"Тrauma" Том 20, №6, 2019

Актуальність. Ушкодження ліктьового нерва при травмах верхньої кінцівки посідають перше місце у структурі ушкоджень нервів і, за даними вітчизняних авторів, становлять 39,5 % від загальної кількості травмованих нервів, а в 52,8 % випадків ліктьовий нерв травмується з сусідніми анатомічними структурами. Мета роботи: на основі аналізу клініко-електроміографічних даних вивчити структуру післятравматичних ушкоджень ліктьового нерва на рівні ліктьового суглоба та визначити тактику лікування пацієнтів з даною патологією. Матеріали та методи. Клініко-електроміографічне обстеження проведено 55 хворим з наслідками травм в ділянці ліктьового суглоба та клінічними ознаками невропатії ліктьового нерва різного ступеня вираженості. Терміни після травми широко коливалися — від 1 місяця до 13 років, більшість хворих (35 (64 %)) обстежені до 12 місяців після травми. Серед хворих переважали чоловіки — 32 (58 %). Середній вік становив 42,1 ± 16,5 року. Результати. Серед обстежених хворих переважали пацієнти з тяжким ступенем ураження ліктьового нерва та значним сенсорно-моторним дефіцитом. Було встановлено пряму залежність між клінічним та електроміографічним ступенем тяжкості ушкодження нерва (r = 0,84; p < 0,05), тобто зі збільшенням тяжкості сенсорно-моторного дефіциту збільшувалася вираженість електроміографічних змін. Також на основі аналізу клініко-електроміографічних даних було вивчено структуру післятравматичних ушкоджень ліктьового нерва на рівні ліктьового суглоба та визначено тактику лікування пацієнтів з даною патологією. Висновки. При більш легких ступенях ураження (1-ша — 3-тя стадія за ЕМГ-класифікацією) пацієнтам рекомендується інтенсивне відновне та реабілітаційне лікування та клініко-інструментальний моніторинг. При тяжкому ступені ушкодження ліктьового нерва (сенсорно-моторний дефіцит, 4–5-та стадія за ЕМГ-класифікацією) єдиним ефективним способом відновлення функції ліктьового нерва є оперативне втручання.

Актуальность. Повреждения локтевого нерва при травмах верхней конечности занимают первое место в структуре повреждений нервов и, по данным отечественных авторов, составляют 39,5 % от общего количества травмированных нервов, а в 52,8 % случаев локтевой нерв травмируется с соседними анатомическими структурами. Цель работы: на основе анализа клинико-электромиографических данных изучить структуру посттравматических повреждений локтевого нерва на уровне локтевого сустава и определить тактику лечения пациентов с данной патологией. Материалы и методы. Клинико-электромиографическое обследование проведено 55 больным с последствиями травм в области локтевого сустава и клиническими признаками невропатии локтевого нерва различной степени выраженности. Сроки после травмы широко колебались — от 1 месяца до 13 лет, большинство больных (35 (64 %)) обследованы до 12 месяцев после травмы. Среди больных преобладали мужчины — 32 (58 %). Средний возраст составлял 42,1 ± 16,5 года. Результаты. Среди обследованных преобладали пациенты с тяжелой степенью повреждения локтевого нерва и значительным сенсорно-моторным дефицитом. Установлена прямая зависимость между клинической и электромиографической степенью тяжести повреждения нерва (r = 0,84; p < 0,05), то есть с увеличением тяжести сенсорно-моторного дефицита увеличивалась выраженность электромиографических изменений. Также на основе анализа клинико-электромиографических данных изучена структура посттравматических повреждений локтевого нерва на уровне локтевого сустава и определена тактика лечения пациентов с данной патологией. Выводы. При более легких степенях поражения локтевого нерва (1–3-я стадия по ЭМГ-классификации) пациентам рекомендуется интенсивное восстановительное и реабилитационное лечение и клинико-инструментальный мониторинг. При тяжелой степени повреждения локтевого нерва (сенсорно-моторный дефицит, 4–5-я стадия по ЭМГ-классификации) единственным эффективным способом восстановления функции локтевого нерва является оперативное вмешательство.

Background. Damage to the elbow nerve ranks first in the structure of nerve injuries of the upper limb (39.5 % according to literature). In 52.8 % of cases, the ulnar nerve is injured with adjacent anatomical structures. Objective: to study the structure of post-traumatic injuries of the ulnar nerve at the level of the elbow joint on the basis of the analysis of clinical and electromyographic (EMG) data and to determine treatment approaches in patients with this pathology. Materials and methods. Clinical and electromyographic examination was performed in 55 patients with sequelae of elbow joint injuries and with clinical signs of the ulnar nerve neuropathy. The terms after the trauma varied widely — from 1 month to 13 years, the majority of patients 35 (64 %) were examined within 12 months after the trauma. Among the patients, men predominated — 32 (58 %) cases. The average age was 42.1 ± ± 16.5 years. Results. The majority of observed patients had a severe degree of nerve injury and significant sensory motor deficit. A direct correlation was established between the clinical and electromyographic severity of nerve injury (r = 0.84; p < 0.05), i.e., with increasing severity of sensory motor deficit, the severity of electromyographic changes increased. Also, on the basis of the analysis of clinical and electromyographic data, the structure of post-traumatic injuries of the ulnar nerve at the level of the elbow joint was studied, and treatment approaches in patients with this pathology were determined. Conclusions. In cases of mild-moderate nerve injury (stage 1–3 according to the EMG classification), patients undergo intensive conservative and rehabilitation treatment with clinical and instrumental monitoring. In severe degree of damage to the ulnar nerve (sensory motor deficit, stage 4–5 according to the EMG classification), the only effective way to restore the function of the ulnar nerve is surgery.

ушкодження ліктьового нерва; травма ліктьового суглоба; електроміографія

повреждение локтевого нерва; травма локтевого сустава; электромиография

ulnar nerve injury; elbow joint injury; electromyo-graphy