Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.



СІМЕЙНІ ЛІКАРІ ТА ТЕРАПЕВТИ
день перший
день другий

АКУШЕРИ ГІНЕКОЛОГИ

КАРДІОЛОГИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ, РЕВМАТОЛОГИ, НЕВРОЛОГИ, ЕНДОКРИНОЛОГИ

СТОМАТОЛОГИ

ІНФЕКЦІОНІСТИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ, ПЕДІАТРИ, ГАСТРОЕНТЕРОЛОГИ, ГЕПАТОЛОГИ
день перший
день другий

ТРАВМАТОЛОГИ

ОНКОЛОГИ, (ОНКО-ГЕМАТОЛОГИ, ХІМІОТЕРАПЕВТИ, МАМОЛОГИ, ОНКО-ХІРУРГИ)

ЕНДОКРИНОЛОГИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ, ПЕДІАТРИ, КАРДІОЛОГИ ТА ІНШІ СПЕЦІАЛІСТИ

ПЕДІАТРИ ТА СІМЕЙНІ ЛІКАРІ

АНЕСТЕЗІОЛОГИ, ХІРУРГИ

"Child`s Health" 1(16) 2009

Back to issue

Особливості клініко-фенотипового статусу дітей з порушеннями глікозилювання білків

Authors: ТОКАРЄВ Д.С., Дніпропетровська державна медична академія, Дитяча міська клінічна лікарня № 3 ім. проф. М.Ф. Руднєва м. Дніпропетровська

Categories: Pediatrics/Neonatology

print version


Summary

У статті наведені результати дослідження клініко-фенотипового статусу дітей з високим рівнем стигм дизембріогенезу в поєднанні з порушенням глікозильованості гострофазового білка — a1-кислого глікопротеїну як маркера порушень глікозилювання. Встановлено зв’язок між тяжкістю клініко-фенотипового статусу дітей з високим рівнем стигм дизембріогенезу та характером порушень глікозильованості цього білка.


Keywords

глікозильованість, a1-кислий глікопротеїн, стигми дизембріогенезу

В останні роки (2005–2006) серед причин смертності дітей до одного року переважають уроджені вади розвитку та генетична патологія, що стабільно посідають друге місце (27,5 %) [1]. Досить часто у новонароджених та дітей старшого віку мають місце загрозливі для життя зміни з боку нервової системи, опорно-рухового апарату, системи крові, шлунково-кишкового тракту в поєднані з високим рівнем стигм дизембріогенезу, що не можуть бути пояснені відомими причинами. У наш час з''являється все більше даних, які свідчать, що вищезазначені зміни з боку дитячого організму можуть бути проявами нової (за номенклатурою) групи генетичнодетермінованих захворювань обміну речовин, переважно з автосомно-рецесивним типом успадкування, які пов''язані з порушеннями процесу N- або О-глікозилювання істинних глікопротеїнів — уродженими дефектами глікозилювання (УДГ). Досягнення глікобіології дозволяють, крім відкриття принципово нової групи спадкових захворювань, переглянути етіологію деяких відомих спадкових захворювань, що пов''язані з порушенням процесів О-глікозилювання, наприклад синдрому множинних екзостозів I і II типів, одного з типів синдрому Елерса — Данлоса [2]. За літературними даними, основними клінічними проявами УДГ є неврологічні розлади, серед яких переважають судомний синдром, затримка психомоторного розвитку, виражена м''язова гіпотонія, окорухові розлади, різноманітні соматичні порушення в поєднанні зі стигмами дизембріогенезу [4]. В останній час описано все більше випадків дебюту УДГ одразу після народження у вигляді синдрому дихальних розладів, що потребує тривалої штучної вентиляції легенів; тяжких, з летальним кінцем, внутрішньочерепних крововиливів, що виникають у доношених новонароджених без факторів ризику геморагічних ушкоджень мозку; тривалої дисфункції шлунково-кишкового тракту; синдрому апное, явищ уродженого гіпотиреозу, порушень глюкозо-інсулінового гомеостазу, а також у вигляді життєвозагрозливих бактеріальних інфекцій [3].

Мета роботи — дослідити особливості клінічної картини у дітей з порушеннями глікозилювання білків за наявності численних стигм дизембріогенезу.

Матеріали та методи дослідження

Були обстежені 24 новонароджені хворі з високим рівнем стигм дизембріогенезу в поєднанні з патологічними змінами з боку нервової системи, опорно-рухового апарату, системи крові, шлунково-кишкового тракту. Клінічне обстеження включало оцінку соматоневрологічного статусу за такими патологічними станами, що найбільш часто зустрічаються у пацієнтів дитячого віку:

— синдром жовтяниці;

— геморагічний синдром;

— дисфункція шлунково-кишкового тракту, переважно у вигляді гіпокінетики кишечника та порушення толерантності до їжі;

— судомний синдром;

— синдром зниженої нервово-рефлекторної збудливості;

— лікворно-гіпертензійний синдром, а також ретельне вивчення особливостей фенотипу.

З метою ретельного клініко-фенотипового аналізу використовували спеціально розроблену шкалу (табл. 1).

Прикладом практичного використання цієї шкали може бути випадок вивчення фенотипу в дитини віком 25 діб з підозрою на УДГ Іа (рис. 1) При дослідженні глікозильованості α1-кислого глікопротеїну (АГП) було виявлено аномальний розподіл глікоформ: Cs : Cw : Co = 2,96 : 44,32 : 52,72 за нормою Сs : Cw : Co = 8 : 50 : 42.

Як маркер порушення глікозилювання білків використовували α1- кислий глікопротеїн, мікрогетерогенність якого досліджували методом перехресного афінного імуноелектрофорезу. Лектин із Canavalia ensiformis (Con A) використовували як афінний ліганд до N-гліканів. Після закінчення електрофорезу пластини обробляли згідно з наведеною інструкцією. Преципітати АГП з антитілами висушували та фарбували за допомогою кумасі синього. На пластинці спостерігали розподілення досліджуваного глікопротеїну на три фракції: Cs — високоафінна до Con A; Cw — слабоафінна до Con A; C0 — нульова, тобто та, що не зв''язується з Con A. Розраховували площину кожного з отриманих піків. Розподіл глікоформ (відношення площини кожної фракції до суми площин) розраховували у відсотках. Залежно від даних мікрогетерогенності АГП хворі діти були розподілені на дві групи. До складу 1-ї групи (12 дітей) входили діти з високим рівнем стигм дизембріогенезу (наявність 5 та більше стигм дизембріогенезу) без біохімічних маркерів порушення глікозильованості білків, тобто з нормальним розподілом глікоформ АГП. До 2-ї групи (12 дітей) були віднесені діти з високим рівнем стигм дизембріогенезу в поєднанні з порушеннями глікозилювання білків.

Результати та їх обговорення

У дітей 1-ї групи розподіл глікоформ АГП відповідав нормальним показникам і співвідношення глікоформ цього білка за спорідненістю до Соn A становило Сs : Cw : Co = 8 : 50 : 42, що відповідає літературним даним [5]. У дітей 2-ї групи були виявлені порушення мікрогетерогенності АГП у вигляді аномального розподілу глікоформ АГП. Особливості клінічної картини дітей обох груп подано в табл. 2.

Отримані дані свідчать, що в дітей з високим рівнем стигм дисембріогенезу в поєднанні з порушеннями глікозилювання частіше зустрічаються синдроми неврологічних розладів — судомний синдром, синдром зниженої нервово - рефлекторної збудливості та геморагічний синдром, що є характерним для хвороб, пов''язаних з порушенням глікозилювання.

Діти з високим рівнем стигм дисембріогенезу в поєднанні з біохімічними маркерами порушень глікозилювання були розподілені на дві підгрупи залежно від характеру порушень глікозилювання. У 6 дітей 1-ї підгрупи (50 %) були виявлені значні порушення глікозильованості α1-кислого глікопротеїну у вигляді різкого зниження Сs-фракції — нижче 1 % та вираженого порушення співвідношення глікоформ α1-кислого глікопротеїну. Співвідношення глікоформ становило Сs : Cw : Co = 0,26 : 61,28 : 38,46. У цих дітей домінували мікроаномалії черепно-щелепо-лицьової ділянки та органів чуття, а саме: антимонголоїдний розріз очей, диспластичні вуха, готичне піднебіння, мікрогнатія, мікрогенія, мікроглосія, широке перенісся, дзьобоподібний ніс. У клінічній картині цих дітей превалювали дисфункція шлунково-кишкового тракту переважно у вигляді гіпокінетики кишечника та порушення толерантності до їжі, судомний синдром, лікворно-гіпертензійний синдром. У 6 дітей 2-ї підгрупи (50 %) порушення глікозильованості АГП були у вигляді зниження Сs-фракції та співвідношення глікоформ становило Сs : Cw : Co = 3,21 : 49,86 : 46,93. У цих дітей теж домінували мікроаномалії черепно-щелепо-лицьової ділянки та органів чуття. У клінічній картині на перший план виступав судомний синдром, що зустрічався частіше, ніж у дітей 1-ї підгрупи. Дані щодо патологічних станів у дітей з різним типом порушення глікозилювання наведені у табл. 3.

Отже, у дітей з більш вираженими порушеннями глікозилювання (співвідношення глікоформ Cs : Cw : Co = 0,26 : 61,28 : 38,46) домінували синдроми неврологічних розладів — судомний, синдром зниженої нервово - рефлекторної збудливості, лікворно - гіпертензійний синдром та дисфункції кишково - шлункового тракту.

У дітей з менш вираженими маніфестними проявами порушень глікозилювання (співвідношення глікоформ Cs : Cw : Co = 3,21 : 49,86 : 46,93) домінував судомний синдром, частота якого була набагато вищою порівняно з 1-ю підгрупою, але решта неврологічних симптомів зустрічалася значно рідше, ніж у 1-й групі.

Висновки

1. Біохімічні порушення глікозильованості білків мають системні клінічні прояви у вигляді різноманітних , досить неспецифічних патологічних станів .

2. Тяжкість клініко - фенотипічного статусу дітей з високим рівнем стигм дисембріогенезу залежить від характеру порушень глікозильованості α1- кислого глікопротеїну .

3. Дослідження співвідношення глікоформ α1- кислого глікопротеїну в дітей з високим рівнем стигм дисембріогенезу може використовуватися для прогнозування тяжкості та визначення особливостей перебігу патологічних станів у них, що, у свою чергу, дозволяє оптимізувати програму лікувальної допомоги та диспансерного нагляду.


Bibliography

1. Моісеєнко Р.І., Педан В.Б., Бережний В.В. Аналіз смертності дітей віком до одного року в Україні за 2006 рік // Сучасна педіатрія. — 2007. — № 2. — С . 10-13.

2. Токарєв Д.С., Бразалук О.З., Шостакович-Корецька Л.Р. та ін. Сучасні уявлення про генетику, клініку, діагностику та терапію уроджених дефектів глікозилювання // Медичні перспективи. — 2005. — Т. 10, № 1. — С. 16-22.

3. Токарєв Д.С., Шостакович-Корецька Л.Р., Маслак Г.С. та ін. Порушення глікозилювання білків у дітей з високим рівнем стигматизації // Медичні перспективи. — 2006. — Т. 6, № 4. — С. 61-63.

4. Шостакович-Корецька Л.Р., Токарєв Д.С., Маслак Г.С. та ін. Високий рівень стигматизації у дітей як наслідок порушення глікозилювання білків // Перинатология и педиатрия. — 2006. — № 1. — С. 85-87.

5. Van Dijk, Willem, Brinkman van der Linden et al. Glycosylation of α1-acid glycoprotein (orosomucoid) in health and disease: occurrence, regulation and possible functional implications // Trends in Glycoscience and Glycotechnology. — 1998. — Vol. 10, № 53. — P. 235-245.


Back to issue