Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.



СІМЕЙНІ ЛІКАРІ ТА ТЕРАПЕВТИ
день перший
день другий

АКУШЕРИ ГІНЕКОЛОГИ

КАРДІОЛОГИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ, РЕВМАТОЛОГИ, НЕВРОЛОГИ, ЕНДОКРИНОЛОГИ

СТОМАТОЛОГИ

ІНФЕКЦІОНІСТИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ, ПЕДІАТРИ, ГАСТРОЕНТЕРОЛОГИ, ГЕПАТОЛОГИ
день перший
день другий

ТРАВМАТОЛОГИ

ОНКОЛОГИ, (ОНКО-ГЕМАТОЛОГИ, ХІМІОТЕРАПЕВТИ, МАМОЛОГИ, ОНКО-ХІРУРГИ)

ЕНДОКРИНОЛОГИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ, ПЕДІАТРИ, КАРДІОЛОГИ ТА ІНШІ СПЕЦІАЛІСТИ

ПЕДІАТРИ ТА СІМЕЙНІ ЛІКАРІ

АНЕСТЕЗІОЛОГИ, ХІРУРГИ

"Child`s Health" Том 16, №1, 2021

Back to issue

Drug allergy in children: what should you know?

Authors: Няньковський С.Л., Няньковська О.С., Яцула М.С., Городиловська М.І.
Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького, м. Львів, Україна

Categories: Pediatrics/Neonatology

Sections: Specialist manual

print version


Summary

Реакції на лікарський засіб є причиною близько 6,5 % усіх госпіталізацій. Вони розвиваються в 15 % пацієнтів, які перебувають на стаціонарному лікуванні. Можливість їх розвитку слід враховувати при диференціальній діагностиці, коли будь-яка медична проблема виникає в людини, яка вживає ліки. У дітей основною складністю в діагностиці медикаментозної алергії є диференціація макулопапульозних висипань як реакції на лікарський засіб від вірусної екзантеми, що спостерігається доволі часто в цій віковій групі. При лікуванні алергічних реакцій першим кроком є негайне припинення дії причинного препарату. Уникнення застосування безрецептурних препаратів і вживання ліків всередину, якщо це можливо, важливе щодо профілактики медикаментозної алергії. При виборі альтернативного препарату слід враховувати перехресну реактивність між препаратами з подібною структурою. На амбулаторному етапі для профілактики й лікування реакцій на лікарський засіб можуть бути використані антигістамінні середники, зокрема диметиндену малеат — Едермік.

Реакции на лекарственные препараты являются причиной около 6,5 % всех госпитализаций. Они развиваются у 15 % пациентов, находящихся на стационарном лечении. Возможность их развития следует учитывать при дифференциальной диагностике, когда любая медицинская проблема возникает у человека, который принимает лекарства. У детей основной сложностью в диагностике лекарственной аллергии является дифференциация макулопапулезных высыпаний как реакции на лекарственное средство от вирусной экзантемы, которая часто наблюдается в этой возрастной группе. При лечении аллергических реакций первым шагом является немедленное прекращение действия причинного препарата. Избегание приема безрецептурных препаратов и употребления лекарств внутрь, если это возможно, важно с точки зрения профилактики лекарственной аллергии. При выборе альтернативного препарата следует учитывать перекрестную реактивность между препаратами с похожей структурой. На амбулаторном этапе для профилактики и лечения реакций на лекарственное средство могут быть использованы антигистаминные средства, в частности диметиндена малеат — Эдермик.

Drug reactions cause 6.5 % of all hospital admissions. They develop with a rate of 15 % in patients who are trea­ted in hospitals. The risk of drug reactions should be considered in the differential diagnosis when any medical problem occurs in a person who uses medication. In children, the major difficulty in the diagnosis of drug allergy is differentiation of maculopapular drug eruptions from viral exanthem which is observed very commonly in this age group. In treatment of allergic reactions, the first step is to immediately discontinue the drug. Avoidance of using over-the-counter medicines and using drugs orally if possible are important in terms of prevention of drug allergies. Cross-reactivity between drugs with similar structure should be considered when choosing an alternative medication. Antihistamines, in particular dimetindene maleate — Edermik, can be used for the prevention and treatment of drug reactions at the outpatient stage.


Keywords

медикаментозна алергія; діагностика; лікування; діти; діти раннього віку; алергічні реакції; диметиндену малеат; Едермік

медикаментозная аллергия; диагностика; лечение; дети; дети раннего возраста; аллергические реакции; диметиндена малеат; Эдермик

drug allergy; diagnosis; treatment; children; infants; allergic reactions; dimetindene maleate; Edermik

Про побічні реакції щонайменше на один препарат повідомляється у 2,9–16,8 % випадків серед педіатричних пацієнтів [1–4]. Однак лише декілька з тих, про які повідомляють батьки самостійно, є підтвердженою гіперчутливістю до лікарських засобів [5, 6]. Ярлик медикаментозної алергії (МА) у дітей може призвести до використання менш ефективних методів лікування різних захворювань, збільшення ризику стійкості до антибіотиків і вищих витрат на лікування протягом усього життя [7]. Тому у випадку виникнення реакції на ліки в педіатричного пацієнта лікар повинен забезпечити відповідну діагностику й лікування або направити хворого до дитячого алерголога. 

Основні визначення й термінологія

Побічна реакція на лікарські засоби (adverse drug reaction — ADR) визначається Всесвітньою організацією охорони здоров’я як «будь-яке виявлення небажаного, тобто невідповідного меті фармакотерапії, іноді небезпечного впливу ліків на організм, що виникає в діапазоні терапевтичних доз (рекомендованих для лікування, діагностики або профілактики захворювань)» [8]. ADR традиційно поділяються на реакції типу A і типу B (табл. 1). Реакції типу А є залежними від дози, з передбачуваними наслідками відомої фармакологічної дії препарату, на них припадає 80 % випадків ADR. Реакції типу В є менш поширеними, не залежать від дози, непередбачувані й не пов’язані з фармакологічною дією препарату [9]. МА, що входить до складу реакцій типу B, викликані несприятливим впливом препаратів, вони клінічно нагадують алергічні реакції. МА — це гіперчутливість до медикаментів (МГ), для яких виявлений імунологічний механізм. Коли підозрюють МА, найкращим терміном є МГ [10]. Клінічно МГ класифікується як негайна, що виникає протягом 1–6 годин після останнього введення препарату, і сповільнена, що виникає у будь-який час понад 1 годину після первинного введення препарату, але зазвичай вона виникає пізніше ніж через 6–72 години від початку прийому лікарського засобу [11]. МА класифікують за системою гіперчутливості Гелла і Кумбса: тип I (антитіла до імуноглобуліну Е, специфічні для лікарського засобу), тип II (цитотоксичні реакції, опосередковані антитілами до імуноглобуліну G, специфічні до препарату), тип III (імунокомплексні реакції) і тип IV реакції (реакції гіперчутливості уповільненого типу, опосередковані клітинним імунітетом) [12].

Епідеміологія

Точних даних про епідеміологію ADR і МA у дітей немає, причому більшість епідеміологічних даних включають реакції типу A і B разом [1, 3, 15]. Поширеність зареєстрованих ADR серед дітей нижча, ніж серед дорослих, у межах 2,9–16,8 %, згідно з даними різних авторів [1, 3–5, 15, 16]. Однак серед зареєстрованих ADR частка підтвердженої МА становить лише 4 % [5, 6, 17]. Згідно із загальнонаціональними корейськими даними, поширеність симптомів МA серед дітей шкільного віку становила 4,4 %, але поширеність діагностованої МA була лише 1,1 % [4]. У турецькому опитуванні частота випадків МГ, про яку повідомляли батьки, становила 7,87 %; однак після діагностичної обробки реальна частота становила 0,11 % [6]. На відміну від МГ у дорослих пацієнтів ідентифікація МГ у дітей значною мірою залежить від сприйняття реакції батьками. Препаратами, що найчастіше спричиняють МГ у дітей, є антибіотики, нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП), протиепілептичні препарати й вакцини [18–20]. 
Основні механізми розвитку алергічних реакцій на лікарські засоби наведено в табл. 2.

Клінічні прояви

Факторами ризику формування МА у дітей є гострі респіраторні вірусні інфекції, особливо у схильних до алергії осіб, інфікування вірусами групи герпесу [22–24]. Атопія, бронхіальна астма, кропив’янка, атопічний дерматит також є істотними факторами ризику формування дитячої МА [18].
У дітей шкірні симптоми, особливо макулопапульозні висипання, є найбільш частими реакціями, після яких ідуть шлунково-кишкові симптоми [5, 6, 16, 19, 20, 25, 26]. До шкірних симптомів належать кропив’янка, набряк Квінке, а для деяких препаратів, таких як сульфаніламіди, — фіксовані висипання [18, 20, 27]. Шлунково-кишкові симптоми включали нудоту, блювання, діарею або запор. Ізольовані респіраторні реакції здебільшого зустрічаються на НПЗП, але можуть також проявлятися як частина анафілаксії. Частота анафілаксії, пов’язаної з лікарськими засобами, становить 5–25 % усіх випадків анафілаксії, згідно з різними даними [28], зокрема, багатоцентрове ретроспективне дослідження з анафілаксії в Кореї виявило, що 10 % причин анафілаксії становлять медикаменти [29]. Рівень медикаментозної анафілаксії зростає: ретроспективний аналіз у США з 2005 по 2014 рік продемонстрував зростання анафілаксії, пов’язаної з вживанням ліків, на 212 % (479 % — вік 0–4 роки; 140 % — вік 5–17 років) [30, 31]. Інші симптоми включають головний біль, млявість, кашель, серцебиття й очні проблеми.
Тяжкі побічні реакції з боку шкіри (severe cutaneous adverse drug reactions — SCAR) — це група рідкісних, але потенційно небезпечних для життя реакцій, що включає гострий генералізований екзантематозний пустульоз, медикаментозно обумовлену еозинофілію із системними симптомами, синдром Стівенса — Джонсона й токсичний епідермальний некроліз [32, 33]. SCAR демонструють широкі варіації клінічних проявів, патогенез яких не до кінця зрозумілий, але, як вважають, він включає цитотоксичну активацію Т-клітин. Однак деякі моменти є спільними для усіх SCAR: повинен минути певний період часу, перш ніж SCAR стануть повномасштабними, а рання відміна причинного препарату й допоміжна терапія протизапальними препаратами є вибором лікування [33, 34].
У дослідженні, заснованому на корейському реєстрі SCARs, було проаналізовано 47 педіатричних випадків DRESS-синдрому (drug rash with eosinophilia and systemic symptoms), синдрому Стівенса — Джонсона й токсичного епідермального некролізу [35]. Латентний період між впливом препарату й симптомами був найдовшим у пацієнтів з DRESS-синдромом (середнє значення — 23,5 дня) і коротшим — у пацієнтів із синдромом Стівенса — Джонсона й токсичним епідермальним некролізом (середнє значення — 4 і 6,5 дня відповідно). Ступінь ураження шкіри був найбільшим у випадках DRESS-синдрому без ураження слизової в більшості випадків і без постійних наслідків у всіх випадках. У хворих на синдром Стівенса — Джонсона й токсичний епідермальний некроліз площа ураження шкіри була меншою, але відновлення було повільніше; більшість пацієнтів мали ураження слизової оболонки. Зазвичай причинними препаратами були антибіотики й жарознижуючі засоби, а також протиепілептичні засоби, що підтверджувалось також і іншими педіатричними дослідженнями SCAR [33, 35].
Основними причинами МГ у дітей є β-лактамні антибіотики, НПЗП і вакцини (табл. 3). Дослідження щодо МГ до певних препаратів є досить рідкісними [36, 37].

β-лактамні антибіотики

β-лактамні антибіотики — це клас антибіотиків, що мають у своїх молекулярних структурах β-лактамне кільце, серед них виділяються 2 основні (пеніциліни й цефалоспорини) та 4 другорядні групи (карбапенем, монобактам, оксацефем і клавуланова кислота). β-лактамні антибіотики є найбільш поширеними препаратами, що викликають реакції гіперчутливості в дітей в 1–10 % випадків [2, 37–40]. Провокаційні тести на медикаменти можна безпечно проводити в педіатричних пацієнтів для кращої діагностичної точності [41, 42]. Перехресні реакції під час провокаційних шкірних проб між β-лактамними антибіотиками обумовлені наявністю бічних ланцюгів R1 в амоксициліну, ампіциліну й цефаклору, які мають однакові або майже однакові бічні ланцюги, а також у цефтріаксону й цефотаксиму, які теж мають однакові бічні ланцюги. Рекомендується проводити оцінку бічних ланцюгів цих препаратів, щоб безпечно використовувати β-лактами з різними бічними ланцюгами [20, 43]. Дослідження анамнезу в дітей із МГ до β-лактамів показало результати, що свідчать про набуття ними толерантності [44].

Нестероїдні протизапальні препарати

НПЗП широко використовуються для зняття болю, контролю температури й запальних процесів у дітей [45–47]. Поширеність МГ до НПЗП становить 0,6–5,7 % у загальній популяції, тоді як точна поширеність у дітей невідома [48, 49]. Поширеність непереносимості аспірину в дітей становить 0,3 %; останнім часом у дітей з астматичними проявами поширеність гіперчутливості до НПЗП становить 0,9 % [50]. У деяких дослідженнях показано, що реакція на НПЗП може бути більш бурхливою, ніж реакція на β-лактамні антибіотики, особливо при тяжких реакціях [51–53]. У Кореї НПЗП були другим найбільш поширеним причинним агентом у пацієнтів, яким проводилося шкірне алерготестування, після β-лактамів [54]. Як показано на рис. 1, МГ до НПЗП класифікується відповідно до перехресної реактивності й симптомів, а також за механізмом, термінами й основними алергічними захворюваннями: неалергічні, перехресні реакції (виділяються НПЗП-асоційовані загострення респіраторних захворювань, НПЗП-асоційовані загострення шкірних захворювань, індукована НПЗП кропив’янка/ангіоневротичний набряк або анафілаксія) та алергічні реакції з одним етіологічним фактором (класифікуються на селективно-індуковану НПЗП кропив’янку/ангіоневротичний набряк або анафілаксію і селективно-індуковані НПЗП реакції повільного типу) [55, 56]. Згідно з недавньою європейською публікацією щодо НПЗП у дитячому віці, у дітей віком до 10 років більшість реакцій є неімунологічними, перехресними, вони часто пов’язані з фізичним навантаженням або інфекцією [57]. Тобто це неалергічна гіперчутливість до НПЗП. У дітей, старших від 10 років, реакції подібні до таких у дорослих. Згідно з останніми рекомендаціями, провокаційний шкірний тест є важливим етапом діагностики гіперчутливості до НПЗП у дітей [18, 57]. Для лікування гіперчутливості до НПЗП необхідний підтверджений діагноз, а також альтернативний НПЗП, відмінний від препарату-винуватця. Однак, оскільки більшість дітей у віці до 10 років мають перехресні форми реакцій, рекомендується шкірний провокаційний тест для альтернативних НПЗП [57]. Хоча селективні НПЗП ЦОГ-2 не рекомендовані для цієї вікової групи, вони безпечно використовувалися на практиці [58, 59].

Вакцини

ADR після вакцинації слід диференціювати між алергічними й неалергічними реакціями. Негайні неалергічні реакції включають реакції у місці ін’єкції (набряк, почервоніння або болючість) і загальні симптоми, такі як лихоманка. Це не є протипоказанням щодо майбутніх доз вакцини [60]. Підвищена чутливість до вакцини може проявлятися як негайна алергічна реакція, що виникає протягом декількох хвилин і до 4 годин, включно з кропив’янкою, набряком Квінке й анафілаксією, а також як реакції уповільненого типу, такі як висипання, що виникають через кілька годин після ін’єкції [61]. Реакції сповільненого типу, як правило, не вимагають алергічної оцінки, самообмежуються й не є протипоказанням для призначення наступної дози вакцини [62]. Негайна гіперчутливість до вакцини в педіатричної популяції визначається як 1 : 50 000 — 1 : 1 000 000 доз для більшості вакцин і 1 : 50 000 доз для вакцин проти дифтерії, правця й кашлюку, тоді як анафілаксія, спричинена вакциною, становить 1,45 на 100 000 доз [63]. Алергія на вакцину рідко викликається мікробним антигеном. Швидше її індукують інші компоненти, такі як яєчний білок, стабілізатори, такі як желатин або молочний білок, антибіотики, консерванти, ад’юванти й латекс [61]. Пацієнту з негайною алергічною реакцією в анамнезі й позитивним результатом шкірного тесту можна вводити додаткові дози цієї вакцини або інших вакцин із загальними інгредієнтами в градуйованих дозах [60]. Слід відзначити, що останні рекомендації Консультативного комітету з питань імунізації вказують на те, що особи з алергією на яйця будь-якої тяжкості можуть отримувати вакцину проти грипу і що лише тяжка алергічна реакція на вакцину проти грипу є протипоказанням щодо майбутньої вакцинації [64].

Діагностика

Загалом МГ діагностується так, як показано на рис. 2. На основі детального збору анамнезу слід провести відповідне шкірне тестування для визначення причинного фактора.
Шкірна проба уколом, так званий шкірний прик-тест, і внутрішньошкірні проби підтверджують IgE-опосередкований характер сенсибілізації; аплікаційні проби (патч-тести) або відстрочені результати внутрішньошкірних тестів свідчать про сповільнене реагування або Т-клітинно-залежний процес, спрямований на конкретний лікарський засіб. Однак усі результати шкірних проб мають завжди інтерпретуватися в рамках відповідних клінічних проявів.
Сироваткова триптаза, серинова протеаза, що вивільняється з тучних клітин, є єдиним на сьогодні показником крові для діагностики гострих алергічних реакцій [31].

Лікування 

Для лікування алергічної реакції на лікарський засіб можуть бути використані такі втручання:
— відміна препарату — це перший крок у лікуванні; у багатьох випадках це може бути єдиним необхідним втручанням;
— антигістамінні препарати, що блокують хімічні речовини імунної системи, активовані під час алергічної реакції;
— кортикостероїди — для лікування запалення, пов’язаного з більш серйозними реакціями, можна застосовувати пероральні або ін’єкційні кортикостероїди;
— лікування анафілаксії — вимагає негайної ін’єкції адреналіну, а також лікарської допомоги для підтримки артеріального тиску й дихання [65].
На амбулаторному етапі для профілактики й лікування реакцій на лікарський засіб можуть бути використані антигістамінні середники. Оптимальний лікарський засіб для лікування алергії в педіатричних пацієнтів має відповідати таким критеріям: високий профіль безпеки застосування в дітей різного віку, наявність дитячих лікарських форм, доведена ефективність у лікуванні цієї нозології. 
Таблетовані форми лікарських засобів дозволені для застосування в дітей віком понад 6 років. Тому в аспекті вибору оптимальної терапії алергічної патології в дітей актуальним є використання рідких форм антигістамінних препаратів, які зручні в дозуванні для дітей різного віку. Педіатрам важливо звертати увагу не лише на діючу речовину, але й на допоміжні компоненти лікарського засобу. Ароматизатори, барвники та інші гаптени, що можуть містити у своєму складі рідкі лікарські форми, є потенційними тригерами алергії в таких дітей. У цьому аспекті привертають увагу препарати диметиндену малеату (наприклад, Едермік). 1 мл крапель (20 крапель) містить диметиндену малеату (у перерахуванні на 100% суху речовину) 1 мг. Диметиндену малеат — єдиний лікарський засіб для перорального застосування в дітей віком від 1 місяця. 
Для зовнішнього застосування існує також гель Едермік, що наносять на уражені ділянки шкіри, які сверблять, 2–4 рази на добу. Таким чином, дітям, особливо молодшого віку, можуть бути рекомендовані краплі й гель Едермік (диметиндену малеат). При місцевому застосуванні гелю завдяки спеціально розробленій основі активна речовина швидко проникає в шкіру й починає діяти через кілька хвилин. Максимальний ефект досягається через 1–4 години.

Bibliography

  1. Impicciatore P., Choonara I., Clarkson A. et al. Incidence of adverse drug reactions in paediatric in/out-patients: a systematic review and meta-analysis of prospective studies. Br. J. Clin. Pharmacol. 2001. Vol. 52. P. 77-83.
  2. Vyles D., Chiu A., Simpson P. et al. Parent-reported penicillin allergy symptoms in the Pediatric Emergency Department. Acad. Pediatr. 2017. Vol. 17. P. 251-255.
  3. Smyth R.M., Gargon Е., Kirkham J. et al. Adverse drug reactions in children — a systematic review. PLoS One. 2012. Vol. 7. P. e24061.
  4. Lee S.I., Shin M.H., Lee H.B. et al. Prevalences of symptoms of asthma and other allergic diseases in korean children: a nationwide questionnaire survey. J. Korean Med. Sci. 2001. Vol. 16. P. 155-164.
  5. Rebelo Gomes E., Fonseca J., Araujo L., Demoly P. Drug allergy claims in children: from self-reporting to confirmed diagnosis. Clin. Exp. Allergy. 2008. Vol. 38. P. 191-198.
  6. Erkoçoğlu M., Kaya A., Civelek E. et al. Prevalence of confirmed immediate type drug hypersensitivity reactions among school children. Pediatr. Allergy. Immunol. 2013. Vol. 24. P. 160-167.
  7. Esposito S., Castellazzi L., Tagliabue C., Principi N. Allergy to antibiotics in children: an overestimated problem. Int. J. Antimicrob. Agents. 2016. Vol. 48. P. 361-366.
  8. International drug monitoring: the role of national centres. Report of a WHO meeting. World Health Organ Tech. Rep. Ser. 1972. Vol. 498. P. 1-25.
  9. Edwards I.R., Aronson J.K. Adverse drug reactions: definitions, diagnosis, and management. Lancet. 2000. Vol. 356. P. 1255-1259.
  10. Demoly P., Adkinson N.F., Brockow K. et al. International Consensus on drug allergy. Allergy. 2014. Vol. 69. P. 420-437.
  11. Khan D.A., Solensky R. Drug allergy. J. Allergy Clin. Immunol. 2010. Vol. 125 (2 Suppl 2). P. S126-137.
  12. Pichler W.J. Delayed drug hypersensitivity reactions. Ann. Intern. Med. 2003. Vol. 139. P. 683-693.
  13. Rawlins M.D., Thompson J.W. Mechanisms of adverse drug reactions. Textbook of adverse drug reactions. Davies D.M. (editor). Oxford: Oxford University Press, 1991. Р. 18-45.
  14. Doña I., Barrionuevo E., Blanca-Lopez N. et al. Trends in hypersensitivity drug reactions: more drugs, more response patterns, more heterogeneity. J. Investig. Allergol. Clin. Immunol. 2014. Vol. 24(3). P. 143-153.
  15. Cohen A.L., Budnitz D.S., Weidenbach K.N. et al. National surveillance of emergency department visits for outpatient adverse drug events in children and adolescents. J. Pediatr. 2008. Vol. 152. P. 416-421.
  16. Lange L., Koningsbruggen S.V., Rietschel E. Questionnaire-based survey of lifetime-prevalence and character of allergic drug reactions in German children. Pediatr. Allergy Immunol. 2008. Vol. 19. P. 634-638.
  17. Vezir E., Dibek Misirlioglu E., Civelek E. et al. Direct oral provocation tests in non-immediate mild cutaneous reactions related to beta-lactam antibiotics. Pediatr. Allergy Immunol. 2016. Vol. 27. P. 50-54.
  18. Gomes E.R., Brockow K., Kuyucu S. et al. Drug hypersensitivity in children: report from the pediatric task force of the EAACI Drug Allergy Interest Group. Allergy. 2016. Vol. 71. P. 149-161. http://dx.doi.org/10.1111/all.12774.
  19. Gamboa P.M. The epidemiology of drug allergy-related consultations in Spanish Allergology services: Alergológica-2005. J. Investig. Allergol. Clin. Immunol. 2009. Vol. 19. Suppl. 2. P. 45-50.
  20. Rukasin C.R.F., Norton A.E., Broyles A.D. Pediatric drug hypersensitivity. Curr. Allergy Asthma Rep. 2019. Vol. 19. P. 11.
  21. https://www.umj.com.ua/article/94307/medikamentozna-alergiya-specializovana-dopomoga.
  22. Hubiche T., Milpied B., Cazeau C. et al. Association of immunologically confirmed delayed drug reaction and human herpesvirus 6 viremia in a pediatric case of drug-induced hypersensitivity syndrome. Dermatology. 2011. Vol. 222(2). P. 140-141. http://dx.doi.org/10.1159/000324506.
  23. Shiohara T., Kano Y. A complex interaction between drug allergy and viral infection. Clin. Rev. Allergy Immunol. 2007. Vol. 33(1). P. 124-133. http://dx.doi.org/10.1007/s12016-007-8010-9.
  24. Chovel-Sella А., Ben Tov А., Lahav E. et al. Incidence of rash after amoxicillin treatment in children with infectious mononucleosis. Pediatrics. 2013. Vol. 131(5). P. e1424-e1427. http://dx.doi.org/10.1542/peds.2012-1575.
  25. Bergmann M., Caubet J.C. Specific aspects of drug hypersensitivity in children. Curr. Pharm. Des. 2016. Vol. 22. P. 6832-6851.
  26. Gomes E.R., Demoly P. Epidemiology of hypersensitivity drug reactions. Curr. Opin. Allergy Clin. Immunol. 2005. Vol. 5. P. 309-316.
  27. Kim B., Kim S.Z., Lee J. et al. Clinical profiles of adverse drug reactions spontaneously reported at a single Korean hospital dedicated to children with complex chronic conditions. PLoS One. 2017. Vol. 12. P. e0172425.
  28. Atanaskovic-Markovic М., Gomes Е., Cernadas J.R. et al. Diagnosis and management of drug-induced anaphylaxis in children: An EAACI position paper. Pediatr. Allergy Immunol. 2019. Vol. 30. P. 269-276.
  29. Lee S.Y., Ahn K., Kim J. et al. A multicenter retrospective case study of anaphylaxis triggers by age in Korean children. Allergy Asthma Immunol. Res. 2016. Vol. 8. P. 535-540.
  30. Motosue M.S., Bellolio M.F., Van Houten H.K. et al. Increasing Emergency Department visits for anaphylaxis, 2005–2014. J. Allergy Clin. Immunol. Pract. 2017. Vol. 5. P. 171-175.
  31. Ji Soo Park, Dong In Suh. Drug Allergy in Children: What Should We Know? Clin. Exp. Pediatr. 2020. Vol. 63(6). P. 203-210. doi: 10.3345/kjp.2019.00675.
  32. Dibek Misirlioglu E., Guvenir H., Bahceci S. et al. Severe cutaneous adverse drug reactions in pediatric patients: a multicenter study. J. Allergy Clin. Immunol. Pract. 2017. Vol. 5. P. 757-763.
  33. Duong T.A., Valeyrie-Allanore L., Wolkenstein P., Chosidow O. Severe cutaneous adverse reactions to drugs. Lancet. 2017. Vol. 390. P. 1996-2011.
  34. Oh H.L., Kang D.Y., Kang H.R. et al. Severe cutaneous adverse reactions in Korean pediatric patients: a study from the Korea SCAR Registry. Allergy Asthma Immunol. Res. 2019. Vol. 11. P. 241-253.
  35. Park G.M., Park J.H., Jung J.W. et al. Pediatric adverse drug reactions collected by an electronic reporting system in a single tertiary university hospital. Allergy Asthma Respir. Dis. 2016. Vol. 4. P. 354-359.
  36. Kim D.W., Choi Y.C., Lee Y.S., Nam Y.H, Jung J.A. Analysis of pediatric adverse drug reactions reported to regional pharmacovigilance center of a single university hospital. Allergy Asthma Respir. Dis. 2018. Vol. 6. P. 263-269.
  37. Romano A., Caubet J.C. Antibiotic allergies in children and adults: from clinical symptoms to skin testing diagnosis. J. Allergy Clin. Immunol. Pract. 2014. Vol. 2. P. 3-12.
  38. Norton A.E., Konvinse K., Phillips E.J., Broyles A.D. Antibiotic allergy in pediatrics. Pediatrics. 2018. Vol. 141. P. e20172497.
  39. Trubiano J.A., Stone C.A., Grayson M.L. et al. The 3 Cs of antibiotic allergy-classification, cross-reactivity, and collaboration. J. Allergy Clin. Immunol. Pract. 2017. Vol. 5. P. 1532-1542.
  40. Ibia E.O., Schwartz R.H., Wiedermann B.L. Antibiotic rashes in children: a survey in a private practice setting. Arch. Dermatol. 2000. Vol. 136. P. 849-854.
  41. Na H.R., Lee J.M., Jung J.W., Lee S.Y. Usefulness of drug provocation tests in children with a history of adverse drug reaction. Korean J. Pediatr. 2011. Vol. 54. P. 304-309.
  42. Noh S.R., Yoon J., Cho H.J. et al. Outcomes of drug provocation tests in Korean children with suspected drug hypersensitivity reaction . Allergy Asthma Respir. Dis. 2018. Vol. 6. P. 26-33.
  43. Zagursky R.J., Pichichero M.E. Cross-reactivity in β-lactam allergy. J. Allergy Clin. Immunol. Pract. 2018. Vol. 6. P. 72-81.
  44. Tonson la Tour A., Michelet M., Eigenmann P.A., Caubet J.C. Natural history of benign nonimmediate allergy to beta-lactams in children: a prospective study in retreated patients after a positive and a negative provocation test. J. Allergy Clin. Immunol. Pract. 2018. Vol. 6. P. 1321-1326.
  45. Neubert A., Verhamme K., Murray M.L. et al. The prescribing of analgesics and non-steroidal anti-inflammatory drugs in paediatric primary care in the UK, Italy and the Netherlands. Pharmacol. Res. 2010. Vol. 62. P. 243-248.
  46. Lesko S.M., Mitchell A.A. The safety of acetaminophen and ibuprofen among children younger than two years old. Pediatrics. 1999. Vol. 104. P. e39.
  47. Eustace N., O’Hare B. Use of nonsteroidal anti-inflammatory drugs in infants. A survey of members of the Association of Paediatric Anaesthetists of Great Britain and Ireland. Paediatr. Anaesth. 2007. Vol. 17. P. 464-469.
  48. Settipane R.A., Constantine H.P., Settipane G.A. Aspirin intolerance and recurrent urticaria in normal adults and children. Epidemiology and review. Allergy. 1980. Vol. 35. P. 149-154.
  49. Doña I., Blanca-López N., Torres M.J. et al. Drug hypersensitivity reactions: response patterns, drug involved, and temporal variations in a large series of patients. J. Investig Allergol. Clin. Immunol. 2012. Vol. 22. P. 363-371.
  50. Guvenir H., Dibek Misirlioglu E., Capanoglu M. et al. The frequency of nonsteroidal anti-inflammatory drug hypersensitivity in children with asthma. Int. Arch. Allergy Immunol. 2018. Vol. 176. P. 26-32.
  51. Liew W.K., Chiang W.C., Goh A.E. et al. Paediatric anaphylaxis in a Singaporean children cohort: changing food allergy triggers over time. Asia Pac. Allergy. 2013. Vol. 3. P. 29-34.
  52. Gabrielli S., Clarke A.E., Eisman H. et al. Disparities in rate, triggers, and management in pediatric and adult cases of suspected drug-induced anaphylaxis in Canada. Immun. Inflamm. Dis. 2018. Vol. 6. P. 3-12.
  53. Jares E.J., Baena-Cagnani C.E., Sánchez-Borges M. et al. Drug-induced anaphylaxis in latin american countries. J. Allergy Clin. Immunol. Pract. 2015. Vol. 3. P. 780-788.
  54. Choi J., Lee J.Y., Kim K.H. et al. Evaluation of drug provocation tests in Korean children: a single center experience. Asian Pac. J. Allergy Immunol. 2016. Vol. 34. P. 130-136.
  55. Stevenson D.D., Sanchez-Borges M., Szczeklik A. Classification of allergic and pseudoallergic reactions to drugs that inhibit cyclooxygenase enzymes. Ann. Allergy Asthma Immunol. 2001. Vol. 87. P. 177-80.
  56. Kowalski M.L., Asero R., Bavbek S. et al. Classification and practical approach to the diagnosis and management of hypersensitivity to nonsteroidal anti-inflammatory drugs. Allergy. 2013. Vol. 68. P. 1219-1232.
  57. Kidon M., Blanca-Lopez N., Gomes E. et al. EAACI/ENDA position paper: diagnosis and management of hypersensitivity reactions to non-steroidal anti-inflammatory drugs (NSAIDs) in children and adolescents. Pediatr. Allergy Immunol. 2018. Vol. 29. P. 469-480.
  58. Sánchez-Borges M., Capriles-Behrens E., Caballero-Fonseca F. Hypersensitivity to non-steroidal anti-inflammatory drugs in childhood. Pediatr. Allergy Immunol. 2004. Vol. 15. P. 376–380.
  59. Corzo J.L., Zambonino M.A., Muñoz C. et al. Tolerance to COX-2 inhibitors in children with hypersensitivity to nonsteroidal anti-inflammatory drugs. Br. J. Dermatol. 2014. Vol. 170. P. 725-729.
  60. Kelso J.M., Greenhawt M.J., Li J.T. et al. Adverse reactions to vaccines practice parameter 2012 update. J. Allergy Clin. Immunol. 2012. Vol. 130. P. 25-43.
  61. McNeil M.M., DeStefano F. Vaccine-associated hypersensitivity. J. Allergy Clin. Immunol. 2018. Vol. 141. P. 463-472.
  62. Caubet J.C., Ponvert C. Vaccine allergy. Immunol. Allergy Clin. North Am. 2014. Vol. 34. P. 597-613.
  63. McNeil M.M., Weintraub E.S., Duffy J. et al. Risk of anaphylaxis after vaccination in children and adults. J. Allergy Clin. Immunol. 2016. Vol. 137. P. 868-878.
  64. Grohskopf L.A., Sokolow L.Z., Broder K.R. et al. Prevention and control of seasonal influenza with vaccines: recommendations of the Advisory Committee on Immunization Practices-United States, 2018–19 Influenza Season. MMWR Recomm. Rep. 2018. Vol. 67. P. 1-20.
  65. https://www.mayoclinic.org/diseases-conditions/drug-allergy/diagnosis-treatment/drc-20371839.

Back to issue