Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.



СІМЕЙНІ ЛІКАРІ ТА ТЕРАПЕВТИ

НЕВРОЛОГИ, НЕЙРОХІРУРГИ, ЛІКАРІ ЗАГАЛЬНОЇ ПРАКТИКИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ

КАРДІОЛОГИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ, РЕВМАТОЛОГИ, НЕВРОЛОГИ, ЕНДОКРИНОЛОГИ

СТОМАТОЛОГИ

ІНФЕКЦІОНІСТИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ, ПЕДІАТРИ, ГАСТРОЕНТЕРОЛОГИ, ГЕПАТОЛОГИ

ТРАВМАТОЛОГИ

ОНКОЛОГИ, (ОНКО-ГЕМАТОЛОГИ, ХІМІОТЕРАПЕВТИ, МАМОЛОГИ, ОНКО-ХІРУРГИ)

ЕНДОКРИНОЛОГИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ, ПЕДІАТРИ, КАРДІОЛОГИ ТА ІНШІ СПЕЦІАЛІСТИ

ПЕДІАТРИ ТА СІМЕЙНІ ЛІКАРІ

АНЕСТЕЗІОЛОГИ, ХІРУРГИ

"Child`s Health" 5(14) 2008

Back to issue

Значення серологічного обстеження при хламідофільній інфекції в дітей

Authors: Ю.В. МАРУШКО, Д.Г. ДЕСЯТНИК, А.В. БОВА, Кафедра педіатрії № 3 Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця, Дитяча клінічна лікарня № 5 м. Києва

Categories: Infectious diseases, Pediatrics/Neonatology

Sections: Clinical researches

print version

Вступ

Інфекції, спричинені хламідіями, посідають значне місце у структурі інфекційної патології людини. Хламідії (представники родини Chlamydiaceae ) — внутрішньоклітинні патогени людини і тварин — є облігатно паразитичними бактеріями, що мають особливий складний цикл розвитку [2]. Нова мікробіологічна класифікація хламідій, що прийнята в 1999 р., виділяє роди Chlamydia і Chlamydophila , представники яких патогенні для людини [12]. Chlamydia trachomatis є провідним збудником інфекцій, що передаються статевим шляхом. За спричиненими нею інфекціями традиційно зберігається назва хламідійних. Патогенними для людини представниками родини Chlamydophila є Chlamydophila psittaci і Chlamydophila pneumoniae . Спричинені ними інфекції — хламідофільози включають пситакоз і хламідофільну інфекцію, що викликається Chlamydophila pneumoniae [3, 5, 7].

Пситакоз (орнітоз) викликається Chlamydophila psittaci . Епідемічним джерелом цієї зоонозної інфекції є понад 150 видів птахів. Збудник передається людині з частками їх посліду, виділень із дзьоба, пухом. Епідемічне значення мають свійські птахи (качки, індики), кімнатні птахи (хвилясті папуги, канарки) і, особливо, міські голуби — інфікування останніх сягає 30–80 %. Розрізняють гострі типові (пневмонія) та атипові форми (менінгіт, орнітоз без ураження легень — із тифоподібним і грипоподібним перебігом, а також латентна форма). Тривалий перебіг орнітозу, що не був лікований, відносять до хронічної форми. Чутливими є люди будь-якого віку. Для дорослих характерні групові спалахи захворюваності на орнітоз професійного характеру, захворюваність дітей є спорадичною, особливо серед мешканців міста. Сімейні випадки пситакозу часто пов'язані з утриманням хворого птаха [2, 6].

Chlamydophila pneumoniae може викликати захворювання респіраторного тракту в людини — переважно гострі або хронічні бронхіти та пневмонії [3, 18, 30]. Шлях передачі від хворої людини — повітряно-краплинний. Респіраторні хламідофільні ураження часто перебігають у вигляді мікст-інфекцій. C.pneumoniae або серологічні докази її наявності також знаходять при ураженні верхніх дихальних шляхів: аденоїдитах, синуситах, фарингітах, ларинготрахеїтах, при середньому отиті [2, 27, 34]. Показана роль C.pneumoniae в підтримці запального процесу в бронхах при бронхіальній астмі, тригерна роль у розвитку астматичного нападу [22, 29]. Досліджується етіологічний зв'язок C.pneumoniae з розвитком атеросклерозу та його ускладнень [23]; визначена етіологічна роль при гігантоклітинному артеріїті [37]. C.pneumoniae розглядається як можливий інфекційний агент при розвитку ряду неврологічних хвороб, передусім хвороби Альцгеймера [40]. Найбільшої поширеності гостра хламідофільна інфекція набуває в підлітковому віці та після 60 років.

Діагностика хламідіозів у дітей спирається на комплекс анамнестичних, клініко-лабораторних і параклінічних даних, результати мікробіологічного обстеження. Проте особливості патогенезу, складний життєвий цикл хламідій, їх внутрішньоклітинне розташування спричинюють іноді досить вагомі складнощі в діагностиці [2, 6, 18].

Метою роботи стало узагальнення даних літератури та власних спостережень щодо діагностики хламідофільної інфекції в дітей.

Біологічні аспекти хламідофільних інфекцій

Види хламідій розрізняються за кількістю сероварів. Chlamydia trachomatis має 2 біовари — trachoma (14 сероварів) і LGV (4 серовари), Chlamydophila psittaci включає 8 сероварів, а Chlamydophila pneumoniae — лише 1. Проте подібність будови клітинної стінки різних хламідій стає на заваді специфічності імунологічної діагностики. Усі види, що входять у родину Chlamydiaceae , мають подібну структуру ліпополісахаридного антигену й однаково розпізнаються моноклональними антитілами, специфічними до трисахаридного фрагмента alphaKdo-(2-8)-alphaKdo-(2-4)-alphaKdo ЛПС. Основні білкові антигени, представлені на поверхні інфекційних елементарних тіл хламідій, включаючи насичений цистеїном білок із молекулярною масою 40 кД (МОМР, або ОМР) і насичений цистеїном білок із молекулярною масою 60 кД (ОМР-2), також виявляють значну структурну подібність у різних видів [4, 6]. Представники родини Chlamydiaceae в мікробіології вірогідно диференціюються між собою відмінностями лише в нуклеотидній послідовності деяких генів (а саме 16S і 23S рРНК) [4]. Відповідно, застосовуються методи, засновані на виявленні генома збудника, зокрема полімеразна ланцюгова реакція [4, 6] (ПЛР).

Відповідь організму людини на проникнення хламідофіл відбувається за загальними принципами. Зокрема, збудник індукує утворення протихламідофільних антитіл у вигляді імуноглобулінів усіх класів. Антитіла IgM до ліпополісахаридів хламідій виробляються імуноцитами з початку гострої інфекції [2]. Вони визначаються в периферичній крові на 5–6-ту добу від початку гострої інфекції та з перших днів повторного інфікування. Приблизно з 10-ї доби титр IgM починає прогресивно знижуватися. Із 10-ї доби від початку інфікування виробляються антитіла IgA. IgA визначаються з 2-го тижня від початку інфікування і довго зберігаються в крові, особливо при хронізації хламідійної інфекції. Антитіла ІgG визначаються в периферичній крові з 2–3-го тижня захворювання і тривало зберігаються. У випадку реінфекції спостерігається повторне зростання титрів IgG та менше — IgA [2, 6]. Під час субфракційного дослідження IgG у всіх серопозитивних пацієнтів виявляли підвищений уміст субфракції IgG1, підвищення субфракції IgG2 не спостерігалося. Субфракції IgG3 та IgG4 підвищувалися, частіше при гострому інфекційному процесі, але не більше ніж у 40 % випадків [11].

Хламідофіли здатні протидіяти імунній відповіді макроорганізму, зокрема пригнічуючи апоптоз [10] та експресію антигенів головного комплексу гістосумісності [13] в уражених клітинах. Відповідно, інфекція може набувати хронічного перебігу; у цьому випадку зберігається постійний рівень IgG та IgA, що циркулюють [3]. Визначення в парних сироватках імуноглобулінів 3 класів дозволяє визначити фазу інфекції: гостру, хронічну, фазу реактивації, реінфекції, перенесеної інфекції. Антитіла IgE проти C.pneumoniae визначалися вірогідно частіше в дітей із бронхообструктивним синдромом при гострій респіраторній хламідофільній інфекції [22], хоча рівень загального IgE зворотно корелює з вірогідністю хламідофільної інфекції при бронхіальній астмі [29].

Серологічна діагностика хламідофільних інфекцій

Історично серед методів визначення антитіл для діагностики хламідійних інфекцій, зокрема орнітозу, першою застосовувалася реакція зв'язування комплементу. Діагностична цінність цієї реакції — лише 10–25 %. Реакція визначає тільки родоспецифічні IgM, тобто не може бути використана для диференціальної діагностики. При орнітозі рекомендувалося дослідження парних сироваток (отриманих на першому, третьому, іноді четвертому тижнях хвороби), двократне наростання титру (не менше ніж до 1 : 64) визнавалося як діагностичне [6, 9].

Реакція непрямої гемаглютинації теж є родоспецифічною і не знайшла застосування в діагностиці хламідофільної інфекції [6].

З початку 90-х років ХХ ст. в діагностиці щойно відкритої хламідофільної інфекції широко використовується реакція мікроімунофлюоресценції (МІФ), що стала золотим стандартом серологічної діагностики [16]. За допомогою МІФ визначають протихламідофільні IgG, IgM, IgA. Діагностичний титр IgM для більшості МІФ-діагностикумів визначається як 1 : 16–1 : 20 і більше, діагностичний титр IgA — 1 : 32–1 : 40. Найбільш вірогідним у діагностиці є титр IgG не менше ніж 1 : 512 [2, 30]. За даними M. Biendo, J. Orfila, чутливість МІФ у діагностиці хламідофільної інфекції у той час становила 85 %, специфічність — 93 %. Однак надалі вказувалося на необхідність ретельного підбору антигенного матеріалу для вироблення хламідофільних діагностикумів. Так, B.S. Huniche та співавт. [21] за допомогою декількох методів (культуральних, імуноблотингу, електрофорезу в гелі, що пульсує, полімеразної ланцюгової реакції) дослідили якість чистих еталонних культур C.pneumoniae і виявили, що американські культури штамів ATCC VR1355 (TWAR, штам 2043) і ATCC VR1356 (TWAR, штам 2023) інфіковані Mycoplasma hominis , культури ATCC VR2282 (TWAR, штам TW183) контаміновані Mycoplasma hominis та Mycoplasma orale . Три інші ATCC-культури ATCC VR1310, ATCC VR1360 (TWAR, штам CM-1) та ATCC 53592 (TWAR, штам AR39) не були контаміновані. Фінські культури C.pneumoniae Kajaani-6 та Parola були контаміновані Mycoplasma hominis та Mycoplasma orale . Такі дані знижують діагностичну цінність діагностикумів для МІФ, що створені на основі названих антигенів, оскільки можливі хибнопозитивні результати у випадку наявності в сироватці антитіл до мікоплазми [21].

Із кінця 90-х років ХХ ст. для визначення антитіл різних класів почав широко застосовуватися імуноферментний аналіз (ІФА/ELISA), зокрема рекомбінантна ліпополісахаридна реакція ELISA із антигенами, що отримані генно-інженерним шляхом [2, 18].

Кореляція між результатами МІФ та ELISA складає 0,78–0,79. У більшості випадків різниця парних досліджень полягає в наявності хибнопозитивних результатів МІФ, хоча ELISA теж дає хибнопозитивні результати, зокрема при високому титрі антитіл до Chlamydia trachomatis [16, 25].

У науково-дослідницькій діяльності застосовуються також інші серологічні методики, зокрема визначення олігоклональних антитіл у лікворі методом афінного імуноблотингу.

В експериментах виявлені перехресні реакції серологічних діагностикумів із різноманітними антитілами — до мікоплазми, параміксовірусу, Bartonella henselae [16, 25, 28, 36]. Як було зазначено вище, можливість видової діагностики за допомогою серологічних методик, враховуючи будову поверхневих антигенів хламідій, взагалі є сумнівною.

Поширеність гострої хламідофільної інфекції, визначена за допомогою серологічних досліджень, коливається іноді в широкому діапазоні. Так, у хворих з аденоїдними вегетаціями частота визначення C.pneumoniae становила від 7 до 14 % [27], гострими фарингітами — близько 2 % [34], гострим тонзилітом — 19 %, ларингітом — 18 % [19]. За даними інших дослідників, серологічні критерії хламідофільної інфекції під час перебігу ГРВІ визначалися в 3–7 % пацієнтів [22, 34]. Серологічно хламідофільна інфекція діагностувалася в дітей із бронхопневмонією в 3–31 % випадків [20, 24], із бронхітом — у 5–19 % [17, 34]. За результатами інших досліджень, при гострій респіраторній інфекції нижніх дихальних шляхів серологічні критерії були позитивними у 8–18 % пацієнтів [34, 39]. Українські дослідження із застосуванням серологічних методик вказували на ще більшу поширеність хламідофільної інфекції. Так, за даними М.П. Прохорової, у 46–69 % дітей із бронхообструктивним синдромом були підвищені титри IgG проти C.pneumoniae [8].

Постановка серологічного діагнозу ретроспективна, у переважній більшості випадків спиралася на 4-кратне збільшення титру IgG через 4–6 тижнів або 4-кратне зменшення титру IgM. Окремі дослідники визнавали діагностичним титр IgG понад 1 : 1024 чи 1 : 512 [33, 38]. У кардіологічних дослідженнях, у яких наявність хламідофільної інфекції при атеросклерозі визначалася серологічно, результати були суперечливими [32].

У літературі постійно наводяться дані про відсутність кореляції між серологічною та культуральною або молекулярно-біологічною діагностикою хламідофільної інфекції [1, 18]. У двох мультицентрових дослідженнях [18] (діти віком 6 міс. — 15 років) 7–13 % дітей були культурально-позитивними, 7–18 % мали серологічні критерії гострої хламідофільної інфекції. Але це були різні пацієнти. Лише 1–3 % дітей, у яких була виділена C.pneumoniae , мали серологічні критерії інфекції, приблизно 70 % були серонегативними. У більшості з них за допомогою МІФ антитіла не були виявлені й через 3 місяці. Лише за допомогою імуноблотингу вдалося виявити специфічні антитіла у деяких з останніх хворих; проте були визначені антитіла не до MOMP (основного поверхневого антигену), а до інших білків C.pneumoniae . Навіть імуноблотинг не дозволив виділити дітей із групи культуральнопозитивних, тобто із верифікованою хламідофільною інфекцією [18].

Популяційні, у тому числі ретроспективні, світові дослідження визначили непостійні, іноді високі, поширені титри протихламідофільних антитіл у крові здорових людей, їх залежність від віку, статі, часу. Так, при обстеженні банку крові в Швеції (донори віком 18–65 років) виявлені коливання титру IgG за даними МІФ. IgG > 1 : 32 частіше спостерігалися в 1990–1992 рр. у чоловіків, у 1990–1993 рр. у жінок, у 1994–1995 рр. незалежно від статі. IgG ≥ 1 : 512 та IgA ≥ 1 : 64 частіше реєструвалися в 1990–1991 рр. у чоловіків і в 1994–1996 рр. незалежно від статі. Кров чоловіків мала вищий середній титр антитіл із 7-річними коливаннями [15]. У деяких регіонах більше ніж половина дорослого населення має високий рівень титрів IgG, третина — антитіл IgA периферичної крові. Так, на початку ХХІ ст. IgG та IgA визначалися за допомогою ІФА у 54 та 41 % мешканців Японії (4050 обстежених) із коливаннями по регіонах IgG від 46 до 68 %, IgA — від 34 до 62 % незалежно від віку. Серед мешканців Соломонових островів (n = 276) антитіла знайдені у 65 і 82 % відповідно. У Непалі (n = 602) — відповідно у 73 і 69 % мешканців із підвищенням титру зі збільшенням віку обстежених [31]. Вказувалося, що незалежно від країни протихламідофільні IgG мають до 50 % дорослого населення [26]. Діагностичний титр IgG у лікворі контрольної вибірки американців склав 5 % [35].

На особливу увагу заслуговують світові дані про наявність протихламідофільних антитіл залежно від віку, що вказує на строки первинного інфікування. Інформативним є японське дослідження 1992–1994 рр. [39]. За допомогою МІФ пуповинної крові антитіла визначалися в 50 % із 30 проб, надалі антитіла поступово зникали і в дітей віком 1 рік не виявлялись. Нове збільшення титрів реєструвалось лише з 4–6 років, а в 7 років досягало вже 55 % [39]. У дослідженні [31] вказувалося на наявність антитіл починаючи лише з середнього шкільного віку. У дослідженні, що проводилося в Туреччині [14], за допомогою МІФ IgG визначені у 64 % здорових дорослих, 19 % дітей, 77 % обстежених віком 15–19 років. Американські дослідники наводять такі ж строки ймовірного інфікування хламідофільною інфекцією.

Матеріали та методи

Перше дослідження проведене у травні — липні 2004 р. на базі Дитячої клінічної лікарні № 5 міста Києва. Дані збирали в 3 етапи.

На першому етапі проводилось анкетування батьків з метою визначення захворюваності їх дітей на гострі респіраторні інфекції протягом останніх 4,5 року. Анкета була надрукована на окремому аркуші і включала 4 групи запитань, що давали можливість охарактеризувати частоту, клінічні особливості респіраторних інфекцій, їх перебіг та терапевтичні заходи при них. Пропонувалося також заповнити числами (при частоті > 6 вживати слово «часто») 12-коміркову таблицю (4 морфологічні рівні в рядках та 3 колонки за часом). 4-те питання було спрямоване на виявлення можливих випадків медикаментозної елімінації хламідофіл. Пропонувалося вказати, чи отримувала дитина за останні три місяці препарат із наведеного нижче списку, що включав 18 поширених міжнародних і генеричних назв антибактеріальних препаратів (14 для макролідів, по 2 для тетрациклінів і фторхінолонів). Для додаткового заохочення батьків в анкеті пропонувалося поле для додаткової інформації. Заповнення анкети не замінювало збору та запису анамнезу лікарем у медичну карту стаціонарного хворого.

На другому етапі у всіх пацієнтів було проведене дослідження плазми венозної крові на виявлення імуноглобулінів класу G (IgG) до антигенів Chlamydophila pneumoniae і Chlamydophila psittaci . Дослідження проведено в лабораторії ТОВ «ДНК-Лабораторія» (ліцензія МОЗ України АА № 237604), методом ІФА за допомогою тест-системи «ХламиБест-IgG-стрип» (виробництва ЗАО «Вектор-Бест», Росія). Результат ІФА розраховувався як ОЩ/(ОЩ К + 0,25) x 10, де ОЩ — оптична щільність проби, ОЩ К — оптична щільність від'ємного контрольного зразка. Результат тесту при показнику до 10 од. розцінювався як негативний (титр IgG < 1 : 5), або відсутність антитіл; до 20 од. — як слабопозитивний (титр IgG ≤ 1 : 10); понад 20 од. — як позитивний (титр IgG ≥ 1 : 20).

На третьому етапі всім пацієнтам із позитивним або слабопозитивним результатом ІФА проводилося дослідження фарингеального зскрібка методом полімеразної ланцюгової реакції окремо на наявність ДНК Chlamydia pneumoniae і Chlamydia spp. Проводилася якісна оцінка результату. У випадках виявлення в пацієнтів родинноспецифічного генетичного матеріалу Chlamydia spp. та одночасному невиявленні ДНК Chlamydophila pneumoniae із батьками таких дітей проводилась окрема співбесіда з метою уточнення епідемічного анамнезу для виявлення можливості інфікування Chlamydophila psittaci .

Результати математично аналізувались за допомогою програмного забезпечення NCSS 2004 та Statistica 6,0 на наявність статистичного зв'язку. Були застосовані непараметричні методи: аналіз таблиць часток і пропорцій (4- та багатокоміркових) за χ2 та додатково рангова кореляція Спірмена.

До обстеження були включені 32 дитини (1-ша група) віком від 5 до 17 років (середній вік 11,8 року, медіана — 12 років). Із них хлопчиків 47 %, дівчаток — 53 %. Усі діти надійшли до стаціонару для планового обстеження та лікування в соматичному відділенні. Приводом для госпіталізації переважно були профілактичне лікування хронічної патології травної системи з метою попередження загострень або первинне обстеження та терапія з приводу вегетативної та/або дигестивної симптоматики. Хворі із гострою або хронічною респіраторною патологією в дослідження включені не були. Соціальний статус сімей пацієнтів суттєво відрізнявся, частина з них належали до групи соціального ризику. Діти мешкали в спально-промислових Святошинському та Солом'янському районах міста Києва. Пацієнтів із закритих колективів не було.

При обстеженні у 100 % хворих була виявлена патологія з боку біліарної системи (органічна або функціональна), у 75 % — органічна або функціональна патологія шлунка або дванадцятипалої кишки. При ЛОР-обстеженні у 47 % дітей виявлена хронічна патологія лімфоглоткового кільця. У поодиноких випадках було діагностовано алергічний риніт, ентеробіоз, захворювання шкіри.

Усі 32 пацієнти пройшли 2 перші етапи тестування.

Паралельно на тій самій базі проводили обстеження 20 хворих (2-га група), госпіталізованих із приводу гострого бронхіту. Додатковим крітерієм включення у групу був перебіг захворювання із кашлем не менше 7 діб. Вік хворих — 7–15 років (середній вік — 11,5 року, медіана — 11,5 року). Хлопчиків було 70 %, дівчаток — 30 %. За соціальним анамнезом пацієнти обох груп були порівнянними. Усі 20 пацієнтів отримали стандартний обсяг обстеження та лікування й були виписані з одужанням в строки до 16 діб. Додатково нами було проведене вищенаведене обстеження за винятком анкетування батьків.

Результати дослідження

Перша група. Аналіз анкет у першій групі показав, що 48 % анкетованих батьків вважали, що їх діти часто хворіють. Порівняння наведених в анкеті даних про частоту захворювань (суб'єктивна оцінка) та об'єктивної захворюваності на респіраторні інфекції не виявило статистично значимої залежності між ними.

На перенесений за останній місяць (травень або червень) назофарингіт вказали 59 % опитаних, трахеїт — 44 %, бронхіт — 16 %, пневмонії не реєструвалися. У перше півріччя хворіли відповідно 78, 50, 25, 0 % пацієнтів. Протягом попереднього року, за даними анкетування, на гострі респіраторні інфекції хворіли 78, 44, 6, 3 % відповідно, за три попередні роки — 66, 44, 19, 6 % відповідно. Аналіз указаної частоти захворювань показав, що назофарингіти зустрічалися переважно 2–3 рази на рік, респіраторні інфекції з кашлем — частіше 1 разу на рік. Очевидно, батьки погано пригадували респіраторний анамнез за минулі роки. Препарати групи макролідів приймали за останній період 22 % пацієнтів.

Імуноглобуліни класу G проти патогенних для людини хламідофіл не були виявлені у 40,6 % пацієнтів (n = 13), їх титр був слабопозитивним у 21,9 % (n = 7) дітей, у 37,5 % пацієнтів (n = 12) вони були виявлені в позитивному титрі. Найвищим рівнем специфічних IgG було 85,96 од. (відповідає титру 1 : 40 за рекомендаціями виробника тест-системи). Для усіх серопозитивних пацієнтів середнє геометричне склало 41,17 од. (титр 1 : 20), медіана — 22,91 од. (титр 1 : 20). Для всіх пацієнтів середнє арифметичне склало 19,31 ± 9,35 од. (титр 1 : 10), медіана — 4,07 од. (титр 1 : 5).

При порівнянні вмісту антитіл із даними шкали класифікації застосовувалися багатокоміркові таблиці з розбивкою пацієнтів на три вищенаведені серологічні групи. Виявлено статистичний зворотний зв'язок наявності протихламідофільних антитіл із діагностованою патологією шлунка і дванадцятипалої кишки (χ2 = 7,2; р = 0,027). При застосуванні рангової кореляції вмісту антитіл із порядковими показниками виявлена зворотна кореляція з віком обстежених (R = –0,46; t(N-2) = –2,83; p = 0,008 ). Статистично значимою, проте зворотною, виявилась і рангова кореляція з частотою респіраторних інфекцій верхніх дихальних шляхів за попередній рік: для назофарингітів (R = –0,39; t(N-2) = –2,10; p = 0,044), трахеїтів (R = –0,42; t(N-2) = –2,54; p = 0,016).

На третьому етапі обстеження молекулярно-біологічне дослідження було проведене всім 19 (59,4 %) серопозитивним пацієнтам. У жодного з них генетичний матеріал Chlamydophila pneumoniae у фарингеальному зскрібку не був виявлений. Родинноспецифічна ДНК хламідій була виявлена у двох пацієнтів (10,5 % від усіх серопозитивних, 16,7 % від вірогідно серопозитивних). Статистично вони не відрізнялися від інших обстежених.

Під час наступної співбесіди після роз'яснення епідеміології орнітозу батьки обох дітей пригадали про контакт із птахами, які потім загинули. Пацієнтка О., 12 років, рівень протихламідофільних IgG — 48,34 од. (титр 1 : 10), за 4 міс. до обстеження підібрала на землі дрібного міського птаха, який невдовзі помер. Надалі в дитини реєструвалися субфебрилітет, лімфоаденопатія, зміни з боку нижніх дихальних шляхів, паренхіматозних органів не реєструвались. У квартирі, де жила пацієнтка М., 10 років, рівень протихламідофільних IgG — 38,82 од. (титр 1 : 10), за 2 міс. до обстеження раптово одночасно померли обидва хвилясті папуги, яких там утримували. У дитини спостерігалися субфебрилітет, лімфоаденопатія, дерматит; зміни з боку нижніх дихальних шляхів, паренхіматозних органів також не реєструвалися. Хворим було призначене відповідне лікування інфекції, спричиненої Chlamydophila psittaci , із застосуванням Роваміцину® та додатково імуномодуляторів. У результаті проведеного лікування в обох пацієнтів нормалізувався загальний стан, зникли відповідні скарги та зміни при об'єктивному обстеженні. При курсовому застосуванні Роваміцину® побічні реакції не реєструвалися. Проведене через 1 міс. після лікування ПЛР-дослідження фарингеального зскрібка генетичний матеріал Chlamydophila spp. не виявило.

Друга група. Імуноглобуліни класу G проти патогенних для людини хламідофіл не були виявлені в 50 % (n = 10), їх титр був слабопозитивним у 10 % (n = 2), у 40 % пацієнтів (n = 8) вони були виявлені в позитивному титрі. Найвищий рівень специфічних IgG — 64,6 од. (відповідає титру 1 : 40 за рекомендаціями виробника тест-системи). Для усіх серопозитивних пацієнтів середнє геометричне склало 34,6 од. (титр 1 : 10), медіана — 32,1 од. (титр 1 : 10). Для всіх пацієнтів середнє арифметичне склало 17,9 од. (титр 1 : 5), медіана — 12,5 од. (титр 1 : 5).

Молекулярно-біологічне дослідження було проведене восьми серопозитивним пацієнтам. У чотирьох пацієнтів (хлопчиків 11–14 років із титром специфічних IgG 1 : 10) було виявлено в фарингеальному зскрібку генетичний матеріал Chlamydophila pneumoniae . Пацієнтам була діагностована хламідофільна респіраторна інфекція і комплекс лікування проведений із застосуванням Роваміцину® та додатково імуномудоляторів. Протягом етіопатогенетичного лікування клінічно спостерігалось одужання обох вищевказаних пацієнтів. Побічні реакції за 10-денного курсу Роваміцину® не реєструвалися.

Спіраміцин (Роваміцин®) — природний антибіотик групи макролідів. Має 16-атомне лактонне кільце. На відміну від 14-членних (еритроміцин, кларитроміцин) та 15-членних макролідов (азитроміцин) спіраміцин з'єднується з трьома доменами 50S-субодиниці. Це забезпечує більш стійке зв'язування з рибосомою та більш стійкий антимікробний ефект.

Для Роваміцину® характерними є високі тканинні та внутрішньоклітинні концентрації, відсутність перехресної резистентності грампозитивних бактерій, певна стимуляція захисних сил організму (підсилення хемотаксису, адгезії та фагоцитарної активності макрофагів), тривалий постантибіотичний ефект, безпечність, що підтверджена багаторічними спостереженнями у вагітних, у будь-якому віці. Режим дозування для дітей із масою тіла понад 20 кг — 1,5 млн МО на 10 кг ваги за добу в 2–3 приймання.

Проведене через місяць після лікування ПЛР-дослідження фарингеального зскрібка генетичний матеріал Chlamydophila pneumoniae не виявило.

Обговорення результатів

Проведене нами дослідження охопило вибірку з 32 дітей переважно шкільного віку (5–17 років). Діти були мешканцями великого міста й відрізнялися за своїми анамнестичними характеристиками. Проте обмежена кількість обстежених та наявність у них соматичних показань до госпіталізації не дозволяє розглядати дослідження як популяційне. Додатково були обстежені 20 дітей шкільного віку з гострим бронхітом.

Виявлено, що більша частина (59,4 %) обстежених мала в крові антитіла з фракції IgG проти білкових антигенів Chlamydophila spp. У 37,5 % обстежених антитіла виявлені у вірогідно високій кількості. Ці дані збігаються зі світовими. На відміну від даних закордонних дослідників вірогідність виявлення протихламідофільних антитіл та їх титр вищі в дітей раннього шкільного віку, ніж у більш старших. Щодо невеликої групи обстежених хворих на гостру респіраторну інфекцію відсоток протихламідофільних антитіл був приблизно однаковим з аналогічним показником у першій групі.

Різниця між зоонозною інфекцією Chlamydophila psittaci й антропонозною хламідофільною інфекцією, викликаною Chlamydophila pneumoniae , є клінічно важливою. Але, на жаль, дослідження не дало змоги виявити видову етіологію серологічних змін в умовно здорових пацієнтів. Проте показано, що скринінгове серологічне обстеження дітей із тривалим субфебрилитетом, лімфоаденопатією є корисним у диференціальній діагностиці орнітозу. Важливою умовою є виявлення лише родоспецифічних білкових антигенів хламідофіл у тест-системах для запобігання спільних реакцій із Chlamydia trachomatis .

Дослідження також показало, що високий рівень серопозитивних дітей до Chlamydophila spp. значно утруднює серологічну діагностику хламідофільної інфекції, спричиненої Chlamydophila pneumoniae . Однак серологічне обстеження госпіталізованих пацієнтів із гострим бронхітом дозволило підтвердити хламідофільну етіологію у 50 % серопозитивних (20 % від обстежених) пацієнтів. Також треба вказати, що проведення обстеження на виявлення самих хламідофіл лише серопозитивним хворим, за даними M.R. Hammerschlag [18], є недостатнім.

Висновки

1. Серологічне обстеження є доречним у діагностиці хламідофільної інфекції й особливо орнітозу, хоча має ряд суттєвих недоліків, що значно обмежують його практичну цінність. Рівень серопозитивних за IgG проти Chlamydophila spp. дітей шкільного віку в місті Києві сягає приблизно 30–60 %.

2. Для вірогідної діагностики хламідофільної інфекції обов'язковим є застосування методів, спрямованих на виявлення збудника, передусім ПЛР-діагностики.

3. Роваміцин® як ефективний і безпечний препарат із достатньо широким спектром дії може бути рекомендований для терапії респіраторного хламідіозу, при емпіричному лікуванні позалікарняних респіраторних інфекцій у дітей, лімфаденопатіях, субфебрилітеті.


Bibliography

1. Бурова А.А. Роль Chlamydia pneumoniae в этиологии острых бронхитов у детей // Журнал микробиологии, эпидемиологии и иммунологии. — 2001. — № 4. — С. 53-55.

2. Гранитов В.М. Хламидиозы. — М.: Медицинская книга; Н. Новгород: Издательство НГМА, 2002. — 192 c.

3. Зайцева О.В., Щербакова М.Ю., Самсыгина Г.А. «Новая» хламидийная инфекция // Новости медицины и фармации. — 2002. — № 11–14. — С. 8-9.

4. Кудрявцева Л.В., Мисюрина О.Ю., Генерозов Э.В. и др. Клиника, диагностика и лечение хламидийной инфекции (пособие для врачей). — М., 2001.

5. Козлова В.И., Пухнер А.Ф. Вирусные, хламидийные и микоплазменные заболевания гениталий. Руководство для врача. — 4-е изд., обновленное и дополненное. — М.: Информационно-издательский дом «Филинъ», 1997. — 536 с.

6. Лобзин Ю.В., Ляшенко Ю.И., Позняк А.Л. Хламидийные инфекции. — СПб: ООО «Издательство ФОЛИАНТ», 2003. — 400 с.

7. Марушко Ю.В., Крамарєв С.О., Десятник Д.Г. Сучасні аспекти діагностики та терапії респіраторних захворювань, спричинених Chlamydophila pneumoniae, у дітей: Метод. рекомендації. — К., 2005. — 20 с.

8. Прохорова М.П. Комплексне патогенетичне лікування дітей з бронхообструктивним синдромом: Автореф. дис… д-ра мед. наук: 14.01.10 / НМУ ім. О.О. Богомольця. — К., 2005. — 38 с.

9. Справочник по микробиологическим и вирусологическим методам исследования / Под. ред. М.О. Биргера. — 3‑е изд., перер. и доп. — М.: Медицина, 1982. — 462 с.

10. Airenne S., Surcel H.M., Tuukkanen J., Leinonen M., Saikku P. Chlamydia pneumoniae inhibits apoptosis in human epithelial and monocyte cell lines // Scand. J. Immunol. — 2002 Apr. — 55(4). — 390-8.

11. Anttila T., Leinonen M., Surcel H.M., Von Hertzen L., Bloigu A. et al. IgG subclass-specific antibodies in Chlamydia pneumoniae infections // Scand. J. Infect. Dis. — 1998. — 30(4). — 381-6.

12. Everett K.D.E. et al. Emended description of the order Chlamydiales, proposal of Parachlamydiaceae fam.nov. and Simkaniaceae fam.nov.,each containing one mono typic genus, revised taxonomy of the family Chlamydiaceae, including a new genus and five new species, and standards for the identification of organisms // Inter. J. Syst. Bacterial. — 1999. — Vol. 49. — P. 415-440.

13. Fan P., Dong F., Huang Y., Zhong G. Chlamydia pneumoniae secretion of a protease-like activity factor for degrading host cell transcription factors is required for major histocompatibility complex antigen expression // Infect. Immun. 2002 Jan. — 70(1). — 345-9.

14. Gencay M., Dereli D., Ertem E., Serter D., Puolakkainen M., Saikku P. et al. Prevalence of Chlamydia pneumoniae specific antibodies in different clinical situations and healthy subjects in Izmir, Turkey // Eur. J. Epidemiol. — 1998 Jul. — 14(5). — 505-9.

15. Gnarpe H., Gnarpe J., Lundback A. Evidence of 2 waves of Chlamydia pneumoniae infection in Gavle, Sweden, 1990–96 // Scand. J. Infect. Dis. — 1999. — 31(1). — 83-6.

16. Gnarpe J., Naas J., Lundback A. Comparison of a new commercial EIA kit and the microimmunofluorescence technique for the determination of IgG and IgA antibodies to Chlamydia pneumoniae // APMIS. — 2000. Dec. — 108(12). — 819-24.

17. Hahn D.L., Dodge R.W., Golubjatnikov R. Association of Chlamydia pneumoniae (strain TWAR) infection with wheezing, asthmatic bronchitis, and adult-onset asthma // JAMA. — 1991 Jul 10. — 266(2). — 225-30.

18. Hammerschlag M.R. Chlamydia trachomatis and Chlamydia pneumoniae Infections in Children and Adolescents // Pediatrics in Review. — 2004. — 25. — 43-51.

19. Hashiguchi K., Ogawa H., Kazuyama Y. Seroprevalence of Chlamydia pneumoniae infections in otolaryngeal diseases // J. Laryngol. Otol. — 1992 Mar. — 106(3). — 208-10.

20. Heiskanen-Kosma T., Korppi M., Laurila A., Jokinen C., Kleemola M., Saikku P. Chlamydia pneumoniae is an important cause of community-acquired pneumonia in school-aged children: serological results of a prospective, population-based study // Scand. J. Infect. Dis. — 1999. — 31(3). — 255-9.

21. Huniche B.S., Jensen L.T., Birkelund S., Christiansen G. Mycoplasma contamination of Chlamydia pneumoniae isolates // Scand. J. Infect. Dis. — 1998. — 30(2). — 181-7.

22. Ikezawa S. Prevalence of Chlamydia pneumoniae in acute respiratory tract infection and detection of anti-Chlamydia pneumoniae-specific IgE in Japanese children with reactive airway disease // Kurume Med. J. — 2001. — 48(2). — 165-70.

23. Maraha B., Berg H., Scheffer G.J., van der Zee A., Bergmans A., Misere J. et al. Correlation between detection methods of Chlamydia pneumoniae in atherosclerotic and non-atherosclerotic tissues // Diagn. Microbiol. Infect. Dis. — 2001 Mar. — 39(3). — 139-43.

24. Martinez Tagle M., Kogan R., Rojas P., Rubilar L., Vidal R., Paya E. Diagnosis of Chlamydia pneumoniae in community-acquired pneumonia in children in Chile // Acta Paediatr. — 2000 Jun. — 89(6). — 650-3.

25. Messmer T.O., Martinez J., Hassouna F., Zell E.R., Harris W., Dowell S. et al. Comparison of Two Commercial Microimmunofluorescence Kits and an Enzyme Immunoassay Kit for Detection of Serum Immunoglobulin G Antibodies to Chlamydia pneumoniae // Clin. Diagn. Lab. Immunol. — 2001 May. — 8(3). — 588-92.

26. Niki Y., Kishimoto T. Epidemiology of intracellular pathogens // Clin. Microbiol. Infect. — 1996 Mar. —1 Suppl 1. — S11-S13.

27. Norman E., Gnarpe J., Naas J., Gnarpe H., Karlsson M.G., Wettergren B. Chlamydia pneumoniae in children undergoing adenoidectomy // Acta Paediatr. — 2001 Feb. — 90(2). — 126-9.

28. Persson K., Haidl S. Evaluation of a commercial test for antibodies to the chlamydial lipopolysaccharide (Medac) for serodiagnosis of acute infections by Chlamydia pneumoniae (TWAR) and Chlamydia psittaci // APMIS 2000 Feb. — 108(2). — 131-8.

29. Schmidt S.M., Muller C.E., Bruns R., Wiersbitzky S.K. Bronchial Chlamydia pneumoniae infection, markers of allergic inflammation and lung function in children // Pediatr. Allergy. Immunol. — 2001 Oct. — 12(5). — 257-65.

30. Senn L., Hammerschlag M.R., Greub G. Therapeutic approaches to Chlamydia infections // Expert. Opin. Pharmacother. — 2005 Oct. — 6(13). — 2281-90.

31. Shimizu C., Nabeshima S., Kikuchi K., Furusyo N., Kashiwagi S., Hayashi J. Prevalence of antibody to Chlamydia pneumoniae in residents of Japan, the Solomon Islands, and Nepal // Am. J. Trop. Med. Hyg. — 2002 Aug. — 67(2). — 170-5.

32. Sinisaloa J., Mattilaa K., Nieminena M.S., Valtonenb V., Syrjаlаc M., Sundbergd S. et al. The effect of prolonged doxycycline therapy on Chlamydia pneumoniae serological markers, coronary heart disease risk factors and forearm basal nitric oxide production // Journal of Antimicrobial. Chemotherapy. — 1998. — 41. — 85-92.

33. Socan M., Marinic-Fiser N., Kraigher A., Kotnik A., Logar M. Microbial aetiology of community-acquired pneumonia in hospitalised patients // Eur. J. Clin. Microbiol. Infect. Dis. — 1999 Nov. — 18(11). — 777-82.

34. Thom D.H., Grayston J.T., Campbell L.A., Kuo C.C., Diwan V.K., Wang S.P. Respiratory infection with Chlamydia pneumoniae in middle-aged and older adult outpatients // Eur. J. Clin. Microbiol. Infect. Dis. — 1994 Oct. — 13(10). — 785-92.

35. Tsai J.C., Gilden D.H. Chlamydia pneumoniae and multiple sclerosis: no significant association // Trends Microbiol. — 2001 Apr. — 9(4). — 152-4.

36. Tsuneoka H., Ouchi K., Nagaoka H., Ishida C., Iino H., Murakami K. et al. Serological cross-reaction among Bartonella henselae, Chlamydia pneumoniae and Coxiella burnetii by indirect fluorescence antibody method // Kansenshogaku Zasshi. — 2001 May. — 75(5). — 406-10.

37. Wittkop U., Krausse-Opatz B., Gust T.C., Kirsch T., Hollweg G., Kohler L. et al. Fate of Chlamydophila pneumoniae in human monocyte-derived dendritic cells: Long lasting infection // Microb. Pathog. — 2006 Jan 18.

38. Wu J.S., Lin J.C., Chang F.Y. Chlamydia pneumoniae infection in community-acquired pneumonia in Taiwan // J. Microbiol. Immunol. Infect. — 2000 Mar. — 33(1). — 34-8.

39. Yamada S. Chlamydia pneumoniae infection in children with lower respiratory tract infections // Kurume Med. J. — 1995. — 42(2). — 107-20.

40. Yao S.Y., Stratton C.W., Mitchell W.M., Sriram S. CSF oligoclonal bands in MS include antibodies against Chlamydophila antigens // Neurology. — 2001 May 8. — 56(9). — 1168-76.

Similar articles

Хламидийная инфекция как вариант скрытой инфекции урогенитального тракта
Authors: Николенко О.Ю., Гриценко Л.З., Жадинский Н.В., Ананьева М.Н., Трифонова Е.С. - Кафедра микробиологии, вирусологии и иммунологии, Донецкого национального медицинского университета им. М. Горького
"Medical and social problems of family" 1 (том 19) 2014
Categories: Obstetrics and gynecology
Sections: Specialist manual
Атипичные пневмонии: клиническое понимание и значимость
Authors: Ходош Э.М., доцент, член Европейского респираторного общества
Харьковская медицинская академия последипломного образования, коммунальное некоммерческое предприятие «Городская клиническая больница № 13» Харьковского городского совета, г. Харьков, Украина

"News of medicine and pharmacy" №2 (746), 2021
Categories: Pulmonology
Sections: Specialist manual
Differentiated Approach to the Treatment and Secondary Prevention of Asthma on the Background of Persistent Infections in Children
Authors: Чернишова О.Є.
Донецький національний медичний університет ім. М. Горького, м. Лиман, Україна

"Child`s Health" 8 (76) 2016
Categories: Pediatrics/Neonatology
Sections: Clinical researches

Back to issue