Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.


Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

"Тrauma" Том 20, №3, 2019

Back to issue

Results of treatment of patients with distal humerus fractures and their consequences

Authors: Курінний І.М., Страфун О.С.
ДУ «Інститут травматології та ортопедії НАМН України», м. Київ, Україна

Categories: Traumatology and orthopedics

Sections: Specialist manual

print version


Summary

Актуальність. Переломи дистальної частини плечової кістки становлять лише 2 % від усіх переломів кісток скелета в дорослих та 30 % від усіх переломів ділянки ліктьового суглоба. Метою дослідження було проаналізувати результати лікування хворих із переломами дистального епіметафіза плечової кістки та їх наслідками залежно від тяжкості та давності перелому. Матеріали та методи. З 2011 по 2018 рік спостерігали 132 хворих із переломами дистального епіметафіза плеча. Середній вік пацієнтів становив 39,6 ± 15,1 року, чоловіків було дещо більше, ніж жінок (53,8 та 46,2 % відповідно). Усім хворим виконували відкриту репозицію та металоостеосинтез переломів плечової кістки пластинами з кутовою стабільністю. Віддалені результати лікування вивчені у 95 хворих, що становило 71,97 % від загальної кількості. Усіх пацієнтів ретроспективно розподілили на дві групи. Першу групу становили 44 (46,32 %) пацієнти зі свіжими переломами. Другу групу — хворі із застарілою травмою (більше 2 місяців), несправжніми суглобами та неправильно консолідованими переломами даної локалізації (51 пацієнт — 53,68 %). В середньому хворі з I групи були обстежені через 19,2 ± 7,1 місяця після операції, а в групі II — через 16,3 ± 5,2 місяця. Результати. Переважна кількість переломів та остеотомій ліктьового відростку зрослися рентгенологічно та клінічно (90,91% в першій групі та 86,27% в другій групі) без зміщень по рівню суглобової поверхні (> 2 мм) та без кутових деформацій (> 10˚). У більшості хворих із першої групи зрощення було констатоване протягом 4 місяців після операції, тоді як у хворих другої групи цей час у середньому становив 6 місяців. В обох групах спостерігали 26 ускладнень (27,37 %). Середній результат лікування за Mayo Elbow Performance Score (MEPS) становив 88,48 ± 15,12 бала в групі I та 83,94 ± 16,89 бала в II групі, а 86,36 % пацієнтів I групи та 78,43 % у II групі мали відмінні або добрі результати лікування. Якщо розглядати суб’єктивну оцінку оперативного втручання пацієнтами, то вона практично повністю збігається з результатами, отриманими за MEPS, — 76 хворих з обох груп (80,0 %) залишились задоволені оперативним втручанням. Висновки. Результати оперативного лікування у хворих із наслідками переломів дистального епіметафіза плеча не мали вірогідних відмінностей від свіжих випадків, проте залежали як від тяжкості попередньої травми, так і від наявної деформації, незрощення або ж ступеня вираженості згинально-розгинальної контрактури, що спостерігалася на початку лікування.

Актуальность. Переломы дистальной части плечевой кости составляют лишь 2 % от всех переломов костей скелета у взрослых и 30 % от всех переломов области локтевого сустава. Целью исследования было проанализировать результаты лечения больных с переломами дистального эпиметафиза плечевой кости и их последствиями в зависимости от тяжести и давности перелома. Материалы и методы. С 2011 по 2018 год наблюдали 132 больных с переломами дистального эпиметафиза плеча. Средний возраст пациентов составил 39,6 ± 15,1 года, мужчин было несколько больше, чем женщин (53,8 и 46,2 % соответственно). Всем больным выполняли открытую репозицию и металлоостеосинтез переломов плечевой кости пластинами с угловой стабильностью. Отдаленные результаты лечения изучены у 95 больных, что составило 71,97 % от общего количества. Всех пациентов ретроспективно разделили на две группы. Первую группу составили 44 (46,32 %) пациента со свежими переломами. Вторую группу — больные с устаревшей травмой (более 2 месяцев), ложными суставами и неправильно консолидированными переломами данной локализации (51 пациент — 53,68 %). В среднем больные из I группы были обследованы через 19,2 ± 7,1 месяца после операции, а в группе II — через 16,3 ± 5,2 месяца. Результаты. Подавляющее количество переломов и остеотомий локтевого отростка срослось рентгенологически и клинически (90,91 % — в первой группе и 86,27 % — во второй группе) без смещений по уровню суставной поверхности (> 2 мм) и без угловых деформаций (> 10˚). У большинства больных из первой группы сращение было констатировано в течение 4 месяцев после операции, в то время как у больных второй группы это время в среднем составило 6 месяцев. В обеих группах наблюдали 26 осложнений (27,37%). Средний результат лечения по Mayo Elbow Performance Score (MEPS) составил 88,48 ± 15,12 балла в группе I и 83,94 ± 16,89 балла во II группе, а 86,36 % пациентов I группы и 78,43 % во II группе имели отличные или хорошие результаты лечения. Если рассматривать субъективную оценку оперативного вмешательства пациентами, то она практически полностью совпадает с результатами, полученными по MEPS, — 76 больных из обеих групп (80,0 %) остались довольны оперативным вмешательством. Выводы. Результаты оперативного лечения у больных с последствиями переломов дистального эпиметафиза плеча не имели достоверных отличий от свежих случаев, однако зависели как от тяжести предыдущей травмы, так и от имеющейся деформации, несращения или степени выраженности сгибательно-разгибательной контрактуры, которая наблюдалась в начале лечения.

Background. Distal humerus fractures are only 2 % of all fractures of the skeletal bones in adults and 30 % of all fractures in the area of the elbow joint. The purpose of the study was to analyze the results of treatment in patients with fractures of the distal epimethaphysis of the humerus and their consequences, depending on severity of injury. Materials and methods. From 2011 to 2018, 132 patients with distal humerus fractures were observed. The average age of patients was 39.6 ± 15.1 years; there were slightly more men than women (53.8 and 46.2 %, respectively). All patients were operated with open reposition and osteosynthesis of humerus with angular stability plates. Long-term treatment outcomes were evaluated in 95 (71.97 %) persons. All patients were divided into two groups. The first group consisted of 44 individuals (46.32 %) with fresh fractures. The second group included patients with old trauma (more than 2 months), false joints and malunions of this localization (51 persons, 53.68 %). On average, patients in the first group were examined 19.2 ± 7.1 months after surgery, and in the second group — 16.3 ± 5.2 months after. Results. Most fractures and olecranon osteotomies consolidated clinically and radiologically (90.91 % patients in the first group and 86.27 % in the second group) without displacements along the articular surface (> 2 mm) and without angular deformations (> 10°). In the majority of patients of the first group, consolidation occurred within 4 months after the operation, while in patients of the second group, this time on average was 6 months. In both groups, 26 complications were observed (27.37 %). The average Mayo Elbow Performance Score was 88.48 ± 15.12 points in group I and 83.94 ± 16.89 points in group II; 86.36 % of patients in group I and 78.43 % in group II had excellent or good treatment results. Considering the subjective evaluation of the operation by patients, 76 persons from both groups (80.0 %) were satisfied with surgical intervention. Conclusions. The results of operative treatment in patients with the consequences of distal humerus fractures had no significant differences from fresh cases, but depended on the severity of the previous injury, the presence of deformation, nonunion or severity of elbow joint contracture, which was observed at the beginning of treatment.


Keywords

переломи; плечова кістка; ліктьовий відросток; оперативне втручання

переломы; плечевая кость; локтевой отросток; оперативное вмешательство

fractures; humerus; olecranon; surgical intervention


For the full article you need to subscribe to the magazine.


Bibliography

1. Бець І.Г. Особливості лікування ушкоджень дистального метаепіфізу плечової кістки // Травма. — 2018. — Т. 19, № 5. — С. 122-127.

2. Курінний І.М., Страфун О.С., Долгополов О.В., Герасименко А.С. Рухова реабілітація хворих після операції з приводу післятравматичної контрактури ліктьового суглоба // Клінічна хірургія. — 2017. — № 11. — С. 65-69.

3. Макаров В.Б., Левадный Е.В., Страфун А.С. Математическое моделирование контактных напряжений и объема движений в локтевом суставе при переломе блока плечевой кости со смещением // Травма. — 2015. — Т. 16, № 5. — С. 12-19.

4. Antuña S., Barco R. Essentials In Elbow Surgery: A Comprehensive Approach to Common Elbow Disorders. — Springer-Verlag London, 2014. — 166 p.

5. Asfuroğlu Z.M., İnan U., Ömeroğlu H. Open reduction and internal fixation in AO type C distal humeral fractures using olecranon osteotomy: Functional and clinical results // Ulus Travma Acil Cerrahi Derg. — 2018 Mar. — 24(2). — Р. 162-167.

6. Beazley J.C., Baraza N., Jordan R., Modi C.S. Distal Humeral Fractures-Current Concepts // Open. Orthop. J. — 2017. — 11. — Р. 1353-1363.

7. Crönlein M., Lucke M., Beirer M., Pförringer D., Kirchhoff C., Biberthaler P., Braun K.F., Siebenlist S. Polyaxial locking plates in treating distal humeral fractures: a comparative randomized trial for clinical outcome // BMC Musculoskelet Disord. — 2017, Dec 28. — 18(1). — Р. 547.

8. Dasheng Tian , Juehua Jing, Jun Qian, Jianming Li. Comparison of two different double-plate fixation methods with olecranon osteotomy for intercondylar fractures of the distal humeri of young adults // Exp. Ther. Med. — 2013. — 6(1). — Р. 147-151.

9. Govindasamy R., Shekhawat V., Banshiwal R.C., Verma R.K. Clinico-radiological Outcome Analysis of Parallel Plating with Perpendicular Plating in Distal Humeral Intra-articular Fractures: Prospective Randomised Study // J. Clin. Diagn. Res. — 2017 Feb. — 11(2). — RC13-RC16.

10. Kural C., Ercin E., Erkilinc M., Karaali E., Bilgili M.G., Altun S. Bicolumnar 90-90 plating of AO 13C type fractures // Acta Orthop Traumatol Turc. — 2017 Mar. — 51(2). — Р. 128-132.

11. Pantalonea A., Vannia D., Guelfia M., Belluatib A., Salinia V. Double plating for bicolumnar distal humerus fractures in the elderly // Injury. — 2017 Oct. — 48, Suppl. 3. — Р. 20-23.

12. Patel J., Motwani G., Shah H., Daveshwar R. Outcome after internal fixation of intraarticular distal humerus (AO type B & C) fractures: Preliminary results with anatomical distal humerus LCP system // J. Clin. Orthop. Trauma. — 2017 Jan  — Mar. — 8(1). — Р. 63-67.

13. Savvidou O.D., Zampeli F., Koutsouradis P., Chloros G.D., Kaspiris A., Sourmelis S., Papagelopoulos P.J. Complications of open reduction and internal fixation of distal humerus fractures // EFORT Open Rev. — 2018. — Vol. 3(10). — P. 558-567.

14. Schmidt-Horlohéa K.H., Bonkb A., Wildea P., Beckera L., Hoffmanna R. Promising results after the treatment of simple and complex distal humerus type C fractures by angular-stable double-plate osteosynthesis // Orthop. Traumatol. Surg. Res. — 2013 Sep. — 99(5). — Р. 531-41.

15. Steinitz A., Sailer J., Rikli D. Distal humerus fractures: a review of current therapy concepts // Curr. Rev. Musculoskelet Med. — 2016 Jun. — 9(2). — Р. 199-206.


Back to issue