Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.









"Тrauma" Том 21, №6, 2020

Back to issue

Role of plantar aponeurosis in the formation of cavus component in recurrent congenital equinocavovarus deformity

Authors: Хмизов С.О., Кикош Г.В., Карпінський М.Ю.
ДУ «Інститут патології хребта та суглобів імені проф. М.І. Ситенка НАМН України», м. Харків, Україна

Categories: Traumatology and orthopedics

Sections: Clinical researches

print version


Summary

Актуальність. Вроджена еквіно-поло-варусна клишоногість (ВЕПВК) є другою за частотою серед усіх уроджених аномалій кістково-м’язової системи в дітей й однією з найпоширеніших причин дитячої інвалідності в Україні. Частота ВЕПВК сягає 1–3 випадки на 1000 новонароджених (35–40 % від усіх деформацій стоп). За даними низки авторів, виконання плантарної фасціотомії дозволяє покращити форму та функцію опори та ходи в пацієнтів. Мета: визначити роль плантарного апоневрозу у формуванні кавусного компонента у випадках рецидиву ВЕПВК у дітей. Матеріали та методи. Проведено математичні дослідження з використанням графоаналітичного методу. Результати. Для зниження висоти зводу стопи при корекції її порожнистої деформації необхідно збільшити довжину апоневрозу на значну величину (до 25 % його початкової довжини). Для виконання такої задачі до апоневрозу необхідно прикласти значну розтягуючу силу, величина якої залежить від величини зниження висоти зводу стопи. Так, для зниження висоти зводу на 10 мм потрібно подовжити апоневроз на 12 мм, для чого до нього потрібно застосувати постійно діючу силу величиною 932 Н. Для зниження висоти зводу стопи на 20 мм величину розтягуючої сили, прикладеної до апоневрозу, необхідно збільшити до 1438 Н, що здійснити практично неможливо. Тому наявність скороченого апоневрозу є значною перешкодою для ефективного усунення порожнистої деформації стопи. Висновки. Корекція порожнистої деформації стопи потребує значного зменшення висоти її повздовжнього склепіння, що призводить до значного подовження апоневрозу — до 25 % від його початкової довжини. Для забезпечення збільшення довжини апоневрозу потрібна наявність постійно діючої розтягуючої сили значної величини, яка перевищує значення 1000 Н. Плантарний апоневроз відіграє безпосередню роль у підтримці поздовжнього склепіння стопи та є однією з причин стійкості кавусної деформації в пацієнтів із рецидивом ВЕПВК, що не піддається консервативному лікуванню. Для усунення кавусної деформації стопи за відсутності ефекту від консервативного лікування необхідне подовження апоневрозу шляхом хірургічного втручання (пересічення). Величину кута повздовжнього склепіння стопи в 110° можна обрати як критерій вибору рішення на користь збереження або відсічення апоневрозу.

Актуальность. Врожденная эквино-поло-варусная косолапость (ВЭПВК) является второй по частоте среди всех врожденных аномалий костно-мышечной системы у детей и одной из самых распространенных причин детской инвалидности в Украине. Частота ВЭПВК достигает 1–3 случая на 1000 новорожденных (35–40 % от всех деформаций стоп). По данным ряда авторов, выполнение плантарной фасциотомии позволяет улучшить форму и функцию опоры и ходьбы у пациентов. Цель: определить роль плантарного апоневроза в формировании кавусного компонента в случаях рецидива ВЭПВК у детей. Материалы и методы. Проведены математические исследования с использованием графоаналитического метода. Результаты. Для снижения высоты свода стопы при коррекции ее полой деформации необходимо увеличить длину апоневроза на значительную величину (до 25 % его начальной длины). Для выполнения такой задачи к апоневрозу необходимо приложить значительную растягивающую силу, величина которой зависит от величины снижения высоты свода стопы. Так, для снижения высоты свода на 10 мм нужно удлинить апоневроз на 12 мм, для чего к нему нужно применить постоянно действующую силу величиной 932 Н. Для снижения высоты свода стопы на 20 мм величину растягивающей силы, приложенной к апоневрозу, необходимо увеличить до 1438 Н, что осуществить практически невозможно. Поэтому наличие сокращенного апоневроза является значительным препятствием для эффективного устранения полой деформации стопы. Выводы. Коррекция полой деформации стопы требует значительного уменьшения высоты ее продольного свода, что приводит к значительному удлинению апоневроза — до 25 % от его первоначальной длины. Для обеспечения увеличения длины апоневроза необходимо наличие постоянно действующей растягивающей силы значительной величины, превышающей значение 1000 Н. Плантарный апоневроз играет непосредственную роль в поддержке продольного свода стопы и является одной из причин устойчивости кавусной деформации у пациентов с рецидивом ВЭПВК, что не поддается консервативному лечению. Для устранения кавусной деформации стопы при отсутствии эффекта от консервативного лечения необходимо удлинение апоневроза путем хирургического вмешательства (пересечения). Величину угла продольного свода стопы в 110° можно выбрать в качестве критерия принятия решения в пользу сохранения или отсечения апоневроза.

Background. Congenital equinocavovarus deformity (CECVD) is the second most frequent among all congenital disorders of the musculoskeletal system in children, and one of the most common causes of childhood disability in Ukraine. The incidence of CECVD reaches 1–3 cases per 1,000 newborns (35–40 % of all foot deformities). According to some authors, plantar fasciotomy can improve the shape and function of support and walking in these patients. The purpose was to determine the role of plantar aponeurosis in the formation of the cavus component in cases of recurrent CECVD in children. Material and methods. Mathematical researches were carried out using the graph-analytical method. Results. To reduce the arch height when correcting pes cavus, it is necessary to increase significantly the length of the aponeurosis (up to 25 % of its initial length). To perform this task, a significant tensile force must be applied to the aponeurosis, the value of which depends on the magnitude of a decrease in the arch height. So, to reduce the arch height by 10 mm, it is necessary to lengthen the aponeurosis by 12 mm, for which a constant force of 932 N must be applied to it. To reduce the arch height by 20 mm, the magnitude of the tensile force applied to the aponeurosis must be increased to 1,438 N, which is almost impossible. Therefore, the presence of a shortened aponeurosis is a significant obstacle for the effective correction of pes cavus. Conclusions. Correction of pes cavus requires a significant decrease in the height of its longitudinal arch, which leads to a significant lengthening of the aponeurosis, up to 25 % of its initial length. To ensure an increase in the length of the aponeurosis, the presence of a significant constant tensile force that exceeds 1000 N is necessary. Plantar aponeurosis plays a direct role in supporting the longitudinal arch of the foot, and is one of the causes for the persistence of pes cavus in patients with recurrent CECVD, which does not respond to conservative treatment. To correct cavus foot, in the failure of conservative treatment, it is necessary to lengthen it by surgical intervention (intersection). The value of the angle of the longitudinal arch of the foot of 110° can be chosen as a criterion for choosing a decision in favor of preserving or resection of the aponeurosis.


Keywords

вроджена еквіно-поло-варусна клишоногість; плантарний апоневроз

врожденная эквино-поло-варусная косолапость; плантарный апоневроз

congenital equinocavovarus deformity; plantar aponeurosis


For the full article you need to subscribe to the magazine.


Bibliography

1.  Ponseti I.V., Smoley E.N. The classic: congenital club foot: the results of treatment (1963). Clin. Orthop. Relat. Res. 2009 May. 467(5). 1133-1145. Epub. 2009, Feb 14.
2.  Pirani S. A reliable and valid method of assessing the amount of deformity in the congenital clubfoot. St. Louis, MO: Pediatric Orthopedic Society of North America, 2004.
3.  Abdelgawad A.A., Lehman W.B., van Bosse H.J., Scher D.M., Sala D.A. Treatment of idiopathic clubfoot using the Ponseti method: minimum 2-year follow-up. J. Pediatr. Orthop. B. 2007 Mar. 16(2). 98-105.
4.  Зацепин Т.С. Врожденная косолапость и ее лечение в детском возрасте. М.: Медицина, 1947. 292.
5.  Штурм В.А. Тенолигаментокапсулотомия при лечении стойких форм врожденной косолапости у детей. Вестник хирургии. 1951. № 2. 49-52.
6.  Simons G.W. Complete subtalar release in club feet. Part II — Comparison with less extensive procedures. Journal of Bone and Joint Surgery. American Volume. 1985. 67(7). 1056-1065.
7.  Thompson G.H., Richardson A.B., Westin G.W. Surgical management of resistant congenital talipes equinovarus deformities. Journal of Bone and Joint Surgery. Amer. Vol. 1982. 64(5). 562-565.
8.  Ponseti I.V., Smoley E.N. Congenital clubfoot: The results of treatment. J. Bone Joint Surg. Am. 1963. 45(2). 261-275.
9.  Kuo K.N., Smith P.A. Correcting residual deformity following clubfoot releases. Clin. Orthop. Relat. Res. 2009. 467. 1326-1333.
10.  Mohammad Hallaj-Moghaddam et al. Ponseti Casting for Severe Club Foot Deformity: Are Clinical Outcomes Promising? Advances in Orthopedics. Vol. 2015. Article ID 821690. 5 p.
11.  Suhodolčan L. et al. Treatment of the idiopathic and complex congenital talipes equinovarus with Ponseti method. Slov. Med. Jour. [Internet]. 19 Oct 2015 [cited 25 Oct 2018]. 84(10).
12.  Bocahut N. et al. Medial to posterior release procedure after failure of functional treatment in clubfoot: a prospective study. J. Child Orthop. 2016 Apr. 10(2). 109-117.
13.  Детская рентгенология: Учебное пособие. Под ред. проф. И.А. Переслегина. М.: Медицина, 1976. 264 с.
14.  Алимханова Р.С., Карпинский М.Ю., Суббота И.А. Графоаналитическое моделирование тягового метода при патологии стоп у детей. Медицина и ... 2003. 1. 61-64.
15.  Вырва О.Е., Горидова Л.Д., Мителева З.М., Карпинский М.Ю. Математическое обоснование функционального положения стопы при артродезе голеностопного сустава. Ортопедия, травматология и протезирование. 1997. 3. 58.
16.  Демчук Р.М., Фіщенко В.О., Карпінська О.Д., Карпінський М.Ю. Навантаження відділів стопи під час ходьби після ушкодження кісточок гомілки. Biomedical and Biosocial Anthropology. 2012. 19. 214-216.
17.  Березовский В.А., Колотилов Н.Н. Биофизические характеристики тканей человека: справочник. К.: Наукова думка, 1990. 224 с.

Back to issue