Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

"Actual Infectology" 3 (12) 2016

Back to issue

Гість редакції — ​професор Олександр Миколайович Зінчук

Статтю опубліковано на с. 140

 

У цьому номері ми поговоримо з талановитим ученим, чудовим лікарем і дуже цікавою людиною. У нас у гостях завідувач кафедри інфекційних хвороб Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького, д.м.н., професор Олександр Миколайович Зінчук.


— Шановний Олександре Миколайовичу, розкажіть спо–чатку про себе, про сім’ю, у якій ви виросли.
— Я народився в учительській сім’ї. Мій батько викладав історію в середній школі, мама — ​математику. Батьки завжди багато працювали й привчали нас, дітей, до роботи, у тому числі й до інтелектуальної.
— У вас були сімейні традиції?
— Відзначання сімейних свят, зокрема днів народження, які в дитинстві були цілою подією. Читання, якщо це можна назвати традицією. У батьків була хороша бібліотека, і я зачитувався цікавими художніми творами.
— Олександре Миколайовичу, як ви проводите час поза роботою, у вас є яке-небудь хобі?
— Люблю подорожувати. Моїм супутником в подорожах завжди є фотокамера. Перегляд знімків дозволяє згадати якісь забуті деталі подорожей. Ще люблю роботу в саду.
— У Львівському національному медичному університеті ви навчалися на санітарно-гігієнічному факультеті. Розкажіть про якийсь випадок із студентських років, який найбільш запам’ятався.
— Таких випадків було дуже багато, а ті, які найбільше запам’яталися, як правило, не пов’язані із самим процесом навчання. У ті часи сільське господарство країни ніяк не могло відбутися без студентських рук. Поїздки на збір урожаю найбільш пам’ятні.
— Стати лікарем-інфекціоністом було вашим покликанням чи волею долі?
— Переконаний, що в житті людини випадковості відіграють не меншу роль, ніж закономірності. Мені ще в студентські роки поталанило зустрітися з багатьма цікавими й талановитими лікарями, і більшість з них були інфекціоністами. Найбільшу роль у моєму становленні відіграли професор Михайло Борисович Тітов, який дуже цікаво читав нам лекції, і асистент (у майбутньому професор) Лео–нід Юрійович Шевченко, який проводив практичні заняття й часто демонстрував нам хворих.
— Які, на ваш погляд, є плюси й мінуси у вашій роботі?
— Мінусів немає. А позитивним аспектом роботи інфекціоніста є діагностика й лікування не тільки суто інфекційних хвороб, а й терапевтичної патології в широкому сенсі.
— Олександре Миколайовичу, які якості ви намагаєтеся розвивати у ваших співробітників?
— Найціннішою рисою лікаря, педагога і науковця вважаю відповідальність. А це означає робити все вчасно та якісно.
— А можете пригадати свій найбільш яскравий клінічний випадок?
— Їх було безліч, але вірю, що найцікавіший клінічний випадок чекає на мене попереду.
— І на завершення нашої розмови. Яке напутнє слово ви могли б дати нашим практикуючим лікарям і молодим науковим співробітникам?
— Шанувати своїх вчителів та учнів та вчитися в них.
— Велике спасибі вам за таку теплу бесіду, за щирість ваших відповідей і ваших вчинків, за ту турботу, яку ви щодня даруєте вашим пацієнтам.


Back to issue