Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

Мобильная версия

Регистрация Забыли пароль?


UkrainePediatricGlobal
UkrainePediatricGlobal

Журнал «Здоровье ребенка» Том 15, №1, 2020

Вернуться к номеру

Порушення моторної функції верхнього відділу травного каналу у дітей з вегетативною дисфункцією

Порушення моторної функції верхнього відділу травного каналу у дітей з вегетативною дисфункцією

Авторы: Каруліна Ю.В.
Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця, м. Київ, Україна

Рубрики: Педиатрия/Неонатология

Разделы: Клинические исследования

Версия для печати


Резюме

Нами було проведено комплексне клінічне, лабораторне та інструментальне обстеження 109 дітей віком 6–16 років з вегетативною дисфункцією і скаргами з боку органів травлення. Було вивчено симптоматику захворювань з урахуванням скарг та анамнестичних даних, результатів об’єктивного обстеження, загального клінічного дослідження крові та сечі, біохімічного дослідження крові, дослідження калу на яйця гельмінтів, даних електрокардіографії, консультацій лікарів-спеціалістів, ультразвукового дослідження органів черевної порожнини. Стан слизової оболонки шлунка і дванадцятипалої кишки та наявність моторно-евакуаторних порушень у вигляді рефлюксу оцінювалися за даними фіброезофагогастродуоденоскопії. Визначення евакуаторної функції шлунка проводилося під час ультразвукового обстеження методом наповнення. Усім дітям було проведено вивчення вегетативної регуляції серцевого ритму методом кардіоритмографії. Було проведено діагностику рівнів ситуативної (реактивної) та особистісної тривожності з використанням тесту Спілбергера. Виявлено групу дітей із синдромом вегетативної дисфункції і моторними порушеннями верхнього відділу травного каналу (ВВТК). Вивчено клінічні прояви, фактори ризику виникнення, типи порушень моторної функції ВВТК при синдромі вегетативної дисфункції у дітей, визначено зв’язок цих порушень з H.pylori. Всі обстежені діти були розподілені на 2 групи. Основна група — 87 дітей із синдромом вегетативної дисфункції і порушеннями моторної функції ВВТК та група порівняння — 22 дитини із синдромом вегетативної дисфункції без порушень моторної функції ВВТК. З метою проведення лікування дітей основної групи було розподілено на групи залежно від типу порушень моторної функції ВВТК: І група пацієнтів — із прискоренням моторної функції ВВТК та ІІ група пацієнтів — з уповільненням цієї функції. Курс лікування пацієнтів обох груп тривав 30 днів. Була доведена ефективність лікування синдрому вегетативних дисфункцій з урахуванням типу моторних розладів ВВТК.

Нами проведено комплексное клиническое, лабораторное и инструментальное обследование 109 детей в возрасте 6–16 лет с вегетативной дисфункцией и жалобами со стороны органов пищеварения. Изучена симптоматика заболеваний с учетом жалоб и анамнестических данных, результатов объективного обследования, общеклинического исследования крови и мочи, биохимического исследования крови, исследования кала на яйца гельминтов, данных электрокардиографии, консультаций врачей-специалистов, ультразвукового исследования органов брюшной полости. Состояние слизистой оболочки желудка и двенадцатиперстной кишки и наличие моторно-эвакуаторных нарушений в виде рефлюкса оценивалось по данным фиброэзофагогастродуоденоскопии. Исследование эвакуаторной функции желудка проводилось с помощью ультразвукового обследования методом наполнения. Всем детям проведено изучение вегетативной регуляции сердечного ритма методом кардиоритмографии. Также проведена диагностика уровней ситуативной (реактивной) и личностной тревожности с использованием теста Спилбергера. Выявлена группа детей с синдромом вегетативной дисфункции и моторными нарушениями верхнего отдела пищеварительного тракта (ВОПТ). Изучены клинические проявления, факторы риска возникновения, типы нарушений моторной функции ВОПТ при синдроме вегетативной дисфункции у детей, определена связь этих нарушений с H.pylori. Все обследованные дети были распределены на 2 группы. Основная группа — 87 детей с синдромом вегетативной дисфункции и нарушениями моторной функции ВОПТ и группа сравнения — 22 ребенка с синдромом вегетативной дисфункции без нарушений моторной функции ВОПТ. С целью проведения лечения дети основной группы были распределены на группы в зависимости от типа нарушений моторной функции ВОПТ: I группа пациентов — с ускорением моторной функции ВОПТ и II группа пациентов — с замедлением этой функции. Курс лечения пациентов обеих групп длился 30 дней. Была доказана эффективность лечения синдрома вегетативных дисфункций с учетом типа моторных расстройств ВОПТ.

We conducted a comprehensive clinical, laboratory and instrumental examination of 109 children aged 6–16 years with ve­getative dysfunction and digestive complaints. The symptoms of di­seases were studied taking into account complaints and anamnestic data, results of an objective examination, general clinical study of blood and urine, biochemical blood test, study of feces for helminth eggs, electrocardiography data, consultations of medical specialists, and ultrasound examination of the abdominal organs. The state of the mucous membrane of the stomach and duodenum and the pre­sence of motor-evacuation disorders in the form of reflux were evaluated according to fibroesophagogastroduodenoscopy. The study of the evacuation function of the stomach was carried out by means of ultrasound examination using the filling method. All children underwent a study of the vegetative regulation of heart rate using cardiac rhythmography. Diagnosis of the levels of situational (reactive) and personality anxiety was carried out using the Spielberger test. A group of children with vegetative dysfunction syndrome and motor disorders of the upper digestive tract was identified. The clinical manifestations, risk factors for the occurrence, types of disorders of the motor function of the upper digestive tract in the autonomic dysfunction syndrome in children were studied, and the relationship between these disorders and H.pylori was determined. All examined children were divided into 2 groups. The main group consisted of 87 children with vegetative dysfunction syndrome and impaired motor function of the upper digestive tract, and the comparison group — 22 children with autonomic dysfunction syndrome with normal motor function of the upper digestive tract. For the purpose of treatment, children of the main group were divided into groups depending on the type of disorders of the motor function of the upper digestive canal: group I had accelerated motor function of the upper digestive tract and group II of patients had a slowdown of this function. The course of treatment for patients of both groups lasted 30 days. The effectiveness of the treatment for vegetative dysfunction syndrome has been proven, taking into account the type of motor disorders of the upper digestive tract.


Ключевые слова

вегетативна дисфункція; моторна функція; діти

вегетативная дисфункция; моторная функция; дети

vegetative dysfunction; motor function; children

doi: http://dx.doi.org/10.22141/2224-0551.15.1.2020.196752

Вступ

Останнім часом спостерігається збільшення поширеності синдрому вегетативної дисфункції (СВД) серед дітей. Поширеність вегетативних розладів становить від 20 до 56 % від усіх захворювань дитячого віку (Майданник В.Г., 2016). У 33,3 % дітей вегетативні порушення, незважаючи на проведене лікування, зберігаються впродовж багатьох років, а у 17–20 % дітей можуть прогресувати, спричиняючи розвиток тяжких соматичних захворювань.
Порушення моторної функції спостерігається у більше ніж 30 % хворих дітей із патологією органів травлення (Белоусова О.Ю., 2017; Dupont C., Вenhamou P., 2017). Проте невивченим залишається питання щодо встановлення клінічних проявів, факторів ризику виникнення, типу порушень моторної функції верхнього відділу травного каналу (ВВТК) при синдромі вегетативної дисфункції у дітей, не визначений зв’язок цих порушень з H.pylori. В літературі немає даних про ефективність препаратів, що впливають на моторну функцію ВВТК, при синдромі вегетативної дисфункції. 
Мета: вдосконалення лікування синдрому вегетативних дисфункцій шляхом вивчення виду порушень моторної функції ВВТК у дітей та призначення схем терапії залежно від типу моторних розладів.

Матеріали та методи

Нами було проведено комплексне клінічне, лабораторне та інструментальне обстеження 109 дітей віком 6–16 років з вегетативною дисфункцією. Було вивчено симптоматику захворювань з урахуванням скарг та анамнестичних даних, результатів об’єктивного обстеження, загального клінічного дослідження крові та сечі, біохімічного дослідження крові, дослідження калу на яйця гельмінтів, даних електрокардіографії, консультацій лікарів-спеціалістів (ЛОР, невролог, офтальмолог), ультразвукового дослідження органів черевної порожнини. 
Стан слизової оболонки шлунка і дванадцятипалої кишки та наявність моторно-евакуаторних порушень у вигляді рефлюксу оцінювалися за даними езофагогастродуоденоскопії (ЕФГДС), яку проводили за допомогою фіброскопів Richard Wolf 2163 та Оlympus CLE-10 з подальшим дослідженням біоптатів слизової оболонки шлунка та дванадцятипалої кишки.
Визначення евакуаторної функції шлунка проводилося під час ультразвукового обстеження методом наповнення. Усім дітям було проведено вивчення вегетативної регуляції серцевого ритму методом кардіоритмографії за допомогою апарата «КардіоCпектр».

Результати

Всі обстежені діти були розподілені на 2 групи. Основна група — 87 дітей із синдромом вегетативної дисфункції і порушеннями моторної функції ВВТК та група порівняння — 22 дитини із синдромом вегетативної дисфункції без порушень моторної функції ВВТК.
За результатами проведення ультразвукового дослідження шлунка з наповненням у обстежуваних дітей був визначений тип порушень моторної функції ВВТК. У 63,3 % дітей було визначено уповільнення моторної функції, у 16,51 % дітей — прискорення моторної функції та 20,18 % дітей мали нормальну моторну функцію ВВТК (рис. 1).
Больовий абдомінальний синдром був наявний у 81 (93,57 %) дитини. Прояви диспептичного синдрому у вигляді нудоти спостерігались у 81,65 % дітей, відрижка — у 34,86 %: кислим (11,7 %), повітрям (16,26 %), їжею (2,4 %), тухлими яйцями (1,7 %), гірким (2,8 %). Блювання виникало у 6,89 % пацієнтів. Розлади апетиту мали місце у 31,19 % дітей. 
При проведенні аналізу розподілу хворих за тривалістю скарг з боку органів травлення було встановлено, що найчастішою була тривалість скарг від 1 до 3 років у дітей віком від 13 до 16 років (табл. 1, 2). Отримані дані свідчать про найбільший вплив негативних чинників виникнення порушень моторної функції ВВТК у дітей із СВД саме в цей період дитячого віку.
При проведенні ЕФГДС порушення моторної функції ВВТК було визначено у 87 (80 %) дітей із СВД та скаргами на біль у животі та диспептичні симптоми. Такі порушення спостерігались у вигляді дуоденогастрального рефлюксу. При проведенні обстеження на H.рylori методом тесту на випорожнення позитивний H.рylori-статус був визначений у 31,03 % дітей основної групи і у 13,36 % дітей групи порівняння (табл. 3). У більшості дітей H.рylori-статус був негативний, що збігається з даними інших авторів. 
У всіх обстежених дітей із СВД спостерігались скарги на головний біль, пов’язаний із хвилюванням дитини або змінами атмосферного тиску, досить часто діти скаржились на підвищену втомлюваність (79,81 %) та біль у ділянці серця (63,3 %), у деяких дітей були скарги на запаморочення, випадки короткочасної втрати свідомості (табл. 4).
Усім дітям було проведено діагностику рівнів ситуативної (реактивної) та особистісної тривожності з використанням тесту Спілбергера. Нами не було виявлено вірогідної різниці між рівнями тривожності в обстежуваних дітей залежно від віку та статі. Після інтерпретації отриманих даних та розрахунку рівнів тривожності ми отримали такі дані: серед дітей основної групи 59,8 % мали високу особистісну тривожність та 46 % — високу ситуативну тривожність, що значно перевищує рівень тривожності у дітей групи порівняння (36,5 та 22,7 % відповідно) (табл. 5).
Під час проведення аналізу психологічних розладів залежно від типу порушень моторної функції ВВТК було встановлено, що для групи дітей із прискоренням моторної функції (n = 18) було характерно підвищення рівнів ситуативної (реактивної) та особистісної тривожності. При цьому група дітей з уповільненням моторної функції мала порушення пам’яті та уваги і депресивні стани (табл. 6). 
Усім пацієнтам було проведено вивчення вегетативної регуляції серцевого ритму методом кардіоритмографії за допомогою апарату «Кардіоспектр». Для визначення вихідного вегетативного тонусу нами був проведений аналіз таких показників кардіоритмограми: мода (Мо), амплітуда моди, ∆Х, індекс напруження (індекс Баєвського). Аналіз показників кардіоритмограми був проведений за допомогою комп’ютерної програми «Кардіоспектр».
Усі діти були розподілені на 3 групи: І група — 18 пацієнтів із синдромом вегетативної дисфункції та прискоренням моторної функції ВВТК; ІІ група — 69 пацієнтів із синдромом вегетативної дисфункції та уповільненням моторної функції ВВТК; ІІІ група (порівняння) — 22 дитини із синдромом вегетативної дисфункції. 
При обстеженні дітей цих груп були отримані такі дані: в І групі дітей 15 (83,33 %) пацієнтів мали парасимпатикотонію, 2 (11,11 %) — симпатикотонію, в 1 (5,55 %) спостерігались нормотонічні показники кардіоритмограми. В ІІ групі у 63 (91,30 %) пацієнтів було виявлено симпатикотонію, у 5 (7,24 %) — парасимпатикотонію, в 1 (1,44 %) показники кардіоритмограми свідчили про нормотонію. У ІІІ групі (порівняння) 12 (60 %) дітей мали симпатикотонію, а в інших 12 (40 %) дітей була парасимпатикотонія. 
Після порівняльного аналізу статистичних показників кардіоритмограми у пацієнтів І, ІІ та ІІІ груп було отримано такі дані (табл. 7).
Отримані результати показали, що у пацієнтів І групи, які мали синдром вегетативної дисфункції та прискорення моторної функції ВВТК, переважає парасимпатикотонія, про що свідчать більш високі показники моди та ∆Х. 
У пацієнтів ІІ групи із синдромом вегетативної дисфункції та уповільненням моторної функції ВВТК переважає симпатикотонія, про що свідчать більш низькі показники моди та ∆Х у дітей цієї групи. 
При порівнянні показників кардіоритмограми у пацієнтів обох груп з аналогічними показниками здорових дітей, які становили ІІІ групу (порівняння), виявлено їх вірогідні відмінності. 
Так, у ІІ групі пацієнтів спостерігались вірогідно (р < 0,05) вищі значення показників варіаційного розмаху (∆Х) і моди (Мо), що свідчить про послаблення парасимпатичного впливу й активацію симпатичної ланки вегетативної нервової системи на тлі посилення централізації керування ритмом серця порівняно з дітьми ІІІ групи (порівняння). На це також вказують вірогідно вищі значення індексу напруження (р < 0,05). Якщо для ІІ групи дітей за показниками кардіоритмограми характерною була активація симпатичної ланки вегетативної нервової системи, то пацієнтам, які становили І групу, притаманною була тенденція до посиленої ваготонічної активності.

Обговорення

З огляду на це можна зробити висновок, що порушення моторної функції ВВТК на тлі синдрому вегетативної дисфункції характеризується змінами вегетативного гомеостазу у вигляді гіперсимпатикотонії за наявності прискорення цієї функції та парасимпатикотонії — у разі її уповільнення. 
З метою проведення лікування дітей основної групи було розподілено на групи залежно від типу порушень моторної функції верхнього відділу травного каналу: І група пацієнтів — із прискоренням моторної функції ВВТК та ІІ група пацієнтів — з уповільненням цієї функції. Курс лікування пацієнтів обох груп тривав 30 днів. 
Залежно від характеру лікування кожну з груп пацієнтів було поділено на дві групи. Пацієнти групи Іа отримували тільки базисну терапію синдрому вегетативної дисфункції, що включала гліцисед по 1 табл. (0,1 г) 3 рази на добу, нервохеель по 1 табл. 3 рази на добу. Пацієнти групи Ів, окрім зазначеної базисної терапії, отримували прифініуму бромід 30 мг 3 рази на добу.
Пацієнти групи ІІа отримували іншу базисну терапію синдрому вегетативної дисфункції, що включала адаптол по 1 табл. (0,3 г) 3 рази на добу, нервохеель по 1 табл. 3 рази на добу. Пацієнтам групи ІІв, окрім вищенаведеної базисної терапії, було призначено також домперидон по 1 табл. (10 мг) 3 рази на добу впродовж 30 днів (табл. 8). Результати лікування оцінювали відразу після проведеного 30-денного курсу терапії та через 12 місяців після цього.
Нами був оцінений клінічний ефект лікування та його вплив на показники, що характеризують стан вегетативного гомеостазу. Клінічну ефективність лікування оцінювали через 30 днів за ступенем регресії основних симптомів синдрому вегетативної дисфункції (головний біль, підвищена втомлюваність, біль у ділянці серця, емоційна лабільність) та порушень моторної функції верхнього відділу травного каналу (біль у животі, нудота, відрижка, розлади апетиту).
Під час проведення аналізу динаміки симптомів з боку шлунково-кишкового тракту через 30 днів лікування було визначено, що в групі дітей із прискоренням моторної функції ВВТК біль у животі зберігався у 28,57 % дітей групи Ів та у 71,42 % дітей групи Іа. У групі дітей з уповільненням моторної функції ВВТК цей показник становив: 81,48 % дітей групи ІІа на відміну від 18,51 % дітей групи ІІв. Також у дітей груп Ів та ІІв значно зменшились диспептичні симптоми: скарги на відрижку зберігались тільки у 14,28 та 7,40 % дітей, нудота — у 14,28 та 11,11 % дітей, розлади апетиту — у 14,28 та 11,11 % відповідно (табл. 9).
Аналіз динаміки симптомів синдрому вегетативної дисфункції через 30 днів лікування в групі дітей із прискоренням моторної функції ВВТК виявив, що скарги на головний біль зберігалися у 28,57 % дітей групи Ів та 71,42 % дітей групи Іа. У групі дітей з уповільненням моторної функції ВВТК цей показник становив: 7,40 % у дітей групи ІІв на відміну від 44,44 % у дітей групи ІІа. Також у більшості дітей груп Ів та ІІв зникали такі симптоми, як біль у ділянці серця, підвищена втомлюваність та емоційна лабільність (табл. 10). 
Оцінювання віддалених результатів лікування пацієнтів обох груп через 12 місяців показало, що рецидив клінічних проявів синдрому вегетативної дисфункції спостерігався частіше в групах Іа та ІІа (у 30 % пацієнтів) і рідше у пацієнтів груп Ів та ІІв (10 % пацієнтів). Рецидив клінічних проявів порушень моторної функції верхнього відділу травного каналу також визначався частіше в групах Іа та ІІа (30 %) і рідше у пацієнтів груп Ів та ІІв (20 %).

Висновки

1. При синдромі вегетативної дисфункції у дітей порушення моторної функції верхнього відділу травного каналу спостерігаються у 79,81 % дітей (у 51,37 % дівчаток та 48,63 % хлопчиків), що вказує на первинність розладу вегетативної регуляції у виникненні функціональних захворювань верхнього відділу травної системи.
2. При синдромі вегетативної дисфункції H.рylori був виявлений у 31,03 % дітей із порушеннями моторної функції верхнього відділу травного каналу та у 13,63 % дітей без порушень цієї функції, що свідчить про вплив H.рylori на розвиток порушень моторної функції верхнього відділу травного каналу.
3. Рівень ситуативної (реактивної) та особистісної тривожності був вищий при поєднанні синдрому вегетативної дисфункції з порушеннями моторної функції верхнього відділу травного каналу. 88,88 % дітей цієї групи мали високу особистісну тривожність та 83,33 % дітей — високу ситуативну (реактивну) тривожність, що вказує на вищий рівень психологічних розладів у дітей з моторними порушеннями верхнього відділу травного каналу, ніж у дітей із синдромом вегетативної дисфункції.
4. Зміни вегетативного гомеостазу при синдромі вегетативної дисфункції із прискоренням моторної функції верхнього відділу травного каналу характеризуються ваготонією у 83,33 % дітей та симпатикотонією у 91,3 % дітей з уповільненням цієї функції, що свідчить про характерні особливості розладу вегетативної регуляції моторики верхнього відділу травного каналу. 
5. Застосування в комплексному лікуванні синдрому вегетативної дисфункції препаратів, що впливають на моторну функцію верхнього відділу травного каналу, вірогідно підвищує його ефективність (86 % проти 50 % при прискоренні моторної функції та 89 % проти 57 % при її уповільненні).
6. Медикаментозна корекція моторних розладів верхнього відділу травного каналу покращує віддалені результати лікування синдрому вегетативної дисфункції. Рецидивування симптомів вегетативної дисфункції та порушень моторної функції верхнього відділу травного каналу через 12 місяців після проведеного лікування спостерігалось у 30 % дітей, які отримували лише базисну терапію, та у 10 % дітей із прискоренням моторної функції верхнього відділу травного каналу й у 20 % дітей з уповільненням цієї функції, які отримували базисну терапію та корекцію моторних розладів.
Конфлікт інтересів. Автор заявляє про відсутність конфлікту інтересів та власної фінансової зацікавленості при підготовці даної статті.

Список литературы

1. Drossman D.A. Rome IV — Functional GI Disorders: Disorders of Gut-Brain Interaction. Gastroenterol. 2016. Vol. 150. № 6. Р. 1257-1261. Doi: 10.1053/j.gastro.2016.03.035.

2. Drossman D.A. Functional Gastrointestinal Disorders: History, Pathophysiology, Clinical Features, and Rome IV. Gastroenterol. 2016. Vol. 150. № 6. P. 1262-1279. Doi: 10.1053/j.gastro.2016.02.032.

3. Леушина Е.А. Современное представление о моторно-эвакуаторных нарушениях верхнего отдела желудочно-кишечного тракта (обзор литературы) [Электронный ресурс]. Лечащий врач. 2015. № 8. Режим доступа: https://www.lvrach.ru/2015/08/15436275/.

4. Бельмер С.В. Функциональные нарушения органов пищеварения у детей. Принципы диагностики и лечения (в свете Римских критериев IV) [Электронный ресурс]. М.: ГЭОТАР-Медиа, 2018. 160 с. Режим доступа: https://static.my-shop.ru/product/pdf/289/2882911.pdf.

5. Инструментальная диагностика функциональных нарушений желудочно-кишечного тракта в практике педиатра и детского гастроэнтеролога. Педиатрия (прил. к журн. Consilium Medicum). 2018. № 1. С. 79-89. Doi: 10.26442/2413-8460_2018.1.79-89.

6. Несіна І.М. Оцінка якості життя дітей з гастроезофагеальною рефлюксною хворобою. Здоровье ребенка. 2017. № 12. С. 580-584. doi: 10.22141/2224-0551.12.5.2017.109274.

7. Шадрин О.Г. Сучасні підходи до лікування та діагностики гастроезофагеальної рефлюксної хвороби у дітей. Здоров’я України. Гастроентерологія, гепатологія, колопроктологія. 2016. № 3(41). С. 26-27.

8. Till H., Thomson M., Foker J.E., Holcomb G.W., Khan Kh.M. Esophageal and Gastric Disorders in Infancy and Childhood. Berlin: Springer-Verlag, 2017. 1526 p. Doi: 10.1007/978-3-642-11202-7.

9. Hunt R.H., Camilleri М., Crowe S.E. et al. The stomach in health and disease. Gut. 2015. Vol. 64. Р. 1650-1668. Doi: 10.1136/gutjnl-2014-30759514.

10. Куглер Т.Е. Перспективы использования новой методики ультразвукового исследования желудка с питьевой нагрузкой в диагностике функциональной диспепсии [Электронный ресурс]. Новости медицины и фармации. Гастроэнтерология. 2013. № 478. Режим доступа: http://www.mif-ua.com/archive/article/37662.

11. Дорофеев А.Э. Исследование патофизиологических механизмов клинических проявлений функциональной диспепсии при помощи новой методики проведения УЗИ желудка с питьевой нагрузкой. Питання експериментальної та клінічної медицини. 2013. Вип. 17. Т. 2. С. 14-21.

12. Сапожников В.Г. Эхография желудка и двенадцатиперстной кишки у детей [Электронный ресурс]. Вестник новых медицинских технологий. 2012. № 1. Режим доступа: https://cyberleninka.ru/article/v/ehografiya-zheludka-i-dvenadtsatiperstnoy-kishki-u-detey.

13. Акопян А.Н., Бельмер С.В., Выхристюк О.Ф., Ардатская М.Д., Щиголева Н.Е., Калинцева В.А. Гастроэзофагеальный рефлюкс и нарушения моторики желудочно-кишечного тракта [Электронный ресурс]. Доктор.ру. Педиатрия. Гастроэнтерология. 2014. № 11(99). С. 45-49. Режим доступа: http://www.gastroscan.ru/literature/authors/7505.

14. Miwa H., Kusano M., Arisawa T. et al. Evidence-based clinical practice guidelines for functional dyspepsia. J. Gastroenterol. 2015. Vol. 50. P. 125-139. Doi: 10.1007/s00535-014-1022-3.

15. Кирьянчук Н.В. Моторные дисфункции желудка при сочетанных поражениях пищевода и органов гастродуоденальной зоны у детей. Современная педиатрия. 2019. № 1(97). С. 30-33. Doi: 10.15574/SP.2019.97.30.

16. Макарова Е.Г. Функциональные расстройства органов пищеварения у детей: отдаленные последствия и современные возможности предупреждения и коррекции. Педиатрическая фармакология. 2017. № 14(5). С. 392-399. Doi: 10.15690/pf.v14i5.1788.

17. Katz Р.О. Guidelines for the Diagnosis and Management of Gastroesophageal Reflux Disease. Am. J. Gastroenterol. 2013. Vol. 108. Р. 308-328. Doi: 10.1038/ajg.2012.444.

18. Хавкин А.И. Клинико-патогенетические варианты нарушений антродуоденальной моторики у детей и их медикаментозная коррекция [Электронный ресурс]. Российский вестник перинатологии и педиатрии. 2015. № 4. С. 119-124. Режим доступа: https://www.ped-perinatology.ru/jour/ article/view/146?locale_ru_RU.


Вернуться к номеру