Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.



СІМЕЙНІ ЛІКАРІ ТА ТЕРАПЕВТИ

НЕВРОЛОГИ, НЕЙРОХІРУРГИ, ЛІКАРІ ЗАГАЛЬНОЇ ПРАКТИКИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ

КАРДІОЛОГИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ, РЕВМАТОЛОГИ, НЕВРОЛОГИ, ЕНДОКРИНОЛОГИ

СТОМАТОЛОГИ

ІНФЕКЦІОНІСТИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ, ПЕДІАТРИ, ГАСТРОЕНТЕРОЛОГИ, ГЕПАТОЛОГИ

ТРАВМАТОЛОГИ

ОНКОЛОГИ, (ОНКО-ГЕМАТОЛОГИ, ХІМІОТЕРАПЕВТИ, МАМОЛОГИ, ОНКО-ХІРУРГИ)

ЕНДОКРИНОЛОГИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ, ПЕДІАТРИ, КАРДІОЛОГИ ТА ІНШІ СПЕЦІАЛІСТИ

ПЕДІАТРИ ТА СІМЕЙНІ ЛІКАРІ

АНЕСТЕЗІОЛОГИ, ХІРУРГИ

"Child`s Health" 5(14) 2008

Back to issue

Особливості періоду ремісії хронічних захворювань верхніх відділів травного каналу у дітей залежно від етіології захворювання та проведеного лікування

Authors: О.В. ТЯЖКА, А.О. ГОРОБЕЦЬ, Н.І. ГОРОБЕЦЬ, О.В. ПЬЯНКОВА, Н.І. НАДТОЧІЙ, С.С. ВОРОНІНА, Н.Є. ЗАЙЦЕВА, А.І. ТЕРЗОВ, Національний медичний університет імені О.О. Богомольця, м. Київ

Categories: Gastroenterology, Pediatrics/Neonatology

Sections: Clinical researches

print version


Summary

У статті висвітлено результати дослідження періоду ремісії хронічних захворювань верхніх відділів травного каналу у дітей з урахуванням етіологічних факторів та морфологічної форми патології, а також виду проведеного лікування. Продемонстровано більш високу стабільність ремісії у дітей, до комплексного лікування яких включався препарат системної ензимотерапії вобензим. Також виявлено вплив етіологічного фактора та морфологічної форми патології на тривалість ремісії даної патології.


Keywords

діти, період ремісії, хронічні захворювання верхніх відділів травного каналу, вобензим

Серед захворювань органів травлення важливе місце посідає патологія шлунка та дванадцятипалої кишки, що складає 70–75 % від загальної кількості захворювань органів травлення у дітей [6, 15]. Згідно з результатами епідеміологічних досліджень, поширеність захворювань гастродуоденальної зони в різних регіонах України становить близько 106,1 випадка на 1000 дитячого населення [3, 21]. За інформацією Центру медичної статистики МОЗ України, щороку в країні вперше реєструється майже 50 000 дітей з хронічним гастродуоденітом. Згідно з даними О.М. Ціборовського, М.Ф. Денисової (1996), хронічні гастродуоденальні захворювання складають серед дітей дошкільного віку 26,2 на 1000 обстежених і посідають п'яте місце, а серед підлітків — перше місце (26,74 на 1000 дітей). За останнє десятиріччя у дітей реєструється «помолодшання» захворюваності та збільшення частоти тяжких форм гастритів та гастродуоденітів, що призводять до розвитку виразкової хвороби [21]. Хронічний гастродуоденіт у структурі захворюваності органів травлення складає 58–74 %. Рідше виявляється ізольований гастрит (4,9 %) або ізольований дуоденіт (13,3 %) [5]. Аналіз рівня поширеності гастродуоденальної патології свідчить, що за останні роки є типовою трансформація функціональних порушень у хронічний патологічний процес, що характеризується тривалим та рецидивуючим перебігом, відносною резистентністю до застосовуваної терапії [6].

Незважаючи на вагомі досягнення у вивченні патогенетичних механізмів та сучасних технологій лікування хронічних гастродуоденальних захворювань, упровадження в педіатричну практику міжнародних рекомендацій Маастрихтських консенсусів 1996 та 2000 років, показники захворюваності дітей продовжують зростати. Часто хвороба прогресує і вже у підлітковому віці призводить до ускладнень, а інколи до інвалідизації [1, 6, 7, 13]. Такі неоптимістичні прогнози дитячої гастроентерології значною мірою пов'язані з впливом несприятливих факторів зовнішнього середовища, складністю соціально-економічних умов, тривалим психоемоційним перенапруженням дітей [16, 18], порушенням режиму та характером харчування. Водночас велике значення має зниження протективного потенціалу та місцевого імунітету слизової оболонки травного каналу [6, 10, 12]. Однією з причин також є неврахування при лікуванні даної категорії хворих можливого алергічного компоненту запального процесу, що значно погіршує результат терапії. Поза увагою часто лишається і диференційований підхід до корекції порушеного стану підшлункової залози [16], що призводить до більш тривалого перебігу та рецидивування захворювання [7, 12].

Іншою серйозною проблемою сучасної педіатрії є стрімке зростання кількості використовуваних хіміопрепаратів при різних захворюваннях, які поряд із лікувальним ефектом спричиняють цілу низку побічних дій. Характерні для дитячого організму лабільність та напруження обмінних процесів, швидке їх виснаження переважно обумовлені функціональною незрілістю ферментних систем [9]. При цьому висока проникність клітинних мембран та інтенсивність енергетичного обміну роблять організм дитини особливо уразливим до впливу лікарських препаратів [8, 11]. У зв'язку зі збільшенням частоти хронізації соматичної патології та інвалідизації людей молодого віку зростає актуальність підвищення ефективності профілактики й терапії запальних захворювань у дітей за рахунок упровадження нових засобів фармакотерапії, спроможних вилікувати гостре захворювання або значно покращити перебіг хронічної патології, нормалізуючи водночас процеси в різних ланках патогенетичного ланцюга. Отже, важливим завданням є пошук нових високоефективних методів лікування, що характеризуються доброю переносимістю, незначними побічними ефектами при тривалому застосуванні та зниженням медикаментозного навантаження на дитячий організм [2].

Незважаючи на необхідность уникнення призначення великої кількості лікувальних засобів у дитячому віці, очевидно, більш доцільним є поряд з основними засобами призначати препарати системної дії, поєднуючи їх синергічні ефекти, що дозволить знижувати курсові дози базових препаратів та зменшувати їх побічні ефекти.

Усім цим вимогам відповідають препарати системної ензимотерапії (СЕТ), в основі лікувальної дії яких лежить складний ланцюг біохімічних реакцій, що гарантують багатогранність терапевтичного ефекту та безпеку застосування. Здатність СЕТ позитивно впливати на перебіг системних патофізіологічних процесів (запалення, розлад кровообігу, порушення обміну речовин тощо) визначає основні механізми та широту її терапевтичних можливостей при соматичних захворюваннях, функціональних розладах, травмах тощо [8, 9, 11, 14], а також сприяє зниженню тривалості захворювання та підвищенню стабільності ремісії.

Мета роботи — вивчення особливостей перебігу періоду ремісії у дітей з хронічною гастродуоденальною патологією (ХГДП) органічного та функціонального характеру з вторинною екзокринною недостатністю підшлункової залози (ЕНПЗ) залежно від етіології захворювання та проведеної терапії.

Матеріали та методи дослідження

Результати грунтуються на дослідженні 126 дітей з ХГДП органічного та функціонального характеру з вторинною ЕНПЗ віком 5–17 років, які перебували на стаціонарному лікуванні у гастроентерологічному відділенні ДКЛ № 9 та відділенні старшого дитинства ДКЛ № 4. Наявність алергічного компоненту запального процесу визначали на основі результатів ендоскопічного дослідження та гістологічного дослідження біоптатів; Helicobacter pylori (Нр) — за гістологічним методом та методом імуноферментного визначення антитіл класу IgG до Нр в сироватці крові; ЕНПЗ визначали за допомогою копрологічного дослідження та дослідження фекальної еластази-1.

Залежно від застосовуваної терапії хворі були розподілені на дві групи. До I групи увійшли 60 дітей, які отримували традиційне лікування гастродуоденальної патології, до II групи — 66 хворих, у комплексній терапії яких використовувався препарат системної ензимотерапії вобензим. Кожна група, у свою чергу, розподілялася на три підгрупи: до 1-ї підгрупи входили діти з хронічною гастродуоденальною патологією (ХГДП) алергічного генезу; до 2-ї — із хронічною гастродуоденальною патологією запального, у тому числі гелікобактерного генезу; до 3-ї підгрупи — пацієнти з функціональною диспепсією. Серед пацієнтів 2-ї підгрупи І групи було 11 гелікобактер-позитивних (Нр+) дітей, серед пацієнтів 2-ї підгрупи ІІ групи кількість Нр+ дітей склала 9 (табл. 1).

Результати досліджень та їх обговорення

Тривалість періоду ремісії в різних групах обстежуваних дітей подана в табл. 2–4.

Отримані результати демонструють чітку тенденцію до збільшення тривалості ремісії у дітей, до комплексної терапії яких включався препарат системної ензимотерапії вобензим. Причому така тенденція особливо виражена в групі дітей з ХГДП алергічного генезу, що, можливо, пов'язане з коригуючим впливом даного препарату на імунну систему шлунково-кишкового тракту, та при функціональній патології, при якій морфологічні зміни відсутні.

У групі дітей з ХГДП запального характеру, особливо Нр-позитивних дітей, рецидиви захворювання виникали в більш ранні строки. Так, період ремісії в цій групі дітей у переважній кількості випадків тривав менше 2 років.

Тривалість ремісії також залежала від морфологічної форми патології. Так, при поверхневих формах рецидиви захворювання виникали в більш пізні строки, при деструктивних — раніше.

Період загострення хронічних захворювань верхніх відділів травного каналу в усіх групах спостережуваних дітей не мав специфічної картини і проявлявся больовим, диспептичним та астеновегетативним синдромами. Основними причинами виникнення рецидивів, за даними опитування, були якісне та кількісне порушення харчування, загострення супутніх захворювань, гострі респіраторно-вірусні інфекції. У 40,5 % випадків батьки не могли пояснити причину виникнення загострення захворювання.

Висновки

Отже, проведене дослідження показало, що тривалість періоду ремісії у дітей з ХГДП та вторинною ЕНПЗ залежить від інфікованості Нр, морфологічної форми патології та виду проведеної терапії. Включення до схеми лікування препарату системної ензимотерапії вобензим вірогідно збільшує тривалість періоду ремісії хронічної гастродуоденальної патології, що, імовірно, пов'язано з комплексним впливом даного препарату на патогенетичні ланки патологічного процесу, а також швидкою та ефективною корекцією вторинної екзокринної недостатності підшлункової залози.


Bibliography

1. Банадига Н.В., Дутчак О.М. Діагностика та корекція порушень зовнішньосекреторної функції підшлункової залози у дітей // Современная педиатрия. — 2006. — № 2. — С. 82-84.

2. Бандурина Т.Ю., Кнорринг Г.Ю. Применение системной энзимотерапии в детской гастроэнтерологии // Доктор. Специальный выпуск. — 2007. — С. 42-49.

3. Белоусов Ю.В. Недостаточность пищеварения у детей: Учебное пособие. — К.: СПД Коляда, 2007. — 216 с.

4. Белоусов Ю.В. Педиатрическая гастроентерологія: Новейший справочник. — М.: Эксмо, 2006. — 704 с.

5. Белоусов Ю.В. Поліклінічна гастроентерологія: завдання та можливості // Педіатрія, акушерство та гінекологія. — 2003. — № 6. — С. 4-6.

6. Борисенко М.І. Імуномодуляція місцевого імунітету верхніх відділів травного каналу при хронічному запальному процесі його слизової оболонки // Сучасна гастроентерологія. — 2006. — № 1(27). — С. 41-45.

7. Борисенко М.І. Стан підшлункової залози при хронічних захворюваннях шлунка та дванадцятипалої кишки у дітей // Нова медицина. — 2003. — № 2. — С. 52-54.

8. Веремеенко К.Н. Основы системной энзимотерапии. — К., 2004. — 72 с.

9. Веремеенко К.Н., Кизим А.И., Терзов А.И. Механизмы лечебного действия полиэнзимных препаратов // Мистецтво лікування. — 2005. — № 4. — С. 98-103.

10. Волкова Е.А. Гастроэнтерологическая патология и пищевая аллергия. Патогенетический аспект // Мат-лы ХIV Конгресса детских гастроэнтерологов России. — М., 2007. — С. 14-15.

11. Гриневич В.Б., Богданов И.В., Щаблин О.А. Клинические и фармакоэкономические аспекты полиферментной заместительной терапии // Клинические перспективы гастроэнтерологии, гепатологии. — 2004. — № 2. — С. 16-23.

12. Денисова М., Чернега Н. Ефективна та лагідна ферментна допомога. Панкреатична недостатність та її корекція у дітей із хронічними захворюваннями верхніх відділів травного тракту // Ліки України. — 2005. — № 5. — С. 82-84.

13. Детская гастроэнтерология / Под ред. А.А. Баранова, Е.В. Климанской, Г.В. Римарчук. — М., 2002. — С. 390-425.

14. Дземан М.І., Дикуха І.С. Системна ензимотерапія: теорія та практика // Здоров'я України. — 2003, січень. — № 2(63). — С. 28-29.

15. Євграфова Н.Б., Квашніна Л.В., Родіонов В.П. Діагностика ранніх порушень екзокринної функції підшлункової залози у дітей шкільного віку // Перинатология и педиатрия. — 2006. — № 2 — С. 119-121.

16. Запруднов А.М. Детская гастроэнтерология: почему успехи более чем скромны? // Медицинский вестник. — 2001. — № 3. — С. 12-14.

17. Казак С.С., Прокопенко І.Г. Раціональне використання ензимних препаратів при лікуванні хронічної патології органів травлення у дітей // Педіатрія, акушерство та гінекологія. — 2004. — № 1. — С. 82-83.

18. Каменева О.П., Каменева Т.И., Королева Н.Б. Пищеварительная система как маркер адаптации к школьным нагрузкам // Мат-лы ХІІ Конгресса детских гастроэнтерологов России. — М., 2005. — С. 32-33.

19. Смирнова Г.П. Протоколы диагностики, лечения и диспансерного наблюдения детей с болезнями органов пищеварения // Интернет-ресурс www.rusmg.ru. — 16.05.06.

20. Шадрін О.Г., Ігнатко Л.В., Шебела В.І. Особливості періоду ремісії хронічних захворювань верхніх відділів травного каналу у дітей за наявності Helicobacter pylori інфекції // Актуальные проблемы педиатрии. — 2007. — № 1(29). — С. 55-57.

Similar articles

Summarizing the Results of Improved Differentiated Approaches to the Treatment of Combined Pathology of the Digestive System in Children
Authors: Борисенко М.І. - Національний медичний університет імені О.О. Богомольця, м. Київ, Україна
"Child`s Health" 3 (71) 2016
Categories: Pediatrics/Neonatology
Sections: Clinical researches
Оптимізація діагностики і лікування хворих на ускладнений інфаркт міокарда із цукровим діабетом 2-го типу
Authors: Савченко І.П. — ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет ім. І.Я. Горбачевського МОЗ України»
International journal of endocrinology 3 (67) 2015
Categories: Endocrinology
Sections: Specialist manual

Back to issue