україні.

Cеред ендокринопатій провідне місце займав цукровий діабет. Відсоток дітей, хворих на цукровий діабет, мешканців зони АТО, вірогідно перевищував показники в дітей м. Харкова (p < 0,01). Друге місце у структурі ендокринної патології належить хворим із патологією щитоподібної залози, частота якої теж значно вище була в осіб зони збройного конфлікту, ніж у мешканців м. Харкова (p < 0,05). Переважали дифузний нетоксичний зоб і автоімунний тиреоїдит. Необхідно відзначити, що близько третини (31,5 %) дітей мали по декілька ендокринологічних захворювань.

За даними дослідження встановлено: статевий розвиток, що відповідав хронологічному (паспортному) віку, реєструвався в 70,4 % всіх обстежених дівчат. Ранній статевий розвиток (поява вторинних статевих ознак до 9 років) зустрічався в 40,1 % випадків серед дівчаток віком від 7 до 9 років. Це значно перевищує популяційні показники. Можна припустити, що перебування в зоні військового конфлікту стало поштовхом до активації гіпоталамо-гіпофізарно-гонадного комплексу і початку несвоєчасного статевого розвитку у цих дітей. Зміна темпів статевого розвитку (коли бал вторинних статевих ознак випереджав або відставав від нормальних значень на 2 роки і більше при своєчасному початку пубертату) виявлялася в 18,5 % дівчаток. Звертало на себе увагу те, що в 15,0 % осіб було відставання темпів статевого розвитку — це в 4–5 разів перевищувало показник у Харківському регіоні. За оцінкою статевого розвитку, в частини дітей порушувалася черговість появи вторинних статевих ознак, і це починалося з ініціації вторинного оволосіння (так званий інвертований пубертат). Становлення менструальної функції є інтегрованим показником стану системи репродукції. Нормальний менструальний цикл визначався більше ніж у половини дівчат (53,7 %). Разом із тим, порушення менструальної функції були зареєстровані в 46,3 % осіб, що значно частіше, ніж у популяції.

При скринінговій бесіді в усіх пацієнтів виявлялися підвищені показники рівня тривоги та депресії, деякі пацієнти навіть відмовилися від психіатричного обстеження та психологічних консультацій. Звертало на себе увагу посилення проявів енурезу (24,4 %), нав’язливих дій (27,3 %), тиків (23,6 %), заїкання (25,6 %), диспное (22,4 %). Гострих стресових реакцій не виявлено. Переважали тривожні розлади, короткочасна та довготривала невротична й депресивна реакції. Психіатр найчастіше відзначав такі скарги: головний біль (96,8 %), порушення сну (96,8 %), дратівливість (68,5 %), когнітивні порушення (51,0 %), стомлюваність (42,4 %), агресію (36,8 %), нудьгу (29,6 %), фобії (28,8 %), погіршення працездатності (28,0 %), вегетативні порушення (24,4 %), апатію (23,2 %), втрату відчуття задоволення (23,4 %). Оцінюючи гендерний аспект симптоматики, слід зазначити, що більшість симптомів зустрічалися однаково часто незалежно від статі.

Для всіх дітей було характерне погіршення успішності в школі, дратівливість, пригнічений настрій, у більшості — гіпоактивність, легке утримання афекту у виразі обличчя, надмірна плаксивість, соціальна самоізоляція.

Симптом відчуття провини реєстровано в 60,0 % дітей. При цьому відчуття провини або сорому, що не відповідає описуваним подіям, відмічене в 46,4 % обстежених, а відчуття провини з приводу подій, що непідконтрольні дитині та заважають виконанню щоденних функцій, — в 23,6 % осіб.

У 70,4 % обстежених виявлено зниження самооцінки. При цьому 27,6 % дітей вказували на одну важливу проблему, вирішити яку вони були не в силах, 36,8 % — оцінювали себе переважно негативним чином або мляво відповідали на запитання, що ставилися, говорили про себе зневажливо, з приниженням або недооцінювали себе, що є типовим для проявів депресивного розладу.

Одним із патогномонічних симптомів, що часто має місце у дітей із депресією, був пригнічений настрій (100 %). Відчували себе нещасними велику частину часу без істотної першопричини і розповідали про тривалі періоди цього відчуття 65,6 % осіб, а 16,0 % дітей постійно відчували себе такими і характеризували свій стан як стан душевного болю.

Практично в усіх досліджуваних дітей (97,6 %) встановлено симптом надмірної плаксивості. При цьому самі пацієнти та їх батьки констатували, що діти плачуть частіше за своїх однолітків, а іноді і без видимої причини, а 46,4 % плачуть майже щодня.

Гіперактивна поведінка реєструвалася в 73,6 % обстежених, моторна загальмованість — в 19,2 %, сповільнені рухи тіла — в 7,2 % осіб. Академічна успішність була порушена у більшості дітей шкільного віку.

Отже, для таких дітей була характерна поліморфність симптомів, частково неспецифічного характеру, з переважанням у клінічних проявах астенії, емоційної лабільності, напруження, підвищеної психічної та фізичної втомлюваності, головного болю, що ускладнює своєчасну діагностику депресивних розладів, початок їх формування, маскує соматичну, ендокринну патологію.

Характеризуючи емоційну сферу з використанням у своєму дослідженні колірного тесту Люшера, нами встановлено, що школярі, які постійно мешкали в Донецькій і Луганській областях, і переселенці не відрізнялися за рівнем стресу. Водночас діти із зони АТО, які не були свідками бойових дій, були більш пильними в своїх проявах та схильні приховувати свої психологічні проблеми, у них частіше фіксувалося нервове виснаження, ознаки тривожності.

Аналіз профілів внутрішньої картини здоров’я виявив деякі особливості в різних групах школярів. За даними тесту, діти, які мешкали в зоні військових дій, були більш спрямовані на подолання хвороби та вірили в одужання, а діти-переселенці більше мали знань про здоров’я та хвороби, більш широкі уявлення щодо них і більше про них говорили. Останні більшою мірою усвідомлюють позитивний вплив стану свого здоров’я на можливості спілкування з іншими людьми. Під час аналізу показників шкали спрямованості індивіда до здоров’я та здорового способу життя виявилося, що за градаціями «Прагнення до здоров’я» та «Заперечення хвороби» кількість дітей-мігрантів була значно більшою та вірогідно перевищувала кількість тих, хто постійно мешкав у зоні збройного конфлікту (p < 0,05). А от песимістична оцінка реальності, глобалізація негативних тенденцій щодо свого здоров’я та наявність руйнівної поведінки були більш притаманні школярам останньої групи (p < 0,05). Серед постійних мешканців зони збройного конфлікту діти, які були свідками обстрілів, бомбувань та ін., менше звертають увагу на тілесні відчуття, ніж ті, які не мали подібного досвіду. Перші частіше переносили увагу щодо свого здоров’я на узагальнений образ здоров’я, соціальні стереотипи й шаблони. Вони більш оптимістично сприймають реальність та більш бережно ставляться до свого здоров’я на відміну від групи дітей, які не були свідками бойових подій, про що вказували дані аналізу градації «Песимістична оцінка реальності, глобалізація негативних тенденцій щодо здоров’я та руйнівна поведінка».

За даними багатовимірної оцінки дитячої тривожності можна акцентувати на тому, що досліджувані із зони бойових дій меншою мірою тривожні, ніж їх однолітки (p < 0,05). Це стосувалося питань щодо відносин з однолітками, пов’язаних із навчанням, самовираженням. У цій групі відмічається більша кількість досліджуваних, що мають зменшення психічної активності, пов’язаної з тривогою. Що стосується порівняння характеру тривожності постійних мешканців зони військового конфлікту і переселенців, то у перших підвищена загальна тривожність зустрічалася частіше (p < 0,05).

Зважаючи на спектр виявлених відхилень щодо стану здоров’я в дітей шкільного віку із зони військового конфлікту, виникає необхідність постійної дії алгоритму (в межах медико-психологічного супроводу) щодо заходів стосовно збереження та покращення їх здоров’я, який повинен базуватися на організаційних, лікувальних, профілактичних заходах. У цих процесах важлива роль відводиться шкільним лікарям, підлітковим терапевтам, педіатрам у стаціонарі та поліклініках, психологам, психоневрологам, ендокринологам, гінекологам, іншим спеціалістам. Зазначену лікувально-профілактичну роботу по можливості слід починати ще в умовах дії психоемоційного стресу, що повинна проводитися на рівні амбулаторно-стаціонарної допомоги за місцем проживання за участю спеціалістів різного профілю. Необхідне проведення санітарно-освітньої роботи серед школярів, батьків, поширення знань щодо профілактики гострої та хронічної соматичної патології, інфекційних, паразитарних захворювань в умовах зони збройного конфлікту, удосконалення особистих знань лікарів стосовно розвитку та особливостей проявів соматичних, нервово-психічних розладів на тлі стресових ситуацій.

Психологічний супровід дітей і підлітків із зони військового конфлікту та переселенців має включати в себе такі напрями роботи: психодіагностику посттравматичного стресового розладу або інших психологічних відхилень, індивідуальну та групову психоконсультативну допомогу, психологічне консультування батьків дітей і підлітків, психологічне консультування та психоосвіту медичних працівників, психокорекцію.

Беручи до уваги те, що за частотою соматичної патології, її загострень суттєвих розбіжностей між школярами із зони збройного конфлікту і популяційними показниками серед дітей по Україні не виявлено, принципи їх диспансерного нагляду збігаються. Разом із тим особливу увагу слід приділяти саме особам із високим і середнім рівнем емоційного стресу (за даними кардіоінтервалографії або тесту Люшера) з гастроентерологічними захворюваннями або скаргами, що можуть їх супроводжувати. Таких школярів доцільно обстежити в умовах стаціонару з обов’язковим консультуванням психіатра та психолога. В разі визначення низького рівня емоційного стресу при наявності хронічної соматичної патології або функціональних розладів обстеження в стаціонарі бажано проводити один раз на рік з подальшим амбулаторним наглядом педіатра, консультаціями психолога, при необхідності — психіатра, інших спеціалістів.

За нашими даними, діагностика та лікування невротичних і психічних розладів у зазначеного контингента ускладнюються тим, що класичні за критеріями ознаки часто маскуються іншими коморбідними станами. Через це особлива роль у процесі діагностики відводиться сімейним лікарям, педіатрам, динамічному спостереженню пацієнтів. Особливу увагу слід звертати на дітей з такими психопатологічними симптомами: тривожними, депресивними, поведінковими (характерним є тенденція до короткочасних афективних розладів поведінки), вегетативними, соматичними. Серед афективних розладів виділяються такі як знижений настрій і схильність до невмотивованих страхів і побоювань, що можуть супроводжуватися вегетативними проявами (прискореним серцебиттям, задишкою, потовиділенням, похолоданням кінцівок), порушеннями сприйняття свого тіла. Лікарі первинної ланки повинні звертати увагу на достатньо часті неспецифічні симптоми для афективної патології: порушення сну, апетиту, зменшення енергії, напади паніки (сильні фізичні та емоційні розлади, що раптово настають, — непритомність, запаморочення, біль у грудях, передчуття небезпеки). Виділені симптоми можуть з’явитися предиктором формування на наступних етапах нозологічних форм психічних розладів, таких як: тривожно-депресивні, соматоформні, психосоматичні захворювання. При виявленні дітей із зазначеними ознаками їх необхідно обов’язково консультувати у психіатра. Важливо підкреслити, що у дітей депресивні розлади можуть мати маскований вигляд або бути непомітними на тлі інших клінічних проявів. У дітей молодшого віку діагностичними ознаками, еквівалентними депресивним симптомам, слід вважати такі соматичні прояви: головний біль, біль у животі, зниження апетиту, нічний енурез, енкопрез, труднощі в навчанні. У підлітків еквівалентами невротичних ознак найчастіше є: агресивна та асоціальна поведінка, протестні прояви. При депресіях із поведінковими розладами проблеми контролю імпульсивної чи аутоагресивної поведінки домінують над проблемами, обумовленими суто депресивними проявами. Актуальним для дитячого та підліткового віку є існування певних форм невротичних депресивних розладів, при яких пацієнти не висловлюють скарг і навіть заперечують, що у них пригнічений настрій, але при цьому виявляються різні поведінкові порушення. Зазначена категорія дітей обов’язково потребує консультації психіатра.

З огляду на те, що діти із зони збройного конфлікту мають високу частоту ендокринних захворювань, вони потребують щорічних оглядів спеціалістом-ендокринологом.

Алгоритм ендокринологічного обстеження повинен включати вимірювання зросту і маси тіла, визначення ступеня статевого дозрівання, розмір тестикул і статевого члена, розвиток мошонки, ступінь розвитку вторинних статевих ознак, наявність гінекомастії. Варто враховувати індекс маскулінізації як інтегральний показник статевого розвитку хлопців.

Необхідно брати до уваги наявність соматичної патології, що може спричинити розвиток порушень пубертатного дозрівання. Важливу роль відіграє наявність ендокринних захворювань у сімейному анамнезі. Опитування батьків і дитини дозволить виявити анамнестичні дані та скарги, характерні для патології ендокринної системи. Аналіз вищевикладеного допоможе скласти програму подальших дій ендокринолога. Періодичність спостережень за дітьми залежить від тяжкості та перебігу патологічного процесу.

Починаючи з молодшого шкільного віку слід виділяти дітей із дисгармонійним фізичним розвитком. Ці діти вимагають огляду ендокринолога кожні 6 місяців для попередження прогресування виявлених відхилень і щорічного проведення ультразвукового дослідження щитоподібної залози. Дітей із дисгармонійним фізичним розвитком слід віднести до групи ризику можливих порушень тиреоїдного статусу. При діагностиці зоба необхідно знати повний тиреоїдний статус із визначенням рівнів ТТГ, fТ4 і fТ3, оцінити співвідношення ТТГ/fТ4. У подальшому кратність обстеження визначається індивідуально.

Хворі на цукровий діабет 1-го типу потребують ретельного контролю за станом компенсації вуглеводного обміну. Необхідно своєчасно виявляти діабетичні ускладнення. Огляд ендокринологом повинен проводитися, зазвичай, 1 раз на місяць. Контроль глікемічного профілю — 1 раз на тиждень, нічної глікемії — 1 раз на місяць. У випадку необхідності та в дітей молодшої вікової групи — частіше. Слід відзначити роль самоконтролю цукрового діабету. Стан компенсації вуглеводного обміну слід оцінювати за рівнем глікозильованого гемоглобіну, який визначається за частотою відповідно до протоколів надання медичної допомоги дітям за спеціальністю «дитяча ендокринологія».

Маючи на увазі високий рівень тиреоїдної патології у дітей із зони АТО, хворих на цукровий діабет, необхідне щорічне проведення ультразвукового дослідження щитоподібної залози. При виявленні відхилень у розмірі щитоподібної залози або її структурі, ехогенності потрібне визначення тиреоїдного статусу.

З позицій можливого формування гінекологічної патології необхідно обов’язково консультувати дівчат у гінеколога при виявленні порушень менструального циклу, часу початку та темпів статевого розвитку.

Комплексний і диференційований підхід до обстеження та спостереження дітей із зони збройного конфлікту сприятиме своєчасному визначенню можливих порушень з боку різних систем організму і вжиттю лікувально-профілактичних заходів, що, в свою чергу, сприятиме збереженню здоров’я дітей.

Висновки

1. Більшість дітей із зони збройного конфлікту мають підвищений рівень емоційного напруження (стресового стану). Перенесений стрес провокує активацію стрес-регулюючих систем, вираженість якої залежить від інтенсивності стресу. Більшою мірою вплив інтенсивності стресу на порушення адаптаційних механізмів спостерігається у хлопчиків та переселенців.

2. Даному контингенту, перш за все дівчатам, притаманна підвищена частота скарг психосоматичного характеру, що значною мірою залежить від наявності та інтенсивності перенесеного стресу. Серед органічних і функціональних розладів переважають захворювання органів травлення, цукровий діабет, захворювання щитоподібної залози, порушення темпів статевого розвитку, менструальної функції, невротичні та непсихотичні розлади резидуально-органічного генезу, посилення проявів енурезу, нав’язливих дій, тиків, заїкання, диспное. Серед психологічних симптомів депресивного рівня реєструються: сум і розпач, розчарування, зневіра, на фізичному рівні відчуття тяжкості, низька самооцінка, небажання спілкуватися з людьми, низький рівень активності та/або бездіяльність.

3. Одним із пріоритетних напрямків збереження й укріплення здоров’я школярів із зони збройного конфлікту є використання принципів медико-психологічного супроводу. Алгоритм його дії базується на організаційних, лікувальних, профілактичних заходах на рівні шкільних лікарів, підліткових терапевтів, педіатрів, організації та контролю за своєчасним проведенням консультативної допомоги хворим у спеціалістів різного профілю; проведення санітарно-освітньої роботи серед школярів, батьків, поширення знань щодо профілактики гострої та хронічної соматичної патології, інфекційних, паразитарних захворювань в умовах збройного конфлікту; удосконалення особистих знань лікарів стосовно розвитку та особливостей проявів соматичних, нервово-психічних розладів тощо на тлі стресових ситуацій та у межах психологічної допомоги.

4. Психологічний супровід дітей та підлітків із зони бойових дій і переселенців має включати в себе психодіагностику постраждалих з використанням психологічних технологій, психологічного консультування батьків таких дітей, психоосвіти медичних працівників з питань супроводу дітей із психологічними стресовими розладами.

Конфлікт інтересів. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів при підготовці даної статті.


Bibliography

1. Кутько И.И. Посттравматическое стрессовое расстройство у перенесших вооруженный конфликт / И. Кутько, О. Панченко, А. Линев // Український медичний часопис. — 2016. — № 1(111). — С. 24-27.

2. Шевчук Н.В. Влияние нервно-психического напряжения на репродуктивную функцию женщин молодого возраста / Н. Шевчук, В. Зуев, А. Леонова, В. Чубаровский // Акушерство и гинекология. — 2002. — № 4. — С. 27-30.

3. Пшенникова М.Г. Феномен стресса. Эмоциональный стресс и роль в патологии / М. Пшенникова // Патологическая физиология и экспериментальная терапия. — 2000. — № 3. — С. 20-26.

4. Гончарук Є.Г. Вільнорадикальне окислення як універсальний неспецифічний механізм пошкоджуючої дії шкідливих чинників довкілля (огляд літератури та власних досліджень) / Є. Гончарук, М. Коршун // Журнал АМН України. — 2004. — № 1. — С. 131-150.

5. Тяжка О.В. Стан перекисного окислення ліпідів та антиоксидантної системи у дітей різного віку / О. Тяжка, Я. Загородня // Перинатология и педиатрия. — 2016. — № 2(66). — С. 101-105. — doi: 10.15574/PP.2016.66.101

6. Абатуров А.Е. Эндогенные оксиданты и антиоксидантная система человеческого организма / А. Абатуров, А. Волосовец, Е. Юлиш // Здоровье ребенка. — 2014. — № 2. — С. 88-93.

7. Козинець І.Г. Міжнародні стандарти захисту та допомоги внутрішньо переміщеним особам / І. Козинець, Л. Шестак // Молодий вчений. — 2014. — № 12(15). — С. 258-261.

8. Лібанова Е.М. Вимушене переселення з Донбасу: масштаби та виклики для України (за матеріалами наукової доповіді на засіданні Президії НАН України 8 жовтня 2014 р.) / Е. Лібанова // Вісник НАН України. — 2014. — № 12. — С. 15-24.

9. Войналович І.А. Вимушені переселенці: зарубіжний досвід, стан та реалізація їх прав в Україні / І. Войналович, М. Кримова, Л. Щетініна // Соціально-трудові відносини: теорія та практика: зб. наук. праць. — К.: КНЕУ, 2014. — № 2(8). — С. 250-258.

10. Портнова А.А. Острые психические нарушения у захваченных террористами детей и подростков / А. Портнова // Журнал неврологии и психиатрии. — 2005. — Т. 105, № 6. — С. 10-15.

11. Королюк Е.Г. Патоаутокинез снижения уровня здоровья ребенка, находящегося в условиях хронического социального стресса / Е. Королюк // Вестник новых медицинских технологий. — 2011. — Т. XVІІІ, № 4. — С. 270-272.

12. Цуциева Ж.Ч. Коррекция посттравматического стресса у детей / Ж. Цуциева // Психопедагогика в правоохранительных органах. — 2009. — № 2(37). — С. 50-52.

13. Акарачкова Е.С. Основы терапии и профилактики стресса и его последствий у детей и подростков / Е. Акарачкова, С. Вершинина // Вопросы современной педиатрии. — 2013. — Т. 12, № 3. — С. 38-42.

14. Королюк Е.Г. Влияние хронического социального стресса на уровень здоровья подростков — вынужденных переселенцев / Е. Королюк, С. Жуков // Вестник новых медицинских технологий. — 2009. — Т. XVІ, № 3. — С. 225-226.


Back to issue