Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.



СІМЕЙНІ ЛІКАРІ ТА ТЕРАПЕВТИ

НЕВРОЛОГИ, НЕЙРОХІРУРГИ, ЛІКАРІ ЗАГАЛЬНОЇ ПРАКТИКИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ

КАРДІОЛОГИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ, РЕВМАТОЛОГИ, НЕВРОЛОГИ, ЕНДОКРИНОЛОГИ

СТОМАТОЛОГИ

ІНФЕКЦІОНІСТИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ, ПЕДІАТРИ, ГАСТРОЕНТЕРОЛОГИ, ГЕПАТОЛОГИ

ТРАВМАТОЛОГИ

ОНКОЛОГИ, (ОНКО-ГЕМАТОЛОГИ, ХІМІОТЕРАПЕВТИ, МАМОЛОГИ, ОНКО-ХІРУРГИ)

ЕНДОКРИНОЛОГИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ, ПЕДІАТРИ, КАРДІОЛОГИ ТА ІНШІ СПЕЦІАЛІСТИ

ПЕДІАТРИ ТА СІМЕЙНІ ЛІКАРІ

АНЕСТЕЗІОЛОГИ, ХІРУРГИ

"Gastroenterology" Том 53, №4, 2019

Back to issue

History of Samual Feldman — a scientist, surgeon, musician (1874–1954)

Authors: Чабан М.П.(1), Шевцова З.І.(2), Гапонов В.В.(3)
(1) — Редакція обласної газети «Зоря», м. Дніпро, Україна
(2) — ДУ «Інститут гастроентерології НАМН України», м. Дніпро, Україна
(3) — ДУ «Дніпропетровська медична академія МОЗ України», м. Дніпро, Україна

Categories: Gastroenterology

Sections: Нistory of medicine

print version


Summary

У статті представлені життєвий шлях і професійна діяльність лікаря-хірурга, вченого, викладача, організатора, громадського діяча Самуїла Лазарьовича Фельдмана. Будучи учасником чотирьох воєн, він зробив значний внесок у розвиток наукової та клінічної роботи в мирний і воєнний час на Катеринославщині — Дніпропетровщині.

В статье представлен жизненный путь и профессиональная деятельность врача-хирурга, ученого, преподавателя, организатора, общественного деятеля Самуила Лазаревича Фельдмана. Будучи участником четырех войн, он сделал большой вклад в развитие научной и клиничной работы в мирное и военное время на Екатеринославщине — Днепропетровщине.

The article deals with the path of life and professional activity of a surgeon, scientist, teacher, organizer, public person Samuel Lazarevych Feldman has been represented. Being a participant in four wars, he has made a significant contribution to the development of the scientific and clinical work in peacetime and wartime in Katerynoslavshchyna-Dnipropetrovshchyna.


Keywords

Самуїл Лазарьович Фельдман; лікар-хірург; Дніпропетровський медичний інститут; єврейська лікарня; Катеринославщина — Дніпропетровщина

Самуил Лазаревич Фельдман; врач-хирург; Днепропетровский медицинский институт; еврейская больница; Екатеринославщина — Днепропетровщина

Samuel Lazarevych Feldman; surgeon; Dnipropetrovsk Medical Institute; Jewish hospital; Katerynoslavshchyna-Dnipropetrovshchyna

До 145-річчя від дня народження

Однією з яскравих постатей на медичній ниві Катеринославщини — Дніпропетровщини є хірург Самуїл Лазарьович Фельдман (1874–1954). На жаль, його життєвий і професійний шлях не знайшов достатнього відображення в літературі.

Темою дослідження є вивчення життєвого шляху Самуїла Лазарьовича Фельдмана та його внеску в розвиток медичної науки і клінічної практики.

Здобуття освіти

Майбутній хірург Самуїл Лазарьович Фельдман з’явився на світ 14 серпня 1874 року в містечку Рашков Сорокського повіту Бесарабської губернії як Акша (Шама) Мордкович. Невдовзі родина переїхала до міста Ізмаїл. У Новоросійський університет в Одесі він подав документи як «измаильский житель». Вчився в Болградській гімназії і міг би після її закінчення вступити до медінституту. Але юнак вирішив стати студентом фізико-математичного факультету Новоросійського університету [1]. Цікаво, що одночасно на цьому курсі вчився ще один Фельдман — син одеського купця Авсей-Бер Маркусов Фельдман.

1896 року Шама (згодом Самуїл) Фельдман закінчив повний курс природничих наук фізмату з дипломом першого ступеня. 17 червня 1896 року отримав диплом в Одесі й тут же став студентом медичного факультету університету Святого Володимира в Києві. Для заліку встановленої статутом кількості півріч на медичному факультеті склав іспит при Медичній випробній комісії університету Святого Володимира у вересні та жовтні 1899 р. 19 жовтня того ж року був удостоєний звання «лекаря со всеми правами и преимуществами». А 20 листопада 1899 р. йому видано диплом, який підписали попечитель Київського навчального округу, таємний радник Ст. Вельямінов; голова Медичної випробної комісії, дійсний статський радник А.Г. (прізвище в документі нерозбірливе Авт.) і правитель канцелярії опікуна Київського навчального округу Н. Богданов (диплом зберігається в онуки лікаря — Інни Тулупової в місті Дніпрі).

Початок лікувальної роботи

Починається 55-річний (1899–1954) лікарський шлях нашого героя, який приймав хворих до останніх днів свого життя. Крім того, йому довелося як медикові бути учасником Російсько-японської, Першої світової, громадянської та Другої світової воєн! Свою лікарську кар’єру почав у 1899 році лікарем-екстерном факультетської хірургічної клініки в Києві. У кінці 1900 року молодого лікаря посилають до Бесарабії, в Тузловський район, де на той час вирувала епідемія тифу. 31 грудня 1900 року Самуїлу Лазарьовичу за його труди винесена подяка Тузловської посадської управи.

За спогадами його онуки Інни Тулупової, на медичне стажування діда направили до Цюриха, в Швейцарію. Коли прийшов час повертатися на батьківщину, власник клініки став просити його залишитися. Дід сказав: «Ні, я потрібен батьківщині. Вона мене виховала, дала освіту, я дуже потрібен там».

У 1901 р. С.Л. Фельдман стає лікарем-інтерном хірургічного відділення міської єврейскої лікарні в Києві й працює там до 1904 р. Того ж року розпочалася Російсько-японська війна. Самуїл Фельдман вирушив на Далекий Схід, де хірурги були особливо потрібні. Опинився у полоні в Японії, про що нагадував збережений сімейний раритет: вишита картина з квітучою сакурою.

Повернувшись з Далекого Сходу, С. Фельдман у 1904–1913 роках завідував земською лікарнею й працював хірургом у російській глибинці — в лікарні села Голий Карамиш Саратовської губернії. Там здобув багату лікарську практику [2].

Голий Карамиш (Бальцер), де працював Самуїл Фельдман, був заснований у 1765 році як колонія німецьких переселенців. Назву отримано на честь Бальцера Баргули з Гесена, першого старости колонії. За указом від 26 лютого 1768 року «О наименованиях немецких колоний» населений пункт отримав назву Голий Карамиш: від тюркського «карамиш» — «мулистий», а «голий» — тому що навкруги степна безлісна зона. У 1918 році колонія, створена Трудовою комуною німців Поволжя, стала центром Голо-Камишського повіту. У 1925 році колонія отримала статус міста Бальцер. У травні 1942 р. місто було перейменовано в Красноармійськ на честь Червоної армії.

Перед початком Першої світової війни, у 1913 р., Самуїл Фельдман переїздить з сім’єю до Катеринослава. Сорок наступних років його життя і роботи будуть пов’язані з містом на Дніпрі.

У Катеринославі

Першою дружиною Самуїла Лазарьовича була медична сестра Софія Йосипівна, яка народила йому чотирьох дітей: Міру, Емму, Євгенію, Єлизара. Приблизно в 1911 році вона підхопила від хворих невідому інфекцію та померла (на той час старшій доньці Мірі було лише 8 років). Самуїл Фельдман переїхав до Катеринослава з дітьми.

Влітку 1913 р. С.Л. Фельдман був запрошений завідувати хірургічним відділенням 2-ї єврейської лікарні в Катеринославі. Вона знаходилася на розі вулиць Порохової та Філософської (за радянських часів — міська клінічна лікарня № 7, вулиця Філософська, 62). Згідно з рішенням Дніпропетровської обласної ради VІ скликання від 21 грудня 2012 р. № 394-17/VI Дніпропетровська міська клінічна лікарня № 7 Дніпропетровської обласної ради була приєднана до Комунального закладу «Дніпропетровське клінічне об’єднання швидкої медичної допомоги» Дніпропетровської обласної ради (за радянських часів — вулиця Свердлова, нині — Володимира Антоновича, 65). Через шість років, у 2018 р., за рішенням Дніпровської міської ради VІІ скликання від 25.04.2018 № 68/31, КЗ «Дніпровське клінічне об’єднання швидкої медичної допомоги» переданий зі спільної власності в комунальну власність територіальної громади міста Дніпра. Реформування проведене з метою організації госпітальних округів та створення медичного закладу нового типу — лікарні інтенсивного лікування.

Повернемося до минулого. Цікаво, що попечителем лікарняної ради в 1913 році був катеринославський купець православного віросповідання, член міської управи Петро Пилипович Волков (іноді виконував обов’язки міського голови), а піклувальниками єврейської лікарні — впливові в місті люди, зокрема С.І. Добкін, Й.Є. Кофман і В.М. Гер. Старшим лікарем працював Григорій Сергійович Пудер. П’ять ординаторів завідували п’ятьма відділеннями. Цікаво, що очним відділенням керував А.Л. Фельдман.

Особливі стосунки склалися у Самуїла Лазарьовича Фельдмана з одним з опікунів єврейської лікарні Йосипом Євсейовичем Кофманом, у будинку якого на Троїцькій, 3-Б, доктор винаймав велику за розміром квартиру на другому поверсі. Оскільки Кофман відіграв важливу роль у біографії Фельдмана, надамо інформацію й про нього.

З бідняка — у мільйонери й назад…

Цей триповерховий будинок з цокольним нижнім поверхом добре пам’ятає дворян (приходили сюди у справах закладених маєтків), брязкіт махновських тачанок, які пригальмовували біля будинку, і кроки одного з перших катеринославських багатіїв — банкіра мільйонера Йосипа Євсейовича Кофмана. Тут на третьому поверсі він і жив. Під ним була квартира доктора С. Фельдмана.

Будинок — типовий зразок катеринославського «цегляного стилю». Знаходиться він по вулиці Старокозачій (колишній Комсомольській), хоч адреса у нього: Троїцька, 3-Б. Місцевий банкір Й.Є. Кофман збудував його в 1895 р. як свій черговий прибутковий будинок. Проєкт здійснив місцевий архітектор Леонід Бродницький (перед смертю в 1907 р. працював єпархіальним архітектором і, за деякими даними, до смерті жив у тій же квартирі, яку пізніше наймав Самуїл Лазарьович Фельдман) [3].

Власник будинку Кофман належав до найбагатших людей у місті. Він входив до керівництва Катеринославського громадського зібрання — обирався одним із його старшин. Його ім’я зустрічаємо й у числі піклувальників єврейської лікарні. Банкірська контора Кофмана знаходилася на Катерининському проспекті (нині — проспект Дмитра Яворницького) у власному будинку. А по всьому місту він володів кількома будинками: на вулицях Первозванівській і Широкій, ще на Успенській площі.

Його згадувала у своїх спогадах вдова класика єврейської літератури Естер Маркіш (уроджена Лазебникова): «Бабуся Оля працювала разом з дідом Марком — керуючим будинками і складами катеринославського багатія, банкіра Кофмана. У квартирі одного з його будинків вони і жили. Там я народилася 6 лютого 1912 року». Її дід, Марк Аронович, був артільником банкірського дому «Кофман і сини».

Кофмана нерідко звинувачували в махінаціях, але його банкірський дім процвітав, отримуючи оборотні капітали від довгострокових кредитів під заставу нерухомості. Його багатства в 1910 роки оцінювалися в мільйон карбованців. Однак займався банкір і благодійністю. Щоліта Товариство піклування про дітей євреїв організовувало так звану «літню колонію». У 1911 році вона була на безкоштовно наданій дачі Ф.І. і Й.Є. Кофманів.

Верхній, третій поверх будинку на Троїцькій, 3-Б, облюбував сам банкір з родиною. На цокольному до революції знаходилося Катеринославське відділення державного дворянського земельного та селянського поземельного банку. На другому поверсі в просторій квартирі жив архітектор Леонід Альбертович Бродницький (1864–1907), який спроєктував цей будинок. Він прожив коротке, 43-річне, але гідне життя, був і міським архітектором, і єпархіальним. Серед багатьох об’єктів його авторства — будинок професора Д.І. Яворницького на Двірцевій площі. Після Бродницького в тій квартирі жив лікар внутрішніх хвороб Г.-Л.Ш. Берлін. З 1913 року мешкав лікар Самуїл Лазарьович Фельдман, котрий завідував хірургічним відділенням єврейської лікарні [3].

Коли під час громадянської війни Кофмани їхали в еміграцію, вони залишили у доктора Фельдмана на зберігання меблі, гарну кришталеву люстру тощо. Потім виявилося, що глава банкірського дому на виїзд не наважився (шкода було залишати багатства?). Якось доктор Фельдман зустрів учорашнього мільйонера в місті — жалюгідного, хворого, постарілого. У пролетарському суспільстві він одночасно позбувся всього. Із співчуття Фельдман влаштував старого до колишньої єврейської лікарні і став лікувати та підгодовувати його. Разом з Кофманом набиралася здоров’я і проста робоча публіка, яка не приховувала свого презирства до вчорашнього буржуя й не шкодувала для нього образливих епітетів.

Лікарня колись належала цій людині, функціонувала на її кошти, чим їй зобов’язана. Тому прошу вас поводитися гідно, говорив їм Самуїл Фельдман. Ці слова були бальзамом на душу згасаючого Кофмана.

Під час громадянської війни лікарю, який ніколи не забував даної в юнацтві клятви Гіппократа, довелося лікувати й одного з верхівки махновців. Ось як про цей випадок згадує Інна Тулупова, онука Самуїла Фельдмана: «Коли батько Нестор Махно вкотре завоював місто, один з його поплічників був поранений і терміново потребував хірургічної допомоги. Хтось і порадив досвідченого лікаря Фельдмана. До його будинку під’їхала бувала тачанка. Махновці почали розпитувати сусідів, де живе доктор. Коли той став збиратися на виклик, домашні вже з ним прощалися, бо від махновців можна було очікувати чого завгодно. Так що навертались і сльози. Коли ж лікар Фельдман надав пораненому невідкладну допомогу, махновці знову привезли його додому. Роки були голодні, тож гонораром для доктора і його сім’ї стали харчі. А головне — дід повернувся живий і неушкоджений!»

У 1914 р. С.Л. Фельдман працював також контрольним лікарем лікарняної каси при Олександрівському Південноросійському заводі Брянського товариства (багато хто пам’ятає цей завод як завод ім. Петровського), згідно з його послужним списком 1928 року (архів онуки). А ще в 1919 р. він працював лікарем загальноміської лікарняної каси в Катеринославі. У червні 1919 р. став лікарем у Бюро лікарської експертизи Катеринославської загальноміської лікарняної каси.

Під час громадянської війни та після неї

Під час громадянської війни С. Фельдман служив лікарем у Червоній армії. З лютого по червень 1918 року — старший ординатор 219 евакогоспіталю. У 1919 — старший ординатор 6 військового хірургічного шпиталю. З 31 січня 1920 по 6 липня 1921 року — головний лікар 5 хірургічного госпіталю (він же 427 польовий запасний госпіталь). Після повернення з громадянської війни 23 серпня 1921 року лікаря Фельдмана направили до Катеринославського губздороввідділу.

У медичному інституті

Серпнем 1921 р. датується і його прихід до Катеринославського (згодом Дніпропетровського) медичного інституту, де Фельдман працюватиме майже тридцять років, до грудня 1949 р. З 1921 по 1932 роки він був старшим асистентом кафедри факультетської хірургії медінституту. У серпні 1931 р. обирається доцентом і читає курс військово-польової хірургії. За дорученням ради професорів близько півтора року різночасно завідував кафедрою факультетської хірургії. 29 листопада 1939 року Самуїл (Шама) Лазарьович Фельдман офіційно затверджений Вищою атестаційною комісією в науковому званні доцента кафедри хірургії, йому присуджено науковий ступінь кандидата медичних наук.

Кінець 1930 років відзначений політичними репресіями в Країні Рад. Страчено двох його зятів: одного — родом з Латвії, другого — з Литви. Не дивно, що, маючи родичами «ворогів народу», Самуїл Лазарьович, за його власним визнанням (цитуємо рукописний curriculum vitae від 10 січня 1950 року з архіву онучки), «курс військово-польової хірургії читав лише до 1938/1939 академічного року, потім читання цього курсу було доручено професору». Фельдман переживав принизливе пониження по службі. У його автобіографії відчувається ця незаслужена образа: «За отсутствием свободных доцентских мест в ДМИ, на одно из которых, по распоряжению Наркомздрава Украины, я подлежал переводу, я вынужден был занять место ассистента кафедры детской хирургии, причем ДМИ, как и Наркомздрав, возбудили ходатайство перед КВШ (Комитет высшей школы? — Авт.) об учреждении при кафедре детской хирургии доцентуры и предоставления этого места мне. КВШ за отсутствием штатов отказал в этом ходатайстве Наркомздраву» [5].

Кафедра хірургії дитячого віку Дніпропетровського медичного інституту була заснована в 1939 році на базі дитячої міської лікарні. Першим завідуючим кафедрою був професор А.Б. Френкель. Крім професора, на кафедрі працювали асистенти С.Л. Фельдман і А.В. Синяєв, клінічний ординатор О.С. Шишканова. Перед війною С.Л. Фельдман продовжував працювати в колишній 2-й єврейській лікарні [6].

Учасник чотирьох воєн

З початком війни влітку 1941 р. доктор Фельдман прийшов до військкомату та оголосив, що йде добровільно служити в Червоній армії. Йому сказали: оскільки вік у нього поважний, служити йому не можна. «Я — лікар, військово-польовий хірург, — заявив він. — Ніяких «ні» бути не може!» Так він опинився у фронтовому евакогоспіталі.

Пізніше сам він про це напише в автобіографії так: «В августе 1941 г., имея 67 лет от роду и 10-летний опыт военно-полевого хирурга, как участник 3-х войн: русско-японской, 1-й империалистической и гражданской, я не эвакуировался с ДМИ в тыл, а вступил добровольцем в ряды действующей Красной Армии и отправился на фронт ведущим хирургом фронтового офицерского эвакогоспиталя (слово «офицерского» чиїмось обережним олівцем викреслено. — Авт.) № 1812, консультантом-хирургом которого я был приглашен 25 июня 1941 г.».

З цим госпіталем лікар пробув на Південному, Калінінському і 1 Прибалтійському фронтах до кінця війни близько чотирьох з половиною років! 6 березня 1943 р. воєнлікар 2 рангу старший хірург евакогоспіталю С.Л. Фельдман нагороджений командуванням Калінінського фронту орденом Червоної Зірки, у лютому 1945 р. командуванням 1 Прибалтійського фронту — орденом Вітчизняної війни 2 ступеня. Тоді ж розпочато клопотання про присвоєння йому почесного звання заслуженого лікаря РРФСР. З евакогоспіталем він об’їздив чимало доріг, повернув до лав армії значну кількість солдатів і офіцерів. День Перемоги застав його в місті Двінську.

У Фельдмана від першої дружини Софії Йосипівни народилося четверо дітей — син і троє дочок. «Усі діти можуть йти в різні вузи, — оголосив якось батько, — а старша дочка, Міра, піде моїми слідами». Сперечатися з ним було марно. Так Міра Самуїлівна Фельдман стала педіатром (вона обрала саме цю спеціальність, тому що дуже любила дітей).

Його друга дружина, Софія Германівна (1898–1985), уродженка Риги, закінчила медичний факультет Новоросійського університету. Здобула освіту лікаря-стоматолога. Теж пройшла фронтовими шляхами, здобула чин майора медичної служби, отримала фронтові нагороди. Спочатку подружжя потрапило в різні госпіталі, але потім їм вдалося з’єднатися.

Повоєнний час

Закінчилася війна. 30 жовтня 1945 року доктор Фельдман демобілізувався й повернувся до Дніпропетровська. Відразу 1 листопада того ж року він приступив до своєї науково-педагогічної роботи в Дніпропетровському медінституті.

Після реевакуації інституту в Дніпропетровськ з січня 1946 року кафедру хірургії дитячого віку з дитячою ортопедією та травматологією очолив професор Н.І. Грабер, який до війни очолював кафедру госпітальної хірургії Дніпропетровського інституту удосконалення лікарів. Крім Фельдмана, асистентом на той період працювала В.Б. Ізвекова. Клінічною базою кафедри були 50 ліжок. Хворим дітям невідкладна допомога надавалася цілодобово. Хворі надходили не тільки з міста, а й з районів області. Амбулаторна допомога здійснювалася в невеликому хірургічному кабінеті при клініці. Співробітники кафедри займалися розробкою питань дитячої травматології, гострого гематогенного остеомієліту, невідкладних захворювань черевної порожнини. Колективом кафедри на той час було опубліковано 12 наукових праць, присвячених даній тематиці [6]. За всю професійну діяльність С.Л. Фельдман написав 23 наукові праці.

У відділі кадрів Дніпропетровської медичної академії зберігається особиста справа 5/1 Самуїла Лазарьовича Фельдмана (архівний № 3201, опис № 1 Л на 50 аркушах), початок — 1 листопада 1945 року, кінець — 5 січня 1950 року. У ній представлені: заява директору ДМІ про зарахування на роботу від 02.11.1945 р., особистий листок з обліку кадрів, копії дипломів, звітна карточка наукового співробітника, документі про проходження служби в Червоній армії під час Великої Вітчизняної війни, виписка з протоколів № 38/89 від 29.11.1938 р.

Учорашні пацієнти, оперовані хірургом Фельдманом на війні, не забували свого цілителя й писали йому вдячні листи. Ось уривок з листа тієї післявоєнної пори: «Благодарю сердечно за вашу работу. Операция избавила от изнуряющей болезни. Чувствую хорошо, поправился. Вы вернули мне здоровье и работоспособность. Спасибо! С уважением гвардии майор М. Лебедев». У свій приїзд до Дніпропетровська він запрошував родину Фельдманів на урочисте святкування Дня Перемоги.

Другий відгук: «…я думал, что лишусь руки. Но сомнения мои рассеялись после первой операции, проведенной лично вами. Я убедился, что рука останется. Действительно на практике проявляете трогательную заботу о людях. Это не только мое мнение, но и мнение всех раненых, которых вы лечили. Этой заботы обо мне я не забуду до конца жизни. Еще раз большое вам спасибо! Стельмах Адам Константинович».

Якось до лікаря-фронтовика завітала ціла родина з генералом на чолі. Привітавшись з доктором, генерал звелів членам своєї родини стати на коліна перед доктором: «Якби не він, я б не жив!»

На фронті С.Л. Фельдман не тільки повертав бійців до бойових справ, — читаємо в газеті до його 75-річчя, — а й проводив велику наукову роботу, готував медичні кадри. Неодноразово читав повний курс військово-польової хірургії для лікарів і медсестер, організовував наукові конференції. Після війни «Самуил Лазарьович снял погоны подполковника и надел гражданский костюм. Несмотря на свой преклонный возраст, он полон сил и энергии. Его лекции снова слушают студенты Днепропетровского медицинского института, его часто можно видеть в белом халате в детской поликлинике. Семидесятипятилетний Самуил Лазарьович занят интересной научной работой. В его кабинете стопки пленок с рентгеновскими снимками, сделанными в детских поликлиниках Днепропетровска. Недавно участники областного съезда хирургов с интересом прослушали его доклад о лечении острогнойного воспаления костного мозга пенициллином» [4].

У грудні 1949 року атестаційна комісія ДМІ, враховуючи його вік і складну роботу науково-педагогічного персоналу цього вишу (виїзди на село, до колгоспів, районних центрів), запропонувала Самуїлу Лазарьовичу перейти на пенсію. Але і на пенсії лікар продовжував невтомно працювати. Він приймав хворих вдома (в їх квартирі після війни розмістилася пожежна інспекція, але за клопотанням колишніх мешканців квартиру лікарям, які приїхали з фронту, повернули). До війни в помешканні доктора Фельдмана також знаходився кабінет для прийому хворих. Але десь в 1933 році їх стали ущільнювати. Замість однієї просторої докторської квартири зробили чотири комунальні. Так було і на інших двох поверхах: усього утворилася дюжина квартир. Лише після розвалу Союзу все повернулося до колишнього стану речей.

За спогадами Інни Тулупової, дід у побуті був справедливим, вимогливим, любив дотепний гумор, лише зрідка для розслаблення вживав стопочку спирту. Він здобув ще й музичну освіту. Мав гарний слух й чудовий баритон. У центрі кімнати стояв блютнерівський рояль, на якому він залюбки віртуозно виконував музичні п’єси. На сімейних вечірках завжди панувала щира, невимушена, доброзичлива атмосфера. Усі затамовували подих, коли Самуїл Лазарьович сідав за рояль і під свій акомпанемент виконував старовинні романси. На жаль, під час війни цей рояль хтось забрав.

Смерть лікаря була несподіваною і безглуздою — запалення середнього вуха ускладнилося менінгітом. 17 січня 1954 р. у віці 79 років С.Л. Фельдман помер. Причиною смерті став спочатку отит, а потім і менінгіт. Осиротів будинок на Троїцькій. Поховали С. Фельдмана у Дніпропетровську на цвинтарі, що біля нинішньої розвилки. Але могила, схоже, втрачена.

У повоєнний час його дружина Софія Германівна працювала в Дніпропетровському медичному інституті, студентській поліклініці, стоматологічній лікарні. Померла в 1985 році, похована на Запорізькому цвинтарі.

Її брат Рафаїл Германович Базаров — комуніст, співробітник НКВС, під час війни служив під Львовом, потім начальником усієї середньоазіатської погрансмуги.

Нащадки

Як зазначалося, подружжя Фельдманів мало четверо дітей, долі яких склалися по-різному.

Найстарша Міра (1903–1967) закінчила Маріїнську жіночу гімназію в Катеринославі, у 1938 році — Дніпропетровський медичний інститут. Обрала спеціальність «педіатрія», бо дуже любила дітей. Під час окупації Дніпропетровська фашистами родина перебувала в містах Нальчику (Кабардино-Балкарія), Кокпекти (Карагандинська область Казахстана). Повернувшись з евакуації на батьківщину, Міра (чоловіка її репресували) з дочкою Інною мешкала в райцентрі Покровське на Дніпропетровщині, це допомогло вижити під час повоєнного голоду. Міра працювала районним педіатром у Покровському. Родині допомагали головний лікар Лідія Людвигівна Сніжко, лікар-гінеколог Марія Миколаївна Волпянська (її чоловік був юристом). Повернувшись згодом до рідного міста, Міра Самуїлівна працювала в дитячій лікарні імені професора М.Ф. Руднєва в Дніпропетровську.

Мірин чоловік, Генріх Францевич Фрейманіс (1900–1938), був родом з Латвії. Під час громадянської війни входив до команди латиських стрільців, охороняв Леніна та його соратників у Кремлі. Здобув медичну освіту, працював лікарем-терапевтом. З Мірою познайомився в Києві під час проходження курсів підвищення кваліфікації. Завідував Павлоградським райздороввідділом. У 1938 році заарештований (за походження), розстріляний за два тижні до народження дочки Інни. Під час хрущовської відлиги реабілітований.

Живою пам’яттю залишається Інна Генрихівна — онука доктора Фельдмана, дочка Міри і Генріха. Дев’ять класів дівчина закінчила в Покровській середній школі. Її дитяча пам’ять зберегла спогади про навколишні чудові краєвиди, Дібрівський ліс, дуб смерті, де батько Махно страчував своїх ворогів. У 1954 р. дівчина переїхала до обласного центру вчитися в 10-му класі (українська школа № 10). У 1960 році закінчила Дніпропетровський інститут інженерів транспорту, факультет промислово-цивільного будівництва. За призначенням поїхала працювати до Латвії (місто Лієпая).

Там Інна познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Володимиром Павловичем Тулуповим. Юнак вчився в Куйбишевському (нині — Самарському) річковому військовому училищі. Після закінчення навчання молодята поїхали працювати до Куйбишева. У 1963 році родина повернулася до Дніпропетровська. Подружнє життя не склалося, розлучилися. Інна працювала на підприємствах цивільного будівництва, на залізниці. З 1996 року — пенсіонерка, але веде активний спосіб життя. Її син, Едуард Володимирович Тулупов (правнук лікаря Фельдмана), закінчив будівельний інститут, служив в армії. Його дочка Вероніка (праправнучка Самуїла Лазарьовича) продовжила сімейну династію, стала сімейним лікарем, її чоловік Олег Юдін — капітан медичної служби Ізраїльської армії.

У зв’язку з трагічними обставинами (син потрапив у ДТП) життя родини змінилося. Інна Генрихівна Тулупова прожила багато років на Троїцькій, 3-Б, але років двадцять тому вона з сином оселилася в окремій квартирі в іншому місці. Родина дбайливо зберігає інформацію про своїх предків, про будинок, де колись жив відомий лікар Самуїл Фельдман.

Емма, друга дочка Фельдманів, закінчила Катеринославський університет, філологічне відділення. Її чоловік був родом з Литви, вчений-професор. Під час репресій був заарештований, розстріляний у 1941 р. Реабілітований за радянських часів.

Євгенія, третя дочка Фельдманів, закінчила Московський енергетичний інститут. Її чоловік Андрій Петрович Раєвський (нащадок відомого дворянського роду Раєвських) працював у Москві. Після війни був режисером Гомельського театру. Шлюб, однак, виявився нетривалим. Його сестра Катерина Петрівна Раєвська, мешканка Кіровоградщини, здобула науковий ступінь доктора наук, стала професором. Катерина вийшла заміж за Юрія Самаріна — професора Кіровоградського педагогічного інституту. Його батько, Олександр Дмитрович Самарін, був до революції московським губернським предводителем дворянства, обер-прокурором Святійшого синоду, членом Державної ради. Матір Юрія, Віру Савівну (уроджену Мамонтову), зобразив відомий художник Валентин Сєров на своїх полотнах «Девочка с персиком» та «Девушка у пруда» [7]. Після смерті чоловіка і сина Катерина Петрівна переїхала до Москви. З нею неодноразово зустрічалася Інна Тулупова (онука Самуїла Фельдмана) у своєї тітки Євгенії.

До речі, в Олександрівському районі Кіровоградської області в селі Розумовка збереглася усипальниця Раєвських — Хрестовоздвиженська церква. Це село було вотчиною Раєвських, до яких мають відношення герой Вітчизняної війни 1812 року Микола Раєвський, його дочка Марія — дружина декабриста Волконського та багато інших знакових постатей.

Родич Катерини і Андрія, Петро Андрійович Раєвський, під час репресій був розстріляний. Його син Петро Петрович виховувався у дитячому будинку, став лікарем, значну частину своїх коштів віддавав бідним, знедоленим людям. У родині зберігається розповідь, як Петра Петровича запросили родичі (двоюрідний брат професор-фармаколог і його дружина Маргарита, за фахом лікар) погостювати до Франції (у Париж). Там його гарно вбрали, водили по музеях, пропонували залишилися. Але чоловік, поживши у французькій столиці, далі жити там відмовився: одягнув свої старі речі і повернувся на батьківщину, де залишилося його родове коріння і звичне життя.

З Раєвськими пов’язаний й інший куточок Катеринославщини — Дніпропетровщини — село Василівка Новомосковського району, що на правому березі річки Самари. Там колись був родовий маєток графів Ностіців. Григорій Іванович Ностіц був царським генералом при Миколі І. Його син Іван одружився з Олександрою Олександрівною Раєвською (правнучкою М.В. Ломоносова, онукою відомого героя війни 1812 року Миколи Раєвського). На жаль, Сашенька померла від сухот, коли їх синочку Григорію було лише півтора роки. Чоловік спочатку поховав її в Німеччині, а потім перевіз до Василівки на Самарі, де були поховані всі члени родини графів Ностіців. У 1930 роках над їх могилами позбиткувалися, а в 1960 роках закатали в асфальт і зробили сільський тік…

Чоловік Олександри Раєвської Іван Григорович Ностіц (1824–1905), який теж був генералом, став відомим фотографом, знімав царську родину й у шлюб більше не вступав. Їх син Григорій Іванович Ностіц (1862–1926) за родинною традицією став генералом, був російським військовим агентом (аташе) у Берліні й Парижі, вважався одним із талановитих тогочасних розвідників. Він одночасно писав вірші й видав 1907 року навіть поетичну збірку, під час Першої світової війни був начальником штабу Гвардійського корпусу. А ось його дружину-американку, навпаки, підозрювали в шпигунстві на користь Німеччини, що позначилося на кар’єрі чоловіка. Син Сашеньки Раєвської скінчив своє життя в еміграції, похований на французькому курорті Біарриці. На ньому згасла російська гілка роду Ностіців [8].

Повернемося до Фельдманів. Наймолодший син Єлизар здобув вищу освіту в Дніпропетровському гірничому інституті. Брав участь у Другій світовій війні. Працював на Далекому Сході, потім у Москві в міністерстві вугільної промисловості. Його син у сімнадцятирічному віці трагічно загинув (впав, катаючись на ковзанах, травма виявилася несумісною з життям). А саме він мав стати продовжувачем роду.

Таким чином, розгалужений рід Фельдманів дав багато яскравих постатей, зокрема, причетних до медичної галузі. Самуїл Лазарьович Фельдман виявився яскравою особистістю — професіональний військовий лікар-хірург, талановитий вчений, хороший організатор, кваліфікований викладач, прекрасний музикант, громадський діяч. Пам’ять лікаря Самуїла Фельдмана вимагає достойного увічнення, зокрема відкриття меморіальної дошки на будинку, де він багато років мешкав.

Автори статті висловлюють подяку Інні Тулуповій за надані відомості, документи, світлини про свій родовід, а також краєзнавцю, фотографу і колекціонеру Павлу Маменку — за допомогу в обробці фотоматеріалів і надані світлини будинку Кофмана.

Список наукових праць доцента С.Л. Фельдмана

1. Судьба жира, введеного в кровь теплокровным животным. Труды Одесского университета. Одесса, 1896.

2. Случай истинной мешотчатой кисты поджелудочной железы. Труды врачей Киевской еврейской больницы за 1902 и 1903 гг. Киев.

3. Два случая туберкулеза грудной железы. Труды врачей Киевской еврейской больницы за 1902 и 1903 гг. Киев.

4. Два случая болезни Гиршпрунга. Труды врачей Камышинского земства за 1907–1908 годы. Саратов.

5. К вопросу о пластическом закрытии костных дефектов при носолобных и поясничных грыжах у детей. Труды врачей Камышинского земства за 1907–1908 годы. Саратов.

6. О состоянии земской медицины в Камышинском уезде Саратовской губернии за 1907–1910 гг. и мерах по поднятию ее. Саратовская санитарная хроника. Саратов, 1911. 120 с.

7. К вопросу о воспалительных опухолях слепой кишки. Весник хирургии и пограничных областей. 1927. Кн. 31.

8. К вопросу об аппендиците и пилороспазме. Екатеринославский медицинский журнал. 1927. С. 217-231.

9. Отдаленные результаты операций при хроническом аппендиците. Весник хирургии и пограничных областей. 1930. Кн. 61-63.

10. Ближайшие и отдаленные результаты лечения гипертрофии предстательной железы цистопексией. Казанский медицинский журнал. 1931.

11. Общественная борьба со злокачественными новообразованиями. Материалы Днепропетровского научного медицинского общества. 1933.

12. Илеус и беременность. Новый хирургический архив. 1937. Т. 38. Кн. 1–2.

13. К диагностике и лечению эхинококка печени. Вестник хирургии им. Грекова. 1940.

14. Случай болезни Гоше. Отдаленные результаты спленэктомии. Хирургия. 1941. № 5.

15. Лечение инфицированных огнестрельных ранений длинных трубчатых костей и крупных суставов по материалам эвакогоспиталя № 1812. ФЭП 165. 1942.

16. Клиника и лечение огнестрельных остеомиелитов длинных трубчатых костей. МЭП 71. 1944.

17. Лечение инфицированных огнестрельных ранений бедра. Материалы фронтовой конференции. 1945.

18. Лечение огнестрельных остеомиелитов длинных трубчатых костей на этапе фронтового эвакогоспиталя. МЭП 71. 1945.

19. К вопросу о происхождении так называемых контурных или опоясывающих ранений грудной клетки (соавтор Харченко). МЭП 71. 1945.

20. Клиника и лечение огнестрельных остеомиелитов длинных трубчатых костей. Сборник Днепропетровского научного медицинства общества. 1946.

21. Клиника и терапия гематогенного остеомиелита. Материалы Днепропетровского областного съезда хирургов и гинекологов. 1947.

22. К вопросу о пенициллинотерапии при гематогенном остеомиелите у детей. Материалы конференции ДМИ. 1947.

23. Клиника гематогенного остеомиелита длинных трубчатых костей в связи с возрастными особенностями кровоснабжения костей. Сборник ДМИ. 1947.

Конфлікт інтересів. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів та власної фінансової зацікавленості при підготовці даної статті.


Bibliography

1. Списки студентов и посторонних слушателей Императорского Новороссийского университета в весеннем полугодии 1894–95 учебного года. По физико-математическому факультету. Отделение естественных наук. Одесса, 1895. С. 16-17.

2. Обзор состояния земской медицины в Камышинском уезде в период 1908–1911 гг. / [Соч.] врачей делегатов: С.Л. Фельдмана и П.П. Сементовского. Саратов: тип. Губ. земства, 1913. 126 с.

3. Чабан Николай. Дом миллионера. Газета «Зоря», м. Дніпро, 3 квітня 2019 року. С. 7.

4. Газета «Днепровская правда», квітень 1949 року. С. 3.

5. Фельдман Самуїл. Автобіографія (рукопис). Дніпропетровськ, 1950, 10 січня. С. 1-2.

6. 50 лет Днепропетровского медицинского института. Под ред. проф. И.И. Крыжановской. Киев: Здоров’я. 1967. С. 202-206.

7. Митрофанова Е.Н. Вера Саввишна Мамонтова. Девочка с персиками. Отчизна. 2002. № 1. С. 31-33.

8. Чабан Николай. Волшебная подкова Присамарья: автопутешествие по Днепропетровщине: Евецко-Николаевка — Ивано-Михайловка — Андреевка — Всесвятское — Васильевка — Попасная. День (укр). 2010. № 114/115(2.07). С. 9.


Back to issue