Газета «Новости медицины и фармации» 15 (289) 2009

На сьогодні найбільш перспективним напрямком є розробка хондропротекторних засобів на основі комбінацій похідних ГА й ХС з нестероїдними протизапальними препаратами (НПЗП). Такий підхід дозволяє не тільки впливати на різні ланки патогенезу запально-деструктивних захворювань суглобів, а й на токсикодинаміку протизапальних речовин, що в остаточному підсумку призводить до посилення фармакотерапевтичних ефектів, розширенню їхнього спектра й зниженню токсичності НПЗП.

Отже, можна припустити, що при комбінуванні НПЗП та хондропротекторів можна отримати засіб, що проявляє виражену анальгетичну, протизапальну та хондропротекторну активність і при цьому має покращені токсикологічні характеристики. Крім того, подібний препарат буде патогенетично обґрунтованим в терапії запально-деструктивних захворювань суглобів та хребта, оскільки, з одного боку, він буде містити компонент, що має знеболюючу та протизапальну активність, а з іншого — компонент, що протидіє деструкції та сприяє збереженню хрящової тканини (С.Б. Попов зі співавт., 2007).

Сумісне застосування НПЗП з хондропротекторами набуває особливої значущості при лікуванні суглобового синдрому, оскільки більшість НПЗП негативно впливає на метаболізм суглобового хряща, що проявляється в пригніченні синтезу глікозаміногліканів та колагену. Заслуговує на увагу те, що серед класичних НПЗП ібупрофен проявляє відносно незначну хондротоксичну активність, оскільки порушує процеси метаболізму та регенерації хрящової тканини тільки у високих концентраціях, що у свою чергу утворюються при значному перевищенні середньої терапевтичної дози (І.А. Зупанець, Т.М. Зіненко, 1994). Водночас і ГА, і ХС мають недостатню протизапальну дію для купірування запального процесу в артрозному суглобі та практично не проявляють анальгетичної активності. Тому сумісне застосування ібупрофену з хондропротекторами дозволяє більш ефективно впливати на обидві ланки патогенезу остеоартозу — запальну та деструктивну, а також здійснювати як патогенетичний, так і симптоматичний вплив на перебіг патології.

Під час експериментальних досліджень особливостей фармакологічної взаємодії НПЗП та хондропротекторів були отримані результати, що свідчать про потенціюючий вплив ГА гідрохлориду на протизапальні властивості класичних НПЗП. Це дозволило знизити середню ефективну дозу (ЕД50) останніх у 2,0–2,77 раза при збереженні високого рівня фармакологічної активності досліджуваних комбінацій (Н.А. Корж, Н.В. Дедух, И.А. Зупанец, 2007).

При комбінуванні хондропротекторів з НПЗП також спостерігається потенціювання анальгетичних властивостей, що добре продемонстровано в публікаціях R.J. Tallarida et. аl. (2003). Так, при сумісному застосуванні ГА сульфату з відомим ненаркотичним анальгетиком ібупрофеном на моделі ацетилхолінового абдомінального тесту в мишей було досягнуто зниження середньоефективних доз останнього в 2,5 раза: з 26 мг/кг до 11 мг/кг. Причому найбільшу активність проявила комбінація зі співвідношенням глюкозаміну та ібупрофену 2 : 1.

Також особливості анальгетичного синергізму НПЗП та хондропротекторів добре вивчені на прикладі препарату Терафлекс Адванс, що представляє собою комбінацію ГА сульфату, ХС та ібупрофену. Результати експериментального вивчення анальгетичної активності препаратів Терафлекс Адванс та Терафлекс порівняно з компонентами, що входять до їх складу, окремо та в різних сполученнях, свідчать про наявність вираженої анальгетичної дії в препарата Терафлекс Адванс, який застосовувався в дозі, що відповідає разовій середній терапевтичній для людини. При цьому за силою анальгетичної дії даний комбінований засіб статистично не поступався активності ібупрофену в десятикратно більшій дозі, ніж власне в складі препарату Терафлекс Адванс. Отримані дані дозволяють зробити висновок про наявність потенціюючого впливу з боку субстанцій хондропротекторної дії (особливо глюкозаміну) на властивості ненаркотичного анальгетика ібупрофену, оскільки сумісне застосування похідних глю­козаміну та хондроїтину сульфату з ібупрофеном призводило до підвищення рівня анальгетичної активності останнього (І.А. Зупанець зі співавт., 2009). Усе це свідчить про перспективність використання комбінованих засобів на основі НПЗП та хондропротекторів, і зокрема препарату Терафлекс Адванс, у лікуванні больового синдрому у хворих із запально-деструктивними захворюваннями суглобів та хребта.

Також під час експериментальних досліджень було визначено, що в основі феномену потенціювання фармакологічних ефектів хондропротекторів та НПЗП лежать мембранотропні ефекти ГА, завдяки яким відбувається підвищення спорідненості класичних НПЗП до фосфоліпідів біомембран в 3 рази та відповідне збільшення його біодоступності. Дане явище можна пояснити наступним чином. ГА, маючи позитивно заряджену молекулу і при цьому проявляючи високу спорідненість до мембраних структур, адсорбується на поверхні біомембран та змінює їх заряд (у нормі негативний) на позитивний. Це призводить до того, що НПЗП, який у розчині знаходиться у вигляді негативно зарядженого іону, оскільки є похідним органічної кислоти, активно взаємодіє з мембраною за іон-іонним механізмом. Мембранотропні властивості його молекули при цьому значно посилюються, що призводить до підвищення біодоступності та фармакологічної активності препарату (І.А. Зупанець зі співавт., 2004).

Комплексне введення НПЗП з аміноцукрами також сприяє зниженню гастротоксичності даних препаратів, що може бути використано під час клінічного застосування препаратів даної групи. ГА, що є структурним аналогом ендогенного аміноцукру, сприяє індукції слизоутворення і тим самим підвищує захисні властивості слизової оболонки шлунка. Механізм гастропротекції полягає в стимуляції синтезу простагландинів групи Е, підвищенні утворення слизу, включенні ГА до складу глікопротеїнів шлункового слизу, а також у зниженні агресивного впливу соляної кислоти (И.А. Зупанец, 2000; S. Sethumadhavan, 2007).

Отже, сумісне застосування НПЗП з аміноцукрами в клінічній практиці може сприяти підвищенню ефективності терапії даними препаратами, що обумовить можливість тривалого застосування НПЗП та знизить ризик розвитку негативних реакцій з боку різних систем та органів людського організму.

Висновки

— Фармакодинамічний спектр монопрепаратів хондроїтину й глюкозаміну недостатній для ефективного лікування больового синдрому у хворих із запально-деструктивними захворюваннями суглобів та хребта, у зв’язку з чим доцільне їхнє комбінування як між собою, так і з групою НПЗП.

— Комбінування хондропротекторів з НПЗП сприяє сумації або потенціюванню анальгетичних та протизапальних ефектів останніх, що дозволяє знизити їх ефективні дози при збереженні високого рівня фармакологічної активності.

— При сумісному застосуванні з хондропротекторами токсикодинамічні прояви НПЗП знижуються, при цьому поліпшується їх переносність.

— Комбіноване застосування НПЗП з хондропротекторами є альтернативою при лікуванні пацієнтів із супутньою патологією травної системи.