Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

"Child`s Health" 2(17) 2009

Back to issue

Ефективність та безпека традиційних, альтернативних та компліментарних методів лікування ВІЛ-інфекції в дітей

Authors: Котова Н.В., Старець О.О. Одеський державний медичний університет

Categories: Pediatrics/Neonatology

print version


Summary

Проведено огляд джерел літератури, що висвітлюють ефективність та безпеку традиційних і нетрадиційних методів лікування хворих на ВІЛ-інфекцію. Встановлено, що високоактивна антиретровірусна терапія — це єдина можливість трансформувати ВІЛ-інфекцію з неминуче смертельного захворювання в хронічний процес; нетрадиційні методи лікування можуть бути включені в комплекс лікування, якщо вони не знижують ефективність і безпеку антиретровірусних препаратів. Необхідно створити оптимальну модель взаємин між медичними спеціалістами та пацієнтами (батьками ВІЛ-інфікованих дітей) для пошуку оптимальної комбінації традиційних і нетрадиційних підходів до лікування ВІЛ-інфекції.


Keywords

ВІЛ-інфекція, діти, лікування.

Згідно з визначеннями інтернет-енциклопедії «Вікіпедія», існують дві медичні філософії. Конвенціональна (класична, офіційна, або традиційна) ­медицина — це науково обгрунтована практична медицина, що включає систему знань із профілактики, діагностики та лікування хвороб. Вона заснована на даних науково-технічного прогресу, пов’язана з експериментом, у результаті якого створюються науково обгрунтовані концепції, гіпотези чи теорії. Нетради­ційна медицина (неконвенціональна, некласична, або неофіційна медицина) включає підходи до попереджен­ня та лікування хвороб людини, що грунтуються не стільки на вивченні причин і механізмів хвороби, скільки на оцінці її проявів. При цьому відомо, що більшість нетрадиційних підходів сягають корінням углиб століть і насправді якраз і є традиційними щодо сучасної медицини, що з’явилася відносно нещодавно [1].
Принципові відмінності між офіційною та нетрадиційною медициною полягають у тлумаченні понять «здоров’я» і «хвороба». У традиційній медицині здоров’я — це відсутність хвороби. Будь-яка хвороба має матеріальну основу й супроводжується специфічними анатомічними та фізіологічними змінами; діагностика захворювань базується на виявленні морфологічних, біохімічних, імунологічних чи інших змін. Схожі патологічні процеси перебігають однаково в різних пацієнтів, а терапевтичні дії в різних пацієнтів повинні приводити до схожого результату. Методи лікування офіційної медицини базуються на використанні фармакологічних препаратів або інших способів терапії, ефективність яких належить до різних рівнів доказовості [2].
Згідно з концепцією нетрадиційної медицини, здоров’я — це баланс внутрішнього стану організму з навколишнім середовищем. Хвороба — це прояв дисбалансу внутрішнього стану організму й навколишнього середовища. Діагностика захворювання має менше значення, ніж виявлення дисгармонії. Підхід до лікування повинен бути строго індивідуальним. Лікувати потрібно не хворобу, а людину, тобто треба допомогти людині відновити баланс і гармонію. У більшості випадків не існує наукових доказів ефективності методів нетрадиційної медицини. Складно організувати їх плацебо-контрольовані дослідження. Дуже тяжко стандартизувати чи «дозувати» нетрадиційні методи лікування. Так, наприклад, складно дотримуватися точних концентрацій активних інгредієнтів у трав’яних засобах та харчових добавках, стандартизувати маніпуляційні методи або методи уявної дії.
Нетрадиційна медицина може бути альтернативною або компліментарною (додатковою) щодо традиційної медицини. Альтернативні медичні системи — це впорядковані медичні концепції зі своєю теоретичною базою, своїми методами та інститутами. До них належать гомеопатія та натуропатія, що виникли в західній культурі, а також системи східної медицини, такі як аюрведа, що застосовувалася в Індії вже 5000 років тому, і китайська медицина, що включає акупунктуру та фітотерапію. Компліментарна медицина використовується разом із традиційною. Методи уявної дії включають медитацію, лікування молитвами та інші методи духовного цілительства, візуалізацію, музичну терапію. Біологічні методи використовують природні речовини, такі як трави, вітаміни, харчові добавки, продукти, а також можливе нетрадиційне використання звичайних фармакологічних засобів. Маніпуляційні методи, також відомі як тілесна терапія, включають хіропрактіку, масаж, ручний лімфодренаж, а також краніосакральну терапію. Енергетичні методи спрямовані на використання енергетичних полів і включають рейкі, акупресуру, цілющий дотик та дію біоелектричними полями.
У 1983 р. було відкрито вірус імунодефіциту людини (ВІЛ), інфікування яким призводить у людини до розвитку синдрому набутого імунодефіциту (СНІД). У 2008 році за це відкриття французьким вченим Франсуазі Барр-Сінуссі і Люку Монтеньє було присуджено Нобелівську премію в галузі медицини [3]. Порівняно з іншими вірусами властивості ВІЛ науково вивчені найбільш докладно. Сучасною наукою доведено, що ВІЛ-інфекція — це хронічне захворювання з різноманітними клінічними проявами, природний перебіг якої проходить чотири клінічні стадії, що відображено в класифікації ВООЗ (2006 р.) [4, 5].
За даними ВООЗ і ЮНЕЙДС, загальна розрахункова кількість людей, які живуть із ВІЛ, на початку 2009 р. сягає 33,2 (30,6–36,1) млн, із них жінок близько 15,4 (13,9–16,6) млн, а дітей молодше 15 років — 2,5 (2,2–2,6) млн [3]. Інфікування дітей цим вірусом відбувається різними шляхами. Основний шлях інфікування дітей ВІЛ у світі та в Україні — це передача збудника від ВІЛ-інфікованої матері. Якщо не здійснюється контроль продуктів крові, немає достатньої кількості стерильних шприців і голок, серед дітей виникають спалахи нозокоміальних інфекцій (у Румунії та Росії у 80-ті роки ХХ сторіччя, серед хворих на гемофілію у Великобританії та США у 80-ті роки ХХ сторіччя, у країнах Центральної Азії в наші дні). В останні роки в нашій країні та у світі з’явилася група ВІЛ-інфікованих дітей та підлітків, які були заражені вірусом при вживанні наркотичних речовин або під час статевих контактів. За роки епідемії в Україні майже 20 000 дітей народились від ВІЛ-позитивних матерів, понад 2000 дітей інфіковані ВІЛ [4].
Методами доказової медицини доведено, що високоактивна антиретровірусна терапія (ВААРТ) дозволяє продовжити та покращити якість життя хворих на ВІЛ-інфекцію, хоча й не виводить вірус з організму людини. Довічне приймання щонайменш трьох антиретровірусних (АРВ) препаратів перешкоджає реплікації ВІЛ и трансформує ВІЛ-інфекцію з прогресуючої невиліковної смертельної недуги в хронічне захворювання [4, 5]. В Україні близько 1300 дітей отримують ВААРТ [6].
Сучасній медицині відомо більш ніж 20 АРВ-препаратів із п’яти груп (нуклеозидні та нуклеотидні інгібітори зворотної транскриптази, ненуклеозидні інгібітори зворотної транскриптази, інгібітори протеази, інгібітор фузії, інгібітор інтегрази). Для лікування ВІЛ-інфікованих у країнах з обмеженими ресурсами (у тому числі в Україні) доступно менше 10 препаратів із перших трьох груп. При цьому слід зазначити, що кількість терапевтичних комбінацій (схем ВААРТ) ще значно менша [4, 5, 7, 8].
Основна дія АРВ-препаратів спрямована на блокування життєвого циклу ВІЛ, у результаті чого знижується вірусне навантаження в плазмі крові ВІЛ-інфікованої людини. Унаслідок лікування клітини імунної системи, що мають на своїй поверхні CD4+-рецептори і в яких проходить життєвий цикл вірусу, перестають руйнуватися, їх кількість в організмі збільшується. У результаті нормалізації стану клітин­ної ланки імунітету людина не хворіє на опортуністич­ні інфекції та СНІД-індикаторні стани, покращується її самопочуття. Унаслідок зниження вірусного навантаження зменшується ризик передачі ВІЛ іншим людям усіма відомими шляхами: при статевих контактах, через кров, від матері до дитини [4, 5].
Порядок проведення ВААРТ регламентується міжнародними та національними клінічними протоколами, де чітко визначено показання до початку лікування, схеми терапії, показники, що необхідно моніторувати для контролю ефективності та безпеки лікування [5, 7, 8]. Отримання нових результатів наукових досліджень є підставою для регулярного відновлення діючих протоколів. Завдяки доступу хворих до ВААРТ смертність від ВІЛ-інфекції в світі та в Україні суттєво знизилася [3, 6].
Приймання ВААРТ пов’язане із двома головними проблемами. По-перше, ВІЛ здатний швидко давати мутації, що демонструють резистентність до АРВ-препаратів — здібність продовжувати свій життєвий цикл у присутності ліків, що проявляється вірусологічною, імунологічною та клінічною неефективністю лікування. Резистентність до ліків дуже швидко розвивається при недотриманні режиму приймання ліків, зменшенні дози препарату, зниженні концентрації препарату в крові у зв’язку з нерівномірними інтервалами його приймання, при порушенні всмоктування або підвищенні виведення препарату у зв’язку зі зміною його метаболізму під дією інших ліків, хімічних речовин або харчових продуктів. Тому формування в пацієнтів прихильності до лікування — це ключовий момент успішного проведення ВААРТ. Добра прихильність до лікування означає, що пацієнт приймає більш ніж 95 % доз препаратів правильно: у призначеній лікарем кількості (отримує повну дозу ліків), у строго визначений час без пропусків і запізнень (дотримується режим приймання), у відповідний спосіб (виконує рекомендації з харчування, приймання інших ліків чи речовин, правильно зберігає препарати). По-друге, усі АРВ-препарати можуть мати побічні токсичні ефекти. У розвинутих країнах, де пацієнти застосовують АРВ-терапію десятиріччями, смертність ВІЛ-інфікованих від ускладнень лікування достатньо висока [4, 5].
ВІЛ-інфіковані люди звертаються до комплі­ментарних та альтернативних методів терапії набагато частіше, ніж загальна популяція. Відомо, що 40–70 % хворих на ВІЛ-інфекцію використовують які-небудь нетрадиційні методи лікування. Це зумовлено багатьма причинами, серед яких важливу роль поряд із невиліковністю відіграють тривалість захворювання, бажання пацієнтів покращити самопочуття, що порушене внаслідок хвороби або лікування, зменшити психологічний стрес. До звертання до нетрадиційних методів лікування також спонукають стигматизація та дискримінація в суспільстві (інколи й у лікувально-профілактичних закладах), велика кількість суперечливих публікацій у ЗМІ, що підривають віру пацієнтів в існування даного захворювання, а також у можливість або необхідність його традиційного лікування [9–11].
Найгірша ситуація складається, коли ВІЛ-інфікована людина тривалий час не звертається по офіційну медичну допомогу, використовує не­традиційні методи лікування и приходить до лікувального закладу лише в розвинутій стадії хвороби, коли на фоні тяжкого імунодефіциту розвиваються опортуністичні інфекції або СНІД-індикаторні захворювання чи пухлини, що призводять до необоротних змін в організмі. Пацієнти, які знаходяться на медичному обліку в центрах профілактики та боротьби зі СНІДом, також використовують методи нетрадиційної медицини. Найбільш часто звертаються до нетрадиційних методів лікування хворі з тривалим стажем ВІЛ-інфекції, з ознаками прогресування захворювання за умови негативного досвіду АРВ-терапії. Жінки використовують таки методи лікування частіше, ніж чоловіки. Рівень освіти і доходів прямо пропорційний частоті звернення до нетрадиційних методів лікування [9–11].
За даними досліджень D.M. Eisenberg et al. (2001), у третині випадків медичні спеціалісти не знають про використання їх пацієнтами нетрадиційних методів лікування, хоча при цьому майже чверть хворих застосовують методи з високим потенційним ризиком розвитку побічних ефектів або такі, що знижують ефективність традиційного лікування. Причини того, що пацієнти не інформують медичних працівників про використання нетрадиційних методів лікування, полягають у відсутності в представників традиційної медицини інтересу до нетрадиційних методів терапії й знань про них, а також розуміння можливої користі або потенційної шкоди таких методів лікування [9].
Медичні працівники, якв надають допомогу
ВІЛ-інфікованим пацієнтам, повинні мати певну­
інформацію щодо методів альтернативної чи компліментарної терапії, обговорювати з пацієнтами питання нетрадиційного лікування, тому що інформація про ефективність та безпеку таких методів може бути неправдивою. Ймовірна причина звернення пацієнта до альтернативної медицини іноді полягатиме в недостатній інформованості про можливості та успіхи традиційної медицини. Крім того, компліментарні методи лікування можуть посилювати побічні ефекти або знижувати ефективність традиційної терапії [10, 12].
За даними K.J. Risa et al. (2002), ВІЛ-інфіковані пацієнти найчастіше використовують фітотерапію, харчові добавки, акупунктуру, масаж, методи хіропрактики та уявної дії [11].
Препарати фітотерапії при ВІЛ-інфекції можуть поліпшити загальний стан пацієнта, сприяти купіруванню болю й безсоння, зменшенню проявів захворювання, таких як нудота, діарея та деякі ураження шкіри. Відвари, настої та екстракти трав можуть використовуватися для зовнішнього місцевого застосування при ВІЛ-інфекції. Є обмежені дані про противірусний ефект компонентів екстракту китайского огірка (Trichosanthes kirilowii), гіркої дині (Momordica charantia), жовтого пігменту куркумового кореня (Curcuma longa L.), проте їх взаємодія з АРВ-препаратами не вивчена [13–17]. Відомо про противірусний ефект екстракту звіробою (Hypericum traquethrifolium, St. John’s wort), проте доведено, що ця речовина знижує ефективність інгібіторов протеази, тому її не використовують у пацієнтів, яким призначена
ВААРТ [4, 5, 21]. Крім звіробою, ехінацея, часник, гінкго білоба, женьшень також можуть знижувати ефективність або підвищувати токсичність АРВ-препаратів [18–21]. Вивчали вплив екстрактів деяких трав (європейська омела — Viscum album, сибірський женьшень — Eleutherococcus senticosus, Aloe Vera) на імунну систему та можливість збільшувати рівень CD4+-лімфоцитів. З точки зору доказової медицини, їх ефективність при лікуванні ВІЛ-інфекції не дове­дена [20–22]. При цьому практикуючим спеціалістам дуже важливо знати, що використання імуно­стимуляторів при ВІЛ-інфекції може призвести до коротко­часного покращення стану пацієнта з подальшим швидким прогресуванням захворювання, що пояснюється збільшенням числа клітин, які починають здійснювати реплікацію ВІЛ, тобто призводять до збільшення вірусного навантаження в організмі та подальшого руйнування CD4+-лімфоцитів. Тому використання імуностимуляторів при ВІЛ-інфекції, як правило, не рекомендується [5].
Використання невітамінних харчових добавок при ВІЛ-інфекції також пов’язане з ризиком негативного впливу. Дія багатьох компонентів цих добавок на природній перебіг ВІЛ-інфекції або на ефективність традиційного лікування не вивчена [22, 30]. Доведено лише ефективність застосування харчової добавки ненасичених жирних кислот омега-3 (риб’ячий жир) для зменшення побічної дії інгібіторів протеази — гіперліпідемії. При цьому зазначається про необхідність дотримання дієти та застосування інших ліпідознижуючих препаратів (статинів) [23, 24].
У розвинутій стадії ВІЛ-інфекції виявлено зниження рівня жиророзчинних вітамінів (A, D, E), а зменшен­ня рівня водорозчинних вітамінів групи В не встановлено [25–28]. Доведено, що призначення вітаміну А ВІЛ-інфікованим вагітним зменшує ризик трансмісії ВІЛ дитині та знижує смертність матерів і дітей [29]. Встановлено, що вітамінотерапію та добавки мікроелементів доцільно застосовувати для лікування виснаження і при порушенні всмоктування живильних речовин [27, 28]. Вітаміни групи В використовують для лікування периферичної невропатії, але їх недоцільно використовувати для лікування анемії, що пов’язана з ВІЛ-інфекцією або призначенням АРВ-препаратів [25, 31]. Є обмежені дані про можливість взаємодії вітаміну С і АРВ-препаратів [22].
З точки зору доказової медицини, ефективність гомеопатичних препаратів для лікування ВІЛ-інфекції не доведена, проте й не доведена взаємодія між гомео­патичними засобами та АРВ-препаратами [32, 33].
Маніпуляційні методи, такі як масаж, мануальна терапія, рефлексотерапія, акупунктура, широко використовують при ВІЛ-інфекції для купірування болю, що пов’язаний з ВІЛ-інфекцією або призначенням АРВ-препаратів (наприклад, периферична невропатія). Встановлено, що масаж сприяє покращенню психологічного стану пацієнтів, нервово-психічному розвитку дітей. Акупунктуру широко використовують для лікування залежності від наркотичних речовин, тютюну, алкоголю. Слід зазначити, що акупунктура є інвазивним методом, тому при її застосуванні необхідно дотримуватися правил профілактики передачі ВІЛ через біологічні рідини. Успіх застосування маніпуляційних методів, у тому числі й при ВІЛ-інфекції, залежить від правильності вибору варіанту лікування, компетентності та майстерності фахівця [34–38].
Методи уявної дії (йога, медитація, релаксація, візуалізація та ін.) сприяють нормалізації психо­логічного стану, зменшенню тривожності, депресії, покращенню апетиту, а також самопочуття пацієнтів. Такі методи успішно використовують для лікування шкідливих звичок, відмова від яких також покращує стан здоров’я ВІЛ-інфікованих пацієнтів та підвищує прихильність до ВААРТ. Отримано обмежені дані про покращення показників імунітету на фоні використання ВААРТ і різних методів уявної дії [39, 40].
Отже, проведений огляд джерел літератури показав, що ВІЛ-інфіковані люди часто звертаються до нетрадиційних методів лікування, тому дуже важливо створити оптимальну модель взаємин між медичними спеціалістами, які надають офіційну допомогу ВІЛ-інфікованим, і пацієнтами (батьками ВІЛ-інфікованих дітей) для пошуку оптимальної комбінації традиційних і нетрадиційних підходів до лікування ВІЛ-інфекції, що приведе до задоволення потреб і бажань хворих. При обговоренні методів лікування хворого на ВІЛ-інфекцією необхідно виходити з таких положень: 1) ВААРТ — це єдина можливість трансформувати ВІЛ-інфекцію з неминуче смертельного захворювання в хронічний процес; 2) нетрадиційні методи лікування можна включати в комплекс лікування для покращення психологічного стану пацієнта, симптоматичного лікування ВІЛ-асоційованих станів, подолання побічних ефектів традиційного лікування, якщо ці засоби не знижують ефективність АРВ-препаратів та не підвищують їх токсичну дію; 3) призначати і проводити нетрадиційне лікування повинен кваліфікований фахівець у своїй
галузі, обізнаний про ВІЛ-статус пацієнта й особливості перебігу та лікування цього захворювання.


Bibliography

1. Медицина. http://ru.wikipedia.org/wiki/Медицина
2. Запорожан В.Н. Путь к нооэтике. — О.: Одес. держ. мед. ун-т, 2008. — 284 с.
3. 2008 Report on the global AIDS epidemic. http://www.unaids.org/en/KnowledgeCentre/HIVData/GlobalReport/2008/2008_Global_report.asp
4. HIV/AIDS protocols on treatment and care for the European Region (2006). http://www.euro.who.int/document/SHA/e90840_chapter_11.pdf
5. Bartlett J.G., Gallant J.E. Medical Management Of HIV Infection (2007). — Baltimore: Johns Hopkins University, 2007. — 570 р.
6. Міжнародний Альянс з ВІЛ/СНІД в Україні. Статистика. http://www.aidsalliance.kiev.ua/cgi-bin/index.cgi?url=/ru/library/statistics/index.htm
7. Клінічний протокол антиретровірусної терапії ВІЛ-інфекції у дорослих та підлітків / Затв. наказом МОЗ України від 04.10.200 № 658. — К.: МОЗ України, 2006. — 85 с.
8. Клінічний протокол з антиретровірусного лікування та здійснення медичного спостереження за дітьми, хворими на ВІЛ-інфекцію / Затв. наказом МОЗ України від 13.04.2007 р. № 182. — К.: МОЗ України, 2007. — 54 с.
9. Eisenberg D.M., Davis R.B., Ettner S.L. et al. Trends in alternative medicine use in the United States, 1990–1997: results of a follow-up national survey // JAMA. — 2001. — № 28. — P. 2543‑2544.
10. Dhalla S., Chan K.J., Montaner J.S. et al. Complementary and alternative medicine use in British Columbia — a survey of HIV positive people on antiretroviral therapy // Complement. Ther. Clin. Pract. — 2006. — № 12(4). — P. 242-248.
11. Risa K.J., Nepon L., Justis J.C. et al. Alternative therapy use in HIV-infected patients receiving highly active antiretroviral the­­rapy // Int. J. STD AIDS. — 2002. — № 13 (10). — P. 706‑713.
12. Complementary, alternative and traditional medicine and HIV. http://www.avert.org/alternative-medicine-hiv.htm
13. Zheng Y.T., Ben K.L. Anti-HIV-1 activity of trichobitacin, a novel ribosome-inactivating protein // Acta Pharmacol. Sin. — 2000. — № 21(2). — P. 179-182.
14. Shaw P.C., Lee K.M., Wong K.B. Recent advances in trichosanthin, a ribosome-inactivating protein with multiple pharmacological properties // Toxicol. — 2005. — № 45(6). — P. 683-689.
15. Grover J.K., Yadav S.P. Pharmacological actions and potential uses of Momordica charantia: a review // Journal of Ethno­pharmacology. — 2004. — № 93(1). — P. 123-132.
16. Jiratchariyakul W., Wiwat C., Vongsakul M. et al. HIV inhibitor from Thai bitter gourd // Planta Med. — 2001. — № 67(4). — P. 350-353.
17. Itokawa H., Shi Q., Akiyama T. et al. Recent advances in the investigation of curcuminoids // Chin. Med. — 2008. — № 17. — P. 3-11.
18. Van den Bout-van den Beukel C.J., Koopmans P.P., van der Ven A.J. Possible drug-metabolism interactions of medicinal herbs with antiretroviral agents // Drug Metab. Rev. — 2006. — № 38 (3). — Р. 477-514.
19. Owen-Smith A., Diclemente R., Wingood G. Complementary and alternative medicine use decreases adherence to HAART in HIV-positive women // AIDS Care. — 2007. — № 19(5). — Р. 589-593.
20. Stoss M., Gorter R.W. No evidence of IFN-gamma increase in the serum of HIV-positive and healthy subjects after subcutaneous injection of a non-fermented viscum album L extract // Nat. Immun. — 1998. — № 16(4). — Р. 157-164.
21. Liu J.P., Manheimer Е., Yang М. Herbal medicines for treating HIV infection and AIDS // Cochrane Database Syst Rev. — 2005. — № 20(3). — Р. CD003937.
22. Mills E., Montori V., Perri D. et al. Natural health product-HIV drug interactions: a systematic review // Int. J. STD&AIDS. — 2005. — № 16(3). — P. 181-186.
23. Carter V.M., Woolley I., Jolley D. et al. A randomised controlled trial of omega-3 fatty acid supplementation for the treatment of hypertriglyceridemia in HIV-infected males on highly active antiretroviral therapy // Sex Health. — 2006. — № 3(4). — P. 287-290.
24. Randomized study of the safety and efficacy of fish oil (omega-3 fatty acid) supplementation with dietary and exercise counseling for the treatment of antiretroviral therapy-associated hypertriglyceridemia // Clin. Infect. Dis. — 2005. — № 41(10). — P. 1498-1504.
25. Malik Z.A., Abadi J., Sansary J. Elevated levels of vitamin B12 and folate in vertically infected children with HIV-1 // AIDS. — 2008, Dec 24 [Epub ahead of print]. http://www.ncbi.nlm.nih.gov/sites/entrez
26. Rodrіguez M., Daniels B., Gunawardene S. High Frequency of Vitamin D Deficiency in Ambulatory HIV-Positive Patients // AIDS Res Hum. Retroviruses. — 2008, Dec 24 [Epub ahead of print]. http://www.ncbi.nlm.nih.gov/sites/entrez
27. Srinivas A., Dias B.F. Antioxidants in HIV positive children // J Pediatr. — 2008. — № 75(4). — P. 347-350.
28. Arpadi S.M., McMahon D. et al. Effect of bimonthly supplementation with oral cholecalciferol on serum 25-hydroxyvitamin D concentrations in HIV-infected children and adolescents // Pediatrics. — 2009. — № 123(1). — P. e121-126.
29. Humphrey J.H., Iliff P.J., Marinda E.T. et al. Effects of a single large dose of vitamin A, given during the postpartum period to HIV-positive women and their infants, on child HIV infection, HIV-free survival, and mortality // J. Infect. Dis. — 2006. — № 193(6). — P. 860-871.
30. Sansevero M.R., Houser R., Phelan G. et al. Nonvitamin, nonmineral dietary supplementation in HIV-positive people // Nutr. Clin. Pract. — 2007. — № 22(6). — P. 679-687.
31. Symptom management and self-care for peripheral neuropathy in HIV/AIDS // AIDS Care. — 2007. — № 19(2). — P. 179-189.
32. Traditional indian medicine and homeopathy for HIV/AIDS: a review of the literature // AIDS Res Ther. — 2008. — № 5(1). — Р. 25.
33. Knowledge and Attitudes about HIV/AIDS among Homoeopathic Practitioners and Educators in India // Evid. Based. Complement. Alternat. Med. — 2008. — № 5(2). — P. 221-225.
34. Mills E., Wu P., Ernst E. Complementary therapies for the treatment of HIV: in search of the evidence // Int. J. STD&AIDS. — 2005. — № 16(6). — P. 395-403.
35. The use of complementary and alternative medicine by persons with HIV infection in Europe // Int. J. STD&AIDS. — 2003. — № 14(10). — P. 672-674.
36. Dominican Children with HIV not Receiving Antiretrovirals: Massage Therapy Influences their Behavior and Development // Evid. Based Complement. Alternat. Med. — 2008. — № 5(3). — P. 345-354.
37. Arbisi A., Panpanich R. Acupuncture use among people li­ving with HIV/AIDS in Northern Thailand: motives, barriers, and attitudes // J. Med. Assoc. Thai. — 2008. — № 91(4). — P. 533-541.
38. Lu L., Fang Y., Wang X. Drug abuse in China: past, present and future // Cell. Mol. Neurobiol. — 2008. — № 28(4). — P. 479‑490.
39. A randomized clinical trial of alternative stress management interventions in persons with HIV infection // J. Consult. Clin. Psychol. — 2008. — № 76(3). — P. 431-441.
40. Survival in HIV-1-positve adults practicing psychological or spiritual activities for one year // Altern. Ther. Health Med. — 2007. — № 13(5). — P. 18-24. 

Similar articles

Вивчення причин вірусологічної неефективності АРТ на ранніх строках лікування ВІЛ-інфікованих пацієнтів
Authors: Люльчук М.Г. — ДУ «Інститут епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського НАМН України», м. Київ
"Actual Infectology" 1 (6) 2015
Date: 2015.05.28
Categories: Infectious diseases
Sections: Clinical researches
Оксидативний стрес у хворих із ВІЛ-інфекцією
Authors: Мороз Л.В., Андросова О.С. - Вінницький національний медичний університет ім. М.І. Пирогова, кафедра інфекційних хвороб
"Actual Infectology" 1 (1) 2013
Date: 2013.12.06
Categories: Infectious diseases
Sections: Clinical researches
The impact of people who inject drugson the development of the HIV/AIDS epidemic in Ukraine
Authors: Щербінська А.М.(1, 2), Люльчук М.Г.(1, 2), Бабій Н.О.(1, 2),Кирпичова В.В.(1), Гетьман Л.І.(2), Гриценко Т.В.(2), Молчанець О.В.(3)
(1) — ДУ «Інститут епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського НАМН України», м. Київ, Україна
(2) — ДУ «Український центр громадського здоров’я МОЗ України», м. Київ, Україна
(3) — Київський національний університет імені Тараса Шевченка, м. Київ, Україна

"Actual Infectology" Том 6, №5, 2018
Date: 2018.11.20
Categories: Infectious diseases
Sections: Clinical researches

Back to issue